#обіцянки

[madame-yadviga]

ціль на грудень 2023

стегна 94 см

сплатити борг Б

почати вести свій інстаграм

знайти роботу

знайти гроші на подарунки сестрі та мамі

пройти 60 відео по ангійській

лягати спати о 22ій (25 днів)

визубрити книгу від мами Т про рослини (використовуючи новий метод)

зв'язати дві пари носочків для Т та Н

допиляти проект

[nepokora]

все забувається. сказане собі довгим голосовим в закритому каналі, написане на папірцях на столі, занотоване день в телефоні, розписане численними абзацами в паперовому щоденнику. все треба перечитувати, дещо нагадувати собі щоранку, щоб це стало чимось більшим, ніж колись записані й тепер забуті слова, обіцянки й присвяти.

а дещо мусиш написати, щоб забути назавжди.

[maarchelll]

Так соромно за всі ці написані про тебе слова.

Про бажання твоїх дотиків на моєму тілі.

Пробач мені, за цю нестабільність і втечу,

За невиконанні обіцянки та запізнілі дії.

Ти цього не прочитаєш.

Нехай так і буде.

Прошу, не читай.

[wolwine]

Щасливої подорожі?

Напевно, тепер можна сказати, що починає потроху відпускати. Ситуація аж надто сильно затягнулася, разом з тим затягуючи й мене у прірву систематичного болю та думок. Важко та неприємно було усвідомлювати та приймати цю "відмову", яка ніколи не звучала чітко, проте відторгнення було очевидне.

Тобі дійсно так подобалося бачити, як тягнувся до тебе? Інакше не зрозуміла твоя оця нейтральна позиція: "я зараз спілкуюсь з тобою, бо мені просто цікаво, бо ми не сварилися". Хм. Цікаво? Не те щоб тобі було дійсно цікаве це спілкування. Я не побачив зацікавленості. Ти не шукав спілкування і не шукаєш, бо тобі байдуже. Проте мені, немов собаці ліниво кидав цю кістку раз на три тижні. Кожний раз з удаваними вибаченнями.

Минулі обіцянки розчинилися у повітрі, так й не реалізувавшись. Так ненавиджу ці пусті слова останніми роками. Бо той, хто обіцяє — забуває, змушуючи мене натомість пам'ятати та очікувати обіцяне.

Загальний лейтмотив цієї історії — очікування. Віднедавна мені надто набридло чіплятися за спогади та сподіватися, що ти кинеш мені врешті решт цю кістку за власним бажанням.

Це засмучує в тому сенсі, що дійсність й так надто кардинально змінилась з 2022 року. Мені часто самотньо, хоч і маю близьких людей, проте не відчуваю ніякої емоційної близькості. Мені хочеться комфорту та підтримки, більш емоційно глибшої, замість поверхневого підбадьорення. Хочу валідації своїх найгірших почуттів. Хочу полегшення. Зцілення. Хочу бути здоровою та нормальною людиною, що функціонує та реалізується в цьому житті, не пропалює свій час та сили дарма.

Не можу зібратися з силами, щоб виконувати мінімум. Просто немає з чого брати ту кляту мотивацію та бажання. Все, як в дуже сірому сновидінні. Життя пливе, як ріка повз мене.

[lisa-is-chilling]

я записала перший випуск подкасту🥳

я все ж здатна виконувати свої обіцянки. тепер треба взяти яйці в руки і попри крінж та небажання змонтувати звукову доріжку.

я люблю свій голос, але слухати його десь годину знову і знову - то якось ме. побажайте мені удачі, сподіваюсь, викладу подкаст в найкоротші терміни.

[feyapyva15]

@psychiccollectionkoala тримайте ваш довго очікуваний кактус ✧⁠◝⁠(⁠⁰⁠▿⁠⁰⁠)⁠◜⁠✧.

Я випадково не стримав дві обіцянки: те що кактус буде готов на наступний день і те що це буде скетч кактусу.

[dhr-ao3]

З радістю зроблю це знову

З радістю зроблю це знову https://ift.tt/m5TzaUg by Appletreebranches «Привіт... Драко», - вагаючись порушила тишу Герміона, ледь посміхаючись. «Герміоно», - тихо відповів Драко, майже пошепки. Вони стояли, не зводячи один з одного очей, намагаючись не згадувати ті часи, коли притискалися одне до одного і шепотіли ніжні обіцянки, або те, як ідеально поєднувалися їхні губи під час першого поцілунку, або, як їхня шкіра торкалася один одного на оксамитовому дивані в Кімнаті на вимогу [1] . ~ Words: 810, Chapters: 1/1, Language: Українська Fandoms: Harry Potter - J. K. Rowling Rating: Teen And Up Audiences Warnings: No Archive Warnings Apply Categories: F/M Characters: Hermione Granger, Draco Malfoy, Scorpius Malfoy Relationships: Hermione Granger/Draco Malfoy Additional Tags: Not A Happy Ending, Mutual Pining, Heartbreak, Post-Hogwarts, Hogwarts Sweethearts, No other choice but to move on amirite via AO3 works tagged 'Hermione Granger/Draco Malfoy' https://ift.tt/qtSjBsP December 10, 2023 at 06:52PM

[bez-nichoho]

Про ніщо (32)

...а якщо прокинешся вранці, то все буде інакше, так він каже, але чомусь навмисне намагається не акцентувати на «а якщо»; це траплялось вже стільки разів — якісь усвідомлення, обіцянки собі, плани, але усього цього палива було мало, аби двигун зумів завестись; колись і ти був таким маленьким клубочком радости — підтрибував як ґумова кулька, пирскаючи сміхом, і де це все поділось тепер? коли згубилось?; найбільший стрес — це пошук нового помешкання, бо хоч ти і любиш це місто, але у ньому так важко шукати житло, особливо коли ти маєш вкладатись в обмежений бюджет, усі ці переїзди — це теж ще та морока, у тебе он книжок більше, ніж одягу, ну його до біса, але спершу б знайти, куди перебиратись; вже четвертий день, як кашель оселився у твоїх грудях, температура температурить, лежати й нічого не робити, навіть цигарку не висмалиш; готувати аеропрес краще не так, як радять, бо це довго, краще так, як показую, ну або хіба тобі хочеться ритуальности; заїбала ця любов, але й без неї якось не файно; так і виходить: якшо ти популярний, то з тобою дружать, мені таке не подобається — каже; красива картинка має бути на надгробку, а інстаґрам — то таке; знову ці твої сумні вірші; вночі тричі прокидався від тривоги — але не тієї, яка буває у місті.

[elikinflower]

Вітаю усіх зі святами, бережіть себе та своїх рідних. Напевно, з новим роком я поглину з головою в свій всесвіт та буду приділяти увагу своїм персонажам. Але я ненавиджу давати обіцянки, тому як пійде.

[sweetsoursalty]

Дисципліна - форма любові до себе. Ставити свої мрії та потреби у пріоритет. Піклуватися про свій фізичний та фінансовий стан. Не реагувати емоційно, коли це може зашкодити твоїм цілям. Виконувати обіцянки, які дала собі, бо ти важлива для себе і не хочеш думати про себе погано. Знати, що в цьому безумному світі ти можеш довіряти як мінімум собі. Покладатися на себе, бо ніхто інший не відповідальний за твоє щастя.

[poisoned-sun]

Раптове продовження закинутого #серпис2022. Ключ №8 - Кров.

Жарти, що кров - не вода переслідували її постійно. Іноді це були не просто жарти, а серйозні підозри в тому, що Андромеда така сама як вся її родина - брехлива, поїхавша на захопленні темною магією, жорстка смертежерка. Одним словом, Блек.

Брехливою була її матір, жорсткими - батько з тіткою Вальбургою, а поїхавшою смертежеркою зробили старшу сестру. Чи то став власний вибір Белли після її зради? Неважливо. Це все вже неважливо. Однак раніше місіс Тонкс дужче всього на світі боялась, що людські пересуди також перекинуться на її єдину дочку та ляжуть пекучим тавром на долі дитини...

Тепер усі вони мертві.

Кров - не вода. Ці слова зрештою привели її сюди - на могилу Беллатрікс - щоб остаточно розібратися у собі в першу чергу. Бо сьогодні доньці Андромеди мало би виповнитися 28 років, самій Беллі було б 50... і це було дивно. Сам факт, що тітка з племінницею, жертва та її вбивця народился в один день - звучав доволі абсурдно. Але символічно для Блеків, які не любили виносити свої чвари на публіку і вирішували їх самостійно.

Гірка посмішка розквітла на губах Андромеди - в ній не було жодного прощення вчинкам старшої сестри, по правді кажучи, вона досі ненавидить яскраву, сміливу, егоїстичну Беллз, яка затьмарювала її у всьому. Так само як і любить, тому що люта ненависть часто народжується саме із щирої любові.

Колись давно Белла обіцяла їй, що вони разом спалять дотла застарівші звичаї їх родини та завжди будуть підтримувати одна одну. Колись давно Меда обіцяла Беллі, що ніколи не проміняє їх зв'язок на кохання. А потім усі обіцянки згоріли в вогні часу та захлинулися кров'ю її доньки та чоловіка. Залишилися лише попіл та могили. А також кров.

Бо кров - не вода. І її так просто не знищиш.

"Ти завжди будеш Блек та моєю сестрою, хочеш ти цього чи ні, а зараз можеш далі тікати від себе" - неначе шепоче у вухо знайомий голос.

"Ні, не буду" - відповідає надгробку Дромеда. "Тепер ти будеш божевільною смертежеркою та моєю сестрою, бо я жива, а ти лише тінь в моїх спогадах."

Тільки після цього ствердження вона знаходить в собі сили розвернутися та перенестися геть з кладовища, бо знайшла усе, що шукала. Кров... і волю від минулого.

[madame-yadviga]

ціль на січень 2024

відновити режим сну 31 день

подивитись 155 відео англійської

займатися спортом кожен день 20 хвилин

сплатити борг Б

стегна 90 см

чистий посуд кожен вечір

[kucheryavadiva]

новий рік, неймовірне свято, що зближує родини та дає змогу людям дати собі нездійсненні обіцянки. та реґулус ненавидів це свято, а особливо тепер, коли він тремтить, поки дощ стікає його спиною, а льодяний вітер пронизує мокре тіло до кісток, перетнувши наскрізь тонку сорочку. чотири його ребра зламані, як і палець на правій руці, якою він досі стискає паличку, купа синців та саден змушують все тіло боліти. в такому стані блек проїхав близько тридцяти кілометрів маґлівськими автобусами до адреси, яку йому дав джеймс під час однієї з їх зустрічей. реґулус ніколи не думав, що скористається нею, та він не зміг стати тим ким хотіли бачити його батьки, не зміг взяти мітку. за що поплатився в тому жахливому домі, тепер він тікає у ніч, коли починається новий рік і він сподівається що почнеться нове життя.

хлопець, ідучи стежкою, бачить перед собою затишний будинок, світло не горить в жодному вікні й це було зрозумілим. близько п'ятої ранку, всі спали. тремтячою рукою він стукає у двері, навколо дому пахне корицею та відчуттям затишку, це так незвично та навіть в такому стані це створює всередині реґулуса незрозуміле тепло. він бачить як світло загоряться в вітальні, намагаючись не втратити свідомість, доки картинка перед очима трохи розпливається. двері відчиняються і звідти визирає стурбоване обличчя повної жіночки з засмаглою шкірою та до нескінченого добрими очима, за нею стоїть він... реґулус не встигає його роздивитись, як світ тікає від нього, а ноги більше не тримають. він не встигає впасти, як джеймс підхоплює його, притискаючи до себе. "чорт, реджі, ти весь гориш." – видихає йому на вухо джеймс, теплі руки заносять його в будинок і з неймовірною обережністю та ніжністю кладуть на диван. юфімія перевіряє його стан, він відчуває її магію, хоч і не має сил відкрити очі. ніби крізь воду до нього доноситься розмова:

– джеймсе, в нього зламано п'ять кісток та гарячка, він буде в нормі, обіцяю, але мені потрібно, щоб ти приніс води, знеболююче зілля та ковдру.

– так, мамо, я просто... – голос Джеймса ламається і це змушує реґулуса хотіти обійняти його, він дуже хоче сказати йому щось, поцілувати або пригорнути та відчути його тепло та він надто слабкий, щоб зробити хоч щось з цього.

– я знаю сонце, з ним все буде добре. ох, і не буди хлопців, ми повідомимо їм зранку.

– дякую. – він чує як кроки джеймса віддаляються, він не хоче, щоб той виходив, він хоче, щоб цей придурок поттер, був поруч. та все ж він падає у небуття, втрачаючи свідомість.

×××

реґулус, прокидається, свідомість приходить до нього раптово і він не зовсім розуміє як. та знаходить що за ніч його нарили ковдрою, а тіло ломить вже не так сильно, а ще на його лівій руці був приємний тягар, у вигляді голови джеймса, що заснув біля дивану. хлопець сідає, та обережно гладить щоку, від цих рухів молодий поттер прокидається. він обережно підводиться та заспаними очима дивиться на реґулуса з такою турботою та ніжністю, що Блек не витримує й тягнеться в обійми. він стискає джейсма до неприємного болю в ребрах, та зараз це не те на що він звертає увагу. з його очей стікають сльози, поки його руки хапаються за футболку іншого.

– я більше не відпущу тебе, – шепоче та схлипує джеймс йому на вухо, – ти більше ніколи туди не повернешся.

– так... 

– вони ніколи більше не посміють тебе чіпати, я не допущу цього, я сховаю тебе тут від усього світу, тільки пообіцяй більше не йти від мене. – джеймс відсторонюється дивлячись на нього очима повними сліз, реґ не можу брехати цьому обличчю і йому і не потрібно.

– обіцяю, – видихає він біля його вуст. він нікуди більше не піде, залишиться тут під теплим поглядом юфімії та порадами й турботою флімонта. буде спостерігати за своїм братом, бачити наскільки йому тут добре, на відміну від площі гримо. схопить люпина для дуже важливої розмови, під час якої погрожуватиме йому, що якщо той хоча б трохи образить сіріуса, матиме справу з ним. на що ремус посміхнеться йому і скаже, що вб'є його якщо, реґулус зробить джеймсу боляче. обидва погоджуються з умовами які висовує інший, та реґ і надалі трохи побоюється проникливого погляду люпина та його розлогих шрамів. та після одного вечора коли вони разом грали в вибухові карти, менший блек розуміє на скільки цей хлопець безмежно добрий і перестає хвилюватися через брата.

він цілуватиме джеймса при кожній можливості, спати з ним в одному ліжку, прокидаючись від нічних жахів з застиглим на вустах криком, та швидко засинатиме знову, під тихий шепіт та в обіймах поттера. одного ранку після того, як інший залишить на його шиї помітний укус, флімонт посадить їх на дуже не зручну розмову, про важливість безпеки та поваги в сексі, під час якої обидва червонітимуть як раки.

реґулус кожен день вчитиметься показувати свої емоції, просити про допомогу та не боятись помилок. зрозуміє, що любить готувати та допомагатиме юфімії при кожній нагоді. гратиме у квідіч на засніженому подвір'ї, кидатематься сніжками та ліпитиме величезного сніговика.

він любить дім поттерів, це місце стало його домом, справжнім домом, в який хочеться повертатися кожного разу.  

[karen-chan-nya]

День 2. текст рівно в 100 слів.

#5днівчелендж

Під його ногами уламки чужих життів і калюжі крові, навколо руїни і запах гару. Нічого живого не лишилось навколо, лише він в епіцентрі кошмару. Він і є цим кошмаром.

Він утратив контроль. Він не стримав обіцянки, порушив клятви, але і людей, яким він обіцяв, яким клявся, більше немає.

Можливо, це його покарання? За те, що не цінував, за те, що приймав усе як дане? Але чому, чому тоді покарали усіх разом з ним?! Це він руйнівник, інші – творці. Лише він один заслуговує на кару, чому тоді на дно безодні за ним потягнуло усіх?!

Він молився про чистилище, але отримав лише пекло життя.

[foolish-neko-reads]

“Площа Вашингтона” Генрі Джеймс

Це дуже “зігріваюча” книга про токсичну родину, де батько - просто татусь року, а тітка ще гірша. Я не побачив там типового любовного роману, але побачив яскраву соціальну драму. Наочний приклад того, як родина можне змарнувати життя молодої хорошої дівчини.

Трагедія усього життя вікторіанської леді Кетрін полягає у тому, що рідний батько зверхньо зневажає її. Він відмічає, що донька його не є красунею, їй бракує кмітливості, смаку і характеру. Він вважає свою доньку млявою, сірою, невидатною. От її матір була красунею і дотепницею, син-первісток, померлий у трирічному віці, подавав надії. А от Кетрін якась невдала, не вийшла. Він із нею дуже відсторонений, холодний і іронічний, а за її нещасливим коханням спостерігає з попкорном азартом і жагою до розваги, як до авантюри, у якій є він і суперник (залицяльник доньки), а вона сама - це просто якась обставина у протистоянні. Доньчине горе для нього лише розвага.

Не меншою прикрістю для долі Кетрін є її тітонька - невгамовна, дурнувата і із пристрастю до дешевих романтичних історій. Вона підбурює і роздмухує роман Кетрін для власних гострих відчуттів, переживань і “любовної” ейфорії. Особисте життя небоги стає для неї бразильським серіалом і, звісно, вона робить усе, аби “вийшла нова серія”. Зрештою тітонька настільки втручаються у плин цих відносин, що починає бачитися з залицяльником небоги частіше, ніж остання.

На цьому тлі Морріс (залицяльник) тьмяніє і відступає на других план. Він мисливець за посагом і домагається Кетрін лише заради її утримання і спадку від батька, але він не є найруйнівнішою людиною в її житті. Якби не відчуджений бать��о і екзальтована тітонька без розуміння особистих меж, Кетрін не втрапила б так сильно в ці оманливі стосунки.

Батько її ніколи не любив і не обдаровував ласкою. І хоч до того, як він почав дуже грубо примушувати її покинути Морріса, Кетрін була дуже відданою і люблячою донькою, зрештою вона не могла не помітити, що батько її зневажає. Гадаю, вона шукала любові деінде. Морріс дарував їй відчуття потрібності, ласки, ніжностей, вона почувалася коханою, важливою, що нею захоплюються. Морріс зображав захват, повагу, поціновування її талантів - те, чого вона раніше не знала. 

Тітонька робила усе можливе, аби перетворити життя небоги на роман Джейн Остін. Вона свідомо переконувала Кетрін у тому, щоб вона зреклася батька. Дужче закохалася в Морріса. Зрештою, тайно з ним одружилася. Тітонька більше ставала на бік Морріса, який був харизматичним красенем, і про нього почала піклуватися більше. Готова була заради своїх бурхливих переживань покласти небогу на вівтар остросюжетного роману.

Скінчилося все прозаїчно. Морріс все ж покинув Кетрін, бо її батько відмовив їй у посагу. Батько, до речі, ще й позбавив Кетрін спадку, бо вона не дала йому обіцянки не одружуватись з Моррісом після його (батька) смерті. І хоча їй на той час було вже 40 і було очевидно, що вона вже не одружиться, батько їй прозаїчно помстився. 

Першу половину її життя він нарікав на те, що вона позбавлена глибоких почуттів, поверхнева і дурненька. Другу половину життя він гнівився, бо вона виявилася не такою покірною вівцею, як він гадав, і в неї вистачило духовних сил і міці, щоб йому протистояти. А ціною того, що усе її оточення забувало бачити у Кетрін живу людину і особистість, стало те, що Кетрін ніколи в житті не була по-справжньому щасливою. Дуже сумна історія.

[lisa-is-chilling]

прийшла додому після вечірньої прогулянки, застала на столі повний гармидер: косметика витягнута із шухляди, пахне моїм дорогим парфумом, брат сидить та ляпає чимось жирним. наче і звична картина, але тут мене осяяло

я не можу дозволити собі стабільність, нормальний графік та визначеність, поки живу зі своєю сім'єю.

я завжди це тримала в голові, але лише коли на горизонті з'явилась реальна можливість змін, я це усвідомила. перед кожним уроком мені доводиться виходити з кімнати та затикати всім роти (іноді і під час уроку), а з графіком 12-21 в мене такої можливости не буде. я просто буду сидіти 10 годин на одному місці, з годинною перервою на туалет та поїсти, поки в кімнату буде залітати мій брат, мама буде верещати, ніби різана, і всі мої обіцянки-цяцянки, що вдома немає малих дітей і я можу забезпечити тишу, полетять в пізду.

мені сумно. я зла. я у відчаї. я вже готова до цих змін, готова зробити крок вперед, але теперішні обставини шлють мене нахуй. я скептична щодо "скільки ти віддаси, стільки і отримаєш" та іншу лабуду. я не думаю, що варто мені влаштуватись на іншу роботу, як чарівним способом вирішаться мої проблеми з житлом, вигоранням та тривожністю. всі ці проблеми вирішать гроші - достатня їх кількість, і ці гроші я можу взяти на цій самій роботі (скоро новий навчальний сезон, кінець кінцем).

я виснажена. я заїбалась постійно жертвувати своїми інтересами заради своєї сім'ї, тим паче що вони навіть ті жертви не бачать. що ще мені треба зробити аби нарешті розірвати це коло?