newermindiary - Tumblr blog

[newermindiary]

Психологічний розбір пейрінгів у фендомі Гаррі Поттер стосовно канону(моя особиста думка). роміона, драміона.

у дорослому віці одна з найбільш незрозумілих мені пар з поттеріани - це герміона і рон. взагалі не зрозуміло, що їх мало довести до сімейного життя. але при цьому, мені здається що це максимально реалістична пара, бо це максимально нещаслива пара...

я думаю, що рон одружився з нею, бо, ну... герміона так то крута, розумна, сильна, успішна. його мама б її точно одобрила, та і в принципі рон скоріше звик(саме звик а не хотів) до домінуючої у стосунках жінки, а герміона була б з ним саме такою. + рон тяжіє до слави, і, думаю, одруження саме з герміоною продовжило б для нього це героїчне життя рятівників світу і було б постійним нагадуванням, що він все ще має стосунок до величних речей навіть якби врешті решт він більше нічого б не досягнув у житті.

чому герміона одружилася з роном? з тієї ж самої причини. з новою людиною їй довелося б будувати нові стосунки, а рона вона знає від макітри до п'ят, а значить, може передбачити як подальші стосунки з ним можуть вплинути на її майбутнє і кар'єру. вона стала міністркою магії, між іншим, у неї завжди були великі амбіції і сміливість щось робити. я думаю, у неї з роном ніколи не було б сварок щодо того що вона займає набагато успішнішу посаду за нього, що вона має більше впливу і авторитету(рон у подальшому працював аврором, це гарна робота, але з посадою міністра магії не порівняти). у рона велика дружня родина, а герміона єдина дитина в сім'ї, я думаю, її також влаштовував варіант поріднитися з ліберальним толерантним сімейством, від якого у неї ніколи б не було проблем ані щодо її маглівського походження, ані щодо того що вона амбіційна жінка.

якщо чесно, я думаю, що це токсичні стосунки для рона у тому плані, що він завжди комплексував, що він на других ролях поряд з поттером, що він єдиний не обдарований  ніяким талантом в сім'ї. і навіть у дорослому житті він живе з жінкою, що говорить йому що робити(я певна що на рівні побуту, герміона постійно робить йому зауваження ані в книгах, ані в фільмах, я не вірила їх підлітковим ревнощам часів 4ого і 6ого курсу. це більше схоже не на щире захоплення, а на якесь незріле власництво типу: "гей, ми ж наче тусимо разом і я думаю про тебе як про запасний варіант, якщо у мене не вийде з тим, хто мені справді подобається, як це ти намагаєшся побудувати своє власне життя, не враховуючи мене?"

не те щоб я колись відчувала якусь особливу хімію між гаррі і джинні(у їхню любов я теж не сильно вірю, але мені здаються романтичними як ідея паралелі між джеймс/лілі і гаррі/джинні), але їхня взаємодія принаймні змахувала на якусь зацікавленість, якісь почуття, пристрасть тощо.

та і взагалі, у фільмі їх усії показали настільки... звичайними, приземленими, НЕЧАРІВНИМИ(чому вони всі вдягнені в маглівський одяг, навіть рон і джинні, хто походить з родини чистокровних чарівників? навіть їхні діти????), що це лише підкреслює, які вони... ніякі пари.

ось чудова картинка, що характеризує роміону як пару.

(цей допис не про те, що рон поганий, чи герміона погана, чи гаррі поганий чи джінні погана, ажніяк. цей допис про те, що на мою думку, всі вони могли знайти собі більш щасливі стосунки (але не зробили цього бо були надто травмовані після війни і, я припускаю, поспішали жити і приймали рішення на основі своїх страхів і комплексів, хоча їм варто було б знайти психотерапевтів і  обговорити зі ними інші шляхи життя у новому післявоєнному майбутньому. і скоріш за все, виявилося б що інші потенційні партнери зробили б їхнє життя цікавішим, яскравішим і приємнішим, для кожного: і для рона, і для герміони, і для гаррі і для джинні)

і що невдалість їхніх пар лише доводить їхню реалістичність.

***

а як щодо ймовірності того що герміона і драко зійшлися б в каноні (тобто лише за умови того, що щодо їхніх взаємодій нам показала роулінг)? мені здається це малоймовірним через їхні світогляди і те як ці світогляди повпливали б на їхнє ставлення один до одного.

герміона ліберальна і феміністична, для неї відкритий повний світ, з цивілізацією і урбанізаціює маглівського світу, з ідеями, революціями постійним розвитком тощо, а не лише його магічна половина, обмежена у просторі, поглядах і ресурсах. і я певна, вона дуже це цінує, це було добре показано в каноні, нехай і в сатиричному контексті.

драко зовсім не така людина: він виріс в цьому обмеженому світі, він ріс і розвивався з оглядом на певні можливості які дає саме цей світ. і це дуже важливо, бо він завжди був на верхівці харчового ланцюжка магічного світу, всі проблеми цього магічного світу – ніколи не були його проблемами і у нього не було мотивації дивитися на інший город, де трава зеленіша. йому ніколи не було це вигідним. маглівський світ ніколи б не був для нього достатньо цікавим, аби бути відкритим до його правил, які не співпадають і іноді протирічать правилам магічного.

якби герміона і драко зійшлися в цих умовах(без якихось додаткових ситуацій їхньої взаємодії, не показаних у каноні), ця різниця світоглядів ажніяк не додала б міцності їхнім стосункам, навіть без врахування ще й того, що герміона не є чистокровною і драко, будучи єдиним відомим спадкоємцем однієї зі списку ЛИШЕ 28 відомих чистокровних сімей(так, їх насправді більше 28, але мова зараз не про ці нюанси) навряд чи �� післявоєнних умовах значного скорочення популяції британських магів пішов би на офіційний шлюб з маглонародженою дівчиною. у нього є ресурси, які він втратить у разі такого шлюбу, і я певна, що він така людина, що, на відміну від джеймса поттера, боятиметься втратити ці ресурси і репутацію.

у драко, (на відміну від герміони, для якої відкриті обидва світи і вона має вибір, яке з ТРЬОХ життів жити: маглівське, відьомське, або обидва одразу) нема більше нічого окрім матеріальних ресурсів сім’ї, репутації у дуже консервативному суспільстві і його особистих переконань без цього всього йому доведеться починати все спочатку, але, як мені здається, він 1)недостатньо сміливий для цього 2)не має переконливої причини для ризику, як наприклад отримання значної наприклад політичної користі і/або відчутної закоханості мені здається, прірва поглядів у герміони і драко достатньо велика навіть для того аби вони просто РОЗГЛЯДАЛИ один одного як партнерів, а без цього в каноні вони б не зробили першого кроку до стосунків, і, відповідно не утворили сім’ю

для канонічної герміони, не зважаючи на те як її сприйняття драко змінилося після закінчення війни, на мою думку, драко як потенційний партнер для стосунків взагалі був у «сліпій зоні», і через особистісний бекграунд і через фактичну відмінність у поглядах і через те, що вона б скоріш за все мріяла забути про всі жахи періоду війни, а значить і все, що пов’язане зі стороною зла, на стороні якого драко був цілком однозначно і єдине, що обумовлювало його дискутивні вчинки як наприклад не видати поттера у дарах смерті – це жорстокість волдеморта до його сім’ї і загроза йому особисто. я переконана, що герміона у новому мирному житті хотіла б забути про існування малфоя і всіляко уникала контакту з ним, вона б на психічному рівні витісняла будь-які думки про нього в тому числі і зацікавленість.

а драко б у свою чергу робив теж саме, але з причини дисфорії і сорому того хто програв: бо фактично він програв як сторонник ідей волдеморта. нам показували у фільмах і книгах драко як хвалька, як гордівливого і заздрісного, я сумніваюся, що навіть не знаючи про психотерапію, він впорався б з усім можливим розчаруванням маючи після війни дуже хиткий авторитет і скоріш за все, будучи персоною нон грата. так, йому було б ВИГІДНО укласти шлюб з герміоною, що стала у майбутньому міністеркою магії, і могла б виправити ставлення суспільства до нього як до колишнього смертежера, але я вважаю, що драко не достатньо гнучкий у переконаннях, аби дійти цієї думки, а навіть якби він спробував щось робити, герміона не пішла б йому назустріч.

у каноні драко одружився з асторією грінграсс, чистокровною чарівницею і цей союз, з любові він був чи з корисливих переконань, здається мені якраз найімовірнішим: по-перше, (я не пам’ятаю цього з книг) але в інтернеті є інфа, що вони зустрічалися в гогвортсі. по-друге, (про це, здається не згадувалося прямо), але скидається на те, що грінграси зберігали НЕЙТРАЛІТЕТ стосовно агресії волдеморта. це важливо, адже мелфої були політичними гравцями, і після війни, їхній програш б не вплинув на стосунки їх і грінграсів як сімей

у цьому шлюбі, мелфоям не довелося б асимілюватися до сторони переможців(чого б однозначно вимагала від нього герміона), а значить втрачати гордість і вибудовувати зовсім нову незрозумілу для нього стратегію політичного виживання у суспільстві

а значить його психологічний "опір" до асторії як супутниці життя набагато менший, навіть якщо він ніколи її не кохав, а все було лише за домовленістю. отже, аби драміона сталася в каноні, нам необхідний якийсь неординарний випадок між ними, якась зміна основних подій або характерів героїв.

[newermindiary]

Україна - центр світу. Чому Україна може бути "місцем подій" не гіршим за Америку

Як ми чудово знаєм з Голівудських фільмів, якщо десь на землі висадяться іншопланетяни або прилетить метиорит, то місцем цих подій буде саме Америка. Що не дивно, бо американцям цікава їхня країна і інші американці, чому б їм розповідати про когось іншого?

А я давно спостерігаю, що у українців інша думка з цього приводу. У нас дуже популярний фанфікшн, але фанфікшн не про самих себе і не про те, що відбувається у нас, а про будь-яке інше місце на Землі і людей, що живуть деінде, але не в Україні. Те, що можна назвати укрреалом лише потроху і дуже невпевнено входить у нашу творчість і навіть якщо автори створюють власні світи, то вони віддають перевагу якимось максимально іноземним назвам та іменам. І я можу це зрозуміти, адже історія України і наше з вами спільне минуле - це частина нашого травматичного досвіду, для перенесення ще й в площину вигаданих світів, подекуди, потрібна готовність зустрітися зі своїми страхами...

Тим не менш, хочу висловити думку, чому я вважаю, що Україна - це таке ж саме цікаве місце подій як і будь-яка інша "яскрава" країна, чому українська особистість може бути більш цікавою для іноземців, ніж наші спроби наслідувати їх же і чому нам варто просувати власний УКРАЇНСЬКИЙ БРЕНД

Почати хочу зі спростування думки про Україну як про аграрну країну без розвитку передових технологій і прогресу, а, значить і відбуватися нічого, наприклад науково-фантастичного тут не може. Звісно, історія України 20ст, тобто коли відбувався основний розквіт наукової фантастики, припала на дуже прикрий період радянського союзу, але попри всі утискання будь-якої національної творчості, геноцид українців і їхнє недопущення до якихось впливових посад(в тому числі виробничих наукових процесів), все ж таки українці брали участь у зміненні світу. Дуже показовим, є, наприклад, кейс Юрія Кондратюка і його "Траси Кондратюка", що потрапила у вигляді книжкового видання в Америку і саме на основі якої була здійснена місія Апполон - перший політ на місяць(але книжка, нажаль, написана російською мовою). Сам Кондратюк загинув десь на війні, можливо, навіть в концтаборі, до нас мало що дійшло про його смерть. Також, можна сказати, що саме українці відігравали вирішальну роль у ракетно-космічній промисловості совка. Наприклад, керівний склад науково-дослідницького бюро ракетних-двигунів: одесит Валентин Глушко(директор), одесит Домінік Севрук, Жиріцкий, вихований і отримавший освіту в Києві, житомирчанин Сергій Корольов (3 замісники директора і усі троє репресовані за доносом) Якщо говорити про комп'ютери і кібернетику, то перша в континентальній Європі ЕОМ (електронна обчислювальна машина, тобто комп'ютер) була створена 1951 року в Києві. А один із перших персональних комп'ютерів був створений у 1965 році в Києві в Інституті кібернетики Академії наук України під керівництвом Віктора Михайловича Глушкова(батько якого був українцем). Тобто навіть в часи совка, Україна - була центром подій для наукового прогресу, і, зважаючи на обставини, це багато про що говорить. Багато українців брали участь у світовій науковій діяльності. Харківчанин Юрій Кнорозов розшифрував письменність майя і висунув теорії щодо розшифрування письменності ронго-ронго і письменності долини Інда. Керосинова лампа Лукасевича. Гвинтокрил Сікорського. Рентген Івана Пулюя. Вакцина проти чуми і холери Хавкіна. Електричний трамвай Піроцького. Дугова сварка металів Бенардоса. Компакт-диск Петрова. У 1893 році в Одесі були показані два фільми, знятих за допомогою першого кінескопа, Брати Люм'єр презентували перший фільм лише у 1895 році. Вміння комп'ютера розпізнавати обличчя розроблене Анчішкіним. Червоні лазери у CD- та DVD-програвачах Голоняка. Леонард Кляйнрок, батько якого був емігрантом з України вважається одним з "батьків" Інтернету. Американська термоядерна(воднева) бомба і навіть Мангеттенський проєкт - у всьому цьому брали участь емігранти або діти емігрантів з України.

Українці робили свій внесок і у метафізичну сферу розвитку: ідеї авангардного супрематизму Малевича, Ноосфера Вернадського - це перше, що спадає мені на думку. Один з творців Супермена був сином Києвлянки, ви знали? І ще багато, багато чого...

Мені дуже легко уявити Україну - як батьківшину умів і талантів, а також крутих персонажів-науковців і супергероїв (один нюанс: якщо говорити відверто, особисто я б не писала фантастичні твори про період радянського союзу, бо ненавиджу все пов'язане з совком; вважаю справедливим у цьому зізнатися). Але тим не менш, якщо вам потрібне обгрунтування, чому ваш неймовірний науково-фантастичний винахід у творі був створений українськими студентами в гаражі - вважайте, ви його маєте! Можливо, сучасні українські виробничі потужності не можуть конкурувати з Американськими і ви не звикли думати про Україну - як "місце подій", але українці зараз і в минулому змінюють світ.

Я вважаю, писати науково-фантастичні твори про Україну - це не є чимось нереалістичним �� самовпевненим, не є проявом націоналізму, егоїстичності і будь-чого ще. Це не "щось видумуєш". Навпаки, не писати про Україну - це применшення себе, ігнорування власного потенціалу і ціквості. Це безглуздо!

Навіть якщо говорити про політику, то і тут Україна і українці мають свою індивідуальність (навіть якщо вона століттями пригнічувалася нашими сусідами-людожерами, помилкою природи). Українська національна анархічність (так, ви мене правильно почули, саме анархічність, не націоналізм і навіть не демократичність) - є однією з найнедооціненіших рис українського менталітету. Козаки у свій час створити державу, що в контексті історичних подій того часу, розглядається як військова демократія(теж дуже своєрідний і цікавий політичний уклад), але якщо інтерпретувати їхні прагнення(які насправді не були достатньо задокументовані, та й втрачені під час спалення Батурина тощо) і те, до чого вони йшли - це скоріше анархія. Є причини вважати, що Русь теж не була роздрібленою через свою державну неповноцінність ци чвари. Ймовірно, можна припустити, що роздробленість була лише наслідком анархічного менталітету слов'ян, і, навпаки, об'єднання сталося лише через зовнішню необхідність в обороні, в той час як монархія і прагнення до монарха-самодержця в Європі та Азії були наслідком зовсім інших процесів політичного розвитку. Коротше, це не баг, це - фіча! (Я не можу розповісти тут і зараз прямо про все, що я відкрила для себе вивчаючи історію України і наш менталітет наново вже після школи, інакше ця стаття стане нескінченною. Але я дуже раджу вам перевідкрити для себе добу Відродження в Україні, а саме - часи Речі Посполитої; послухайте подкасти Локальної історії, і зокрема фсторикині Наталі Старченко. Цей період передував утворенню козацтва - феномену українського лицарства, саме з яким пов'язується СУЧАСНИЙ український менталітет і саме він зараз найбільш овіяних радянськими міфами, що заперечували будь-яку політичну участь українців у політичному житті того часу, і нав'язували нам абсолютно брехливу і токсичну думку про українців-історичних рабів і кріпаків)

БУДЬ-ЛАСКА НЕ ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ НЕПРАВИЛЬНО Я БОРОНЬ БОЖЕ НЕ НАМА��АЮСЯ СИЛУВАТИ ВАС ДО ЧОГОСЬ ЩО ВАМ НЕ ЦІКАВЕ не намагюся переконати у тому, що ви маєте покинути свої вигадані фентезійні світи і писати літературу, яку ви ненавиділи в школі - про згвалтованих Марій і стражденну неньку-Україну. Я прекрасно розумію, чому б вам хотілося ескапіювати від жахливої реальності, де ми століттями воюємо з нелюдами-росіянами і тисячоліття скоріше виживаємо під набігами орди, ніж живемо.

Нажаль, нам не змінити свого минулого(хоча я дуже сподіваюся, що ми змінимо своє майбутнє). І так, Японія має свою чарівну естетику сьогунів, самураїв, ніндзя, йокаїв, про що нам цікаво читати в манзі, а Америка пропонує всім американську мрію про можливості, успішність, втілення власного потенціалу...

Але якщо ви хочете психонути і сказати: "Добіса всіх, у мене є своє, рідне, улюблене, воно краще за ваше лицемір'я і імперіалізм! Це я справжній_ня, це моя правда і я такий який я є!", якщо ви хочете написати щось, що претендує увійти в українську літературу, хочете аби про вас говорили як про митця, що творив Україну, якщо хочете, аби вас знали як знають Шевченка, Франка, Українку, тільки як вас самого, сучасного, не схожого на інших,

то у вас є для цього всі можливості. У вас є ваша країна, історія, потенціал, рефлексування яких можуть бути основою вашої творчості, мотивацією висловлюватися, писати, говорити і бути почутим! І додам ще це: я сама працюю над чимось типу "відновлення української мистецької естетики", шукаю "суто українські сюжети", які були б цікаві українцям і що відрізняють нас від усіх, шукаю і збираю на пінтересті(бо це зручно) дошки з одягом, архітектурою України різних історичних періодів, аби сформувати у себе в голові уявлення як все могло бути. І у мене все більше і більше перед очами прикладів, коли люди хочуть створювати українське, наприклад, українські магічні школи. Нещодавно в твіттері шукали письменників для виконання роботи по створенню світобудови. Також я підписана на художницю, що створює власну магічну школу і розповідає про процесс. Що вона навмисно шукає приклади візайнтійської архітектури(бо хоче взяти її як приклад для архітектури школи). Буквально щойно вона твітнула про те, що знайшла якийсь храм, який був майже знищений московитами, але потім ця церква була відновлена на честь нікалая пєрвава. Це ще один приклад того, що нам необхідно переглянути усю іторію. Це робота і зуссилля, але це також і наше життя. Ми починаємо шукати інформацію про себе і відкриваємо багато нового. Навіть якщо ви не збираєтеся створювати "українську магічну школу", ви можете почати творчий пошук, що надихне на нові сюжети і змінить вас.

PS/Для мене дуже показовою є прерії зі стадом буйволів у мультфільмі "Мавка" а також те, як Анімаград навіть не зробив, аби персонажі говорили українською: вони одразу робили анімацію ротового мовлення під англійську, тому український переклад - це просто професійний дубляж. Будь-ласка, не треба транслювати це заїзджене виправдання про кількість кінотеатрів в України. Це як треба не поважати себе, аби будувати свою творчість навколо обслуговування чужого ринку??? Можливо, деінде трава зеленіша, або це такий прояв комплексу менщовартості...

[newermindiary]

Задіяння усної народної творчості для ворлдбілдінґу

Насправді, функціонал у усної народної творчості (далі УНТ) тільки один: зануритися в культуру ваших вигаданих світів. На прикладі програми "Fortelling" розкажу про поділ УНТ і коротко зачеплю всі жанри.

Використовувати народну творчість для ворлдбілдінґу - далеко необов'язковий пункт, але він може дуже допомогти за рахунок своєї багатогранності. Почнемо з базового поділу УНТ, який ви вивчаєте в школах на уроці української літератури. Це всього три категорії:

Календарна обрядовість

Родинно-побутова народна творчість

Суспільно-побутова народна творчість.

Загалом список не має виглядати обов'язково отак.

УНТ як і будь-який інструмент ворлдбілдінґу допомагає зануритися в світ краще навіть фактом наявності/відсутності. На прикладі королівства Ґлаціанорд(Ґрац'янорд) бачимо, що домінуючими видами фольклору є календарно-обрядова та суспільно-побутова творчість. І це в загальних рисах.

А тепер детально по кожному. Я створила у кастомних пунктах саме таку от систему

Перший: про розвиток календарної обрядовості (далі КО) загалом. У КО в цілому тільки одна функція: пояснити явища, незрозумілі людині. Через КО можна:

зустрічати різні сезони (ака веснянки так)

проводжати різні сезони

накликати чи проганяти ті чи інші явища (наприклад накликати теплий дощик щоб був врожай і прогнати бурі)

починати і закінчувати сезонні справи (перед жнивами/після жнив)

Ви можете не вигадувати ті чи інші пісні, просто перелічити ритуали у КО. Так виглядає список.

Далі родинно-побутова НТ (далі РП)

РП базується на родинному житті (логічно) і існує щоб доповнити побутові явища. Поділ тут насправді ще більш умовний ніж у попередньому пункті, але притримується все цих трьох стовпів:

Народження та поховання є базою. Без них нікуди.

до народження входить фольклор, який відтворює шлях від дитини до наступного пункту: першого кохання;

весілля дуже узагальнений домен, але приблизний поділ такий: перше кохання, залицяння, одруження і родинне життя;

- до поховальних вже відносяться більш тяжкі теми: як проживають горе втрати, прощаються з небіжчиком і ховають його, власне і поминки.

Сороміцькі пісні до речі це теж родинно-побутове, але питання про секс опціональне. Через РП-фольклор чудово відтворюється родинне життя.

Останній на сьогодні пункт - те саме, чим ви можете бити пики тим, хто каже ТВОРЧЄСТВА ВНЄ ПАЛІТІКІ!!!!. Суспільно-побутовий фольклор (далі СП)

СП - відлуння історичних та суспільних подій у житті народів, спроба рефлексувати та закарбувати прожите. Даний пункт є суто індивідуальним і підлаштовується безпосередньо під реалії ваших країн/королівств/етс. Народ пройшов поневолення? От вам невільницькі пісні наприклад. Народ був у війні? Історична пісня або дума. Приблизні орієнтири я потім все ж накидаю, але базу ви вже знаєте

У висновку можна сказати що УНТ - вельми самобутній інструмент, за допомогою якого можна задати колорит нації, показати їхні моральні цінності та ідеали, важливі історичні івенти. УНТ може допомогти додати деталей та яскравості вашим вигаданим світам. З мінусів:

дуже багато рісьорчу

Для цього можу порадити підручник з української УНТ авторства Філолненко, у вільному доступі той був. Він у більш стислій формі. Також можете скористатися підручником авторства Зоряни та Мар'яни Лановик, це вже більш детальний підручник.

це той тип деталей, у якому просто необхідно записувати. Бажано окремо фізично, не у телефоні, бо загубити той самий список бурлацьких пісень ну дуже неприємно, особливо якщо у вас він фігурує в сюжеті.

для більшості УНТ може бути нудною. Насправді, така вона на перший погляд і є, але якщо вас дійсно цікавить світ - варто в це заглибитися.

Чи вартий того ризик? Можливо. Дуже можливо.

[newermindiary]

“Якщо не будеш слухати критику нічого не навчишся” та інші маніпуляції

Ніколи такого не було і от знову. Одне з найважливіших практичних запитаннь, які ставлять собі всі митці, знову і знову маніпулятори перетворюють на спосіб поживитися за рахунок чожої самооцінки. Загинайте пальці, якщо ви чули (або самі сповідували) щось із цього:

“В будь-якій критиці можна знайти раціональне зерно”

“Закриваються від критики лише слабаки (безталанні, діти)”

“Справжня критика має бути жорсткою”

“Без критики нічого неможливо навчитися”

Давайте розбиратися, наскільки це близько до правди.

Критика — це публіцистичний жанр

Не зовсім офіційно. Так само, як “детектив” або “любовний роман” не є офіційно жанрами літератури, (якщо ви не знали, то ними є “лірика”, “драма”, “епос”) але в 2022 всі розуміють, що коли кажуть “літературний жанр” то мають на увазі саме “детектив” або “жахастик”.

Так само і з літературною (кіно і іншою) критикою. Не вірите?

1. Де ми бачимо критику?

По-перше в блогерів. Є цілий жанр на ютубі, частково чи повністю присвячений кінокритиці: Ностальгуючий критик, Кіногріхи, Загін Кіноманів, El Gato, Ikotika. Є аналогічні книжкові канали: такі як американський “Читаємо з Сінді” або український “Проліт”. (Каналів насправді дуже багато, мені просто ліньки наводити їх всі). Те саме можна сказати про музику, про ігри, про моду. Якщо є якась популярна творча сфера — то існують і блогери, що роблять про неї критичний контент.

Такий контент робиться не тільки для ютубу. Огляди на різноманітну творчість роблять в інстаграмі, тік-тоці, в телеграмі, фейсбуці, в тамблері і в твіттері — і взагалі всюди, де це може побачити широкий загал.

Блогери-критики самі стають зірками, мають фанатів, для когось створення такого контенту — це їх основне джерело доходу (через ті самі рекламні інтеграції). І це не щось, що зʼявилося зараз.

В 19 столітті критику публікували в часописах і місячниках, таких як “Літературний вісник”, а також в книжках, газетах, видавали критичні есе і памфлети, зачитували їх перед публікою у вітальнях і на свіцьких заходах, так само як і вірші або прозові твори. Саме в епоху романтизму в європейському суспільстві масово зʼявляється клас авторів, що більш відомі за свою критику, ніж за будь-яку іншу літературну діяльність.

Навіть якщо зазирнути в глибину віків, до Аристотеля з його трактатом “Поетика”, то він теж створювався не для того, щоб пилитися десь в кутку, хоча літературна критика й не була основною діяльністю античних філософів.

2. Як виглядає критика?

Якщо порівнювати популярність оглядів, то негативні огляди стабільно збирають більше переглядів і реакцій, ніж нейтральні та позитивні. На одному і тому самому каналі звичайне відео може збирати 5-8 тисяч переглядів, тоді як “бомбоогляд” 12-26, в 2-4 рази більше.

Критичний огляд сам по собі може перетворитися на інфопривід, особливо якщо автор вступить в дискусію (ще краще в конфлікт) з оглядачем і ми отримаємо серіал — що триватиме доти, доки це не набридне сторонам, або їх підписникам.

“Публіцистичність” критики яскраво проявлена в тому, як вона побудована, яка лексика, які засоби виразності використовуються.

Для неї характерні:

Менторський або провокативний тон

Гіперболи

Насиченість іншими засобами виразності: метафорами, аналогіями, епітетами

Іронія, сарказм, сатира та інші види комічного

Субʼєктивізм, виражена особистість автора

І набагато рідше проявляються характерні риси наукових текстів:

Обʼєктивізм

Точність і лаконічність

Цитати і посилання на першоджерела (як на обʼєкт критики та і на джерела агрументації)

Нейтральність інтонацій, відсутність експрессивної лексики

Однозначність і ясність тлумачень

І це насправді не погано. Критика має не менше прав на життя ніж будь-який інший художній або публіцистичний жанр. Вона може приймати яскраву форму, вміщувати в собі корисні і цікаві думки — так само як і всі інші жанри.

Та все ж таки. Якщо ми приберемо публічність та експрессію, уявимо, що критику пише друг, знайомий, або відомий письменник особисто автору, чи вчить вона чомусь?

Вона може. Але є багато але.

3. На яку аргументацію вона спирається?

Вище ми згадували античні часи, коли, як вважається, і зародилася критика. В її першоджерелі стоять Платон і Аристотель (швидкодруком написався Арестович), які оглянули ту творчість (грецький театр і поезію), що тоді існувала, описали як вона виникла і розвивалася, і філософськи оцінили, що робить одні пʼєси гарними, а інші не дуже.

Якщо ви памʼятаєте, приблизно так само вони будували свої судження про ідеальну державу і про закони природи. З того часу минуло дві з великим гаком тисячі років, і природничі науки прогресували, зʼявилися всілякі прилади для вимірювання різноманітних показників, теореми. Частку античних уявленнь довелось уточнити, а якісь і зовсім відкинути. Наприклад, оце:

“Арістотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка — меланхолікам, тепла — холерикам, рідка — флегматикам.”

Щодо побудови держави, людство теж не стояло на місці. Зʼявилися соціологія, демографія, економіка. Від спостереження (подивився - подумав - зробив висновки) перейшли до чисельних показників, моделей та навіть експериментів.

Літературну теорію ж ніби намагаються перетворити на православну церкву (московського патріархату).

Мовляв, не треба нам цих ваших новомодних гріховних чисел, теорій, експериментів, нам духовність треба. В нас є традиція, в нас є старі книжки (бажано російською мовою) де вже зібрана вся мудрість, в нас є наші святі (класики), а все що нове і незрозуміле — воно від Сатани. Тільки замість “єретиків” і “богохульників” — “бездарності” та “графоманами”.

Типу якщо спитати “навіщо потрібні великі описи, хто тобі так сказав”, то буде “бо так писав Лєв Толстой”, або “А Нора Галь сказала”, в кращому випадку “А от Стівен Кінг дав пораду”.

Тим часом в науці є така штука, як рівні доказів:

Мета-аналіз або систематичне дослідження

Рандомізование контрольоване дослідження

Коректно проведене дослідження (експеримент) без рандомізації

Дослідження “випадок-контроль” або когортне дослідження

Систематичні огляди дослідженнь-спостережень або якісних досліджень (Під “якісним” мається на увазі — те, що не обчислюється або не може бути переведено в числа).

Дослідження-спостереження або якісне дослідження

Думка експертів або експертних комітетів

Що нижче доказ у списку, то менш вагомим він вважається. Звичайно, для творчості і літератури зокрема не всі з цих пунктів можна використати — принайні на наш час.

Але що нам зазвичай пропонують як аргументи? В кращому випадку — думку експертів: філософів, письменників, критиків минулого, літературознавців. Тобто найнижчий, 7 рівень. В типовому випадку — власні уявлення про прекрасне, або “ну це ж всім очевидно”.

А думка експертів така штука — вона може мати раціональне зерно, а може бути просто забобоном. У вчених та експертів не буває забобонів? Ще й як бувають. Згадаймо того ж Лайнуса Полінга, хіміка і нобелівського лауреата, який був переконаний, що вітаміном С можна лікувати ментальні розлади і рак (він помилявся). Загалом вся історія розвитку науки сповнена помилками і неправильними переконаннями, що свого часу здавалися людям (і вченим) очевидними.

Тож якщо вам пишуть “ваш текст стане краще, якщо ви зробите А і Б” спираючись на “здоровий глузд” чи навіть поради відомого письменника, то імовірність того, що ця порада правильна така ж, як в тому анекдоті про імовірність зустріти динозавра в сучасному місті: 50 на 50, або зустрінеш, або ні.

4. Та чи може все ж таки критика бути корисною?

Виходячи з усього, що ми вже сказали, критика (окрім того, що це продукт творчості критика) — це просто ще один відгук. Як “Чекаю на продовження!”, тільки довший.

Ви можете на неї реагувати, але ви не зобовʼязані це робити.

Вона може бути корисною, як і будь-який інший відгук:

Якщо вона вас надихає

Наводить на цікаві думки

Якщо ви бачите, що там згадуються важливі для вас моменти, і ви самі думали, як можна покращити те, про що згадав критик

Якщо багато людей з вашої цільової авдиторії згадують певні моменти, і ви думаєте що їх можна було б покращити

Якщо ви відчуваєте, що вона наближає вас до того, що саме ви прагнули створити

Та головне: якщо вона не викликає в вас бажання все кинути.

А якщо викликає — ігноруйте її. Наплюйте на всіх, хто назве вас “ніжною сніжинкою”, їм буде байдуже, якщо ви закинете власну творчість і втратите сили і мотивацію. А вам, сподіваюсь, не байдуже.

Взагалі про способи відпрацювання відгуків можна написати окрему статтю, але те якось іншим разом

На завершення

Критика — це цікаве і багатогранне явище. І це теж форма творчості, з якою я не бачу жодної проблеми: вона живить дискусії навколо мистецтва, вона дає можливості розглянути запропоновані літературні теорії на реальних прикладах. Вона може пропонувати творцям та споживачам (глядачам, читачам, слухачам) подивитись на мистецтво під іншим кутом, вона може бути вкрай переконливою в тому, як вона описує “якою має бути творчість” — але переконливаю саме по-людськи, на персональному рівні, а не на рівні абсолютного знання. Вона може пропонувати цікаві теорії, як поєднюється те, що вам подобається і як — те, що не подобається.

Проблеми починаються там, де люди намагаються навʼязати її і видати за те, чим вона не є.

Вона не є навчальним матеріалом або посібником.

Вона не є істиною в останній інстанції.

Вона не є чимось, що автор мусить мовчки слухати та виконувати.

Тому що її аргументи поки що не вийшли за межі “це може бути просто чиясь думка”.

[newermindiary]

Маленька замітка, яку я написала під враженням від ініціативи відновлення астрономії в Україні, до якої мені нагодилося долучитися нещодавно. Ми досліджуємо криві блиску зірок. Маємо написати статті про вибрані зірочки. У мене дві пульсуючі. Можна було вибрати більше, але я побоялася, що не впораюсь, бо це вперше і мене нема жодного досвіду наукових робіт. А це як-не-як наукова, нехай і під керівництвом набагато більш компетентної людини, яка пояснює мені, що робити, але робота.

“…Час життя зірки залежить від її маси. Наприклад, зірка типу Сонця живе десь 10 мільярдів років. Час життя зірки, маса якої менше за сонячну приблизно в 10 разів, вимірюється вже трильйонами років. А наймасштабніші зірки, маса яких перевищує сонячну в 100-500 разів, живуть всього лиш кілька мільйонів років…”

Але головне, жодна зірка не живе довше за Всесвіт, а значить і не помре пізніше за нього.

І навіть так тривалість життя зірок не порівняти з тривалістю життя людського.

 🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘 Чи тут хтось, хто хотів би жити вічно? Неоднозначне питання, чи не так? Якби ми жили вічно, ми принаймні б встигли зробити речі, які завжди хотіли. Або ні.🤔

Що заважає нам зробити їх, маючи життя скінченне? 

🌊🌅🌊🌊

Turritopsis dohrnii - вид біологічно безсмертних медуз. Якби люди зрозуміли, чому вони безсмертні, ми могли б розв'язати задачі лікування більшості хвороб, у тому числі й раку. Або навіть винайти еліксир молодості, аби жити довше. Можливо, навіть вічно. 

Але разом з тим, можливо, трохи менше 100 років - це насправді саме той час, якого досить, аби одна людина, що є особистістю, могла пережити усі етапи: зав'язку, основну дію, кульмінацію і розв'язку. А хіба комусь потрібно більше?

[newermindiary]

Запоріжжя, тримайся, дім скоро 🙏🇺🇦

[newermindiary]

джерело

[newermindiary]

💕💖УКРТАМБЛЕРЕ,  просто хочу, аби ви знали, що я від вас кайфую!💗💕💓

[newermindiary]

підтримую кожного письменника і фікрайтера, який хоче перебратися на тамблер, аби спілкуватися про свою творчість! тамблер підходить для цього набагато краще. але твіттер хороший тим, аби сповіщати зацікавлених про нову главу чи якийсь ще контент з тамблеру, бо все-таки люди сидять в щоденниках не так часто як в твіттері, тому можуть пропустити щось нове. з твіттера вони можуть дізнатися про це швидше.

Про моє роздратування алгоритмами твітера

Я вже не один раз писала наскільки мене дратує хаотичність і непередбаченість цієї мережі. Типу, серйозно: великі треди, над якими я старалася і які довгий час збирала, не розлітаються. Так само, як і анонси фанфіків з посиланнями, картинки і таке інше. Зате рандомний скрін отакого плану залетів на сотню лайків типу втф??? На даний момент воно видалене, але той факт що це був просто _рандом_, який почали розносити, мене просто вбиває...

Я розумію, люди в твітері не люблять повноцінний контент так, як його люблю я. Видача у твітера кончена абсолютно і дратує мене до глибини душі. Це точно не та увага, якої я прагну тому що мені хочеться, щоб всі бачили серйозну контентмейкерку, а не просто жартівницю. Мабуть, саме тому і існує цей профіль ось тут.

На тамблері я почуваюсь набагато комфортніше, бо можу писати лонґріди і їх читатимуть. Для мене неабияк важливо щоб інформація була безперервною і структурованою і (сюрприз) у порівнянні з тві в тамблері це вдається робити найкраще, а ще ✨оформлення✨. Ви бачили лонґрід про Щедрик - не впевнена, що в тві він отримав би стільки уваги і фідбеку, бо це тема не настільки актуальна там і ще так, оформлення постраждало б теж.

І тим не менш повністю кинути твітер для мене явище неможливе (хаха). Тому так, мучаємося, видаляємо те, що летить і намагаємось боротися з цією мережею тим, що подобається особисто мені, а не алгоритмам

[newermindiary]

Дати тягла ≠ дати тягу (тяги)

Дати тягу (тяги) й дати тягла — це не синонімічні вислови. Між ними немає жодної тотожності, ба більше: вони позначають у певному сенсі ледь не протилежні процеси.

Дати тягу (тяги) — (швидко) втекти, що притаманно москалям. Дати тягла — (сильно) побити (коли хтось сам, як то кажуть, «напрошується»). Тобто москалі тут виступають суб'єктом, над яким виконують дію. В активному стані української мови кацапи можуть хіба що дати тягу (тяги), щоб мати шанс не дістати тягла, а це вже зовсім інша історія (і предмет розбору іншого синомічного гнізда).

Осьо вище можна глянути відеоприклад використання вислову «дати тягла».

(Навіяний (незапланований) допис, бо наводь хоч який довжелезний перелік синонімів і фразеологізмів на позначення традиційного «жесту доброї волі» москалів, усе одно у хвейсбуках буде коментар із прикладом, який «найвлучніший» (насправді ні). І шо тут зробиш?)

[newermindiary]

[newermindiary]

Stolen treasures of Ukraine

russia's invasion of Ukraine is being accompanied by the destruction and pillaging of historical sites and treasures on an industrial scale.

Museums are now resorting to showing replicas in place of some of their most valuable artifacts.

👆A golden tiara, inlaid with precious stones by master craftsmen some 1,500 years ago, was one of the world’s most valuable artifacts from the blood-letting rule of Attila the Hun, who rampaged with horseback warriors deep into Europe in the fifth century.

Workers hid the Hun diadem and hundreds of other treasures in February when russian troops stormed the southern city of Melitopol. But after weeks of repeated searches, soldiers discovered the building's secret basement, where staff had squirrelled away the museum's most precious objects, and carted the priceless artifacts away.

 

👆Ukraine's museums must now resort to showcasing replicas, such as this copy of a fourth-century B.C. golden ceremonial headgear, an ancient treasure from a Scythian king's burial mound that is displayed at the Museum of Historical Treasures in Kyiv.

Or in other cases, they exhibit nothing at all.

When russian forces sought, unsuccessfully, to encircle the capital, Natalia Panchenko, the director of Kyiv's Museum of Historical Treasures of Ukraine, lived in the museum in the hope of securing its artifacts.

“We were afraid of the russian occupiers, because they destroy everything that can be identified as Ukrainian,” she said. 

👇A replica of a fourth-century B.C. golden diadem from an ancient Scythian burial mound is exhibited in the Museum of Historical Treasures in Kyiv.

According to Panchenko, many of the museum artifacts have been relocated and reproductions now occupy their former places.

"These things were fragile. They survived hundreds of years," she said. "We couldn’t stand the thought they could be lost."

Another replica of a fourth-century B.C. golden ritual quiver, an ancient treasure from a Scythian king's burial mound, is displayed in Kyiv.👇

Ukraine's Culture Minister Oleksandr Tkachenko alleged that russian "soldiers" had looted thousands of artifacts from almost 40 Ukrainian museums in an interview with AP.

An ancient treasure from a Scythian king's burial mound, exhibited in the Museum of Historical Treasures in Kyiv.👇

Tkachenko said the looting and destruction of cultural sites has caused losses estimated in the hundreds of millions of dollars.

"The attitude of russians toward Ukrainian culture heritage is a war crime," Tkachenko told AP.

"These are ancient finds. These are works of art. They are priceless,” said Oleksandr Symonenko, chief researcher at Ukraine's Institute of Archaeology. “If culture disappears, it is an irreparable disaster.”

[newermindiary]

Читайте українське! Огляд на книгу Дарії Піскозуб "Машина"

Жанр: технофентезі, постапокаліпсис.

Дозволю почати собі з анотації: Цивілізація зникла. Єдине, що залишилось від епохи прогресу - Машина, божество, яке керує останніми племенами на Землі.

Неможливо відірватись - 10/10 моя оцінка, бігом купувати, читати, ділитись відгуками.

Книга написана у форматі ПОВів (хто читав Гру Престолів, той добре знайомий з таким форматом). Події подаються від першого обличчя, але дивимось і сприймаємо ми події очима трьох різних персонажів.

Плюси. Дуже динамічний сюжет, який тримає читача у напрузі від першої до останньої глави. Мене особисто книга зачепила прямо з перших сторінок. При чому, всі динамічні повороти сюжету подані так, що мозок не вибухає від нагромадження подій. Цікаві персонажі, кожен з яких проходить свій власний шлях, за кожним з яких цікаво спостерігати, кожному співпереживаєш. Сам світ теж дуже цікавий, по-своєму дивно спостерігати за ним, аналізувати його, задаватись питаннями і знаходити відповіді. Мої овації уяві авторки!

Мінусів не знайдено. Сама в шоці. 😁

Коротше - я у повному захваті. Книга - вогонь 🔥🔥🔥 Всім раджу.

[newermindiary]

Autumn

[newermindiary]

🖼️Mariia Loniuk🎨🖌️

Kherson Is Ukraine

[newermindiary]

Компаративний аналіз Carol of the Bells та Щедрика

Або просто порівняльний. Я люблю розумні слова.

Скоро вже залунає звідусіль "Щедрик" Леонтовича, відомий в світі як "Carol of the Bells", що можна перекласти як "Колядка дзвонів". Чим саме відрізняються ці пісні і чому називати "Carol of the Bells" просто перекладом - трошки некоректно.

Власне, перша їх відмінність приховується саме в назві. Як ми знаємо з уроків української літератури, щедрівка - це українська народна обрядова пісня зимового циклу, яка виконується під Новий рік та Щедрий вечір. Сам Щедрий вечір, відповідно, слов'янське свято і самобутна частина нашої культури. Детальніше про це і календарну обрядовість в цілому можна прочитати ось тут:

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=1.%207

То що ж можна сказати щодо назви? Насправді, все просто: для мешканців європейських країн Щедрий вечір, а відповідно і щедрівки - незнайоме явище, тому виникла необхідність адаптації, тобто наближення пісні до зарубіжних сприймачів (реципієнтів).

Відповідно до цих змін, текст також звучить інакше. Просто порівняйте:

Відмінність очевидна вже набагато сильніше. В іноземному переспіві сюжет пісні торкається знайомих слухачам речей - дзвонів, які закріпилися в свідомості як символ Різдва. Власне, це єдиний символ, який ми бачимо протягом всієї пісні, що вказує на суттєве спрощення образної системи і зменшення кількості символів. Побажання, на відміну від оригіналу, також не втілюються в конкретних образах, це просто "гарні побажання молодим і старим" і так далі, тобто конкретика відсутня.

Натомість, у "Щедрику" ми спостерігаємо багато художніх образів, які у свою чергу і формують сюжет:

Ластівка, як провісниця добра і символ приходу весни, приносить господареві звістку про те, що в нього покотилися (себто народили) вівці. Відповідно, той матиме або гроші, або хоча б корм для них (полова за даними Академічного словника української мови - відходи при обмолочуванні й очищуванні зерна різних культур, які використовуються як корм для тварин). Вибір тварини - вівця - також не є випадковістю і доповнює загальний сенс "Щедрика", а отже є символом добробуту, так як вовна в побуті мала велике значення і вівці, як тварини, мають високу плодючість.

Переглянувши наведені вище здогадки що ж ми можемо сказати у висновку?

Через адаптацію прекрасно прослідковується різниця наших менталітетів.

Українці точно знають, чого вони хочуть. Формулювання "Щедрика" це не просто ефемерні "гарні побажання" від дзвонів для кожного в світі, а конкретні побажання добробуту, виражені в знайомих нам образах. На відміну від "Колядки дзвонів" у "Щедрику" присутній сюжет, а також "Щедрик" містить у собі значну кількість нашого культурного коду.

Наостанок: вмикайте на Новий рік і Різдво "Щедрик", шануйте й любіть українську культуру, долучайтеся до її вивчення й поширення ~✨

Текст "Щедрика" звідси:

[newermindiary]

Це другий допис. Я не знаю, що тут писати звичайно, але хотіла показати, як я вмію це робитиㅋㅋㅋ.

Тут нічого такого не буде зараз, просто розповім, як я розчарована в тому, що відбувається, як я потрапила в твіттер, в укртві і покажу світлини, які зробила.

Вперед! ૮₍｡´ᴖ ˔ ᴖ｡₎ა 🍧.ᩦ୭✧ࣶᭂ

— В твіттері я 8 років. Звичайно більшу частину, я була дуже пасивна. Просто читала аніме акаунти і все.

Нічого не робила. Але потім стало цікаво чи зможу я зробити щось хороше, що сподобається людям 🙃.

Так і не змогла, в ростві у мене не було більше ніж 300х підписот і м'ю. Постійно срачі якісь. Взагалі роснявий твіттер таки токсичний був, що я видалила перший акаунт через 4 місяці, після активу. Навіть після того, як я нічого не робила, все одно знаходилися ті, хто писав мені херню. Ахахах, ну росня.

— Як я перейшла в укртві?

Все почалося з того, що я познайомилася з однією твіттерською, яка виявилася ура-патріоткою московії. Най буде Катя (це її ім'я ахаха).

Ми з нею часто спілкувалися. Після того, як вона дізналася, що я з України, вона почала назвати мене «хахлом». Хто б міг подумати 🙄🤙🏻. Щоб росня когось так не назвала.

Потім через якись час, до мене в стрічку прийшов срач, де ця Катя сперечалася з українцями. І тоді я побачила, що твіттер хтось веде українською. Це було чудово!

[ До слова, тоді почалася моя повна українізація і я часто чула від Стерненка та братів Капранових, що треба вести мережі українською.]

Я прочитала весь срач і побачила, що Катя пише, що ми жертви пропаганди, росня хороша, путін красавчік і тд. Після таких слів, я її софтблокнула. І вона написала собі в тві:

— Сподіваюся, що люди, які ненавидять мою країну відпишуться від мене.

Зай, я була дуже рада, це зробити. Зрозуміла, що софтблокати всіх немає сенсу, тому просто видалила сторінки всі і всюди, де є росня. І 28 жовтня 2021 року, я повністю перейшла в укртві. Спочатку було важко, та я прижилася. Тепер в тві мене не мало людей знає.

[Щойно я виявила, що у тамблері на один допис є ліміт в 10 світлин]

— Я люблю твіттер. Там познайомилася з багатьма класним людьми, багато толерантних, лґбтк- спільнота. З ними весело. Всьо па дамашнєму, как у себя в дома.

І тут з'явився маск. Я до нього нормально ставилася, думала він нормальний дядько, а він ще те їбанько. Я спочатку не розуміла, чому не подобається всіх, що він купує тві. А потім... -_-"

Наскільки я розчарована? На мільйон з 10. Твіттер мій дім, я там 8 років, там багато всього було. Там легко впливати на різні речі, це дуже класно.

Тому я не хочу йти, сподіваюся він його повністю не вб'є. Буде дихати, але речі я по трохи збираю.

Взагалі я планувала тут займатися творчістю, але я не хотіла йти з тві. 🥲

До слова в моїй голові, це все виглядало епічніше, ахаха 😂🤙🏻. Тримайте ще пісеньку 🌚.