#благословеннянебожителів

[panivatra]

—Ми не друзі.

—Ну, що ти завів не-друзі-не-друзі. Тоді хто ми одне одному? — Ши Цінсюань поволі підходив все ближче до Мін Ї. Його усмішка згасла, а погляд метав громовиці. "Копія брата" — подумав Мін Ї та зробив крок назад. Побачивши його реакцію, Ши Цінсюань голосно розсміявся.

—Мін-сюне, чого ти? Ха-ха! Не бійся не з'їм тебе! Так скажи все таки якщо ми не друзі, то хто ми? — обійнявши Цінсюань тихенько промуркотів йому на вухо, — Може коханці?

І він знову засміявся. Його безтурботний і лагідний сміх був медом для вух Мін Ї, хоч сам собі він завжди перечив. Людина, що вкрала його долю, зараз стоїть перед ним і говорить усілякі нісенітниці й леститься до нього. Так мабуть Ши Цінсюань і вкрав серце Мін Ї. Кожен день крадучи по шматочку. Що не міг дозволити собі Мін Ї зробити понад шістсот, робив він з легкістю і за день. Й тому Володар Землі заздрив йому, бо він жив. Жив так як хотів не відкладуючи на потім.

Мін Ї також хочеться жити, йому хочеться...

Він поглянув у вічі Ши Цінсюаню. Трохи нахилився і поцілував. Ніжно, боючись злякати, легенько торкнувся його губ.

[panivatra]

У Ши Цінсюаня завжди були м'які губи, шкіра, волосся. Найулюбленіше Хе Сюаня було, коли вони з самого рання лежали в обіймах один одного; цілувати закусуючи ніжну шкіру коханого. Коли вони дивились одне в одному очі й без слів розуміли одне одного.

Хе Сюань і зараз розумів.. Він бачив в очах Ши Цінсюаня біль. Шкіра в них обох вкрилася сиротами. Вони жадали один одного та знали, що не можуть. Що це приведе в нікуди.

—Ха... Хахахах. — різко розреготавшись, Ши Цінсюань заплакав, —Знаєш, Мі-, Господарю Темних вод, а все таки Ви були праві!

Наїжачившись Хе Сюань спитав:

—Ти про що?

—Про те що ми не друзі та ніколи ними не були.

—Цінсюаню-

—НІ НЕ НАЗИВАЙ МЕНЕ ТАК. —павза, —НАЩО? НАЩО ТИ МЕНІ ДУШУ ЯТРИШ?! ЩО ТИ ХОЧЕШ? ВІДНОВИТИ ВТРАЧЕНІ СПОГАДИ? ТЕ ЩО В НАС БУЛО? ТА ЦЕ ВЖЕ НЕ ПОВЕРНУТИ. МИ САМІ ЗАКОПАЛИ НАШЕ МАЙБУТТЯ, ЯКЕ В НАС МОГЛО БУТИ. ТИ ЗНАЄШ Я НЕ МОЖУ ПРОСТИТИ СЕБЕ. Будь ласка, просто вбий мене і припинемо цей жах... —зажмурившись він висунув голову трохи за пристань, немов для гільйотини.

Мабуть це було вперше, коли Хе Сюань не знав, що робити. Хотілось і втікти, і вибачатися годинами, захлинутися сльозами. Та він не міг. Залишився тільки один варіант — найбезглуздіший та безнадійніший.

Він тихенько підпливав до Ши Цінсюаня. Хе Сюань міг би заприсягтися, що його мертве серце загупало як не в себе, і що це могли почути всі навкруги. Він легенько торкнувся щоки коханого. Той тільки-но й одвертався хмурячи брови та розкриваючи шию.

Хе Сюань почав цілувати шию Цінсюаня, поволі піднімаючись до його підборіддя, губ. Тим часом сонце грало з легітом у тан, виблискуючи на воді. Краплини гуртом тікали з пристані, як втекли і колишні Володарі Вітру та Землі. Березнева вода огортала їх тіла прохолодою, яку вони не відчували. Хе Сюань вперше за стільки років відчув себе дійсно живим, тепло розповзалося по тілу й розсіювалося водночас.. Та щось було не так.

Він відсторонився від Цінсюаня, коли побачив що там, де до цього була його рука, були бульбашки. Ши Цінсюань злякано поглянув спочатку на руку, а потім і на обличчя Хе Сюаня, на якому сяяла щира посмішка..

Вільний.

Через декілька хвилин рибалки витягують непритомну фігуру, яка була одягнута в дрантя пропахнуте алкоголем. Сморід стояв неймовірний. Вони почали обшукувати бідолашного, та нічого так і не знайшли, але було те, що привернуло їхню увагу. В руках п'яниці, замість глечика, було тільки зламане віяло.

[panivatra]

Не витримавши він крикнув: "Годі!" —, і водночас почувся звук як рвуться м'язи. Хруст. І заюшилася к��ов. Бризки заляпали частину стіни. Страшний регіт припинився. В одній руці Хе Сюань тримав тіло, а в іншій голову Ши Вуду...

Привиди побачивши, як Чорновод гидливо відкинув тіло, налетіли, як мухи, й почали розривати на шмаття грудину нещасного. Вони не дивлячись наступали одне одному на голови, руки-ноги та розчавлювали їх. Відштовхували одне одного, жадаючи вхопити більший шматок плоті.

Серед хлюпання, цмокання й чавкання пролунав задушливий крик та лязгіт металевих кайдан.

—ААААААААААААААААААА!!! — по щоках Ши Цінсюаня текли рікою сльози, — НІ, НІ, НІ! БРАТЕ! — він щосили намагався наблизитися до тіла Ши Вуду, але кайдани, які підвішувалися до стелі, не дозволяли.

Хе Сюань кинув гнівний погляд на юрбу й потвори, схиливши голови, почали повільно відповзати від тіла.

Ребра. Це було перше, що побачив Ши Цінсюань. Розідрані. На них ще висіли клаптики м'язів. Все у крові. Він навіть зміг бачити легені. Одне з котрих було пробите. Про низ тіла навіть говорити було не варто. Там вже не було ніг, тільки безформене щось.

Ши Цінсюань просто не міг повірити. Не міг. Тільки ж нещодавно вони говорили, він стояв поряд. Він дихав. Був живий. Тепер Ши Цінсюань залишився один. Захлинаючись сльозами, він кричав аж до хрипу, доки в його легенях не забракне повітря. Хотів би він закричати: "За що?!" або "Нащо ти це зробив?!" — та знав за що, того тільки й прошепотів:

—Краще я б не народжувався зовсім...

Ши Цінсюань сподівався, що його стратять вслід за братом. Він поглянув у очі Мін Ї... Ні, він ніколи ним не був. Хе Шен, Хе Сюань, Господар Чорних вод — ось хто він. І чи знав колись Ши Цінсюань справжнього Мін Ї?

[panivatra]

Кожен порух віддавався пекучим болем. Солодким болем. Приторним до сліз.

— Дай слово, що збережеш мене ти від самотності. — шепоче Мін Ї, — Розділиш одне кохання, одне життя. — червоніючи від кожного слова, від кожного стогону коханого, — Поруч зі мною.

Вранішнє сонце, як та ще не прохана гостя, заходило в кімнату, бачучи весь безлад. Весь гамір у цій тиші.

—...обіцяю, куди б ти не пішов буду поряд. — вії Ши Цінсюаня ледь-ледь сіпалися, — Розділю самотність твою. — він облизнув потріскані губи, — Віддам всього себе тобі без останку. — погляд щирої любові, — Тільки прошу, не залишай мене..

Останній цілунок, кохані очі й ще видний місяць. Цю клятву засвідчило сонце. Серце, що так ревно жадало. Голос, якому дали зірватись. І тиша, що змогла об'єднати, тільки їх у цю мить.

[panivatra]

Естетика стосунків біфліфів

[panivatra]

Де вітер легко шелестів і сутінки тільки-но заполонили кімнату, із сторони в сторону бродив силует. Рукава його одежини були зім'яті. Губи обкусані й очі кидали пелюстки. Знадвору було чути гамір небесної столиці. Величне свято "Середини осені" — день, коли кожний небожитель відчував радість і спокій у своїй душі. Кожний, але не Ши Цінсюань. Він не зважав на п'яний галас і гуркіт інструментів. Він нічого не міг почути, окрім стукоту власного серця. Тіло юного Володара Вітру тремтіло й потрохи червоніло як тільки він згадував провинця свого нинішнього стану — Володар Землі.. Його дорогоцінний друг Мін-сьон.

"Ох, якби час можна було б повернути назад"—шепотів собі Ши Цінсюань. Та хто ж тягнув його за язика, щоб ляпнути таку нісенітницю. Невже декілька піалок вина змусили його сказати лежачи на колінах свого "друга":

— А знаєш.. Знаєш що, Мін-сьоне?

— М?

— А я тебе кохаю..

Павза. Довга. Невимовно довга. Від одного його погляду в Ши Цінсюаня пішли мурахи по всьому тілу. Такої люті юний Володар Вітру ще ніколи не бачив. Вмить протверезівши, він вилетів із кімнати, мов навіжений.

— СТІЙ, ШИ ЦІНСЮАНЮ!

Спочатку Мін Ї може й хотів побігти за ним, але так і не встигнув би. Тож Мін Ї залишився стояти в кінці коридору, дивлячись як силует зникає у пітьмі. Гнів змінився здивуванням, а потім розпачем, та Ши Цінсюань вже цього не зміг побачити.

Згадавши яку дурню він сам же й вчинив, Ши Цінсюань просто впав на ліжко, узяв подушку й почав гамселити її що духу, так що аж пір'я вилітало. З кожним ударом він починав все дужче й дужче плакати, наче він бив не подушку, а себе. Самопожераючи себе з кожним ударом і кожною сльозою. Володар Вітру ніколи не рюмсав на людях, навіть перед рідним братом не міг, завжди всміхнений, веселий і жартівний. Болить.

Через декілька хвилин заспокоївшись, розчервонілий Ши Цінсюань нарешті розлігся на постілі у формі морської зірки. Бідний так хекав, що, здавалося, немов був він у справжній запеклій битві. В кімнаті його вже було трохи прохолодно, та замість того щоб вкутуватись сильніше в теплу ковдру, Ши Цінсюань почав роздягатися. Шар за шаром скидував одяг. Шкіра враз стала гусиною, коли на неї ледь подув вітерець. В одних штанях він поплентався до люстерка, яке стояло на столі поряд з мискою, наповненою до країв крижаною водою, щоб зняти ті трикляті сережки, котрі кожен раз заплутуються у волоссі. Він крутив і так, і сяк що сережки, що пасма косей, але врешті-решт здався і ненароком згадав собі слова старшого брата, який постійно йому казав, що: "Якщо не бажаєш ти дивитись за своїм волоссям, то краще обстрижися наголо". Тож швидко покинувши цю затію Ши Цінсюань вирішив просто розпустити коси, вмитись і піти лягти спати, а ранком прокинутись з думкою, що це був поганий сон. Аж раптом його двері з гуркотом відчинилися.