#хлопчик

[cosanostrainua-online]

Закарпатець підпалив дитину: хлопчик помер від опіків / ФОТО

Триває розслідування за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень 10-річній дитині з Берегівщини. Хлопчик помер у лікарні На Берегівщині підозрюваного у смертельному травмуванні дитини взяли під варту. Про це повідомили у Закарпатській обласній прокуратурі. Закарпатець підпалив дитину: 10-річний хлопчик помер – деталі: За процесуального керівництва Берегівської окружної прокуратури триває…

[unhonestlymirror]

Якщо дуже сумуєте за Україною - сходіть у ваше локальне українське посольство: будете почуватися як вдома, і в хорошому, і в поганому сенсі XD

[ukrainian-psycho]

не можу слухати Цоя хоча з його анти-воєнною риторикою здається he’s on our side but я просто бачив стільки тік блять токів росіян де його пісні були на background що я не можу порівнювати. Пропагандистська машина кремля псує все що бачить. It rots and corrodes everything it touches. Росіяни вибрали цей шлях, maybe ми могли бути brothers але не у цьому житті. It’s not a вбиство коли це самозахист.

[hot-sunflower]

Український фандом Персі Джексона та Героїв Олімпу, пропоную вам PJO/HOO Ghost rider AU (Хтось взагалі досі пам'ятає Примарного Вершника??? Обожнюю його.).

Ав (Ау ніби перекладається як Альтернативний Всесвіт, тому правильно буде писати Ав замість Ау, так?) може бути про будь-якого з 7, або інших напівкровок які вам подобаються. Я наприклад уявляю соланджело✨🌞.

🔥💀🔥

Серйозно, ТІЛЬКИ БЛЯХА УЯВІТЬ СОБІ НІКО ДІ АНДЖЕЛО У РОЛІ ВЕРШНИКА!!!! Ghost King (Король Привид) перетворюється на Ghost Rider, бляха, навіть в анлейті немає цього!!

🔥💀🔥

[twooq-tmblr]

Fun fact i actually like 2012 tmnt a LOT

excluding apritello one of the reasons why I don't like that april thank you very much(big sis figure april for life!)

[loftysmb]

Хтось поводиться як чемний, терплячий хлопчик і моє сердечко просто розтає. Спить скрізь, куди я йду з зошитом навіть якщо незручно, таке чудо.

[strrranded]

На яснім золотистім полі під блакитним смугастим небом, вкритим сяючими білими пухнастими хмарами, дзвінко грає сопілка. Рудоволосий дух, який виглядає скоріш як людський хлопчик, жваво перебирає ноти на акуратно вирізьбленому інструменті, сповненому різнокольорових візерунків ззовні. Кожен звук сопілки швидко вилітає високо вгору і підтанцьовує під танок сусідніх нот у тональності фа мажору. Як нота вилетить з-під ладу - решта звуків враз тікають, але маленька стихія не здається, і вона грає далі, створюючи нові вихори танцю для звуків. Ця пісня лунає не тільки для самого виконавця, а й для Неба, Землі, Трав, і всіх, хто цю мелодію чує навкруги.

Стихія сподівається, щоб його мелодія змогла долинути глибини Землі, де панує вічний холод і темрява. Можливо, хтось там почує той слабенький звук сопілки і врешті розкине своє пишне довге бірюзове волосся по всій планеті, і пасма річок знову поллються бурхливою мелодією минулих поколінь і цінних споминань стихії. Але зараз її крижане серце спочиває глибоко в лісах, де навіть ненароджені духи бояться пройти; під землею, де стихії ніколи не бувають. Воно крепко спить, але чекає часу, коли сяйво засяє над ним враз і життя повернеться до стихії знову.

[du-sha]

"Любов — це і є глибоко. А я поки ще й не наблизився."

Драко Малфой.

Якщо Гарі-це хлопчик, який вижив, то Драко-той, хто шукав любові в першу чергу від рідних.

Для мене Драко-це саме той персонаж, якого навчили, що любу прихильність, любов, потрібно заслужити. Так, він жорстокий, та я теж виросла би такою, якби мене виховували в тому ж середовищі, що і його.

[not4yourmind]

Отак живеш, стараєшся, щоб усе стабілізувалось. В тебе навіть наче починає виходити. Ти продумуєш план, щоб мати хоч якийсь орієнтир, бо все твоє життя рухнуло.

Але доля, Бог чи квантовий комп'ютер підкидає тобі ще купу проблем. Я вже не стягую. Просто не стягую. Я вперше в житті йшов по вулиці і плакав. Сльози самі котилися. І від цього почуваюся ще більш огидно. Хлопчик 25 років,який мав би вже давно стати чоловіком. Фу. Нервова система геть вбита.

[plupk]

Я придумав історію!

Один хлопчик їхав на велосипеді і знайшов в кущах фотоапарат. Побачив, що він працює, і вирішив зробити кілька знімків. І коли переглядав їх, то побачив на одній фотографії дівчинку-привида. Тоді він злякався і втік додому, але захопив з собою камеру. Коли прийшов додому то почав роздивлятись її, і знайшов вирізьблене ім'я/псевдонім. Загуглив і знайшов сторінку фотографки - тієї дівчинки-привида. Там не було оновлень два тижні і тоді він побачив пост її подруги, що написала, що вона зникла десять днів тому.

Коротше, що далі - я не знаю. І ще я не знаю чому привид - це дівчинка, а не хлопчик. Ну то й ладно, може потім щось ще придумаю. А може щось далі придумує хтось інший?..

Взагалі в шоці, як письменники так все довго описують. В мене так не виходить... Хоча, в мене була ідея щоб намагатись уявити це як фільм і спробувати описати що бачиш. Але то навіть дивно звучить...

[fionynne]

хлопчик из фильма "дети кукурузы"

[zvychaynedivchysko]

В "жорстокому небі" декілька разів звертається увага на те, що Діана (гг, переваги книг, я запам'ятовую імена) не хлопчик. Оце звісно несподівано

"— Ти все розумієш, — чоловік не приховував здивування. Він зметикнув, що Родіон мав рацію: вийшов би з біса крутий авіатор, якби Діана народилась хлопчиком."

А що забороняє жінкам бути авіаторами?! Так Діана не ідеально навчалась, але в неї з навчання хоч щось відклалось, вона згадала як працювати з програмою, а все чого не знала питала (оце якість яку я ціную, бо немаю).

Зараз наткнулась на сторінку "танці з кістками", так там дівчині заважали стати хірургом, хоча вона цього яро прагнула.

Хто не знав то жінки зараз пішли в шахти, тому нічого надприроднього немає.

[lastivkaa]

У Мерліна в горлі застигла паніка, коли він бачив шок, недовіру і зраду в очах Артура.

Мордред не рухався застивши у положенні з витягнутою рукою, він завмер і навіть ліс онімів. Мерлін бачив паніку в чужих очах, і бачив як хлопця ледь помітно трясло.

Мерлін завжди боявся бути на місці Мордреда. Він розумів, як насправді легко використати магію у неконтрольованій спробі захиститись або захистити що йде не від розуму, а від інстинктів. Тільки у Мерліна були роки, щоб навчитися це стримувати, і можливість ховатися за деревами бід час бійки. У Мерліна було життя приховувань. У Мордреда такого не було.

І ось вони тут.

Артур дістав меча і підставив до чужого горла.

– Ти чаклун – він сказав, в голосі звучало більше недовіри ніж огиди, він шипів, але це все одно здавалося криком.

Мозок Мерліна панічно перебирав варіанти. Він міг би залишити це так, можливо навіть переконати Артура вбити тут чи пізніше стратити хлопця, і тоді б йом�� ніколи не довелося хвилюватися за долю. Йому б не довелося ходити у постійній напрузі що людина яка може вбити короля так близько до нього. Це було б легко.

– Ти не знав?! – Мерлін вигукнув, і його голос був наповнений недовірою. Він дивився прямо в очі Артура що в секунду стали збентеженими, всі обернулися на нього, і Мордред дивився на нього з такою самою збентеженістю, але і надією, ніби Мерлін власноруч повісив сонце на небо, і, чорт забирай.

– Що це має значити Мерлін?! – Артур спитав одразу переключившись на свого слугу, все ще зжимаючи меча біля чужого горла.

– Ти зараз жартуєш так? – дивлячись на Артура він молився, щоб був достатньо гарним актором – Ти.. о Боги, ти не можеш бути серйозним!

– Ти знав?!

– Ти теж знав! – Мерлін показав на нього руками ніби доводячи – Та годі тобі, маленький лячний хлопчик-друїд, якого ти, Моргана і я вивезли з підземель? Якого ми врятували від Утера? Ти забув?!

– Я ... – на мить Артур вагався, доки вираз його обличчя не прояснився, і в той момент він подивився на Мордреда ніби бачив його вперше.

– Ти справді просто забув?!

– Ти мав мені сказати! – Артур знову перемикнувся на Мерліна і його меч відійшов від горла Мордреда із широкими необережними рухами. На велике полегшення він зараз звучав не стільки зло, скільки ображено.

– Він сам нам сказав! Прямо в лице, як тільки ми його зустріли

– Так от звідки ти знав його ім'я! – Артур занурив руку у волосся – Ти.. чому ти мені не повідомив?!

Мерлін на секунду втратив дар мови.

– Я... Щож, Мордред – друїд, сер

Він чув сміх Ґвейна позаду себе і ввічливий кашель Ланселота, який прикривав його власну веселість.

– Дуже вчасно Мерлін – Артур почав ходити сжимаючи волосся в руках.

– Я думав що ви знаєте – Мордред звучав тихо і невпевнено, він боязко дивився на Артура періодично кидаючи дивні погляди на Мерліна. – Я думав.. якби я знав я б сказав вам сам сер. Мені шкода

– Шкода? Шкода? – Артур, здавалося, був на межі істерики – Ти вчинив державну зраду! І тобі шкода?

– Яким чином? – Мерлін перебив короля, на власний подив – Артур він тільки що захищав тебе, і він ніколи не використовував магію у межах замку.

– Він чаклун Мерлін!

– Не те щоб він обирав бути друїдом. Ти хочеш стратити його за що? Народження?

Артур дивився на нього широко розкривши очі. Він був... здивований. Щиро збентежений ніби йому це ніколи і в голову не приходило.

– Стратити? Що ні.. я.. – він сказав, зупинивши себе.

Артур промовив тихе надругання.

– Ця ситуація залишиться між нами – чоловік врешті сказав, піднявши голову. Він звучав тихо, але казав це тим своїм голосом, яким він говорив у раді чи віддавав більшість наказів. – Я довіряю.. вам. Мені треба трохи часу наодинці, вільні.

Артур кинув останній погляд на Мордреда і розвернувся покрокувавши в глиб лісу.

Всі лицарі продовжили стояти на своїх місцях, трохи переглядаючись. Ленс, благослови його всесвіт, першим почав рух, він підійшов до Мордреда і поплескав його по плечу.

– Ти врятував короля, молодець – він ніжно посміхнувся, і отримавши невпевнений кивок і посмішку у відповідь повернувся до Мерліна – мені до речі цікаво, що ж це за історія така? Розкажеш?

– Так! – Ґвейн несподівано рукою обійняв Мерліна за плечі позаду, (це занадто сильно нагадувало захисний жест, щоб Мерлін міг стримати посмішку) – Б'юсь об заклад це має бути щось веселе

– Я... Я зроблю вогонь, сонце сідає – Леон обережно сказав не дивлячись ні на кого конкретно. Мерлін міг присягтися що його руки трохи трясло.

– Я допоможу – Еліон тихо додав, і вони розвернувшись пішли. Мерлін бачив як впало лице Ланселота та Мордреда на цих діях.

– Друїд, га – Персіваль кивнув і зловивши погляд Мордреда пояснив – Я був вихований у таборі друїдів. Я не як ти, але я розумію

– Радий це чути – Мордред слабко посміхнувся – це втішно мати одного з нас поруч

– Я не... – Персіваль почав, але потім зупинив себе. Його лице освітило розуміння, і Мерлін міг бачити в очах вдячність. Той не продовжив лише кивнувши

[alcestas-sloboda]

- що для вас було найважче [на фронті]?

- у нас нещодавно хлопчик загинув, йому двадцять рочків було.

[lisa-is-chilling]

ми з подругою напились на днях та якось зав'язали коротку розмову з чуваком, на якого в мене був величезний краш 10 років назад. величезний краш, який є результатом травми та булінгу за те, що мені подобався хлопчик, що змусило мене зафіксуватись на ньому. it wasn't pretty. мені знадобились буквально роки, аби не думати про нього кожен день, не вбиватись та не ненавидіти себе за це, бо я свято увірувала, що мене неможливо полюбити - люди непогано так вбивають тобі таке в голову, особливо в такому ніжному віці.

цей досвід мене зламав, у багатьох сенсах, і перетворив на невпевнену, тиху та закриту в собі дівчинку. за два роки до його появи я не соромилась проявляти свої почуття та ганялась за іншим хлопцем, аби поцілувати. різниця разюча, чи не так?

і от я п'яненька, гортаю його акаунт в інстаграмі, і мені так... дико. бо через травматичність цих емоцій він стояв у мене в голові на недосяжному п'єдесталі, до якого я так сильно намагалась дотягнутись. а зараз він постить абсолютно крінжо��і фотки, у відповідь на підписку о 12 ночі пише першим однокласниці, з якою не спілкувався з десяток років, отримує освіту аби не забрали в армію та неіронічно називає себе фріком.

я переросла свою фазу "я не така як інші дівчата" в 14 років.

видно, його фаза "я не такий як інші хлопці" в самому розпалі, що робить його емоційно зрілим на рівні 12-річки.

і це таке полегшення. я росла з гострим усвідомленням того, що я його не варта. тепер я чітко розумію, що він того не вартий. от ні краплі. і таке заземлення хлопців, які мені подобались, змусили мне усвідомити, що я нікого і ніколи щиро не любила.

були краші, була симпатія, що в молодшій школі власне і називають любов'ю. був потяг, була фіксація. можна навіть притягнути за вуха закоханість. але ніколи не було безумовної, відкритої любові просто за те, що вони є.

звичайно, дякую мамі і папі за те, що в мене з самого початку викривлене поняття про любов, і що її ніби треба заслужити, але терапія окупається, і я тепер сиджу і питаю себе:

як ти можеш вважати, що тебе неможливо покохати, якщо ти навіть не знаєш, що таке справжня любов?

існування так званої другої половинки, "того самого", справжнього кохання та споріднених душ питання дискутивне, але навіть попри мій доволі цинічний погляд на життя я не можу не дивуватись, наскільки out of touch я була зі своїми почуттями, і не розуміла, що переживаю.

я щаслива закрити цю сторінку з минулим, де і мусить залишитись та версія мене, яка вважає, що не гідна любові просто за те, що вона є. усі заслуговують на це, і я не виняток. я буквально за день відчула нейомовірне полегшення - за всі ці роки я перестала помічати, наскільки багато місця займає ця історія, і наскільки сильно вона тиснула мені на плечі. тепер я хоч танцювати, сміятись, ходити на побачення та знайомитись з новими людьми.

ми були дітьми. це не повинно визначати нас як людей. це я зрозуміла деякий час назад. проте лише зараз у мене з'явилась можливість зцілити ці рани. і я вдячна тому хлопцеві за цю можливість та за крінжові фотки в інстаграмі.

[mereadingsomeshit]

Абрикоси зацвітають уночі

Прочитала за один вечір та один ранок (по-людськи це два дні). Насправді я ще зо тиждень тому прочитала її, але ніяк не могла зібратися і написати про неї. Чесно, я досі боюся щось неправильно написати, тож цей огляд буде невеличким. Розповідь йдеться від двох героїв - хлопчика з Донеччини, Устима, що переживає початок війни, та безпілотника на ім'я "Ел". Так, це книжечка про від обличчя малого хлопця та робота, які обидва не до кінця розуміють що таке війна і що відбувається. Безпілотник зустрічається з наслідками у людях та будівлях, що зруйновані (як і люди теж). Хлопчик же бачить же наслідки у собі: переїзд найкращого друга у Харків, смерть людини на власних очах, безсонні ночі у підвалі…

Місцями читати було дуже сумно, але найсумніше стало від реалізації, що таких умовних Устимів зараз безліч, які чекають визволення Донеччини, Луганщини та Кримського півострова, щоб повернутися назад додому.

Оцінка 9/10