#всім похуй

[pawuk-papuga]

what prices i even should put for commissions

[apatiya-ua]

Я ЄДИНА в класі пожалілась та намагалась захистити хлопця з аутизмом (?) від булігну.

Пам'ятаєте чувака якого я побила? Так от, це була карма за все, бо я знаю що воно таке. Назвемо "героїв" цих історій так:

Чел якого я побила:"А", його друг "Б", однокл. жертва булінгу "В" інших одноклів "нпс невдахи"

Контекст:

Почнемо з того що 1 наш однокл. (В) з типу аутизмом, (але я не знаю точно що у нього саме) він ДУЖЕ слабкий, погано говорить, у нього косоокість, і може сколіоз (або можливо його просто так ображали)

А і Б найкращі друзі, та минулі лідери класу (особливо Б), вони ДУЖЕ впевнені в собі, вони знають, їм ніхто з класу нічого не скаже та нічого їм не буде.

А і Б почали чиплятись до В, який НІЯК не міг відповісти, було боляче на це дивитись, вони його не били, а як завжди роблять, тупо висміювали, потім приєднались інші нпс невдахи, й почали висміювати В за його дивні рухи, ще приєднались пару старшаків (друзів А та Б) та вже 7 людей БУЛИЛИ ОДНУ ЛЮДИНУ З АУТИЗМОМ (Або чимось таким) І ВСІМ БУЛО БАЙДУЖЕ! Навіть приємним, здавалося Б дівчатам було похуй.

Мене це ЗАЇБАЛО, я змінилась, я перестала спілкувати з А та В ніби з норм людьми, вони БУЛЛЕРИ, мені вже не потрібна увага як іншим дівчатам які з ними хіхікають.

Я розуміла яке у мене становище та що НІХТО за мене не заступиться, навіть сестра та дівчинка з якою я сиджу (вчителів/льок тоді ще не було) тоді ще не було старшаків, тому я використала зброю А й Б проти них, почала висміювати їхню клоунську поведінку, щоб перевести увагу на себе, інші навіть могли Б приєднатись до цього, бо у А та Б таке спілкування зі всіма (хоча інші жартують з ними для спілкування, а не настільки щоб їх роз'їбати, як роблю я)

У мене вийшло і вони почали "захищатись", а потім як я і писала раніше, прийшли старшаки, тоді я зрозуміла, що не знаю їх та не знаю як з ними говорити, а вони ще й копчені старшаки які не адекватно себе вели, я могла легко опинитись в становищі жертви, бо за А та Б вже дохуя, і через це всі впевнені в собі.

Після цього я тихенько розповіла про це вчительці та вона сказала, що поговорить про це з В.

Я сподіваюсь що 7 меніа покарають за це. Але цього все одно не достатньо, бо інші мовчали та тим самим нормалізували таку поведінку і йобнуті ставали ще впевнішими.

Як тепер нормально дивитись на весь цей клас нпс!? Навіть моя нова подружка по парті відповіла "....не знаю...." На моє запитання "може підемо поскаржимось на це вчительці?". Як взагалі в цьому світі знайти норм людей, а тим паче друзів!? Як тільки я починаю думати, що знайшла адекватну людину, вона виявляється такою як всі та підстраюється під інших.

Я дуже розчаровна в своїй сестрі та її лп (яка моя колишня лп), та в подрузі по парті... Не можу на них дивитись після цього, а тим паче спілкуватись.

[zlabjola]

Щось останнім часом відчуття, наче ми переживаємо відкат у ставленні до секс-меншин, жінок та до людей в принципі. Воно і не дивно. Війна підвищила загальний рівень агресії та нетерпимості в суспільстві. Але щоб настільки клепки повишибало.

Перше, бачила як на хлопця, що просто вдягається не зовсім відповідно загальноприфнятим нормам (він вдягнув спідницю обожемій) забулили. Після слів "мені бажають смерті" навіть дивитися далі не стала. Я знаю що буде далі. І це піздєц. В коментарях так само. Люди вважають, що прояв агресії і бажання нашкодити комусь через одяг, це нормально.

Друге, скандал щодо жіночого купе. Як ви знаєте, не так давно в УЗ з'явилися жіночі купе. Але по факту вони не працюють. Бо провідники та перекупники продають білети кому попало. Садять куди і кого попало. Всім начхати. Це лише показує, що немає сенсу у створенні простору виключно для жінок. Бо якщо комусь буде треба, і туди пропхається. Це так само як вірити, що він нападника чоловіка можна спокійно сховатися в жіночому туалеті, бо чоловіки ж туди не ходять. А якщо інша жінка в цьому виключно жіночому просторі побачить, що коїться щось погане, то вона обов'язково проявить жіночу солідарність і допоможе. Нажаль, це так не працює. І ця ситуація з купе це підтверджує. Як інші старші жінки в купе до цього віднеслися. Як провідниці було похуй. Як чоловік щиро не розумів "а шо такова".

І третя річ, яку бачила сьогодні. Як не мало чоловіків, виявляється, дійсно вважають, що фемінізм має боротися за їх права. Ну тут мені навіть додати нічого. Але я буду не я, якщо не розпишу де і хто соснув у цій ситуації. Розумієте, справді допомогти певній соціальній групі реально може допомогти тільки ця соціальна група. Бо інша соціальна група ніколи не зрозуміє їх, поки не опиниться у тому ж становищі. А враховуючи, що змінити такі речі як раса, вік, стать, етнічну приналежність, орієнтація майже неможливо, то я і не можу ніяким чином зрозуміти, наприклад, чоловіка у повній мірі, бо я не чоловік. Тому я вважаю, що для захисту своїх прав, має бути і свій рух. Звісно є люди, готові щиро допомогти, але їх дуже мало. В більшості випадків ніхто не піклуватиметься про вас, окрім вас самих.

Та й в принципі ця ідея того, що фемінізм має боротися за чоловіків, це просто перекладання відповідальності. Ще одна спроба звинуватити жінку в усіх своїх бідах. Найбільше мене потішив коментар, де на пропозицію доєднатися до чоловічого руху (маскулізму) він відповів, що той йому не подобається, він агресивний. Лол. Ну то зробіть його кращим. Серед феміністок теж є агресивні та неадекватні які навіть у цілу підтечію об'єднуються. Навіть на початку організованого руху такі були. Ми живемо в еру інтернету, де всі можуть знайти собі однодумців. Як адекватних, та і не дуже. В будь-якій течії є неприємні представники які псують репутацію. І що тепер, сісти і плакати?

І це я не кажу про той факт, що чоловіки часто є ПРИЧИНОЮ існування фемінізму і потреби у боротьбі за права. І той факт, що деякі чоловіки вимагають у жінок, яких століттями пригнічували чоловіки, боротися за них. Ну камон.

[tired-aori-15]

виявляється, всім похуй, що я там написюлькала.

а я вже встигла влаштувати онлайн-істерику.

[lyutevzh]

Розмірковуючи на трохи п'яну голову (я знаю що мені не можна пити, але так вийшло) з приводу того що мені нема з ким поспілкуватися і поділитися тим що відбувається на душі, в голову почали лізти думки про 💀🪦.

Одразу намагаюся їх прибрати.

Будемо чесні, всім на всіх похуй. Нікому не цікаво що відчуває чужа людина. Тому таким як я приходиться тримати все в собі і боротися.

[rihu-w]

коли хтось з родини спить, я намагаюся бути максимально тихою. та мені все одно часто дорікають що "всіх бужу".

зараз у мене останні дні канікул, наступні будуть в квітні. вчуся по 6 днів на тиждень, тобто на "виспатися" тільки один день. ТА ВСІМ ПОХУЙ, РОЗМОВЛЯЮТЬ ПІД МОЇМИ ДВЕРИМА В ПОВНИЙ ГОЛОС, ПОВОДЯТЬСЯ ТАК НАЧЕ ЗАРАЗ СЕРЕДИНА ДНЯ А НЕ РАННІЙ РАНОК І ХТОСЬ З ЧЛЕНІВ РОДИНИ СПИТЬ.

у мене будильник стояв на 8:30, прокинулась о 7 і досі заснути не можу бо блять всі оруть. я хочу свої гроооошіііііііі і жити окремооооо.

[metalobrukht]

Як же всім похуй коли кацапи ріжуть на шматки людей зі зв'язаними руками і хуярять по окопам фосфором, але як же сука конозає коли наші банально відстрілюються. Як ж так блять, посміли коханого кацапа чіпати

[aly-green]

Тільки недавно зрозуміла, що два моїх бажання здійснилися цього року.

Це крутий комп і стрімерство.

Навіть трохи третє, коли мені підняли зп. Але тут важливий сам факт, а не сума, бо вона так і залишилася невеликою.

І це було так плавно, що я навіть не подумала, та і не згадала, що минулої осені прийняла участь у дечому чарівному. А тепер ще і оформила підписку на магічні ритуали.

І я не помічала як це працює, у мене в голові воно було інакше, але сидячи і аналізуючи я бачу, скільки шансів і можливостей мені приходять. Коли я придбала рунічний став на Самоцінність, через певний час я отримала саме ту інформацію яку потребувала, біля мого дому відкрився фітнес клуб, про який я так давно мріяла, бо добиратися до нього в інше місто було дуже важко. І я дала собі слово, що спробую туди піти, коли трошки впаде ця спека. Подивилася хто тренує і тренерка виявилася дуже приємною людиною на перший погляд. Подобається, що вона пише про гармонію зі своїм тілом, а не те, що потрібно вбивати себе у спортзалі.

Між цим всім, натрапила на крутезну блогерку, яка пояснює ту саму Самоцінність. Я буду писати це з великої літери, бо це важливо. Мені 27, я начебто ніколи не жила за якимось чужими стандартами, не намагалась бути як всі, бо зсередини відчувала, що це не моє. І я маю на увазі тих, хто зараз більше схожі на ботів, ніж на людей, розказують нам як ми маємо виглядати, думати, поводитися, їх обличчя в інсті, ютубі, тікток - і вони всі однакові. Але в будь якому випадку, це теж мало на мене вплив. Особливо на зовнішність. Років до 25 я здебільшого була худа, не занадто, але достатньо, потім коли почала набирати вагу - заганялась прям піздєц як. І от тільки недавно я відчепилася від себе. Ну заради чого мені мучитися? Щось собі забороняти, чи критикувати, чи думати, що я якась не така.

��а якраз таки я та, якою повинна бути. Нічого в моїй зовнішності не загрожує здоров'ю чи його руйнує, щоб це треба було змінити. Естетика і візуал, ну це вже таке. З тілом попрацюю на фітнесі і воно стане більш легким, підтягнутим, здоровішим. Шкіра? Влітку вона трохи гірше не дивлячись на догляд, але я просто погано переношу спеку, тому це окей. Зуби? В цілому вони непогані, але не рівні, да. Я доглядаю за ними по мірі своєї можливості, як буде можливість зробити їх рівними - я зроблю. Волосся? Воно ніколи не було в мене густим, але я доглядаю за ним, воно виблискує і дуже м'яке. Я не роблю з себе когось іншого, я залишаюся собою. Окей, з мінусами... Але стоп. Мінуси для кого? Якщо мені норм, то може похуй, шо комусь іншому не норм? Я ж для себе живу. Я у себе одна. І я для себе одна.

Офігенна фраза, яку я почула від тої блогерки, це те, що ви завжди маєте бути на своїй стороні. Не хлопець/дівчина, мама чи тато, брат чи сестра, чи друзі, а ви! І я обрала бути на своїй стороні.

Я у відносинах і мені важко назвати їх перспективними. Більше через ситуацію в країні, але її я контролювати не можу, а своє життя - можу. І блін...

Для цього краще напишу окремий пост, бо тут занадто багато всього.

[alcestas-sloboda]

бля я хочу просто займатись своїми справами, як і інші люди тут, постити речі, які мені подобаються і які приносять задоволення, але у мене у новинних стрічках лише смерть. біль. втрата. за чорним днем йде ще темніший. ми втрачаємо найкращий людей. тих, яких мало не зачепити, мало оминути, вони мали святкувати перемогу з нами. відчуваю злість і сором. занадто великий сором, щоб просто далі постити якійсь позитивні фото і смішно реагувати на пости іноземців. згадується лише стендап загайкевича, де він описував рай і пекло. рай - це коли всім похуй і тобі похуй, немає проблем, коли ти за них не переживаєш. пекло - коли всіх похуй, а тобі - ні. ми живемо саме в пеклі. усьому світу похуй, а ми кожного дня помираємо всередині, але маємо воскресати і знову йти єбашити, роблячи вигляд, що все добре.

ніхуя не добре. дуже і дуже хуйово.

вічна слава герою. всім героям.

[vallxlkzal]

Соціальний експеримент: всім похуй на мої ноги

[loftysmb]

Переглядала зараз фото з моєї школи на сайті і догорталась до фото з років мого навчання там. Я не була готова до такої кількості моїх фото на сайті, їбать мені треба було зробити іншу зачіску.

Висновки, які я зробила:

Всім було і буде похуй на те, чи ви пробуєте. Я вже забула, скільки мене було на цих сайтах, стінах школи і взагалі скільки говорили про те, як я їбошила на науковій і олімпіадах. НАВІТЬ МЕНІ ВЖЕ ПОХУЙ. Частину з цього я забула намертво, це все дало мені досвід, який покращив моє майбутнє. Я не займаюсь географією і, скоріш за все, більше ніколи не буду, але навички організації себе, логічного мислення і виступу перед публікою вони універсальні.

ЯКБИ Я ДУЖЕ ПРОБУВАЛА І ПРОВАЛИЛАСЬ, ВСІМ БУЛО Б ПОХУЙ.

Це я до чого? До того, що багато хто боїться починати вести соцмережі, вчити новий навик через соціальний тиск/боязнь, що воно не знадобиться. Так от цього всього не існує, рано чи пізно воно відходить в минуле. Займаючись чимсь ви завжди знайдете корисні навички, які можна примінити в житті. Навіть якщо ви почнете, припустімо, вести ютуб і перестанете, маючи 17 підписників, ви можете навчитись монтувати відео/розуміти алгоритми/говорити на камеру тощо.

Навіть якщо хтось знайде ваш канал і буде знущатися, вони забудуть про це рано чи пізно. Інше питання чи забудете ви про те, що хотіли щось зробити, але так і не спробували. Нереалізовані амбіції вилізуть вже коли буде запізно і ви фізично не зможете це робити. Загалом, "запізно" це коли ви при смерті.

Кричіть про себе якщо хочете, робіть щось, навіть якщо воно видається безсенсовним. Роблячи щось ви завжди отримуєте якісь навички і йдете вперед, особливо в порівнянні з ситуаціями, де ви б просто стояли на місці і боялись спробувати.

[plupk]

Так дизморалить той факт, що деяким пощастило просто народитись в нормальній сім'ї, щоб отримати те, до чого ти їбашиш роками.

Зрозумів, що не можу читати стрічку тамблера. Блоги занадто різні.

Відчуваю ненависть і розчарування до себе. Щось схоже - коли в спеку ти щось стараєшся робити, в тебе не виходить, а сонце з кожною хвилиною пече все сильніше.

Прийшов мій "дивний" одяг. Почув осуд від батьків, а потім зрозумів, що напевно тільки для цього його й замовив. Мені просто хочеться, щоб всім нарешті стало похуй на те, що я роблю/одягаю/відчуваю. Лише до поки я сам про це не скажу. Але здає��ься це неможливо.

Переробив бота. Мені не подобалась реалізація вибору кадру з анімованого стікера. До цього я показував користувачу гіфку, яку створював в окремому сервісі. Вона була поганої якості, але все одно довго створювалась. А потім я рендерив анімацію на багато картинок, і в залежності від обраної секунди гіфки, брав потрібну картинку. Їбанута хрінь. Зараз я розібрався, як показувати анімацію користувачу прямо в браузері, той обирає кадр, потім я на сервері в браузері відкриваю ту саму анімацію, переходжу до потрібного кадру і роблю скріншот без фону. Це працює набагато швидше і точніше. Але як же я заїбався...

Пережив магічні баги. Це коли ти дивишся на код, бачиш, що він наче спрацював, але в базі нічого нема. Типу, ось строки запису в бд, без жодних розгалужень, але там все одно нічого. Думав в мене вже пливуть мізки і потрібно лягати спати. Але я розумів, що якщо зараз лягу, то ця штука так і залишиться невирішеною. Тож, я просидів ще дві години і все стало ок.

Вийшло зробити фотографію себе, від якої не хочеться ригати. Спочатку радів, а потім зрозумів, що в житті виглядаю набагато гірше. Було сумно. Зараз вже похуй. Просто дивуюсь тому, що в мене досі є надія нормально виглядати.

Не відчуваю себе на своєму місці. Немає спокою, все здається некомфортним. Але більше лякає думка, що цього я ніде не відчую.

[lisa-is-chilling]

я офіційно вигоріла.

я працюю, бо повинна. ну і мені це подобається достатньо, щоб мені не хотілось вбити себе. я люблю усіх своїх учнів, я до них прикипіла - через них я звикаю до дітей загалом, яких на дух не переношу. і мені класно, бо я роблю те, що люблю (розмовляю англійською), і отримую за це гроші. ця робота дозволяє мені купувати книжки, отримувати новий досвід, розвиватися. я ціную її, і ціную свою роботодавицю, яка терпляча до мене, і яка вірить в мої сили.

але наріжним каменем став універ.

дуже легко було повірити у необхідність вищої освіти коли я крутилась в групі, коли мене не ігнорували, коли я жила в шаленому темпі, в якому я не могла навіть дихнути лишній раз. але зараз, коли я відступила на крок назад, перенесла більшу частину уваги на роботу (яку я обрала сама, яка мені подобається), університет став просто баластом. непотрібною хуйнею, над якою я не маю контролю.

і я не можу нічого робити.

я не можу змусити себе навчатись, вирішувати завдання, прикладати стільки ж зусиль, як і колись, бо у мене їх просто не залишилось. я пішла, бо хотіла робити щось своє, піклуватись про своє ментальне здоров'я, приймати власні рішення. все зовсім не ідеально, зате воно все моє - життя, яке я обрала для себе. університет, як не крути, був вибором моїх батьків. необхідність вищої освіти була їх ідеєю. і я дуже близька до того, щоб ніколи їх за це не пробачити, бо попри усі труднощі, які я проходжу, попри мої переконання, що мені потрібен тайм-аут, вони штовхають мене до самого краю.

кінець-кінцем, на краю я і опинилась, і я не знаю, як повернутись назад. я не знаю, що потрібно робити. кидати? а що як це буде помилкою? можна буде поновитись, але є вірогідність того, що оплата буде занадто високою. брати академвідпустку? мені не пояснили за заочне, і якщо з академом вийде лажа, буде взагалі хуйово. продовжувати ламати себе? питання тоді в тому, скільки ще я протягну перед тим, як впаду в клінічну депресію.

залишилось півтора роки, які здаються вічністю. насправді, все не так погано: я випросила відстрочку для закриття предметів, та й на заочників всім похуй з високої гори (перевірено на практиці). я зможу закрити ці предмети принаймні на 3-4, бо я більше не хочу заганятись та вбивати себе лише задля задоволення очікувань інших людей.

я втомилась. я за крок від того, щоб повністю забити та жити своїм життям. бо зараз я як ніколи відчуваю, що найбільшою помилкою в моєму житті було вступати в внз одразу після школи. але я не можу звинувачувати моїх батьків у тому, що вони змусили мене це зробити, до кінця своїх днів. це просто ще одна форма контролю, а мені набридло жити по їх указці. пора вилітати з їбаного гнізда, і я сподіваюсь зробити це якомога швидше.

[tired-aori-15]

відволічімось від ниття про фанфіки й мою репутацію. я зараз нитиму, бо мені як художниці хочеться, ну, УВАГИ. хочу вподобайок, шерів, коментів, але з моїм вмінням вливатись в будь-який колектив це майже нездійсненна мрія. я свічусь лиш в інсті, де за мною стежать п'ять людей, котрі лайкають іще якісь мої малюнки окрім фанартів до ґайї. пробувала твітер, так там всім іще більш похуй. про інші соцмережі мова не йде взагалі. і від того просто гірко - гірко, що я, на відміну від справжніх умільців, не вмію ні в просування, ні в подачу, ні в контент. я тупо калякаю, викладаю це все в шакальній якості і очікую сотень лайків. а так не буває. і винуватити, очевидно, взагалі нікого не слід, навіть себе, бо навряд чи мені, новенькій маленькій художниці, вдасться за раз перетворитись на тисячницю. це нормально, це переживають усі, але однаково неприємно кричати в пустку й наївно вірити, що тебе почують. життя набагато складніше ніж оця вся придумана фігня, як би не кортіло цей факт ігнорувати.

боляче, любі мої, боляче.

[taubengrau-tttm33]

про (не)накрут щодо 5 липня: десь-колись прочитавши, що нашому місту в основному воно не загрожує, особливо не накручувалась, але переконались, що якшо шо, в домі є на пару днів пожрат-попит-чим підтертися - і закрили на ніч вікна.

те, що я пишу про це тут... гадаю, несимпатичне, але яскраве свідчення мого настрою і того, наскільки комфортним відчувається писати щось там де можуть побачити (хахаха((), наскільки комусь цікавим можеш бути ти-твоє життя-переживання (всім похуй, не засмічуй собою простір)(ну от, не засмічую((()

[rihu-w]

у мене є два стани:

всім на мене похуй😔

всім на мене похуй😍