#5-й та 6-й

[not4yourmind]

Ну шо в результаті. В результаті десь 5-6 годин на додавання всіх розрахунків до роботи. Ну й ще десь хвилин 40 на правки по тексту. Помилок було прям достатньо. І я навіть почав думати, що вони зроблені були спеціально. Максимально не приємний "осадочєк" після цього всього. Здалось би злитись, але нервова система настільки виснажена, що я не здатен взагалі ні на шо. Мав бути вихідний і завтра ще купа своєї роботи. Але вихідного не було. Родичі поїхали раніше. Я з ними так і не зустрівся. В село запрошували, але я не поїду. Бо не маю сил та бажання вести "смолтоки" з іншими гостями на Великдень. Напевно, вони образились. Ну я б точно образився. Бо це дико вийшло. Але що я міг зробити? Нічого. Здав усе і добре. Вірніше, зовсім не добре. Не приємно та не чесно. Але що уже? Цей випадок теж в результаті спишеться на "не прийняття". Як і сотні подібних до того. Запам'ятається лише негатив. Навіть якщо цей негатив був викликаний відвертою безвідповідальністю та ненадійністю. Зрештою, пофіг. День пройшов дуже швидко, бо вся концентрація була на роботі. Протягом дня завантажив додаток для домашніх вправ. Дуже прикольна та зручна штука. Встановив ремайндери раз в 2 дні і буду займатись. Почав сьогодні. Не довго. Хвилин 12. Але все краще, ніж нічого. Дуже хочу вже сеанс з терапевткою, бо я відчуваю, як не стягую це життя). Таке враження, що якщо зараз на голову бахне ще якась проблема, то це буде "Габелі". Головне потерпіти ще трошечки. Обов'язково стане простіше. Обов'язково. Десь там, майбутній я, буде дуже вдячний собі зараз за всі ці зусилля кожного дня вставати зранку і робити це все. Карма існує. І кожен отримає те, чого заслужив і що вкладав у світ навколо себе. Я не ідеальний, проте не найгірший. Треба просто перечекати цей дощ, цю зливу. Бо за хмарами має бути сонце.

[victoriada]

30 уроків за 30 років

1. Сльози  — не показник слабкості.

2. Батьки не завжди праві.

3. Старший вік не означає наявність мудрості та не є автоматичним критерієм для поваги.

4. Праця на роботі не завжди вчить фінансовій грамотності.

5. Нормально не відчувати нічого до родичів, якщо немає емоційного зв’язку чи близькості.

6. Егоїзм буває потрібним.

7. Психологічне здоров’я не менш важливе за фізичне.

8. Злість і гнів можуть бути здоровою та потрібною реакцією.

9. Краще самотність, ніж люди, які викликають відчуття дискомфорту.

10. Людина сама собі вибирає авторитетів.

11. Авторитету не підкоряються, а поважають його думку.

12. Маніпулювати людьми можна несвідомо.

13. Йти на компроміс означає поступитися.

14. У будь-яких стосунках мають бути домовленості.

15. На все є свій вік.

16. Подарунки не повинні бути заслуженими.

17. Фундамент будь-яких стосунків — повага.

18. Не всі проблеми вирішуються самостійно; просити про допомогу — нормально.

19. Любов/кохання — це не тільки про почуття, але й про прийняття рішення бути разом.

20. Неопрацьовані в дитинстві “моменти” рано чи пізно випливуть у дорослому віці.

21. Треба на людину витрачати стільки енергії, скільки вона ж віддає.

22. Зміни в людині не подобаються тим, кому вона перестала бути зручною.

23. Усі люди навколо — експерти в якійсь галузі, особливо тоді, коли їх не питають.

24. Хороші та погані спогади зникають однаково.

25. Самовираження має в першу чергу приносити задовол��ння самій людині.

26. Одне вибачення — ввічливість; два та більше — знецінення себе.

27. Спочатку власні потреби та почуття, потім інших.

28. Тримати емоції в собі шкідливо для здоров’я.

29. Це не синдром самозванця чи низька самооцінка; це потяг довести оточуючим свою значимість.

30. Моє існування вже є причиною себе цінувати.

[kyivskamavka]

Що ж, наша пісня гарна й нова починаю її знову. Новий пошук м'ю, як ще не встигла зробити, але старий теж гарненький, тому поки так. Якщо ще трохи про мене, то:

- Займаюся професійно писемностю вже більше 5 років, хоча почала писати вірші з раннього дитинства (6-7 років)

- Кокосовий батончик Рошен мені більш довподоби, ніж арахісовий

- Обожнюю та намагаюся дотримуватися естетики dark academia і femme fetale

- Адміню канал Бук: *в'яже*

- Язичниця з скандинавським направленням

- Слизеринка

- Україночка, проте проживаю більше 4 років в Литві

- В вільний час фотошоплю, роблю коллажики та едіти, пишу фанфіки на АО3, перекладаю і ще багато чого

[karen-chan-nya]

Коли ми вже зможемо читати китаєромани українською?

По моїм оцінкам, першим завершать переклад роману Система власного порятунку для мерзенного лиходія (svsss), він готовий вже на 50%.

Враховуючи середню швидкість перекладу, а ще зимові сесії і свята разом, то переклад мають завершити десь через 4 місяці, тобто у березні*. Але це без урахування екстр.

Якість перекладу я оцінюю як високу. (Але це все ще непрофесійний переклад).

Прочитати можна тут.

Наявний також інший переклад, але він відстає (22%). І, потенційно закинутий?

(знаходила ще дещо, але воно гірше за гугл-перекладача з російської, тож навіть посилання залишати не буду)

*усі дані за 15.11.22

Щодо інших романів

Найпопулярніший переклад Засновника темного шляху (mdzs) на цю мить завершений на 30%. Через навчання зараз темп не дуже швидкий, але оновлення потроху є.

Перекладачка навчається на прикладній лінгвістиці, тож можна вважати його якісним (все ще не професійним!).

Тґ-канал перекладачки чи одразу Ваттпад.

Другий переклад лише трохи відстає від попереднього, 27%. За якість сказати не можу, не читала. Його можна прочитати на Ваттпаді.

А ось тут дехто починав перекладати екстрарозділи, але, схоже кинув це.

Далі поговоримо про Благословення небожителів (tgcf). Тут теж декілька людей паралельно взялися за переклад.

Моя рекомендація - переклад від команди Відвал башки. Над ним працює кілька людей і навіть є ілюстратор. Переклад якісний.

Але, на жаль, оновлення там виходять найповільніше. Вони лише на 5% відсотках, якщо мені не зраджує математика.

Прочитати можна тут.

Є інший переклад, там прогрес більший, вже 15%. За якість сказати не можу, бо не читала. Але за швидким оглядом виглядало непогано. Прочитати його можна на Ваттпаді.

Настпупні романи я не читала, тому буде лише % перекладу і посилання.

Хаскі та його вчитель білий кіт (ерха, 2ha) - перекладено на 6% (але враховуйте, який цей роман довжелезний). Про перекладачку чула гарні відгуки, також вона займається маньхвою про ерсі. Її тґ-канал.

І є другий переклад, від команди Відвал башки, вони відстають зі своїми 4%. Читати.

Всі наступні 4 романи перекладаються командою Відвал Башки (я їх не рекламую, просто вони усюди!), тож оновлення в середньому повільні. Але для всіх романів, окрім Лю Яо, у них є свій ілюстратор!

Утихомирювач душ - 13%, читати тут.

Як вижити лиходію - 13% (але він об'ємний), читати тут.

Лю Яо: Відродження клану Фу Яо - 3%, читати тут.

Далекі мандрівники - 16%, читати тут.

Проте, у далеких мандрівників є ще один переклад, де вже готово 45%, але зараз той переклад нестабільний і продовження виходить рідко. Ось тґ-канал.

І ще трошки романів

Вбити вовка (Sha Po Lang) - 19%, на Ваттпаді.

Дружина понад усе - 12% на Ваттпаді або 18% знову там же.

Тисяча осеней - 9% і статус закинуто. Сподіватися на продовження можна тут.

А що з іншими?

Китаєроманів у світі багато, і загубити їх легко. Тому, існує чудова таблиця, де зібраний список усіх романів і також посилань на їх переклади й адаптації (маньхви, донхви, дорами, якщо вони є).

НЕОЧІКУВАНИЙ СЮРПРИЗ ДЛЯ МЕНЕ І ВАС

Поки шукала що ще є, знайшла Список Лан'я (Lang Ya Bang), у якого завершений переклад!!! Розділи знаходяться на стадії редакції та публікуються 1-2 рази на тиждень. Повністю готово вже 79% твору, але він довгий і прогнозую завершення аж на травень, в гарному випадку квітень 2023.

Змусила вас зрадіти, а потім засумувати назад так? Себе теж. Але за моїми прогнозами, це буде другий після Системи повністю перекладений китаєроман.

Прочитати (майже) на одному подиху.

А зі справді завершеного є ван-шот Опівнічне повернення. Цю історію варто прочитати двічі, щоб зрозуміти.

Висновки

1. З 24 лютого фанати сильно активізувалися і зараз в процесі перекладу реально багато романів. Більшість почали перекладати наприкінці весни - влітку.

2. Очевидно, коротші романи мають більше шансів бути повністю перекладеними раніше. Наприклад лідуюча Система складається усього лише з 80 основних розділів (+20 екстр, але я їх не враховувала ніде). Найкоротший серед усіх це Далекі мандрівники - 77 розділів (+4 екстри). Напротивагу їм найдовший серед представлених романів - ерха, складається з 311 (+39) розділів. Хоча у відсотках у неї найменше з усіх (6%), в абсолютних числах к-сть перекладених розділів там переважає, ніж у деяких інших романах.

3. Популярність роману прямо впливає на швидкість його перекладу і кількість команд/осіб, що за нього беруться. Це яскраво видно на прикладі романів Мосян Тонсьов, які є найвідомішими представниками у жанрі даньмей.

4. Загальний прогноз: романи невеликого і середнього розміру (до 150 розділів) будуть доперекладені десь через рік від початку. Тобто, маємо шанси наступного літа вже мати декілька завершених перекладів.

5. Чому паралельні переклади не об'єднаються, щоб робити один і швидше? Складне питання, на яке я можу відповісти лише частково. По-перше, ймовірно, вони створювалися незалежно один від одного і точніше, перекладачі не знали про існування іншого перекладу, коли це починали. Але чому вони не об'єднувались, коли дізнавались одне про одного? Тут не можу сказати точно, але це скоріше соціальний фактор, наприклад недостатня комунікація.

Крім того, є проблема, що ефективність роботи не прямопропорційна кількості людей. Надто багато людей в роботі над один проєктом можуть спричинити плутанину і лише ускладнити процес. Що не скасовує того, що працювати в команді легше й ефективніше, ніж самостійно.

6. Будь ласка, читайте переклад в онґоїнгу і пишіть відгуки перекладачам, щоб вони не втрачали мотивацію і довели справу до кінця! І тоді вже скоро прихильники даньмею матимуть можливість читати свої улюблені романи рідною українською мовою.

НЕ читайте роснявою! Анлейт можна.

Всіх люблю, за укрданьмей!

[unhonestlymirror]

Юрій Луценко:

Сьогодні о 6 ранку помер генерал МВС Генадій Генадійович Москаль.

Він прожив яскраве життя.

Профі. Оригінал. Українець.

Я знав його з 2005, коли він сильно допоміг відновити роботу кримінального блоку та й взагалі, зрозуміти виклики системи.

Саме він дав мені головну пораду: ЮВ, зараз всі вам казатимуть, що такого розумного міністра ще не було. Вони всім це кажуть. Гоніть цих паркетних генералів до беніної мами, беріть капітанів і майорів. І тільки з Карного розшуку.

Сцена1.

Москаль - мол лейтенант карного розшуку в гірському районі Чернівецької області. Для перевірки жовторотому дали «висяк» - вже рік як нерозкриту крадіжку кози. Через тиждень Москаль набрав кості на мясокомбінаті, розклав їх у лісі і з понятими склав Акт про невинно убієнну козу невстановленими вовками.

Далеко піде! - сказало начальство.

І організувало другий виклик: прийом відомої циганки, яка мала цех по варці дурі і довідку з психдиспансера. Правило прийому божевільних просте: мовчи, тоді за годину закінчиш. Якщо вступиш у діалог - буде 3-4-5 годин.

Циганка зайшла з 6 дітлахами і криком ще з порогу рвс. Старики сищики засікли час.

Через 15 хв циганка з криком вискочила з кабінету. І більше, до речі, ніколи не появлялася.

Старики зайшли в кабінет. Лейтенант Москаль сидів на столі і затято гавкав.

«Лом ломом вишибають» - з кривою посмішкою сказав майбутній генерал бувалим операм.

Сцена 2.

Розквіт кучмізму, розпал акцій протесту проти вбивства журналіста Гонгадзе. Міністр Кравченко категорично проти призначення на його місце Москаля. В присутності Кучми навть стріляв у бік Генгенича. Бо - неуправляємий.

Москаля сплавляють в Крим. Там він набуває величезної слави в боротьбі з бандитизмом. Взривають насмерть його заступника. Москаль вперто ходить з готелю до главку пішки і без охорони. Біля дверей вибухає урна. Пох, вперто робить своє.

ОЗУ СЕйлем розгромлено. Лідер Воронков і бригадири в тюрмі.

Сцена 3

2005 рік. Моя перша колегія в якості міністра ВС. 98 % керівників областей та районів знято з посад. В залі - нові начальники УВС та підрозділів центрального апарату.

Я озвучив їм лекцію про нову постмайданну політику, повагу до людей, скасування проценту розкриття тощо. Стримані аплодисменти.

Слово бере перший заступник міністра Г. Г. Москаль. «Менти, ви знаєте, що саме прозоре в світі?- зі своєю потойбічною усмішкою питає присутніх.

«Думаєте - скло? Хер вам, а не скло! Думаєте - кришталь? Хер вам, ні. Думаєте - брильянти? Ні, найпрозоріше в світі - ви, менти. Я вас …. Наскрізь бачу! Думаєте, похлопали і по кущах святкувати? Хер вам. Взяли ручки і записали мій телефон. Із завтрашнього дня з 6-00 по алфавіту областей по 15 хв - рапорт про події доби, з готовими версіями причетних до тяжких і особливо тяжких. І якщо моя версія виявиться точнішою - вам ппц»

Сцена 4.

2006 рік. Ющенко призначив Г. Г. Москаля головою Луганської області. Мер Алчевська ( звичайно, від ПР) довів до розмороження міста. Москаль в помаранчовій (!) курточці МЧС особисто лазить по теплотрасах тамкотельнях. «Вдячне» населення скандує «вонаранжевыхфашистов» і вішає навпроти готельного вікна губернатора помаранчеву кришку унітаза. Москаль викликає нач гувс області і каже: щоб населення оцінило нашу роботу, треба зачистити місто від бомжів і попрошайок з Росії. Генерал браво «щолкнув каблуками» і довів патрульним план - 5 бомжів на зміну.

Я в цей час, нічого про це не знаючи, читаю по ночам пошту трудящих.

Один лист - із Алчевська:

«Уважаемый ЮВ. Раньше я вас считала оранжевым фашистом, который служит США. Но все изменилось! Раньше мой муж приходил с комбината домой грязный, злой и пьяный. Материл меня и часто бил. Однажды я заставила его пойти выкинуть мусор. Он как был в трениках и тапочках, матерясь, спустился во двор. Но ведро упало в контейнер. Он залез туда за ним. П тут - милиция. И его спросили, кто он. Муж сказал - я здесь живу. А менты говорят, кто здесь живет, по бакам не лазает. Паспорт есть? Нет - бомж, марш в машину.

И вывезли моего мужа в Голую поистань. Вернулся он через неделю. С тех пор он всегда умывается и переодевается после работы, помогает мне по хозяйству и никогда не грубит.

Большое вам спасибо за работу милиции!!!»

Сцена 5.

2007 рік. Москаль - кандидат в депутати від Народної Самооборони. На теледебатах Шуфрич ядовито нагадує, як ГГ готував візит Кучми в Дніпропетровськ, зібрав усіх бомжів на баржу і сплавив їх по Дніпру.

Москаль без хвилини роздумів: « А що, Нестор, тільки тобі по всіх усюдах їздити зпа народні гроші? Бомжі що, не люди? Вони теж хочуть Дніпром проплисти, батька Тараса в Каневі побачити!»

Через тиждень Москаль урочисто відкрив в Ужгороді памятник «коляски, з якої в дитинстві упав Нестор і забився головою»

Сцена 6.

2016 рік. Москаль - глава військово-цивільної адміністрації Луганської області. Постійно на лінії зіткнення, раз навіть завіз мене,як радника Порошенка, інспектувати життя селища в лнр:)

В день виборів до нього з дзизом підходить група ватних жіночок і на всю площу кричать, що вони протестують - чому в бюлетнях немає путінської Єдіної Расії?

ГГ каже: неужели! Это действительно беспредел, наверное провокация Правого сектора. Но - ничего, дописывайте ручкой товарища Путина и все будет учтено. И всем своим подружкам перезвоните!»

Ватниці з криками ура масово і радісно йдуть робити бюлетні недійсними.

Сцена 7.

2018 рік. Голова Закарпатської ода Москаль дзвонить мені в Генпрокуратуру.

- Скажи Пороху, хай поверне мене на Донбас. Я не можу тут. Нема живої роботи, нахер нікого послати. Тільки «пане, доброго дня/ перепрошую, пане»

Він любив екстрем, вмів послати нах і відповісти ваті факом. Але день і ніч працюва для людей. Паливо, американський пологовий центр, підручники для шкіл, фортифікації, вода та хліб по прифронтових селах. За це його поважали і вороги.

Бачив особисто, як на окупованій території до нього збігалися люди і вірили кожному його слову.

Одного разу він з нашими дівчатами-депутатами, які привезли машину гуманітарки потрапив під артобстріл. Сховалися під стіну церкви.

Коли обстріл припинився, з церкви вийшло 5 бойовиків лнр. Погляд очі в очі. Пауза.

- Проходь, Москаль, ми тебе знаємо. Ти хоч і бендара, але правильний.

За кадром - ще десятки таких історій. Ще сотні професійних досягнень генерала МВС, ім‘я якого наводило страх на бандитів і корупціонерів Чернівців, Дніпропетровська, Криму, Закарпаття, Києва.

Вічна Вам память, Генадій Генадійовичу…

[nelligekata]

Незріла та зріла особистість по Перлзу

Незріла та зріла особистість по Перлзу

1. Незріла особистість намагається змінити інших, пристосувати їх під себе. Зріла особистість намагається змінити себе, перейти на саморегуляцію.

2. Незріла особистість намагається змінити обставини, зріла – пристосуватися до них.

3. Незріла особистість часто знає, але з вміє. Зріла особистість як знає, а й вміє. Тому незріла особистість критикує, а зріла робить.

4. Незріла особистість намагається влаштувати насамперед своє особисте життя, та був справи. В результаті не влаштовується ні те, ні інше, а вона потрапляє у залежність від інших людей. Зріла особистість насамперед влаштовує свої справи і набуває незалежності. Особисте життя влаштовується саме собою.

5. Потреби зрілої особистості випливають із її успіхів, із її справ. Незріла особистість, не роблячи справ, копіює потреби зрілої особи, збільшуючи їх розміри. (Згадайте потреби дорослих дітей, які сидять на шиї своїх старіючих батьків.)

6. Незріла особистість думає про результат, а зріла про діло.

7. Незріла особистість хоче більше, ніж має і заслуговує, в результаті нерідко втрачає і те, що має. Зріла особистість задоволена тим, що має, і тоді до неї прибуває.

8. Незріла особистість хоче, щоб її справи влаштував хтось, зріла влаштовує їх сама.

9. Незріла особистість сподівається, зріла діє.

10. Незріла особистість намагається керувати іншими людьми, зріла керує собою.

11. Незріла особистість – декорація, яка хоче стати фігурою. Зріла особистість - фігура, яка не замислюється, як вона виглядає.

12. Незріла особистість спочатку приймає рішення, та був підганяє факти під обране рішення (звідси підозрілість незрілої особистості). Зріла особистість спочатку збирає факти, та був з їхньої підставі приймає рішення (звідси відкритість зрілої особистості).

13. Незріла особистість хоче зайняти високе становище, не переймаючись особистісним зростанням. Зріла особистість дбає про особистісне зростання, і в результаті починає займати високе становище.

Фріц Перлз

Засновник гештальт-терапії помер 14 березня 1970 р. у Чикаго.

[valyalya]

Що я слухаю на цей момент та й одночасно рекомендації (19.08.23):

1. AnnenMayKantereit - Katharina

2. RAUM27 - Sommerregen

3. Galeffi - Bacio Illimitato

4. Frah Quintale - Gravità

5. La Femme - Elle ne t’aime pas

6. Videoclub - Roi

7. Vaundy - 忘れ物 (wasuremono)

8. SUDA MASAKI - 惑う糸 (madouito)

9. easy life, Gus Dapperton - Antifreeze

10. Troye Sivan, Allday - For him.

[madame-yadviga]

Baby shower

Воно таки сталося.

Вони всі вагітні. Всі. Ну майже. І хрін з тим що вагітні. Але чому ми сиділи у Н 6 годин? Поясніть мені нафіга? Вона така кругла як... і це тільки 7 місяць. Ну на щастя чоловік в неї те що треба, як її подруга я спокійна. Вона завжди хотіла сім'ю та дітей.

А ще ці дві тупі В та С. Боже В молодша за мене і в неї вже третя дитина (я так розумію в неї з чоловіком дефолт, це вони так сім'ю рятують). Там все дуже погано. Я сиділа на цій вечірці і така: Дякую Боже що це не я.

Так от, чом ми там сиділи? Ну це ж не нормально. Я гостей вже через 2 години випихую(дуже швидко втомлююся, а вона вагітна!), вони правда ніколи вчасно не йдуть... це якесь прокляття. Всі полюбляють до нас ходити... це все мама... не можна бути такою хорошою!

Так от В ще залишилася коли ми поїхали... боже яка вона тупа. Деяким не треба розмножуватись. Вона ще й з такою ненавистю на мене дивилась. Ну вибачте що я іноземка та не в стосунках. Можливо образилась що я її не запам'ятала. Так, я сподівалась що побачу її вперше та востаннє на весілі Н та Н. Хто ж знав що я маю запом'ятовувати цих людей.

А так, я зв'язала пінетки. 5 годин, Карл. 5. В на них фиркнула. Маленькі. Фі. Ну вони ж не для твоєї дитини. Шкода не зафоткала. Хоча в сестри має бути фото однієї.

Ах так, побачила нарешті фото з вечірки. Зовсім собі не сподобалась. Але я весь час цим не вдоволена.

[bdzhola]

Уроки, які ми беремо з перешкод, з якими ми стикаємося, можуть бути фундаментальними для подальшого успіху. Згадайте момент, коли ви зіткнулися з проблемою, невдачею або невдачею. Як це вплинуло на вас і чого ви навчилися з цього досвіду

цей табір проводиться вже 24 роки, проте лише на двох з них брали участь дівчата. я з 4 іншими дівчатами стали першими хто його пройшов.

отож, давайте по порядку. все почалось весною 2021 року з жартів що мушу поїхати на цей табір з подругами. час йшов ми вже й забули за це. мені відмовили в участі два табори, а літо вже добігало кінця. легіон став для мене останньою надією. подалась на нього за два тижні до самого табору, тому мала надзвичайно мало часу для підготовки, адже він з військовим тематикою.

було 4 команди хлопців по 10-12 людей та 1 дівоча команда, проте з 12 дівчат поїхало всього 5. через малу кількість хлопці не вважали нас рівними суперниками. особливо це можна було помітити під час фізичних випробувань. щоденно ми пробігали 6 кілометрів, звісно дівчата були останніми та відставали від основної колони. не рідко кожна з нас чула звинувачення, що ми псуємо легіон та його атмосферу.

зазвичай до місця, де проводяться лекції та заняття, ми бігли 3 км. але на 5 день нас відвозили машиною. приїхали до зони підготовки стрибків з парашутом і подібним. найцікавіше було по закінченню всіх лекцій — ми мусили назад бігти до місця таборування, це було найбільшим випробуванням для моєї команди. адже до цього не сильно ладнали та часто сварились. на початку нашого шляху, всі бігли в різних темпах та відстанях. пімля невеличкого перевалу, мою команду насварили та наказали бігти хоча б в одному темпі. ніхто з нас не був у захваті, проте довелось виконувати. однак це була не найбільша складність, одна з дівчат сильно пвдвернула ногу й ледве йшла. я з подругою не розгубились і першими взяли її під руки, щоб було легше бігти, далі ми змінювали одна одну по черзі. На щастя, вже було недалеко до місця призначення, але ця ситуація стала каталізатором розвитку нашої команди.

найбільш помітний особистий розвиток був помітний у триденній мандрівці. суть полягала в тому щоб знайти точки відзначені на карті, дозволили взяти один телефон на команду. в перший день, завдяки одній з нас ми не блукали по лісу, адже вона добре орієнтувалась на місцевості. змогли вийти на трасу та дізнатись до найближчого села, де і знаходилась перша точка. на ній мусіли зустрітись з командою хлопців. ну дуже довго їх чекали, а тим часом помітили, що годин дві тому отримали смс з невідомого номеру про те що місце збору змінилось. тут ми зрозуміли, що хлопці пішли туди, чекати їх було марною справою. тож ми поїхали до наступної точки, де мали привал. день вже добігав кінця, остання точка була в лісі, де ми мали переночувати та зустрітись з хлопцями. коли вони врешті дійшли до нас, почалось справжнє пекло, адже їхній лідер відправив їм всім готувати їсти, бо тільки на це й здатні. це сильно обурило нас всіх, проте я змогла першою виступити і успішно заткнула хлопцям рота. напевно ніколи в житті так багато не сварилась з людьми, адже хлопці були максимально неорганізовані й до того ж кожен мав вказати на те що ми тут зайві. довелось взяти (їх за яйця) все в свої руки. потрібно було зробити місце для ночівлі, тут і знадобились мої знання вузлів та в'язань. виявилось, що майже ніхто цього не знаю і довелось паралельно вчити старших хлопців базовим вмінням.

на закритті табору головний організатор підійшов до мене і сказав:"я знаю, що ти була наймолодшою учасницею табору, незважаючи на те що, фізично ти трохи не дотягнула, проте на повну проявила свої лідерські якості".

[feyapyva15]

Сьогодні проспав школу. В мене є два будильника на 6:25 і на 6:30. Після будильника на 6:30 я лежу ще рівно 5 хвилин щоб задовольнити бажання полежати ще трохи, але я випадково заснув й проснувся о 7:07, шкільний автобус на 7:20/25. Мені потрібно хвилин п'ять щоб дійти до автобусної зупинки, й звісно час щоб зібратись. Теоретично міг би встигнути, якось байдуже.

Якось байдуже, проспав й проспав, не думаю що сьогодні має бути щось важливе.

Ще в школі потрібно було писати й робити презинтацію на тему міграції з будь якої країни в Швецію. В нас на це було, можна сказати, місяць. Я зробив майже нічого. Пише вчора вчитель, що, якщо не здам те все до сьогодні то буде F по географії та (як я зрозумів) правознавству. Я не знав, що ще буде виставлятись оцінка по правознавству, у. Ладно, я за один день нічого не зроблю, та й мені не дуже хочеться. Взагалі, якщо мені не дуже хочеться щось робити я це не роблю, інколи це буває не дуже добре. Не вмію себе змушувати щось робити, мені постійно байдуже.

Я хочу якось розвивати свої навички малювання більш свідомо. Але вже кілька років відкладаю це на потім. Я розумію, що потрібно просто встати, й щось робити, а не лежати. Але просто встати й щось робити я не можу себе змусити. Якось дивно, мені здається легким просто встати й робити, але в цей же час не роблю це.

[not4yourmind]

31 березня. Підсумки моїх «поставлених цілей» місяць тому, трошки рефлексії та ниття(зовсім трошки).

Березень підходить до кінця, тож потрібно проаналізувати цілі та зробити підсумок мого «відновлення». Все ж, я б сказав, що я молодець. Враховуючи ситуацію я тримаюсь. Враховуючи те, що життя в мене котиться вниз чомусь, можливо все ще по інерції, але я багато чого роблю. Ітак по пунктах:

1) Зробити свій сайт  -  сайт бізнесу поки що не реалізовано. Я почав будувати його «sitemap» в екселі, але поки що через велику кількість сторонніх проблем+роботи він відклався.

Проте, я зробив сайт-блог. Він уже запущений, поки що на безкоштовному хостингу. Потрібно доробити ще декілька правок та обрати домен і залити на платний хостинг для більш стабільної роботи. Правок там на 20 хвилин (замінити стандартні блоки розробки на персональні штуки). Не можу обрати домен. Думаю вже дні три. Є один варіант, але він мені не дуже подобається. Але якщо за 1-2 дні нічого кращого не буде, то лишусь на ньому.

2) Запустити свій сайт. Формально сайт-блог запущений. Пости можна публікувати через спеціально інтегровану адмінку, є весь потрібний функціонал включно з крутою адаптивністю під мобільні пристрої. Лишилось підібрати домен, який мені сподобається.

3) Завести фейсбук та спробувати додатись в групи по інтересах. Фейсбук завів. Групи по інтересах поки що не дуже, проте додав декілька друзів і почав перекладати пісні українською мовою на одному з сайтів завдяки фейбуку. Вважаю це теж великим кроком. Поки що переклав лише 2, але обіцяю собі виділити цьому час. Бо це дійсно мені сподобалось. Думаю перекладу штук 30-50 і на цьому все. Переклади робив вручну. Навіть здивований, що мій рівень англійської дозволяє такі штуки робити.

4) Спробувати тіндер. Спробував. Навіть виклав туди 5 своїх фото. Але сам концепт тіндера як додатку мені не сподобався. Дуже якось там все «крінжово». Ти ніби на ринку обираєш помідори: сподобався - вправо в кошик, ні - вліво в кошик. Я пам’ятаю як зароджувались мої стосунки з колишньою, і це явно було не через зовнішність. Мені в першу чергу дуже сильно сподобалась її особистість та характер. Тому, напевно, додатки, де зовнішність є домінуючим фактором - не для мене. Бачив ще тг боти з «сліпими» побаченнями без фото, де дозволяється лише спілкуватись певний час і потім зустрітись. Можливо спробую щось таке трохи потім, коли розгребусь остаточно. Бо проблем накидається з кожним днем все більше і через слабку нервову систему я на них критично реагую.

5) Познайомитись з дівчиною (вживу або через тіндер). З дівчиною я не познайомився, бо це буде не чесно по відношенню до неї. Я ще надто «слабкий» і ніхто, крім мене, не має возитись зі мною в такому стані. Я мушу відновитись. Даю собі на це весну + літо. І на серпень-осінь буду дивитись в сторону нових стосунків. Але я познайомився з багатьма новими людьми. І завів нову, цікаву для себе соц. мережу, де стараюсь більше вникати в культурні явища сьогодення. Мені навіть трохи подобається.

6) Вирівняти самооцінку та довіру до людей. З цим прямо біда. І напевно на це доведеться витратити навіть не рік. І напевно не два. З кожним моїм самоаналізом я ще більше всього не розумію. І кожного разу доводжу себе до якихось «глухих» істерик всередині. Ніби щось в голові тріщить від того, що не може поєднати дійсність з уявленням. Дуже важко це все пояснити, проте кожного разу, коли я формулюю якусь думку, вона дуже швидко розбивається через якийсь максимально банальний контраргумент. Це все ознаки дуже слабкої нервової системи та самооцінки. Я читаю деякі книжки про це все, статті і тд. І багато людей з подібного стану не могли вийти самостійно. Їм допомагали колектив або людина, яка показувала кардинально протилежну поведінку, ніж була до того. Це ніби як відкриття зовсім іншої кімнати у світі. Причому іноді настільки іншої, що це може навіть не сподобатись. І загалом, я розумію, що вилізти самостійно з подібної штуки в мене може й не вийти. Але я стараюсь, бо розумію, що знайти «когось» потрібного може бути ще складніше. Зрештою, я все ще сліпо вірю в концепт атомів та того, що моя людина до мене сама прийде тоді, коли я не буду навіть чекати. Як це сталось минулого разу. Проте минулого разу трохи не склалось. Не розумію поки що це було. Чи підготовка до реального щастя чи просто трамплін для особистісного розвитку. Зрештою, це безцінний життєвий урок, який я запам’ятаю.

7) Написати хоча б один псевдоінтелектуальний розбір кліпу+пісні, які я колись хотів робити. (можливо взагалі спробувати це в ютуб-форматі?). Я придумав тему, я придумав «структуру» і я підбираю матеріали. Зараз дуже складно писати щось публіцистичне через нестабільність голови. Я бухаю заспокійливі пачками. А ще роблю роботу, яка теж базується на письмі. тому важко. Ну але. Блог зроблено, тому думаю за тиждень вже буде перший розбір в гуглі. Вважаю це топ кроком.

Отаке. З одного боку наче не так і багато. А з іншого боку це дуже багато, бо я стараюсь займати кожну хвилину свого життя, щоб менше думати. Зараз це деструктивно для мене. От.

З позитивного ще:

1) Зараз слухаю «Курган і Агрєгат». Колись просто сміявся з їхніх пісень. Та й вони самі з них сміялись. Проте чомусь зараз я помічаю певні «сенси» в цьому потоці іронії.

2) Я вчусь будувати свої кордони. Я стараюсь розуміти як зі мною можна поводитись та як не можна. Тобто... поспілкувавшись з багатьма людьми, які мають успішні стосунки протягом багатьох років, я зрозумів, що в мене досить дефолтні потреби в них. І я маю право на це все. Мої минулі стосунки закінчились через відмінність пріоритетів у житті. Це не означає, що хтось поганий, а хтось хороший. Хоч моя колишня і робила дуже багато мені поганих вчинків, я на неї не серджусь і не хочу думати про неї щось погане. Я просто зрозумів, що я маю право мати неприйнятні для мене речі. Моя майбутня сім’я має базуватись не на індивідуальностях, які живуть окремо і увечері пересікаються для невеличкого контакту, моя сім’я повинна базуватись на добровільному бажанні проводити більшість часу поряд один з одним. Це коли додому будуть спішити, а не шукати способи та причини лишитись на довше десь ще. Це коли хочеться піклуватись, проявляти ніжність і отримувати її у відповідь. Це про тісні стосунки, сімейні стосунки. Дефолтну сім’ю, яка позиціонує в суспільстві себе як цілісну одиницю, а не як сукупність двох індивідуальностей, яким нормально і самому. Хочеться, щоб хотілось бути з кимось ще. Бо тоді нащо це все? І для цього я вже достатній. В тому плані що я не найгірший. Я чую, я слухаю та завжди йшов на зустріч. Навіть там, де це іноді змушувало мене робити крок назад у моїх переконаннях. Я був готовий змінюватись. Я розумію свої проблеми, розумію що багато в чому я «тяжкий на підйом», але я не найгірша людина.  І я впевнений, що колись зможу комусь «знадобитись» саме таким, яким я є. З цього випливає і третій пункт...

3) Через оці статті та книжки по психології я зрозумів, що все своє життя я старався купити любов через страх лишитись сам на сам з собою. Навіть не зовсім так. Я боявся бути відкинутим суспільством десь на бік. Мені відкрився не приємний спогад, який я чомусь чи то забув чи то підсвідомо заблокував. Десь в класі 2-3, можливо навіть раніше, я збирав гроші, які давали мені батьки чи бабуся і купував хлопцям з класу сухарики. Я просто віддавав їм цілу пачку, гроші на яку я збирав більше двох-трьох тижнів, щоб вони взяли мене до себе в компанію. Потім вони час від часу «викидали» мене з неї, бо ми ніби «сварились» через якусь дурню. І я знову купував пачку сухариків для «примирення». Наскільки ж це принизливо. Я спілкувався з ними ще до кінця 9-го класу. І завжди сам себе нав’язував до них. Якщо я не підходив до них, то вони до мене першими ніколи б не підійшли. Вони не кликали мене гуляти після школи, не кликали ходити разом в їдальню їсти. Взагалі нічого. Я ніби був п’ятим колесом. Потім я змінив клас (перемішали через напрямки в вищій школі) і знайшов собі нову компанію, яку «купив» собі через те, що я міг з ними набухатись. Весь свій 11 клас та 1 курс я з ними бухав кожного разу. Вони мене кликали випити пива, випити водкі, потусить. Але не кликали просто мене, як мене. Більшість наших зустрічей були пов’язані з алкоголем. Хоча це й було значно краще, ніж оте приниження в дитинстві, я все ж підсвідомо купував любов, бо знав - якщо я проявлю себе та перестану пити (бо алкоголь я не люблю), то мене просто перестануть кликати, а я цього боявся.

Все змінилось лише тоді, коли я свідомо відкинув від себе всі ролі суспільства та впав у іншу крайність. Крайність певних проявів соціопатії - я відкидав будь-які контакти з людьми, замикався в собі та міг нікому не писати\дзвонити тижнями, а то й місяцями. Я просто грав у Лігу Легенд, дивився серіали, захоплювався музикою та книгами. Тоді, як я зараз думаю, в мене був найбільший прояв себе саме такого, яким я є за замовчуванням без будь-яких масок. Я турбувався про себе, я допомагав рандомним дівчатам в гуртожитку або на вулиці (наприклад щось піднести, подати або притримати) і цим закривав свою потребу в проявах безкорисної турботи та піклування.

А потім якось сама на такого «похуїстичного» мене вийшла моя колишня. І я в ній розчинився, оскільки чомусь повірив, що ось воно. Ось мене прийняли саме таким, яким я є і можна перестати грати ролі. І я дійсно їх не грав. Я старався бути одразу таким, яким би був усе своє життя, щоб поставити всі крапки ще на березі. Але, напевно, не побачив цього у відповідь. Ну але це вже не важливо. Важливо лише те, що в результаті я вкінці знову прийшов до того, щоб купувати собі любов. Одразу такого не було, проте тоді, коли я почав відчувати, що мене перестали приймати, що мене можуть лишити через те, що я якийсь не такий, не підходящий, я почав знову купувати собі любов різними проявами. Можливо я помиляюсь, але напевно це велика моя проблема і вона складається з двох частин: з того, що мене ніхто не хоче приймати саме таким - інтровертним, тихим, спокійним та «домашнім» та того, що якщо цього не стається я не можу вибудувати свої кордони, а стараюсь змінити себе, активніше продавати те, що спрацює в моменті, але на довготривалу перспективу все одно призведе до одного.

Звучить дуже складно, але я й сам ще поки дуже далекий від якоїсь істини. Єдине що я зрозумів, так це те, що на початку стосунків моя позиція та самооцінка була дуже чіткою, а з часом, з кожним конфліктом та сваркою вона стухала і стухала аж поки не перетворилась на «купівлю» любові. І це є не дуже ок, бо потім почались якісь бартерні стосунки, що за замовчуванням проблема.

Я тепер розумію, що важливо мати дуже чіткі переконання в тому, що для тебе є важливо. Тобто є певні «постулати», які не можна змінити. І є більш гнучкі параметри, які можна вирішувати за допомогою компромісів. І от мій головний постулат полягає в тому, що для мене сім'я це не про індивідуальності, які живуть окремо і сходяться увечері. Для мене це про індивідуальності, які хочуть жити лише разом, але час від часу вимушені виходити в соціум і робити певні справи. Але після того, як ці справи закінчились вони біжать додому як найшвидше, щоб бути «вдома». Не обирають між партнером і зустрічами з іншими людьми інших людей, вони завжди вибирають «дім». Кожного дня. Кожної години. Бо це є найважливіша цінність - знайти та триматись за свою людину, бо тобі настільки добре, що більше нічого не потрібно.

Отак якось.

На квітень цілей не ставлю. Цей місяць хочу пожити в «потоці». Куди мене поведе, туди і піду. Цілі знову поставлю на травень. І обов’язково їх виконаю.

До зустрічей, майбутній я, який буде це читати.

[katalina27ua]

Мюриїл чудово обдурює всіх, виглядаючи тупенькою, але ж це насправді абсолютно не так)

1. З перших хвилин її появи на екрані кидається в очі, що вона копіює Азірафеля) А Азірафель має звичку прикидатись дурником 90% всього часу, оскільки так йому прикольніше) Достатньо подивитись, як Мюриїл косплеїть поліцейського інспектора, а сам Азірафель - журналіста-розслідувача (але не тільки)) Але ж ми знаємо, що Азірафель лише прикидається, а насправді він геній (підтверджено самим Нілом Ґейманом). Мюриїл, очевидно, теж) 2. Коли Азірафель виправляє її, що її костюм - це костюм інспектора, а не констебля, вона одразу ж вигадує, що Констебль - це прізвище) Тупенька людина навряд чи б так змогла) 3. Після того як Азірафель і Кроулі виходять в підсобку для приватної розмови, Мюриїл скошує очі в їхню сторону з виглядом "а гарно я вас розвела!")) 4. Ставлю що завгодно, що вона також підслуховувала під дверима їхню розмову (а також, скоріш за все й поцілунок в 6й серії теж бачила у вікно)) Але коли вона доповідає Михаїл та Уриїл про своє "розслідування", все, що вона каже, це повторення фрази Кроулі "люди дивні, тому треба почекати 3 дні". Кроулі сказав це, щоб виграти час. Мюриїл чула як мінімум більшість їхньої розмови, а також все, що Кроулі сказав їй, коли вона увірвалась до кімнати, але Небесному керівництву вона видала лише те, що треба було Азірафелю і Кроулі)) Думаю, це не випадковість)) 5. Також вона каже доволі дивну річ про "помічника" Азірафеля, якого вона нібито "не бачила". Але ж якщо не бачила, тоді як вона про нього знає? 6. Але вишеньку на торт Мюриїл заготувала наостанок. Як ��она познущалась над Михаїл та Уриїл, розповівши, що вона не знає, про що розмовляли Азірафель та Кроулі, бо ж розмова була приватна!))) Ага, і це не вона підслуховувала під дверима, а потім навіть увірвалась без запрошення)) Віримо-віримо)) 7. Також саме Мюриїл довелось підказувати Кроулі на Небі, що треба вдягнути щось більш маскувальне, а то запалять і виженуть)) Кроулі так і не зрозумів, що це було (тобто, що вона йому підказала)))

8. Ну й те, як Мюриїл буквально приклеїлась до книжок, теж явно показує її інтелект)

Ну і сюди ж окремо напишу, чому я вважаю, що Мюриїл - це сама Боженька:

1. Завжди ходить в білому, на Небі додається лише "небесний тартан". 2. Завжди стоїть так, що світло падає прямо на неї. Примудряється робити це навіть посеред ночі на вулиці, оповитій туманом. 3. В мінізоді про Йова вона розповідає Азірафелю про парі Боженьки та Сатани так, ніби вона була присутньою. 4. Азірафель одразу називає її "they", хоча вона очевидно не просила його про це) Саме так в серіалі називають Боженьку. (Можливо, Азірафель все ж не купився на її гру й здогадався, хто вона така) 5. Ім'я "Мюриїл" за твердженням Ґеймана означає "smells like God" (підозріло пахне Боженькою, так))) 6. Коли Михаїл спитала, хто вона така, Мюриїл відповіла "ніхто", чудова відповідь для Almighty під прикриттям) 7. Відсутність Боженьки як наратора в 2му сезоні. На питання про це Ґейман відповів, що "не було потреби". 8. Ми знаємо, що Боженька дуже любить погратись)) 9. Мюриїл - писар 37 розряду. Тобто вона буквально пише, тобто створює світи ("на початку було слово" й таке інше) Тоді як 3 і 7 - улюблені Боженькіни числа)

[bez-nichoho]

Резиденція. Прибуття. День 1.

Варшава зустріла туманом і розлізлим, водянистим снігом. Після безсонної ночі така погода — те, що треба. Холод пробуджує. Тіло скрипіло після незручного автобусного сидіння. Я вже й забув, у якому тісному просторі може поміщатись людське тіло (про комфорт при цьому не йдеться). Отож, мокра і холодна Варшава після десяти годин дороги, п'ять з яких припали на перетин кордону. Перевірки речей, документів та нервів. Лист із поважною причиною маєте? — питала красивим голосом втомлена прикордонниця. Маю, — кажу не менш втомленим голосом я і усміхаюсь, — мені його сам міністр культури підписав. Подивимось, перевіримо — відповідає вона і усміхається навзаєм, але її посмішка видається металевою. Що було потім? Запізнення. Автобус приїхав пізніше на 40 хвилин. Всього лиш. Але такі критичні для мене 40 хвилин. Довелось почати свої відвідини Варшави не лише із гіркої цигарки, а й із замовляння таксі. Не менш гіркого зважаючи на його вартість. А ще — із розгубленого бігання вокзалом і застрибування в потяг в останню мить. А потім — вже на станції пересадки, через якихось 6 хвилин — ще одного майже-невстигання, ще одного влітання у вагон крізь майже зачинені двері.

Дівчина, яка їхала навпроти, видавалась мені дуже красивою всю дорогу. Часом позирала на мене, однак радше з антропологічною цікавістю. Ми були в купе самі. Так і промовчали всю дорогу — такий витомлений і пом'ятий дорогою я, така красива й весняна вона. Виявилось, виходимо на одній станції. Daleko stąd do granicy z Białorusią? — чомусь мені закортіло хоча б наприкінці мандрівки порушити мовчанку і я не втримався. Nie, może piętnaście kilometrów, nie więcej — відповідає вона й усміхається. Warto uważać — додає кокетливо і зникає у холодому вітрі, поки я намагаюсь зрозуміти, що вона має на увазі. Зустрічаю на пероні Андріана і Якуба — польських письменників, які приїхали тим же потягом. Виходимо до станції. Чекаємо нашого водія, який уже забрав ще одного нашого колегу — Віктара, білоруського автора, який майже 5 років живе в Польщі, але надалі кепсько володіє польською, перемикаючись на рідну. А потім їдемо в Бєдронку — як же без цього? — закуплятись продуктами на найближчий тиждень, бо своїм харчем тут ми будемо опікуватись самі, за що згодом отримаємо компенсацію. Їстиму багато брі, — думаю я, коли бачу ціни на нього. Купляю всяке, не маючи у думках складеного раціону. Властиво я мав це зробити дорогою, але вона була така незручна (для складання меню передусім), що ну його, те меню. Імпровізуватиму.

Їдемо на резиденцію. Наш водій каже про десять кілометрів до білоруського кордону. Додає, що в цій місцевості була навала біженців, коли білоруська влада влаштувала на кордоні кризу. У лісі багато зубрів, ви напевне їх побачите — каже, відволікаючись від попередньої теми. А ще в тому ж лісі досі можна знайти замерзлі тіла тих, кому обіцяли нове життя — раптово повертається до попередньої теми водій. Ми мовчимо. Вочевидь, усі намагаємось думати про зубрів, а не біженців. І через 15 хвилин бачимо їхні розмиті контури поміж дерев — вони байдуже вишукують стебла трави поміж снігу, такі прекрасні у своєму існуванні. Заселяємось у неймовірно гарний дерев'яний будинок. У мене — фактично ціле крило, яке я мав би ділити з сусідом. Але мій сусід не приїхав — він не отримав дозволу на виїзд. Кімната з балконом, з якого видно пущу і велика прекрасна кухня із дерев'яними стільницями і чудесною кахляною пічкою з каміном. Тут я вранці питиму каву і читатиму перед прогулянками в пущу.

А потім моя втома трохи розвіялась. Ми обідали з колегами, говорили. Після обіду я подався на невелику прогулянку і знову зустрів зубрів — близько п'ятнядцяти, близько 70 метрів від мене. І це мені поки не до снаги описати — таке це прекрасне відчуття, таке неймовірне (фото вийшло розмитим, але я зроблю ще!)

Що тут ще скажеш? Мабуть, нічого. Ось таким буде короткий переказ першого дня моєї літературної резиденції в Польщі, у Біловезькій пущі, за десять-п'ятнадцять кілометрів від білоруського кордону. Я приїхав сюди перекладати збірку віршів сучасної польської поетки. Сподіваюсь, мені стане снаги й часу щодня залишати тут опис дня, який минув. Аби пам'ять мала якісь виразніші контури. А поки — поки мене накриває втомою і затягує у сни. Такі ж глибокі, як ліси довкола.

[rokusu-eiha-blog]

Хей, шановне паньство!

Мене звуть Рокс Ейха, він/його;вони/їх для чужих і воно/його для своїх, українець.

(Та-та, маленькі гомофобчики-компенсатори, ви мене не те шоб прям місґендерите, ви просто надто обмежені шоб зрозуміти,ги)

Щодо невзаємодії, то прошу тільки високого IQ, тому шо я люблю полеміку навіть із запеклими ідейними опонентами, але ненавиджу тупість та й навіть конспірологічні спрощення й ультиматизацію у будь-яких проявах.

Якшо хочете знати більше — ласкаво прошу до лонгріду❤️‍🔥

В мене завжди були дивні стосунки із блогами.

Це почалося ще з Surgebookа (який нарешті відновив мій акаунт, а то блін роснею себе чув, при тому шо всі блоги українською і лишень кілька віршів роснявою, які були написані мною в 12, коли я був ще тим малоросом⛓), де я кілька разів намагався запустити регулярний випуск блогів, але він загинався після 5-6 випуску. Тому цього разу я не намагатимуся шось систематизувати.

Це буде блог дуже рандомних вкидів про всяке життє, #філософські роздуми квіра і #рокс пише.

Ну там ше малюночки вкидатиду, але я не художник) —_—👌

А чому я взагалі на Сьорджі зарегався — то ше ціла істооорія. (Про яку можливо іншим разом)

Так от, хто ж я?

Я - людина, особистість, українець, дитина своєї матері, закохане і можливо кохане, письменник чи все ж таки графоман, співак, патріот, актор, можливо активіст, фіз-мат, фікрайтер, трохи філософ, українець, флегматик, трохи волонтер, амбіверт, частково кіт, майже хакер, майбутній SE, “лінива срака”, гендер-флюід, пансексуал, квір, ксеноґендерні, фрік нового покоління, дивне, задрот, геймер, меломан, може байкер - список можна продовжувати вічно.

Не виримався від цього уривку до однойменного есею, який був написаний по фану аби використати художній прийом риторичного питання, а як наслідок дав мені можливість взяти участь у чи не найкращому проекті у моєму житті. Та про це теж іншим разом.

Так то це все ще майже вичерпний список моїх ідентичностей, хоча я ще реблогну повний список моїх лейблів (я заморочене моґаі, шо ви мені зробите?)

Додам ще трохи фандомів: Код Гіас (тільки серіал, на фільми мене не хватило як і на проду. Хоча може якось подивлюсь), Моя геройська академія, Аватар: Останній маг повітря (чи яка офіційна укр.назва?), Ван піс (Ода-сан, кінчайте вже), Наруто, Фейрі тейл, Бліч (господи, ТИСЯЧОЛІТНЮ ВІЙНУ НАРЕШТІ ЕКРАНІЗОВУЮТЬ,аоаоао), Токійський гуль, Akame ga kill, Hinowa ga crush, Аватар (той шо Кемерона), Іржоїд Біско, Коли я переродився слизом, Solo leveling, Синій екзорцист (я забив трохи, планую вернутися), Чорна конюшина (теж маю вернутися), Luger Code 1951, Сім смертних гріхів (ナの大罪、^_^), Ерагон, окремо бантани і стреї + Kingdom i Blackswan. (Ага, kingmaker&lumina😁).

О, і на останок — осьо вам посиланнячка на всі мої сторінки:

https://surgebook.com/Roks_Eyha

https://archiveofourown.org/users/Roks_Eyha

@_roks_ua — тві

Приємно познайомитися❤️‍🔥

[mitrasurik]

Красиво лягла розказати вам про донорство крові

Я тут цейво, вирішила розпочати серію дописів про донорство крові #донорськийпонеділок чи щось накшталт (такий тег в моєму твітері та інстаграмі, а тепер ще й тут буде). Влаштовуйтесь як вам зручно, буде точно корисно і, сподіваюсь, цікаво.

Чому я про це пишу? Бо я активна донорка з грудня 2020го, як дехто з вас вже знає, маю деякий досвід і вмію красиво написати.

Одже, донорство – це найдоступніша благодійна активність. Уяви – лежиш собі на кушетці, гортаєш соцмережі, віддаєш трошки крові, яка відновиться вже за пару годин, зате врятує комусь життя. А може, навіть три життя. Кайф, правда?

Пропоную сьогодні обсудити, хто може бути донором.

Якщо ти здорова людина без протипоказань і проблем зі здоров'ям, маєш бажання жертвувати кров (послідовникам культу Джашін зауважу - треба власну☝️), – вперед, ти майже готовий. Для кроводачі тобі має бути повних 18 років, вага - від 50 кг і більше, хоча подекуди можуть вимагати від 55 кг, для твоєї ж безпеки.

Серед протипоказів: хронічні хвороби, захворювання крові, інфекційні (ВІЛ, СНІД, сифілис, гепатити тощо), психічні захворювання. Якщо здоров'я ОК, ти не хворів на гепатит і не маєш залежностей, можна сміливо ставати донором.

Грудне вигодовування, до речі – протипоказ, але тимчасовий.

Моя футболка натякає: курцям здавати кров МОЖНА☝️ (головне - не палити за 2 години до та 2 години після кроводачі).

Якщо маєш татуювання або пірсинг, пригадай, коли робили, і порахуй – від будь-яких проколів на тілі і до дати кроводачі має минути щонайменше 6 місяців.

Важливий момент для дівчат: під час менструації здавати кров не слід. Та й хто б хотів😅 Планувати похід до центру ��рові краще через 5 днів п��сля закінчення місячних.

Одже, підсумуємо. Якщо ти доросла особа (хоча б за паспортом), з міцним здоров'ям та достатньою масою тіла, без шкідливих звичок, не втрачаєш свідомість від виду крові, голочок і трубочок, то донорство крові – те, що треба!

Це благодійність, що не потребує великих грошових вкладень (хіба витрати на транспорт, може). А ще тобі безкоштовно зроблять аналіз крові, пригостять смачним чаєм із печивом і зарядять гарним настроєм. Суцільні плюси))

То що, трошки зацікавились донорством, чи почитаєте поки ще?

[muonchin]

Не дивлюся зараз новини, бо просто не можу. Але поки їла, прийшлося прослухати трохи, бо їх дивилися інші. І мене трішки зірвало. Бо у собі теж вічно все не винесеш.

Всі брешуть. У кожного своя правда. Всі такі "так, гоніть їх з української землі", "до самого кордону". А я хочу щоб все залишилося так, як є наразі. Хай ті дві області, Луганська та Донецька, відійдуть росії.

Бо мені страшно.

Мені дуже страшно. До сліз, до тремтіння рук.

Я виїхала, так. Але мої близькі, вся моя сім'я все ще знаходиться там. Бо вони не хочуть їхати з дому і я їх розумію. Але це не дає мені спокою.

Бо на початку вулиці, до якої йти 5 хвилин, знаходиться блокпост.

Бо через два дома від моїх поселилися російські війська.

Бо вони знаходяться в небезпеці кожну хвилину. В яку до них може щось прилетіти.

А ще, Україна всіх на окупованих територіях вважає зрадниками. Особливо якщо ти перетинаєш кордон з росією.

І хай би з ним. Але я не витримаю без своїх. Я прив'язана до своєї сім'ї, і якщо з ними щось станеться, мені не буде сенсу жити.

І знаєте, що мене дійсно бісить. Це категоричний українець зі своїм "зрадництвом".

Моя мама з 6-річною сестрою перетнули кордон, щоб у Валуйках знайти лікаря. Стоматолога. Для маленької дитини, у якої потрібно було вирвати зуб. Бо з кожним днем їй було все гірше. Моя мама плакала у той день. Бо ніяк не могли знайти стоматолога, а вже й назад треба було їхати. Бо це росія живе спокійно. А у нас темрява та комендантська година.

Бо на захоплених територіях, на передньому фронті, майже не залишилося людей. Немає лікарів. З десятків магазинів дай бог працює хоча б парочка. Про аптеки я взагалі не кажу.

То що ж робити було дитині? Подихати від зараження?

Я вже настільки зломлена всім цим, що хочу щоб всі просто пішли. Щоб там не було ні росії, ні України. Бо в мене немає сил на них всіх дивитися.

Іноді я хочу щоб Західній частині України дісталося так, як Східній та Півдню. Щоб вони не тікали по підвалах, як тільки десь раз прилетить або завиє сирена. Щоб вони сиділи на стільці або на ліжку у себе вдома та змирившись думали, що краще вже померти на цьому самому місці.

А іноді я дивлюся на те місто, де знаходжуся зараз. На ті ввімкнені ліхтарі, на вічний рух автомобілів навіть серед ночі. На спокійних жителів. І як же хочеться збити з них цей спокій, це їхнє щастя. Щоб ракетами знищило з десяток багатоповерхівок. Щоб вони теж це відчули. Безвихідь.