#українська жінка

[ukrainian-aesthetic]

Скарби українського жіноцтва

[julia--blake]

Taras Shevchenko  "The Tale", 1844

...Shevchenko's explanatory text to the etching:

" - And where and where does God take you, moscovian? and where did you take tobacco from: isn't it with veratrum?! Because we know you, underdogs!!!

- From Russia itself, we are going to the other world, lady death!… and the tobacco is truly from Lubensk…"

Also known in the literature as "The Soldier and Death".

The basis of the etching is a story about a soldier's conversation with death, common in Ukrainian folk art.

The dialogue between the soldier and death takes place on the outskirts of the village against the background of the Ukrainian landscape. Death with a large scythe in his right hand, dressed as a Ukrainian woman, does not look scary and relentless. Maybe she will just smell the tobacco, leave the "moskovian" and move on. Explanatory text, plot, images imbued with benevolent humor. The work is flooded with bright light - perhaps the action takes place at noon.

Previous places of preservation: T.G. Shevchenko Central Museum, Kyiv.

___________________________

Тарас Шевченко "Казка", 1844

Справа внизу на зображенні автограф і дата: Шевченко // 1844. Посередині назва: Казка. Нижче неї – пояснювальний текст Шевченка до офорта:

– А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? і де таки табачку брали: чи не з чимиричкою часом?! бо ми вас знаємо, піддобрики!!!

– Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно лубенский…

В літературі відомий також під назвою «Солдат і смерть».

В основу офорта покладено поширений у народній творчості сюжет про розмову солдата зі смертю.

Діалог між солдатом і смертю відбувається на околиці села на тлі українського краєвиду. Смерть з великою косою у правій руці, вбрана як українська жінка, не виглядає страшною і невблаганною. Можливо, вона таки тільки понюхає табачку, залишить "москалика" і піде собі далі. Пояснювальний текст, сюжет, образи пройняті доброзичливим гумором. Твір залитий яскравим світлом, — можливо, дія відбувається в полудень.

Попередні місця збереження: Центральний музей Т. Г. Шевченка, Київ.

[bl00dysword]

Олена Ґердан-Заклинська, 14 квітня 1916 – 23 січня 1999. (із посиланням на статтю)

Українська танцівниця, хореографка, лауреатка Міжнародного фестивалю танку в Брюсселі, поетеса, публіцистка, художниця, поліглотка (володіла українською, польською, чеською, німецькою, французькою, англійською і латинською мовами). Також, жінка вміла співати, римувати, грати на фортепіано, та мала свої власні танцювальні школи в Америці та Канаді.

——

Olena Gerdan-Zaklinska. April 14, 1916 – January 23, 1999.

Ukrainian dancer, choreographer, laureate of the International Tanok Festival in Brussels, poet, publicist, artist, polyglot (she spoke Ukrainian, Polish, Czech, German, French, and Latin languages). Also, Olena could sing, rhyme, play the piano, and had her own dance schools in America and Canada.

[dhr-ao3]

Коли ти в мене є

Коли ти в мене є https://ift.tt/tPx4TfB by golden_hour Можливо, Герміону заполонив її професор. Words: 5573, Chapters: 1/1, Language: Українська Fandoms: Harry Potter - J. K. Rowling Rating: Explicit Warnings: No Archive Warnings Apply Categories: F/M Characters: Hermione Granger, Draco Malfoy Relationships: Hermione Granger/Draco Malfoy Additional Tags: АВ - Коледж/Університет, АВ - Сучасний світ, АВ - Маґли, Професор Драко Мелфой, Старший чоловік/Молодша жінка, Стосунки вчитель/студентка, Різниця у віці, Дакріфілія, незахищений секс, У Драко Мелфоя великий член, Переклад українською | Translation in Ukrainian via AO3 works tagged 'Hermione Granger/Draco Malfoy' https://ift.tt/5yFD1f7 September 16, 2023 at 03:50PM

[darkrwitch]

The book: Into the water

(Глибоко під водою)

Author: Пола Гоукінз

Publisher: Клуб Сімейного Дозвілля

Year: 2017

Genre: Детектив

Pages: 320

Language: Англійська / українська

The description: Бережіться тихої води, адже ви не знаєте, що ховається під нею... Гарне мирне містечко. А поруч із ним Затон Утоплениць — затока, яка протягом століть забирала життя десятків жінок. Письменницю Нел Ебботт зачаровували моторошні легенди про це місце і його жертв. Та ось Нел стала однією з них... Здавна чорні таємниці затону отруювали свідомість тутешніх людей. І сьогодні мешканці містечка вже не мають вибору: його зробили за них сто років тому, а може, кілька століть. Загадку потрібно розгадати до того, як темна вода прийме у свої глибини нову жертву.

Taken: 04.02.23

Started: 11.06.23

Finished: 13.06.23

First Impression: Я читала цю книгу вдруге, тому дещо для мене не було здивуванням, а дещо навпаки провиднілось за другим читанням, те, чого я не помітила чи не зрозуміла вперше. І короче кажучи: капець. Я отримала такий шок коли деякі безобідні сцени зрозуміла…

Але почну з мінусів: мені дуже не сподобалась кількість героїв, точніше скачки від одного до іншого, ще й коли оповідання в одній главі йшло від першого лиця, а в другій вже від третього. Один персонаж, як на мене, важливий для сюжету, але його думки і переживання — ні, мені було нудно і тяжко читати глави від лиця цього персонажу. Хоча, якщо подумати, то і для сюжету він не настільки важливий… Не знаю.

І не ясно, хто головний герой, особисто для мене Джулс (не зрозуміла приколу, чому вона не Джулія, а Джулс, хоч її сестра називала її Джулією), але і детектив Шон, хоч з ним є проблеми, він трагічний персонаж для мене. Отож бо мені не ясно, не зручно коли «головний герой кожен». Дехто не вартий звання головної ролі, а дехто… Все складно, це також можна назвати мінусом. Велика кількість героїв і не ясно, хто головний. Я раз навіть запуталася при прочитані.

Але мені сподобалася Ліна, її характер, що передавали через повадки і думки. Сподобався момент, який я не пам'ятала, що там є персонаж-лезбійка. І сподобалось звертання до тебе — Нел Ебботт. Та, хто померла і була початковою точкою всієї історії у книжці. Мені сподобалась ця жінка і те, як про неї відзивалися інші. Хоча було дивно, як її молодша сестра з глузду їхала в Млині і зверталася до померлої. Чесно, там було декілька сцен які викликали у мене питання і нерозуміння, вони не дуже були важливі, як на мене. І момент з Джулс… Я спочатку як не зрозуміла, а потім як зрозуміла! За другим читанням тексту я тільки зрозуміла той абзац і це повний абзац. А такі люди ж справді існують. І те непорозуміння між сестрами, через що одна ігнорувала іншу.

В загальному мені сподобалося, буду читати втретє вже для своєї особистості роботи, тому що моєму персонажу дуже близька доля персонажа із книги Поли Гоукінз.

Rating: 7/10

[rostyslavua]

Українська медсестра в умовах окупації: між рятуванням та власними ризиками

https://antiraid.com.ua/news/ukrainska-medsestra-v-umovakh-okupatsii-mizh-riatuvanniam-ta-vlasnymy-ryzykamy/ Під обстрілами і в окупації, коли не було ані світла, ані зв’язку, медсестра Наталя Глуходід не залишила своїх пацієнтів в Осколі під Ізюмом. Лікарню захопили росіяни, але жінка не пішла на співпрацю з ворогом. Але й присязі Гіппократа не зрадила. Село Оскіл розділяє ріка. Правий берег росіяни захопили ще в середині березня, гатили звідси по […] Повідомлення Українська медсестра в умовах окупації: між рятуванням та власними ризиками з'явилися спочатку на ANTIRAID. via ANTIRAID https://antiraid.com.ua/home/ September 25, 2023 at 08:37PM

[ao3feed-liushen]

Дивні (та не дуже) наслідки відхилення ці

read it on the AO3 here

by Emiliya

Все почалося з того, що та нестерпна жінка ледь не померла через відхилення ці.

----------------

Льов Цінґе, прийшовши до тями після відхилення ці в печерах Лінсі, зрозумів, що його шидзє змінилася занадто сильно, ще й в кращу сторону. Шень Юань це Шень Юань, тому вона розмовляє сама з собою (та з системою) свято вірячи, що Льов-шиді її не чує. Хто зна звідки така впевненість. Льов Цінґе ж в цей час думає про те, яка приваблива жінка його шидзє і сам же себе лає за це.

Words: 1222, Chapters: 1/1, Language: Українська

Fandoms: 人渣反派自救系统 - 墨香铜臭 | The Scum Villain's Self-Saving System - Mòxiāng Tóngxiù

Rating: Teen And Up Audiences

Warnings: No Archive Warnings Apply

Categories: F/M

Characters: Liǔ Qīnggē, Shěn Yuán | Shěn Qīngqiū

Relationships: Liǔ Qīnggē/Shěn Yuán | Shěn Qīngqiū

Additional Tags: Horny Liǔ Qīnggē, Horny Shěn Yuán | Shěn Qīngqiū, Female Shěn Yuán | Shěn Qīngqiū, Out of Character, mu qingfang cameo, shen yuan thinks out loud, liu qingge metaphorically qi deviates, ling xi caves, shen yuan wants to lose her virginity, but also she wants do right things, some nipples, Some Humor, бети нема ми вмираємо як дзінь ґваншань

read it on the AO3 here

[andriy-synuk]

Завершив свою чергову роботу на тему україно-російської війни. Картина називається «Полювання». На ній в національних кольорах зображена жінка, яка вдягнена у шкіру ведмедя. Цей сюжет символізує перемогу України над росією на полі бою. Жінка – це українська берегиня, що настраждалася від окупантів. Ведмідь – ворог, який своєю жахливою поведінкою загнав себе спочатку в барлогу, а потім – став жертвою на полюванні, а тепер – елемент одягу переможця.

[alinaawords]

Про посмішку Мони Лізи чи фемінізм 50х років

Часто деякі фільми чи книги видаються нам застрілими. Не підходящими для нашого часу. Посмішка Мони Лізи. Одна з героїнь сказала, що це посмішка щастя. Такого, знаєте, примарного. Коли хочеш зберегти всередині все, що відчуваєш насправді.

Зараз багато хто , я впевнена, відчув щось знайоме. Як часто вам доводилось робити певні вчинки або навпаки стримувати себе, щоб виглядати добре в очах оточуючих. Не зовсім приємне відчуття, погодьтесь. А якщо я скажу, що так буде проходити все ваше життя? Зробити вибір, який задовольняє суспільство. Обрати долю. Обрати життя. Цілі. Хоббі. Обрати кожен новий день. Зробити так, щоб не втратити "обличчя". Щоб видаватися ідеалом для певною маси людей. Або ж просто тому що так прийнято. Так звично для всіх.

Знаєш, можна було б сказати, що дівчата та жінки приблизно 50х років минулого століття (а це на секундочку 70 років тому) мали образ ідеальної дружини та часто нав'язану мету вийти заміж, народити дітей та стати берегинею того самого "сімейного вогнику". Вони не могли бути собою. Не було такого варіанту - піти наперекір всім та не втратити те своє "обличчя". Є статистика про те, скільки міліонів життів було травмовано чи зовсім зруйновано? А це дійсно страшно.

А ще страшніше те, що ми недалеко втекли від цього. Як люблять казати деякі чоловіки, прав жінок зараз ніхто не обмежує. Так. Ми дійсно не знаходимось в такому жахливому становищі, коли коледжи для дівчат тільки створювалися, коли вийти заміж та народити дітей було найнеобхіднішим для дівчини, коли отримати професію для жінки було чимось дивним. Але ви пропустили одну важливу річ. Ключ всього в тому, що дівчата не слухають своє серце. Це було як 70 років тому, так і продовжується зараз. Ми не прислухаємось до себе. Своїх бажань. Нам важко розібратись в нашому покликанні. Але ж все просто - варто просто бути собою. Незалежно від часу, місця чи обставин. Варто перестати навішувати ярлики. Бути домогосподаркою - для когось такое означає бути собою. А головне, дійсно щасливою. Бути вчителем, художницею, археологом чи програмістом. Журналістом чи математиком. Бути собою. Змушувати своє серце битися частіше, а очі горіти від щастя. Розуміти, що ти в своїй тарілці. Що знаходишся саме там і робиш те, чого хоче душа.

[zosiasonya]

поговоримо про "завірюху"

Зараз читаю для "Навиворіт" черговий опус - це "Завірюха" (або, як я люблю її називати російською, "Пурга") Анастасії Нікуліної. Я б написала пост для блогу, але такими темпами він дуже швидко засмітиться. Тому пишу тут.

Головних героїв двоє. Перша - Леся, типова дівчина, яка ніколи не виходила за межі свого села (та лісу на його кордоні). Карі ооочі, чорні брооови! Другий - Яр, чоловік з ��еликого мАгІчНоГо роду Завірюх, які не мають контакту зі звичайними смертними і мешкають на іншому кінці лісу. Він рятує Лесю від ведмедя. Вони знайомляться.

В мене є проблеми вже з їхнім першим поцілунком. Ініціатором його є Яр, і він робить це дуже спонтанно. Тобто Леся не подає йому ніяких сигналів, що її можна поцілувати. Після цього вона виказує своє невдоволення, хоча зізнається, що він їй подобається. Але нагадую, що “їй сподобалося” - це не аргумент.

З цього моменту чим далі, тим гірше. Яр постійно кидається фразочками типу “ти належиш мені”. Романтично? Ні. Страшно і неприємно.

Яр і Леся зустрічаються таємно у лісу, бо в обидвох суспільствах існує стигма проти іншого. В одному моменті Леся іде до лісу пізно ввечері і зустрічає сільського хлопця Андрія. Він пропонує провести її додому, бо ходити самою вночі небезпечно. Леся не прагне видавати секрет, тому погоджується. Коли вони ідуть, на Андрія нападає Яр і відчитує Лесю за те, що розмовляла з іншим чоловіком.

Леся і Яр одружуються. Вона знову звертає увагу на іншого чоловіка (не романтичну, а просто хоче допомогти). Яр “граливо” підіймає її, погрожує їй побиттям і заносить в хату. При чому Леся по-справжньому лякається. І я розумію, чому. Для мене це теж виглядало як побиття.

Пізніше Яр доволі грубо вимагає, щоб Леся готувала. Вона чорним по білому пояснює йому, що не хоче, і просить його не наказувати їй, що робити. Це єдиний раз в усій книзі, коли героїня щось робить. Але в результаті в неї все одно нічого не виходить змінити. Вона все ще кохає Яра, вони миряться та живуть собі далі.

У кінці твору - о диво! - Яр урочисто оголошує, що жінки теж мають право голосу. При цьому він не починає краще відноситись до Лесі. And then the whole bus clapped. Який фемінізм!

Все це було б нічого, якби Яр був показаний як негативний персонаж. Але він є по суті головним протагоністом, що показаний в гарному світлі. Авторка явно йому симпатизує.

Коротше, твір сексистський і має проблему зі згодою. Хотіли як краще, а вийшло як завжди.

[demiurgeua]

У київській мерії відбувся тренінг для жінок із виживання і самооборони

У київській мерії відбувся тренінг для жінок із виживання і самооборони

19 лютого 2022 року в приміщенні Київської міської державної адміністрації відбувся тренінг для жінок із виживання в місті у випадку імовірних бойових дій, техногенних чи природних катастроф. Тренінг, який організувала громадська організація “Українська жіноча варта”, відвідало близько 300 жінок. У Києві відбувся тренінг для жінок із виживання в умовах бойових…

[vippls]

Сьогодні мій двоюрідний брат сказав, що він росіянин. На моє питання "Чому?" він відповів:"Я не хочу разговаривать на украинском, значит я русский". Він громадянин України, до речі, і все життя жив саме тут.

Цікавий факт, серед людей молодшого/середнього шкільного віку у Сумах(на жаль, не знаю яка ситуація по всій Україні) поширена думка, що українською говорять лише ботани та тупі(тобто або найрозумніші, або нуйдурніші, правильно?). І це мене обурює. В Україні Українська мова стала чужою, "негідною", принизливою.

Століттями українську мову робили мовою нижчого класу, селюків, а російська була "великим и могучим языком", який штучно впроваджували в Україні. Росія була "братом" , який захоплював наші землі та намагався відібрати мову, бо чия мова-того й влада. Великі люди боролися за право говорити солов'їною, помирали за нього, страждали і сподівалися, що у майбутньому Україна стане незалежною країною, де люди зможуть вільно розмовляти рідною мовою. Але ми звернули не на ту стежку. Україна стала незалежною,але кому це потрібно, якщо ��юди так і не стали українцями?

У моєму оточенні є лише 2 людини,які говорять українською. Це моя мама і вчителька української мови. І я дуже ними пишаюся, особливо мамою. Вона почала говорити українською у всіх сферах життя не зважаючи на те, що ніхто її не підтримував, навіть я посміювалася з неї через неправильну вимову та суржик. Але вона старалася, свідомо заговорила рідною мовою і більше не поверталася до іноземної російської. Жінка, в оточенні якої не було україномовних людей заговорила українською. Жінка, над якою сміялися, не здалася і не повернулася до звичної всім сумчанам російської. Я пишаюся нею. Пишаюся кожним, хто не побоявся і заговорив. Кожним, хто зробив вибір на користь рідної мови і підносить її зі статусу "язык быдла" до мови самостійного українського народу.

Не спілкуйтеся мовою тих, хто намагався знищити ваш народ, будь ласка❤️

[zhitomir]

Житомирщина святкує 150-річчя від дня народження Лесі Українки

Сьогодні, 25 лютого, на всеукраїнському та міжнародному рівнях відзначається 150-річчя з дня народження нашої славетної землячки – письменниці, перекладачки, фольклористки та культурної діячки Лесі Українки. На честь ювілею десять незвичних образів Лесі Українки представив у Житомирі Олександр Грехов - київський художник-ілюстратор, відомий серією робіт «Квантовий стрибок Шевченка». Цього разу він вирішив пофантазувати з образом Лесі та показати, як поетеса могла б виглядати на полотнах відомих художників минулого: Ван Гога, Казимира Малевича, Піта Мондріана, Василя Кандинського, Сандро Боттічеллі, Соні Делоне, Роя Ліхтенштейна, Фріди Кало, Пікассо.  «Маємо навчитися розмовляти з митцями не як з пам’ятниками, а як зі звичайними людьми, а образи їх можна використовувати не тільки на вишиванці, а зробити популярними у соціальних мережах», – каже автор.  Національний герой, за переконанням Грехова, має бути «живим» та вплетеним у сучасний світ.   

«Я намагаюся зробити Лесю більш сучасною та продвинутою, аби моє покоління та покоління після мене могло переосмислити саму поетесу та її творчість», – зазначив художник.

Виставка «Десять обличь Лесі» експонується у Будинку української культури (вул. Велика Бердичівська, 61/18). Її переглянути можна до 24 березня.

  Ексклюзивний конверт і марка із зображенням Лесі Українки

Сьогодні, 25 лютого, до 150-річчя від дня народження Лесі Українки Укрпошта випустила ексклюзивний художній немаркований конверт і власну марку з її зображенням.  

«До 150-річчя від дня народження Лесі Українки національний поштовий оператор створив та випустив новий ексклюзивний конверт із зображенням української поетеси. Портрет Лесі Українки зроблений у патріотичних блакитно-жовтих кольорах та сучасній техніці постеризація, що нагадує поп-арт і роботи Енді Воргола. Автор малюнку поєднав традиційні патріотичні мотиви та сучасне мистецтво», – зазначив Міністр інфраструктури Владислав Криклій.

На конверті також зображені найвідоміші рядки з віршів поетеси.

  Влада вшанувала пам’ять Лесі Українки

Керівництво Житомирської обласної ради вшанувало пам'ять у Літературно-меморіальному музеї та біля пам'ятника Лесі Українки у місті Новоград-Волинський.  

«У День народження Лесі Українки завітав на Батьківщину нашої геніальної землячки у Новоград-Волинський. Неймовірно сильна та талановита жінка, письменниця, поетеса, драматург, перекладачка, фольклористка, культурна й громадська діячка та євроінтегратор України. Все це про нашу Лесю. Твори Українки визнано шедеврами світової літератури», – повідомив у Facebook голова облради Володимир Федоренко.

Від імені президента Володимира Зеленського встановлено кошик квітів до пам’ятника письменниці у Києві. Також від глави держави встановлено квіткову композицію на могилі Лесі Українки на Байковому кладовищі у столиці. 

Лариса Петрівна Косач

Лариса була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини. Навчання отримала переважно домашнє. Спочатку навчалася за програмою матері (Олена Пчілка взагалі принципово до 5-го класу вчила своїх дітей вдома, українською мовою, остерігаючись, щоб російська школа їх не зіпсувала), пізніше окремі вчителі приходили до неї додому, бо через туберкульоз кісток, який діагностували в десятилітньому віці, Леся тривалий час була прикутою до ліжка. Попри це, Леся Українка досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька (французькою володіла краще, ніж російською), німецька, англійська, італійська, польська,  болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера.  У 19 років написала для сестер підручник «Стародавня історія східних народів», Інформує Український інститут національної пам'яті. Через хворобу (а точніше – через потребу постійного лікування) Леся Українка об’їздила всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті, три роки прожила в Криму, в Ялті. Любила бувати в театрі та опері (відвідала майже всі найкращі європейські театри), прекрасно розбиралася в європейському мистецтві, скрізь записувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками літератури та науковими працями. Критикувала «народництво» і всіляко просувала європейські тенденції в українську культуру, стала однією з провісників модернізму в українській літературі. Леся Українка разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі. Її жіночі образи – вільні у своєму виборі, самодостатні, горді і незалежні, що для того часу було абсолютним викликом, особливо на теренах Російської імперії. Друкувалася на сторінках започаткованого в 1887 році жіночого альманаху «Перший вінок», біля витоків якого стояли Наталя Кобринська та Олена Пчілка. Підтримувала емансипацію та жіночі рухи, які виступали за більші можливості для жіночої самореалізації.  

У 1888 році разом з братом Михайлом стала співорганізатором літературного гуртка української молоді «Плеяда». Серед членів гуртка були Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел Кримський, Максим Славінський, Олександр Черняхівський та інші. Леся не лише писала власні твори, але й активно займалася перекладами, адаптуючи європейську класику до українського читача. На той час українська література, яка була переважно сконцентрована на зображенні села, зіткнулася з проблемою нестачі слів для збільшення образності. Тому українська інтелігенція взялася за модернізацію української мови. Зокрема, Лесі Українці ми завдячуємо слів «промінь», «напровесні», Олена Пчілка ввела в лексикон українців слова «палкий», «мистецтво», «переможець», «нестяма», а Михайло Старицький подарував нам такі слова, як «мрія», «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темрява», «страдниця» та ін. Все її життя було боротьбою: з хворобою, із суспільними догмами, за право бути українкою, мати власну думку, жити своїм розумом, не бути ні від кого залежною. Іван Франко назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Останні роки прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою, у неї відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.

from Журнал Житомира http://zhzh.com.ua/news/2021-02-25-9384 Читай Новости Житомира на zhzh.info

[dhr-ao3]

Проведи зі мною це Різдво

Проведи зі мною це Різдво https://ift.tt/sncIZX6 by Caramelka21 — То… ти втікаєш від обов‘язків? — Мелфой широко посміхнувся, насолоджуючись обуренням на лиці Герміони. — До твого відома, — трохи ображеним тоном сказала жінка, — це називається відпустка. Вони сиділи в її квартирі та пили чай. Герміона не пам‘ятає, як так вийшло, що Драко опинився тут. Words: 1507, Chapters: 1/1, Language: Українська Fandoms: Harry Potter - J. K. Rowling Rating: General Audiences Warnings: Creator Chose Not To Use Archive Warnings Categories: F/M Characters: Draco Malfoy, Hermione Granger Relationships: Hermione Granger/Draco Malfoy Additional Tags: Romance, Christmas Fluff, Enemies to Lovers via AO3 works tagged 'Hermione Granger/Draco Malfoy' https://ift.tt/gQGcM49 December 26, 2022 at 11:52PM

[darkrwitch]

The book: 守娘 Guardienne

(Берегиня)

Author: Наунау

Publisher: Safran book

Published in: 2018 / 2021

Genre: Маньхуя

Number of pages: 188

Language: Китайська / українська

The description: Дивлячись, як невістка стала одержимою забобонами, щоб народити хлопчика, головна героїня йде супроти сусідських нарікань, що їй вже теж час кичкою голову закрутити. Перед лицем загрози, яка невпинно наближається, дівчина понад усе бажаю бути вільною.

Тіло потопельниці, небачений раніше ритуал і беспристрастна, витончена й загадкова жінка, яка побачила проблеск надії в чесній дівчині з «великими» ногами. Однак юнка метається в нічних кошмарах через сліди рук, що з'явилися в неї на тілі. Яке перетворення очікує на неї пізніше: доросле вільне життя чи моторошна та жорстока дійсність?

Елегантно та талановито в оповідь вплетені особливості місцевого фольклору та народних оповідок, вимальовуючи перед читачами галерею печальних жіночих образів.

Was taken: 22.11.22 / 01.02.23

Was read for: ≈2 год

First impression: Мушу визнати, я мало що зрозуміла з цієї історії, тому що це моя перша прочитана (в загальному) тайванська маньхва і китайськими традиціями я мало цікавилася. Проте, мені сподобалася сама ілюстрація, наче чорнилом і пером, видно, що герої китайці, але розрізнити їх все одно можна. До того ж, дуже красиво зображено самі вулички, люди на задньому фоні і виокремленні вікнами речі. Але мені все ще було складно читати і вчитуватися, так, це різні речі. Складно читати було через читку зліва направо, дуже непривично, бо в електронному варіанті не помітно, а тут тримаєш книгу в м'якій обкладинці з хорошим друкарським папером, що непросвічує, і читаєш задом наперед.

А «вчитуватися» було складно в історію. Повторюся, я не цікавилася китайськими традиціями, ця частина Азійських лісів для мене темна, на відміну від японських чи корейських традицій. Основна задумка зрозуміла одразу: в Китаї жінка без чоловіка — ніщо, а якщо родила дівчинку, а не хлопчика, то зась їй! Було жахливо розуміти, що таке насправді відбувалося раніше і, мені здається, навіть сьогодні так. Чудово зображені забобони Шильов, що народила дочку, чим пристидила чоловіка, але читати подробиці деяких ритуалів у виносках після глав було трохи противно… Ворожка просто якась богиня, вона дуже красива і мені подобається її замкнутий і скритний характер, не до кінця зрозуміло хто вона, але в майбутньому це буде по волі сюжету. Правда її ритуали… Може, то я привикла до пишності, але деколи ці ритуали або на одну сторінку, або взагалі на пів, навіть не зрозуміло, що сталося, як перегортаєш сторінку, а вони вже закінчили і йдуть деінде. Це було трохи дивно. Хоча ці ритуали були важливі в сюжеті, сама задумка мені сподобалась, а ще й головна героїня така розумниця. Мені подобається, як її зобразили з великими круглими очками і «бубликами» на голові, схожа на дитину, бо бігає туди-сюди, але кмітлива і хитра — як цікаво вона придумала визволити свою служницю від злодіїв. І в неї дуже хороші відносини з старшим братом.

В історії є духи і магія, ну, швидше, ворожіння, хоч коли Ду Дзє відправляли з храму до аптеки, авось допоможуть зі здоров'ям, я сміялася. Тоді ж все оберегами лікували, а тут Ворожка і пан Ґво їй навідріз кажуть, що таким не займаються і це не допомагає. А правда на стороні головної героїні, які там ліки або тельбухи допоможуть, якщо її привиди дітей переслідують? Чорні сторінки з розмитими білими силуетами новонароджених малят викликали мурашки…

Том 1 не закінчує історію, навпаки на цікавому моменті з Ворожкою обривається, а я хочу читати далі, але 2 тому ще немає. Хоч я мало зрозуміла моменти з традиціями і ритуалами, сам факт, що це історія про те, як в Китаї жінок і дівчат притискали очевидний. І це цікаво, навіть якщо для мене трохи заплутано. Звісно ж я буду чекати 2 том і придбаю його собі, я хочу знати, чим це все закінчиться.

Rating: 7/10

[annikamaysan-blog]

Fashion-проза у сучасній українській літературі (на прикладі творів І. Роздобудько та Д. Матіяш)

Сучасна українська проза є досить цікавою складовою різноманітної та різнобарвної картини руху течій та розвитку художніх систем, що мали змогу скластися як у річищі постмодернізму, так і у деякій незалежності від цього художнього напряму. Серед «зірок» нашої літератури можна назвати таких яскравих індивідуальностей, як О. Забужко, С. Жадан, Ю. Андрухович, Ю. Винничук та ін., творчість яких хоч і належить до різних стильових течій, але відзначена впливом постмодернізму.

Літературознавець Роксана Харчук у своїй книжці "Сучасна українська проза. Постмодерний період" сказала, що у сучасній українській прозі дуже велике місце займають твори, що написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. А й справді, жіноча проза являє собою якийсь інший стиль мислення і письма та зовсім інакшу манеру мовлення. Бо жінки-автори якнайтонше аналізують всю гамму почуттів, які притаманні людині. Наразі жіноча література гідно конкурує з чоловічою.

       Помітним явищем культурного життя останніх років став активний прихід у літературу саме письменниць. Оксана Забужко, Марія Матіос, Софія Майданська, Галина Тарасюк, Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Дзвінка Матіяш та багато інших імен представляють різні напрями і жанри сучасної української літератури. У творчому доробку письменниць нового сторіччя присутнє творче різномаїття: невеликі романи, оповідання, новели,  яких змальоване життя і його витоки в далекому й недалекому минулому, сьогодення. Намагання осмислити час і людину, сучасних чоловіка і жінку, їхні стосунки, непорозуміння – ці мотиви найчастіше присутні в жіночій прозі. Проте письменницям притаманні глибокі філософські роздуми не тільки над жіночими, а й над загальнолюдськими проблемами, а також поетичне відтворення чудової української природи, зв'язок із народними традиціями, повір'ями, звичаями.

Зараз в українському літературному середовищі з’явилась така нова світова традиція, як тренди, що належать не лише до явища fashion-культури. Тренди стали з’являтися й у інших сферах життя: кінематографі, мистецтві, літературі. Найблагодатнішою для літературних трендів стала проза, бо вона є найпопулярнішим форматом літератури.

Довгий час лідером серед трендмейкерів в сучасній українській літературі був Юрій Покальчук, який не один десяток років серійно постачав читачів своїми переважно прозовими книжками. Але з плином часу багато чого змінилося, і тепер керують жінки-письменниці, яких з кожним роком все більше.

Поширення трендовості вже стало непохитною сталою ознакою того, що сучасний літературний процес є цивілізованим. Трендовість засвідчує актуалізацію бізнесово-комерційних підходів у літературі.

На небосхилі трендової прози зараз дуже багато імен: Галина Гордасевич, Галина Пагутяк, Єва Гата, Ірена Карпа, Наталка Сняданко, Дара Корній та ін. Але справжніми трендмейкерами серед сучасних українських письменниць можна вважати Ірен Роздобудько та Дзвінку Матіяш, тексти яких орієнтуються на засади сюжетної та жанрової розмаїтості при стабільній психологічній «озвучці» характерів.

Ірен Роздобудько є яскравим майстром жіночої прози та однією з найплідніших представниць української fashion-прози, якій протягом останніх років вдалося створити власний літературний бренд та міцно закріпити його серед читачів. Її проза, як і романи Дзвінки Матіяш, викликає захоплення різновікової аудиторії завдяки тому, що всі твори написані дуже легко та висвітлюють актуальні теми, співзвучні життєвим інтересам кожного.

Дзвінка Матіяш, хоч і не має такої широкої популярності, як Ірен Роздобудько, але є також справжньою майстринею fashion-літератури, бо її романи відзначаються незвичайною для сучасності щирістю й відвертістю, оригінальною манерою письма, і тому користуються великою популярністю серед читачів різного віку й статі.

Обидві авторки настільки різні, але настільки схожі. В їх доробках можна побачити дійсно жіночий погляд на життя, почуття. Герої створених І.Роздобудько та Д. Матіяш творів досить неоднозначні своєю подвійною натурою та мають загадковість. І саме тому усі витвори цих авторок можна віднести до fashion-літератури.

Ірен Роздобудько є гідним фахівцем своєї справи, яка мала змогу спробувати сили у різних жанрах. У свої творах вона створює нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу, яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь. У прозі І. Роздобудько розгалужена жанрова система. Є в неї й авантюрний детектив («Діамант для міледі»), роман-алюзія («Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя»), роман у новелах («Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»), роман-антиутопія («ЛСД. Ліцей слухняних дружин»), комедія абсурду («Оленіум»), оповідання («Мелкий бисер»), і навіть твори для дітей («Дикі образи дикобраза»). Кожен твір змальовує життя і його витоки в далекому й недалекому минулому та сьогоденні, намагання осмислити час і людину, чоловіка і жінку, їхні взаємовідношення, у них представлені глибокі філософські роздуми не тільки над загальнолюдськими, а й над загальнонаціональними проблемами.

Дзвінка Матіяш, не дивлячись на те, що не є такою популярною та розкрученою, як її колега, теж має великий творчий доробок. Вона - жінка у всіх проявах цього слова. Разом з нею читач мандрує від дитинства із творцем Пеппі Довгапанчоха через медитативні і лікувальні тексти Тараса Прохаська та Яна Твардовського до серйозних проблем каменування жінок у Туреччині, тільки у неї воно ще густіше й більш насичено — можливо, це наступний крок в розвитку жанру, і вже безперечно їй належить звання одного з найкращих українських стилістів. Її письму притаманний католицький містицизм, аскетична чутливість, а її внутрішні монологи раз-по-раз набувають рис молитовної піднесеності. Її проза теж багатогранна: тут є і романи («Реквієм для листопаду», «Роман про Батьківщину»), і оповідання ("Історії про троянди, дощ і сіль"), і повісті («Марта з вулиці Святого Миколая»),  і роман-антиутопія («День сніговика), і навіть казки ("Казки П’ятинки").

Цей ��еликий перелік художніх творів, безсумнівно, говорить про багатогранність таланту письменниць й засвідчує неабиякий мистецький внесок до скарбниці сучасної української літератури. І Ірен Роздобудько, і Дзвінка Матіяш пишуть про людей і для людей, тому кожна книга авторок наскрізно пронизана життєвим сенсом та мораллю. Їх твори - це своєрідний колаж, оригінальне поєднання цікавих тематичних ракурсів та різних жанрово-стильових характеристик, символічних образів та глибоких підтекстів.

Одним із трендових літературних жанрів в літературі зараз є антиутопія. Цей жанр став своєрідним літописом трагедії, попередженням суспільству про небезпеку духовної деградації та насильства. Взявши початок з «Утопії» Томаса Мора, антиутопія пройшла великий шлях. Відкриття утопії як «уявлення про бажане майбутнє землі і людства» розширило сферу спонукального впливу фантастичного ідеалу. І те, що передбачалося тільки як розумова можливість, не досягнута на певному історичному етапі розвитку людського суспільства, перетворилося на установку віддаленого майбутнього. Отже, утопія стала існуючим елементом у житті суспільства, бо в ній явилось уміння людини дивитися вперед і передчувати становлення нового, створюючи його художні моделі. Утопічні романи відображали дозрілу історичну потребу передбачити майбутнє, художньо визначити ту мету, ідейно-моральний орієнтир, приклад для наслідування і можливий суспільний ідеал, боротьба за досягнення якого безперервно прискорювалась у самій дійсності.

В українській літературі першим, хто створив антиутопічний роман, був Володимир Винниченко з романом «Сонячна машина», в якому він плекав надію, що саме цей твір стане візиткою української літератури в Європі. Після нього було ще багато тих авторів, хто намагався створити антиутопію, але найяскравішими та найвдалішими з них були «ЛСД. Ліцей слухняних дружин» Ірен Роздобудько та «День сніговита» Дзвінки Матіяш.

Героїні романів Ірен Роздобудько неоднозначні і загадкові своєю, можна сказати, подвійною натурою, і з цієї розгалуженої системи образів можна виокремити «жінок-об’єктів». Це яскраво представляють дівчата з роману «Ліцей слухняних дружин» – Пат, Тур, Ліл та інші, які були віддані у ліцей, щоб  з них зробили покірливих дружин, які б мали служити своєму чоловікові, тобто стали «об’єктами» користування суспільства, чоловічого суспільства. Сюжет цього роману закручений більше, ніж в інших романах. Декілька років тому цей сюжет сміливо назвали, напевно, соціальною фантастикою, проте наше сьогодення вже майже перетворило таку фантастику на реальність залежності стосунків та грошей. ЛСД є метафорою в цьому романі – це наркотик залежних стосунків, наркотик, який підсовує нам телебачення, Інтернет, політика, поп-культура і відбирає можливість мислити самостійно.

В арсеналі творів Дзвінки Матіяш також є антиутопічний твір – написаний в «хаотично-спазматичному темпі» «День сніговика».  В романі йде мова про суспільство, яким керує страх та шепелявий тиран. Про суспільство, в якому інакодумців «знешкоджують» у центрі роботи з психікою. У якому бояться снігу, сміху, радості, де немає місця любові і серцю – цінується тільки інтелект та технічний прогрес. Казка-антиутопія адресована насамперед підліткам, однак дорослі читачі знайдуть у ній чимало  паралелей із сучасними подіями в Україні. І також змушені будуть замислитися над власним життям.

Обидві авторки, пробуючи себе у різних жанрах, найбільш яскраво розкрили свій талант у романах, які у сучасній українській літературі є трендовими.

На мою думку, у Ірен Роздобудько найцікавішими та чуттєвими є романи «Ранковий прибиральник», «Зів’ялі квіти викидають», «Все, що я хотіла сьогодні» та «Дві хвилини правди», які  значно відрізняються від інших творів своєю «структурною складністю, строкатістю, яка переходить

у наративну імпульсивність, хаотичністю». У цих творах Ірен Роздобудько «демонструє колізії та ситуації, у яких з відчайдушною загостреністю постають зміни, де переплітаються чутливе і чуттєве начала, де стилістика емоціо безальтернативно домінує над культурою раціо». І ще одним яскравим романом у новелах у пані Роздобудько є  «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю». Завдяки художнім прийомам ретроспекції, внутрішнього мовлення, «одкровення» письменниця розгортає історії різних людей, порушує складну соціальну проблему й змушує поміркувати над стражденною долею українців, які поневіряються в чужих краях у пошуках кращої долі, та які, за влучним висловом німкені фрау Шульце, однієї з головних героїнь роману, є «відірваним листям, що летить за вітром».

Дзвінка Матіяш також найпотужніше розкрила себе у романах, а саме в «Романі про Батьківщину». В анотації до твору сказано, що це історії різних жінок, які живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття». Різні жінки у авторки не є особистостями, вони представляють собою уособлення жіночності в жінках різного віку. А Батьківщина для жіночності – не держава і не народ, це певного виду відчуття й почуття. Ще один яскравий твір Д.Матіяш – «Реквієм для листопаду». Попри невеселу назву – це світла книга, яку навіть  можна не читати спочатку. Твір представляє собою розлогу медитацію, в якій переплітається декілька історій, як, наприклад, історія Дарини – її болю, пам’яті, спроби відшукати своє місце у світі. «Реквієм для листопаду» не стільки лінійна розповідь, як цілісний простір. Тут буквально кожна точка є центром всесвіту.

Отже, для художніх творів Ірен Роздобудько та Дзвінки Матіяш характерні різновекторна ідейно-тематична спрямованість, стильова еклектичність, жанрова дифузність і своєрідні ознаки художньо-естетичної та філософсько-психологічної ідентичності. Вони постають перед читачами як авторки, чиї герої шукають екзистенцію життя, намагаються проявити весь свій потенціал, часто відмежовані від решти світу і не потребують його, бо створеного ними власного світу для них достатньо. І саме тому творчий доробок І. Роздобудько та Д. Матіяш відносяться до fashion-літератури.