#Молодь

[fernsensei]

світло повимикали я не можу намалювати свою хуйню вже сьомий день бляяяяяяяяяяяяяяя

[beastblade69]

джек тейлор би сказав шо ми з подругою не тру бо взяли алкогольні коктейлі які дуєе розбавлені лол

[vestaignis]

Красный скальный краб (лат. Grapsus grapsus) или «Sally Lightfoot Crab» – десятиногое ракообразное из семейства Grapsidae. Салли Лайтфут — это небольшой, с достигающим 8 сантиметров панцирем, вертикально сплюснутый краб с общей окраской от коричневого до оливково-коричневого цвета и полосами от коричневого до желтого или оранжевого цвета на ногах. Детёныши красного скального краба окрашены в чёрный цвет.

Вид был впервые описан Карлом Линнеем ещё в 1758 году, но до 1990 года этих крабов относили к виду Grapsus adscensionis, обитающему в восточной части Атлантического океана. Животное обитает на тихоокеанском побережье и Центральной Америки, Мексики и Южной Америки до северного Перу; многочисленны на Галапагосских островах. Кроме того, эти крабы водятся в Атлантическом океане на отдаленной группе островов Сан-Педру-и-Сан-Паулу.

Красный скальный краб отличается большой проворностью и ловкостью, поэтому его очень трудно поймать. Он очень резво перемещается по твердой поверхности и может бегать по почти вертикальным утесам. Салли Лайтфут обладает уникальной способностью плотно всем телом прижиматься к скалам с такой силой, что его не может оторвать даже сильный прибой. Нередко его можно увидеть отдыхающим на камнях вместе с морскими игуанами. Иногда представители данного вида помогают ящерицам избавиться от поселившихся на их коже паразитов.

Красные крабы бурно реагируют на приближение любых хищников. При малейшей опасности они спасаются бегством. Они постоянно резко меняют направление бега, что в большинстве случаев сбивает преследователей с толку.Животное также отличается умением быстро регенерировать утраченные конечности, оставив их на съедение хищникам. Днем ракообразные прячутся в скальных расщелинах или норах. Во время ночного отлива они разгуливают по обнажившемуся дну в поисках пищи. Питаются Grapsus grapsus водорослями и падалью, выброшенными на берег морем. В целом они ведут полуводный образ жизни.

Старые особи живут в гордом одиночестве, а молодь предпочитает собираться порой весьма многочисленными группами.

The red rock crab (lat. Grapsus grapsus) or "Sally Lightfoot Crab" is a decapod crustacean of the family Grapsidae. Sally Lightfoot is a small, with a shell reaching 8 centimeters, vertically flattened crab with a general coloration from brown to olive-brown and stripes from brown to yellow or orange on the legs. The young of the red rock crab are colored black.

The species was first described by Carl Linnaeus in 1758, but until 1990 these crabs were classified as the species Grapsus adscensionis, which lives in the eastern part of the Atlantic Ocean. The animal lives on the Pacific coast and Central America, Mexico and South America to northern Peru; numerous on the Galapagos Islands. In addition, these crabs are found in the Atlantic Ocean on the remote group of islands of Sao Pedro and Sao Paulo.

The red rock crab is very agile and dexterous, so it is very difficult to catch. It moves very quickly on a hard surface and can run along almost vertical cliffs. Sally Lightfoot has a unique ability to press its entire body tightly to the rocks with such force that even a strong surf cannot tear it away. It can often be seen resting on the rocks with marine iguanas. Sometimes representatives of this species help lizards get rid of parasites that have settled on their skin.

Red crabs react violently to the approach of any predators. At the slightest danger, they flee. They constantly sharply change the direction of their run, which in most cases confuses their pursuers. The animal is also distinguished by the ability to quickly regenerate lost limbs, leaving them to be eaten by predators. During the day, crustaceans hide in rock crevices or burrows. During the night low tide, they walk along the exposed bottom in search of food. Grapsus grapsus feed on algae and carrion washed up on the shore by the sea. In general, they lead a semi-aquatic lifestyle.

Old individuals live in proud solitude, and young ones prefer to gather in sometimes very large groups.

Источник:/t.me/+E4YBiErj0A8wOGUy,/zooclub.org.ua/kraby/krasnyj-skalnyj-krab.html, ://ru.wikipedia.org/wiki/Grapsus_grapsus, //www.lookphotos.com/en/images/70133765-Sally-Lightfoot-Crab-Grapsus-grapsus-Galapagos-Islands-Ecuador, /sotni.ru/kraby-krasivye-kartinki/.

[girl-with-demons-in-her-soul]

Вчора ходила гуляти з одногрупниками. Вони приволокли своїх знайомих, які, не знаю чи іронічно, заливали шось про "батька леніна", "комунізм", "большевізм", цитували росняві вірші, захоплювалися роснявими авторами. І це досить інтелектуально розвинута молодь, яка, проте, якогось чорта опинилася в дивній інфобульбашці. Ще одна дівчина, яка все життя прожила у Львові, раптом почала переходити на російську і тішитися, шо в неї десь там були родичі із падмасковья. Я довго не витерпіла і пішла, настрій був на нулі.

І от зараз, коли бачу новини про влучання в дитячу лікарню, бачу ці фотографії, мене знову накриває як в перші дні повномасштабної. Мене так давно не накривало, але ж це діти. Крихітні люди, які не заслуговують такого. Ніхто не заслуговує. Вони їхали туди, лікуватися, з шансом на виздоровлення, натомість опинилися під завалами, в кращому випадку з величезним страхом, який в майбутньому ще точно в них прокинеться.

Я ніколи не зрозумію тих людей. Ніколи не зрозумію ту молодь, яка вже майже не знає, що таке зросійщення (бо ж навіть значно молодша за мене і росла вже в період квот, більш українського інфопростору), але врешті все одно продовжує вважати, що це от весело. Що це от нормально.

Ніколи не зрозумію отих от, які кажуть, що "главноє штоби чілавєк бил харошим". Коли дивлюся на ці перелякані обличчя, намагаюся не думати, що краще б там була я. Але все одно відчуваю відповідальність за те, що раніше роками споживала ту культуру також.

Головне зробити все, що залежить від нас, зараз. І мінімальне це відмовитися від російського, якщо в цьому немає нагальної необхідності. Хоча насправді за ці три роки я вже забула, що таке критично нагальна необхідність до російської, бо ж в багатьох випадках можна знайти англомовні, а то й україномовні аналоги.

Огидно. Просто огидно, страшно, ненависно. Купа змішаних емоцій, які потрібно кудись вилити, то й виливаю їх сюди. Русня це гній, яка має понести колективну відповідальність. Власне, це все.

[rihu-w]

"блін, чому молодь зараз дітей не заводить???" 🤝 кричати на маленьку дитину за те що вона плаче, та загалом будь-які сварити за будь-які нелогічні дії п'ятирічки.

[lisa-is-chilling]

запропонували роботу: асистент з закадрового озвучення

обов'язки: перекласти з української на англійську сценарій відео для дітей, дати ролі акторам, вирахувати оплату мені та їм

нюанс: контент у стилі "за мною ганяється покемон", який роблять підлітки/молодь, і від кількості крінжі в якому мозок витікає через вуха

я не маю якихось упереджень чи принципів щодо дитячого контенту, окрім "все ок поки там немає пропаганди". дітки люблять шоб було яскраво, виразно, награно. об'єктивно в цьому ролику немає нічого поганого, окрім того, що він суто розважальний та не несе ніякої моралі, посилу чи функції окрім вищевказаної. але все одно відчувається дивним погодитись на цю роботу. хоча гроші ніхуйові, відверто кажучи.

[zlabjola]

Хотіла відволіктися в тт. Трапилося відео де людина розповідає як хотілося стати самостійною і з'їхати та заробляти гроші самій. А потім усі приколи дорослого життя.

Мені пощастило не працювати по 12 годин хоча б. Не знаю як би я вивезла таке. А люди ще й навчатися якось встигають. Мені їх дуже шкода. Шкода молодь в принципі. Особливо зараз. Я перед цим пошукала аналогічні вакансії. Всюди де без досвіду беруть платять мало, або велике навантаження. І всі наче язвлять пишучи про досвід роботи як плюси працювати у них. Наче знають, що молодь без досвіду всеодно прийде.

Коли я була на співбесіді, то цей чоловік мені сказав, що вони намагаються омолодити колектив. Що молодь активніша. Ну не знаю. Мені здається, що молодь вся вже в 20 убита. І ці слова для мене це кодове "ми знаємо, що молодь не має досвіду і у тому аби за себе постояти, тому робимо з неї лохів, простіше пошити в дурні"

Я не хочу загинатися на роботі. Це моє найбільше "ні". Але, схоже, у мене немає вибору. Та й пропозиція ще лайтова. Бачила вакансію з друкарні Вольф і ахуїла. Зп нормальна, але графік 2/2 і по 12 годин. Так ще й нічні зміни є. Це якесь знущання над людьми.

[zvychaynedivchysko]

Я щойно почула думку що коли ворога буде знищено, то російська мова вже не буде ворожою і її можна буде привласнити.

Я не хочу це лайно, ми можемо запозичити деякі слова, але нахіба цей клапоть?! Мало того що купу українських слів просто знищили, я просто не потерплю якщо якесь лайно на ніжках прийде і скаже "хачу здесь рускую речь слишать" (читайте як прочитаєте, мені чхати!). І біс з тим лайном яке вже ні на що не годне, а коли так говорить молодь?

Просто хочеться кричати, і абсурд в тому що ці люди й думають що української культури немає, науки немає, українців як таких немає. А це частково через те що такі ж однодумці створюють наукові праці російською, контент роблять російською, популяризують російське. Бо таке враження що ця зграя рине до проекту (воно не заслужило навіть проєкту) Арестовича, там де маленька культура, ВЕЛИКИЙ російський ВЕЛИЧНИЙ ЯЗИК.

Люди якщо ви знаєте якесь слово окрім злощасної "кріпатури", то відпишіть (хто поняв той поняв)

[olga-lavina]

Зі святом, НЕЗАЛЕЖНІ!! Ми обов'язково Переможемо!

Я хочу сказати простими словами, Про те, що турбує мене вечорами, Про те , як в думках я малюю картину, Якою я бачу свою Україну! В моїй Україні ніхто не стріляє, Ніхто не калічить, ніхто не вбиває! В моїй Україні ніхто не воює! Своє і чуже життя кожен цінує! В моєї країни чудові сусіди, Запрошують в гості і я до них їду. Сусіди і самі в нас часто бувають. Не брешуть, не крадуть, ніде не блукають! В моїй Україні є чесная влада, Про неї в народі складають балади. Працює й працює, з ранку до ночі, Щоб людям відкрито дивитись у очі. В моїй Україні не плюють на підлогу, Отримують і надають допомогу, І молодь моя не п'є і не курить, Займається спортом, співати так любить! В моїй Україні чемні дівчата! А хлопці вміють їх щиро кохати! Навчаються жити, читають книжки, І горді від того наші батьки! В моїй Україні немає кордонів! І море, і сонце, Дніпро, терикони, Карпати зимою в засніжених шапках,- Моя Україна! Люблю її! Крапка!

Ігор Бірча

[alcestas-sloboda]

"Українська молодь може з гордістю і шанобливістю дивитися наприклад своїх попередників з 1918 року, не потребуючи шукати прикладів у старовинній чи середньовічній історії інших народів. Вона має безприкладний дороговказ з першого спротиву московсько-більшовицьким загарбникам, до сьогодні стоячи у проводі активного спротиву й боротьби з найжорстокішим агресором у світі: більшовицькою Москвою.

І молодь, гідна крутянських лицарів абсурду, переможе. А святі могили, без написів, імен і хрестів, світитимуть, як зорі, Україні й її молоді"

- Маланюк Євген (х)

[senpaishishio]

У мене іноді враження, що усі в світі батьки люблять з маленької мушки роздувати огромного слонище. Так байдуже...особливо зважаючи на те, що більшість всього що доводиться вислуховувати однобоко. Це лише їхнє враження про мене (і так само і інших батьків до своїх дітей), але моє враження і мій погляд на ситуацію завжди осторонь)

Я до цього так звикла, що вже наперед знаю що буде, якщо я скажу те чи інше, або якщо взагалі нічого не скажу))

Смішно, бо така річ як психологія, психотерапія, навіть бляха інтерес до цієї теми роблять з людини "психа". Фігня на постному маслі, от що я скажу.

На жаль, у нас в країні ця тема дуже стигматизована. Але все інше в нормі) Якщо у тебе є проблеми, але ти сам якось це тягнеш на горбу - то ти здорова людина 👍, але якщо ти займаєшся вивченням психології або йдеш до терапевта/приймаєш ліки - то ти відбитий дурік.

Але рідко коли батьки дітей задумовуються про те, чому їхні діти не хочуть з ними говорити, або мовчать в сварках. Зате головне що ми не "психи" 👏👏👏

А потім діти виростають і відколюються від батьків, зрідка щось там помагаючи/створюючи вигляд що не байдуже і тд. Батьки починають звинувачувати молодь і казати які ж ми "неблагодарні", "егоїстичні". Навіть якщо дійсно не байдуже, то чому ж зараз, поки ваші діти ростуть ВИ байдужі?)

Вам не байдуже до школи і того як діти вчаться, бо це і статус в класі, і показник того які ви хороші батьки, але байдуже на те, що дитина сидить і вчиться вже кілька годин, або лягає пізно спати бо у неї завтра проект/презентація/реферат. Не байдуже на зовнішній вигляд, но байдуже на самопочуття. І багато ще різних "байдуже" і "байдуже")))

Цікаво просто, наскільки такі розумні люди, іноді забувають про аналіз ситуації

А потім виникають усякі неврози, тривожності, депресії, ізоляції, відсутності друзів, і (якщо повезе) то спроби якоїсь самопомічі. Але усе ж добре, бо дитина гарна і добре вчиться))

Гарна і добра до того часу поки мовчить

[adeseya]

завила сирена

молодь сміється і обурюється, що лишень вийшли на вулицю - і на тобі, в трамвай чи магазин тепер не потрапити

дорослі не помічають та йдуть собі по справах, як завжди

і лише одне дитя кричить на всю вулицю "тривога, тривога, тривога, мамо, тривога!"

[sharp-as-c]

їхала з магазину, натрапила на молодь, що слухала російський реп

гидота

[nance-oliver-reddies]

Фантастична тварь "эба" і чому її НЕ треба шукати

Дисклеймер: авторка не має на меті дискредитувати згадані в тексті музичні гурти та чийсь музичний смак. По-перше їй похуй, а по-друге - русня сама чудово себе дискредитувала на прийдешні роки. Це моя суб'єктивна думка, не погоджуєтесь - розходимось.

"Ведь если мьі вошли, значит нас впустили" (с) Хлеб

Я маю удачу проводити свою студентську молодість у Львові, відвідуючи різні культурні заходи, одним з яких стала лекція Остапа Українця, після якої мав бути ДРИҐ. Я абсолютно завтикала погуглити що це і хто це, тому для мене стало сюрпризом те, що замість концерту почалися танці. Ще більшим сюрпризом стало те, що �� до них доєдналась і прокайфувала. Поверталась я додому на радощах. Ні про що більше думати не могла. Як же це класно! Полька! Народні танці! А я і близько поняття не мала як воно танцюється! Але разом з тим прийшло і питання: "А про що ж я взагалі маю поняття?" Що подібного було у моєму житті? І чи було взагалі? Ну і здавалося б, ні. Недовго погортавши сторінки свого відносно недовгого свідомого життя, я не знайшла нічого подібного. Але за деякий час відповідь наздогнала мене. Флешбеком у голову. І тому ми маємо перенестись у часі на кілька років назад.

Я мала удачу відпочивати кілька разів у літньому таборі, гуляючи з нашим загоном у лісі, виступаючи на естрадах і просто інтровертно страждаючи через кількість людей, що проживали в одній кімнаті, а ще й інколи не давали мені спати. Табірна молодь після насиченого дня мала два варіанти:  дивитись кіно або ж запалювати на танцмайданчику на головній площі табору. Туди нам і дорога. Лунає все, що завгодно. Точніше те, що панові діджею замовила усе та сама табірна молодь. Зазвичай, грає якийсь середній репертуар, повний російського попу та заїдаючої фігні. Останньої моєї поїздки зіркою дискотек був Тима Беларусских, для прикладу.  Зі мною завжди виникали проблеми на ґрунті музики: “мєдлякі" я ненавиджу всією душею (і досі), тоді я могла лише підспівувати "Яхта, парус" Валентина Стрикала. На все інше я просто плювалась, бо ані "Нервьі", ані Баста мені не до душі.  Слава добре розвиненій музичній індустрії світу, що інколи на танцмайданчику  можна було почути закордонні треки і відверті хітяри типу “Song 2”, “Freestyler”, “Loca Gente” та інші. Після оголошення "мєдляка" я тікала кудись у затінок, покидаючи свій загін (що не було дозволено, на секунду) і могла безцільно шастати площею, чекаючи коли цей сентиментальний кошмар закінчиться. Звісно ж, далі планувався веселий трек. Але існувала певна пісня, при перших акордах якої я знала: час єднання настав. Всі вишиковувались у коло, інколи навіть по два-три загони разом. Далі - обіймались за плечі. І вже трошки було начхати що свого сусіда зліва ти недолюблюєш, а дівчину справа ти вперше бачиш. Не час. Усі дружно чекають приспів. Зараз почнеться.

"ЭБА! ЭБА! ЭБА! ЭБА! ЭБА! САААНЯЯЯ!"

І під дроп всі дружно повторюють ті сами рухи ногами. Триматись за чиїсь плечі важко, бо хитаєшся. І той самий сусід зліва досить активний і дригається так, що за нього не втриматись.

Флешбек не вдаряє в голову, а вистрілює в скроню. Несвідомо хочеться вхопитись за голову і питати "чому". Від разючої різниці пережитого увечері у ляльковому та моєї табірної юності плавило не на жарт. 

Але замість того, щоб поплакати й перестати, я спитала на своїй сторінці у тві, чи знають люди “топові” треки з наших літніх дискотек. А далі пішло-поїхало і ви зараз читаєте даний текст.

Отже, результати вийшли такі: 1. Більшість опитаних знають, що таке хардбас. 2. Одна людина з чотирьох знає, що притоптувати поле можна не лише під час сільськогосподарських робіт. 3. І ніхто, (спойлер: на щастя) не знає що ж таке "эба", та фантастична тварь, через яку, власне, і з'явився даний заголовок і, почасти, текст.

   Що я можу сказати? Чудовий результат! Шкода, що моє опитування зовсім не може бути репрезентативним у рамках цілої країни, бо він лише відобразив думку людей, які читають мене, і то дааалеееко не всіх.

Оповідь про ці три треки я поведу за власною класифікацію відносного рівня зла, тобто “русского духа”. Погнали!

Если просто так стоять, можно зело заскучать (с)

Почнемо з найбільш лайтового треку з естетикою роботи в полі - “Притоптать”. Виконує його незвичайний персонаж - Нейромонах Феофан. Цього російського монаха можна було забанити ще до того, як закривати представництва Московського Патріархату стало мейнстримом, але що вже. Мені важко було пояснити, що саме мене бісить у цьому випадку, бо ніякого політичного чи дуже інтелектуального підтексту тут немає. Але Вікіпедія все сама пояснила за мене: “Выступления Нейромонаха Феофана стилизованы под русские народные гулянья с массовкой, одетой в лапти, онучи, косоворотки и сарафаны. Текст песен Феофана изобилует славянизмами и устаревшими русскими словами, а вокал наполнен характерным оканьем. “  Можете сказати, що я притягла все за вуха, бо на росію тут вказують лише мова та подача самого виконавця, а так чому б і не покружляти як на “русском народном гуляньи”. Лишаю це на вас.

А от наступний наш експонат вже несе значно більший damage. 

Saint Petersburg, metal shade, drug raves (с) 

Хардбас. Ті, хто шаряться по інтернетах або хоча б раз дивились Scorpo чи меми про росію, прекрасно мали б знати що це звір такий. Це - істинне творіння “русской культурьі”. Так, існує щось що вони не спиздили. Я сама здивована.  Те, що почалось як петербурзький електронний андерграунд перетворилось на:

“From the mid-2010…Internet meme, accompanying gopniks, squatting, alcoholic habits and poverty as the central stereotypes of the Russian and Slavic lifestyle.”

Я думаю не варто пояснювати, ЩО не так з тим, що даний двіж був гіперпопулярний серед мого оточення?  Гірше може стати, якщо прочитати усю статтю англійської вікіпедії, де вам покажуть і жаргон, і історію з 1488, а головне - що даний танок виник у відповідь на флешмоб молодих кавказців, що танцювали лезгінку. Рускіє вирішили, що хардбас буде їй чудовою альтернативою. No comments. Якби "эба" не стала центральним об'єктом оповіді, то саме на хардбасі я би зосередила увагу. Бо це найхардовіший бос, якого породила росія в плані “культури”. Чому?  Думаю, якщо спитати інтернет-вестерна зі стажем (чи без) що таке срср і він вам відповість: сука блять, сталін, водка й увімкне гімн союзу. Не Голодомор, не репресії, не терор, а саме це. Далі цей образ послідовно переліг на сучасну росію, але замість сталіна утвердився путін (хоча не дуже міцно), а замість гімну союзу - гімн “Hard Bass School”. А рускій - це веселий добрий гопнік з сємками, водярою і прапором совка. So cool! Як він може здійснювати геноцид? Так, це не стосується прямо усіх-усіх, але повірте, існує така частина вестернів, що мріє, щоб рускій та українець помирились і пішли топтать разом. 

"Ведь если мьі вошли, значит нас впустили..." (с)

Final boss. Не тому, що популярний. Не тому, що складний за сенсами. А тому, що несе в собі непомітну, проте, якщо розібратись, досить яскраву частину “русского духа”. Але про це ви не дізнаєтесь, не додумавшись погуглити. Пісня не важка і оповідає про відпочинок молодих людей у барі. Увесь акцент треку саме на слові "эба", бо це слово буквально є приспівом. Ця тварь таки насправді фантастична, якщо розібратись. Бо, виявилось, що коли ми усім загоном кричали це заклинання, ми насправді видавали звуки... російського алкаша! Російського алкаша, що подає дітям футбольний м'яч. І серед цих дітей колись опинився один з учасників гурту, якому дане слівце запало в душу. Надихнувшись, він почав характерно танцювати, копіюючи удар ногою по м’ячу того алкаша, а потім з цього і написали трек. А трек розійшовся. І прийшов на наші літні дискотеки, прости господи.

ЗАВІСА.

Дана історія не про те, що дитячі табори погані. Цей текст не про те, що ви маєте строго слідкувати за плейлистом своїх дітей та вмикати їм гімн України кожного ранку. Ця історія насправді про дві речі. Перша: вплив російського контенту. Особливо на дітей. Мені б дуже хотілось, щоб я була останнім поколінням, що чуло русский хардбасс на дискотеці. Що має спогади про "мєдлячок" Басти та іншу чухню.  Західні інтернети будуть ще довго носити славабу мемчики про водку та гопніків, але це не має лягти на нас. Навіщо вам чи вашій дитині знати про те, який звук видає алкаш в російській глибинці, пасуючи м'яч?  Друга: про те, що усю цю чухню можливо і потрібно перерости. Перед нами цілий світ, та ще й Батьківщина багата талантами, тому розвиваймося, панове.

[girl-with-demons-in-her-soul]

“Тупість і радикальність” Або як я не виправдала жарти про секс і отримала суспільний осуд

Я почуваюся максимально відірваною від суспільства, яке мене оточує. Через це відчуваю біль і розчаровування, враховуючи, що  довгий час я дивилася на нього через рожеві окуляри.

Ситуація яка склалася вчора виглядає наступним чином:

Викладач розповідав про те, що певний період в Америці існувала судова практика, яка дозволяла виправдовувати злочинців через те, що в них було травматичне дитинство. На фоні того в чат групи приходить іронія — «Я вбив 26 жінок, але  то все бо мене мама била в дитинстві». У відповідь цьому повідомленню прилітає ще одне — «Я вбила п'ятдесят вісім чоловіків, бо мене в дитинстві вітчим ґвалтував».

Оскільки це прилітає від хлопця, який регулярно травить такі жарти, сказав, коли я, як староста, домовлялася з викладачем, що «що з неї взяти, у неї жіноча логіка», і вже був попереджений мною, що за продовження таких жартів він полетить у бан, я таки забрала можливість у нього писати повідомлення на день. Також забрала таку можливість у хлопця, який його підтримав.

Що я отримала? О боже, я отримала купу звинувачень у тому, що я не розумію іронії, обговорення мене, яке тривало весь вечір, розбирання моїх «травм, які я ��е прорефлексувала, тому не виробила толерантності до жартів» та звинувачення в радикальності.

Чому це не ок?

А з якого милого такі жарти мали б бути нормальними? Чому жарти про такий страшний різновид домашнього насилля, який вбиває людину зсередини, про зґвалтування мають толеруватися? Чому повинні толеруватися жарти «про хохлів, жидів, негрів»? Чому деяка молодь вважає, що, якщо в їхньому оточенні говорять «я мамку твою єбав» або «хай тебе зґвалтують 10 негрів», то це нормально, а тому всі мають такі жарти толерувати? А якщо не толерують, то вони є якимись не такими, надто травмованими, «не розуміють байтів», «не мають почуття гумору» і «не викупають іронії». Та й взагалі показують свої справжні негативні емоції, а цього робити ніяк не можна, ні-ні.

Я не буду зараз говорити про те, наскільки їхня психологічна діагностика дурна. Промовчу про життєву філософію, точніше про те, що вони, як і всі підлітки, вважають себе надзвичайно правими і мудрими, значно мудрішими, ніж всі решта.

Зараз я хочу говорити про тему сексу в жартах і чому більшість ��артів про це не ок. Дозволю собі зробити ремарку: якщо в локальних компаніях жарти про зґвалтування допускаються, то хай допускаються. Але в публічному просторі, яким я є чат групи також, після прохання перестати так жартувати, мабуть, поважаючи інших людей, варто було б перестати це робити.

Жарти про секс і зґвалтування

Так от. Одна з причин, чому секс продовжує вважатися чимось ницим і брудним — відповідні жарти про нього. Причому не тільки жарти, а й образи. Чомусь серед окремих кіл молоді, а то й дорослих людей, вважається прийнятним казати «я твою маму трахав» чи «хай тебе твій батя витрахає», навіть якщо учасники компанії знають батьків людини, якій це адресується. Мій мозок вибухає від такого, бо я не можу сказати іншій людині в пориві злості «та хай тебе зґвалтує хтось-там», навіть не уявляю цього. А в деяких колах це чомусь толерується і захочується.

Історії про те, що жінка насмоктала на Айфон. Навіть не конкретне засудження якоїсь людини (що, давайте будемо чесними, час від часу проникає в голову кожного), а узагальнення на те, що всі успішні жінки насмоктали. На диво, я чомусь не бачила жартів про те, що на Айфон нализав чоловік.

Секс сприймається як щось брудне, як домінування однієї людини над іншою. І це жахливо. Такі жарти, образи чи іронічні вставки нехтують травмами великої кількості людей і зводять сам процес сексу до чогось тваринного, де неважливо, що почуває партнер, важливіше, що ти над ним.

Але ж секс це кохання між постійними партнерами. Це пристрасть між випадковими. Це наслідок симпатії, це початок стосунків. Секс це зацікавленість. Це природній потяг людини до іншої людини і він повинен здійснюватися на основах поваги. Навіть найбільш дикі, на думку деяких людей, практики мають «стоп-слово», бо без поваги, вони не приносили б задоволення жодній з сторін.

Хочеться сказати ще багато чого, але навряд хтось читатиме настільки великий пост. Можливо, я до цього ще повернуся. А можливо ні.

Мені важко стати частиною суспільства, де такі речі толеруються. Це огидно і я не готова ігнорувати таке. Зовсім не шкодую про свої рішення і сміюся, коли поза очі мені кажуть, що я «тупа і радикальна».

Байдуже. Але, будь ласка, контролюйте свої жарти. Контролюйте середовище, де допустимо говорити ті чи інші речі, і розумійте, що потрібно нести відповідальність за сказане в публічному просторі.

Ми більше не живемо в світі, де кожен може казати одне і думати інше. Зрештою, такого суспільства ніколи й не існувало, тому таке виправдання дітей, які зробили з мене ворога народу, теж смішить. Як казав Сенека: «Ганебно, коли ми одне говоримо, інше — думаємо, та наскільки ганебніше, коли одне пишемо, інше — думаємо!». [Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори]