#естетика україни | Explore Tumblr Posts and Blogs

solodkasolomia · 2 years

Text

Київ: Маріїнський палац, Верховна Рада України і “Всі. Свої”

Сьогодні ми з Магдою вирішили прогулятися в районі Печерських пагорбів, подивитись на тамтешні будинки. Все ж таки естетика дореволюційного Ярославового Валу нас дуже надихнула і захотілось пройтись красивими вулицями обрамленими осінніми деревами.

Маріїнський палац та Маріїнський парк

Та спершу ми захотіли все ж таки побродити в районі Маріїнівки і зазирнути на екскурсію в палац. Його, до речі, зовсім нещодавно відкрили для відвідування після довгої реставрації. Мабуть років 15 тут не проводили екскурсій.

Перш ніж потрапити до палацу ми прогулялись парком. Я захопила каштанового настою для того, щоб почастувати ним засмучену подругу. Нещодавно у неї помер ховрашок. Зробивши ковток мого зілля на її обличчі, хоч і не одра��у, але з’явилась стримана посмішка спокою.

Я люблю гуляти парками саме восени, у золоту пору. В цей час у маріїнівці все незвично - трава соковито зелена, ніби квітень, а не жовтень надворі. А листя навпрочуд жовтогаряче, вкриває золотими пацьорками ідеально вистрежену газонку. Та все ж кленові листки ще не набрались холоду, поки жовтіють де-не-де. Маріїнівський парк я люблю за спокій: тихий, тінистий зі старими липами, каштанами та кленами, з нерівними доріжками та схилами, що нагадують про те, що ми знаходисмось саме на пагорбах. Тут гарно пахне прілим листям, воно так солодко хрустить під ногами. Фонтан на площі все ще працює, близько нього можна знайти незвичайний пам’ятник квітучому каштану.

Перейдемо до палацу. Нарешті можна помилуватися розкішною архітектурою бароко не за гратками. Розкішна кована брама палацу нарешті стала відкрита. Маріїніаський палац вважається офіційною резиденцією Президента України, ця споруда представляє нас на державному рівні. Тут проводяться офіційні прийоми та саміти, церемонії вручення нагород, вречення грамот послами іноземних держав, зустрічі іноземних делегацій на найвищому рівні.

Звів нам цю бірюзову красу італійський архітектор Бартоломео Растреллі у 1752 році (будівництво тривало 8 років) на замовлення імператриці Єлизавети, яка дуже любила тутешнього чолов’ягу Олексія Розумовського, а він, за щасливим збігом обставин, був братом останнього гетьмана Кирили Розумовського. І кожна деталь цього замку кричить про те, що тут все зроблено так як подобається Розумовським (ви ж знаєте, що улюблений колір Кирила блакитний?).

Впродовж століть Маріїнівський палац реконструювали. Значнішу реконструкцію провели у 1868-1870 роках після страшної пожежі, що знищила другий поверх та всі парадні приміщення палацу. Під час відновлення палацу надбудували кам’яний поверх та оздобили фасад новими деталями, оновили інтер’єри в стилі класицизму з елементами бароко та ренесансу. Під час Великої Вітчизняної війни в Маріїнку взагалі поцілила бомба.

У 1945-1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора Павла Альошина. При цьому фасади палацу не зазнали істотних змін, а внутрішні приміщення були пристосовані для потреб урядових та громадських організацій. У зв’язку з цим було здійснено перегрупування деяких приміщень і дещо змінено інтер’єри. Однак, 1975 року було вирішено відновити палац у формах, максимально наближених до архітектури Растреллі.

Історія у цього палацу доволі насичена і яскрава. За те щоб оселитися у цьому місці постійно боролись представники влади. У 1992 -- палац став свідком важливої події в історії України ХХ століття – тут відбулася передача останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав’юком клейнодів еміграційного уряду УНР новообраному президенту незалежної України Леонідові Кравчуку.

На екскурсії ми почули мало нової інфрмації. Здебільшого те, що і так маємо у вільному доступі. Та і буклет про те, хто і коли оселявся у величному палаці видають безкоштовно. Там просто скопійована інформація з сайту офісу президента. Зате помилувалися експозицію картин і подарукнів президентів України, прогулялись церемоніальним залом та залом для переговорів. Побачили славнозвісний ліфт, який наказав тут збудувати Брєжнєв, зруйнувавши один з царських кабінетів.

Для мене територія Маріїнівки - незмінна локація для учасників революцій протягом останнього століття. Саме тут ховали учасників Жовтневої революції 1917 року. Під час Помаранчевої революції тут збиралась частина протестувальників, а в період Євромайдану, полохливо ховались “тітушки”.

З оглядового майданчика ми зробили декілька панаромних знімків з дніпровським мостом і вирішили зазирнути у ще одну політично-адміністративну будівлю поблизу.

Верховна Рада України

Я буду непопулярна в своїй думці, але мені подобається будівля ВРУ. Архітектура будинку втілює притаманні тому часу класичні прийоми і форми. Світлий колір і співзвучність природному ландшафту роблять його справді київською спорудою. Будинок Верховної Ради є зразком справжньої «української архітектурної класики» . До речі знаходиться споруда напроти центрального входу до Маріїнського парку на площі Консититуції і її спроєктував талановитий український архітектор Володимир Заболотний. Ви не повірите, але ми з Магдою вирішили завітати не лише в тутешній музей, але і в їдальню, швиденько перекуси. Зачасту вхід сюди вільний, тому тут постійно вештаються натовпи протестувальників та журналісти з центральних телеканалів.

У приміщенні засідання нам не потрапити навіть маючи посвідчення журналістів (яке ми маємо, але не станемо зловживати своїми правами задля того, щоб розповідати про оббивку крісел). Проте можна належним чином оцінити фасад та коридори. Увінчує будинок купол із металу та скла. Скляний купол з освітлювальним плафоном забезпечує приміщення природним світлом. У центрі його розміщено кришталеву люстру, що за формою нагадує соняшник мотив якого часто використовується в українському народному мистецтві. На основі національних мотивів в освітлювальний плафон зали введено кольорове скло. Пласка покрівля сучасної споруди додає їй композиційної гармонії.Під час німецько-радянської будинку верховної ради було завдано значних пошкоджень. У процесі реконструкції роках до головної споруди було добудовано триповерхову північно-західну частину для службових приміщень, що має в плані напівкільцеву замкнуту форму з внутрішнім подвір'ям. Саме туди нам і лежить дорога.

Також, перед центральним входом я звернула увагу на скульптурний елемент, який раніше не потрапляв до моїх очей. Як виявилось це чотири скульптурні групи, що передбачалося оригінальним проєктом. Ці скульптури репрезентують різні верстви населення України: робітників, селян, науковців та інтелігенцію. Ззовні споруда виконана у світлих тонах завдяки застосуванню світлого теразитового тиньку та світло-сірого турчинського граніту. З цими тонами контрастує темний тон цоколя, виконаний з полірованого лабрадориту і має значний виступ відносно площини стін.

Гармонійність архітектурних форм відчувається й у вирішенні інтер'єрів. Якісний тиньк, різні види природного та штучного мармуру, цінні породи дерева, нікельований метал, мідь, бронза, інкрустація, кольорове високоякісне скло, різьблення по дереву та гіпсу, мозаїка, кольорове рішення — це палітра, яку з великим художнім смаком застосував автор в оформленні внутрішніх приміщень.

Усе, включно з дверними ручками, виконане за авторськими проєктами, що забезпечує єдність стилю в оформленні інтер'єрів. За спеціальними ескізами та проєктами виготовлялися люстри, меблі, розписувалися плафони тощо.

Під час парламентських слухань та розгляду конкретних питань у сесійній залі у фоє третього поверху виставляються тематичні інформаційні експозиції. Періодично проводяться виставки живопису, графіки, народної творчості, фото, книжкових, документальних, музейних та інших експозицій.

Ще опишу декілька цікавих елементів ВРУ, які мені особливо подобаються:

Композиція “Квітуча Україна”

Парадні сходи до сесійної зали

Прапор України, внесений до сесійної зали Верховної Ради 24.08.1991 р. (його можна побачити в музеї)

А тепер про їдальню і тамтешні ціни

Наше депутатський обід:

Гречана каша - 13 грн.

Котлета по-київські - 48 грн.

Салат “Царський” - 85 грн.

Млинці “Помпадур” - 76 грн

Бутерброд з сьомгою - 48 грн.

Сирники - 43 грн.

Апельсиновий фреш - 30 грн.

Зелений чай - 10 грн.

Сирники надто солодкі та приторні, нежирні, їх подають зі сметаною. Мені смакує, бо мене не годуй хлібом, а годуй білим цукром. А ось Магдалина тактовно сказала “гидота”. Салат “Царський” грубо нашинковане олів’є з соленою червоною рибою та ікрою. У гречці мало масла, а млинці “помпадур” виявились подібним на вивернутий чебурек з жульєном (з залишків курки), шкода що тільки залитий майонезом. Загальний висновок який я можу зробити про їжу в депутатській їдальні, що то є ще той пережиток радянського минулого. Проте тут доволі дешево (і депутати навіть харчуються тут, ми з Магдою бачила декількох, наминали борщ та пили каву).

А остаточно для себе вирішила, що навіть адміністративні будівлі можуть бути цікавими, якщо на них дивити��я під правильним кутом, і я зараз не про очевидний Маріїнівський палац.

крамниця “Всі. Свої” на Хрещатику

Мають два шоуруми на Хресті. Вони розташовані одне напроти одного і уявляють собою 2 окремі магазини з одягом та декором для дому. Мені подобається концепція цього бренду в загальному і я обожнюю їх сезонні маркети, вважаю їх рівноцінною альтернативою Куражу, хоча навіщо обирати якщо можна тусити і там і там.

Я залюбки детальніше розповім вам про бренди представлені в крамниці одягу, але сьогодні ми з Магдою завітали в крамницю з декором, я не була тут років 100 хотілося б пошопитись, знайти якісь нові цікаві бренди, посуд, аромадиф’юзори, косметику в тому числі (після їдальні у верховній раді, хочеться чогось такого, людськького, сучасного, і з нашого часу).

1. Соуси та джеми від “Marry Jams”. Я взяла невеличкий бакалійний набір від свіжого бренду, у крайньому разі я про такий ще не чула. Зазвичай я беру маленькі баночки для проби, тому що у мене є мої власні партії закруток (так, я роблю консервацію) і якщо мені дуже подобається то обов’язково стаю прихильницею і довго не можу припинити купувати той товар. Торгова марка зареєстрована в Херсоні і це вже є хорошим знаком, тому що Таврія славиться своїми солодкими врожаями.

Апельсиновий соус з прованськими травами (буде файним доповненям до риби, я гадаю)

Гостра слива з зеленю (сподіваюся буде нагадувати ткхемалі і взагалі сливові соуси я дуже полюбляю)

Джем вишнево-шоколадний з коньяком (я не можу пройти повз поєднання шоколаду та вишні)

Джем полунично-банановий (то є один із улюблених конфітюрів мого дитинства, щось подібне готувала моя бабуся і подавала це з кисломолочним домашнім сиром, мені то дуже смакувало і гадаю смакуватиме багатьом, то просто як смузі у банці)

2. Десерт горіхово-кавовий від “Aumi”. Навідмінно від джемів про представлену марку я чула і склад їх паст та десертів у баночках мене заворожує. Я взяла велику банку горіхово-кавової намазанки, то буде своєрідна заміна нутелли на сніданок.

3. Аромасаше “Floral Hands”. Я взяла цей мішечок для того, щоб повісити його на кухні для ще приємнішого аромату. У складі різнотрав’я: чебрець, ялівець, майоран, рожеве дерево

4. Аромадифузор від бренду “Poetry Home” аромат “ Silence in Florence ”. Моя дім цієї осені пахнутиме сумішшю: іланг-ілінгу, карамелі, гвоздики, персику, сливи, ванілі, пачулі, евкаліпту, бобів тонка та червоної кущової троянди.

5. Керамічна блакитно-сіра чашка від бренду “Ряба ВОШ”

6. Керамічна рожева цукерниця у формі серця від бренду “B R U N C H”

7. Дерев’яна свічка від бренду “Wood Mood”

8. Деревяна масажна щітка від бренду “Wood Lavka”

9. Набір наліпок “Гусью Мать твою” від бренду “GIFTY”

10. Скраб для тіла з ладаном та трояндою від бренду “Чистотіл”

0 notes

sonyasnoya · 6 years

Text

Майстерня театру “ҐЕРЦЬ”

Напередодні великої прем’єри спілкувалися з режисером майстерні Данилом Слюсаром та акторкою Катаріною Срібницькою про масштабні плани, музику в їхній творчості та речі, які надихають на те, щоб бути свободним театром.

Розкажіть про те, як виникла ідея створення вашої майстерні?

Д: Насправді, ідея виникла дуже давно. У голові є дуже багато ідей, просто величезна кількість, а от саме ідея створення майстерні була однією з моїх найгармонійніших. Вона народилася тоді, коли я ще не бачив кінця свого навчання, але вже тоді знав, що робитиму далі. І з кожним новим днем, з кожною новою подією образ майстерні та її ім’я все чіткіше проявлялися. Можна сказати, що вона зароджувалася із саморозвитком: чим далі - тим яскравіше вона проявлялася.

Які особливості має театр “ ҐЕРЦЬ”?

Д: Зараз готуючи прем’єру я всюди вказував про те, що однією з найяскравіших особливостей майстерні є відбиття часу. Таке-от, абсолютне... Що відбувається в сьогоднішньому просторі, нашому українському суспільстві та більш глобальному світовому можна побачити в спектаклях майстерні.

В описі на FB пише, що вашим імперативом є краса, любов та свобода. Чим особисто для вас є ці речі?

Д: Якщо говорити про красу, то в кожному спектаклі є висока естетика, і вона проявляється в нюансах. От всі наші спектаклі зіткані з них. Таке суціальне плетево нюансування. Я можу доходити навіть до того, що кліпання очима може бути важливішим, ніж щось масштабне, що він зробив. Або набирання в легені повітря, як в нашому спектаклі “Vinona forever”, де є момент, як актриса Катерина Срібницька набирає в легені повітря і це доволі закцентоване. І це дуже важливий момент, навколо якого все побудоване.

Нашій команді взагалі притаманна висока естетика. І ми користуємося одними й тими самими прийомами не тому що в нас їх немає інших, а тому що це наші прийоми, наші символи. Воно постійно передається і перекочується із спектаклю в спектакль.

Любов - у різних проявах. Види різних кохань: від ��інки з чоловіком до Бога та ближнього.

Ну а без свободи театр просто не може існувати. Взагалі я вважаю не свободними театри, які існують в Україні зараз. І в принципі дуже багато мистецтва не свободного. Вони не можуть навіть вирватися зі свого кола власного, порвати зі своїми вподобаннями, скажімо. Дуже часто вони навіть не усвідомлюють, що на них впливає і повторюють повтор. Вони копірка з копірки. Як режисер, я намагаюся кожний раз ставити собі за мету вирватися, при цьому використовуючи одні й ті самі символи, але кожного разу відкриваючи щось нове.

К: Коли наш режисер Данило показав нам цю цитату і сказав: “це буде заголовоком нашого театру”, то я одразу подумала, що ці три таких масштабних слова стосуються нашої команди, яка складається з трьох людей. Краса - до нашого режисера, свобода - до нашого актора Володі Клименко, який є неймовірно свободною людино і в тому числі у своєму баченні світу, а от мені залишається те, що може, мабуть, нести жінка - любов. Все у нас настільки органічно, і через це напевно нам поки що не потрібно розширюватися. Якщо і з’являтимуться нові люди, то доведеться додавати ще слів до цієї масштабної цитати.

Д: Я ще хотів підкреслити стосовно свободи Володі Клименко, який зараз надзвичайно свободно пише музичний альбом - LP нашої майстерні.

До речі, про музику. Ваші вистави доволі сильно змінилися за останній рік. Наприклад, додався музичний супровід. Чим викликані ці зміни і чи маєте ви якісь масштабні плани стосовно цього?

Д: Ми завше жили з музикою і мислили музично. Навіть більш музично, ніж театрально. У нас є спектакль “Вода у вогні”. Він про звуки в тобі і довколо тебе. Цей спектакль все ж таки більше музично брудний: він рваний, він не гармонійний, в ньому немає скоріше музичної структури, яку можна було б спрйимати. Вні більше драматично музичний, там використані проникливі звуки блок-флейти, барабанів, гармоніки, звуки води та крапель. А потім ти розвиваєшся, чіткіше бачиш якісь горизонти та стилі і вже бачиш чіткіше якісь музичні семпли. Тобі мало якогось драматичного звучання, і ти вже йдеш до композиційного. До того, що вже можна якось називати треком. До речі, деякі шановні відомі музиканти в Україні, не буду їх називати, казали, що це замало для того щоб називатися треком, але забагато для того, щоб супроводжувати якесь прикладне мистецтво.

К: До цього ми говорили про красу, любов та свободу, і я можу сказати, що ці три терміни якраз і підштовхнули нас на те, щоб додати щось до свого театру. Щоб не бути просто театром. Потрібно ще творити, окрім вистав, окрім мистецьких відеопроектів і додавати музику. Особливо це відчув Володя, а потім наш режисер розкрутив цю ідею, і нас з Володею розкрутив, тож тепер у нас набагто більше музики.

Як взагалі на вашу думку музика впливає на сприйняття театру?

Д: Коли я починав ставити спектаклі, мій майстр казав, що їм не вистачає якоїсь музики, от саме фонової. Наприклад, спектакль “Страсті” був дуже гучним через те що в ньому була тиша. І ця тиша трішечки роз’ятрувала увагу і нерви, вже звиклого до якогось шуму, примітивних мелодій глядача.Спектакль починається з того, що просто можна почути дуже потужні кроки. Далі все заповнюється рухами акторів, їхніми поглядами, а музики не було.

І потім кульмінаційно один актор грав на губній гармоніці і тоді я розумів, що музика є важливою складовою, не менш важливою, ніж сам актор. А не якась бездумна підкладка, тому що музика це так само повноцінний компонент мистецтва, як і актор. Просто музику ж творить сама людина. Тому наші вистави аскетичні, і виразних засобів в них обмаль, тому ми не можемо нехтувати ще й музикою. На ній будується особливо наш новий спектакль. Музика - найголовніше, що є в спектаклі.

К: Я хотіла додати, що для нашого режисера слово “фон” є чимось дуже дратівливим. Ну нічого не може бути фоном! Ні актор, ні музика, ні дія. Тому якщо є музика, то вона є частиною вистави і це конкретний момент. І це не може змішуватися. Власне, тому відокремилася музика.

Д: Ми ще зараз готуємо окремий фотопроект...

К: Це все у нас як по поличках: відео, музика, театр, дія, фото. Як окремі частини нашого існування.

Це інтерв’ю, до речі, вийде в розділі “Кіно”, тому давайте трохи поговоримо про це. Чи шукаєте ви якусь інспірацію у кінематографі?

Д: Взагалі я утримуюся відповідати на такі питання, виділяючи когось окремо, але от нещодавно подивився два фільми Тома Форда. Це не режисер - це модель’єр. Вони мене надзвичайно вразили і сформували остаточну думку про те, яке кіно може представити публіці наша майстерня. Потрібно ще до цього остаточно прийти. Це буде, але не скоро...

К: Данило розкрив наш секрет про те, що ми робитимемо далі! Насправді це одна галузь, яку нам все ж таки потрібно зайняти. У нас є на це сили, є на це бажання, є краса, любов та свобода... (сміється)

Д: Я би хотів ще підкреслити, що наші кіна будуть тими самими спектаклями, просто зафільмованими. В них буде багато тиші, багато місця для самого глядача, де він зможе реалізувати свої думки та фантазії, перевірити себе, а не одразу казати “я не розумію”. В мистецтві взагалі немає місця цій фразі!

От ви перерахували ресурси, які ви маєте на реалізацію ваших масштабних планів, але не сказали про гроші. В українських реаліях насправді дуже мало на це фінансів. Чи вважаєте ви це проблемою і як плануєте поратися з нею?

Д: Де їх шукати? Ми їх заробляємо, фактично робимо кожний спектакль за свій кошт. Наша майстерня не має своїх спонсорів. Скажімо, взаємовигідні поєднання ще не траплялися на шляху. Власне, ми зважилися на такий крок, і от-от має вийти наш преокт на “Спільнокошті”. Чесно кажучи, я не знаю чи це стиль майстерні, але ми спробуємо.

К: Так, мабуть це є проблемою, але це класно коли в тебе є якийсь поштовх на вирішування цих проблем. Можна сказати, що це якась пробелма, але на даний момент люди надзвичйно самостійні і можуть щось зробити самі. І знайти гроші, і заробити, і знайти тих людей, яким було б цікаво інвестувати. І якщо воно дійсно потрібно, десь там в космосі - то вони знайдуться. Якщо дійсно потрібно для України знімати такі кіна, а мені здається, що вони надзвичайно потрібні, то ми зможемо десь знайти гроші.. Це може я така оптимістична і вірю в це. Хоча, навіть не вірю - я відчуваю інтуітивно.

25 квітня у вас виходить нова вистава. Розкажіть про що вона і чому варто її відвідати?

Д: Спектакль називається “Бо вже пливе Левіофан, і треба поспішати..,”. І це, власне, усі слова, які будуть у спектаклі, тому така довга назва. Вистава про те, що відбувається безпосередньо у нас в країні, починаючи з 2015 року і не тільки в нас: від цього починаючи, і далі глобально розростаючись, тому що цей символ є надзвичайно глобальним, основним.

К: Зі сторони свого героя я можу додати, що там буде питання “хто все ж таки переможе?”. Чи той, від кого нам потрібно поспішати, чи потрібно до нього прийти. І це буде питання дії, чи зможемо ми перед вами це зробити, перемогти ��ого, кого потрібно відправити. Чи ми його переможемо, чи не переможемо.

У нас буде два герої - жінка і чоловік, і тут буде відбуватися не тільки протидія жіночого і чоловічого, а і чи поєднаються вони, чи зможуть вони побачити один одного, чи об’єднаються для того щоб перемогти Левіофана.

І тут все глядач зможе сам для себе побачити. Це така особилвість нашого театру - коли глядач до нас приходить, ми не обмежуємо його конкретністю. Який в нього буде настрій, так він і сприйме цю виставу і взагалі всі наші вистави. От мабуть і є велика премєра, через те що це особилва вистава. Людина буде свободною, вибір буде свбодним - чи буде далі щось робити ця людина. Тут потрібно брати цю проблему, йти до неї і дивитися їй в очі. Чи зможеш ти, глядач, впоратися з цим?

Квитки на виставу можна придбати за посиланням: https://dnepr.internet-bilet.ua/bo-vzhe-plive-LEVIAFAN-i-treba-pospishati

Дякую за розмову Данилові Слюсару та Катаріні Срібницькій.

Фото: Олена Льон

1 note · View note