#завідомо неправосудне рішення

[supremecourtua]

Чергове рішення, яке демонструє глибоку некомпетентність суддів і повного нерозуміння правозастосування у справах про банкрутство та дії законів у часі. Застосування законів не на час виникнення правовідносин, укладення самих договорів іпотеки, а на час звернення стягнення повністю руйнує правову визначеність. Судячи з рішення судді визнали суто ручне розуміння та застосування законів, в чергове не виклавши навіть правового висновку.

Для солідності суддя вирішив переписати пів законодавства у самому рішенні, але для суті рішення це не допомогло. Судді повністю відірвані від реальності і не знають, що реєстратори без визнання права власності не реєструють незаконно перереєстроване майно. Знову ж судді у яких дружини та чоловіки працюють нотаріусами вирішили їх захистити зазначивши, що не дивлячись на грубі порушення вони не можуть бути відповідачами, що само по собі абсурдно.

У висновку - належний спосіб захисту залежить від обставин справи і настрою суддів Верховного суду, коли справа дійде до них. Також, у прийнятті цього рішення брала участь суддя Рогач, яка була обрана на посаду голови ВС-КГС, що унеможливлювало її участь у цій справі, тому це рішення не можна вважати законним.

[supremecourtua]

Після початку війни рішення Великої палати, на мій погляд, не відповідають ні вигаданому Верховенству права, ні існуючому у всьому цивілізованому та демократичному світі Верховенству закону. Рішення приймаються з залізобетонним аргументом - ТОМУ ЩО. Скоріше всього ця постанова направлена на захист Державного казначейства у звязку з майбутніми масовими затримками платежів і порушенням прав громадян та юридичних осіб.

Велика палата зазначила, що у преамбулі Закону № 2346-III зазначено, що він встановлює, зокрема, відповідальність суб`єктів переказу.

69. Відповідальність суб`єктів переказу закріплена положеннями розділу VII «Відповідальність при здійсненні переказу коштів» Закону № 2346-III. Посилань на те, що положення цього розділу не розповсюджуються на певних суб`єктів переказу (зокрема, на скаржника), Закон № 2346-III не містить.

71. Здійснюючи переказ грошових коштів за відповідним дорученням, скаржник є суб`єктом переказу, який виконує функцію банку під час здійснення такого переказу. Отже, є банком у розумінні положень розділу VII Закону № 2346-III.

72. Викладене спростовує твердження скаржника та доводить, що до нього може бути застосована санкція, передбачена в пункті 32.2 статті 32 Закону № 2346-III.

74. Положеннями пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III закріплено, що:

[Абзац другий] У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

[Абзац четвертий] Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

84. Враховуючи обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів укладення відповідного договору між скаржником та позивачем. Отже, позивачем не було доведено, що скаржник є банком, який обслуговує отримувача (ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська»).

85. Натомість скаржник є банком, який обслуговує платника (Міністерство юстиції України). Вказане, зокрема, підтверджується обставинами, які встановив суд апеляційної інстанції (пункт 10 цієї постанови).

86. З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду висновує, що у цих правовідносинах суд не може застосовувати до скаржника санкції, передбачені абзацом другим пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III. Відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III - Державну казначейську службу України.

87. Разом із цим позивач не позбавлений можливості відновити свої порушені права в порядку відшкодування шкоди, передбаченому абзацом четвертим пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III.

ВИСНОВОК:

Відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III.

91. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, стосовно можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).

[supremecourtua]

Черговий бульварний роман у виконанні судді трирічки, що має мало спільного з судовим рішенням, як завжди. Мабуть, хотів бути письменником, а батьки змусили стати юристом от тепер і вся Україна страждає від нездорових амбіцій і не письменника, і не судді, на мій погляд. Вважаю, що професійні судді йому повинні пояснити різницю між судовим рішенням і лекцією для студентів підготовчих курсів юридичного технікуму.

Судячи з рішення, схоже справа Данішевської живе. Суд продовжує приймати рішення про які жодна зі сторін не заявляла і при цьому в залежності від температури повітря чи наближеності до сторін справи замість відмови, у зв`язку з неправильним способом захисту, як це зазвичай робить, приймає рішення на свій розсуд.

Горе літератор виснував, що замість витребування з незаконного володіння, якого позивач не вимагав, потрібно робити реституцію, щоб якось задоволити позивача, але можна її й не робити бо відповідач недобросовісний і не заявляв вимогу про повернення коштів. При цьому літератор, мабуть, за нестачею життєвого досвіду, а може і фахового рівня не розуміє, що така вимога не заявлялась і не могла завалятись у зв`язку з тим, що відповідач не визнавав свого порушення.

Тому висновуватель вирішив, що реституцію можна проводити на половину. От такі вони трирічки, що мріяли стати письменниками, які не розуміють різницю між реституцією за якою і не потрібно заявляти вимоги, на те вона і реституція, і витребуванням з незаконного володіння.

Ефективність прийнятого рішення заслуговує на окрему нагороду - золота малина для судді Великої палати. Суд зобов`язав повернути земельні ділянки самостійно відповідачу. От цікаво, а той хто це писав, розуміє, що це технічно за таким рішенням неможливо зробити. Після цього повірити у безкорисність цього рішення вкрай важко.

[supremecourtua]

Завідомо неправосудна постанова ВП ВС про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ

Справа № 209/3085/20

https://forum.antiraid.com.ua/topic/13769-zavidomo-nepravosudna-postanova-vp-vs-pro-podil-spilnoyi-sumisnoyi-vlasnosti-podruzhzhja-na-nepodilnu-rich/

Чергове завідомо неправосудне рішення Великої палати Верховного суду (без України). Професор зі Львова з мільйонною зарплатою у своїй манері літературних творів, а не судових рішень міркуючи виснував про можливість у разі поділу майна примусово стягувати кошти з іншого з подружжя, який проти цього поділу і не має можливості виплатити частку. Фактично відповідач може і частку не виплатити й втратити це майно в рамках провадження про примусове стягнення частки. Професору при зарплаті від 200 000 грн на місяць, мабуть, дивно зрозуміти як це немає грошей.

У висновку суд констатував помилковість висновку апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар. У спірних правовідносинах відповідач не втрачає права власності на неподільну річ, а стає її одноосібним власником. Тому можлива відсутність у нього коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати.

95. Приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так:

(а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);

(б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

[supremecourtua]

Це, мабуть, апогей судді-мільйонера трирічки, що не може навіть за власним позовом отримати позитивне рішення. Судді Великої палати, що підписали це ганебне рішення не застосували ні прямі норми Закону, ні умови самого договору, а просто вигадали зі стелі підстави для його задоволення. Саме така поведінка суддів-мільйонерів підриває довіру не тільки до суду, а й до держави в цілому.

Суд взагалі не вдавався в з`ясування питання підстав звільнення та неможливості особи з вищою медичною освітою існувати за надану зарплату, та утримувати в гідному стані себе та свою родину.

Це рішення шедевр правового нігілізму ще з інших підстав, суд керувався нормою, що втратила чинність на момент розгляду справи в суді, зокрема зазначив:

71. Оскільки частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору щодо здобуття відповідачем зазначеної освіти, була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2006 року, регулюються саме нею.

72. Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.

По суті спору, суд зазначив:

122. Отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).

123. Зобов`язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення здійснених на навчання витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі його неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом) є мірою цивільно-правової відповідальності цього випускника і водночас, способом захисту майнових прав та інтересів замовника навчання.

124. До спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання щодо повернення здійснених витрат на це навчання підлягає застосуванню відповідна норма статті 52 Закону України «Про освіту», чинна на момент виникнення між відповідними випускником та вищим навчальним закладом правовідносин щодо навчання випускника, якщо відповідна міра цивільно-правової відповідальності передбачена укладеним договором про надання освітніх послуг.

[supremecourtua]

Кожне рішення, що готує голова Верховного суду, яка була 13 років без практики, за три роки роботи підготувала близько п'яти рішень, та, на мій погляд, призначена іноземцями для догляду за суддями є просто шедевром безглуздя. Навіть суддя Пророк, який будучі у свій час адвокатом і захищаючи банки й той, не наважився готувати цей шедевр.

Доповідач, мабуть не читала цивільний кодекс й пряму норму ст. 559 от і наробила висновків.

Висновки до яких дійшла доповідачка в інтересах російського банку, тому що я не вірю, що судді таке могли підтримати:

1. Висновок:

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

51. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

52. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Тобто наразі за кредитом та депозитом після стягнення відсотки продовжують нараховуватись.

2. Висновок:

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

58. Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

59. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Тобто вже можна вимагати визнати відсутність права іпотекодержателя наперед. І десятки рішень ВП-ВС про неналежний спосіб захисту щодо припинення правовідносин, чи відсутності права іпотекодержателя, чи недійсності договору переуступки можна викинути у смітник.

3. Висновок:

62. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

63. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

64. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

65. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

66. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Заборонено подавати зустрічний позов про припинення правовідносин, потрібно розглядати тільки первісний. Й окремо також заборонено щось оскаржувати.

4. Висновок:

70. Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (Buchbesitz (нім.) - книжкове володіння). Якщо власник предмета іпотеки або інша зацікавлена особа вважає, що таке право іпотеки припинено або взагалі не існувало, то може звернутися з позовною вимогою про визнання права іпотеки припиненим чи про визнання відсутності права іпотеки, оскільки судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для державної реєстрації припинення права іпотеки (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

71. Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Суд може на власний розсуд і власну думку та розумові здібності вирішувати чи є у позивача воля на задоволення позову і що саме хоче позивач в залежності від фази луни, погоди, кольору очей, довжини ніг і т.д.

5. Висновок:

Настання строку повернення заборгованості не тягне припинення зобов`язання. Висновок про припинення забезпеченого порукою зобов`язання суди не обґрунтували.

80. Отже, необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі.

Голові Верховного суду не відоме існування ст. 559 Цивільного кодексу України. І якщо на початку рішення вона зазначала про можливість припинення, то в кінці зазначає, що позивач повинен довести за відповідача наявність права вимоги і не використання, чи не дослідження в інших процесах думки відповідача.

[supremecourtua]

Дуже цікавий підхід суддів Великої палати до вирішення виключної правової проблеми: чи може вважатися неправосудним у кримінально-правовому розумінні й зумовлювати кримінальну відповідальність судді за статтею 375 Кримінального кодексу України (далі - КК) судове рішення, яке не скасоване судом вищого рівня в порядку, встановленому процесуальним законом.

Суд дійшов до висновку, що визнання правової норми неконституційною анулює підстави для формування висновків щодо її застосування. Адже в такому випадку кримінально-правова норма втрачає законну силу, що є безумовною підставою для закриття кримінальної справи за відповідним обвинуваченням. Водночас Велика Палата позбавлена можливості вирішити поставлене перед нею питання по суті з урахуванням Рішення Конституційного Суду України в період збереження статтею 375 КК формальної чинності.

З огляду на зазначене, провадження у справі необхідно зупинити до втрати чинності статтею 375 КК або приведення її законодавцем у відповідність із Конституцією України.

Попри те, що нормами кримінально-процесуального закону відповідну ситуацію прямо не предбачено як підставу для зупинення провадження у справі, Велика Палата вважає за необхідне й можливе застосувати аналогію права. Зазначена можливість встановлена частиною 6 статті 9 КПК, згідно з якою коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються встановлені частиною першою статті 7 КПК загальні засади кримінального провадження.

[supremecourtua]

Велика палата продовжує ігнорувати прямі норми Конституції України, рішення Конституційного суду України, зокрема  у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виклав наступне:

"Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред’явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов’язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

На підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим Конституційного принципу Верховенства Права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.".

Не дивлячись на це, судді, яких нам відібрали "експерти" не знають, що до структури заробітної плати входить компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати і порушують права громадян.

Раджу також почитати окрему думку до аналогічної постанови https://forum.antiraid.com.ua/topic/12081-postanova-vp-vs-schodo-styagnennya-zarobitnoyi-plati-za-robotu-u-vihidni-dni-ta-serednogo-zarobitku-za-chas-zatrimki-rozrahunku-pri-zvilnenni-z-banku-scho-likviduyetsya/?do=findComment&comment=231706

[supremecourtua]

Велика палата в черговий раз намагається нав'язати позивачам своє бачення спору обмежуючі право на судовий захист. В цьому випадку суд дійшов висновку, що  позивачу, хоча це законом і передбачено, не потрібно визнавати правочин визнаний нікчемним - дійсним. А потрібно звертатись з позовом про включення до переліку вкладників.

Таке свавілля суддів в черговий раз підтверджує велику помилку створення цієї установи на мій погляд.

[supremecourtua]

Черговий пророчеський шедевр, в якому суд зробив висновок, що з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.

Але ж в рішення, яке оскаржується так не написано. Тобто Велика палата пропонує, ще й самостійно трактувати рішення в залежності від настрою, температури повітря або сили вітру.

Суд встановив можливість укладення договору позики у валюті й стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання, однак відмовив у стягненні відсотків у розмірі облікової ставки НБУ після строку закінчення договору. Й дозволив одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки, що потрібно на даний час вважати як просто звернення стягнення, а не просто стягнення суми.

От що буває, коли доповідачем в найвищій інстанції є адвокат, що захищав інтереси банків, з дворічним стажем судді. Просто треба читати рішення в залежності від настрою.

[supremecourtua]

Ця постанова не просто стид та ганьба, це відвертий злочин, на мою думку, проти правосуддя. Як мінімум доповідач, який вже неодноразово нехтував нормами законодавства та Конституції України повинен бути притягнутий до відповідальності.

Не дивлячись на те, що основним договором передбачено вирішення спорів у Молдові, з цього приводу навіть є рішення Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, тут судді дійшли висновок, що юрисдикція стосується договору лізингу, а тут мова йде не про лізинг, а про збитки, спричинені цим договором. У зв'язку з тим, що є поручитель на 10 000 євро в Україні, вагони повинні бути передані в Києві, то й спір підпорядкований Господарському суду м. Києва і відповідно український господарський юрисдикції.

Цікаво у спорі на 70 000 000 евро, вони такий висновок зробили виключно за внутрішнім переконанням? От і вся незалежність та законність.

Думаю це повинно стати початком ліквідації господарської юрисдикції.

[supremecourtua]

Чергова завідомо неправосудна постанова у трудових відносинах. Не зовсім зрозуміло як можна приймати при повторному розгляді заочне рішення, но це мабуть від нестачі досвіду.

Однак повертаючись до суті спору, єдине що правильно зазначила Велика палата, на мій погляд, це те Закон України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI) не може бути застосований до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарський суд ухвалив постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

В черговий раз суд вирішив визначити "справедливий" на їх погляд розмір стягнення за ст. 117 КЗпП. Зазначивши, що одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою виплати їй вихідної допомоги, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2010 - 2014 роках розміру сум, які позивачка, недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня її життя.

Чому саме ставки за кредитами, а не вартість валютного кошика, чи нафти або формули Роттердам+ не зрозуміло.

Також суд зазначив, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку пр�� звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).

Окрім того, суд звертає увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.

Також суд зазначив, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тобто не виконуючи рішення суду позивач повинен сподіватись на гарний настрій суддів чи гарну погоду, а не на прямі норми Закону.

[supremecourtua]

Велика палата в бажанні захищати інтереси ФГВФО перевищила сама себе. Не дивлячись на те що спір за цим кредитним договором вже відбувався в цивільній юрисдикції, та рішенням ВССУ це підтверджено в іншій справі.

Крім того, ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25.07.2017 року, в цій справі, апеляційну скаргу ПАТ „Дельта Банк” залишено без задоволення з тих підстав, що за суб’єктним складом Договір кредиту №КФ-АН-2016657 від 21.03.2013 року укладений між юридичною особою та громадянином України та в силу ст.15 ЦПК України в частині, що стосується вимог ОСОБА_5 про визнання припиненими правовідносин, що виникли з кредитного договору, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ці рішення є чинним та ніким не скасовані, Велика палата вирішила скасувати рішення у справі що вирішена по суті, та необгрунтовано на мій погляд прийти до висновку, що зараз цей спір вже підлягає розгляду у господарському суді.

Раніше рішеннями було встановлено, що банк створив штучну заборгованість, навмисно не зарахувавши вчасно кошти на погашення кредиту.

Особисто навіть я такого цинізму та протиправності не очікував від Великої палати. Це ганьба. особливо, якщо ще пригадати, що за висновком цієї ж Великої палати спори до 200 000 грн це взагалі адміністративна юрисдикція. На мій погляд, це приклад не здорових амбіцій та неприхованої дурниці.