#Ліжка для дітей

[mescompany]

Дитяче ліжко з матрацом 551

Дитяче ліжко з матрацом 551

М’яке дитяче ліжко з ортопедичним матрацом для дівчинки. Виготовлення ліжок з ґудзиками у спальню для дітей у Києві. Зміст: Характеристика дитячого ліжка з матрацом на замовлення Фото ліжка з ортопедичним матрацом Відео односпального ліжка у кімнату для дівчинки Характеристика дитячого ліжка з матрацом на замовлення спальне місце 90х190 см, висота спинки 85 см виготовлена у вигляді дивана:…

[krovati-kiev]

Дитяче ліжко з матрацом 551

[oinioni]

я жива 🥳🥳🥳

я не писала сюди нічого більше двох років... час від часу мені надходила думка почати писати сюди знову, але не знаю. якщо комусь цікаво як пройшов цей час і що змінилося то ось короткий переказ

(на диво пі��ля останнього посту мене не йобнула ракета)

по перше, як ви вже мабуть помітили, я відмовилася від російської мови та будь яких зв'язків з росіянами. раніше я якось не помічала насеільки токсична більшість російської спільноти, але зараз мені прям супер не комфортно

ще я повністю змінила своє коло спілкування, почала знову спілкуватися зі старими друзями, познайомилася з новими. мене оточують дуже добрі та щирі люди і я цьому неймовірно рада

перша половина 2023 року була для мене неймовірно складною, я неймовірно сильно хотіла накласти на себе руки. з минулого січня я, окром того що навчалася в університеті, працювала вчителем малювання в другу зміну в центрі розвитку для дітей молодших класів. робота приємна, хоча і трохи виснажлива. нажаль, мою маму не влаштовувала моя робота, не влаштовувала ні моя зовнішність, ні те як я роблю повсякденні речі, ні куди я витрачаю свою зарплатню, ні як я навчаюся, навіть те як я дихаю /срз. це було очевидно але в якийсь момент ця незадоволеність дійшла до точки кипіння, тому я з'їхала жити окремо на дуже не приємній ноті. з декількома розшуками, з побиями, з погрозами, маніпуляціями та шантажами. за тиждень до цього я кинула університет та влаштувалася на ще одну роботу. мій ментальний стан не дозволяв мені працювати з дітьми, тому я звільнилася через декілька днів після переїзду. нажаль, я працювала в школі парт тайм, а зп з іншої роботи ще не мала, тому у мене не було достатньо коштів щоб винайняти житло самостійно і мені довелося взяти гроші в борг. можливо, зараз ця сума мені не здається такою великою, але тоді вона була для мене непосильною. через таке становище я була дуже пригніченою. я працювала в ресторані, старалася посміхатися гостям та бути привітною, але з колегами майже не говорила. через 2 тижні я прийшла на роботу і мене покликали адміністраторки і сказали що мене звільнено тому що "від тебе йде негативна енергетика". ну я і ахуєла тоді, в мене ледь не підкосилися ноги, бо я тупо не знала як тепер жити і що робити далі. мене дуже сильно накрило, я не вставала з ліжка мабуть тиждень, власниця квартири, де я жила, сказала що вона сумнівається чи буду я здатна платити оренду... АЛЕ! на щастя, все обійшлося, я все розрулила, мої подруги мені також допомогли і це була остання травматична подія в моєму житті лол. я знайшла нову роботу, відпрацювала там декілька місяців, а потім від моєї бесті поступила пропозиція поїхати в ірландію, тож я погодилася і тепер живу в ірландії👹👹👹 і єдина моя проблема це вивчення мови

а ще в грудні 22 я виграла планшет в дтійс асінастри, якщо ви бачили то так це була я 😈, а в січні 24 виграла ще один в іншому конкурсі поблотнєє. нарешті наважилася постити свої картинки в інтернет, і людям прям подобається те що я роблю, для мене це прям ВАУ

так що у мене в житті зараз все супер, на зло всіляким дарьям з ресторанів як вона мені сказала що я "не те що не рівень общєпіта а взагалі не рівень" 🫡 і всім іншим хто в мене не вірив лол

це я до того що навіть якщо у вас все в житті хуйово це не причина здаватися, бо хуйово це не назавжди, головне мати бажання рухатися вперед і хорошу підтримку

отакі справи, можливо я почну постити свої картинки ще й в тамблер але, мабуть, зроблю для цього інший акаунт

[lapkaua]

Білого кольору меблі для дівчинки це завжди дуже ніжно і красиво. Сам малюночок може бути або як на фото або інший, що підбирається в каталозі. Меблі розраховані на дітей від 3 років та старше. Український виробник дитячих спалень здивує ціновою політикою - ліжка від 3200грн до 4600грн (ціна що діють в восени 22р). Україна, Київ, магазин Непоседа

[zabavaua]

Дитячі та підліткові ліжка

Купуючи дитяче ліжко в кімнату своєї дитини, батьки орієнтуються на такі параметри: вік дитини, комфорт, гармонійне поєднання з інтер'єром, безпека. В інтернет магазині «Забава» (Київ, Україна) представлені гідні якості ліжечка для дітей та ліжка для підлітків: міцні та надійні моделі, виготовлені з екологічних матеріалів.

[kryvopust]

Вітчизняний пансіонат отримав гуманітарну допомогу від благодійників

Пансіонат “Промінь Надії”, який розташований в селищі Олександрія, Рівненської області отримав корисний гуманітарний вантаж для покращення умов перебування пацієнтів. Так, зокрема міжнародними і вітчизняними благодійниками до закладу були доставлені функціональні ліжка з матрасами та подушками.

Довідково: Пансіонат “Промінь Надії” призначений для проживання інвалідів, що потребують постійної опіки. На базі пансіонату щоліта проводяться літні табори для інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату, дітей з ДЦП та відставанням у розвитку.

Колектив пансіонату висловлює щиру подяку давнім і надійним партнерам: Андрію Кірічуку, Костянтину Кривопусту, Давиду Дідуху, благодійному фонду “Руєвит – Україна”, французькому благодійному фонду “Soutien al Ukraine”, австрійській благодійній асоціації “Verbundene herzen”.

[nepoedakievua]

Дитяче ліжко горище з натурального дерева 90*210см біле

Артикул 0018/1 Ліжко для дітей та дорослих з української вільхи. Внизу можна облаштувати робоче місце або диван. Лісеня збоку. Колір білий. Ліжко виготовлене з масиву натурального дерева вільха, що є показником високої якості і купивши це ліжко ви переконаєтеся, що якість ідеальна. У цьому ліжку для фарбування ми використовуємо лаки та фарби провідних фірм Європи, які відповідають медичним та екологічним нормам та сертифіковані. Розміри ліжка: Ширина (см): 101 Висота (см): 175 Довжина (см): 221 Розміри спального місця (см): 90*210

[darkrwitch]

Egotism

Коли я лежала прибитою до ліжка, то чула безкінечні претензії щодо моїх дій, моїх вчинків. Поруч лежали нещасні, більше ніж я і нас порівнювали, стараючись таким чином вивести мене на шлях праведний, засоромити мене. Засоромити вдалося, але це обезцінило мене.

Quare⁇

Я хочу побути егоїстичною, у чому проблема? Так, бідні вони усі, а я наробила дурниці. Їм боляче більше, ніж мені, їм не пощастило у житті, а я здорова, красива та хороша дівчина. Звісно, ви праві. Але це на ваш погляд.

На мій погляд: я — нещасна теж. Можливо, навіть гірше. Фізичну біль можна витерпіти, втратити свідомість, але стерпіти біль. Моральний — ні, бо ти не знаєш, що саме болить. От чому я не можу бути нещасною у своєму житті? Я егоїстка і я цим пишаюсь. Я змучилась, мені остогидло думати про інших більше, чим про себе. Скільки разів я змушувала себе мовчати? Робити те, чого не хочу? Казати те, що від мене очікують? Підлаштовуватися, аби сподобатися?

Я ненавиджу ту картину, яку створила для вас по ваших бажаннях. Я роздерла цю картину на шматки по своїй волі і мене ще й цькують через це? Які ж люди хороші! Вони хочуть мені найкращого, але не хочуть почути мої бажання! Ха-ха! Їм зі сторони видніше! Звісно…

Я нещасна. Зламана зсередини. Розтрощена, побита і жива. Я дихаю без трубок в носі, не мочуся у ліжко, я можу рухати усіма кінцівками та бачити, говорити, чути. Скільки дітей цього не можуть? Та дофіга, панове.

Але я хочу бути егоїстом.

Це моє бажання, сучки.

Тому пішли до біса інваліди й йобані жертви русні. Я — для себе все. І я хочу ███████.

[zhitomir]

Житомирщина святкує 150-річчя від дня народження Лесі Українки

Сьогодні, 25 лютого, на всеукраїнському та міжнародному рівнях відзначається 150-річчя з дня народження нашої славетної землячки – письменниці, перекладачки, фольклористки та культурної діячки Лесі Українки. На честь ювілею десять незвичних образів Лесі Українки представив у Житомирі Олександр Грехов - київський художник-ілюстратор, відомий серією робіт «Квантовий стрибок Шевченка». Цього разу він вирішив пофантазувати з образом Лесі та показати, як поетеса могла б виглядати на полотнах відомих художників минулого: Ван Гога, Казимира Малевича, Піта Мондріана, Василя Кандинського, Сандро Боттічеллі, Соні Делоне, Роя Ліхтенштейна, Фріди Кало, Пікассо.  «Маємо навчитися розмовляти з митцями не як з пам’ятниками, а як зі звичайними людьми, а образи їх можна використовувати не тільки на вишиванці, а зробити популярними у соціальних мережах», – каже автор.  Національний герой, за переконанням Грехова, має бути «живим» та вплетеним у сучасний світ.   

«Я намагаюся зробити Лесю більш сучасною та продвинутою, аби моє покоління та покоління після мене могло переосмислити саму поет��су та її творчість», – зазначив художник.

Виставка «Десять обличь Лесі» експонується у Будинку української культури (вул. Велика Бердичівська, 61/18). Її переглянути можна до 24 березня.

  Ексклюзивний конверт і марка із зображенням Лесі Українки

Сьогодні, 25 лютого, до 150-річчя від дня народження Лесі Українки Укрпошта випустила ексклюзивний художній немаркований конверт і власну марку з її зображенням.  

«До 150-річчя від дня народження Лесі Українки національний поштовий оператор створив та випустив новий ексклюзивний конверт із зображенням української поетеси. Портрет Лесі Українки зроблений у патріотичних блакитно-жовтих кольорах та сучасній техніці постеризація, що нагадує поп-арт і роботи Енді Воргола. Автор малюнку поєднав традиційні патріотичні мотиви та сучасне мистецтво», – зазначив Міністр інфраструктури Владислав Криклій.

На конверті також зображені найвідоміші рядки з віршів поетеси.

  Влада вшанувала пам’ять Лесі Українки

Керівництво Житомирської обласної ради вшанувало пам'ять у Літературно-меморіальному музеї та біля пам'ятника Лесі Українки у місті Новоград-Волинський.  

«У День народження Лесі Українки завітав на Батьківщину нашої геніальної землячки у Новоград-Волинський. Неймовірно сильна та талановита жінка, письменниця, поетеса, драматург, перекладачка, фольклористка, культурна й громадська діячка та євроінтегратор України. Все це про нашу Лесю. Твори Українки визнано шедеврами світової літератури», – повідомив у Facebook голова облради Володимир Федоренко.

Від імені президента Володимира Зеленського встановлено кошик квітів до пам’ятника письменниці у Києві. Також від глави держави встановлено квіткову композицію на могилі Лесі Українки на Байковому кладовищі у столиці. 

Лариса Петрівна Косач

Лариса була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини. Навчання отримала переважно домашнє. Спочатку навчалася за програмою матері (Олена Пчілка взагалі принципово до 5-го класу вчила своїх дітей вдома, українською мовою, остерігаючись, щоб російська школа їх не зіпсувала), пізніше окремі вчителі приходили до неї додому, бо через туберкульоз кісток, який діагностували в десятилітньому віці, Леся тривалий час була прикутою до ліжка. Попри це, Леся Українка досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька (французькою володіла краще, ніж російською), німецька, англійська, італійська, польська,  болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера.  У 19 років написала для сестер підручник «Стародавня історія східних народів», Інформує Український інститут національної пам'яті. Через хворобу (а точніше – через потребу постійного лікування) Леся Українка об’їздила всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті, три роки прожила в Криму, в Ялті. Любила бувати в театрі та опері (відвідала майже всі найкращі європейські театри), прекрасно розбиралася в європейському мистецтві, скрізь з��писувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками літератури та науковими працями. Критикувала «народництво» і всіляко просувала європейські тенденції в українську культуру, стала однією з провісників модернізму в українській літературі. Леся Українка разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі. Її жіночі образи – вільні у своєму виборі, самодостатні, горді і незалежні, що для того часу було абсолютним викликом, особливо на теренах Російської імперії. Друкувалася на сторінках започаткованого в 1887 році жіночого альманаху «Перший вінок», біля витоків якого стояли Наталя Кобринська та Олена Пчілка. Підтримувала емансипацію та жіночі рухи, які виступали за більші можливості для жіночої самореалізації.  

У 1888 році разом з братом Михайлом стала співорганізатором літературного гуртка української молоді «Плеяда». Серед членів гуртка були Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел Кримський, Максим Славінський, Олександр Черняхівський та інші. Леся не лише писала власні твори, але й активно займалася перекладами, адаптуючи європейську класику до українського читача. На той час українська література, яка була переважно сконцентрована на зображенні села, зіткнулася з проблемою нестачі слів для збільшення образності. Тому українська інтелігенція взялася за модернізацію української мови. Зокрема, Лесі Українці ми завдячуємо слів «промінь», «напровесні», Олена Пчілка ввела в лексикон українців слова «палкий», «мистецтво», «переможець», «нестяма», а Михайло Старицький подарував нам такі слова, як «мрія», «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темрява», «страдниця» та ін. Все її життя було боротьбою: з хворобою, із суспільними догмами, за право бути українкою, мати власну думку, жити своїм розумом, не бути ні від кого залежною. Іван Франко назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Останні роки прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою, у неї відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.

from Журнал Житомира http://zhzh.com.ua/news/2021-02-25-9384 Читай Новости Житомира на zhzh.info

[bez-nichoho]

Зламаний грудень

Пригадую, якогось далекого року у грудні я почав не на жарт хвилюватись. Була десь середина місяця, але від його початку не впала жодна сніжинка. Я завше любив снігопади, але цього разу йшлося не про них. Не йшлося також і про ліплення сніговиків, кидання сніжками, з'їжджання з горбів на санках або на сідницях чи ще якісь снігові забави. Все було набагато серйозніше, ситуація, можна сказати, була критичною. Щовечора, за п'ятнадцять хвилин дев'ята, я біг до телевізора і або вмикав сам, або долучався до батьків, які дивились прогноз погоди на польських телеканалах. Тоді, як і зараз, у нас вдома добре працювали польські телеканали. Іноді навіть краще, ніж українські. А польський прогноз погоди завше був достовірнішим, аніж український. Що мене змушувало щовечора дивитись прогноз погоди? Очікування снігу, авжеж. Бо, як було сказано, ситуація тоді видавалася критичною: я боявся, що Миколай не прийде до мене, бо він їздить на санах, які навряд можна пускати на ледь примерзлу голу землю, яка вдень взагалі ставала драглистою і мокрою. Я не міг собі уявити, що Миколай приїде до нас на возі чи бричці. Це було просто нечувано. Я знав, що він нізащо не погодиться поміняти свої сани на інший транспорт. А це ставило під загрозу не лише мої замовлення, а і подарунки для усіх інших дітей. Я передчував той всеохопний розпач, який поглине дітей у нашому селі, районі, області, країні, бо вранці вони зазирнуть під подушки, а там - порожньо.

У ніч із 18 на 19 грудня я довго не міг заснути. Вовтузився у ліжку, крутився, і час від часу зазирав у вікно. Снігу надалі не було. Місячне сяйво, яке іноді визирало з-за густих грудневих хмар, розбивалось об чорну-чорну землю, сковану легким морозом. Подумки я просив Миколая про сніг. Я знав, що він зайнятий і намагається вирішити проблему із доставкою подарунків усім дітям. Але моя справа не могла чекати. Тому я вперто повторював, що потребую лише снігу, а від усіх інших подарунків відмовляюсь. Хай краще буде сніг і усі діти отримають те, про що писали у листах до нього, про що просили, а я обійдусь, нічого страшного. Не знаю, скільки часу я так пролежав, але невдовзі сон поглинув мене. З тими думками я і заснув: не хочу нічого, аби лиш був сніг і Миколай встиг принести подарунки усім дітям, а мені не треба.

Перше, що я зробив вранці, тільки-но прокинувся, - визирнув у вікно. Моєму розчаруванню не було меж - сніг не випав, усе втрачено. Фатально засмучений, я всівся на ліжко і спершу навіть не зреаґував на шурхіт, що почувся з-під подушки. Хотілось спати, але ще більше хотілось плакати. Якийсь час я так просидів, схиливши голову. А потім мене відволікло щось незвичне, щось, що не вписувалося у горизонт кімнати, вже вивчений до найменших дрібниць. Я підвів голову і не повірив власним очам - біля столу, в протилежному кінці кімнати, стояв новенький велосипед. Мене охопила велика радість, шалена і нестримна. Я зістрибнув з ліжка і почав оглядати велосипед, побоюючись торкнутись його, немов він міг зникнути від найменшого дотику. Коли я трохи оговтався, то знайшов й інші подарунки - під подушкою і біля ліжка.

Той день я ніколи не забуду. Бо тоді я об'ївся цукерками і мені довго було погано. Бо тоді - у грудні, що не переставало мене дивувати - я покатався на новому ровері. Бо тоді сталось чудо, шансів на яке майже не було. Але чудо на те і чудо, аби долати будь-яку зневіру або безвихідь. А на ровері я тоді не довго катався, бо вже після обіду почався рясний снігопад, який до вечора переріс у справжню зимову хуртовину.

Ніч з 18 на 19 грудня, 2019

[virtualdevkit]

Як у реальному житті.

Приснився сон, в котрому я працюю у відрядженні. Сон звісно ж був зі своїми відхиленнями, котрі притаманні снам.

Мені приснилося що більша частина людей ночували та працювали на роботі, а у мене звісно ж як була країна "чудес". Спочатку було легко добиратися з будинку до роботи, достатньо було перейти вулицю. Потім мене пропускали певний час безкоштовно в метро завдяки моїй тітці. Проте пізніше мені вдалося дізнатися що за метро стало потрібно платити. Звісно що платити мені не хотілося, а бігати через польоти від працівників метрополітену така собі задумка. Прийшлося згадувати через пам'ять місце роботи та телепортуватися.

На самій роботі ми робили щось з комп'ютерами та іншими речами. Я, тітка і ще декілька людей. Мені подобалося крутитися біля спальних місць. Ті місця були трішки схожими на вагони. У них не було дверей, лише стіни між маленькими кімнатами. Самі ліжка у притул до вікон розташовувалися. Ліжка були схожі на ті, що можливо було зустріти в окремих номерах санаторію або таборів для дітей. Залізна конструкція з пружинами, старенькими матрацами, зверху базове простирадло, подушка та ковдра.

Мені сподобалася одна істота людського світу, було трішки фантазій з приводу нашого знайомства, стосунків. Проте ми не познайомилися. Мені хотілося привернути до себе увагу, тому мені подобалося стрибнути і рухатися за допомогою левітації. Адже окрім мене цих навичок ні у кого не було. Проте мені так і не вдалося привернути до себе увагу, тій людині було байдуже.

Пізніше ми відпрацювали відрядження і рухалися по екскурсії до лісу, щоб потім опинитися дома. На вулиці була літня погода, небо затягнули хмари. Хтось бився з містянами, інші просто шастали по лісу. Пізніше всі ми поприходили до автобуса окрім однієї людини, що мабуть втекла. Адже у лісі та людина несла відповідальність за іншу людину, котру приголомшили і та без тями трішки часу провалялася на траві. У тієї людини містянин забрав якусь інопланетну річ. Ось за ту річ друга людина вислідила місцянина щоб відібрати її. Продовження тієї історії мені незнайоме.

Ми знову всі сіли у автобус, адже нам потрібно було багато часу їхати щоб дістатися додому. У цей час мені вдалося знайти людину для спілкування, ми разом співали на японському пісні з деяких аніме. В цей час я звертаю увагу на іншу істоту, що сидить трішки попереду від мене. Я пересідаю щоб бути поруч, між нами було мінімум спілкування, проте і тій істоті байдуже щодо мене. Вона вийшла на своїй зупинці з моїм тимчасовим другом, котрий початково казав що живе там де і я. Потім ми продовжили їхати.

Після цього мене потягнуло прокинутися у реальному світі.

[mescompany]

Полуторне ліжко з бічною спинкою 506

[krovati-kiev]

Дитяче ліжко з бортиком 519

Дитяче ліжко з бортиком 519

[nbukids]

У вересні 2015 року до нашої бібліотеки записалася найстарша за віком читачка – 92-річна Кузнєцова Олександра Андріївна. Ми писали про це: http://nbukids.tumblr.com/search/%D0%9A%D1%83%D0%B7%D0%BD%D1%94%D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%B0

Сьогодні Олександра Андріївна святкує свій 95-й день народження! Волонтери-бібліотекарі з самого ранку привітали іменинницю зі святом. Все як годиться: листівочка з вітаннями, квіти, кольорові кульки, тортик та купа подарунків (великий набір усілякої смакоти). Іменинниця дуже зраділа! Передавала вітання усьому колективу Національної бібліотеки України для дітей, сказала, що молиться за усіх бібліотекарів, бо саме вони стали їх родині порятунком і є підтримкою усі ці роки. «И за всех людей молюсь! Чтоб поумнели! Чтоб перестали убивать друг друга! Почему люди воюют? Нет ответа? … Да я знаю, что нет. Потому и молюсь».

Олександра Андріївна, хоча вже й не встає з ліжка, бо слабкі руки, і вона не має сили спиратися на дві палиці, з якими ходить, але має світлий розум, гарну пам’ять та добре почуття гумору. Сказала, як тільки отримає велику пенсію – одразу всю віддасть на бібліотеку :). На що бібліотекарі побажали іменинниці дожити до 100 років – тоді й витратити пенсію на свято )))

Нагадаємо: Олександра Андріївна та її донька Тетяна (інвалід) – вимушені переселенці з Луганська. Приїхали, як вони гадали,  ненадовго, а виявилося – назавжди. Проживають  у кімнаті своїх далеких родичів, безпорадні, отримують невеличкі пенсії, дуже хворіють. Так сталося, що наша бібліотека стала їм волонтером  – працівники опікуються, допомагають з одягом, двічі на тиждень приносять продукти.

[zabavaua]

Якісні меблі в дитячу кімнату

Ліжка у вигляді машини

Шкільні столи та парти

Крісла та стільці дитячі

Ліжка двоярусні

Ліжка класичні

Столики дитячі для дому та садків

Стільчики для дітей

Облаштувати дитячу кімнату високоякісними меблями – це відповідальне завдання, яке має ефективно вирішити кожен з батьків. Від того, наскільки ергономічні та безпечні меблі там будуть використовуватися, залежить здоров'я, правильність розвитку дитини. Тому, щоб купити меблі в дитячу кімнату із гарантією якості, треба звернутися до перевіреного місця. Ідеальним варіантом за багатьма параметрами може стати наш інтернет-магазин. Ми пропонуємо високоякісне обслуговування, компетентні консультації, швидку доставку та багато інших переваг.

[frnkieroukraine]

Фінал першого сезону СІ – епізод #9 – переклад (5/6/19)

[інфопост про подкаст] (посилання на переклад попереднього епізоду)

Епізод #9: “Хто боїться великого чорного кажана?!?” (05.06.2019)

Джон “Хембоун” МакҐуайр (ДМ), Френк Аїро (ФА), Шон Саймон (ШС)

Продовжують відповідати на запитання фанів… по-американськи жартують про канадців…

Запитання про надприродні явища й те, чи доводилося їм спостерігати щось на кшталт цього! Френк розповідає ту саму історію, яку розповідав отут (укр. суб.): https://youtu.be/XFQ43aAlpwI. Шон і Хембоун діляться своїми…

ШС: "Є одна історія. Бабуся моєї дружини… Хтось тоді помер, і вона спала на дивані. Й потім вона почала чути, ніби ця людина розмовляла з нею… ніби кликала її, кликала її ім'я й усіляке таке, може, запитувала, чи була вона тут. І це повторювалося кілька днів поспіль. Вона вже була до біса налякана. В результаті виявилося *сміється, а далі швидко*, що це був клятий кіт, який постійно натискав на кнопку автовідповідача, і це було повідомлення від тієї людини, яке постійно включалося!" *регочуть*

ФА: "Де в біса!"

Усі *повільно*: "Дідько!"

ФА: "Але почекайте! А якщо у кота вселився дух тієї людини і саме тому він постійно натискав на кнопку?"

ШС: "Оу!"

ФА: "Ось про що ти не подумав."

ДМ: "Це дуже мстивий дух, чуваче."

ФА: "В тому-то й справа, ага."

ШС: "Ну, та ймовірніше, це все не так, але…"

*сміються*

ФА *сміється*: "Мені подобається те, що вона все одно ніяк не слухала те повідомлення. *регочуть* "Ні, серйозно, повідомлення дуже важливе."

ДМ: "Моя бабуся казала мені, що наша сім'я "психічно налаштована на всяке".

ФА: "О. На що саме?"

ДМ: "Ну типу на все."

ФА *сміється*: "ОК."

ДМ: "На багато всякого. Багато років тому моя мати дала мені цю фігурку Будди з таким собі червоним брелком, що з нього звисав. Тепер він висить над моїми вхідними дверима, до речі. Вона сказала: "Це оберігатиме твій дім." Тож це ніби оберіг. Розказую: параноя і тривожність моєї матері передалися мені, а додати до цього ще й мій ОКР (обсесивно-компульсивний розлад)… Кожного вечора, перед тим, як лягати спати, я перевіряю, чи виключена плита на кухні, я тру живіт цієї фігурки Будди, три рази перевіряю, чи зачинені двері, а потім я лягаю. Коли я прокидаюся посеред ночі, аби сходити в туалет, то повертаючись у спальню я такий *пошепки*: "Ох, дідько. Зачекайте-но." Тож я включаю ліхтар на своєму телефоні та перевіряю, чи не лежить ніхто під ліжком, чекаючи там, аби вбити мене *ШС починає сміятися*. Тож ось як виглядає моє життя зараз."

ШС і ФА: "Вау."

ФА: "Але все-таки… Почекай! Що ти такого зробив *ШС сміється* у своєму житті, що є хтось, хто хоче вбити тебе?"

ДМ: "Не знаю!"

ФА: "До того ж настільки таємно!"

[..]

ФА: "Але штука в тому, що якщо вони прокралися всередину, то тікати нікуди. Я бачив твою квартиру."

ДМ: "Там є вікно."

ФА: "І ти вилізеш через вікно?"

ДМ: "Я… я не настільки жирний, Френку." *регоче*

ФА: "Ні! Я не про це!"

ДМ *регоче*: "Це досить маленьке вікно."

ФА: "Ти б справді зробив це? Якби ти почув, що у дім прокралися, ти би вистрибнув з вікна?"

ДМ: "Ох, не знаю, я би мав спробувати. Не знаю, що б я зробив."

ШС: "В тебе має бути план."

ФА: "От і я про це."

ДМ: "У мене є кілька планів насправді…"

ФА: "У тебе є зброя?.. Схована?"

ДМ: "У мене є ніж у шухляді."

ФА: "Який саме ніж?"

ДМ: "О ні, я його дістав звідси, він тепер у машині. Дідько!"

ФА: "Що ж ти тепер робитимеш?"

ДМ: "Що ж я тепер робитиму?" *сміються*

ФА: "Тобі треба було би вистрибнути з вікна, піти до машини…" *регочуть*

ШС *сміючись*: "Повернутися назад і встромити ніж у вбивцю."

ДМ: "Я накидаю на підлогу всякого, типу пульти, ще щось."

ШС: "Ти маєш покласти кокоси на підлозі біля ліжка."

ДМ: "Шоне, ти геній!"

ФА: "Лайнокульки!"

ШС і ДМ: "Лайнокульки." *сміються* (це посилання на жарт із сьомого епізоду)

ФА: "Тож ти перевіряєш, чи нема нікого під ліжком… Бо…"

ДМ: "Так. Бо у мене в голові є ця дивна манія, що змушує мене думати, що хтось застрелить і вб'є мене. Поки я спатиму."

ШС: "А мені здається, з усіх ти би був останньою людиною, яку хто-небудь хотів би вбити."

ФА: "Я теж так думаю."

ДМ: "І я сподіваюся- Дякую! Я теж на це сподіваюся, але мій маленький скажений мозок іноді п��ренавантажується…"

ФА: "А чому ти думаєш, що вони б прокралися і чекали би, поки ти повернешся у ліжко і заснеш, аби вбити тебе?"

ДМ: "Розумієш, я не знаю."

ШС: "Аби він спочатку сходив у туалет. *ФА регоче* Спочатку треба дати йому поссати!"

ФА: "Так, хотілося б, аби він спочатку спустив це." *сміються*

ДМ: "Отут і є вся шиза. Я багато разів сам із собою це обговорював, мовляв, окей, я поссав, зайшов у кімнату і я усвідомлюю, зачиняючи двері- Адже там подвійний замок."

ФА: "НІ!!!"

ДМ: "Ще б пак. Я маю зачинити двері у спальню. У кожній квартирі, де я жив, я зачиняв двері."

ФА: "Ти знущаєшся!"

ДМ: "Ага. Тож я лягаю у ліжко і наступає цей момент реального, логічного усвідомлення, коли я думаю *повільно і спокійно*: "Ок. Чесно. Ніхто не проліз у твій дім. Ніхто не збирається прийти та вбити тебе. Ніхто *пауза і далі виразно* не є настільки хорошим убивцею *ШС і ФА РЕГОЧУТЬ*, що зміг би прокрастися у дім через вхідні двері, що зачинені *сміються*, і прокрався би у твою спальню, поки ти ссеш…"

ФА: "По стелсу."

ДМ: "… До того ж ти не так голосно ссеш. І прокрався би у кімнату, не вдарившись колінами об ліжко, яке знаходиться одразу після дверей, і не врізався у… Адже там повна пітьма."

ФА: "Повна темінь. І потім їм потрібно знову чекати."

ДМ: "Чекати, затримуючи подих, поки я повернуся. Бо, може, я пішов "по великому" *регочуть*, не знаю, я там уже якийсь час. *сміються* Тож цей план ніяк не міг би бути втілений в життя, але я все одно думаю: "Якщо я не перевірю, то я не зможу заснути, бо мій мозок думатиме про те, що, можливо, я все-таки мав би перевірити. Тому я просто перевіряю. Це легше."

ФА *сміючись*: "Хтось сидить там і думає: "БУДЬ ЛАСКА, ЗАСНИ ВЖЕ. Аби я міг тебе вбити. Чекаю тут вже 20 хвилин, ти не перевірив, і я чую, що ти не спиш." *врегочуються*

ДМ: "Тепер: це досить дивно, але коли я з кимось зустрічаюся і вони сплять у моєму ліжку…"

ФА: "Ти зачиняєш двері?"

ДМ: "Я зачиняю двері."

ФА: "НІ!!!"

ДМ: "Це правда. Я зачиняю двері, але під ліжком не перевіряю, бо я думаю *починає сміятися*, що я би почув, як спочатку їх вбивають. *регочуть* І якщо таке станеться, то мені ок."

Ще більше реготні, жартів і "локальних мемів". ФА ще каже: "Не дочекаюся, коли сам прокрадуся до тебе тепер і сховаюся під ліжком." ДМ каже, що це було чудове запитання, і вони переходять до наступного…

"Чи маєте ви улюблений мем з вами?"

ФА сміється і каже, що так. "Хтось відправив його мені нещодавно. Він неймовірний. Я не знаю, хто його зробив і чому. Не знаю, чи це посилання на їхній "локальний жарт" про мене… Але мені його відправив хтось, не знаю, чи сам автор. Самий жарт настільки смішний, що змусив мене сміятися вголос 20 хвилин, і я відправив його усім, кого знаю."

ШС: "Але ми не бачили його."

ФА: "Справді?"

ДМ: "Ні, нам ти не відправив."

Далі ФА нарешті знаходить цей мем і показує усім. Вибух сміху. ФА: "Це до біса геніально! Не знаю, чому його взагалі зробили. Це такий хороший мем. Я часто бачу різні дивні речі з моєю дивною пикою на них. Але цей мем такий смішний. Тут моє фото з якогось в біса 2001 чи щось таке, де я виглядаю максимально неохайно, а на тлі, як я розумію, фотка стелажів з предметами жіночої гігієни у супермаркеті, й підпис: "Агов кралю, я у відділі з прокладками, який у тебе розмір піхви?"

Хлопці регочуть і обговорюють те, що це дуже дивно, але все одно смішно. ФА пояснює, що йому хтось прислав це у Твіттері: "Я не знаю, чи мене хтось тегнув у розмові між двома іншими людьми, але я побачив цю хрінь зі своїм обличчям і подумав: "Джизаз, що це?" Іноді я клікаю на ці @нікнейми, знаєте? І клікаю на свій і просто починаю скролити вниз, а потім рандомно зупиняю десь і дивлюся, що там."

Далі серйозне запитання, на яке вони відповідають досить коротко. "Чи були якісь сварки між учасникам�� гурту, коли хтось йшов з нього?" (Не зрозуміло, про який саме гурт йдеться, може, про всі, у яких вони грали.)

ФА: "Оу мен. Ну, всі ми люди, тому іноді таке стається і важко одразу зрозуміти, що це не така вже й гігантська штука, але коли ти граєш у гурті у своєму юнацтві, коли присвячуєш цьому своє життя, а хтось просто каже: "З мене все, я пішов," – то це спантеличує, знаєш? Коли усю свою душу в це вкладаєш. Тож іноді тобі важко таке сприймати, але думаю, згодом це проходить."

ДМ: "Так. З віком ти перестаєш перейматися речами, які могли спантеличувати тебе тоді у юнацтві. Мовляв, і чому ми навіть злилися через це тоді?"

ФА: "Ага."

"Якби ви могли змінити ваші імена, які б ви вибрали?"

ФА – Стів, ШС – Чарльз Істер, ДМ – Дракула. ФА пропонує: Д-р Акула (Доктор Акула. Якщо чесно, українською це навіть краще, ніж англійською, бо Acula на жаль нічого не значить. Більше про цей прикол з Dr. Acula можете дізнатися отут на Вікі, до речі.) Жартують, сміються… ДМ каже, що було би кльово, якби в Старбаксі його називали Дракулою, але він ніяк не може насмілитися сказати, що його так звати. Ще ФА каже, що змушує своїх дітей називати його Доктор Батько (Doctor Father. Він твітив про це), але вони не дуже вірять, що це його справжній "титул", у чому він намагається їх переконати.

З наступним запитанням хлопці обговорюють те, що у ДМ є багато гральних кубиків/дайсів, бо він любить грати в Dungeons and Dragons і колекціонувати різні кубики, з різних матеріалів і бла-бла-бла. Саме запитання було, щоправда, про те, як вони пораються з депресією, і вони відповідають, що до цього треба ставитися серйозно і звертатися за допомогою. Далі запитання від "Френка з Нью Джерсі": хлопці повертаються до теми з привидами та обговорюють те, коли саме вони почали з'являтися, що потрібно для того, аби істота перетворилася на привида, і озвучують купу прикольних думок… [..]

"Френку, який твій улюблений рядок з однієї з твоїх пісень?"

ШС: "Я можу сказати, яка частина однієї з пісень Френка мені найбільше подобається."

ДМ і ФА: "О давай."

ШС: "Кінець в… Дідько, як вона називається… Почекайте. Я не буду тебе запитувати, хоча ти прям тут сидиш."

ФА: "Та я все одно напевно не зможу сказати."

ШС: "А, друга пісня. Veins. Саме кінець цієї пісні. Я завжди думаю: "Чому цього так мало?" Думаю, це одна з моїх улюблених частин з однієї з пісень Френка."

ФА: "Мені теж подобається. Дякую. Кльово. Є кілька рядків з тієї пісні, які мені здаються суперовими. [..] Не знаю, є кілька чудових рядків з альбому Pencey, які Хембоун написав, які мені дуже подобаються. “See you around sometime on the 6th of never.” ("Побачимося шостого числа ніколи-місяця," щось таке. Це останній рядок з PS Don't Write.) Цей рядок завжди виділявся для мене. І ще увесь текст 8th Grade."

ДМ: "Так, це була емоційна пісня для мене."

ФА: "Це була крута пісня."

Далі ДМ називає кілька своїх улюблених пісень, тексти до яких написав він: з його гурту Bride and Bastards такі пісні, як Prayer For a Homesick Sailor, Last Call, Fear and Loathing in New Jersey. Потім він каже, що його улюблена пісня з репертуару Френка це She's The Prettiest: "досконале аранжування, досконалий текст". ФА розповідає більше про пісню: "Це цікава пісня. Мені подобається, як з кожним разом, коли приспів повторюється, то до нього додається новий рядок. І це така пісня, яку, мені здається, я не чув раніше; саме написана про важкі романтичні стосунки. Бо зазвичай люди пишуть любовні пісні, де співається: "Все чудово, все ідеально," адже, ну, вам добре один з одним і все таке, але іноді ти перебуваєш у таких стосунках, де не через усе ти почуваєшся добре, знаєте? Але це не зменшує реальність і вагомість самих стосунків. Тож це була одна з таких пісень, коли я подумав: "Я ніколи раніше не чув пісню про такі незвичайні, нестандартні стосунки."

Далі хлопці відповідають на запитання про татуювання і розказують різні історії. ДМ поділився "п'яною" історією тату на його дупі… зате це було безкоштовно. Хтось порадив йому набити "heartbreaker" і розбите серце, а потім хтось, Шон чи Френк, запропонував "Hambreaker", адже його прізвисько це "Hambone". Тепер зрозуміло, чому в Хембоуна такий нікнейм у Твіттері. Коротше, жарти, сміх, весело.

Ще є вставочка де Хембоун каже, що це останній епізод першого сезону подкасту, і більше епізодів не буде до осені. Тим не менш, у середині липня вийшов десятий бонусний епізод, у якому брали участь The Future Violents, але про це вже у наступному пості.

(посилання на переклад наступного епізоду)