#думки вголос

[your-path]

їй-богу

в тамблері все ще немає української мови

тут має бути який небудь розумний текст але я його не підготувала

[defiance-of-endless]

Так блять

Як буду жити зі своєю дівчиною, то у нас в хаті точно буде фенсі бульбулятор, бо це красіва і функціонально

Тіки тре буле поставить повище десь, щоб коти не скинули

[adeseya]

Я виросла в «повній сім'ї» (чи етично так казати?) — в мене є мама і тато

Але в моєму оточення НІКОЛИ не було нікого, в кого теж були б обоє з батьків. Клянуся, ніколи. Над цим часто жартують в мій бік, особливо коли збирається компанія і заходить за це тема — всі погляди на мене, в залі єдиний чужак — це зовсім не образливо звичайно, скоріше самоіронічно

Але мені доводиться ЗАВЖДИ бути максимально уважною, кому я що кажу або надсилаю

Бо іноді це створює незручні для мене ситуації. Як от коли я просто промовляла подрузі їсти «ложку за мааааму, за тааааата...» і вона застигла з ложкою біля рота, бо в неї немає батька, а до мене прийшло усвідомлення з запізненням. ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ МЕГА КРІНЖ МОМЕНТ, АЛЕ ВОНА РЖАЛА З ЦЬОГО

Я це пишу зараз, бо знову ледь не надіслала хлопцю тікток «раніше тебе роздягала мама, а тепер буду я» і вчасно зупинилася. Хоча, знову ж таки, він каже, що його це не тригерить і якщо це не образливі речі, то я можу згадувати тему мами

АЛЕ Я НЕ МОЖУ. Мені жах некомфортно

І здавалося б — якщо в тебе таке все життя, мала б вже звикнути? А ні! Не звикла

Хоча в більшості людей за своє життя це справді вже пропрацьована тема, для мене усе одно важливо нікого ненароком не зачепити. Можливо це теж моя надмірна тривожність працює

Просто думки вголос. Я ніяк не нарікаю на своє оточення і тим паче на відступність у них когось із батьків 👐

[vallxlkzal]

🥀💔 ЧАСТИНА 2 (🔥ДВА🔥) 💔🥀

💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀

Детектив не спускав з Воллі погляду, стараючись проковтнути сніданок, смак якого взагалі не відчувався, тому що...

Хоч перебинтований і трохи пом'ятий від вчорашніх переслідувань, Воллі нарешті посміхався і з задоволенням їв те, що йому дали. Він був дуже голодним і змітав з тарілки всю їжу з таким апетитом, що мимоволі Детектив згадав той вечір в ресторані. Всі рухи, міміка, голос — співпадало абсолютно все. І в той же час було дивне відчуття різниці хоча б тому, що смугастий нікуди не тікав. Йому просто не було куди йти.

— Отже, Детективе, щодо тих Валдо... Вони знають де ми, що робимо і про що говоримо... А ще вони телепортуються куди схочуть і вбивають кого схочуть. Я такі серйозні проблеми ще не вирішував, але хочете поміркувати над цим?

Детектив, очевидно, вже міркував, тому що Воллі правий ��� у цьому світі в безпеці ти тільки у власних думках. Якщо є якась інформація поза твоєю головою — Валдо знає про це автоматично. Але чи доречно довіряти Воллі? Може він теж просто ще один двійник, який намагається дізнатися більше?

— Шифрування. Ті листи, що ви мені показали... Я знаю кращі шифрування, тому що я був в різних країнах, різних всесвітах, і навчався у різних людей, різних створінь.

Детектив зацікавлено підвів погляд. Воллі виглядав задоволений своєю ідеєю, але водночас було дещо, що дуже помітно хвилювало його. Обидва розуміли — неможна казати нічого, проте прекрасно дійшло все і без слів.

— Я впевнений, що він не зможе розшифрувати те, що знаю я.

Насправді ж Воллі думав про своїх друзів і про Венду. Він боявся що, якщо скаже це вголос, то це буде знаком для Валдо, що навіть Воллі є що втрачати. Він спеціально не сказав, що Венда — це його дівчина, бо й так все зрозуміло. Можливо, вона зараз в безпеці, якщо поруч буде Одлав, а він завжди поруч, тому Воллі вичавлював з себе криву посмішку так сильно, як тільки міг, щоб не показувати паніки і страху. Валдо нізащо не ��ізнається, що Воллі може припинити допомагати Детективу, якщо у самого Вальдіні буде біда.

А Вальдіні хотів допомогти, тому що справа, за яку він вирішив взятися, вразила його занадто сильно. Справа йде про безпеку вже декількох сімей — цього самотнього батька з однієї сторони і Венди, Вуфа, Одлава — зі сторони Воллі. А також інших потенційних жертв смугастого маніяка з цього піксельного всесвіту.

Детектив напружено стиснув виделку в руці, розглядаючи Воллі. Чорт забирай... Він виглядав як Валдо з тією нахабною посмішкою і це збивало з пантелику просто неймовірно, проте він дав цікаву ідею. Це повинно спрацювати.

— Якщо ми будемо спілкуватися лише тим шифруванням або давно забутими мовами, які я вивчив, подорожуючи світами, ми зможемо буквально збити його з шляху.

— Не боїшся, що він просто відріже тобі язик чи руки через це? — Детектив також криво посміхнувся, проте йому справді не хотілося б цього.

— А ви не боїтеся підкидати йому ідеї? — Валдо не витримав і припинив посміхатися, продовжуючи мовчки їсти. Він обережно потрогав свою шию в багряних синцях і тяжко видохнув. Детективу чомусь стало шкода це створіння.

— Вибач, Воллі.

— Знаєте, я ніколи не боявся болю, бо я просто не знав, що це таке. Я питав у Одлава, який постійно страждає, але він лише посміхався і мовчав, мовляв "краще тобі і не знати". Гаразд, просто дайте мені ручку і папір. Що нам залишається, якщо я повинен це відтворити, навіть якщо він зможе побачити?

Детектив кивнув та виконав прохання, спостерігаючи, як тонкі пальці виводять дивні чи то символи, чи то літери, чи то цифри. Незрозуміло було абсолютно нічого.

— Я поясню вам, що це значить, не хвилюйтеся, — неначе прочитавши думки, сказав Воллі. — Так. Так. І так. Будь-ласка, нахиліться нижче, щоб я спробував вам прошепотіти на вухо якомога тихіше.

Увесь червоний, Детектив виконав і це.

"Моя Венда, Одлав і Вуф в небезпеці так само, як і ваша сім'я. Мені страшно", — ось що значив напис дивним шифром.

Воллі знову почав посміхатися, щоб сховати страх і хвилювання. Неначе нічого не змушувало його панікувати, неначе все знову під контролем і він в своїй книзі чи мультфільмі, де все завжди добре.

Дитина, яка увесь час сиділа поруч з ними і весело гойдала ногами під столом, не дивлячись на всю моторошну і напружену ситуацію довкола, теж не зводила погляду з Воллі. Але погляд Джуніора був більш м'який і довірливий.

Джуніору подобався Воллі, тому що він був схожий на Валдо — друга, який просив не розкривати його існування для тата... до сьогоднішнього дня.

— Воллі давав мені колись таке саме! — вказала дитина на лист з шифруванням і швиденько принесла свій прямий доказ, який ховала по вказівці веселого дядька в смугастому светрі, і Детектива неначе водою холодною облили.

Воллі продовжував посміхатися усмішкою Валдо, шифрування, брехня...

Для бідного Детектива знову склався неправильний пазл — його обманюють прямо зараз. Детектив просто не розумів, що Валдо вже бачив цей сценарій і просто сміється десь далеко над обома, тому що знає, що зараз Вальдіні в очах Детектива знову стане вбивцею.

Метою Валдо було постійна підрива довіри з боку Воллі, щоб Детектив, який позиціонує себе "законом", власними руками вбив найдобріше смугасте створіння, яке тільки може існувати в усіх світах. Венду дурень вже вбив своїм походом до ресторану. Валдо знав, що батько-одинак неймовірно карає себе за цей вчинок до сих пір.

Тепер черга Воллі.

— Ти... Ти... — голос чоловіка знову став приймати нотки агресії і злості, а бідолашний Вальдіні задумливо приклав руку до підборідь, виглядаючи ще більш схожим на Валдо і не розуміючи цього.

Гаразд, цього разу він помилився і Валдо знає подібні трюки. Можливо, він знає тільки цей шифр, варіантів їх насправді безліч, просто звичайний людський мозок не зможе сприйняти стільки інформації. Потрібен був інший шифр і Воллі навіть знав, який, але людина поруч з ним знову дивилась на нього з ненавистю, проте не вдарила лише тому, що поруч був Джуніор.

— Упс, я забув, що я не один тут ботан, — наївно сказав смугастий, чим вибісив Детектива ще більше.

— Гаразд, придурок, що ти хочеш від мене цього разу? Чому ти прийшов до нас і... І... Якого біса ти вештаєшся поруч з моєю дитиною коли тобі заманеться, я не давав дозволу!

— Я не Валдо. Гаразд, він знає, що я боюсь. Це погано. Дуже погано.

Не звертаючи уваги на психованого Детектива, Воллі став ходити по кухні взад-вперед і нервово перебирати варіанти. Нічого в голову не лізло.

Його друзі, навіть його любий пес Вуф, зараз або мертві, або живі. І неможливо дізнатися. Рука сама тягнулась до тростини, але тростина більше не відкривала портали і нічим не могла зарадити.

— Я тебе зараз застрелю, — почав закіпати Детектив, але старався тримати себе в руках поруч з Джуніором. Як сміє двійник Валдо поводити себе настільки нахабно і ходити собі кімнатою настільки вільно, користуючись довірою? Чому він, зрештою, не вбиває нікого?

— Я напишу вам інший шифр. Валдо точно його не знатиме, я вам гарантую...

— Достатньо з мене ваших шифрів.

— Ох, мені потрібна порада Одлава. Тільки він зміг би щось підказати в цій брудній ситуації, тому що мої добрі способи вже не працюють на мене, — знову ігноруючи Детектива, сумно сказав Воллі і комічно вмостився своєю круглою дупою на стілець біля столу, стискаючи свою тростину в намаганні заспокоїтись. — Чувак, будь-ласка, припини поводити себе як дитина і зрозумій, що ми маємо справу з... З... Дуже серйозною річчю, яка стрибає в самому просторі і часі. Думаєш, він не зміг би передбачити те, що я так наївно сподіватимуся його обдурити, якщо особисто він постійно дурить вас і всіх довкола в цьому світі?

Детектив хотів взяти Воллі і стиснути його за горло, але спробував повірити і заспокоївся, згадавши про ще одного покидька, який сидів у в'язниці прямо зараз і посміхався широко-широко невідомо чому.

— Ну, я маю одного Одлава тут. Хочеш, я відведу тебе туди? Але я за твою психіку після цього візиту не відповідатиму, Воллі.

— Чи є сенс вести мене до Одлава, який заодно з вашим Валдо, Детективе?

— Справедливо, але у мене немає інших ідей. Мені просто цікаво, що скаже цей покидьок, коли послухає твої слова. Ти розумієш, що тебе від кулі зараз рятує просто Джуніор?

Воллі важко видохнув і розумів, що все одно жодна інша людина, крім Детектива, не знає достатньо і не зможе допомогти йому, тому просто опустив погляд на хлопчика, який вже давно стояв і щасливо обіймав Вальдіні так, як тільки дозволяв його малий зріст. Для дитини це був просто веселий дядько, якщо не другий татко. Чи як мама.

Воллі гірко посміхнувся. Він любив все, що стосувалось Венди, навіть в інших вимірах, тому взяв Джуніора на коліна і обійняв, ігноруючи Детектива цілковито.

Воллі було самотньо і він відчував себе розгубленим, йому хотілось додому. І дитина, відчуваючи це, обійняла у відповідь міцно-міцно, щасливо сміючись.

Детектив теж думав про Венду. І про те, як Вона була схожа на Валдо. І про те, як вона була схожа на Воллі. І про те, що на секунду здалось, що вона знову повернулась і сидить поруч за столом з дитиною на колінах. Це заспокоїло.

Воллі був так схожий на неї. Так схожий... І водночас це здавалось пасткою. Солодкою, п'янкою пасткою.

— Ех. Гаразд. Я згоден сходити до Одлава з вашого всесвіту. Мені цікаво, як сильно він змінився, — подав нарешті голос Воллі і Детектив схвально кивнув головою.

💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀

[rinessance]

Кроулі не може змусити себе вийти з квартири. Усе навколо нагадує про янгола, що покинув його. Він не може ходити в милі кав'ярні, на дух не переносить дорогі ресторани та затишні місцинки в парках. Весь Лондон, ні, усе Сполучене Королівство — все не дасть йому спокою. Все навколо таке знайоме — і таке огидно неправильне без нього.

Кроулі пробує напитися у перші дні та швидко про це шкодує. Не розуміє, навіщо люди це роблять, адже розуміння ситуації на ранок повертається, а до жахливого морального стану додається ще й жалюгідний фізичний. Зробивши невелике диво, він повертається у свій куточок, намагаючись відключити мозок та заснути, чекаючи, коли до нього прийде кінець світу.

Не виходить. Біс його... бог його... хоч хтось його дери, чому він не може просто заснути?! У двері хтось обережно стукає.

Він не відповідає, не має сил і бажання встати. Відчуває використання невеликого дива і бачить Мюриїл на порозі. Вони трохи мнеться та, незграбно посміхаючись, дістає якусь книжку із сумки через плече (хіба у них була сумка? Кроулі вже не пам'ятає) та каже, що це може його розрадити. Вони сидить з ним кілька днів, намагаючись розважити, постійно посміхаючись, інколи читаючи вголос. Мюриїл сонячні та справді старається, тому Кроулі видушує з себе слабеньку посмішку під кінець і просить їх піти зайнятися книгарнею, адже неправильно залишати її без догляду. Янгол вагається, але зрештою йде, обіцяючи прийти ще та принести більше книг.

На диво, книзі легко вхопити увагу Кроулі та перетягнути на себе. Але історії мають властивість закінчуватися, а після цього негайно повертаються тривожні думки. Хіба все настільки погано? Хіба він аж настільки огидний своєму янголові? Тільки через те, що він пав? І як довго це відбувається? Кроулі хочеться істерично ридати.

Але очі сухі й ніяк не зволожуються. Такий легкий спосіб полегшити свої страждання не дається павшому, і він вирішує не намагатися “виправити” себе черговим дивом. Цей біль нагадує про реальність і Кроулі хоче відчувати його і надалі.

Може поїхати подорожувати? Але куди? В більшості країн світу вони уже давно побували, може і не один раз. Їх безсмертя дозволило їм облетіти усю землю, оцінити величезну кількість історичних подій, пам'ятники яким знаходяться у цих країнах, і він не бажає цього бачити на самоті. Йому боляче... йому надто боляче.

Дуже вчасно знову залітає Мюриїл — Кроулі навіть не думає сварити їх за використання див аби проходити скрізь замкнені двері. Якби вони не прибігли, щебечучи про покупців та неймовірну каву від пані Ніни навпроти книжкового, він би вже почав думати про незаконну купівлю святої води. Мюриїл витягає його на вулицю, запихає в руку каву (судячи з запаху, це щось дуже солодке) та вмовляє сісти у машину. Обіцяє, що все буде добре, і більшу частину дороги тримає його за руку. Кроулі... вдячний.

Мюриїл танцює поміж стелажами, показуючи нову систему розміщення книжок, щебече про те що все прочитали, радить Кроулі скористатися інтернетом аби знайти спосіб покращити його стан. Наполягає на його перебуванні в книгарні, адже вони змінили її майже до невпізнаваності, та змушує випити неймовірно солодку каву. Кроулі погоджується, тепло посміхаючись. Він спілкується з ними приблизно місяць, і щиро насолоджується часом поряд із цим янголом. Вони трохи... відволікає.

Мюриїл, за порадою інтернету, каже викинути усе що нагадує про колишнього — Кроулі нагадує їм, що вони з янголом ніколи не були у стосунках, і ночами роздумує про те, що не викинеш цілий світ, не викинеш зірки, створені колись власноруч. Йому все ще боляче. Дуже боляче.

Виходить вичавити кілька сльозин. Кроулі радіє і цьому.

Вдень вони разом сортують книги, багато розмовляють та ховають павшого янгола від цікавих очей Ніни та Меґґі — в нього зовсім немає бажання розповідати їм про результати тієї розмови, яку вони так радили. Він злий на них, та Мюриїл не дає йому підпалити їх будинки, пояснюючи, що вони хотіли тільки добра.

В цю ніч Кроулі плаче сильніше.

Мюриїл допомагає налагодити йому його життя, ховає в безпечній фортеці уже своєї книгарні. Кроулі надто страшно згадувати про те, що ця книгарня колись була зовсім інша. Боїться згадувати, що саме тут його відкинули як непотріб, промінявши на небеса, що дуже хотіли вбити їх обох. Страшно. Не варто.

Але зовсім скоро на порозі з'являється він. З клунком в руках. І всі стіни, що Кроулі так старанно відбудовував у собі — та гарантія спокою та стабільності, що він так шукав — падають у безодню з шаленою швидкістю.

[ao3feed--ukr]

Хто ж ми такі і Чому нас так багато?

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/66767455

Автор/ка Діана (MaarChantal)

Фанхати: Original Work

Опис:

Це особисті роздуми про те, скільки нас у нас самих. Про наші версії, які ми лишаємо у чужих головах. Про те, як ми змінюємося, навіть коли здається, що стоїмо на місці.Я не претендую на істину, не читаю моралі й не викладаю психологію — я просто думаю вголос, і сподіваюсь, що це хтось колись прочитає :)

Кількість слів: 1,226, Частини: 1/1

Рейтинг: General Audiences

Попередження: Creator Chose Not To Use Archive Warnings

Категорії: No category

Додаткові теги: Psychology, Drabble, thoughts, Думки, Філософія, Особисті роздуми, Philosophy

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/66767455

[anastasiacherryyy]

Думки вголос

Якщо в людей є досвід, сумніви і вони до чогось йдуть і набивають шишки, а може вони геть не туди дід йдуть і тоді розчаруються

Як зрозуміти де моє?

Може сенс в тому, щоб стати на скільки духовними, щоб всі події передбачати, позитивні негативні, а якщо я туди то що, а якщо туди то що і так далі

Але духовним через що? Є світле є темне

До темного підключитись і зрозуміти/хакнути набагато простіше. Нижній астрал

Через світле це що? Це високовібраційна структура , це верхній астрал, це родова сильна енергія, чистий світлий родовий канал відкритий, а до цього всього ох як важно і важко підійти, бо треба бути постійно в гармонії із собою, медитувати, глибоко все відчувати, робити багато практик

А ми то люди, із емоціями, гормонами, їжа сильно впливає, я зараз не можу це приборкати, постійно щось стається і завжди треба бути рівним в емоціях до всього, бо буде корекція, а корекція це трансформація, а вона буває тільки через біль, а біль це вже скачки і вся гармонія вистроєного високовібраційного світу вже пішла хвильками і знову уязвима

По нижньому астралу все зрозуміло - свічки, воск, відливи, ритуали, піклбчки до егрегорів, до всього є «інструкція», в якому б моральному стані ти не був, раз, зробила на здоровʼя, гроші, роботу і оп і все ок, живем

Вагаюсь.. я хотіла йти по свічках, воску і ритуалах

Тоді мене осінило, що то нижній астрал, а я то хочу у вищій, а чи вийде тримати так сильно себе, а справлюсь чи із цими трансформаціями? Постійними !!!!

Дякую ❤️

[marcovaleyeah]

Проміжний простір

Автор: Calamityjim; Переклад: Марко Вейл; Серія: Проміжний простір (частина 1); Фанхати: DC, Червоний Робін, Молода Ліга Справедливості; Вікова Цензура: 12+; Направленість: Джен; Персонажі: Брюс Вейн, Тім Дрейк та інші; Розмір: Максі; Жанри, позначки, теґи: Hurt/Comfort, AU, Ангст, Подорожі між світами, Обійми, Сімейні проблеми, Знайдена сім'я, Сім'я та родина, Розлади харчової поведінки, Суїцидальні думки, Жорстокість;

Розділ 9/17

Наступні три дні були найдивнішими в житті Тіма. Джей і Деміан вели якусь війну, в якій Тім опинився посередині, але мета, здавалося, полягала в тому, щоб його пестити? Деміан приносив суп і плюшеві подушки, а Джей тримав ноутбук Тіма повністю зарядженим і, коли гаджет вже не міг утримувати увагу Тіма, чесно кажу, він читав йому вголос. Дік усміхався й сміявся 3 розгубленості Тіма, але не намагався врятувати його від такої уваги.

Інший Брюс був марний і почав робити фотографії на свій телефон. Тіму постійно доводилося нагадувати собі, що ніхто не був під наркотиками й що він не в епізоді буквальної сутінкової зони. Зазвичай це допомагало, поки Деміан не робив щось на кшталт знаходження нового компакт-диска тієї групи, яка подобалася Тіму.

Повернення на гору, де всі його ненавиділи, було більш звичною територією, і Тім був дуже задоволений, коли йому дозволили піти. Джей, коли не пестив Тіма, ходив за Брюсом по печері. Він не наполягав на спарингу, що було добре, оскільки це показувало, що Джей не відчував особливої агресії. Ліга вбивць трохи погралася з ним, перш ніж скинути його в Яму. Неможливо було точно сказати, як довго він не спав, і, схоже, менше часу, ніж більше, що було добре. Йому дозволили займатися розвідкою, але ще не дозволяли спарингувати з командою. Він виглядав полегшеним від цієї новини.

Повний текст:

https://www.fanfic.pp.ua/node/13400

[bmhasdeu]

Яким має бути бібліотекар?

Сьогодні бібліотекар повинен бути комунікабельним і терплячим, з навичками психолога (бібліотека загальнодоступна, до нас ходять ну дуже різні відвідувачі), знати літературний процес, гарно викладати думки на папері і вголос, розробляти плани заходів та проводити навчання інформаційній культурі, а людей старшого віку – комп’ютерній грамотності, вміти аналізувати тексти і легко скласти…

[kitonasik]

Запис 5.

поняття не маю скільки пройшло від публікації попереднього запису, але ось вона я! :)

вчора хвалила себе за те, що нарешті почала більш-менш швидше відповідати людям на повідомлення (не через декілька днів, а хоча б через декілька годин, це вже прогрес)

сьогодні оце повертаюсь то там то сям в соцмережі

думок мільйон мільярдів зараз, чомусь хочеться дуже багато чого, але хотіти замало - треба робити. а я буквально

живу в теорії, а не на практиці

(давно хотіла десь вже використати нарешті цю фразу пхапха) типу багато чого планую, всього хочу, продумую кроки навіть, але так і не починаю робити.

мені треба скласти графік дня чи хоча б приблизно спланувати, що мені потрібно за день зробити, бо нині я прокидаюсь і чекаю вечора - в мене лиш на вечір є стала рутина і лиш ввечері я точно знаю що за чим кожного дня роблю.

думаю якась рутина дуже важлива для мого мозку, тому що коли я ходила на роботу чи навіть допомагала домашнім пасічникам, то було значно легше - я чітко знала, що маю зробити.

а зараз ніде не вчуся, не працюю, просто собі щось по господарству роблю інколи і все, далі я просто залипаю безцільно в телефон і ніякої ні користі для себе з того не маю ні продуктивності, нічого

тому важливо спочату таки скласти якийсь графік, а потім намагатися його дотримуватися і коригувати додаючи чи викидаючи справи в процесі, бо розумію, що не все задумане може мені підійти

з цим ще можуть бути проблеми, що от я зроблю собі графік, матиму план на день, а потім комусь вдома щось від мене потрібно буде і весь план з'їде і то точно буде мене дратувати (особливо якщо враховувати те, що вдома люблять тягнути з планами - або кажуть про них в останній момент, або ж навпаки - кажуть, що треба щось зробити, а поітм ідуть і займаються ще чимось іншим і мені сиди думай-гадай коли я там стану потрібна і чи починати мені щось своє чи я вже не встигну)

зате можу собою трошки пишатися, бо таки привчила себе читати кожного вечора (в плані читати кожнгого дня цього місяця і поки що з цим все окей)

нині читаю трилогію "Макова війна" і та кількість разів, коли я під час читання сказала вголос "втф" або "це триндець"... це дуже вау, чесно кажучи... а ще я думаю, що мені треба буде взяти перерву від фентезі після того як дочитаю пахпха. мій мозок дуже загрузився тим всим, переключусь трошки на саморозвиток, саме маю декілька невеличких книг, які цікавлять

повернулась (ну гучно сказано) до перегляду тайських серіалів. окей, буквально один єдиний дивлюся, там просто фьорст і кхао знімаються, а я минулої осені інший серіал з ними дивилась і то було дуже корисно для моєї менталки

хочу якось спланувати ще що сюди про що писати коли, бо я отако залітаю просто думки видрукувати і хоча це вже й може бути контентом своєрідним, але хочеться більше структурованості і різноманітності

тому десь на днях хочу таки закинути сюди кого дивлюся на ютубі

(коли пишу з ноута щось тут, то дууууже не вистачає смайликів, які я зазвичай скрізь додаю, щоб зрозумілішим був настрій написаного.. але мені не хочеться заходити з телефону та редагувати щось, тому най буде як є)

[librarius-ua]

Про бажання, яке змінюється — щиро про сексуальність у тривалих стосунках

Бажання — це не завжди блискавка, іноді це теплий вогонь, який потребує догляду. І з роками воно не зникає, а трансформується. Саме про це — книга «Як довго бажає жінка». Я пам’ятаю, як читала перші сторінки — і раптом відчула, ніби хтось озвучує мої думки. Авторка говорить про те, що ми не наважуємось сказати вголос: як складно залишатися в контакті із власним тілом, коли в голові постійний список справ, коли з роками стаєш не тією, ким була, і вчишся приймати це. Книга не про те, як бути «правильною». Вона про чесність: із собою, з партнером, із тілом. Про те, як сексуальність — це не фіксований параметр, а динамічна сила, яка потребує уваги. Тут багато про діалог, про досвід, про прості, але сміливі кроки — обійняти, сказати, дати собі час. Чому це важливо бо ми не навчені говорити про бажання відкрито бо ми звикли вважати, що «якщо згасло — значить усе пропало» бо ми забуваємо, що сексуальність — це теж форма турботи бо ми всі потребуємо нагадування: ми не самі у своїх сумнівах Я щиро рекомендую цю книгу не тільки тим, хто у парі, а й тим, хто шукає відповіді про себе. Бо вона не дає рецептів — вона відкриває простір для розмови. Почни з кроку назустріч собі Якщо тема вас зачепила — перейти в застосунок Librarius, і просто почніть читати. Це буде несподівано ніжно. І дуже чесно.

[marymh5]

Затертість

Якось останнім часом не пишеться, навколо відчувається минучість усього. Тільки насмілишся торкнутися чогось як воно вмить може перетворитись на порох. А коли здається, що от-от буде епогей історії, вона стихає, повільно осідає на дно, як той корабель перевантажений усіляким непотребом.

Я розівчилась вірити, що хтось зможе перейти поруч довгий шлях, що не зверне в іншу сторону. Але найгірше, що серед усіх шляхів я загубила свій. Розгубилась. А "take it EASY" стало настільки гучним у моєму житті, що все почала сприймати залегко. Сьогодні є, а завтра нема. Немає прихистку, в який можна прийти будь-коли щоб набратись сил і повернутися знову в світ.

[illusionofyourheart]

цікаво, як навчити людину чути тебе

не тільки слухати і зачасту пропускати це повз вух, а насправді чути тебе і розуміти....

це важко, так не спрою, але ж цілком реально

то чому ж до тебе це ніяк не дійде?

ти чуєш мене - а я чую тебе. все ж просто, чи не так?

[loreleiblogsworld]

мені тебе не досить

мені тобою дихати, прости

любов раптова, дозволу не просить

любить не хочеш, а терпи

терпи, допоки небо рожевіє

і квітнуть взимку трояндами сади

мені тебе не досить, розумієш?

я ж дихаю, прости мене, прости

[sunshine-peach]

Ту у мене чотири нацхуйовіших новини за раз, тож висновки з сьогодні:

Що говорить про ініартілізм людини, невміння брати на себе відповідальність за те що ти зробив.А ще ділити все на хороше та погане в світі безліч відтінків іне буває чогось абсолютно поганого чи хорошого, навіть пан Бог не всім до вподоби.

Чому не можна повністю очаровуватись лідерами суспільної думки. Бо це такі ж самі люди, як і ти, тому не зачаровуйся, щоб потім не було гірше.

Я можу вимкнути емоції та не співчувати, якщо я на межі нервового зриву, навіть, якщо ця новина мене дуже сильно зачепає через свою жорстокість. Я можу про це не думати.

Довіра не означає того, що мене як теличку можна вести на убій. Довіра не рівна сліпоті.

[ao3feed--ukr]

Відчуй мене

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/64201015

Автор/ка sweet_toxic_cat

Фанхати: Dead Boy Detectives (TV)

Відносини: Edwin Paine | Edwin Payne/Charles Rowland

Опис:

– Що? – повторює вголос власні думки, знову ковтаючи слину та відчуваючи, як стрибає у горлі адамове яблуко.– Я запитую, чи ти хочеш дізнатися, що це ��а відчуття? Коли цілуєш когось. – Чарльз нахилився ще більше, тримаючись руками за стіл обабіч своїх ніг.

Кількість слів: 1,597, Частини: 1/1

Рейтинг: General Audiences

Попередження: Creator Chose Not To Use Archive Warnings

Категорії: M/M

Персонажі: Edwin Paine | Edwin Payne, Charles Rowland (DCU), Crystal Palace (DCU)

Додаткові теги: Idiots in Love, First Kiss, Fluff

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/64201015