#матуся

[nikolay7605]

Пісня "Матуся", слова О. Попова, музика Н. Маринченко. Виконуе пісню Маринченко Надія Іванівна, Валківський район село Благодатне. Украинская песня про маму. Поёт Маринченко Надежна Ивановна.

[theophan-o]

Graceful Cossack heroes by the Ukrainian contemporary artist and illustrator, Tereza Prots (Тереза Проць).

An illustration to the Ukrainian folk tale Matusya (Матуся)*.

*Matusya is a nickname of a boy here;-)

It is a fan&didactic account, existing only for the Cossack Heroes glory and promoting Ukrainian heritage worldwide. Copyright belongs to the Artist/Museum.

[artem666666667845]

Мама мій герой

Кожна мама для своєї дитини - це надійна опора та друг, вірний порадик та захист від усіх бід. З перших днів життя мамине тепло та запах дозволяють малюку відчувати себе спокійно, і  щодня цей невидимий нзв’язок тільки міцнішає.

Саме матуся знає коли ти зробив перші кроки, вимовив перше слово і пішов у перший клас. Вона не шкодувала себе безсонними ночами, коли в тебе різались зуби і ти вимагав її увагу. Вона завжди поруч, якщо дитина  цього потребує : і в час її перемог, і в час падінь

Часто кажуть, що людина не має надсили та фантастичних здібностей, але як пояснити той факт, що мамина любов - це твій захисний шар від усіх, така міцна і безкорисна любов впродовж всього життя.

Для мами не існує важких задач - чи то перемога на олімпіаді, чи безсонні ночі з пошуком саме тої сукні для весілля.

Матуся - це наш оберіг! Чуйна, мудра, ласкава і така рідна жінка поруч. Бути мамою нелегко, це титанічна робота та зусилля. Знайти той баланс між добротою і суворістю, між правдою і несправедливістю до своєї дитини. З мамою завжди класно разом, чи то прогулянка в парку, чи піти до лікаря. В книжках чи фільмах часто змальовують супергероїв, забуваючи, що насправді  кожна Мама - це герой! Вона вміє все, та навіть більше. З мамою не страшно падати, помилятися та втрачати рівновагу. Мама завжди знаходить правильне слово, завжди допомагає і сумує з тобою.

[kruksprl]

Матуся 🥺🤲♥️

[madame-yadviga]

Сьогодні донька шефині запитала, а чого як вона не прийде до матусі на роботу, все якісь іноземці працюють...

і подивилась на мене...

а де ж сл...?

хммм і правда де ж вони?

зараз буде дуже багато отрути і негативу...

ну як тобі сказати, тупа ти 12 літня хвойда...

мабуть ніхто не хоче працювати тут через твою ксенофобську недотрахану матусю...

яку більше не хочу твій батько, бо вона тупа і стала ще тупішою після того як народила тебе і твого братика дебіла...

ах так, я ж забула твоя матуся навіть не знає про існування таких слів...

що ж це я.

так накипіло що просто не можу. дах не зриває але декілька побажань для них в мене є.

[starboyloser]

це був спокійний весняний день.

співали пташки, по вулицях був чутний дитячий гомін.

все потроху так би мовити оживало, після трьох місяців зими, яку Едді просто не переносив, але б і ніколи не відмовився зіграти з Дастіном і іншими учасниками клубу пекельного полум'я у сніжки.

валяючись в траві, брюнет заливався сміхом і спостерігав за не дуже вже і радим Гаррінґтоном з того, що Мансон весь вивалявся в траві і забруднив своє кучеряве волосся травою і листям.

– не хнюп носа, великий хлопчику!

вигукнув Едді до Стіва стараючись прибрати з його лиця цей невдоволений вираз.

– ти тільки поглянь на своє волосся Мансон.

я тобі не матуся щоб сидіти і спостерігати за тим, щоб ти не забруднився.

мовив шатен, сідаючи лицем до спини Едді. вриваючись руками в кучеряве волосся партнера, Гаррінґтон почав акуратно вибирати накопичене сміття з нього.

насолоджуючись легким масажем голови, брюнет закинув голову назад і глянув на Стіва своїми глибокими карими очима.

– справді? а ти дуже навіть схожий на маму, Гаррінґтон.

прикусуючи губу з його вуст линув дурнуватий але завжди приємний вухам сміх.

ще мить, і на лиці Стіва красувалася ніжка посмішка.

ховаючи прядки волосся за почервонілі вуха Едді, той злегка нахилився до обличчя хлопця.

цей романтичний момент і не дійшов кінця, як з гори почулися крики Дастіна про те, що він зловив зв'язок зі своєю дівчиною С'юзі, про яку він всім так торочив.

[adeseya]

боожее, ця матуся ше й лякає дитину лікарями... знаєте оцю категорію батьків, які "ти що не слухаєшся? от я зараз зателефоную лікарю, він приїде і зробить тобі укол" або ще "зараз віддам тебе дяді поліцейському" А ПОТІМ ДІТИ БОЯТЬСЯ БЛЯХА ЛЮДЕЙ ЦИХ ПРОФЕСІЙ

[depressedstressedlemonzest]

Mama Milkovich Chronicles

A Galladrabbles Ficlet written 100 words at a time.

Hi all!

i'm writing this ficlet 100 words at a time per the weekly prompts from @galladrabbles (most weeks), but i wanted to have it all in one place for an easier read. prompted words are in italics there's a 💕 to note where each installment ended. i'll be pinning this post & updating as we go! xx

She took a shaky breath and waited.

Finally, the bell above the door dinged.

There he was with the tall redhead she met last time, his husband.

Familiar blue eyes searched the room until they landed on her.

She saw his hand entwine with the redhead’s, faded ink lacing through long pale fingers.

She rose as they approached holding her arms up, he looked hesitant but let her embrace him.

“Mikhailo,” She breathed, “My son.” Tears flooded her eyes as she squeezed him tightly.

“Hey mom.” His voice was thick with emotion, his arms wrapping around her returning the affection.

💕

After embracing Mickey, she turned to Ian, “І твій чоловік* Ian, my newest son.”

She held her arms out. He hesitated before hugging her, feeling a tearing at his heart from memories of being embraced by Monica.

“Hello Laura.” He murmured into her faded dark hair.

They sat down at the table, Ian and Mickey ordering something simple, tomato soup and grilled cheese, Laura ordering just coffee, even more nervous than they were.

Sitting there looking at one another in silence before tears started to stream down her face as she looked at Mickey, “I’m so sorry мій маленький ведмедик*.”

(*and your husband

*my little bear)

💕

“матуся* you don’t have to apologize.” Mickey murmured. He had forgiven her long ago.

“Я так пропустив*, Christmases, birthdays, your wedding…”

“There’ll be other Christmases and birthdays. Not anymore weddings though.” Mickey winked at Ian and smiled at his mother.

“No, no more weddings.” Ian chuckled.

“We had it recorded, if you wanna watch it.” Mickey brushed his thumb over his mother’s hand.

“Я б хотів це побачити*, I bet it was beautiful.”

“We’ll show you whenever you come to our place.” Mickey nodded.

Laura felt undeserving of her youngest son’s forgiveness, “I tried to come back,” her voice breaking.

(*mommy

*I missed it

*I would like to see it)

💕

"You did?" Mickey's throat constricted.

Laura nodded, "Many times, the first wasn't long after leaving, I missed мої діти*."

"What happened?"

"The car was gone, thought Terry wasn't there, I was wrong. I looked for you kids, wanted to візьми тебе зі мною."

Mickey's hands clenched into fists.

"He said, 'I have two mags that I'm gonna empty into your skull if you don't get out.' his Ruger at my temple."

Mickey inhaled sharply, "о, мамо, я мав бути там."

Laura shook her head, "Я радий, що ти не був*. Even if you were little bear, it would've been dangerous."

(*my children

*Oh mom, I should have been there

*I’m glad you weren’t)

💕

Ian looked between his husband and mother in law. Seeing the traces of Laura in Mickey, the nose, lips, eyebrows that arched like the Gateway. Both teary eyed and pink cheeked, trying to put on a brave face for the other, trying to unpack the love and pain from all the years apart.

"Біг був моєю свободою і моїм найбільшим жалем*." Laura sniffled.

"Mom, you don't need to regret it, w-we made it, it was hard, and sucked a lot, we're okay." Mickey reached for her hand placing his over it, "Ми всі тебе любимо, ні в чому не звинувачуємо*."

(*running was my freedom and my greatest regret

*we all love you, we don’t blame you for anything) 

💕

"I don't see how you can't, if only I had taken you all, or stayed and endured your father. You wouldn't have had so many труднощі*." Laura's voice was thick. Ian felt a pang of empathy, knowing where Mickey's sensitive heart had come from.

Mickey looked to his mother, his hand reaching across the table, "Do you remember telling me where to turn, to look if I felt lost in life?"

A broken sob slipped from Laura's lips, "до небес*."

Mickey's lips twitched into a shy smile nodding his head as her thumb ran along his knuckles, "To the stars."

(*hardships

*to the heavens)

💕

Laura looked at the faded ink etched into her son's knuckles. Remembering when Terry did them. So enraged she slipped him Rohypnol. Going into Mickey's room, finding him awake, crying from the pain, stifling the tears. She brought a homemade balm and rubbed it onto his tender skin. "Мikhailo, це нормально, ти можеш плакати. Ви в безпеці*.". "I don't want to be a pussy." Mickey's eyes showed fear of Terry. Laura sighed softly opening her arms, Mickey hesitating before crawling onto her lap. She held him, rocking him, softly singing as his cries quieted. "Спати, спати, соколятко*, Спати, спати, голуб'ятко*"

(it’s okay, you can cry. You are safe

Sleep sleep my little falcon,

sleep sleep my little dove)

💕

Laura looked back up to her son's face.

"Mom, we've been here for hours, wanna come to our apartment later for dinner?"

Ian grinned, "We would love to have you Laura."

She nodded, they all stood and Laura looked at her son, not wanting to break from him just yet.

She reached for him, and he stepped to her, confusion on his face. She smiled and wrapped her arms around him, her fingers threading through his silky hair at the nape of his neck.

"Я так люблю тебе мій маленький ведмедик."

Mickey's arms wrapped around her, "Love you too ma."

(I love you so much my little bear)

💕

[laveliamellark]

Сімейні фото з братиком Лавенії ^-^ Лавеліус - нерідний брат, і він старший за Лавенію на 5 хвилин. У них дуже теплі і дружні стосунки, і вони обоє розчарування матусі. Але якщо Лавеліус одразу знав, що мати його не приймає, то Лавенія до останнього робила все щоб матуся була задоволена. Family photos with Lawenia's brother ^-^ Lavelius is a half brother and is 5 minutes older than Lawenia. They have a very warm and friendly relationship, and they are both a disappointment to the mother. But if Lavelius immediately knew that his mother did not accept him, then Lawenia did everything to the last to make her mother happy.

[super-kasatka-posts]

Найкраще місто в світі -Одеса!!Матуся рідненька 💙💛

[den907]

Душевна пісня до сліз)) Повернусь я додому, дочекайся рідненька матуся.....

[mylifehorse]

Знайомство з моїми конями (частина 2)

А це ось Афіна. Матуся Луни, так вони не схожі, тому що Луна вдалася в татка) Афіні шість з половиною років, так а вона вже мама😂 Афіна більш відповідальна та уважна, ніж Луна, хоча не дивлячись на все це, Луна завжди йде першою, коли ми гуляем.

[georgy-stuff]

Душевна пісня до сліз)) Повернусь я додому, дочекайся рідненька матуся.....

[bren-mc-carthy]

Putin the Impaled, is a very very evil greedy motherfucker. Fuck Putin and Fuck Russia too. Glory to Ukraine. Путін Імпалед, дуже злий жадібний матуся. Трахніть Путіна і трахніть Росію теж. Слава Україні. 🇺🇦🔱💪🤞🙏 (at Ukraine) https://www.instagram.com/p/CoV1XCZIhmH/?igshid=NGJjMDIxMWI=

[nanalee-me]

#хьонбін ав де немає місця коханню, є лише секс, але чи надовго...

***

- дана робота ж лише вигадкою автора, й не має нічого спільного з реальними людьми;

- міні-міні

- міститься натяк на горні;

- не звертайте уваги помилки;

- якщо вам сподобається буду рада фідбеку;

- гарного прочитання.

***

Бін чекав цього вечора, чекав цілих два тижні, саме стільки той хто вже підіймається ліфтом на його поверх, був в поїздці. Сьогодні ж він написав що повертається, і одразу з аеропорту прилетить до квартири Со, незважаючи навіть на проливний дощ в місті, раніше Чанбіну це б сподобалось, але не в цей вечір. Цього разу все буде не так..

***

Хьонджін та Чанбін заможні, молоді люди, перший - відомий та перспективний художник, його картини займають головні місця на виставках по всьому світу, у нього неймовірний стиль та манера, в принципі як і він сам. Другий же - молодий але вже доволі успішний підприємець, він новатор в своїй сфері, ніколи не боїться ризикувати, тому й випереджає своїх конкурентів по ринку.

Познайомились вони на виставці, куди Чанбіна затягнула його люба матуся, ну як він міг їй відмовити? Правильно ніяк, тому через півгодини безглуздого блукання по галереї, він зайшов в останній зал де відбувався якийсь перформанс, саме тоді він побачив його!

Неймовірної краси хлопець сидів перед мольбертом тримаючи в руці пензель та виводив ним яскраві узори.. Бін не пам'ятає що було на картині, бо його увага була прикута до, палаючих натхненням, очей..

В той вечір він не думав що матиме змогу навіть підійти до цього чарівного художника, але доля, а точніше пані Со, вирішила інакше, й, сама при цьому не здогадуючись, допомога цим двом розпочати свою історію.

Історію.. Кохання? Ні, що ви! Не кохання, а сексу без обов'язків.

***

З вечора їхнього знайомства пройшло вже чотири роки. Чотири роки, яскравих та довгих ночей переповнених пристасттю й палкої спокуси. Вони знають один про одного абсолютно все, але лише того що стосується ліжка, інше ж не є важливим для обох. А може ні? Можливо це не так?

***

Сьогодні ввечері його коханець прилітає з робочої поїздки, і одразу приїде до нього за гаряченьким, Бін це знає, але на серці у нього не спокійно.

Дзвінок в двері, і той двигун в грудях Со, що завжди працює як треба, неначе зупиняється, він підходить до дверей та тяжко видихаючи прокручує замок.

Перед ним постає він, той самий, все такий же неймовірно гарний, з чарівною посмішкою та, вже палаючими від нетерпіння, очами. Двері ще не встигають до кінця відкритись, як нетерпляча рука їх перехвачує та дьоргає швидше на себе, й всього за секунду Чанбін вже відчуває руки на своїх плечах, та солодкі, мов малина, губи на власних.

Хьонджін не став чекати, а одразу перейшов до діла, він одразу припав до цих припухлих та потрісканих від постійних покусувань, дурна звичка Со, яка подобається Хвану, губ.. ах він так за ними сумував. Джин вирішив, що сьогодні вони почнуть одразу, без надто довгих прилюдій, тому одразу поглибив поцілунок, виражаючи свою нетерплячість.

Його руки блукали по торсу, все частіше зупиняючись на твердих прокачаних грудях, він обожнював натреноване тіло Чанбіна, тому завжди з захватом м'яв його скрізь куди діставали власні довгі пальчики. Та зараз він вже дуже хоче перейти до чогось більшого, тому з смачним та голосним чмоком він випускає губи Біна з власного полону.

Швиденько витерши власну ледь рожеву помаду з губ Со, Хьонджін одразу почав спускатись на коліна, прикувавши свій погляд до ширінки джинс, в яких був його коханець, свої руки він перемістив на міцні бедра, потроху їх зжимаючи, але очі він не відводив від ледь помітної випуклості... Він так бажав те що сховано за цією тканиною, що не зважав ні на що!

Не забираючи своїх рук з таких обожнюваних бедер, Біна, Хван прикривши очі, легенько потерся власним носом об член, який все ще був схований в штанах.

- я так сумував – це були перші його слова від моменту як він перейшов поріг квартири..

- ти сумував лише за тим що в штанах? - голос Чанбіна, такий сумний, тихий, та якийсь ніби надломаний, – ти навіть не привітався.

- ха-ха Бінні ти чого, звісно ж я сумував за нашими зустрічами, ми ж не бачились цілих два тижні – говорячи це він навіть очей не підняв, надто був зайнятий знімаючи той дурнуватий пасок, який все ніяк не хотів піддаватись – я дуууже сумував..

- зупинись! – Чанбін звучить надто зламано..

- що? – нарешті він зміг розчіпити пасок, але його руки одразу були перехвачені та міцно окуті долянями Біна, – ооо, сьогодні граємо інакше? – та варто було його у підвести очі догори, він зрозумів, що щось не так, – Бінні, щось сталося? – він поволі піднявся, все ще закутий в міцних руках.

- я хочу припинити, – тільки зараз Хван розуміє, що Со взагалі ніяк не реагував на поцілок, на його дотики, він був не таким як завжди, а його очі весь цей час були на мокрому місці, Хьонджін дає собі уявного ляпаса, за те що взагалі нічого не помітив, він був таким захопленим та збудженим – Джині, я хочу розірвати все що було між нами!

- Чанбіні, якщо я не вчасно, то добре, давай я зараз поїду, а потім, коли ти будеш готовий, просто мені напишеш, і я повернусь, окей? Любий, ти ж знаєш, я завжди приїду – знову ця посмішка, така легка, Со не в силах дивитись на нього.

- я не напишу тобі! Хьонджін, я.. я не можу більше так! Я не хочу більше бути лише твоїм коханцем, мені цього замало. Я закоханий, і... Я хочу все це закінчити! - випалив все й одразу опустивши власні очі додолу, Бін.

Хватка його рук вже давно ослабла, тому Хван легко визволяє свої та поклавши їх на низ живота Біна плавно рухається вверх. У Со сироти виступають по всьому тілу від таких його дій, але в горлі формується ком, який навіть заплакати не дає. А той все підіймає свої руки по тілу вище, ніжно, повільно, неначе боїться що втратить, трохи зупиняючись на грудях та все ж переходячи на міцні плечі, він дуже їх любив, зізнатись чесно, він годинами міг дивитись на них, ледь торкаючись, поки Бін мирно спав після їхніх звичних марафонів. Він веде далі свої візерунки та нарешті вкладає руки на міцній шиї, зручно вмостивши свої пальчики, ледь погладжуючи за вухами, бо знає що Со таке подобається, він ще трохи дивиться на лице навпроти, бачить як уникають його погляду, бачить як тяжко Біну стримувати свої емоції.

- хей Бінні, любий, поглянь на мене, ну..– він не забираючи своїх рук з шиї намагається заглянути в очі навпроти.

Чанбін ледь тримається щоб не відштовхнути його, вигнати, більше не чути цього "Бінні", не чути цього ніжного голосу взагалі, але він далі просто стоїть не рухаючись, та дихаючи через раз, він не хоче піймати його погляд, боїться знову потонути та розчинитись в його Джині, боїться здатись і потім знову страждати.

- ммм гаразд.. ти не будеш мені дивитись в очі, так? – на його губах легка посмішка, він не хоче все так лишати, він не хоче закінчувати їхні "відносини" з Со, – ехх Бінні, Бінні.. я ж одразу казав, я попереджав, я просив не закохуватись. Ти ж взагалі сам цього хотів. Ти той хто не хотів серйозних відносин, це ти запропонував лише секс і нічого більшого. То чому ж зараз ледь не плачеш і кажеш що більше так не можеш, чому Бінні?

Чанбін мовчить бо не знає що має казати. Все що каже Хван – правда! Бін сам не хотів відносин, він завжди сам відмовлявся від прогулянок чи вечерь разом, а той з часом припинив пропонувати й зовсім.. Со збреше, якщо скаже що не закохався в Хвана з першого ж погляду в ці неймовірні очі, що виблискують намистинками щоразу як він тримає в своїх руках пензлі та малює. Чанбін закоханий в його картини, і в нього самого, ще з самого початку, але вирішив побудувати між ними кам'яну фортецю, він не дав відносинам і шансу. Лише його вина в тому що він заплутався в собі, у власних бажаннях та почуттях! Чому він одразу не зробив все правильно? Навіщо було вигадувати цю дурню, що відносини їм не потрібні? Він сам загнав себе у прірву!

- Чанбіііін, не мовчи, будь ласка. Просто скажи чому ти сам заборонив нам мати щось більше ніж секс, а зараз просто мене проганяєш. Ти просто награвся, чи як? Я більше не цікава іграшка? У тебе з'явився хтось ще? – в його солодкому та ніжному голосі можна почути ноти дрібного роздратування, сум та навіть біль, адже не він вигадав цю гру. Він знав що колись всьому цьому прийде кінець, й думав що зможе легко піти, але зараз він хоче знати причину, – Просто скажи. Чи я не заслуговую навіть на пояснення?

- ні, ні, ні ти.. ти заслуговуєш на весь світ, і точно не на мене! – Со швидко підіймає очі, хватає руками талію Хвана і більше не стримує сльози, що полились, як тільки той почав порівнювати себе з іграшкою, він не хоче аби він так думав. Він не іграшка - це Бін дурень, – Джині, я.. я ідіот! Я весь час боявся, що не гідний бути поряд з тобою, тому й відштовхнув тебе. Я бачив, що цікавий тобі, але я просто боявся, і все що міг запропонувати це лише секс.. Я винен сам! Ти не іграшка! Ніколи так не кажи. Ти не іграшка, чуєш, не іграшка – він вже не плаче, він ридає, опускає свою голову на плече Хьонджіна і більше не стримується, притискаючи його до себе ближе, а той лише й може погладжувати спину й тихо чекати поки Со заспокоїться.

Вони не знають скільки так простояли, ніхто з них за часом не слідкував, вони просто стояли ось так в обіймах поки один з них плаче, а другий літає в своїх думках, першим розірвав цю довжелезну хвилину Чанбін, який вже виплакав все що тримав в собі роками, й нарешті заспокоївся. Він підняв свою голову та заглянув в спокійне обличчя Хвана.

- Джині.. Вибач! Я... Просто вибач! – чомусь в цей момент інших слів він знайти не міг.

- тож.. це кінець? - Хьонджін спокійний, він просто дивиться й намагається зрозуміти власні почуття.

- так. Це кінець! Я сам зруйнував все що могло бути між нами, ще з самого початку. Це лише моя вина!

- але ж нам було добре, як коханцям, хіба ні? Чому ми просто не можемо продовжити це? – Хьонджін справді не хотів аби це закінчувалось, йому було так добре, він хоче аби все залишалось так як є.

- Джинііі.. – в очах знову збираються сльози, здається він за все життя не плакав стільки скільки за цей вечір, – я не хочу! Я загнав себе в прірву, і я не хочу падати ще глибше. Мені боляче дивитись на тебе. Мені тяжко, розумієш..

- розумію, звісно ж. Нуу, гаразд – він прибирає свої руки з плеч Чанбіна та відходить, – тоді, це все. Я більше не буду приходити, – на його вустах з'являється посмішка, така до біса мила, – нам було весело ці роки і добре разом, тож дякую тобі! Ти хороший Бін, але й правда дурний, хах.. Прощай!

І він йде, обходить Біна, та швидко виходить з квартири, після себе залишаючи лише шлейф свого парфуму та порожнечу в серці Со.

Той вечір вони проведуть нарізно!

Чанбін буде плакати всю ніч, кричати, в глибину пустої квартири від болю та самотності. Буде картати лише себе. Й засне під ранок геть спустошений обіймаючи футболку Джині, яку ту колись залишив, аби мати в чому бути щоранку залишаючись у Біна на ніч...

А Хьонджін одразу закривши за собою тяжкі двері під'їзду Со, поїде в клуб де проведе всю ніч на танцполі, заглушаючи власні думки, та заливаючи в себе літри алкоголю, а під ранок прокинеться в квартирі якогось гарного хлопця, що мирно спав поруч.

Ось так проста невпевненість одного, привела їх лише до болю, відчаю та спустошення.. І хто ж знає що буде з їхньою історією далі, а може це й дійсно кінець?

[animalshelpbro]

🇺🇦Бровари. 🇺🇦Київ. 🇺🇦Область. Таку знахідку ми несподівано знайшли. Приїхали по справі , а на зустріч вилітають дві малявки, та такі гавкучі 🤣, розговорились з робітниками і з’ясувалось що їх не дві, а шестеро цуценяток. Матуся прийшла на підприємство вже вагітною, тому і народила на місці. Її та інших підгодовують як можуть, але зрозуміло що часи нелегкі, тому самі розумієте. Прийшлось їхати в Епіцентр, купувати корма для малих та великих, що б ті не забирали у маленьких їжу. Два хлопчика, три дівчинки , а от шостого не вдалось сфотографувати, втік. Ситуація вкрай нелегка і в тому сенсі, що там і так вже близько 5 собак, ще 6 ніяк в плани не входить. Вмовили залишити тимчасово малих там, забезпечувати всім необхідним… Але терміново шукаємо дім!!! Благаємо репостів 🙏 ☎️ 098 934 83 88 Витовщик Ксения ☎️ 0 (67) 500 15 94 Светлана Лапшина (м. Бровари, Київська Обл.) https://www.instagram.com/p/Cmg7bwJtKD4/?igshid=NGJjMDIxMWI=