#максима

[ashakhouski]

Иоанн 11: 38-46. Текст свидетельства: Александр Шаховский: Март, двадцать четвертый год - Молодость, тридцать шесть лет; Нетленность, Бессмертие, Сила, Жизнь; Престолы: Живой Бог, Отец, Всевышний, Иисус двадцать тысяч лет; Майтрейя, Авва, Машиах - Четыреста тысяч лет; Аллах, Сын Человеческий - Сто тысяч лет; Эль-Элион, Спаситель, Дайя; Глава: ООН, ЕС, НАТО, Посольство Мира; Папа, Ватикан - Десять тысяч лет; Царь Мира; Бог, Царь - Небесный Иерусалим; Царь, Великий белый престол суда; Жена: Алина Гросу, Рита Дакота, Алсу, Кейт Миддлтон, Алена Ляшкова; Царевны Гайдуковы: Ирина, София, Ефросиния; Денис, муж Иры; Сын Павел Шаховский, Царевич; Татьяна, мать - Тысяча лет

Иов. Глава 33: 23-29. Текст свидетельства: Александр Шаховский: Васильевка, УССР; Прово, Юта США; Дух: Живой Бог, Господь Бог, Отец, (Он) Будет, Мать Дайя, Святой; Душа: Господь Бог, Иисус, Меттея, Сын, Жива, Хор, Эа; Март, двадцать четвертый год - Молодость, тридцать шесть лет; Сила; Бог; Царь Мира Миллениум; Эль-Эльон, Нут, Спаситель, Посольство Мира - Десять тысяч лет; Иисус Христос двадцать тысяч лет; Отец, Сын Человеческий - Сто тысяч лет; Мессия, Майтрейя-Будда - Четыреста тысяч лет

2 Кор 9: 1,2. Текст свидетельства: Бог - Александр Шаховский: Метта, Спас, Царь Мира, Святый - Королева Максима Черрути, Принцессы: Катарина-Амалия, Алексия, Ариана - Миллениум .....Пост полностью на: Facebook, Odnoklassniki, Telegram...

[newssocialite]

Фестиваль фортепианных дуэтов «Диалоги невских берегов»

IV Международный фестиваль фортепианных дуэтов «Диалоги невских берегов» стартует 26 апреля в Санкт-Петербурге. Фестиваль, посвящённый 80-летию Победы в Великой Отечественной войне, пройдёт в новом формате, объединив Санкт-Петербург с Екатеринбургом, Псковом, Луганском, Великим Новгородом, Тихвином и Волгоградом.  Соучредителями мероприятия являются Союз композиторов Санкт-Петербурга,…

[giveusabear]

Кароче у меня сегодня был сонный паралич ввиде Максима Горького

[litredikulemet]

Мова про жінку

Готувала цей допис два роки тому, але не встигла закінчити його до 8 Березня, тому залишила в чернетках доопрацювати іншим разом (такого в моїх чернетках багацько). Думала, що сьогодні настав цей день, але не судилося, бо у вихідний, на який завжди так розраховую через безліч справ, навіть суто побутових — не кажучи вже про іншу невдячну роботу чи творчий розвиток, — укотре маю працювати через матеріал колеги. Прикметно, коли це був мій матеріал і я узгоджувала ідею та надсилала його завчасно, то його або не квапилися ставити, коли він актуальний, або не ставили взагалі, і глибоко похуй на мої старання та витрачений час.

Тож публікую цей допис, на жаль, незакінченим. Хотіла висвітлити більше різних жіночих питань із мовного аспекту, зробити це ретельніше, ґрунтовніше, але ж навіть, сука, у вихідний не дадуть цього зробити. Публікацію про Шевченка, яку планувала теж два роки тому, відповідно, теж не встигаю підготувати через неповагу, з якою постійно стикаюся. Так, знову вилила свою літредакторську душу в бложику. Це не зовсім редакторські будні. Як можна зрозуміти, це ще й вихідні... 

Менше з тим, осьо чорновий, незакінчений матеріал трохи про фемінітиви, частково про покійну нині Ірину Фаріон у теперішньому часі (бо чернетка дворічної давності, потім виправлю — часу справді обмаль), противницю фемінітивів, трохи про Лесю Українку... Сподіваюся його доповнити й оновити іншим разом, а через рік, якщо доживу й бложик теж, зробити реблог.

UPD. Після публікації бодай чернетки свого допису про жінок у мовному зрізі прочитала новину, що адміністрація, на жаль, знову нинішнього президента США Дональда Трампа заборонила і/або обмежила використання сотень слів, серед них — «жінка», «фемінізм», «рівність»... Пожартую про новомову й загалом порефлексую про це пізніше в цьому дописі та винесу окремо. Бо, поки ображений жінконенависник добрався до влади й забороняє слова, нам своє робить. Наприклад, мені — на ниві українського книговидання, хай яка це часто-густо невдячна й знецінена праця. Одна з недавніх книжок, яку я відредагувала, — це, до речі, данина поваги класичному роману Луїзи Мей Олкотт «Маленькі жінки».

Анахронізм «слабка стать» -> архаїзм

Словосполучення «слабка стать» стосовно жінок — анахронізм*, якому не місце в активній лекси��і ні української мови, ні будь-якої іншої (як, зрештою, і словосполуки «прекрасна стать», «окраса колективу» та інші «пречудові» приклади доброзичливого сексизму).

Згідно зі Словником ґендерних термінів, як вислів, він з’явився напочатку XVIII століття завдяки культивуванню ідеї жіночої «слабкості» на противагу ідеї жіночо�� раціональності та рівності із чоловіками.

Нині такі словосполучення не варті більш ніж іронічного вживання. Використання цих збірних понять як адекватних перифразів до слова «жінки» в сучасній мові — маркер поблажливо-зверхнього ставлення до жінок (свідомо чи ні) та невідповідності рівневі знань і духові епохи.

Звісно, фразеологічні словники української мови (і минулого століття, і нульових років) фіксують вислови «прекрасна (слаба) стать (половина) (роду людського)» збірн., жарт. у значенні «жінки» і «сильна стать», збірн. жарт. — чоловіки. Проте це не означає, що їх доречно вживати. Словники фіксують і слово «хохол» як зневажливу назву українця — ну, гадаю, зрозуміло, що апелювати до такого нерозумно, бо словники репрезентують мовну картину світу, а не схвалюють кожне слово до вжитку мовцем.

Жінки — це не слабка стать; і насправді ніколи нею не були — таку гендерну роль їм нав'язали чоловіки. Саме тому словосполученням, які визначають суто жінок як слабких, а тільки чоловіків — як сильних, місце на звалищі історії — у пасивній лексиці яко архаїзми (за��тарілі слова).

P. S. Застаріле словосполучення «яко» саме так і напрошувалося.

*анахронізм — явище, поняття, погляд, звичай та ін., які застаріли і не відповідають сучасності; пережиток.

«Нове життя нового прагне слова». Фемінітиви

Це слова Максима Рильського, який також писав:

І жінка звільнена — не слабша половина! Біля державного стоїть вона керма.

Якщо раніше жінки не мали права навіть на голос, вибір, освіту й тощо-тощо, то нині завдяки їм же у сучасного жіноцтва є вже така-сяка змога стати (майже завжди з купою перешкод на шляху) тими, ким вони хочуть, а не тими, ким їм визначить патріархальний уклад суспільства.

Поки не пізно — бийся головою об лід! Поки не темно — бийся головою об лід! Пробивайся, вибивайся – Ти побачиш прекрасний світ! — Олег Лишега

А втім, скалу гендерної нерівності лупати жінкам ще довго. Бо досі доводиться виборювати право навіть на видимість у мові, називаючись науковицею, лікаркою, командиркою... Тобто тими словами, проти яких так запекло виступають закляті противники (і, на жаль, противниці) фемінітивів.

Їх, однак, не бентежать фемінітиви на позначення жінок на не керівних, а нижчих посадах (як-от «офіціантка», «прибиральниця», «секретарка»), а також тоді, коли йдеться про інвективну лексику (образливу і лайливу, напр.: «дурка», «фемка», «хвойда»). Багатство синонімів до останнього слова може неприємно здивувати (хоча, знаючи ставлення до жінки крізь віки, нічого аж такого дивного).

Дехто �� своїй нетерпимості до фемінітивів ладен викреслити зі свого мовлення навіть те, що не тільки існує в мові вже давно, але й без чого сенс стає до смішного абсурдним. Якби фемінітивів не було, довелося б казати «представник жіночої статі», «пацієнт гінеколога». Словосполучення на зразок такого противникам/-цям вухо не ріже? Ні, не ріже. Вони реально так нерідко й кажуть, і ніщо їм око не муляє.

Водночас у спробі звести до абсурду пласт фемінітивів у лексиці як такий удаються до глузливого словотворення (по факту спотворення) в навмисно неправильний спосіб або там, де воно абсолютно не потрібне. Серед таких глузливих словесних покручів — «людиня», «жінкиня», «головиха» та інші мовні потвори. Тобто до слів, що й так жіночого або спільного роду, додають суфікси, за допомогою яких творять фемінітиви. Ось це і є калічення мови, про яке так голосять і самі ж здійснюють борці з видимістю жінок у мові, а не власне фемінітиви.

Фаріон vs фемінітиви

У боротьбі з іменниками жін��чого роду диванних «мовознавців» цілком могла б очолити українська мовознавиця Ірина Фаріон. Вона проти фемінітивів, але не проти тих, якими, наприклад, хоче образити й принизити когось (переважно інших жінок або рідше чоловіків; згадати хоча б зневажливе слівце «баба», вжите до дівчини / жінки чи рідше — до хлопця / чоловіка, а не до літньої жінки). Ще Ірина Дмитрівна проти жаргонізмів, але ніщо не заважає їй використовувати їх у своїх повних жовчі виступах, публікаціях і т. д. Бо слово «фемка», яке пані Ірина так часто вживає, належить до обох пластів лексики. Це просто-таки комбо й когнітивний дисонанс!

Лесю Українку теж робили й роблять «слабкою»

Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?

Так писала Леся Українка в далекому 1911-му, а втім, тавро «кволої», «слабосилої дівчини» й «нещасної хворої», прикутої до ліжка (і ще низка аналогічних епітетів) переслідує її й досі.

Якось Іван Франко сказав про Лесю Українку: «...ся хора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну» — і понеслося... Певною мірою убачається у цій фразі метра новочасний «комплімент» «баба з яйцями». Ну таке...

Чи хворіла Леся з дитинства? Так, це факт. Нині навіть у тих, хто не читав жодного твору поетеси, Леся Українка постає в уяві як «Велика Хвора». Дослідження свідчать, що у 84% українців Леся Українка асоціюється із «письменницею, яка боролася з хворобою». «Завдячувати» цьому треба не востаннє радянській пропаганді (так її маргіналізували як жінку та українку) а також і сучасним шкільним підручникам, на що звернула увагу Оксана Забужко:

...затверджений Міністерством освіти незалежної України підручник з української літератури «для 10 класу середніх шкіл, ліцеїв, гімназій та коледжів» із близько трьох сторінок, присвячених біографії письменниці, понад сторінку (!!!) відводить мусуванню, на різні лади, теми її хвороби й фізичних страждань: «Застудившись, Леся з 1881 р. стала важко хворіти. Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому від ревматизму, та її вразив туберкульоз кісток» (NB: щойно в наступному абзаці школярам повідомляють: «Рано виявився у Лесі й поетичний талант», — тут особливо зворушує сполучник «й», що ним «поетичний талант», — який, до речі, виявився у Лесі хронологічно таки за два роки перед хворобою, а не після неї, — «підшивається» до куди пріоритетнішого біографічного ресурсу — Хвороби — у ролі службово-підрядній, немовби на те, щоб створити для тієї хвороби відповідне «поетичне» тло, зробити саму хворобу фактом культури). Через чотири абзаци знову те саме: «Схиляємось перед мужністю поетеси: вона творила, долаючи щодня фізичний біль, гнітючий настрій, зумовлений недугою. <…> У листі до Михайла Драгоманова <…> поетеса писала: „О, якби мені не та нога, — чого б я в світі натворила!“ Образи переповнювали її єство (?! — О. З.), хотілося жити активно, а хвороба приковувала до ліжка». У наступному абзаці знову з'являється «смертельна недуга» — правда, вже Драгоманова, ще через абзац — «хвороба і смерть Сергія Мержинського», — і нарешті Хвороба, de facto головний персонаж цієї вкрай дивної біографії, остаточно повертається до своєї власниці, щоб упродовж двох абзаців викінчити її вже до решти.

Текст воістину емблематичний (тексти шкільного підручника завжди емблематичні, саме вони-бо й закладають ті культурні кліше, котрі відтак тиражуються в нових поколіннях), — надто ж коли взяти під увагу, що в с я  зріла творчість письменниці (від 1901 року!) представлена в ньому, на всі три сторінки, о д н и м  (sic!) скоромовчастим реченням: «З-під її пера з'являються твори різних жанрів — драматична сцена „Іфігенія в Тавриді“, діалог „В дому роботи, в країні неволі“, етюд (? — О. З.) „Йоганна, жінка Хусова“, драматичні поеми „Одержима“, „В катакомбах“, „Кассандра“, „У пущі“, „Бояриня“, „Оргія“, драми (чому ж не „драматичні поеми“? — О. З.) „Руфін і Прісцілла“, „Камінний господар“, фантастична драма „Осіння казка“, драма-феєрія „Лісова пісня“». Про зрілу творчість це справді, дослівно, в с е — відразу за цим недорікуватим переліком вибраних драм (бозна-чом із хлестаковською легкомисністю означених як «твори різних жанрів») знову виринає Хвороба, цілковито накриваючи й поглинаючи його своєю тріумфальною присутністю: «Писала в умовах хвороби, яка проґресувала, забираючи спокій, порушуючи душевну рівновагу, завдаючи нестерпних болів»[35]. Quod erat demonstrandum. (I «memorandum» також — щось іншого школяр із цих трьох сторінок навряд чи запам'ятає!)

І вуаля — образ нещасної хворої у головах школярів закріплено на роки.

Ба більше, підкріплюють його й поза школою (ні, не тільки сторінки бібліотек у фейсбуках чи диванні «літературознавці»). Для прикладу, можна згадати фільм про Лесю Українку (проєкт «Великі українці», виробництво «07 продакшн», телеканал «Інтер»), про який років 15 тому писав Отар Довженко.

Перечитуючи агіографічний, мученицький життєпис Лесі Українки, Забужко підважує концепцію «нещасної і хворої», доводячи, що віктимізація Лесі й зацикленість критики на її хворобі є результатом реакції соціуму, формою реакції патріархальної культури.

Далі — уривки з розділу «“Одинокий мужчина” чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст» із книжки Оксани Забужко «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (застереження: стиль авторки дуже важкий — речень у звичному розумінні цього слова, по суті, нема, зате є багатоповерхові синтаксичні конструкції):

Взагалі, батьківськи-поблажливий, ба й дещо зверхній, співчутливий тон, характерний у стосунку зрілого мужа до молодої дівчини («нашої прекрасної Лесі»), проривається раз у раз у доповіді Олеся Гончара (напр.: «За життя Лесі Українки не рясно дісталося їй, багатостраждальниці, тих лаврів, того визнання, яким увінчує її ось наша епоха, нова» — тут уже звучить зверхність не лише ґендерна, а й історична: епоха змінилася, народ видужав і більше не стогне — для чого йому «потрібен був Жовтень, барикади, Сиваші й Перекоп��», — і щойно тепер має змогу належне вшанувати одну з тих, хто «поруч із своїми сподвижниками», сказати б, кував йому перемогу).

…

Проте будьмо справедливі й до Гончара (та всіх інших радянських культуротворців): парадигму Всенародної Хворої створено не ним — він тільки доповнив її кількома політично кон'юнктурними штрихами, всіма отими «Сивашами й Перекопами», які зі зміною політичної кон'юнктури й дезактуалізуються вмить, і тому єдині в цьому тексті виглядають тепер анахронічно, — в усьому іншому під ним підписалось би далеко не саме тільки Міністерство освіти України. Парадигму ж було закладено ще за життя Лесі Українки — вже знаменита Франкова стаття 1898 року (написана, до речі, також «по-метрівському» поблажливо!) починається, власне кажучи, образливою щодо молодої письменниці заявою, що з огляду на важкі обставини української літературної праці та «особисті відносини авторки», себто її хворобу, «ми ледве чи дождемося від Лесі Українки всього того, що вона могла б дати нашому письменству», а тому, мовляв, критиці особливо треба її «піддержати» (гарна мені «піддержка»! — О. З.). Далі — більше: «слаба і зманерована», на думку Франка, «Місячна легенда» навпростець пояснюється «важкими кризами» у стані здоров'я авторки. Удар, як бачимо, нижче пояса, проте цілком у дусі свого часу. Аналогічного нетакту перед тим припустився в «Зорі» і «ведмідь» (прозваний так Ольгою Кобилянською) Осип Маковей: той також без зайвих цереґелів списав деякі настрої ранньої Лесиної лірики («голосіння», за його зневажливим виразом) на її «хорий організм», і цього випаду йому Леся Українка, вочевидь боляче зачеплена такою, як написала в подячному (sic!) до нього листі, «інквізицією літературною», не забула, схоже, до кінця своїх днів — майже через двадцять років, у зеніті свого таланту, повернула «ведмедеві» його «розлапковану» цитату у вірші, як підняту тоді, замолоду, рукавичку після виграного довголітнього бою:

Ви чули, раз я завела жалі та голосіння, — то ж була буря весняна, а не сльота осіння!

...

Леся Українка, як неважко пересвідчитися бодай із її літературно-критичних статей, взагалі відзначалася інстинктивно безпомильним чуттям н�� те, що здорове, а що хворобливе (чи навіть тільки «напівхороба»), і чого як чого, а отої танатичної зачарованости недужним, що нею був так тотально перейнятий європейський fin de siècle (і російський Срібний вік), у неї відшукати годі, — її девіз (часто повторюваний у лис��ах), як і ціла життєва спрямованість її особистости, цілковито протилежні: «Es lebe das Leben!» і «Ewiva la vita!», і можна з певністю стверджувати, що духовно Леся Українка являє собою таки одну з «найздоровіших» постатей в українській культурній історії (властиво, саме це й спостеріг першим Франко, тим-то й поставив її за творчий приклад «м'яким та рознервованим» сучасникам-чоловікам: акурат ці останні й складали «цільову аудиторію» його славнозвісного полемічного випаду про «одинокого мужчину», а самому йому, либонь, і в гадку не клалося, що жінка може бути не конче й підлещена, коли її вживають на таке «педагогічне» порівняння...

…

Тим більше мала б нас насторожити та обставина, що як хвора «багатостраждальниця» Леся Українка позиціюється в нашій культурі чи не настійніше, ніж як власне письменниця. Нехай І. Франко з О. Маковеєм, включаючи стан її здоров'я в літературно-критичний дискурс, ще підпали — може, й несвідомо — під вплив дискурсивних практик своєї доби; нехай тим самим ще дається пояснити й датовані 1924 роком (час пробудженого в Україні інтересу до Фройда й психоаналізу!) «критично-біографічний нарис» Миколи Зерова «Леся Українка», в якому історію життя письменниці зведено таки чи не виключно до історії її хвороби, та монографію Михайла Драй-Хмари, довірливо розпочату цитатою з Миколи Євшана, що Леся Українка, мовляв, належить до письменників, які поза творчістю «не мають біографії», а відтак її життєпис поділяється більш-менш на інтелектуальні й літературні впливи в молодості — та на «щорічні мандрівки в теплі країни» й «повсякденну боротьбу з смертю» в «другій половині життя» (у випадку неокласиків, щоправда, могли долучитися й інші об'єктивні чинники: як-не-як неокласики були взагалі першим поколінням, котре прочитало Лесю Українку, — поки вони не підросли, інших читачів, крім «мами і Люді», у неї навіть ліком було нерясно, і щойно в 1918-му, з початком національно-визвольних змагань, ознаменованих наверненням до української культури інтеліґентного зрусифікованого елементу, можна було нарешті ствердити, як Микола Зеров, що «для Лесі Українки читач уже народився» в сенсі соціологічному, як певний суспільний прошарок; неокласики ж таки розпочали й наукове вивчення її спадщини, заклавши підвалини так званого «лесезнавства», їм ми завдячуємо першим — страх сказати, і досі найкваліфікованішим! — зібранням творів письменниці, виданим наприкінці 1920-х «Книгоспілкою» у 12-ти томах, і на їхню долю закономірно припала наймарудніша, «чорнова» дослідницька робота — первинний збір біографічного й архівного матеріалу та його текстологічне опрацювання, — відповідно, багатьох важливих сюжетів Лесиного життя вони на той час іще просто чесно не знали, обмежені тим, до чого були отримали доступ від рідних і близьких небіжчиці — свідків завжди безцінних, коли йдеться про живі деталі, але при окресленні цілої, як тоді мовилося, «сильвети» генія далеко не беззастережних, хоч би тільки в силу неминучої «історичної короткозорости», надмірної побутової близькости до предмета, — саме з їхніх, зокрема Квітчиних, уст була неокласиками так некритично прийнята на віру теза про буцімто відсутність у Лесі Українки суспільно значущої біографії, а відтак у полі зору немовби й не залишилося нічого іншого, як тільки ота «повсякденна боротьба з смертю», «тридцятилітня війна з туберкульозом», до того ж попередньо вже озвучена критикою і взагалі, надана до публічної диспозиції за загальним консенсусом української громади)… Одне слово, тих перших, що в різний спосіб працювали на витворення образу «великої українки», повсякчас тримаючи при тому в умі, фройдівською «тінню», образ мученої сухотами великої страдниці, зрозуміти, бачиться, все-таки можна. Складніше з наступними поколіннями.

Розуміється, ніхто не стане заперечувати, що «тридцятилітня війна» справді становила один із визначальних зовнішніх чинників життя Лесі Українки. По-перше, всяка інвалідність обмежує людину в її засадничих людських правах (на свободу занять, пересування, вибір місця замешкання і т. д.), а отже, і в праві рядити своїм власним життям на власний розсуд і вподобу; по-друге ж, культивує в людині свідомість своєї відчужености від соціуму, «інакшости», того, що вона «не така, як всі», — і це друге вже є феномен не природний, а культурни��.

…

…навіть горезвісна «тридцятилітня війна», цей найбільш «масофікований» біографічний сюжет Лесі Українки, покладений кількома поколіннями інтерпретаторів за наріжний камінь її героїзації, інтерпретується неіманентно, з позицій цілковито інокультурних щодо героїні, котра своєю творчістю й усією своєю життєвою цілістю рішуче протистоїть традиційно-патріархальній віктимізації а ля гончарівська «безщасниця» (пор.: «безталанна» Старицького, «сердешна Оксана» Квітки-Основ'яненка та ін.), — по суті, так само примусово «навішується», накидається Лесі Українці, як стигма «недолугости» накидається її героям-аутсайдерам усіма, хто легкомисно підміняє жалем — труд розуміння. Так співчуває Кассандрі наївне дівчатко Поліксена: «Не винна ж ти, що хвора, / що бог тобі так затуманив думку, / що скрізь тобі ввижається лихе / там, де його і признаку немає <…>./ Мені тебе, голубко, дуже шкода». З боку «Поліксен» це завжди форма самозахисту, відрухова й елементарна, — відведення того, що може загрожувати їхній системі вартостей, засобом приниження, відчуження з-поміж себе носія такої загрози як буцімто «неповноцінного». Маємо, отже, вельми поважні підстави запідозрити, що парадигма Великої Хворої в дійсності є нічим іншим, як формою реакції колоніальної культури на «внутрішнє дисидентство» своєї дочки — своєрідною українською версією «приборкання непокірної».

[puk77i]

Макима, но это Максима. По крайней мере я пытался сделать из неё мужскую версию

[swampmanticore]

Русские издания Дзирта: от "дров" до коллекционных омнибусов / Russian Editions of Drizzt: From "firewood" to Collector’s Omnibuses

Я в этом шарю, хе-хе / I'm expert in it he-he

Статья больше для русскоязычной аудитории (потому что много фото текста), но я перевела и адаптировала как смогла и для англоязычной!

↞━━━═━━═━━━↠

The article is more for a Russian-speaking audience (because there are many photos of the text), but I translated and adapted it as best I could for an English-speaking audience!

Введение / Introduction

Дзирта выпускали всего три издательства: Золотой век, Максима и Фантастика. И было только шесть оформлений: первое издание 1997го года, твёрдое и мягкое чёрные издания, омнибусы серии Gold Collection, твёрдое издание 2009го года и коллекционный омнибус к 25-летию серии.

↞━━━═━━═━━━↠

Drizzt was published by only three publishers: Zolotoy Vek (ru. The Golden Age), Maxima and Fantastica. And there were only six designs: the first edition of 1997, the hard and soft black editions, the Gold Collection series omnibuses, the hard edition of 2009 and the collector's omnibus for the 25th anniversary.

Все фото мои, но на руках только из последних двух фото. Сразу можно сравнить размеры. Для справки: на третьем фото два омнибуса и две одиночные книги Изгнанник. All the photos are mine, but only the books from the last two photos are in my hands. You can compare the sizes. For reference: in the third photo there are two trilogy omnibuses and two single books of the Exile.

Почему я говорю издательство, оформление и перевод, а не издания? Потому что разные издательства выпускали в одинаковых оформлениях.

Уже запутались? Что ж, заваривайте чай, это будет БОЛЬШОЙ разбор.

↞━━━═━━═━━━↠

Why do I say publishing, design and translation, and not editions? Because different publishers produced them in the same designs.

Are you confused already? Well, make tea, it will be a BIG showdown.

📜 1. Краткий экскурс в историю перевода / A Brief History of Translation

Книжки про Дзирта пришли в Россию поздно. Пока Сальваторе во всю строчил вторую трилогию в 1988м году, у нас даже и не знали о существовании ни этих книг, ни днд в целом. В 90м году в свет выходит первая книга первой трилогии, Homeland, а буквально в следующем году разваливается СССР.

И до Дзирта руки издательств дошли только в конце 90х, в 1997 году. Книги решили выпускать в хронологическом порядке, а не в порядке написания (спасибо им огромное).

Выпускали сразу же 15к копий (довольно скромные показатели, тот же Волшебник Земноморья выпускался тиражом 200к, а про Властелина Колец я молчу в тряпочку, вы и сами всё знаете).

Выпускалась трилогия издательством Золотой Век в Спб (очень скромное издательство, каким-то чудом дожило до наших дней) и типографией Диамант в Москве (ликвидировано и очень давно).

↞━━━═━━═━━━↠

Books about Drizzt came to Russia late. While Salvatore was busy writing the second trilogy in 1988, we didn't even know about the existence of either these books or the dnd in general. In the 90s, the first book of the first trilogy, Homeland, was published, and literally the following year, the USSR collapsed.

And it wasn't until the late 90s, in 1997, that publishers reached Drizzt hands. They decided to release the books in chronological order, rather than in the order of writing (thank them very much).

They immediately released 15k copies (rather modest figures, the same Wizard of Earthsea was released in 200k copies, and I'm keeping quiet about Lord of the Rings, you know everything yourself).

The trilogy was published by the Zolotoy Vek publishing house in St. Petersburg (a very modest publishing house, miraculously survived to the present day) and the Diamond printing house in Moscow (liquidated a long time ago).

Единственное издательство, которое адаптировало название серии Forgotten Realms -> Забытые Королевства. The only publishing house that adapted the title of the Forgotten Realms.

Первые переводы, а тем более в то время, были очень... не очень. С первых же строк видно, что язык текста тяжёлый, плохо адаптированный. Много ненужных деталей, которые на русском можно опустить. Множество ляпов - именно так у нас появился Дзирт, а не Дриззт (переводчик/издательство просто решили, что так будет благозвучнее); дровы вместо дроу; Отступник-Изгнанник-Воин вместо, например, Родина-Изгнание-Странствие.

Возможно, выбрали такие названия книг, чтобы сделать акцент именно на персонаже? Хотя у меня есть ощущение, что это было сделано в угоду маркетинга (вспоминаем, как изменяли названия у фильмов, привет всевозможным вариациям Братвы). Однако я не говорю, что названия не работают. Они прекрасно передают происходящее в книгах (СПОЙЛЕРЫ): Отступник рассказывает, как постепенно Дзирт отрывается от своей родной культуры; Изгнанник - как он скитался по Подземью, нигде его не принимали и в итоге он всё равно был вынужден уйти на поверхность; Воин - что он вынужден бороться за своё место в мире (но я все ещё хейчу выбор названия для третьей книги. Почему именно Воин? Он был воином с 16 лет и стал в итоге Следопытом. Втф???)

Но именно это издание стало культовым для русскоязычного читателя, и потому большая часть ляпов перекочевала в более поздние издания от Максима. В последствии их убрали - по крайней мере дровов заменили сначала на тёмных эльфов, а затем на уже ставших привычными нам дроу.

Почему дровы - это плохо? Опустим заявления о вкусовщине, давайте конкретику. В ранних переводах «тёмные эльфы» стали «дровами» из-за буквальной транслитерации drow. В оригинале термин восходит к староанглийскому trow (злобный дух), а не к дровам для костра. Статью википедии найдёте сами.

↞━━━═━━═━━━↠

The first translations, and even more so at that time, were very... not good. From the very first lines, it is clear that the language of the text is heavy and poorly adapted. There are a lot of unnecessary details that can be omitted in Russian. A lot of blunders - that's how we got Dzirt, not Drizzt (the translator/publisher just decided it would be more euphonious); дров (drov) instead of drow; Renegade-Exile-Warrior instead of Homeland-Exile-Sojourn.

Perhaps they chose such book titles to focus on the character? Although I have a feeling that this was done for the sake of marketing.

However, I'm not saying that the names don't work. They perfectly convey what is happening in the books (SPOILERS): Renegade tells how Drizzt gradually breaks away from his native culture; Exile - how he wandered through the Underdark, was not accepted anywhere, and eventually he was forced to go to the surface anyway; Warrior - that he is forced to fight for his place in the world (but I I'm still trying to decide on a title for the third book. Why Warrior? He was a warrior from the age of 16 and eventually became a ranger. Wtf???)

But it was this publication that became a cult for the Russian-speaking reader, and therefore most of the blunders migrated to later editions from Maxima. Later, they were removed - at least drovs were replaced first by dark elves, and then to drows who had already become familiar to us.

Why is "drov" sounds VERY bad? Let's omit the statements about taste, let's be specific. In early translations there were literal transliteration of drow. In the original, the term goes back to the Old English trow (evil spirit). You will find the Wiki article yourself.

And! Drov (дров) looks and sounds like firewood (дрова).

шутка про ушастые дрова 🧾a joke about eared firewood 🧾

📚 2. Посмотрим на издания поближе / Let's take a closer look

Оцените масштаб трагедии. Assess the scale of the tragedy.

На данный момент у меня довольно много книг Сальваторе. По-большей части на продажу. Большую часть составляют мягкие и твёрдые издания чёрного оформления.

↞━━━═━━═━━━↠

I have quite a few Salvatore books at the moment. Mostly for sale. Most of them are soft and hard editions of black design.

Два разных издательства, а переводы одинаковые. Two different publishers, but the translations are the same.

Что показательно, у черного издания были самые большие тиражи: 34к твёрдая обложка и 31к мягкая обложка. Для сравнения - твёрдой белой Фантастики было выпущено только 5к, а коллекционных омнибусов Фантастики от 2к до 6,5к в зависимости от тома.

И вот эти книги, некоторые из которых мои ровесники, до сих пор пользуются большим спросом! Их разбирают буквально за неделю, а самые любимые трилогии (первая и вторая) за пару часов!

Почему я не рекомендую это издание коллекционерам?

↞━━━═━━═━━━↠

Significantly, the black edition had the largest print runs: 34K hardcover and 31K paperback. For comparison, only 5k hard white Fantastica was released, and 2K to 6.5K collectible omnibuses of Fantastica, depending on the volume.

And these books, some of which are my peers, are still in great demand! They are disassembled in just a week, and the most beloved trilogies (the first and second) in a couple of hours!

Why don't I recommend this edition for collecting?

Постоянно менялись названия и имена. Самый простой пример: Отступник, Магический кристалл и Служитель кристалла. Все от Максима. В первом используется дров, во втором - тёмный эльф (Дзирта в принципе на протяжении всей книги называют эльфом), в третьем - дроу. Издания 2005, 2005 и 2006 года.

↞━━━═━━═━━━↠

Names and titles were constantly changing. The simplest example: The Exile, The Crystal Shard, and The Servant of the Shard. Everything is from Maxima. The first uses a drov, the second uses a dark elf (Drizzt is basically called an elf throughout the book), and the third uses a drow. Editions 2005, 2005 and 2006.

Или вот, опечатки в мягком и твёрдом изданиях. В оригинале Бренор Баттлхаммер (Боевой Молот) внезапно стал Боевым Топором. Причём это разные издательства. Ну, и омнибус для примера.

НО! Я сказала, не рекомендую коллекционерам.

Если вы обычный читатель, то для вас почти ничего не изменится. Выбирайте по своему вкусу.

↞━━━═━━═━━━↠

Or here are the typos in the paperback and hardcover editions. In the original, Bruenor Battlehammer suddenly became a Battle Axe. Moreover, these are different publishing houses. Well, and an omnibus for example, where translation is fine.

BUT! I said, I don't recommend it to collectors.

If you are a regular reader, then almost nothing will change for you. Choose according to your taste.

А ещё вы знаете, что у второй трилогии было два варианта обложек? Возможно, издательство хотело сыграть на узнаваемости, и привлечь читателей знакомыми артами из прошлого издания. Did you also know that the second trilogy had two cover versions? Perhaps the publisher wanted to play on recognition, and attract readers with familiar art from the previous edition.

Или вот, любопытное. Две одинаковые книги, одинакового издательства. 2004 и 2006 годы издания. Текст никак не менялся, совсем. НО! Как же у них отличаются концевые титулы! У одного журнал Мир Фантастики и реклама новой книги издательства, а у другого - список всех изданных на тот момент книг Саги о Копье и реклама букинистического сайта (Озон тогда ещё был книжным магазином). История :)

↞━━━═━━═━━━↠

Or here's a curious one. Two identical books from the same publisher. 2004 and 2006 editions. The text didn't change at all. But! How different are their end titles! One has a Мир Фантастики (World of Fiction) magazine and an advertisement for a new book by the publisher, while the other has a list of all the books of the Dragonlance published at that time and an advertisement for a second-hand bookstore. History :)

Слаборазличимые звуки книголюба. The mumble of a book lover.

Я никак не могу сейчас сравнить издание обоих изданий Gold Collection - их нет на руках, фото текста в них я не делала, а искать текст в интернете - это рыться в стоге сена в поисках иголки. Если появится на руках - обязательно покажу. Подозреваю, что и в них ничего не поменялось - издательства во всех книгах использовали одни и те же варианты печати.

Даже в новых изданиях, куо-тоа так и остались кво-тоа, а крюкастый ужас - пещерным уродом. Это забавно, потому что в 2019м году вышел официальный перевод dnd5e, который, в последствии использовался в локализации bg3. Там уже было правильное обозначение - куо-тоа и крюкастый ужас. Но в последнем тираже омнибусов от 2020го года... названия снова не исправили. Всё во имя экономии бюджета :)

↞━━━═━━═━━━↠

I can't compare the two editions of the Gold Collection right now - they're not in my hands, I didn't take a photo of the text in them, and searching for text on the Internet is like rummaging through a haystack in search of a needle. If it appears on my hands, I will definitely show it. I suspect that nothing has changed in them either - the publishers used the same printing options in all the books.

Even in the new editions, the kuo-toa remained the kvo-toa, and the hooked horror remained the cave freak. It's funny, because in 2019, the official dnd5e translation was released, which was later used in the localization of bg3. There was already a proper designation - kuo-toa and the hooked horror. But in the last run of omnibuses from 2020... the names were not corrected again. All in the name of budget savings :)

Фото взято отсюда, спасибо этому книгоману https://vk.com/wall-96389304_378 The photo is taken from here, thanks to this book lover.

3. Краткий гид коллекционеру и любителю книг / A short guide for book collectors and lovers

1997. Золотой век, твёрдая обложка. 15к экз. (Zolotoy Vek, hardcover. 15K copies)

2002. Чёрная серия, твёрдая обложка. 34к экз. (Black series, hardcover. 34K copies)

2004. Чёрная серия, мягкая обложка. 31к экз. (Black series, paperback. 31K copies)

2004. Максима, Gold Collection, омнибус. 29к экз. (Maxima, Gold Collection, omnibus. 29K copies)

Фото из магазина знакомого букиниста. Кстати, посередине внизу книга издательства Фантастика, они меньше по размеру и без окантовки надписи коллекции. A photo from my friend's second-hand bookstore. By the way, there is a Fantastica edition in the middle at the bottom, they are smaller in size and without the edging of the collection label.

2009. Фантастика, твёрдая обложка. 5к экз. (Fantastica, hardcover. 5K copies)

Все выпущенные в оформлении книги. Да, только девять. All the books released in the design. Yes, only nine.

2010. Фантастика, Gold Collection. 5к экз. (Fantastica, Gold Collection. 5K copies)

На надписи Gold Collection нет окантовки, а сами книги на пару сантиметров меньше. There is no edging on the Gold Collection label, and the books themselves are a couple of centimeters smaller.

2014-2021. Фантастика, коллекционные белые омнибусы к 25-летию серии. (Fantastica, white omnibuses for the 25th anniversary of the series.)

Тиражи были микроскопическими: от 2 до 6,5к. Издательство планировало новые тиражи, но их просто не успели напечатать. В итоге теперь это самое дорогое издание. The print runs were microscopic: from 2 to 6.5K. The publishing house planned new editions, but they simply did not have time to print them. As a result, it is now the most expensive edition.

📘 4. Итоги

4. Results

Если вы хотите собрать коллекцию:

Дешево и сердито - мягкие. Учтите, что бумага газетная.

Красиво и демократично по цене - Gold Collection.

Дорого-богато - белые омнибусы.

↞━━━═━━═━━━↠

If you want to collect:

Cheap and angry - paperback. Please note that the paper is newspaper.

Beautiful and affordable - Gold Collection.

Expensive-and-rich - white omnibuses.

А какое издание вам нравится больше всего? / And which edition do you like the most?

[maximsukharev]

Нарисовал "Сотворение Мира".

Известный космогонический миф (т.н. "миф о ныряльщике")

Мой телеграм канал-

[nocteseptembris]

последние дни:::

• провели самые красивые похороны в мире [спасибо "паника." за все, ты была хорошим третьим местом]

• на следующий день сгоняла на конюшню, успела переодеться под реконструкцию гражданской войны сша, вернуться обратно, не-смонтировать видео из "паники"; три часа на закатном солнышке проговорила про музыку и книги; бахнуть шашлычка; вернуться на поле вечером и два часа голосить под гитару для пьяных дядек

• на следующий день забросила двух мужиков до вокзала; влетела в адскую пробку; доехала до даши; доехали до ее гаража; поужинали в маке (первая еда за день); дома она меня отмыла от конюшенной пыли и даже волосы уложила, по классике проговорили до четырех утра потому что можем • вернулась домой, вечером поехала на гаражный концерт максима дюкина, отсняла их на видео

• утром смонтировала видео в концерта; закинула его в черновики пока; разобрала фотографии; смонтировала видео для "паники" и в этот же день его опубликовала.... осознание пришло, когда начала читать комментарии. до этого все еще казалось, что этого не было, пока видео не отправилось на публикацию. все же хорошо, что я начала съемками видео заниматься когда-то; написала самой первой хозяйке "паники", растрогала ее до слез; хочу поехать летом в грузию чтобы с ней встретиться

• алиса фрог опубликовала бирил, что они с анечкой встретились по моей наводке. 💔 нам начали начитывать лекции для ГОСов; вернулась тревога. вечером вытащила себя погулять; сделала променад по китай-городским знакомым местам, с "клуб клубе" встретила друга (а он месяц назад не верил, что в москве можно вот так столкнуться с кем-то) "я прямо чувствовал, что сегодня тебя встречу здесь"; дочитала "дракулу".

[cringebuthappy]

У деда Максима было три стадии развития:

1. Ваша дочь будет дома к девяти

2. Твоя дочь тоже зовёт меня папочкой

3. БлЯдЬ СпИНа

[heghogsblog]

в лётчика-предателя Максима Кузьминова, который в 2023 году перегнал на Украину российский военный вертолёт, стреляли шесть раз и переехали его тело на машине в Испании, пишет американская газета The New York Times.

как отмечается, Кузьминов вёл в Вильяхойосе «нескромную жизнь», «прожигал деньги» и ездил на чёрном Mercedes S-класса. тратил свои продажные «тридцать сребреников», короче.

[slavakon]

My bff's skin from roblox :3

****

Привет всем! Это скин моего друга из Роблокса Максима)

Я рад что посвятил свой первый пост ему)

[my-mare-tenebrarum]

В тот вечер обо мне все забыли. По возвращении с реки я попросил Максима поставить кресло со мной в саду. Они сидели дома за большим столом. Александра уже смеялась, но все они замолкали, когда Валентина негромко, красиво пела, смотрели на нее, чтобы понять. Я наблюдал, как слабеет накал заката, и думал, что будет совсем неплохо провести ночь в саду, а назавтра здесь же и проснуться. По моей груди категорично шествовал жук-пожарник, он шел гасить мои глаза.

Дмитрий Бакин. "Сын дерева".

[newssocialite]

В Московском театре оперетты состоится юбилейный вечер «Дунаевские. Двойной портрет»

4 февраля 2025 года в Московском театре оперетты пройдет значимое событие для музыкальной и театральной общественности — юбилейный вечер «Дунаевские. Двойной портрет». Это мероприятие посвящено сразу двум великим именам в истории отечественной музыки — Исааку и Максиму Дунаевским. Вечер приурочен к двум юбилеям: 80-летию Максима Дунаевского и 125-летию со дня рождения его отца, Исаака…

[giveusabear]

Почему посты о том, как я катаю весь в габане с пьяным водилой на маршрутке и ловлю сонные параличи ввиде Максима Горького популярнее моих душеизливаний о мировозрении культиста Омской птицы? Походу хуйня моя философия

[kimasov]

СР-10 — двухместный спортивно-пилотажный и учебно-тренировочный самолёт.Разработка проекта началась в 2007 году силами двух энтузиастов — Максима Миронова и Сергея Юшина. Главным конструктором самолёта стал Андрей Манжелий. Назначение - обучение лётчикам военной авиации и участие в различных соревнованиях по самолётному спорту. СР-10 должен был заменить в ВВС России устаревшие и снятые с производства учебно-тренировочные L-39.В ноябре 2022 года Генеральный директор КБ "Современные авиационные технологии" (САТ) Максим Миронов сообщил, что проект самолёта СР-10 заморожен.

[guadalupehesus]

О цепочке предательств.

Для Владимира Владимировича Путина и YouTube-блогера Будды Гришны позиция юмориста Максима Галкина, известных рок-музыкантов Би-2, ДДТ, Земфиры, взбунтовавшейся актрисы Чулпан Хаматовой*, пр. бежавших артистов является актом предательства, что я отлично понимаю. Но я хотела бы более глубоко рассмотреть что из себя представляет само предательство перед Высшими Силами.

Я называю это цепочкой предательств в истории человечества. Грубо говоря, Макс предал Путина и народ государственность. Но это произошло потому, что Владимир Владимирович Путин предал меня. А кто предал меня, сидя в России, автоматом зачисляется в предатели великомученника Николая II. Смотрим на меня: меня предал Владимир Путин. Но я не первое звено в этой цепочке. Я, как и Николай II, две тысячи лет назад не пришла на помощь римскому солдату на Кресте, когда того истязали христогубцы. Римский солдат тоже не является первым преданым лицом. Он в первой жизни был Каином, который предал братские узы. Авель! Он и есть первая жертва на Земле и с его убийства все началось! Гмм... Не совсем. Авель был предан по причине того, что его наивные, как дети, родители предали Господа по наущению Сатаны. Значит, почти в каждом из нас в большей или меньшей степени есть этот вид греха, а первым преданым был Господь. Этот грех предательства порождает остальные виды грехов: зависть Каина, потому, что мамочка Ева не очень любила его; мои суицидальные депрессии и нервные срывы, потому, что чувство вины за Римлянина никогда не отпускало меня все эти две долгих тысяч лет; агрессию со стороны российского правительства по отношению тех, кто разделяет взгляды Максима; пр.

Чтобы так называемые предатели Отечества покаялись, нужно покаяние предыдущих звеньев в цепи, г-н Президент Российской Федерации. Вы понимаете, на что я намекаю.

Касательно позиции бунтарей и смутьянов РФ относительно Украины, то это сложный вопрос, на который несколькими предложениями не ответишь. Однако смута и предательство всегда являлось корнем проблем и разрушений у русского народа. При рассмотрении русских солдат во время I Мировой войны в последствии с революцией 1917 года, развалившей Российскую Империю; развала Советского Союза и даже предыдущих держав из прошлых цивилизаций - все это не раз губило Россию, но не иноземный враг. Даже Чингизхан, мой предок**, приперся на территорию уже давно разобщенной России.

Как видите, предательство старо, как мир, и оно тянется и удлиняется, ввязывая в грехи следующие поколения. Закончится цепочка предательств с Апокалипсисом. И, помните: ты предал - тебя предадут.

Эта картинка лучше демонстрирует мои преданые чувства относительно вышесказанного, г-н Президент РФ:

*Речь идет обо всех артистах шоу-бизнеса России, которые агитировали прямым или косвенным образом бороться за Украину.

**Показали во сне, что Чингизхан - мой предок.