#фемінітиви

[nomen-lllis-cult]

✦ Окрім самої збірки ми б хотіли розповідати про теми, дотичні до неї, тож!

✦ Пост про те, як суфікс -к(а) вигриз собі місце в українській мові, тільки щоб після отримати статус “зневажливо”. Або коротко про історію фемінітивів.

Вперше фемінітиви згадувалися у церковнослов'янському словнику “Лексис” VI століття. Вони мають індоєвропейську родову, і вписалися у праслов'янську мову саме звідти, таким чином не дивно знайти їх у давньоукраїнській мові.

“Руська правда” та “Слово о плъку Игоревѣ”, X-XI1 століття, закріпило фемінітиви в писемній формі: дѣвица, княгиня, мати, дщерь, роба, Богородица тощо. Але вони були дуже вибірковими та існували не стільки щоб позначити жінку в суспільстві, скільки її статус.

Простими словами, те що ми спокійно використовуємо слово “прибиральниця”, але кривимось на слово “директорка” — це гени людей, які не давали жінкам володіти землею. Вашого пра-пра-прадіда особисто.

Індоєвропейські фемінітиви збереглися статичною категорією слів, це слова аля “баба”, “вдова”, “неня”. Праслов'янська лексика намагалась гарно закріпити фемінітиви на -ниц(я), але спочатку якось не зовсім виходило, не до старослов'янської, яка додала тьму-тмущю нових.

І навіть тоді суфікс -к(а), який праслов'янська мала лише для годиться, вигриз собі владу, особливо з моменту проникнення розмовних елементів у писемну мову. Усе, що треба знати про фемінітиви професій, наприклад, за радянські часи — це те, що в словниках вони гарно номінувалися “розмовним” та “зневажливим” статусом. Тоді вони майже не використовувалися, не офіційно.

��к не дивно, мало хто зауважував (на жаль, не дивно. прим. ред.), що позначення чоловічими найменуваннями жіночої статті трохи дуже сильно суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови.

Та й зараз, навіть ураховуючи новий правопис, який вже давно не новий, мало хто це зауважує, хоча з травня 2024 року не вживання фемінітивів є не просто рішенням користуватися старим правописом, бо так тобі нравіца, а однозначною помилкою. Так і трапляється — читаєш новинну статтю і намагаєшся пригадати, коли це Жадан встиг зробити камінг-аут, і чи був у Соловій брат. І все тому, що в когось алергія на слово “партнерка”

Історично фемінітиви завжди були частиною мови, з її розвитком тільки більше, а зникати почали тільки близь радянських часів, що доволі показово. В сучасній українській мові вони вивчаються в дев'ятому класі, і є затвердженою нормою. Будьте грамотними, вступайте в К.У.Л.Ь.Т.

І прямо зараз можна доєднатися до Культу напряму — як художниця, письменниця, поетка чи навіть редакторка — для цього треба лише заповнити форму, і вітаю, Культ прийде за вами та буде використовувати до вас фемінітиви, якщо ви цього бажаєте. ✦ Ваш Культ.

[litredikulemet]

Мова про жінку

Готувала цей допис два роки тому, але не встигла закінчити його до 8 Березня, тому залишила в чернетках доопрацювати іншим разом (такого в моїх чернетках багацько). Думала, що сьогодні настав цей день, але не судилося, бо у вихідний, на який завжди так розраховую через безліч справ, навіть суто побутових — не кажучи вже про іншу невдячну роботу чи творчий розвиток, — укотре маю працювати через матеріал колеги. Прикметно, коли це був мій матеріал і я узгоджувала ідею та надсилала його завчасно, то його або не квапилися ставити, коли він актуальний, або не ставили взагалі, і глибоко похуй на мої старання та витрачений час.

Тож публікую цей допис, на жаль, незакінченим. Хотіла висвітлити більше різних жіночих питань із мовного аспекту, зробити це ретельніше, ґрунтовніше, але ж навіть, сука, у вихідний не дадуть цього зробити. Публікацію про Шевченка, яку планувала теж два роки тому, відповідно, теж не встигаю підготувати через неповагу, з якою постійно стикаюся. Так, знову вилила свою літредакторську душу в бложику. Це не зовсім редакторські будні. Як можна зрозуміти, це ще й вихідні... 

Менше з тим, осьо чорновий, незакінчений матеріал трохи про фемінітиви, частково про покійну нині Ірину Фаріон у теперішньому часі (бо чернетка дворічної давності, потім виправлю — часу справді обмаль), противницю фемінітивів, трохи про Лесю Українку... Сподіваюся його доповнити й оновити іншим разом, а через рік, якщо доживу й бложик теж, зробити реблог.

UPD. Після публікації бодай чернетки свого допису про жінок у мовному зрізі прочитала новину, що адміністрація, на жаль, знову нинішнього президента США Дональда Трампа заборонила і/або обмежила використання сотень слів, серед них — «жінка», «фемінізм», «рівність»... Пожартую про новомову й загалом порефлексую про це пізніше в цьому дописі та винесу окремо. Бо, поки ображений жінконенависник добрався до влади й забороняє слова, нам своє робить. Наприклад, мені — на ниві українського книговидання, хай яка це часто-густо невдячна й знецінена праця. Одна з недавніх книжок, яку я відредагувала, — це, до речі, данина поваги класичному роману Луїзи Мей Олкотт «Маленькі жінки».

Анахронізм «слабка стать» -> архаїзм

Словосполучення «слабка стать» стосовно жінок — анахронізм*, якому не місце в активній лексиці ні української мови, ні будь-якої іншої (як, зрештою, і словосполуки «прекрасна стать», «окраса колективу» та інші «пречудові» приклади доброзичливого сексизму).

Згідно зі Словником ґендерних термінів, як вислів, він з’явився напочатку XVIII століття завдяки культивуванню ідеї жіночої «слабкості» на противагу ідеї жіночої раціональності та рівності із чоловіками.

Нині такі словосполучення не варті більш ніж іронічного вживання. Використання цих збірних понять як адекватних перифразів до слов�� «жінки» в сучасній мові — маркер поблажливо-зверхнього ставлення до жінок (свідомо чи ні) та невідповідності рівневі знань і духові епохи.

Звісно, фразеологічні словники української мови (і минулого століття, і нульових років) фіксують вислови «прекрасна (слаба) стать (половина) (роду людського)» збірн., жарт. у значенні «жінки» і «сильна стать», збірн. жарт. — чоловіки. Проте це не означає, що їх доречно вживати. Словники фіксують і слово «хохол» як зневажливу назву українця — ну, гадаю, зрозуміло, що апелювати до такого нерозумно, бо словники репрезентують мовну картину світу, а не схвалюють кожне слово до вжитку мовцем.

Жінки — це не слабка стать; і насправді ніколи нею не були — таку гендерну роль їм нав'язали чоловіки. Саме тому словосполученням, які визначають суто жінок як слабких, а тільки чоловіків — як сильних, місце на звалищі історії — у пасивній лексиці яко архаїзми (застарілі слова).

P. S. Застаріле словосполучення «яко» саме так і напрошувалося.

*анахронізм — явище, поняття, погляд, звичай та ін., які застаріли і не відповідають сучасності; пережиток.

«Нове життя нового прагне слова». Фемінітиви

Це слова Максима Рильського, який також писав:

І жінка звільнена — не слабша половина! Біля державного стоїть вона керма.

Якщо раніше жінки не мали права навіть на голос, вибір, освіту й тощо-тощо, то нині завдяки їм же у сучасного жіноцтва є вже така-сяка змога стати (майже завжди з купою перешкод на шляху) тими, ким вони хочуть, а не тими, ким їм визначить патріархальний уклад суспільства.

Поки не пізно — бийся головою об лід! Поки не темно — бийся головою об лід! Пробивайся, вибивайся – Ти побачиш прекрасний світ! — Олег Лишега

А втім, скалу гендерної нерівності лупати жінкам ще довго. Бо досі доводиться виборювати право навіть на видимість у мові, називаючись науковицею, лікаркою, командиркою... Тобто тими словами, проти яких так запекло виступають закляті противники (і, на жаль, противниці) фемінітивів.

Їх, однак, не бентежать фемінітиви на позначення жінок на не керівних, а нижчих посадах (як-от «офіціантка», «прибиральниця», «секретарка»), а також тоді, коли йдеться про інвективну лексику (образливу і лайливу, напр.: «дурка», «фемка», «хвойда»). Багатство синонімів до останнього слова може неприємно здивувати (хоча, знаючи ставлення до жінки крізь віки, нічого аж такого дивного).

Дехто у своїй нетерпимості до фемінітивів ладен викреслити зі свого мовлення навіть те, що не тільки існує в мові вже давно, але й без чого сенс стає до смішного абсурдним. Якби фемінітивів не було, довелося б казати «представник жіночої статі», «пацієнт гінеколога». Словосполучення на зразок такого противникам/-цям вухо не ріже? Ні, не ріже. Вони реально так нерідко й кажуть, і ніщо їм око не муляє.

Водночас у спробі звести до абсурду пласт фемінітивів у лексиці як та��ий удаються до глузливого словотворення (по факту спотворення) в навмисно неправильний спосіб або там, де воно абсолютно не потрібне. Серед таких глузливих словесних покручів — «людиня», «жінкиня», «головиха» та інші мовні потвори. Тобто до слів, що й так жіночого або спільного роду, додають суфікси, за допомогою яких творять фемінітиви. Ось це і є калічення мови, про яке так голосять і самі ж здійснюють борці з видимістю жінок у мові, а не власне фемінітиви.

Фаріон vs фемінітиви

У боротьбі з іменниками жіночого роду диванних «мовознавців» цілком могла б очолити українська мовознавиця Ірина Фаріон. Вона проти фемінітивів, але не проти тих, якими, наприклад, хоче образити й принизити когось (переважно інших жінок або рідше чоловіків; згадати хоча б зневажливе слівце «баба», вжите до дівчини / жінки чи рідше — до хлопця / чоловіка, а не до літньої жінки). Ще Ірина Дмитрівна проти жаргонізмів, але ніщо не заважає їй використовувати їх у своїх повних жовчі виступах, публікаціях і т. д. Бо слово «фемка», яке пані Ірина так часто вживає, належить до обох пластів лексики. Ц�� просто-таки комбо й когнітивний дисонанс!

Лесю Українку теж робили й роблять «слабкою»

Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?

Так писала Леся Українка в далекому 1911-му, а втім, тавро «кволої», «слабосилої дівчини» й «нещасної хворої», прикутої до ліжка (і ще низка аналогічних епітетів) переслідує її й досі.

Якось Іван Франко сказав про Лесю Українку: «...ся хора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну» — і понеслося... Певною мірою убачається у цій фразі метра новочасний «комплімент» «баба з яйцями». Ну таке...

Чи хворіла Леся з дитинства? Так, це факт. Нині навіть у тих, хто не читав жодного твору поетеси, Леся Українка постає в уяві як «Велика Хвора». Дослідження свідчать, що у 84% українців Леся Українка асоціюється із «письменницею, яка боролася з хворобою». «Завдячувати» цьому треба не востаннє радянській пропаганді (так її маргіналізували як жінку та українку) а також і сучасним шкільним підручникам, на що звернула увагу Оксана Забужко:

...затверджений Міністерством освіти незалежної України підручник з української літератури «для 10 класу середніх шкіл, ліцеїв, гімназій та коледжів» із близько трьох сторінок, присвячених біографії письменниці, понад сторінку (!!!) відводить мусуванню, на різні лади, теми її хвороби й фізичних страждань: «Застудившись, Леся з 1881 р. стала важко хворіти. Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому від ревматизму, та її вразив туберкульоз кісток» (NB: щойно в наступному абзаці школярам повідомляють: «Рано виявився у Лесі й поетичний талант», — тут особливо зворушує сполучник «й», що ним «поетичний талант», — який, до речі, виявився у Лесі хронологічно таки за два роки перед хворобою, а не після неї, — «підшивається» до куди пріоритетнішого біографічного ресурсу — Хвороби — у ролі службово-підрядній, немовби на те, щоб створити для тієї хвороби відповідне «поетичне» тло, зробити саму хворобу фактом культури). Чере�� чотири абзаци знову те саме: «Схиляємось перед мужністю поетеси: вона творила, долаючи щодня фізичний біль, гнітючий настрій, зумовлений недугою. <…> У листі до Михайла Драгоманова <…> поетеса писала: „О, якби мені не та нога, — чого б я в світі натворила!“ Образи переповнювали її єство (?! — О. З.), хотілося жити активно, а хвороба приковувала до ліжка». У наступному абзаці знову з'являється «смертельна недуга» — правда, вже Драгоманова, ще через абзац — «хвороба і смерть Сергія Мержинського», — і нарешті Хвороба, de facto головний персонаж цієї вкрай дивної біографії, остаточно повертається до своєї власниці, щоб упродовж двох абзаців викінчити її вже до решти.

Текст воістину емблематичний (тексти шкільного підручника завжди емблематичні, саме вони-бо й закладають ті культурні кліше, котрі відтак тиражуються в нових поколіннях), — надто ж коли взяти під увагу, що в с я  зріла творчість письменниці (від 1901 року!) представлена в ньому, на всі три сторінки, о д н и м  (sic!) скоромовчастим реченням: «З-під її пера з'являються твори різних жанрів — драматична сцена „Іфігенія в Тавриді“, діалог „В дому роботи, в країні неволі“, етюд (? — О. З.) „Йоганна, жінка Хусова“, драматичні поеми „Одержима“, „В катакомбах“, „Кассандра“, „У пущі“, „Бояриня“, „Оргія“, драми (чому ж не „драматичні поеми“? — О. З.) „Руфін і Прісцілла“, „Камінний господар“, фантастична драма „Осіння казка“, драма-феєрія „Лісова пісня“». Про зрілу творчість це справді, дослівно, в с е — відразу за цим недорікуватим переліком вибраних драм (бозна-чом із хлестаковською легкомисністю означених як «твори різних жанрів») знову виринає Хвороба, цілковито накриваючи й поглинаючи його своєю тріумфальною присутністю: «Писала в умовах хвороби, яка проґресувала, забираючи спокій, порушуючи душевну рівновагу, завдаючи нестерпних болів»[35]. Quod erat demonstrandum. (I «memorandum» також — щось іншого школяр із цих трьох сторінок навряд чи запам'ятає!)

І вуаля — образ нещасної хворої у головах школярів закріплено на роки.

Ба більше, підкріплюють ��ого й поза школою (ні, не тільки сторінки бібліотек у фейсбуках чи диванні «літературознавці»). Для прикладу, можна згадати фільм про Лесю Українку (проєкт «Великі українці», виробництво «07 продакшн», телеканал «Інтер»), про який років 15 тому писав Отар Довженко.

Перечитуючи агіографічний, мученицький життєпис Лесі Українки, Забужко підважує концепцію «нещасної і хворої», доводячи, що віктимізація Лесі й зацикленість критики на її хворобі є результатом реакції соціуму, формою реакції патріархальної культури.

Далі — уривки з розділу «“Одинокий мужчина” чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст» із книжки Оксани Забужко «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (застереження: стиль авторки дуже важкий — речень у звичному розумінні цього слова, по суті, нема, зате є багатоповерхові синтаксичні конструкції):

Взагалі, батьківськи-поблажливий, ба й дещо зверхній, співчутливий тон, характерний у стосунку зрілого мужа до молодої дівчини («нашої прекрасної Лесі»), проривається раз у раз у доповіді Олеся Гончара (напр.: «За життя Лесі Українки не рясно дісталося їй, багатостраждальниці, тих лаврів, того визнання, яким увінчує її ось наша епоха, нова» — тут уже звучить зверхність не лише ґендерна, а й історична: епоха змінилася, народ видужав і більше не стогне — для чого йому «потрібен був Жовтень, барикади, Сиваші й Перекопи», — і щойно тепер має змогу належне вшанувати одну з тих, хто «поруч із своїми сподвижниками», сказати б, кував йому перемогу).

…

Проте будьмо справедливі й до Гончара (та всіх інших радянських культуротворців): парадигму Всенародної Хворої створено не ним — він тільки доповнив її кількома політично кон'юнктурними штрихами, всіма отими «Сивашами й Перекопами», які зі зміною політичної кон'юнктури й дезактуалізуються вмить, і тому єдині в цьому тексті виглядають тепер анахронічно, — в усьому іншому під ним підписалось би далеко не саме тільки Міністерство освіти України. Парадигму ж було закладено ще за життя Лесі Українки — вже знаменита Франкова стаття 1898 року (написана, до речі, також «по-метрівському» поблажливо!) починається, власне кажучи, образливою щодо молодої письменниці заявою, що з огляду на важкі обставини української літературної праці та «особисті відносини авторки», себто її хворобу, «ми ледве чи дождемося від Лесі Українки всього того, що вона могла б дати нашому письменству», а тому, мовляв, критиці особливо треба її «піддержати» (гарна мені «піддержка»! — О. З.). Далі — більше: «слаба і зманерована», на думку Франка, «Місячна легенда» навпростець пояснюється «важкими кризами» у стані здоров'я авторки. Удар, як бачимо, нижче пояса, проте цілком у дусі свого часу. Аналогічного нетакту перед тим припустився в «Зорі» і «ведмідь» (прозваний так Ольгою Кобилянською) Осип Маковей: той також без зайвих цереґелів списав деякі настрої ранньої Лесиної лірики («голосіння», за його зневажливим виразом) на її «хорий організм», і цього випаду йому Леся Українка, вочевидь боляче зачеплена такою, як написала в подячному (sic!) до нього листі, «інквізицією літературною», не забула, схоже, до кінця своїх днів — майже через двадцять років, у зеніті свого таланту, повернула «ведмедеві» його «розлапковану» цитату у вірші, як підняту тоді, замолоду, рукавичку після виграного довголітнього бою:

Ви чули, раз я завела жалі та голосіння, — то ж була буря весняна, а не сльота осіння!

...

Леся Українка, як неважко пересвідчитися бодай із її літературно-критичних статей, взагалі відзначалася інстинктивно безпомильним чуттям на те, що здорове, а що хворобливе (чи навіть тільки «напівхороба»), і чого як чого, а отої танатичної зачарованости недужним, що нею був так тотально перейнятий європейський fin de siècle (і російський Срібний вік), у неї відшукати годі, — її девіз (часто повторюваний у листах), як і ціла життєва спрямованість її особистости, цілковито протилежні: «Es lebe das Leben!» і «Ewiva la vita!», і можна з певністю стверджувати, що духовно Леся Українка являє собою таки одну з «найздоровіших» постатей в українській культурній історії (властиво, саме це й спостеріг першим Франко, тим-то й поставив її за творчий ��риклад «м'яким та рознервованим» сучасникам-чоловікам: акурат ці останні й складали «цільову аудиторію» його славнозвісного полемічного випаду про «одинокого мужчину», а самому йому, либонь, і в гадку не клалося, що жінка може бути не конче й підлещена, коли її вживають на таке «педагогічне» порівняння...

…

Тим більше мала б нас насторожити та обставина, що як хвора «багатостраждальниця» Леся Українка позиціюється в нашій культурі чи не настійніше, ніж як власне письменниця. Нехай І. Франко з О. Маковеєм, включаючи стан її здоров'я в літературно-критичний дискурс, ще підпали — може, й несвідомо — під вплив дискурсивних практик своєї доби; нехай тим самим ще дається пояснити й датовані 1924 роком (час пробудженого в Україні інтересу до Фройда й психоаналізу!) «критично-біографічний нарис» Миколи Зерова «Леся Українка», в якому історію життя письменниці зведено таки чи не виключно до історії її хвороби, та монографію Михайла Драй-Хмари, довірливо розпочату цитатою з Миколи Євшана, що Леся Українка, мовляв, належить до письменників, які поза творчістю «не мають біографії», а відтак її життєпис поділяється більш-менш на інтелектуальні й літературні впливи в молодості — та на «щорічні мандрівки в теплі країни» й «повсякденну боротьбу з смертю» в «другій половині життя» (у випадку неокласиків, щоправда, могли долучитися й інші об'єктивні чинники: як-не-як неокласики були взагалі першим поколінням, котре прочитало Лесю Українку, — поки вони не підросли, інших читачів, крім «мами і Люді», у неї навіть ліком було нерясно, і щойно в 1918-му, з початком національно-визвольних змагань, ознаменованих наверненням до української культури інтеліґентного зрусифікованого елементу, можна було нарешті ствердити, як Микола Зеров, що «для Лесі Українки читач уже народився» в сенсі соціологічному, як певний суспільний прошарок; неокласики ж таки розпочали й наукове вивчення її спадщини, заклавши підвалини так званого «лесезнавства», їм ми завдячуємо першим — страх сказати, і досі найкваліфікованішим! — зібранням творів письменниці, виданим наприкінці 1920-х «Книгоспілкою» у 12-ти томах, і на їхню долю закономірно припала наймарудніша, «чорнова» дослідницька робота — первинний збір біографічного й архівного матеріалу та його текстологічне опрацювання, — відповідно, багатьох важливих сюжетів Лесиного життя вони на той час іще просто чесно не знали, обмежені тим, до чого були отримали доступ від рідних і близьких небіжчиці — свідків завжди безцінних, коли йдеться про живі деталі, але при окресленні цілої, як тоді мовилося, «сильвети» генія далеко не беззастережних, хоч би тільки в силу неминучої «історичної короткозорости», надмірної побутової близькости до предмета, — саме з їхніх, зокрема Квітчиних, уст була неокласиками так некритично прийнята на віру теза про буцімто відсутність у Лесі Українки суспільно значущої біографії, а відтак у полі зору немовби й не залишилося нічого іншого, як тільки ота «повсякденна боротьба з смертю», «тридцятилітня війна з туберкульозом», до того ж попередньо вже озвучена критикою і взагалі, надана до публічної диспозиції за загальним консенсусом української громади)… Одне слово, тих перших, що в різний спосіб працювали на витворення образу «великої українки», повсякчас тримаючи при тому в умі, фройдівською «тінню», образ мученої сухотами великої страдниці, зрозуміти, бачиться, все-таки можна. Складніше з наступними поколіннями.

Розуміється, ніхто не стане заперечувати, що «тридцятилітня війна» справді становила один із визначальних зовнішніх чинників життя Лесі Українки. По-перше, всяка інвалідність обмежує людину в її засадничих людських правах (на свободу занять, пересування, вибір місця замешкання і т. д.), а отже, і в праві рядити своїм власним життям на власний розсуд і вподобу; по-друге ж, культивує в людині свідомість своєї відчужености від соціуму, «інакшости», того, що вона «не така, як всі», — і це друге вже є феномен не природний, а культурний.

…

…навіть горезвісна «тридцятилітня війна», цей найбільш «масофікований» біографічний сюжет Лесі Українки, покладений кількома поколіннями інтерпретаторів за наріжний камінь її героїзації, інтерпретується неіманентно, з позицій цілковито інокультурних щодо героїні, котра своєю творчістю й усією своєю життєвою цілістю рішуче протистоїть традиційно-патріархальній віктимізації а ля гончарівська «безщасниця» (пор.: «безталанна» Старицького, «сердешна Оксана» Квітки-Основ'яненка та ін.), — по суті, так само примусово «навішується», накидається Лесі Українці, як стигма «недолугости» накидається її героям-аутсайдерам усіма, хто легкомисно підмі��яє жалем — труд розуміння. Так співчуває Кассандрі наївне дівчатко Поліксена: «Не винна ж ти, що хвора, / що бог тобі так затуманив думку, / що скрізь тобі ввижається лихе / там, де його і признаку немає <…>./ Мені тебе, голубко, дуже шкода». З боку «Поліксен» це завжди форма самозахисту, відрухова й елементарна, — відведення того, що може загрожувати їхній системі вартостей, засобом приниження, відчуження з-поміж себе носія такої загрози як буцімто «неповноцінного». Маємо, отже, вельми поважні підстави запідозрити, що парадигма Великої Хворої в дійсності є нічим іншим, як формою реакції колоніальної культури на «внутрішнє дисидентство» своєї дочки — своєрідною українською версією «приборкання непокірної».

[maarchelll]

Існування таких людей - більше принизити жінку, мені здається, вже неможливо.

У чому взагалі проблема застосовувати фемінітиви ? Невже це фізично боляче, що люди так агресують?

[tenosit]

Окей що це в біса за історикиня. Що це за слово. Жіночий афікс, поверх чоловічого, і нуль асиміляції. Нема такого у нашій мові, і в жодній іншій слов'янській мові поблизу. Де лірикині, щадрівникині?

І поки ви мені кажите що мов це створити жіночі аналоги, я б ліпше боролася б проти стигми історички, а не плодила б потвор. В польскій це слово було абсолютно нормальне, і там намагаються відбілити існуючі фемінітиви після радянщини.

Хочете новітній, неза��лямований термін? Я запропонувала-б історицю.

Якщо хтось мені покаже використання цього слова до 1928 - претензій не буде. Тай зараз це природна формація, щож скажеш, окрім того що таке можна тільки писати в інтернетах, а не сказати вголос. Така от солов'їна мова.

[ao3feed--ukr]

Вбивство яке не відбулося

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/49463362

Автор/ка Rin_Okita

Фанхати: Hannibal (TV)

Відносини: Will Graham/Hannibal Lecter

Опис:

Вітторія Ґрем домовилася з Джеком Кроуфордом, що вб'є Анну Лектер. Натомість Джек пообіцяв, що за це вбивство жінка уникне покарання.

Кількість слів: 1,037, Частини: 1/?

Рейтинг: General Audiences

Попередження: No Archive Warnings Apply

Категорії: F/F

Персонажі: Will Graham, Hannibal Lecter

Додаткові теги: Female Will Graham, Female Hannibal Lecter, Out of Character, Alternate Universe - Gender Changes, Hannibal Lecter Loves Will Graham, Conversations, Alternate Universe - Canon Divergence, Established Relationship, Heu, Hannibal Extended Universe, Анна Лектер і Вітторія Ґрем, Лесбійки, авторка використовує фемінітиви, Поцілунки, ООС

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/49463362

[uacrisis]

В регіональних медіа шукали жінку✍️ За результатами моніторингу Волинського прес-клубу, у публікаціях регіональних медіа жінки як експертки становлять 30%, а як героїні – 28%. Фемінітиви вживані у 81% випадків.

[adeseya]

в видиві представляє одна дівчина іншу і говорить про неї: блогер, флорист, фіналістКА проєкту...

і мене це так трігернуло

ніби, є у нас слова, які по відношенню до жінок всі безперечно вживають як фемінітив, бо ну навіть ті люди розуміють, що сказати "фіналіст" по відношенню до дівчини було б дивно, але попри все ми будемо в одному реченні ліпити підряд два слова не в формі фемінітиву і одне в - чому б ні

я зараз навіть чіпляюся не до того, щоб всі вживали ці фемінітиви. якщо тій дівчині, яку представляли, окей, коли до неї так звертаються, то нехай, без питань. але просто наскільки дивно і негарно звучить речення при цьому... наскільки це незрозуміло взагалі, ти ніби і вживаєш фемінітиви, але в лише деяких випадках/ боже, ну мені б вже легше було сприйняти, що та дівчина фіналіст, блогер і флорист, їй богу

я не сприймаю вже це, в моїй бульбашці давно всі вживають фемінітиви і таких *помилка, ерор* в голові не виникає

[plupk]

Чому я не можу робити скріншоти в нетфліксі? Це сумно. Але субтитри видно)

А ще, сумно що я інколи фемінітиви сприймаю як нові слова (?). Ну типу я не одразу розумію, що це взагалі значить. Але все ж потроху звикаю.

Жах, пам'ятаю як кілька років тому не розумів нащо мені вчити українську. Типу розумію, так, але щоб говорити та спілкуватись.. то так не думав. Взагалі був впевнений, що переїду, тому намагався вчити англійську. А мені ще й мови дуже тяжко даються, тож це було складно.

[keitu]

Не вмію красиво писати і забуваю використовувати фемінітиви

[kiramilko]

2022/ 31 серпня — День 189

До ночі розмовляли з нашим сусідом з Білорусі. Багато цікавих тем зачепили: і про міліцію на кожному кроці, і про його рідне місто Орша, розташоване недалеко від кордону з рф, і про те, чому важливо використовувати фемінітиви. Він постійно повторював, що оминає політику, але сам же розпитував про життя в Україні, дивувався згуртованості і розмірковував чому орки не змогли нас захопити. Потім виявилось, що він у Польщі, бо боїться білоруської мобілізації.

А ще сказав, що батькові його дівчині запропонували відбудовувати Маріуполь...за дуже хороші гроші. Цікаво, що сильніше розвинено в того чоловіка — жадібність чи інстинкт самозбереження.

[nomen-lllis-cult]

Сьогодні ОСТАННІЙ ДЕНЬ прийому заявок від мисткинь! Це ваш шанс долучитися до проєкту— не проґавте можливість!

А поки — опитування: яка жінка є вашою рольовою моделлю?

Історична постать? Літературна персонажка? Хтось із вашого оточення?

Чекаємо ваших коментарів і зайвок✨.

[litredikulemet]

Цього року восьмого січня Василеві Симоненку могло б виповнитися тричі по тридцять — дев'яносто. Але письменник не дожив навіть до своєї першої тридцятки. Йому не стукнуло й двадцяти дев'яти, коли зоря його життя згасла, щоб засяяти у просторах Вічності. Може, для нього це й на краще.

Теж «на себе інколи позлюсь, що в двадцять літ в моєму серці втома, що в тридцять — смерті в очі подивлюсь». Тотальному виснаженню, то це точно. Заздрю Симоненкові, бо він усе ж устиг пожити, як і заповідав, а я — ні.

Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! — писав поет у відомому вірші.

Мені дуже образливо та прикро, що через відсутність хоч якогось балансу між роботою і особистим життям, через абсолютно стерті іншими кордони між ними, через понаднормову й часто-густо марну та дурну роботу я гроблю своє здоров’я, світу божого не бачу, не маю часу й сил банально навіть на себе, на такі елементарні речі, як ванні процедури чи візит до лікаря (здуріти просто!), спілкування з близькими чи догляд тваринки, на геть звичайні побутові справи, на перегляд фільму онлайн чи — оце захотіла зухвалиця і нахаба! — похід у кінотеатр на сеанс; що вже казати про втілення професійних та творчих задумів і план��в, особистісний і творчий розвиток, ба навіть ведення і розвиток цього блогу, який, до речі, мені видалили після моєї публікації, що за українську мову в українському Львові знову вбили українця, і відновили після численних звернень аж у жовтні, але мені було ніколи навіть написати про це. І я вже мовчу про якісь там поїздки й подорожі.

Справді «краще в тридцять повністю згоріти, ніж до пів сотні помаленьку тліть», але бажано правильно розставляти пріоритети у своєму житті й присвятити роки свого життя, щоб інші цінували ваші зусилля і поважали ваш час, щоб їх не було змарновано. Бажаю цього в новому році собі й вам, хто пробрався через мої особисті поневіряння, дочитавши аж сюди, і зрозумів моє наболіле й накипіле.

Є одна книжка, яка в українському перекладі звучить так: «Живи, працюй, працюй, працюй, здохни», у московському замість «работай» перекладено як «вкалывай» (тобто «пахай»), що ще влучніше, за моїми відчуттями виснаженої людини, яка вже давно заїбалася (інакше й не скажу, бо «замахалася» — це зам’яко для опису моїх відчуттів). Часто згадую цю назву книжки, хоча саму її не читала, бо — звісно ж! — не маю на це часу. І сміх і сльози.

Вітаїстичні рядки іншого українського поета Олександра Олеся звучать так:

Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла.

Я наче й не горіла, але вже згоріла. Змарнована олія для факела. По-дурному згаслий смолоскип. На відновлення потрібні місяці, а я не маю і днів (навіть людських вихідних — і тих не маю!). Навіть часу на те, щоб побідкатися просто зараз. Не знаю, що це більше: жалюгідно чи сумно? Але хрін із ним, мушу вилити душу хоч десь хоч колись (і бажано, звісно, не абикому, який використає твої слова проти тебе). Не пам’ятаю, кому належать цей вислів (можливо, Бертольду Брехту), але ж який він правдивий: «Боятися треба не смерті, а марно прожитого життя». І я боюся змарнувати роки свого життя.

З іншого боку, Василь Стус заповідав: «Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи». Приповідка теж каже: «Терпи, козачко, отаманкою будеш» (фемінітиви я додала). Але я так уже заїбалася терпіти знецінення і нікудишнє ставлення. Не маю вже ніяких сил завжди й усюди бути вічною терпилою. І не хочу бути терпилою.

Олег Лишега зі свого боку заповідав таке:

Поки не пізно — бийся головою об лід! Поки не темно — бийся головою об лід! Пробивайся, вибивайся — Ти побачиш прекрасний світ!

Скільки ще битися, щоби пробитися, вибитися і побачити кінець-кінцем той прекрасний світ? Поки що бачу тільки «який чудесний світ новий» у дусі Олдоса Гакслі.

Нарешті, Каменяр, щоб його, теж ото писав:

Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить.

Поки що розбилася тільки я. Разом зі своїми мріями, намірами, задумами, планами... Сьогодні я вкотре забула за весь день хоч щось попити й поїсти, бо тупо не мала коли ні за роботою, ні за нервами через неї. От тобі «і труд, і спрага, й голод»...

Кого слухати? Як трактувати їхні заклики й заповіді? Мабуть, усі вони говорили про щось інше й точно не стали б марнувати життя на те, на що марную його я. Джон Кітс помер у двадцять п’ять, Леонід Кисельов — узагалі у двадцять два. Перелічувати можна довго. Так багато талановитих людей померло дуже рано, але попри це встигли зробити так багато за своє коротке життя. Я прожила довше за них, але не встигла й частини з того, що хотіла б навіть за своїми скромними розрахунками. І не встигну, якщо моя робота й далі заважатиме моєму особистому життю, якщо адекватних, нормальних, кордонів не буде побудовано, якщо моя робота гальмуватиме мій професійний, творчий та особистісний розвиток. А вагон утраченого часу вже не повернути...

У новому році не тільки зі старими зайобами, але й... ✨✨ з новими також... ✨✨ Така вона — стаБІЛЬність. Хоча ні, стало ще гірше: зайобів же не поменшало, а лише побільшало. Коли думаєш, що гірше бути не може, завжди знаходиться куди ще.

Колись самоіронізувала: «Редачу, плачу і доначу — світу божого не бачу». Тепер уже нема сил навіть на самоіронію. Тьху.

Знаю, що багато хто підписався на мене, бо цікаві дописи про літературу і/або мову, тому, якщо ви, найімовірніше, просто догортали до кінця, після першого абзацу можете не читати (далі я виливаю свій жаль без суттєвої конкретики). Тримайте допис 2021 року про той самий вірш Василя Симоненка. За тегом «Василь Симоненко» у бложику можна переглянути ще кілька публікацій.

З іронією оглядаюся на пройдене: мені двадцять дев’ять скоро стукне, а що я зробив, чи бодай почав, значне? Не життя, а низка дрібних клопотів, дрібних невдач, дрібних розчарувань і дрібних успіхів!

— Василь Симоненко, 22 липня 1963 (щоденник)

Іронічно, що Василь Симоненко так і помер у двадцять вісім років, менш ніж місяця не доживши до того дня, коли йому мало стукнути двадцять дев'ять. Ось так живе людина, а Смерть уже чатує за рогом.

Стали пророчими рядки його вірша, який він написав на своє двадцятиріччя:

Що в двадцять літ в моєму серці втома, Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

І втілилося у життя побажання поета:

Так краще в тридцять повністю згоріти, Ніж до пів сотні помаленьку тліть.

Як то кажуть, бійтеся своїх бажань — вони мають властивість здійснюватися.

[yakumenkko]

▫️Блог це щось радикально нове. Форма спілкування змінюється. Раніше інстаграм був тільки для фото, а зараз ним живуть. Раніше гуляти ходили з друзями частіше, їздили один до одного, спілкування підтримувалось. Зараз прямі ефіри і довгі тексти під фото. Подивився на пост, кинув оком на текст і зрозумів хто чим живе. Більше нічого не треба. Але за цим майбутнє. Ти вибираєш хто ти і ким хочеш бути в цьому світі. А для когось блог це і є світ. Написати можна про себе багато. Любляча дружина, успішна бізнес вумен, студентка, артистка, щаслива мама, профі своєї справи, феміністка чи можливо політична діячка.. ох ці фемінітиви🤬. Але чи є правда в цих словах? Чи дійсно ти любляча, успішна, феміністична патріотка? Ми вже навчились вішати на себе шаблони, а от лишилось тільки перестати обманювати і приправити все відвертістю. І найкраще почати з себе. Мої рожеві окуляри ніколи з мене не впадуть. Бо я палко вірю в добро в цілому світі і у добрих людей і так буде завжди скільки б разів я не розчаровувалась. ▫️Хто я така, взагалі? Мені 23 роки і я спішу жити, судячи по моїй біографії. Я магістр ветеринарної медицини. І проклинаю цю професію, але про це пізніше. Я дочка, дружина та мама. Мені імпонує демократичний стиль та справедливість. А взагалі від політики мене підтошнює. Маю феміністичні погляди на цей світ і я за рівність жінок та чоловіків. На даному етапі основна моя робота це материнство 24/7. Все що я роблю, старають довести до ідеалу. Люблю готувати, що приносить мені теж чимало задоволення, а прибирання для мене повний антистрес. Це як чоловіку помити і попилососити своє авто. . ▫️Багато думок та інформації якою я б хотіла поділитись тому я знову тут. Можливо моя маленька мрія колись здійсниться і мої знання допоможуть комусь робити правильний вибір.

[s-h-v-t-s]

Проаналізуємо інтернет-новини?

1. У центрі Черкас дозволили продавати квіти до свята 8 березня

Ярмарок з продажу квітів до Міжнародного жіночого дня проводитимуть уздовж бульвару Шевченка між вулицями Смілянською та Небесної Сотні.

Вдалий заголовок;

Лід — основне повідомлення;

Пірамідальна структура дотримана;

Гіперлінки відсутні.

2. Тисячолітнім дубам на Черкащині просять надати статус національної пам’ятки природи

У селі Будище три багатовікові дуби перебувають у незадовільному стані, для їх відновлення необхідне відповідне фінансування.

Занадто довгий заголовок;

Лід — основне повідомлення;

Дотримана пірамідальна структура;

Є посилання на першоджерело.

3.  Винник показав драматичний тизер кліпу з Сумською та Роговцевою (ВІДЕО)

На 28 лютого запланована прем’єра кліпу зіркового черкащанина Олега Вінника на драматичну пісню «Роксолана» залишаються лічені дні.

Заголовок вдалий;

Лід — основне повідомлення:

Пірамідальна структура дотримана;

Присутні медіаматеріали (відео);

Є посилання на першоджерело матеріалу.

4.  Зіркова психологиня з Черкас презентувала дебютний кліп (ФОТО, ВІДЕО)

У День святого Валентина відома психологиня та ведуча родом із Черкас Наталія Холоденко вразила своїх шанувальників дебютним роликом "Танець моїх крил", передає ВІККА з посиланням на Хочу.ua.

Заголовок розкриває основне повідомлення;

Вимоги до написання інтернет-матеріалу дотримані;

Стаття містить медіаматеріали (фото, відео);

Є посилання на першоджерело матеріалу.

5.  Wizz Air запустила новий рейс з Києва до Німеччини

З 1 березня стартували рейси зі столиці в німецький Бремен.

Заголовок розкриває основне повідомлення;

Дотримані вимоги до написання інтернет-матеріалу;

Пірамідальна структура дотримана:

Є посилання на першоджерело та на попередній матеріал на цю тему.

6.  Пісня MARUV могла стати хітом Євробачення 2019 - The New York Times

Суперечки з приводу патріотичності співака є типовими для національних відборів на Євробачення.

Вдалий заголовок;

Вимоги до написання інтернет-матеріалу дотримані;

Присутні медіаматеріали (відео);

Є посилання на першоджерело та на попередній матеріал на цю тему.

7.  До кінця тижня морозна та вітряна погода

На погоду Черкащини починає впливати холодна тилова частина північноатлантичного циклону, яка зумовить поки що невелике похолодання на фоні посиленого вітру та періодичних невеликих опадів у вигляді дощу та мокрого снігу.

Невдалий заголовок, він повинен містити підмет та присудок;

Занадто довгі речення;

Відсутні медіаматеріали;

Немає гіперпосилань.

8.  Франція офіційно визнала фемінітиви для позначення професій

У Франції офіційно визнали правомірність вживання фемінітивів для позначення професій.

Заголовок вдалий;

Вимоги до написання інтернет-матеріалу дотримані;

Є посилання на першоджерело, на попередній та схожі матеріали на цю тему.

9.  На Черкащині чотирьом АТОвцям виділили земельні ділянки

Під час сесійного засідання Канівської міської ради були ухвалені рішення про виділення земельних ділянок чотирьом учасникам АТО. Про це повідомляє Канівська міська рада.

Вдалий заголовок;

Лід — основне повідомлення;

Вимоги до написання інтернет-матеріалу дотримані;

Пірамідальна структура дотримана;

Гіперпосилання відсутні.

10.  Черкаси приєднаються до Години Землі

30 березня в Україні вкотре відбудеться всесвітня соціально-екологічна кампанія «Година Землі», яка передбачає вимкнення світла на годину – з 20:30. У такий спосіб люди висловлюють стурбованість за майбутнє планети та проявляють єдність у бажанні захистити природу.

Заголовок вдалий;

Лід — основне повідомлення;

Занадто довгі речення;

Пірамідальна структура дотримана;

Відсутні гіперпосилання.

[avapotocka-blog]

Чому ФЕМІНІТИВИ - це ПОГАНО?

У контексті сучасного розвитку суспільства, що акцентує увагу на рівності, я вважаю, що подрібнення на жіночі, та чоловічі НАЗВИ у професіях дискредитує усю боротьбу.

Деякий час тому, я зіткнулася з новими агресивними позиціями, що нібито жінки хочуть добитися рівності, при цьому пригнічують уже чоловічу стать: “вони усі насильники”, “вони завжди будуть козлами” і бла-бла-бла. Мене дуже обурила така позиція, тому я полізла по статтях, передивилася мографію М.П. Брус.Це сформувало мою позицію, щодо мускулінативів і фемінітивів.

Отже, я вважаю, що створення мускулінативів чи фемінітивів від запозичених слів є неактуальною річу у сучасном�� суспільстві.

До вашої уваги я хочу представити кілька аргументів.

1. Кажуть: “Жінок до професій не допускали, тому таких слів просто не існувало"

Здається, що кожен, хто сперечався зі мною з приводу цієї теми мав такий аргумент у кишені, але дослідники кажуть зовсім інше.

Фемінітиви існують в українській мові достатньо давно. Дослідник Марія Брус пише, що формування субстантивів із фемінітивними закінченнями почалося ще в дописемний період. У пам’ятках ми з вами уже зустрічаємо письмове підтвердження існуванню цих слів(княгиня). Відтоді і починається подрібнення на жіночі та чоловічі професії, при цьому деякі форми слів зникають, наприклад, “дояр” - “доярка”, жіночий рід був створений за допомогою суфікса, але чоловічий рід не зберігся.

Логічне питання, якщо фемінітиви існували, чому зараз ми їх так мало використовуємо? У 30-ті роки почалась достатньо серйозна русифікація, що вплинула і на правопис і на суспільство. Оскільки система російської мови трохи інша, а вплив мала великий на українську, то відбулося певне витіснення фемінітивів. Проте формування субстантивів набирає знов оберти в 2005 році

Другий за популярністю аргумент - це незвичність сформованого фемінітивного слова. Почнемо з того, що професії, що зараз за допомогою всяких приблуд (префіксів, суфіксів) намагаються поділити на жіночий і чоловічий рід, є калькою з англійської здебільшого, проте не враховано особливості мов.

Англійська мова не має родів, дієслова і прикметники не змінюються від того, про кого йде мова. Це приклад толерантної позиції у мові, але українська до цього не пристосована. В українські мові важливим є рід іменника чи займенника, оскільки від цього залежить добряча частина правописа слів у реченні.

Mom(вона) ate delicious soup(воно)

Тепер перейдемо до граматичних особливостей запозичених слів. Більшість професій при перекладі мають нульове закінчення - це властивість другої і третьої відміни. Для простого змінювання слова зазвичай залишаються у другій відміні (чоловічий та середній рід)

Приклад:

Президент -  президента - президенту - президентом (друга відміна)

Президент - президенті - президентю (третя відміна)

Проблема не у звичності для нас, а у тому, що навіть за допомогою суфіксів роль жінки не змінюється, а буде другорядною, створеною від чоловічої назви.

Я трохи заплуталась з кількістю гендерів, але що, для кожного потрібно буде створити свої суфікси, префікси і закінчення. Чи всі зможуть поділитися на чоловіків і жінок?

3. Кажуть: “Це дискримінація!”

Коли опоненти мені кажуть цей аргумент, то на моєму лобі з’являється велика червона пляма від долоні.

Увага! У 2017 році  уряд скасував наказ Міністерства охорони здоров'я України, щодо переліку заборонених жінкам професій. Виходить, що законодавчо база для повної рівності готова. А ось проблема виконання завжди є актуальною. Безперечно, ми усюди бачимо оголошення, щось тільки для дівчат, щось тільки для чоловіків, проте це не проблема законодавства чи мови, тільки проблема функціоналу і продуктивності. Я впевнена, що жінка може займатися всіма професіями, також як і чоловік, просто потрібно бути підготовленим до праці.

Наприклад, у танцях існують чоловічі та жіночі стрибки. Чому так?  Це не дискримінація, це особливості фізіології. За рахунок певних особливостей тіла жінкам простіше одне, а чоловікам інше. І це ВІД ГЕНДЕРУ НЕ ЗАЛЕЖИТЬ, важлива тут ЛИШЕ ФІЗІОЛОГІЯ. Проте, я практикую саме чоловічі стрибки, мені цього не забороняють, але часу і сил я витрачаю більше.

4. Кажуть: “Я - поетеса”

Проблема негативного забарвлення слів мені здається актуальною завжди. Тут і дівчата, і хлопці відзначились. Негативне забарвлення набуває сили, коли вжито у персональному значенні. Саме проблема того, що одна зі статей слабкіша у професії, приводом для негативного відношення до маскулінатива чи фемінітива.

Приклад: Матуся з бешкетниками буде наймати Мері Поппінс, а не Усатого няня.

Прошу не забувати, що жінки теж винні у поділі професій на жіночі, та чоловічі. Зараз хочу акцентувати на поділі статі у балеті. Театр, балет - було чоловічою справою, яка у наступному стала асоціюватися лише з жіночою постаттю. Усі пам’ятають, що балерини мають гарні тіла, хто така Айседора Дункан, але мало хто згадає такі постаті, як Людовик XIV або Пьер Бошам, а до балетних виконавців (чоловіків) - ставлення зовсім жахливе. Маскулінатив “балерун” має настільки сильне негативне забарвлення, що від танцівника можна за такі слова получити гранд батманом по обличчю.

У поезії постать жінки пройшла важкий шлях, при цьому початок був добрий: народні пісні мали велику значущість і жіночий образ не був погано зображений. Але ��о класичної поезії і письменства поважна жінка автор не дійшла! Через деякий час слово “Поетеса” набуло значення майже танцівниці кабаре. Хочу зазначити, що Ахматова - поважна жінка, професор Оксфордського університету - не полюбляла цього слова, бо поет - це поклик душі, а не статева належність.

Що стало висновком для мене!

Боротьба за права жінок, через змінення правопису й утворення фемінітивів створює конфліктну середу, що не має підґрунтя, оскільки поділяючи людей за статтю на рівні професій, ми створюємо прецедент. При цьому більшість представників боротьби не приділяють уваги до того, что чоловіків теж пригнічують у певних професійних сферах. Головна ідея РІВНІСТЬ дискридитує себе, як коло обраних(пригнічених) отримують більші права за інших. Не мова потребує модернізації, а мозок людини.

Так, мова - це постійно змінюючийся елемент, що знаходиться у невпинному розвитку, але це не привід для пригнічення жодного!

До всієї проблематики додаємо конфлікти визначення гендеру. Чи повинні ми створити для кожного своє професійне слово, чи потрібно залишати у документах все за фізіологічною статтю? Чи не створить це нового конфлікту з приводу втручання в особисте життя?

Також мене турбує питання: фемінітиви і мускулінативи існували і були достатньо популярні, та ми відмовилися від них. Можливо саме цей поділ є важливим аспектом пригнічення статі, що не пристосована до професії.

[buchanews]

В уряді схвалили фемінітиви у професіях. Тепер можна називатися інженеркою

В уряді схвалили фемінітиви у професіях. Тепер можна називатися інженеркою

Міністерство економіки внесло зміни у «Класифікатор професій», дозволивши за бажанням використовувати фемінітиви.

Про це йдеться у наказі міністра економіки Ігоря Петрашка.

Так, в основних положеннях Класифікатора йдеться, що «професійні назви робіт наводяться у чоловічому роді, окрім назв, які застосовуються виключно у жіночому роді (економка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка)».