#музики

[molfarua]

💙💛 Some nice music from our defenders ❤️

💙💛 Трохи приємної музики від наших захисників ❤️

[marusiakstepstep]

Народний аматорський ансамбль пісні і музики, “Відлуння Карпат”, комунал...

[stasikiero]

Аполло́н (лат. Apollo) — один з олімпійських богів, покровитель музики, віщування і лікування. Син Зевса й Лето, брат Артеміди, Ліка, батько Асклепія та Мілета, вчитель Орфея.

В його волоссі можна помітити квітку Гіацинту, що є посиланням на хлопця, в якого був закоханий Аполлон, і на честь якого нарекли квітку.

На наручі - уособлення його божественної сили та впливу. Миші/криси та чума не вмістилися....

[bakinochkame]

🟠 Є люди, які народилися, у 60-х роках. Виховувалися у 60-х. Навчалися у 70-х. Одружувалися та виходили заміж у 80-ті роки. Працювали в 80-90-ті роки, а багато хто працює і досі...

Вони змінювали світогляд у 90-ті. «Прозрівали» у 2000-х. Дивувалися у 2010-х роках. І не здаються у 2020-х роках !

🟠 Пережито майже сім різних десятиліть. Два різних століття. Два різних тисячоліття.

🟠 Пройдено шлях від міжміського телефону до відеодзвінків у будь-яку точку світу, від діафільмів та слайд-шоу до Youtube, від вінілових платівок до онлайн-музики, від рукописних листів до електронної пошти, WhatsApp та соціальних мереж.

🟠 Від прослуховування ігор по радіо, пере��ляду чорно-білого телебачення, а потім і телебачення високої чіткості. Колись вони ходили до «Відеоклубу», а тепер дивляться Netflix.

🟠 Вони знали як надрукувати фотокартку, при них з'явилися перші комп'ютери, перфокарти, дискети, а тепер у них в руках гігабайти та терабайти на мобільних телефонах чи iPad.

🟠 Все дитинство вони носили шорти, потім довгі штани, оксфорди, шорти-бермуди або міні-спідниці, максі-спідниці, лосини, шаровари тощо.

🟠 Вони ходили у валянках, їздили на роликових ковзанах, триколісних та двоколісних велосипедах, мопедах, бензинових чи дизельних автомобілях, а тепер їздять на гібридах або 100% електричних самокатах, велосипедах, моноколесах, скутерах та автомобілях.

🟠 Вони уникли інфантильного паралічу, менінгіту, віспи, грипу H1N1 та лихоманки західного Нілу.

🟠 Так! Такі люди пройшли через багато, але яке чудове та цікаве життя у них!

🟠 Це покоління сміливо може назватися «колишніми пенсіонерами», які народилися в тому світі 50-60-х, у кого було аналогове дитинство та цифрове доросле життя. Вони є свого роду «Абракадаброю»

У буквальному значенні слова.

🟠 Це покоління прожило і пережило більше, ніж будь-яке інше в історії людства у кожному вимірі життя.

🟠 Саме це покоління адаптувалося до будь-яких ЗМІН.

🟠 Оплески всім представникам «особливого покоління», яке було і залишається унікальним, незважаючи ні на що! Здоров'я радості, удачі, добра та щастя!

🟠 Це все про нас!

Авт. Художник - Олег Лобурак

💙💛

[not4yourmind]

З’явилось більше вільного часу через оцю  «самотність» і поступово з’являються певні бажання на щось нове. Цікаво виходить. Хоча, я б не сказав, що самотній. Скоріше повернувся до того себе, який був на 2-3 курсі університету. Поступово відновлююсь, виходить.

Слухаю багато музики. За ці роки я відстав від індустрії. Дивно чому так вийшло. Проте, зараз досить цікаво поновлювати свої старі знання та знайомитись з новими виконавцями. За ці роки трохи змінились вподобання в жанрах. До року, який опирався більше на метал, додалось трохи якісних реп-треків, зрідка «попса» та багато мішанини в жанрах. Хоча, це скоріше віддзеркалення індустрії загалом. Відчувається тенденція до комбінування жанрів. Практично всі виконавці експериментують, шукають нові звучання. І з одного боку це дратує консервативного мене, який очікує більшої визначеності, а з іншого боку є розуміння, що феномену AC\DC з «однаковими» альбомами вже не буде. І напевно це теж не погано.

Та що там взагалі говорити. Навіть «Дантес», який співав про дівчинку Олю пробує себе в якусь панк - альтернативу. Загалом світ дуже динамічний зараз. Подобається це повернення до витоків. Треба замовити струни до гітари чи що.  А ще подобається SadSvit. Хоча він мені переконливо нагадує якийсь трек з нульових. І я не можу згадати який. Навіть плагіатом міг би назвати, якби згадав. Зрештою пофіг на це. Багато всього крутого. Діти інженерів, структура щастя, паліндром. Навіть та сама Клавдія Петрівна як феномен. Чисто геніальний маркетинг. Багато чого можна говорити. Вливаюсь назад в цю всю двіжуху. І прямо кайфую чи що.

Хоч і є ще певний сум за минулим. Але він проходить. І це добре. З кожним днем стає поступово краще. Головне не спати багато. Бо вставати зранку це прямо зусилля. Є враження, що якби я не пересилював себе, то заснув би на днів 10, не менше. Можливо не всі години з цього часу я б спав, але лежав би точно непорушно. А так мушу ставити собі якісь цілі звечора. Причому вони мають мотивувати достатньо, щоб встати по першому дзвінку будильника. І це трохи дивно. Бо виходить в моєму житті немає самоцілі, є лише те, що я сам собі визначаю на наступний день. Ну, сподіваюсь, глобально це не вилізе в якусь дичину в майбутньому.

Проблем стає менше і оце «заземлення» працює. Хоч і не так, як я собі уявляв. Ну але, рідко все виходить так, як я собі уявляв. Тож це скоріше стандарт, до якого я маю адаптуватись по ходу розвитку подій.

Як раніше вже не буде. Але буде краще. І, таке враження, що це краще дуже поступово, але підкрадається. Головне - не спати, як би не хотілось.

[apatiya-ua]

В 10-13 років я думала що коли стану підлітком і мені буде 14-16 років я буду жити насичене, радісне, веселе життя з друзями та це будуть найкращі роки мого життя, але в 12 мене кинула подруга, зараз я, так би мовити, кинула школу, в реальності у мене немає друзів (онлайн тільки одна лп з якою ми все рідше спілкуємось), постійні думки про сенс життя, смерть, закономірність життя і тд.

Майже єдине від чого я отримую позитивні емоції це від їжі, ігор, музики, від вигаданих приємних ситуацій та вигаданого життя (хоча навіть там все не ідеально, бо так було б занадто нудно)

[itsloriel]

Якось до мене з вулиці причалапав кіт:

білі вуха, запах асфальту, ранка на спині.

І я подумала: нехай залишається.

І була мисочка, і консерви, і трохи подерті штори.

Добре жити з котом.

А якось мені принесли фіалку:

трохи землі, колір неба і листя тендітне.

І я подумала: нехай залишається.

І були вазони, і підливання щотижня, і зелено стало.

Добре жити з фіалкою.

А ще я знайшла стареньку гітару:

кілька порваних струн, смайлик на деці, присохла фарба.

І я подумала: нехай залишається.

І була музика, багато музики, і скарги сусідів.

Добре жити з гітарою.

А якось ти подзвонив у двері:

карі очі, міцні сухожилля, запах травня.

І я подумала: нехай залишається.

І були млинці, і чорні шкарпетки, дві щітки у ванні

Добре жити з котом, фіалкою, гітарою і тобою.

― Надія Косаревич "Облаштування дому "

[adeseya]

Я обожнюю dity inzheneriv, tember blanche, the unsleeping, rohata zhaba, odyn v kanoe, скажи щось погане, the feelz, renie cares, zwyntar, відчай, epolets, лівінстон, паліндром, схожа, мало, mistmorn, 12дітей, sad novelist, поживна цінність, U:LAV, malvy, headachee, робаний йот, Vivienne Mort, Hate Optimists, Сум, самозванці, adm:t, Inshe, SOYA, квіткіс, promsonya, Pur:pur, entely, sadsvit, ризиковий план, re-read, stereopalto, alekkksa, morgendie, доки є чим дихати, halepa, настрій не дуже, ba.latskii, тонка, BaWN, Мертвий півень, анастимоза, LATEXFAUNA, хейтспіч, Кімната Гретхен...

а ти і далі кажи, що української музики мало

[dedtoot]

Печально що я не знаю багато музики і пропускаю такі діаманти

Ну хоч взнаю тепер про круту музику

[feyapyva15]

Хочу мати таку саму звукоізоляцію в своїй кімнаті, як в груповій кімнаті кабінету музики.

[bez-nichoho]

Про ніщо (35)

Людина — істота адаптивна. До більшості умов ми здатні пристосуватись. Навіть до війни. Шок початку бойових дій у 2014 році помалу, але впевнено, змінився на звичну буденність, а війна перетворилась на тло. Що там, перетворилась мало не на шоу, за яким стежив світ і більшість українців.

Повномасштабне вторгнення у 2022 році довше було шоком через власне свої масштаби, але для багатьох українців з часом також стало тлом. Щоденний донат, інформаційна підтримка, всяка допомога, відмова від російського — це речі, до яких ми цілком звикли, продовжуючи жити свої життя. Та й про що казати, якщо це стосується навіть не усіх, навіть не переважної більшості.

Психологічний ефект перших тижнів-місяців війни минув. У масову свідомість він повертається лише тоді, коли трапляється велике лихо — масовані обстріли із десятками жертв, підрив ГЕС тощо. Але навіть ці трагедії досить швидко зникають з інформаційного потоку, зникають у рутині.

Війна — річ парадоксальна. Це щось абсолютно жахливе, нелюдське, для неї ніхто не створений. Але водночас війна — щось дуже людське, адже протягом усієї історії людства точаться війни.

Мабуть, це нормально, що ми намагаємось закритись у своїх бульбашках. Постійно перебувати у стресі, який приносить війна — нереально. Я — не виняток, як би прикро не було мені це визнавати. Тішу себе тим, що я доначу, скільки є змога, долучаюсь до зборів як менеджер, працюю з наративами, не споживаю російський контент, бо чітко розумію зв'язок між ним та ракетами, які у нас летять.

До речі. Он, показники прослуховування російської музики протягом року в Україні тільки виросли. Тобто є десятки тисяч ідіотів, які вливають собі у вуха це лайно. Те, чим вони себе наповнюють — це одне, а те, як музика перетворюється на ракети — це інше. Що те, що те можна усвідомити. Але комусь не дано. Я можу лише здогадуватись, чому ці люди слухать русняву музику, але в результаті це нічого не міняє.

Отож, я хоч і дивлюсь на ситуацію свідомо, але іноді помічаю довкола стінки бульбашки, в якій також перебуваю. І витягнувши голову поза них, дуже дивуюсь: це ж, виявляється, є десь життя без війни. Мабуть, таке усвідомлення для пересічного європейся чи американця звучить дуже дивно. Десь є життя без тривог, без обстрілів, без щоденної смерті, без комендантської години. Люди можуть планувати собі мандрівки, відпустки, покупки, планувати життя. Десь чоловіки не гинуть щодня, не збирають кошти на спорядження, не падають знеможено на навчаннях, не отримують повісток вдома, на роботі, на вулиці чи в автобусах. Десь жінки не мають втікати з дітьми хто зна куди, брати в руки зброю, ставати парамедикинями, солдатками, втрачати своїх синів та батьків, продовжувати жити надламаними, несправними після важкої втрати.

Десь є таке життя. Іноді я про нього думаю. Це таке гарне життя. Це ж, чорт забирай, так мало — всього лиш мир (здавалось би, еге). Дуже гірке усвідомлення, що десь так є, а в тебе нема. Що десь можна думати про покупку велосипеда, нові проєкти, якісь мандри. Це ж ніби так небагато, це такі дрібниці. А нам — не можна. Чи радше так: можна, але шанси, що все вмить обламається, дуже високі. І що з цим робити — не знаю.

Певен я у іншому — серед тих із нас, хто зостанеться серед живих (так, будьмо відвертими, не усі виживуть), дуже довго доведеться розгрібати наслідки. Розмінування наших територій і відбудова — справа кількох десятиліть. Психологічна травма, яку принесла війна — справа кількох поколінь. Після Голодомору 33-го минуло 90 років. А ця травма надалі є у цілої нації і передається дрібними буденними звичками. З цією війною буде так само. Покоління українців будуть нести її у собі, спокійно адаптуючись до нових викликів, які перед ними ставитиме життя. Але тавро, залишене війно, незмінно буде у них на тілах і душах.

[yourr-heartache]

Мені дуже важко зосереджуватися на чомусь одному. Я не можу читати книгу безперервно. Одне сповіщення з телеграму і от я вже гортаю тік ток, інстаграмі і взагалі все на світі. Я не можу робити якісь справи без музики чи серіалу на фоні. Але якщо я фіксуюся не чомусь, то я не відірвусь від справи взагалі, навіть їсти не піду. І разом з тим мені швидко набридає все, я нетерпляча, часто можу втратити нитку розмови і перестати слухати людину, бо відволічуся на якийсь умовний гарний ЛИСТОЧОК. Це капець. І я не знаю що з цим вдіяти.

[not4yourmind]

Lineage II, Placebo та Руйнація

Вчора було перше червня. Рівно 5 років, як ми почали зустрічатись. Іронічно те, що до цього святкування дат мене привчили вже в стосунках. Я не вкладав в дні чого серйозного, але оскільки це було потрібно, то почав. Спочатку святкували місяць, потім два, потім півроку, а потім лише річниці. І ще більш іронічно, що останню нашу річницю святкував я сам. Вона забула. І не згадала би. Я не образився, хоч і довго готувався, обирав подарунок. Все ж в неї завжди були проблеми з числами. Це вона так пояснила. Але напевно це була брехня. Дата їй була важливою завжди. Попередні роки вона рахувала дні до неї. А т��ді просто почала забувати, бо це стало не так потрібно. Зрештою. Вчора було перше число і я святкую його тепер сам. З вдячністю за цей «досвід», проте без думки, що хочу все повернути. Ще й співпало так, що прийшла моя «Руйнація». Я робив передзамовлення ще в квітні. Вже червень. Страшно те, як швидко йде час. В мене ніби не було цієї весни. «Руйнація» це книга про лор одного з моїх улюблених персонажів Ліги Легенд - Вієго. В нього дуже сумна історія. Вона мені одразу почала імпонувати. Але кінець в неї не дуже. Багато хто знайде в ній жахливу історію жорстокого тирана. Але, як і в «Портреті Доріана Грея» я вбачаю в ній свою мораль і свої принципи для побудови життя. Останнім часом дуже багато слухаю гурт Placebo. Він прям грає на фоні. Пісні вже здаються рідними, хоча я й слухав його раніше. Все більше і більше музики знову з’являється в моєму житті. Це добрий знак. Напевно. Сеанси з терапевткою проходять добре. Результати мене дещо дивують, проте напевно це та гірка правда, яку я сам собі боявся сказати. З часом рожеві окуляри все більше і більше розсипаються. І з одного боку я радий, що так. З іншого боку все ще не знаю, що робити. Життя наче налагоджується, але я не можу знайти вектор та ціль. Радує, що я зараз не сам. Є багато хороших людей, які мені допомагають. Це приємно відчувати, що ти не сам. Увечері завжди є з ким поговорити. І я стараюсь цінувати кожного і кожну поряд зі мною. По цілях на травень я виконав майже все. Тож я дійсно задоволений собою. Він пройшов продуктивно. Вирішено питання з переїздом, знайдено нове місце проживання. Лишилось продати деякі речі, які мені не будуть потрібні та почати збирати речі. Можливо підправити деякі візуальні моменти по квартирі. Терапевтка вважає, що мені не зайвим було б звернутись до психіатра, бо є всі ознаки депресії. Але я боюсь. Я почитав, що там потрібно ставати на облік, регулярно проходити обстеження та приймати ліки. Можливо навіть все життя. Стрьомно це все. Ще вона порадила знаходити певні опори. Заняття, в яких відчувається спокій і хоча б нейтральний настрій. Це можуть бути речі, які «тримали» мене в дитинстві або в періоди, коли ніби як було добре. Тому я почав активно слухати музику. Купив підписки в Youtube Music та у вільний час займаюсь плейлистами. А ще пробую читати книги, які мені подобаються. На черзі «Місто» Підмогильного. Одним з таких стовпів стала Lineage II. Після роботи в мене сеанс медитації. Я завантажив пустий сервер, запустив його в себе на комп’ютері і проходжу квести, які проходив у п’ятому класі. Відвідую локації, досліджую заново світ. Без «гонки» до якої я звик. Я заходжу на годину - дві. Пройти якийсь цікавий квест, дослідити лор, згадати емоції та відчуття. І це дійсно працює. Все стає наче як більш спокійно. Це варіант відпочинку, коли мої думки сфокусовані на тому, що вже колись приносило добре. На емоціях. На позитивних емоціях, які я отримував сам, а не з людьми. І це приємно. Все ж ця гра дуже сильно допомогла мені тоді, в школі. І допомагає зараз. Ще раз в серйоз задумуюсь про татуювання.

Зрештою, все налагоджується. Я вже не думаю про ситуацію так часто. Єдиною проблемою лишається майбутня ціль життя. Але враховуючи ситуацію в країні та потребу протягом певного часу вирішити питання з мобілізацією, можливо, ця проблема теж вирішиться сама собою. Я вже підіймав це питання. Навіть дивився вакансії в деяких підрозділах. Підсвідомо готуюсь. Ще треба посилити підготовку фізичну. Щоб ця штука не застала в «расплох». Є підсвідоме відчуття, що мене це не омине. І це буде мій шлях. Не знаю ще в якій інтерпретації, але можливо? Цілі на червень не ставлю, бо вони наче як і самі відомі, а наче й не знаю що хочу. В мене все добре. Точніше нормально.

[welovelofi]

Цитата від Lucifers Beard -

Гурт і музичний продюсер! Побудував власну студію звукозапису, і коли моя молода сім’я дозволяє, я зариваюся у своїй студії, де вибухає творчість, або копаюся у своєму музичному сховищі, щоб нарешті вивести ідеї з минулих днів. Музична свобода, яку я маю від будь-яких культурних чи сценічних асоціацій, звільняє і дає мені змогу створювати найчистішу музику, яку я можу, з чесного місця. Інтернет-світ – це місце, де живе моя музика, і для мене було справді чимось особливим досягти понад 100 000 трансляцій (і ще більше!) за допомогою онлайн-блогерів/журналістів/плейлистів, які поділяють щиру любов до музики. Тож дякую всім за те, що слухаєте!

[nemui-karrasu]

Я звісно вибачаюсь, можливо я погано розбираюся в жанрах музики, але відколи німці які співають англійською це український рок?

[foolish-neko-reads]

"Король у жовтому" Р. Чемберз

Поціновувачі горору та Міфів Ктулху пов'язують Короля у жовтому передовсім з творчим спадком Лавкрафта, хоча автором цієї сутності є Амброуз Бірс, у чиїх творах 1891 року народилося це божество під іменем Гастур. Натхненний Бірсом, Чемберс доповнив цю вигадану міфологію кількома оповідями з циклу про "Жовтий знак".

Збірка "Король у жовтому" поділяється на дві частини. Першу складають твори про загадкову книгу "Король у жовтому", що оповідає про Гастур(а), Гаяд, імператорську родину та далеку Каркозу, що простягається під чорними зорями, осяяна містичними місяцями. "Король у жовтому", що неперевершеними словами, прекраснішими за сонячне світло та звуки музики, повнішими за велемовність людського генія, оповідає історію імператорського роду та їхній зв'язок з Королем у жовтому, здатний позбавити глузду читача. Ця книга піддана цензурі, люди сахаються її, бояться, й лише безумці є настільки зухвалими, щоб насмілитись поглянути на її сторінки. Достеменно не відомо, чи існує Каркоза у реальному світі, чи це місто лежить десь поза людським світом, у країні мрій та сновидінь. Так само не є до кінця зрозумілим, чи є Гастур особистістю, чи місцем, чи навіть сузір'ям на небі. Таємничий Король у жовтому здатний ходити серед людей під личиною звичайного незнайомця та краде душі обраних жертв.

Чемберс не надає деталей ані про зміст "Короля у жовтому", про який читачу лишається лише здогадуватись, ані про Гастур(а) та Короля у жовтому. Оповіді цього циклу відзначаються таємничістю, легкою сумбурністю та невідомістю. Вони лякають тим, що майже завжди достеменно не відомо, чи події є наслідком втручання Короля у жовтому, чи люди лише покладають на нього відповідальність за власні вчинки. Чемберс майстерно зберігає у таємниці те, чим насправді є це божество, Гастур, Каркоза за чорні зорі у небесах над нею.

Друга ж частина присвячена частково бібліографічним оповідям автора про життя студентів-художників у Парижі. Головні герої хоч й мають різні імена, але завжди є американцями, що приїхали вчитися до Паризької академії. У легкому та мальовничому стилі він описує богемне життя студентства, їхнє вільнодумство та чарівні вулички Парижу. Не оминає й франко-пруську війну - ця оповідь навряд залишить українця байдужим. Ці оповіді є побутовими, милими та зворушливими. Цілком протилежними тим кільком оповідям з циклу про Короля у жовтому. Та й до жанру горору автор більше не повертався, наскільки я розумію.

Особисто, хочу відмітити те, наскільки приємною видалася ця збірка після Жоржі Амаду. Чемберс писав майже на пів століття раніше за Амаду, але ж наскільки прогресивнішими та гуманнішими є його погляди. В його творах відсутні зневага та огида до жінок, Чемберс не намагається принизити саму жіночу стать, не приписує жіноцтву стереотипних мізогінних ознак. У його творах взагалі немає особливих акцентів на тому, що жіночий персонаж є саме жінкою. Й навіть якщо Чемберс натякає на розпусний стиль життя персонажки, то робить це з метою розвитку сюжету й без огиди до неї. Він описує жінок шанобливо, без масної об'єктивації, з зачаруванням. З любов'ю до них, а не з хтивістю та упередженням.

Після Амаду ця книга була просто цілющою маззю для палаючої дупи душі. Оповідання Чемберса читались швидко та легко й залишили по собі лише приємні враження.