#віршіукраїнською

[dariapestovapoetry]

Твої поцілунки незвичні, як фільми про космос,

Бо мій корабель — для земних океанів і моря.

І поміж вітрил я ловила не вітер, а Логос,

А поміж двох губ я шукала слова і опору.

І хто скаже мені, як навчитися жити без болю,

Хто скаже мені, де той берег, де вже не хитає?

Твої поцілунки не містять жодного слова:

Навіть у мить, коли ми двома язиками...

Твої поцілунки схожі на Принца троянди:

Усі баобаби лежать поміж ніг бур'янами,

А квітка росте, як домашня рослина з веранди,

А квітка росте як любов, що росте поміж нами.

Можливо, ти теж щось шукаєш у синіх простóрах,

І твій корабель так само як мій хитає.

Можливо, тобі теж потрібна точка опори

І її не можливо сформулювати словами.

Бо в конструкції слів загубилися значення наші:

Тільки дотик лишився на згадку про сенси і простір.

Тож спирайся на мене, коли зустрічаються пащі

Наших двох заблукалих колись і чомусь аватарів.

@dariapestovapoetry

[awkwardbritishscientist-blog]

Нехай проблеми та незгоди не роблять вам в житті погоди

Ніби добрі новини зі вчора на всю країну І вітер, що задирає спідниці красуням

Залітай Забігай

Бешкетуючи розами З ружами у руках Обважнілим кроком Розміреним кроком

Приходь

Цілеспрямованою ходою На три чотири

Відірвавши від землі п'ятку

Тільки лише З'явися Тільки Зашелести

Ти Єдиний чітко прописаний пункт У метеорології чинних бажань Та про тебе не скаже Микола Луценко

[rusofobnikocourek]

the translation is kinda rough bc for me it's rlly difficult to translate poems but still I PROMISE I'VE TRIED

CW: spoilers to manga, flashing lights, poor editing skills

there's also version with colours (i'm not sure which one looks better, ig maybe BW, but i've made the colorful one bc i wanted colours to have some meaning?? anyway)

colorful version here

credits:

i've found this sound on tiktok and as far as i understand it's a mash-up cover to 'Mary on a cross' with lyrics being replaced with a poem of Ukrainian writer, so:

lyrics — Vasyl Symonenko's poetry, "скажи хіба не фантастично"

melody — Ghost, "Mary on a cross"

cover — (link below)

[anku-sensei]

Вірш не новий і є на ФУМі, але я хочу, щоб його побачило більше людей #укртамблер, #вірші #віршіукраїнською

То було тепло. Починалась осінь.

Траву суху косили косарі,

А квіти польові були в її волоссі,

Що їх зібрала рано на зорі.

Вона сама була, як зоря ясна,

Всміхалась тепло, наче сонце навесні.

Якщо у цьому світі і було прекрасне,

Його віддали їй, як квіти запашні.

Вона йшла лісом, щоб грибів зібрати,

Шукала їх у листі золотім.

Хіба могла дівчина знати,

Кого зустріне в лісі цім?

Там, між дерев, подалі від стежини,

Щоб не побачив часом хтось,

Стояла жінка, геть без одежини.

Від неї в серці дивне почалось.

Її не відлякали нутрощі у спині,

Ні волосся ялинково-зелене.

Вона дивилась, мов на ікону у святині,

А серце билось, як шалене.

Та раптом жінка обернулась,

Здійнявся вітер, припіднявши листя,

А, як дівчина схаменулась,

Між деревами вже було чисто.

Дідусь розказував про цих істот.

Казав до них не наближатись,

І що вони не принесуть нічого, крім скорбот,

Що їм від люду треба вік ховатись.

Дівчина вірила. Тепер засумнівалась.

Та жінка – чудо із чудес.

Якби ж вони хоч словом обмінялись!

Вона б тоді піднеслась до небес.

Вони зустрілись ще не раз,

Та ніколи не говорили.

Та жінка не робила на показ,

Та її появи додавали сили.

Вона з'являлась в полі між колосся,

На леваді серед корів.

Дівчина бачила гілочки у її волоссі

Й похмурий погляд з-під тоненьких брів.

Хвора корова встала.

Злочинця знайшли мертвим.

І тільки дівчина знала,

Чия це допомога й жертва.

Одного дня вона пізнала розпач –

До неї прийшли свати.

Вона хотіла би тікати врозтіч,

Аби не втрачати закоханої самоти.

Вона нікого не хотіла й знати,

Але у неї є вимогливі батьки.

Якби ж могла вона їм показати,

За ким вночі згризала кулаки!

Минали дні, в плачу і муках,

А більш за все хотілось утекти,

Щоби із мавкою не знать розлуки

І щоб себе на щастя приректи.

У переддень весілля вона не спала.

Ту жінку у лісах знайшла,

Всю волю у одне зібрала,

Й коханню душу віддала.

[malesick]

того року восени кавалер приносив айстри нині ж в час війни - приніс олійний радіатор

[ukrgleb]

Шукаю я не блискіт дня,

А тихого спокійного забутого життя!

Коли про тебе лише чують ті,

Хто баче наче всіх, але нічого,

І хто наче живе життям чужого.

Чому не ти, чому не я,

Бо хочеш вітер, повітря хочу я,

Ти хочеш витвір, я ж момент,

Шукаеш речі, я інструмент.

Шукаю ту, що знає ціни,

Що відчуває смак простих речей,

Бо яскравішим день роблять не зміни,

Палає він від всміхнених очей.

Ми різні всі, ми всі слабкі,

Ми рівні всі, ми всі вогкі.

Якщо ж стрибаєш, то стрибай!

Якщо стріляєш, то стріляй.

І слушного моменту не чекай,

Бо він ніколи не настане.

[loreleiblogsworld]

він мовчить про кохання прозою 

не в стані ліпити слова 

дивиться на неї з підозрою

вигадана...чи жива?

і тіло пахне мімозами

а  очі, як криниця без дна

вона йде по вугіллю босою 

і не кричить, бо від щастя німа 

та й слів таких не придумали 

щоб описати мету життя 

він і вона закохані 

і слів тут нема 

[lialka-o]

[freshborshtavenue]

чи береш ти цього чоловіка

з його загостреним відчуттям справедливості,

з його розтрісканим сном,

двоїстою натурою:

одне обличчя - оаза, а друге - піщана буря;

з розсипом зморшок навколо очей, коли усміхається,

з головою, повною складних чисел,

причинно-наслідкових зв`язків,

деталей філігранної точності

чи береш ти цього чоловіка,

з яким будеш більше мовчати, ніж говорити,

і мовчання це буде ціннішим від всіх розмов

чи береш ти цього чоловіка,

щоб вриватися з ним до нічних забігайлівок,

знімати шкірку з яблук і торкатись тонкого вінілу в чотири руки;

щоб обіймати його ногами, як стовбур дерева,

розходитись, як масло під ножем,

обертатись навколо своєї осі, щоб йому світити

чи обіцяєш

встромляти та витягати голки,

здирати та накладати пластир,

згладжувати гострі кути,

не переливати молока до кави,

витримувати нестерпно довгі паузи,

коли обертається спиною;

цілувати так жадібно,

мов захлинатись водою у спеку

чи береш ти цю жінку

з її розладнаними механізмами,

прихованими шрамами,

колекцією сердець у кишенях сукні,

оберемком незавершених справ,

який ніколи не меншає;

з її дислексією, дірявою пам`яттю, прикушеною губою,

з великою сумкою, в якій що завгодно

І багато свободи.

чи береш ти цю жінку,

щоб не читати її віршів,

не читати їй нотацій,

сердитися на неї та проганяти її страхи,

упиватися недосконалостями, що творять її довершеність,

оберігати порядок дня, в якому ви - разом

чи обіцяєш

ходити навшпиньках, коли вона втілює задуми,

приходити миротворцем у її гарячі точки,

пускатися з нею берега,

вступати у суперечки й філософські диспути,

ніколи не припиняючи проростати

одне в одного

і в зйомній совковій квартирі,

і в тісняві електрички,

і у шпаківні на батьківському домі,

і у власній оселі з великими вікнами й білими стінами,

і в лікарняній палаті, наповненій розпачем та надією,

і в готельній кімнаті, де замість підлоги - море

допоки ніщо не розлучить вас

(с) Юлія Мусаковська

[palemirror]

Ах коли ж усе це скінчиться

Ця безвихідь, ця тиха втома

Часом хочу втопитись у річці.

Не шепнувши ні слова нікому

Я не можу так, де той кінець

Хай усе вже збереться до ладу

Що торкнуся - зійде нанівець

Й відусюди почую поради

Хоч я й я знаю що це лиш буття,

Скрізь чатують дрібні перепони

Втім здається мені, що життя

Це не тільки самі заборони.

Переповнення, смуток, скорбота

Трохи жалю, а може і болю

Ну а завтра і радість, й турбота

Можна тішитись хай і доволі

Я б хотіла, щоб так було завжди

Щоб лилося, як жвавий струмочок

Але ж ні, лиш самі негаразди

І ворони з подвір'я белькочуть.

[dariapestovapoetry]

Я знову за обрієм боюсь залишитись одна

І десь за парканом плаче у вечір гітара.

Мої кароокі коханці тримали мене до пізна,

Та коли я сама — почуваюся хмаркою пари:

Ні, нічому не втримати мене на зрілій землі,

Поміж цвіту настурцій, піщаника глиб, чи ґаргулій.

І коли залишиться останній сніп на ріллі,

То мене не зуміють зранити звірі чи кулі.

Але поки тримаєш в обіймах моє єство,

Поки знаєш як можу палати твоїм теплом,

Я готова на все, наче ти у мені — божество,

Я готова лишитись, неначе метелик під долом.

Хай то сумно, та скоро прийде зима.

Мені кокон ще вити, якщо не помру до снігів.

Тож і далі тримай серед ковдр мене допізна,

Бо це шанс не зникати і шанс не боятись могили.

Я не стерла себе, не пішла ген за обрій, як день,

Лиш тому що навчив мене знати, що я жива.

Шкода, ми не назавжди: колись підем...

І знов за парканом плаче у вечір гітара.

[informatiktheteacher]

Душ

Іноді, сидячи під потоком теплої води, я забуваю, що прийшла сюди просто прийняти душ. Мені чомусь здається, що стіни, облицьовані дешевою плиткою, розсікають світ, залишаючи всередині маленький клаптик безпеки. Біла занавіска запріває, укривається краплинами, поки я сиджу, підібгавши ноги. Дивлюся на власні стопи, вивчаю кожен суглоб і кожну виразну вену. Торкаюся до розчервонілої шкіри пожованими подушечками. Руки перестають бути моїми, молодість покидає їх, нагадує про слабкість і смертність. Нагадує про швидкоплинність. Але я не поспішаю вирватися назовні і заглянути у дзеркало, шукаючи втіхи. Я знаю, чому мої рахунки такі великі. Я несу відповідальність за свої страхи і боягузтво. За тривоги, що прилипають до нутрощів і розповзаються слимаками. Лоскочуть, залишають гидке відчуття клейкості. Підступають до горлянки і застряють там, скручуючись у комок. І тоді вода стає солонішою, а запарена кімната не вберігає від дрижаків у тілі.

Хто є я, під дощем, пролитим зі сталевих труб? Хто є я, під прицілом розлюченого світу? Хто є я, захована у розграфленій кімнаті вологих тривог? Хто є я, у власних страхах і ваганнях?

Я шукаю вдалий образ, який опише тепло і холод моєї душової. Але натомість знаходжу себе і сумне відображення, сковане болем у пролітаючих повз краплинах.

[rusofobnikocourek]

[version with colours]

the translation is kinda rough bc for me it's rlly difficult to translate poems but still I PROMISE I'VE TRIED

CW: spoilers to manga, flashing lights, poor editing skills

there's also black-white version (i'm not sure which one looks better, ig maybe BW, but i've made the colorful one bc i wanted colours to have some meaning?? anyway)

black&white version here

credits:

i've found this sound on tiktok and as far as i understand it's a mash-up cover to 'Mary on a cross' with lyrics being replaced with a poem of Ukrainian writer, so:

lyrics — Vasyl Symonenko's poetry, "скажи,ну хіба не фантастично"

melody — Ghost, 'Mary on a cross'

cover — (link below)

[holeramala]

Мамо, я знову пересолила, уявляєте?

Мамо, не смійтеся, прошу...

Я маю таємницю, але нікому, обіцяєте?

Вчора подарувала своє серце товаришу.

В нього очі наповнені завжди добром,

Хоча, іноді, буває жорстоким зі мною.

Біля нього в моїй голові відбувається погром

І вже не відчуваю себе незламною.

З ним чай смачніший і сміх щиріший,

З ним я стаю вогнем, який всіх чарує.

Але товариш виявися хитріший,

Він себе не відкриває, а зі мною жартує.

Мамо, не питайте чому я так плачу,

Ви знаєте, що дочка погубила себе сама.

В календарі цей чудесний день відзначу,

День, коли розпочалася моя драма.

Ви розповідали мені про кохання прекрасне,

Говорили, що воно дарує тепло і крила.

"Це полум'я, яке ніколи не зга��не",

Чому ж я стою тут холодна і безкрила?

Мамо, чому ж болить безперестанно?

Куди втекти від цих набридливих думок?

Подарувала серце товаришу спонтанно,

А він своє закрив на замок..

[starytskaya]

Люблю дивитися на життя через твої очі

Перебирати чорні кучері твої

Й стискати твою гарячу руку

В холодні карантинні дні