#мін ї

[panivatra]

Де вітер легко шелестів і сутінки тільки-но заполонили кімнату, із сторони в сторону бродив силует. Рукава його одежини були зім'яті. Губи обкусані й очі кидали пелюстки. Знадвору було чути гамір небесної столиці. Величне свято "Середини осені" — день, коли кожний небожитель відчував радість і спокій у своїй душі. Кожний, але не Ши Цінсюань. Він не зважав на п'яний галас і гуркіт інструментів. Він нічого не міг почути, окрім стукоту власного серця. Тіло юного Володара Вітру тремтіло й потрохи червоніло як тільки він згадував провинця свого нинішнього стану — Володар Землі.. Його дорогоцінний друг Мін-сьон.

"Ох, якби час можна було б повернути назад"—шепотів собі Ши Цінсюань. Та хто ж тягнув його за язика, щоб ляпнути таку нісенітницю. Невже декілька піалок вина змусили його сказати лежачи на колінах свого "друга":

— А знаєш.. Знаєш що, Мін-сьоне?

— М?

— А я тебе кохаю..

Павза. Довга. Невимовно довга. Від одного його погляду в Ши Цінсюаня пішли мурахи по всьому тілу. Такої люті юний Володар Вітру ще ніколи не бачив. Вмить протверезівши, він вилетів із кімнати, мов навіжений.

— СТІЙ, ШИ ЦІНСЮАНЮ!

Спочатку Мін Ї може й хотів побігти за ним, але так і не встигнув би. Тож Мін Ї залишився стояти в кінці коридору, дивлячись як силует зникає у пітьмі. Гнів змінився здивуванням, а потім розпачем, та Ши Цінсюань вже цього не зміг побачити.

Згадавши яку дурню він сам же й вчинив, Ши Цінсюань просто впав на ліжко, узяв подушку й почав гамселити її що духу, так що аж пір'я вилітало. З кожним ударом він починав все дужче й дужче плакати, наче він бив не подушку, а себе. Самопожераючи себе з кожним ударом і кожною сльозою. Володар Вітру ніколи не рюмсав на людях, навіть перед рідним братом не міг, завжди всміхнений, веселий і жартівний. Болить.

Через декілька хвилин заспокоївшись, розчервонілий Ши Цінсюань нарешті розлігся на постілі у формі морської зірки. Бідний так хекав, що, здавалося, немов був він у справжній запеклій битві. В кімнаті його вже було трохи прохолодно, та замість того щоб вкутуватись сильніше в теплу ковдру, Ши Цінсюань почав роздягатися. Шар за шаром скидував одяг. Шкіра враз стала гусиною, коли на неї ледь подув вітерець. В одних штанях він поплентався до люстерка, яке стояло на столі поряд з мискою, наповненою до країв крижаною водою, щоб зняти ті трикляті сережки, котрі кожен раз заплутуються у волоссі. Він крутив і так, і сяк що сережки, що пасма косей, але врешті-решт здався і ненароком згадав собі слова старшого брата, який постійно йому казав, що: "Якщо не бажаєш ти дивитись за своїм волоссям, то краще обстрижися наголо". Тож швидко покинувши цю затію Ши Цінсюань вирішив просто розпустити коси, вмитись і піти лягти спати, а ранком прокинутись з думкою, що це був поганий сон. Аж раптом його двері з гуркотом відчинилися.

[crazybeeofficial]

🐝#війна 10 липня, від прильоту російської міни загинув офіцер ЗСУ, громадський діяч, журналіст, активіст Майдану - Тарас Матвіїв. У 2015 році пішов добровольцем на фронт. Був командиром взводу 24-ї ОМБр. “Били зі 120 міліметрових мінометів. Одна з мін потрапила в бліндаж, де було двоє вояків. Бліндаж загорівся і частково обвалився. Тарас першим кинувся на допомогу побратимам й витягнув двох своїх бійців назовні, відніс у безпечне місце. В цей час ще одна міна впала на позицію і уламками смертельно поранила Тараса”, – каже журналіст Олександр Махов. Командуванням частини та побратимами Тараса ініційовано процедуру подання молодшого лейтенанта Матвіїва Тараса Тарасовича на звання Героя України, яке він заслужив по праву. Вічна пам'ять Герою. Щирі співчуття рідним та близьким🕯 https://www.instagram.com/p/CCirbaNBMy9/?igshid=1vg13fitel9ec

[panivatra]

—Ми не друзі.

—Ну, що ти завів не-друзі-не-друзі. Тоді хто ми одне одному? — Ши Цінсюань поволі підходив все ближче до Мін Ї. Його усмішка згасла, а погляд метав громовиці. "Копія брата" — подумав Мін Ї та зробив крок назад. Побачивши його реакцію, Ши Цінсюань голосно розсміявся.

—Мін-сюне, чого ти? Ха-ха! Не бійся не з'їм тебе! Так скажи все таки якщо ми не друзі, то хто ми? — обійнявши Цінсюань тихенько промуркотів йому на вухо, — Може коханці?

І він знову засміявся. Його безтурботний і лагідний сміх був медом для вух Мін Ї, хоч сам собі він завжди перечив. Людина, що вкрала його долю, зараз стоїть перед ним і говорить усілякі нісенітниці й леститься до нього. Так мабуть Ши Цінсюань і вкрав серце Мін Ї. Кожен день крадучи по шматочку. Що не міг дозволити собі Мін Ї зробити понад шістсот, робив він з легкістю і за день. Й тому Володар Землі заздрив йому, бо він жив. Жив так як хотів не відкладуючи на потім.

Мін Ї також хочеться жити, йому хочеться...

Він поглянув у вічі Ши Цінсюаню. Трохи нахилився і поцілував. Ніжно, боючись злякати, легенько торкнувся його губ.

[panivatra]

Не витримавши він крикнув: "Годі!" —, і водночас почувся звук як рвуться м'язи. Хруст. І заюшилася кров. Бризки заляпали частину стіни. Страшний регіт припинився. В одній руці Хе Сюань тримав тіло, а в іншій голову Ши Вуду...

Привиди побачивши, як Чорновод гидливо відкинув тіло, налетіли, як мухи, й почали розривати на шмаття грудину нещасного. Вони не дивлячись наступали одне одному на голови, руки-ноги та розчавлювали їх. Відштовхували одне одного, жадаючи вхопити більший шматок плоті.

Серед хлюпання, цмокання й чавкання пролунав задушливий крик та лязгіт металевих кайдан.

—ААААААААААААААААААА!!! — по щоках Ши Цінсюаня текли рікою сльози, — НІ, НІ, НІ! БРАТЕ! — він щосили намагався наблизитися до тіла Ши Вуду, але кайдани, які підвішувалися до стелі, не дозволяли.

Хе Сюань кинув гнівний погляд на юрбу й потвори, схиливши голови, почали повільно відповзати від тіла.

Ребра. Це було перше, що побачив Ши Цінсюань. Розідрані. На них ще висіли клаптики м'язів. Все у крові. Він навіть зміг бачити легені. Одне з котрих було пробите. Про низ тіла навіть говорити було не варто. Там вже не було ніг, тільки безформене щось.

Ши Цінсюань просто не міг повірити. Не міг. Тільки ж нещодавно вони говорили, він стояв поряд. Він дихав. Був живий. Тепер Ши Цінсюань залишився один. Захлинаючись сльозами, він кричав аж до хрипу, доки в його легенях не забракне повітря. Хотів би він закричати: "За що?!" або "Нащо ти це зробив?!" — та знав за що, того тільки й прошепотів:

—Краще я б не народжувався зовсім...

Ши Цінсюань сподівався, що його стратять вслід за братом. Він поглянув у очі Мін Ї... Ні, він ніколи ним не був. Хе Шен, Хе Сюань, Господар Чорних вод — ось хто він. І чи знав колись Ши Цінсюань справжнього Мін Ї?

[panivatra]

Кожен порух віддавався пекучим болем. Солодким болем. Приторним до сліз.

— Дай слово, що збережеш мене ти від самотності. — шепоче Мін Ї, — Розділиш одне кохання, одне життя. — червоніючи від кожного слова, від кожного стогону коханого, — Поруч зі мною.

Вранішнє сонце, як та ще не прохана гостя, заходило в кімнату, бачучи весь безлад. Весь гамір у цій тиші.

—...обіцяю, куди б ти не пішов буду поряд. — вії Ши Цінсюаня ледь-ледь сіпалися, — Розділю самотність твою. — він облизнув потріскані губи, — Віддам всього себе тобі без останку. — погляд щирої любові, — Тільки прошу, не залишай мене..

Останній цілунок, кохані очі й ще видний місяць. Цю клятву засвідчило сонце. Серце, що так ревно жадало. Голос, якому дали зірватись. І тиша, що змогла об'єднати, тільки їх у цю мить.