#історична

[maks-bookman]

Самійло Кошич – козак-легенда

Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.»

Що можна сказати про цю книгу.

Вона (книга) бомбезна.

 Сюжет цікавий, захоплює с перших сторінок й не відпускає до кінця.

Автор вміло привертає увагу читача до життя та пригод славетного отамана Самійла Кошича. Ця людина була не тільки безстрашним та відважним козаком, захисником України, але ще й неймовірною людиною, яка могла вести за собою людей, яка мала непереконливу віру в себе, в бога, у своє призначення. Цікаво було читати про становлення Самійла Кошича як гетьмана.

Крім Самійла Кошича, автор описує інших славетних козаків. Вони були відданими своїй Батьківщині й готові були віддати своє життя в будь-який момент, аби захистити людей й країну. Автор показує нам справжній патріотизм наших предків.

Головні та другорядні персонажі мають свої характери, думки, свою суперсилу, ос��бистість. Й все це робить книгу живою, наповненою якоюсь магією цікавості. Навіть негативні персонажі вийшли цікавими, об'ємними. Без них книга б втратила свою чарівність.

Ще сподобалось, що письменник зробив вставки зі стародавніх козацьких пісень та дум. Це теж додало книзі плюсів. Непогано промальована любовна лінія головного героя до дівчини Міли. Хоч кохання склалося складним та нещасливим, але в серці Самійло, вона зайняла особливе місце поряд з любов'ю до України.

Сподобалось, як автор описую морські походи козаків. Яскраві батальні сцени, різні хитромудрі військові хитрощі козаків тощо.

Книга наповнена важкими моментами з життя людей того часу. Набіги татар й турків, пограбування, рабство. Показана доля українських жінок у полоні.

Цей історично пригодницький роман я ніби дивився як захопливий, гостросюжетний фільм. Я уявляв собі життя козаків, тренування з військової справи, побудову Січи, походи й битви. Поринав у давню історію козацької України.

Книга читається на одному подихові, мова легка, чудові діалоги, легкий гумор.

Книга мені прийшлася до смаку. Більше б таких книг! Завдяки таким книгам, письменники привертають увагу до української історії, її героїв, про яких люди чи не знають, чи не пам’ятають.

А коли у людей не має минулого, в них не буде й майбутнього.

Але є мінуси. Книга швидко закінчилася. Хотілося ще читати й читати. Хотілося більше взнати про життя ��ошича у полоні, та й після повернення. Можливо автор напише ще одну книгу про Самійла.

Буду й далі знайомитися з творчістю автора. Вже купив ще 2 книги. Моя оцінка 10 із 10

А яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

***********************************************************************Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

************************************************************************

Хроніки книголюба у соцмережах : Фейсбук , Instagram,  LiveJournal, Telegram, Twitter,  Tumblr, Крок вперед!

***********************************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті - пишіть

[ohsalome]

What Ukrainians ate to survive Holodomor

(translated excerpts from an Історична Правда article): + images source

The villagers would dig up the holes of the polecats to find at least a handful of grain hidden by these animals. They pounded it in a mortar, added a handful of oilcake (from hemp seed), beetroot, potato peelings, and baked something from this mixture.

Those who managed to hide at least a little grain would grind it in iron mills made from wheel axles and cook "zatyrukha" (a concoction made from a small amount of flour ground from ears of grain).

Acacia flowers were boiled and eaten raw, and green quinoa was mixed with crushed corn cobs. Those who could - and this was considered lucky - added a handful of bran. This food made their feet swell and their skin crack.

The peasants dried the husked ears of corn and millet husks, pounded them, ground them with weeds, and cooked soups and baked pancakes. Such dishes were impossible to chew, the body could not digest them, so people had stomach aches. Pancakes, the so-called "matorzhenyky", were made from oilcake and nettle or plantain.

It went so far that peasants would crumble straw into small chips and pound it in a mortar together with millet and buckwheat chaff, and tree bark. All this was mixed with potato peelings, which were very poisonous, and this mixture was used to bake "bread", the consumption of which caused severe stomach diseases.

There were cases when village activists took away and broke millstones, mortars, poured water on the heat in their ovens. After all, anything found or saved from the food had to be cooked on fire, and matches could only be purchased by bartering for their own belongings or by buying them in the city, which was impossible from villagers that were on "black lists".

Chestnuts, aspen and birch bark, buds, reed roots, hawthorn and rose hips, which were the most delicious, were used as food substitutes; various berries, even poisonous ones, were picked; grass seeds were ground into flour; "honey" from sugar beets was cooked, and water brewed with cherry branches was drunk. They also ate the kernels of sunflower seeds.

Newborns had the worst of it, because their mothers had no breast milk. According to testimonies, a mother would let her child suck the drink from the top of the poppy head, and the child would fall asleep for three days.

In early spring, the villagers began to dig up old potato fields. They would bake dumplings from frozen potatoes, grind rotten potatoes in a mash and make pancakes, greasing the frying pan with wheel grease. They also baked "blyuvaly" (transl. "vomities") from such potatoes and oatmeal mixed with water, which was so called because they were very smelly.

They ate mice, rats, frogs, hedgehogs, snakes, beetles, ants, worms, i.e. things that weren't a part of food bans and had never been eaten by people before. The horror of the famine is also evidenced by the consumption of spiders, which are forbidden to kill in Ukrainian society for ritual reasons.

In some areas, slugs were boiled into a soup, and the cartilaginous meat was chopped and mixed with leaves. This prevented swelling of the body and contributed to survival. People caught tadpoles, frogs, lizards, turtles, and mollusks. They boiled them, adding a little salt if there was salt. The starving people caught cranes, storks, and herons, which have been protected in Ukraine for centuries, and their nests were never destroyed. According to folk beliefs, eating stork meat was equated with cannibalism.

The consumption of horse meat began in 1931, before the mass famine. People used to take dead horsemeat from the cemeteries at night, make jelly out of it and salt it for future use.

Dead horses were poured with carbolic acid to prevent people from taking their meat, but it hardly stopped anybody. Dead collective farm pigs were also doused with kerosene to prevent people from dismantling them for food, but this did not help either.

After long periods of starvatiom, the process of digestion is very costing for the human body, and many people who would eat anything would drop dead immediately out of exhaustion.

If a family had a cow hidden somewhere in the forest, they had a chance to survive. People living near forests could hunt/seek out berries and mushrooms, but during winter this wouldn't save them. People living near rivers could fish in secret, but it was banned and punishable by imprisonment/death.

[lethendralis-paints]

🏰 Lethendralis — художниця-ілюстраторка зі Львова, закохана у магію старовини та фантазії! 🎨✨ У її роботах оживають історична архітектура, високе (й не дуже) фентезі, фольклор та монстри, що блукають між світами. Кожен арт — це окрема історія, сповнена чарівності та духу пригод. Завітайте до Lethendralis на Алеї художників FANCON 2025 та пориньте у світ, де фантазія не має меж! Приходьте відвідати Алею Художників та вхопити ексклюзивні принти з моїх робіт!

I'll be a featured artist on FanCon 2025 in Kyiv this June!

[nomen-lllis-cult]

Сьогодні ОСТАННІЙ ДЕНЬ прийому заявок від мисткинь! Це ваш шанс долучитися до проєкту— не проґавте можливість!

А поки — опитування: яка жінка є вашою рольовою моделлю?

Історична постать? Літературна персонажка? Хтось із вашого оточення?

Чекаємо ваших коментарів і зайвок✨.

[traveler-from-ukraine]

Котор. Чорногорія

Частина 1: Історичне місто

Моє бажання обʼїхати Которську затоку вздовж її берегів, привело мене до міста Котор. І як тільки я побачив масивні оборонні мури цього міста, я не втримався і зробив зупинку, щоб краще роздивитись їх і саме місто.

Ці вражаючі укріплення мають цікаву архітектуру: циліндричні форми бастіонів вкупі з довгими прямими стінами, що оточені каналами з кристально чистою гірською водою, створюють вражаючу композицію, яка не відлякує, а навпаки притягує погляд.

Композиція ця дуже добре поєднується зі скелястими горами, що до яких "притулилось" це місто. Оборонні ж мури тягнуться вверх по їх схилам, утворюючи кругову систему укріплень.

Зсередини, мури виглядають ще масивнішими.

Причина побудови таких вражаючих оборонних споруд, ховається в історії цього міста, що за весь свій час існування не раз потерпало від нападів.

Історія ж міста, наскільки давня, що перші поселення в цих місцях взагалі датують періодом неоліту, а в печерах поблизу, можна, навіть зараз, побачити малюнки на стінах, що збереглись з тих часів.

В античні часи тут жили племена іллірійців, які пізніше були завойовані римлянами. В часи риму місто носило назву, яка в різних згадках збереглась по різному — Акрувіум, Аскрувіум або Аскрівіум.

Назва ж Котор, з´являється пізніше, після падіння Риму, коли місто опиняється під владою Візантії. По одній із версій, назва ця означає "багатий гарячими джерелами".

Пізніше було ще багато завоювань, за яких місто побувало під правлінням Болгарського царства, Сербії і навіть періодом незалежності, який закінчився періодом перебування під владою Венеційської імперії.

Вважають, що саме в цей період, історична частина міста набула свого теперішнього вигляду, зі своїми вузенькими і затишними вуличками.

Вражаючими соборами різних конфесій. Як от наприклад, романський католицький собор святого Тріпуна.

А також православними храмами. Ось як наприклад церква святого Луки.

Та іншими спорудами і композиціями.

Деякі з яких, мають неймовірно атмосферний вигляд.

Вся ця архітектурна краса, вкупі з унікальним і мальовничим розташуванням, а ще й до того середземноморським кліматом, є причиною величезної популярності серед туристів зі всього світу.

📍Котор

Підтримати ЗСУ

[wanderer-on-the-steppe]

Songs about the Khmelnytsky uprising, part 5: Пісня про козака Нечая

It’s been a long time since I added something to this collection, but a movie I’ve rewatched recently (Богдан Зиновій Хмельницький from 2006) reminded me that I can’t just ignore the song about one of the most popular participants of the Khmelnytsky uprising here.

The song about the Bratslav polkovnyk Danylo Nechai comes with many names and even more versions of the lyrics. A lot of these versions, especially the shorter ones, are nearly incomprehensible without context – only if one knows the events they refer to and/or has heard a longer version before, do they start to make sense. The most comprehensive and at the same time chronologically logical (and not too repetitive) version of the lyrics I’ve found might be this one.

To quickly sum them up in English: Nechai and his Cossacks come to a place where they are warned to flee, but Nechai, in a mixture of pride and carelessness, doesn’t heed the warning and goes to a relative to eat fish (or, in many other versions: to get drunk). There is a Polish surprise attack – and no guard – and the Cossacks defend themselves bravely, killing many of their opponents, but are hopelessly outnumbered. Nechai gets killed and is buried, and the comrades burying him plant viburnum (the famous червона калина of another folk song) on his grave, so that his fame and glory shall be remembered in all Ukraine.

What I’ve not found, unfortunately, is a recording using the lyrics exactly like this or at least somewhat close to it. The first recording I’ve included above – by Михайло Коваль ( Mychailo Koval) – already uses comparatively many of its stanzas, but even comparatively many is not that many at all, and the ending is surprisingly abrupt.

However, even though I was frustrated at first by the uncommonness of longer version telling all or at least most of the story, the question what the shorter versions actually choose to tell (and what they choose to leave out!) soon became interesting in itself.

Some can be so short and fragmentary that the lyrics become completely subordinate to the musical performance.

For example, all that is left of the story in this beautiful version by  Дике Поле is the initial warning, Nechai’s refusal to listen to it, and then a short conversation where Nechai asks his godmother if he should unsaddle his horse, to which she replies that she won’t be able to protect him, so he better shouldn’t. And still, even in this rudimentary form the lyrics contain an element that’s both remarkable and quite common in shorter versions of the song: the relative Nechai visits and gets drunk with is explicitly identified as his godmother Khmelnytska – in all probability meaning the hetman’s wife, who, at the time, would have been the famous former Helena Czaplińska. So, according to these songs, Khmelnytsky’s wife is mysteriously present at the place where Nechai gets ambushed and killed – he even gets ambushed and killed while getting drunk with her – but she herself somehow gets safely out of the situation without the songs ever explaining how or just mentioning her again.

I don’t know if it’s the strangeness of these events that gave rise to an interpretation I stumbled upon while looking for different versions of the lyrics: namely that mentioning Khmelnytska in this context is an allusion to a rumour that Khmelnytsky himself, envying Nechai’s popularity and wanting to get rid of a rival, had something to do with Nechai’s death.

How plausible it is – both the rumour and the interpretation of the song – I can’t tell. It has to be mentioned, however, that in none of the versions I’ve come across does Khmelnytska encourage Nechai to get drunk; she just doesn’t stop him when he comes to her to do so. Nor does she convince him to be careless. Quite to the contrary: when he asks her if he should unsaddle his horse, she always advises against it. Can her explanation for advising caution – that she can’t protect him – somehow be interpreted to mean that the hetman might have been responsible for Nechai’s death not in the sense of direct involvement, but negligence and lack of military support? That is probably a question of imagination. Is it something a clever songwriter could come up with who both wants to get his message across and not risk his head? Sure. Is it a likely explanation? I don’t know...

Whatever one prefers to believe, there’s versions that are only slightly longer but add some different nuances of meaning to the story. A very interesting one for what it does with the text is this one by Сашко (Олександр Власюк):

After the same fragment of the story that also the version by Дике Поле uses, it simply repeats the initial warning, emphatically, several times, completely changing the atmosphere of the song. The audience knows, of course, that the story is supposed to end with Nechai’s death. But this performance treats the events as if they were still happening at the moment – Nechai’s fate not decided yet – as if the warning could still reach him.

In a similar way, a version by Гуляйгород ends with Nechai becoming aware of the attack and getting ready to disperse the enemy – without mentioning the fatal outcome. It almost seems like it wants to spare the audience the part about the beloved hero’s death or, maybe more probable and more in line with what other songs about the Khmelnytsky uprising do, like it wants to talk not only of the past by showing the battle against the enemy as something that is still going on and can still be won.

Though most shorter versions decide to omit Nechai’s actual death, I also want to include one that goes the exact opposite way:

This performance by Taras Sylenko (Тарас Силенко) leaves out the whole drinking and carelessness, mentioning his pride in his Cossack fame as Nechai’s only reason for refusing to flee, and then immediately proceeds to the battle, putting all emphasise on his fighting, death and burial – and especially the fame that will survive him.

Like for the song about Morozenko, there’s also an episode of the podcast by Pavlo Nechitailo (Павло Нечитайло) and Taras Kompanichenko (Тарас Компаніченко) dedicated to the songs about Nechai – as always, I’m too helpless without written text to make use of it, but I’m linking it for anyone who might be interested:

[uageek]

Як сказав Гаролд Блум: 5 питань до Ірини Грабовської

Канал Як сказав Гаролд Блум розпочав розмови з українськими авторами під загальною назвою «Рубрика #5питань», і відкрила її розмова з Іриною Грабовською, авторкою фентезі та книжок у жанрі стимпанк.

Чому некроманти? Магічне фентезі може ґрунтуватись на будь-якій магії, чому ти обрала саме цю? 

Нагадаю, що вся трилогія «Замок із кришталю» ґрунтується на матеріалі Столітньої війни. Певно, тут якась гра підсвідомості. Якщо в цілому подивитися на те, як поводилися англійці у Франції в 14 столітті, взяти «нікнейм» Едварда «Чорного Принца» Плантагенета, накласти це все на певну сакралізованість постаті короля Едварда ІІІ в англомовній традиції, то виходить доволі дивна картина із поклонінням «темній стороні сили». А тут один крок до масового підняття мерців на полі бою. Тож Небельгайм, яким керує династія Вельгетів, – це держава, де одночасно возвеличують і принижують смерть.

У першій книзі ми бачили країну некромантів та князівство крилатих, але є третя могутня держава, яку в першій книзі окреслено штрихово. Що це за країна? 

У цьому світі є декілька інших гравців, але, певно, мова про Велику Санжу, також королівство людей, де волода��ює непроста династія, і про неї буде більше у третій книзі. За престол Великої Санжі йде велика війна між людськими королівствами, яка точитиметься до кінця другої книги. Але в «Землі Крилатих» ми все ж зосередимося на Ретоні, князівстві крилатого народу.

Якось ти ��казала, що ми дуже мало знаємо Середньовіччя і дуже приблизно уявляємо його собі. Що ти відкрила для себе в Середньовіччі, на історії якого грунтується твоє темне фентезі? 

Це не зовсім темне фентезі, це фентезі меча і магії, хоча і з дарк елементами. Напевно, найбільше мене вразило те, що жінки, навіть попри загальну пригніченість і ореол «гріховності», все ж відігравали дуже важливі ролі, а то і самі очолювали оборону замків чи військові походи. Дехто з них став прототипами моїх персонажок - зокрема, діяльність "Вогненної" Блейз майже повністю списана з реальної герцогині Бретонської Жанни, вона керувала обороною Еннбона і сама їздила у рейди на ворога в обладунку і з мечем. Прототип Ізвен – принцеса Ізабелла - у походи не ходила, але її матір, королева Філіппа, одного разу очолювала похід на допомогу королю. Прототип Ренеа ес Брезель, матері Ольєра, – Жанна де Бельвіль, теж історична постать. Я побіжно описую і її вилазки проти французів після страти чоловіка.

У фентезі меча і магії не обійтися без батальних сцен. Мені вони видаються чи не найскладнішими, як ти до них ставишся? 

Я вважаю, що якщо вже взялася писати фентезі з розмахом на кілька країн, де точиться війна, то без батальних сцен ти не обійдешся. Тому я, хоч і не надто люблю їх писати, але пишу – є велика батальна сцена в «Зірках і кістках», а в «Землі Крилатих» вона буде найбільша з усіх, які я тільки колись писала. В ній будуть задіяні практично всі головні персонажі. Навіть Мона :)

Як ти вигадуєш раси? І скільки їх у твоїй трилогії?

Все почалося, певно, з бажання написати про крилатих персонажів. А далі якщо вже одним даєш крила, то хтось точно захоче собі зябра – так і повелося :)

Не рахувала кількість рас, а з тих, що згадалися – нахвани (народ, що має зябра і здатен довго перебувати під водою), ретонці або птахи – крилатий народ, ахиди – народ, що зовні схожі на прямохідних рептилій, мають магічні здібності й схильніть до мов, але не говорять, ґонґорці або змії – жінки мають отруйні зуби і схильність до природної магії, хетарці - народ із синьо-зеленими очима з жовтими зіницями та рожевою бугруватою шкірою. Ну, і люди. Дехто з людей теж має магічні здібності.

[uacrisis]

https://uacrisis.org/uk/?post_type=post&p=337193

🔵Російська війна проти України відбувається не лише на полі бою, а й у гуманітарній та інформаційній площинах. Одним із напрямів цієї боротьби лишається історична політика. Під час публічного обговорення у Пресцентрі УКМЦ журналісти, історики й представники громади Запоріжжя розповіли, як десятиліттями російська пропаганда конструювала міфи про минуле регіону — і як ці міфи досі впливають на сприйняття сьогодення⤵

[maks-bookman]

Синій кит забуття

Синій кит забуття

Таня Малярчук нова для мене авторка та я дуже радий, що почав своє знайомство з творчістю письменниці з книги «Забуття»

Таня Малярчук «Забуття»

Сюжет книги поділяється на дві лінії. Перша лінія, яка доповнює другу, знайомить читача з молодою жінкою та її проблемами у житті. Раптові панічні атаки та депресія поглинають жінку. Вона боїться спілкуватися з людьми, виходити на вулицю, навіть вийти на балкон для неї це велика проблема.

Їй здається що вона падає у прірву, що її поглинає синій кит забуття. Ця проблема досить небезпечна, людина починає потроху божеволіти. Одного разу вона починає перебирати старі газети та дізнається про смерть В’ячеслава Липинського. Ця людина її зацікавила…

Друга сюжетна лінія, основна. Історія життя видатної історичної постаті, поляка В’ячеслава Липинського  

В останній час мені везе на цікаві книги про реальних людей. Першим був Махно, тепер Липинський.

Для мене знайомство з історією Липинського видалось несподівано цікавим. Я ніколи не чув про цю людину, хоч вона була доволі популярна у свій час. Громадський й політичний діяч, історик.

Поляк за народженням, який відмовився від свого імені заради свого українського серця.

Авторка дуже цікаво розповідає історію Липинського. Показує цього історичного персонажа з різних боків. Політик, письменник, історик, звичайна людина, яка кохає, яка не щаслива у шлюбі, яка має проблеми зі здоров’ям. Свого часу він був дуже впливовою людиною. Але за свої українські переконання мав дуже важке життя. Його думки, ідеї, погляди щодо України, як незалежної держави були неймовірні. Сьогодні, можливо, багато його ідеї вже застарілі, але на той час… Він вже в ті часи казав, що якщо ми не збудуємо державу, то ніхто за нас не збудує. Він щиро любив Україну, він віддав всього себе Україні. Для Радянської влади ідеї Липинського були настільки небезпечним, що після його смерті почалась таємна війна за пошуки архіву Липинського.

І якщо для багатьох він просто портрет на стіні, то після прочитання книги, він ніби оживає, він становиться не просто  якоюсь людиною на старій світлині, а людиною з великої букви.

Художня вигадка переплітається з історичною правдою. Трохи жіночого погляду й вийшов цікавий роман.

Сподобалось, як авторка поєдную минуле й сьогодення. Вона переплітає життя молодої жінки з життям Липинського. І це настільки органічно зроблено, що майже не помічаєш переходів від одного часу до другого.

Можливо когось жіноча лінія буде дратувати, але мені все сподобалось. «Час як кит, пожирає усе на своєму шляху», залишаються тільки пожовклі світлини на яких справжні люди стають просто забутими тінями.

Історія Липинського, це історія справжнього патріота, справжнього українця за покликом серця. Це історія людини, яка ніколи не боялася називати себе українцем, розмовляти українською, писати українською.

Ця книга, дуже якісна сучасна українська література. Мені книга сподобалась неймовірно. Вона чіпляє за живе. Особливо зараз, коли йде війна, коли бути українцем, це буди вільним й незалежним. Коли бути справжнім українцем це любити країну більше ніж себе, як робив це Липинський.

Я б хотів, щоб всіх сучасних героїв України пам’ятали завжди. Щоб їх не чекала доля Липинського, щоб їх не поглинув синій кит забуття.

Після цієї книги багато думок обертаються в голові. Ця книга штовхає читача задуматися над своїм містом в сучасній боротьбі.

«Тільки коли існує об’єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації.» В.Липинський

******************************************************************************

А вам сподобалась ця книга? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

****************************************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

******************************************************************

Текст пройшов перевірку на плагіат. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

********************************************************************************

#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба  #Таня_Малярчук  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #сучасна_українська_проза  #блог_про_книги   #книжкове_суспільство  #блог_українською #читаюукраїнськихавторів     

[drpbk-collegelibrary]

День перемоги. Історична правда

Два роки тому у ці дні президент Зеленський запропонував встановити в Україні 8 травня День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років, а 9 травня відзначати не ��ень перемоги, а День Європи – він подав у Верховну Раду законопроєкт про 8 травня і підписав указ про День Європи. 11 років тому, у квітні 2014 року ми спробували запропонувати суспільству дискусію навколо…

[andrewnich]

Assassin's Creed Shadows від Ubisoft, як і усі попередні 13 основних частин серії - це велика пригода, розрахована на десятки годин сюжетної історії. Це гра із величезним наповненим активностями світом, у якому ви можете провести ще понад сотню годин, якщо вирішите виконати усі додаткові завдання та дослідити його повністю.

[123-er--ed]

⚡️Харківщина У ЦІ ХВИЛИНИ! Озвірілий Путін готує НАСТУП. Нові СУПЕРДРОНИ...Сучасні проблеми України та їх вирішення (Українська версія)Основні проблеми України:

Війна та оборона: Продовження російської агресії, окупація територій, атаки на інфраструктуру.Економічна криза: Залежність від іноземної допомоги, зруйнована інфраструктура, зупинка промисловості.Гуманітарна катастрофа: Мільйони переселенців, психологічні травми, нестача медичної допомоги.Корупція: Історична корупція, яка підриває довіру до держави.Енергетична безпека: Атаки на енергомережі, що залишають людей без світла та тепла.Демографічна криза: Втрата населення через війну та еміграцію.Геополітичний тиск: Російська дезінформація та спроби послабити міжнародну підтримку.Рішення для міцної України:1. Сильна армія та інноваціїСучасна зброя та НАТО: Отримати довгострокові поставки зброї (наприклад, F-16, дрони) та прискорити вступ до НАТО.Власне виробництво: Інвестувати в українські дрони, ракети та бронетехніку.Кібербезпека: Співпраця з ЄС та США для захисту від кібератак.Підтримка ветеранів: Програми працевлаштування, лікування травм.2. Економіка без корупціїБоротьба з корупцією: Зміцнити НАЗК, цифровізація послуг.Відбудова з ЄС: Використати єврофонди для екологічної інфраструктури.Агротех та IT: Стимулювати фермерів та IT-сектор податковими пільгами.Іноземні інвестиції: Гарантії для бізнесу.3. Гуманізм та єдністьДопомога переселенцям: Житло, робочі місця, дитячі садки.Психологічна допомога: Навчити громадських психологів, запустити кампанії.Освіта: Онлайн-навчання з європейськими університетами.Культура: Фінансувати митців, документальні фільми про героїв.4. ЕнергонезалежністьВідновлювана енергетика: Сонячні та вітрові електростанції.Атомна дипломатія: Захист Запорізької АЕС з МАГАТЕ.5. Союзники та дипломатіяЧленство в ЄС: Гармонізація законів з європейськими стандартами.Глобальна підтримка: Партнерство з країнами Азії та Африки через торгівлю.Боротьба з пропагандою: Міжнародна група для викриття брехні РФ.6. Суспільна єдністьДіалог: Форуми з ветеранами, меншинами, молоддю.Молодіжні ініціативи: Інноваційні хаби, стипендії.Історії героїв: Вшанування лікарів, волонтерів, рятівників.На шляху до перемоги:Перемога України — це сильна армія, справедлива економіка та дбайливе суспільство. Навіть після Путіна Росія може лишитися загрозою, але єдина Україна, що інвестує у людей та технології, стане незламною.Слава Україні! Героям слава!

[traveler-from-ukraine]

Дуррес. Албанія

Частина 2: Центральна частина

Місто Дуррес є одним з найбільших міст Албанії, та другим по кількості населення. Та попри свої розміри, центральна частина міста, вона ж і історична, відносно невелика за розміром. В той же час, вона виглядає дуже цікаво і незвично.

Тут можна побачити красиві будинки, з величними статуями і фігурами на фасаді.

Різного роду муніципальні будівлі.

Красиві площі, завжди заповнені великою кількістю людей.

Однак це місто також повне і різного роду контрастами.

Наприклад, зовсім поруч з центр��м, можна зустріти худобу, що спокійно пасеться в місцевих парках.

А поруч з центральною вулицею, хмарочосами та історичними спорудами, спокійно живуть люди в невеличких будинках з садами і городами.

І таких контрастів тут можна спостерігати багато, більшість з яких, спокійно сприймається місцевими. Що ж до туристів, то кожен сприймає і бачить це по різному. Мені ж це скоріш сподобалось, мабуть через те, що це додає особливого шарму цьому місту.

📍Дуррес

Підтримати ЗСУ

[crbfranko]

Історична година «Крути – невгасимий вогонь української волі» 28.01.25 ЦРБ ім. І. Франка

[isiida-glory-to-ukraine-smoliy]

Зроби пурпур, його не існує

Хммх, мені треба більше інформації про цей колір. Чому не існує? Бо барвник більше не видобувають з молюсків? З ним пов'язана історична подія? З цим кольором пов'язана сумна історія? Якщо його не існує, можливо, він в думках фіолетового і червоного біснується тінню...