#Французька мова | Explore Tumblr Posts and Blogs

astrolabiumpublishing · 3 years

Text

Нічого, крім любови…

Лоранс Плазне. Любов сама : роман / пер. з фр. Ярини Тарасюк. Львів : Видавництво «Астролябія», 2020.

(ви можете читати цю публікацію з файла pdf)

Коли я ще тільки збиралася прочитати цю елегантно видану книжечку, мене вже інтригувала її неоднозначна назва. Сама лише любов? Любов самоствердна? І ця поетична інверсія, що висуває на перше місце сáме слово «любов», — що вона обіцяє?

Виявилося, що й увесь цей невеликий за обсягом роман написаний поетичною мовою, образною, метафоричною, афористичною, у високому лексичному регістрі, з уривчастим — ніби дихання закоханих — синтаксисом. Мовою, якою, вірогідно, і справді могла розповісти про свою любов юна французька аристократка XVII століття, високоосвічена і з тонкою психікою. Саме така вона, панна д’Альбрехт, героїня роману Лоранс Плазне, сучасної французької письменниці та літературознавця, яка викладає в університетах Парижа та Клермон-Феррана. І історичну добу, в яку розгортається сюжет твору, авторка знає досконало, адже література і філософія цієї доби є предметом її наукових студій: вона спеціалізується з поетики французького роману XVII століття, історії класичного розуму і чуттєвости, традиції французьких моралістів.

Історія, яку розповідає Лоранс Плазне, нагадує історію славетних коханців Середньовіччя — філософа, богослова, поета П’єра Абеляра і Елоїзи, яка також присвятила себе філософії та іншим інтелектуальним заняттям. Адже йдеться в романі про кохання учителя та учениці, кохання заборонене і фатальне. Зрештою, з імли століть проступають і трагічні постаті Паоло та Франчески, легендарних Трістана та Ізольди, Ланселота і Ґвіневери… Без цих постатей, без цих історій годі уявити європейську культуру, середньовічну і новочасну, вони звеличені в шедеврах літератури, живопису, музики… І любов, що відчайдушно переступала непереступні звичаєві та станові межі і змагалася з самою смертю, набула безсмертя в мистецтві.

15-річна панна д’Альбрехт живе вкрай усамітненим життям: іще в ранньому дитинстві вона залишилася без матері, а батько, якому завдавала болю кожна її рисочка, що нагадувала покійну кохану дружину, тримався від доньки осторонь, лише потай осипáв її щедрими дарунками. Чи ж не диво, що коли в її житті з’являється вчитель, пан де Рамон, з яким вона щодня проводить довгі години над творами античних поетів та філософів, перший сторонній чоловік, якому вільно з нею спілкуватися, то між ними спалахує іскра того вічного почуття, без якого людський рід просто урвався б?

Лоранс Плазне

Але прірва між ними — нездоланна. Адже пан де Рамон-і-Кордоба — з тих, хто змушений пробиватись у житті завдяки власному розуму і талантам, а не завдяки шляхетному походженню та спадковим статкам. До того ж він — іноземець (певно ж, іспанець), чужак, і говорить з чужомовним акцентом, хоча й має, очевидно, добру класичну освіту. А панна д’Альбрехт — у себе вдома, у Франції, і належить до найвищої французької знаті. Невипадково герої роману зазвичай називаються на прізвище — ім’я родове, і лише дуже зрідка згадуються їхні власні імена — Аґустін і Луїз-Катрін. Походження тяжить над індивідуальністю. І пан де Рамон знає, що за законами людськими і Божими панна д’Альбрехт не може йому належати, вона для нього — заборонений плід. Заборонений — і тим жаданіший. Тож він ступає на єдиний доступний йому, хоча й надзвичайно ризикований, шлях — вирішує її спокусити. І це йому зрештою вдається — та так, що панна д’Альбрехт першою освідчується йому в любові.

Це освідчення займає в романі понад три сторінки і нагадує поезію у прозі завдяки прекрасним небуденним образам, за допомогою яких героїня висловлює свої почуття. Трохи прикладів. «Вона шепотіла, що належить йому, як гілка дереву, яке її живить, як квітка — полю, хвиля — морю, по якому котиться знов і знов» (с. 41). Пряма мова: «Я хотіла б замість вас ходити — щоб ви відпочивали. Плáкати, щоб слізьми вас освіжати…» (с. 42). Гадаю, що в багатій колекції жіночих освідчень, закарбованих у світовій літературі, ці геть позбавлені банальности, прості і промовисті образні формули точно не загубляться! І невипадково панна д’Альбрехт обирає для вислову того почуття, яке переповнює її серце, óбрази зі світу природи, óбрази простих людських рухів і відрухів: адже вона з гіркотою визнає́, що «не знала іншого життя, ніж у літерах і сполуках, у які ті складаються, коли зударяються й резонують». І веде далі: «Я не хотіла б ступити у світ крізь оцю абстракцію. Я здогадуюся, що за пориви до піднесеного треба заплатити, і припускаю, що вловлюю тільки відгомін тих лісів, над якими, нахилившись, живу. Я хочу, щоб ви забрали мене в цей дійсний, а не позірний світ» (с. 43–44).

Однак попри те, що панна д’Альбрехт увійшла до світу пана де Рамона (а краще сказати — зійшла) і закохані дали волю своїм почуттям, прірва між ними нікуди не зникає, і не лише тому, що вони належать до різних суспільних верств. І навіть не тому, що пан де Рамон — досвідчений у стосунках з жінками, а панна д’Альбрехт — «надто необізнана у плотських утіхах» (с. 45). Від індивідуального «Вони мучили одне одного» (с. 45) авторка перекидає місток до узагальнення: «Ми мучимо тих, кого любимо. Не хочемо цього. Але це неминучість, до якої врешті-таки вдаємося, і нема на це ліку» (с. 114). Або ось іще варіація на тему непорозуміння між закоханими: «Панна д’Альбрехт подумала, що пан де Рамон не любив її або їхні кохання просто так і не перестрілися, лишилися самотніми сусідами» (с. 156–157). І знову відповідне узагальнення: «Вона [панна д’Альбрехт] молилася, щоб знайшлося місце, де серця чоловіків і жінок могли б порозумітися» (с. 123).

Цю прірву, яка відділяє її від коханого, панна д’Альбрехт намагається замостити в різні способи, і найголовніше та, як виявилося, й найдієвіше, до чого вона вдається, — книжки. Адже з книжок, з учених занять усе й почалося… Навіть перший момент фізичного зближення пана де Рамона та його учениця, коли він уперше торкнувся її руки, відбувся тоді, коли вона простягла руку, щоб узяти зі столу книжку… Прозора алюзія до історії Паоло і Франчески, які злились у фатальному поцілунку, читаючи лицарський роман про Ланселота!

Пан де Рамон, хоча й добре знає інше життя, «ніж у літерах і сполуках, у які ті складаються», — завзятий книжник, типова людина доби Просвітництва. Із запалом і блиском в очах він оповідає своїй учениці про власну працю над виданням «Бенкету софістів» грецького ритора і граматика Афінея з Навкратіса. І коли прірва між героями ширшає настільки, що пан де Рамон їде без попередження і не дає про себе знати, панна д’Альбрехт наслідує його книжницький приклад: береться видати повне зібрання творів Верґілія з власними коментарями. І коли до рук учителеві потрапляє книга його учениці «Зауваги до творчості Публія Вергілія Марона» (опублікована під прозорим псевдонімом «Матіас Альбрехт»), а потім і інші її книжки — він скорений. І не в змозі опиратися тому магніту, який притягує його назад до палацу родини д’Альбрехт.

Лоранс Плазне — теж книжниця, як і її героїня, — з великою психологічною тонкістю зображує зближення пристрасти інтелектуальної і чуттєвої…

І все-таки книжки не всесильні. Одного дня Луїз-Катрін доведеться це усвідомити: «Чи потрібні книжки? Вони заступають світ; звільняють від турботи; збирають уламки краси. Деякі з них призводять до розладдя. Вони не створюють щастя. Читання — це просто втеча» (с. 151).

Книжки майже весь час присутні в романі — то як своєрідний афродизіак, то як ліки від любовної туги. І ще час до часу виринає один лейтмотив — можливо, не такий помітний, але не менш важливий. Це — музика. Почати хоча б з того, що панна д’Альбрехт любить музику, наймає музикантів, ходить слухати їхні проби, та й сама чудово музикує — грає на лютні і співає під власний акомпанемент. Ті, кому випало побачити її під час похорону її батька, пана д’Альбрехта, помітили за нею, зокрема, «прояв внутрішньої свободи, як ото в одинаків чи бунтівників, і це якось дивно споріднювало її з музикантами, речами непорушними і з мовою» (с. 84).

А що ж пан де Рамон? А він «казав, що ненавидить музику, бо та відвертає від правди, бо підміняє пошук істини бездіяльним спогляданням» (с. 14). І все ж, коли він відчуває, наскільки «утомився від жінок, від самовідтворення, від глупоти, яку бачив у їхніх проханнях», то уявна і омріяна чиста любов асоціюється в нього сáме з музикою: «Натомість йому б хотілося почути музику, яка так і не зароджувалася в ньому, поему, що її написати він уже й надію втратив» (с. 35). І ця музика серця, ця поема душі з’явилась у його житті завдяки панні д’Альбрехт: «Вона казала йому, що в цій пристрасті їхній одне до одного вона вчуває більше музики, ніж від усіх скрипок, які грають їм» (с. 108).

І все ж панна д’Альбрехт у любові своїй так і не змогла нічим заповнити прірву між собою і коханим, і немає в цьому її провини. Адже не все могла вона побачити і почути, відчути і розгадати. І лише всевидюща і всевідаюча авторка роману розкриває перед нами темні закапелки душі пана де Рамона й показує зворотний бік його любови. Ім’я йому — ненависть. Дослівно за Катуллом: «Odi et amo» — «Я і люблю, і ненавиджу» (пер. Андрія Содомори). І в цій ненависті — ненависті нижчої касти до вищої, цинізму до віри у високі ідеали — пан де Рамон сам же й освідчується, подумки звертаючись до панни д’Альбрехт з другого боку прірви, яка між ними зяє. Цих слів він так ніколи й не наважився сказати Луїз-Катрін: «Думаю, я зненавидів вас одразу, як побачив. У вас на обличчі читалося це прагнення краси, ця притаманна молодим довіра до науки, до любові, до людей, що їх вони трактують як безодні. �� цьому сп’янінні я доходив до сказу. Я ніяк не переставав вас кривдити, принижувати; мені хотілося вас зламати, щоб уже в повторному нищенні невідворотністю стало моє власне сповзання у ніщо. Ви були мовби моїм внутрішнім ликом, який я понівечив і який зненацька проступив на яв» (с. 99).

Дія роману починається тоді, коли «внутрішній лик» героя вже давно понівечений, і протягом розгортання сюжету пан де Рамон ніяк не розвивається — якщо не деградує. Навіть любов не змушує його піднятися над собою. Натомість на панну д’Альбрехт любов впливає чародійно! Завдяки любові вона пізнає саму себе: «Вона дивувалася з того, що, люблячи когось, можна стільки всього пізнати про себе. Що вчинки і страхи іншого пояснюють стільки наших власних» (с. 110). Заглиблюється в серйозні філологічні студії. «Поборола свій страх бувати на людях» (с. 75) і стала виходити в місто у супроводі довірених жінок, аби відвідувати бідних та недужих. «Вирішила вивчати медицину» (с. 76) — і опанувала її настільки, що могла скласти зламану руку зі складним відкритим переломом. Навіть епідемія чуми не зупинила її — без маски входила вона в оселі хворих, пробивала й перев’язувала їм бубони, сиділа біля вмирущих. Але це було вже тоді, коли «панна д’Альбрехт зісковзнулася з того боку часу, де істоти ще чекають на щось, на той бік, де вони хіба проживають свої минущі години» (с. 124)…

перекладачка Ярина Тарасюк

Слід віддати належне перекладацькій майстерності, смаку і такту Ярини Тарасюк, яка блискуче пересотворила цей вельми оригінальний роман, написаний тим високим стилем, який став такою рідкістю в наші дні, коли в літературі, та й у мистецтві загалом, усе ще домінує бунт супроти класичної традиції. Роман, сповнений розлогих діалогів та внутрішніх монологів, бо ж герої — віддавшись неквапливому часоплину XVII ст. — постійно осмислюють власні почуття та почуття одне одного і підшукують для них влучні словесні формули. Роман, наснажений духом зображуваної епохи, коли стара аристократія хоча й перебувала на вершині суспільної піраміди, але вже почала втрачати силу і вплив, а натомість наростали ревнощі нижчої верстви, перейнятої просвітницькими ідеями та амбіціями… Роман з багатошаровими сенсами — щоб вловити і ретранслювати які, треба глибоко знати тогочасну літературу та філософію, і яких я хіба що злегка і почасти торкнулась у цій рецензії.

А от розгадати загадку назви — «Любов сама» — принаймні спробую. Любов сама в собі, любов як вона є, любов як імператив, любов до любови, любов єдина, любов безшлюбна, любов осамотіла, любов усамітнена, любов самотня… Сама лише любов… Нічого, крім любови…

Олена О’Лір, перекладачка з англійської мови, літературознавець, кандидат філологічних наук

газета Літературна Україна

4 грудня 2021 року

№ 24 (5907)

0 notes

trebarobota · 4 years

Photo

Помічник бухгалтера (французька мова) Lugera Ukraine Привіт. Пропонуємо Вам вакансію у наших партнерів Помічник бухгалтера (французька мова) Трішки про компанію:

#Львів

0 notes

uapaukrainianaupair-blog · 5 years

Text

Інтерв’ю з Тетяною Мигулей (учасниця програми Au-Pair у Франції)

Наша Тетяна Мигуля (з Полтавської області, с. Бутенки) учасниця програми Au-Pair у Франції і проживає біля м.Бордо. Хто ж може краще розповісти про програму Au-Pair, як не сама її безпосередня учасниця? Читайте цікаве інтерв’ю Тетяни про те, як їй живеться у Франції, про її враження та емоції від програми.

Представся будь ласка.

Всім привіт! Мене звати Тетяна Мигуля, мені 25 років. Родом з серця України: Полтавської області, маленького села Бутенки. На даному етапі життя я маю щастя бути учасницею програми Au-Pair у Франції в маленькому селещі – 113 км від Бордо. Тож привіт вам з Південного-Заходу Франції.

Розкажи нам коротко про свою приймаючу сім’ю, хто твої хост батьки, яка в них освіта, вік. Скільки дітей?

Моя приймаюча Опер родина просто неймовірна!!! Хост тато викладач англійської (38 років), мама інженер (41 рік). В родині 4 дітей: дівчинка 14 років, хлопчик 12 років, дівчинка 7 років і хлопчик 4 роки. Так, я мала удачу зустріти хороших людей і стосунки з родиною склалися дуже гарно. Мене не відділяють від своєї родини: ми проводимо всі свята разом, я знаю їхні традиції, ми разом подорожували трошки і вони з радістю відкривають культуру, традиції кухню своєї країни, допомагають мені з мовою. Мені неймовірно приємно, як щиро вони радіють моїм успіхам і прогресу з французької 🙂

Тетяна, чому ти вирішила стати учасницею Au-Pair програми, яка була твоя головна мотивація?

Я хотіла вивчити іноземну мову, яка мені подобається і змінити свою професію. Плюс мною керувало бажання змінити своє життя, відкрити інші культури, побачити інший стиль життя, вийти з зони комфорту і привести свої думки до ладу, розширити кругозір. Те що в ході програми думки і цілі змінювалися, то вже інша довга історія 🙂 Тому що ви не раз себе відкриєте з невідомої нової сторони, у вас буде така палітра емоцій, почуттів і думок – переворот в свідомості та переоцінка цінностей вам гарантовано.

Чому ти обрала саме Францію? Чим тебе приваблювала ця країна? Чи знала ти французьку до поїздки чи вчила її з нуля?

Хотілося б вас здивувати, але… Я обрала Францію, бо з дитинства мріяла побачити її та і де ж ще вивчити французьку як не в цій прекрасній країні в оточенні французів і французької культури. Чим приваблювала ця країна – в першу чергу це мова, архітектура… Решту я відкрила вже коли прилетіла до Франції. Якщо чесно ще рік назад я навіть не думала, що опинюся у Франції, але під час подорожі на Кубу я зустріла багатьох французів… І саме спілкування з ними стало переломним моментом в моєму житті, поштовхом до дій – я твердо вирішила, що маю побачити Францію і вивчити цю мову 🙂 Французьку я не знала зовсім. І повернувшись з подорожі в Україну, я купила посібник для самовивчення мови і почала з алфавіту. Потім були мовні курси в UAPA 🙂 Прилетіла у Францію я з А1.

Чи подобається тобі відвідувати мовні курси? Які вони, яка вартість, скільки днів на тиждень ти відвідуєш курси? Чи знайшла вже ти там друзів? З яких країн?

Так, мені дуже подобається відвідувати курси. Я не знаю чому саме ця мова і як це пояснити, але я отримую задоволення від процесу вивчення мови, коли я слухаю цю мову і т.і. Я ходжу на курси 4 рази на тиждень (12 годин), в середу не виходить, бо в молодших дітей немає школи. Вартість мовних курсів по програмі Au-Pair не висока (100 євро за рік), бо це асоціація, де французи займаються волонтерським викладанням мови, їм не платять заробітну плату. Звичайно ж не всі є професійними викладачами.

Друзів безліч і я зустріла представників країн, про існування деяких я навіть не знала: різні острови, Індонезія, Марокко, Іспанія, Італія, Кот-д’Івуар, Сальвадор, Бразилія, Аргентина і т.д.

Опиши будь ласка свої відчуття та враження, коли ти вперше зрозуміла, що прибула жити в іншу країну?

Зрозуміла я не відразу…Спершу це було, прибула – НЕ МОЖЕ БУТИ!!! Невже я дійсно у Франції і що ж робити я ж не знаю мову!? Чомусь мені було складно повірити у те що відбувається. І лише коли мене зустріли приймаючі хост батьки і заговорили до мене на французькій – мені дійшло, що це вже точно не Україна і квиток у мене був лише в один кінець і щось мене неймовірне чекає, а що… ? і шляху назад немає! Тільки вперед :).

Розкажи нам про те, як ти себе почувала у приймаючій родині? Перші твої враження про сім’ю?

Перші дні звичайно ж з обох сторін трохи було сум’яття – роздивлялися характери і різницю культури. Але вони і я були відкриті до спілкування, з самого початку до ситуацій підходили не тільки серйозно, а і з гумором. З перших днів вони мені здалися простими людьми, які підходили з розумінням і терпінням до того, коли я перепитувала, чи просила говорити повільніше. У відповідь на мої старання хост батьки мене підтримували і підтримують.

За весь час перебування в родині, звичайно ж не без курйозів, складнощів, але у мене не було відчуття дискомфорту, я почуваюся як вдома. Родина мені імпонує по темпераменту, поглядах, цінностях. Вони також люблять багато жартувати, проводити активно час, легкі в комунікації. Ми змогли досягти головного принципу програми і відкинули всі стереотипи про програму Опер – мене не сприймають просто, як працівника, а я їх як роботодавця…друг–помічник. З самого початку ми багато спілкувалися і на різні теми і з дітьми, і з батьками (з труднощами, так як з першого дня вдома лише французька, ніякої англійської), мені неймовірно приємно, що я стала частиною такої неймовірної родини – нехай і тимчасово.

Що вразило тебе у Франції? Можливо місто, побут, звичаї, ставлення.

Франція… Ця країна може здивувати кожного. Мене вражає контраст країни: природний пейзаж дуже різноманітний, архітектура залежно від регіону різна, «мультинаціональність» – можна зустріти людей з усіх куточків світу. Мені подобається, як вони зберегли старовинну архітектуру, стиль міст, що додає неймовірного колориту сучасній Франції. Багато кліше – спростовано. Я ніколи не погоджуся з людиною, яка стверджуватиме, що всі французи замкнуті, серйозні і жадібні – це НЕ ПРАВДА. Мені подобається, що вони вміють і люблять жартувати, і одночасно відповідальні, сім’я дуже важлива для француза. Якщо Вам пообіцяли, то це буде зроблено. Тож я не можу виділити одну річ – це комплекс вражень. Франція – дивує 🙂

Розкажи чим займаєшся у вільний час у Франції? Як плануєш свої подорожі? В яких містах та країнах ти вже побувала? Чи вистачає тобі кишенькових грошей на твої потреби?

Подорожувала як Au-Pair я по Франції! Так склалося, що моя родина має родичів у різних куточках країни. І на канікулах вони запрошували мене поїхати з ними – звичайно ж я не відмовлялася!!! І це було неймовірно 🙂 За 4 місяці я побачила батьківщину вина, країну Басків, центральний регіон, ми перетнули повністю Францію через Центральний масив і там мене чекала Бургундія, і як же не сказати про першу зустріч з океаном, і моя пристрасть гори Пірінеї і Альпи :)) Інших країн я ще не бачила, чекаю на літо. В моїй ситуації кишенькових грошей вистачає більше ніж.

Вільний час звичайно ж це вивчення мови, граю у волейбольній команді, гуляю з іншими опер друзями, займаюсь танцями.

Чого тебе навчила участь у програмі Au-Pair? Чи змінилася ти внутрішньо? На твою думку, чим корисний такий досвід проживання за кордоном у хост-родині?

В мої «поважні» 25 я маю визнати – так змінилася, подорослішала в деяких поглядах, деякі речі стали для мене ще важливіші, а деякі просто тепер мене не хвилюють. Те чим я могла перейматися буквально 4 місяці назад відійшло в розряд неважливо. Я стала краще розбиратися в людях. Це просто неймовірний Au Pair досвід з якого боку не подивитися. Вихід з зони комфорту, поступки принципами, звичками, пошуку компромісу, контроль емоцій, готовність до відкритого діалогу, стресові ситуації (на 3й день я заблукала на авто в місті, а інтернету не було – уявляєте, якої сили був пульс ахаха), пошук підходів до нових людей та ще й з іншою культурою, які можливо мають зовсім інші погляди на життя, звикнути до звичок і емоцій родини. Знайти спільну мову з 4 дітьми (і кожен є індивід та ще й різного характеру), потім кожному з них приділити час, встигати робити одночасно багато речей і не забувати погуляти 🙂 Після цього року опер я буду як мінімум супер мамою! Моя велика французька родина дарує мені неймовірний період мого життя!!!

Тетяна, як вважаєш, ти правильно вчинила, наважившись стати Au-Pair у Франції? Не шкодуєш?

Правильно на всі 1000% і ні краплі сумніву чи жалю!

Ти б хотіла вдруге стати Au-Pair? Чому і яку країну обрала б?

Так. Це дуже гарний досвід, безліч можливостей відкривається, зустріч з новими людьми, відкриття різних культур, подорожі… Як це може не сподобатися!? Це мій перший рік у Франції, є можливість взяти участь у програмі Опер вдруге … Тож звичайно тільки Франція 🙂

Розкажи, з якими труднощами зіштовхнулася на перших порах у Франції?

Найперше це розуміння мови, особливо коли люди швидко говорили – доводилося або заздалегідь просити, щоб повільніше говорили, або перепитувати. Тому мені потрібно було доволі часто практикуватися французькою мовою в будь-яких цікавих і дивних місцяхю Друге – довелося посидіти в 3D гугл картах за вивченням вуличок 2 міст, бо у Франції є одна особливість в порівнянні з Україною – наявність безлічі, в основному, вулиць з одностороннім рухом, а я маю водити авто і розвозити дітей по різних школах. Au-Pair дітки. Ми спільну мову знайшли на диво швидко, батьки також здивувалися. Але все ж була одна проблема перший місяць так точно: коли я говорила комусь з дітей: «НІ! Не можна!», – у відповідь завжди питання: «Чому?», – а пояснити то погано виходило французькою :). Все було поступово і логічно.

Що можеш сказати від себе тим дівчатам, які сумніваються чи брати їм участь у програмі Au-Pair чи ні?

Якщо ви читаєте цю статтю і дійшли до цього питання, то ви як мінімум вже зацікавлені, бо шукали інформацію про програму Au-Pair і витрачаєте свій час, але шукаєте малесенький поштовх, який зруйнує Ваші сумніви. Що я можу вам ще сказати чи порадити… Спробуйте!!! У вас лише два ризики: 1) зрозумієте, що не ваше і зможете припинити участь у програмі; 2) і найвірогіднійший, ви захочете ще 🙂 Це стане дуже яскравим досвідом і етапом у вашому житті, змін не оминути!

Що можеш сказати батькам тих дівчат, які вважають що це їм не до чого, або бояться відпускати своїх дочок за кордон.

Якщо можна я відповім словами моїх батьків: «Є безліч дійсно безглуздих і поганих речей у цьому світі і ми б сказали ні. Але участь у цій програмі до цього списку явно не входить, хоча для нас це нове і дуже дивно. Якщо це робить тебе щасливою ми тебе підтримаємо в нашій чудовій Опер спільноті. Це твоє життя, а не наше. Будуй!». Якщо у Вас є така можливість підтримайте, дайте спробувати…

Дай кілька Au-Pair порад (базуючись на власному досвіді) як «влитися» в атмосферу приймаючої родини, як звикнути до Франції?

Будьте щирими у словах і вчинках, бо це видно і відчувається, особливо не обдурите ніколи дітей. Будьте уважні до звичок родини і намагайтеся дійсно увійти в резонанс з родиною. Будьте відкритими до спілкування, до нового. Наприклад, якщо ви ніколи не грали в регбі і не є його прихильником – сходіть на матч з родиною 🙂 Ви не вдома, ви можете неочікувано для себе полюбити регбі, якщо ж ні – нічого, адже у вас може більше ніколи не бути шансу побачити матч з регбі. Відкрийте себе з нових сторін, старі звички нікуди без вашої згоди не зникнуть. Ви скажете, а що якщо родина не відповідає тим же…А закритися ви завжди маєте можливість. А от відкритися – такий шанс дають не завжди. Такий був мій рецепт.

Порадь, як подолати сумніви, страхи й переживання стосовно чужої країни, чужої сім’ї та проживання без рідних?

Ваші страхи будуть з кожним днем ставати меншими, по мірі знайомства з родиною, так як все менше буде незнайомих речей. Страх зникне тільки коли ви спробуєте, по іншому ніяк. Ми ж не боїмося того що наступить ранок, хоча ми також не знаємо 100%, що нам подарує новий день…Завжди є доля невідомого.

З приводу туги за домом. У мене не було такої проблеми, може тому що я контактую з ними щодня, а не 5 хв. на тиждень.

Декілька слів про твою Au–Pair агенцію, про Українську Au–PairАсоціацію. Звичайно якщо є що сказати 🙂

Почну з головного…. ЩИРО ДЯКУЮ, Наталя і команда!!! Рекомендую саме Українську Au–Pair Асоціацію!

Мені пощастило підписати контракт з нашою агенцією. Від самого початку і по сьогоднішній день – ніколи не залишать наодинці, завжди на зв’язку якщо є труднощі, питання будь-якого характеру. Завжди порадять, підтримають, заспокоять, порадуються за тебе і не тільки як професіонали, а і як ваші друзі. В нас є відкриті групи підтримки Au-Pair, навчання і т.і. де ми всі знайомимося, ділимося ситуаціями, знаходимо підтримку також, і відповіді на всі хвилюючі питання.

Підготовка… це дуже цікаво, різнобічно і серйозно! Безліч семінарів: хто такі діти і як, що з ними робити, медична допомога, саморозвиток, подорожі – і все це можна прочитати, якщо ви не маєте часу – слухайте аудіо! Після, завжди можна задати питання та відповіді по програмі Au-Pair і завжди отримати підказку чи роз’яснення. Крім того завжди порадять класну книжку, яку дійсно варто прочитати чи фільм до перегляду (хоча це наче і не входить в програму), але з нами завжди діляться гарними, корисними речами. Допоможуть знайти квитки, які програми для вивчення мови і т.д. Вас підготують морально, і власним прикладом, історіями, викличуть вир думок, ідей, натхнення і дійсно позитивних змін у голові:). Я не можу не сказати про безліч фото, відео-роликів про країни – щоб ми ще більше не знали яку ж Au-Pair країну обрати :), бо хочеться скрізь поїхати.

UAPA – НАЙКРАЩІ!!!

#aupair uapa

0 notes

misto-infra · 6 years

Text

Принцеса Маша на білому коні і Ведмідь-кукурузник

«Птаха» — одна з прем»єр цього театрального сезону МКЦ ім.. Івана Козловського Національної оперети України. Це лірична драма за повістю Маргарити Черненко «Біла птаха. Не відлітай» в постановці заслуженоїартистки України Ірини Калашникової (Мельник).

Прибій нам на зустріч з великого задника-екрану, навпроти хвиль дощаті конструкції до води. З таких прощаються, відправляють у плавання моряків, з таких закидають рибальські знаряддя ловити. В щілини між дошками таких-от дерев»яних містків-підмостків можна, виявляється, ще й вкидати любовні листи, як у щілину поштової скриньки, як звітку у пляшці з корабля. Так роблять наші герої Маша і Саша.

Біла птаха Маша поривчасто летить як метелик на вогонь, на зустріч коханню, але аж ніяк не виглядає жертвою, не згорає, а знову і знову відроджується для чергового наступу. Вона наступає на коханого, а він як наречена в замку, чекає ще когось. Іншу, кращу принцесу на білому коні. Птаха летить до нього з Києва і розбивається об лопасті літака-кукурузника, що кропить отрутою поля у Баку.

Дія відбувається у радянські сімдесяті, Військового пілота Сашу списали за станом здоров»я у цивільні. Потім життя покаже, що у нього серце не «пламенный мотор», а механізм для перекачування крові, і з цією механістичністю він вибудовує сюжет життя, де у певний час мають з»явитися діти – його майбутнє, його вічність. Для таких все має бути вчасно – нема у «їй – 20, йому – 30 », — значить потрібно шукати поза нею, «від першої на шляху баби». Таку обітницю він собі дав, коли вигнав вільну птаху з власної клітки. Дуже висока обітниця! Така як стеля у кукурузника. Чи не вперше спостерігала, як у залі плакали і кричали «Браво!» у фіналі «чоловіки-кукурузники». Здебільшого це роблять «кукурузниці», які зуміли реалізувати себе як жінки, тобто створили таку-сяку сім»ю й народили. Але не реалізували себе як коханки, а тому на старості їм хочеться догуляти хоча б у театрі на мелодрамі, чи перед серіалом на дивані.

Птаха не така. Вона як шаман постійно в польоті. В неперервних оргазмах кохання, у стабільних екстазах поезій.

«Я вже не можу чути твоїх віршів» — каже Саша. В цей момент Птаха пише їх на шкіряній чорній куртці йому на спині, пальчиком як на запітнілому склі. Вона стирає їх, свої поезії, невидиму духовну реальність, як вчителька з шкільної дошки, долонею зі стіни-спини. А він кричить «Дитину!». Ніби вони з»являються з наказу.

Органічне поєднання чистої російської з чистою українською, що характерне для Києва й інших великих міст України, в колах інтелігенції часто звучить не суржиком в загальноприйнятому розумінні. Це можна порівняти з органічною двомовністю шляхти в імперії, де мова власного народу і французька, скажімо, були взаємопереплетеними і доповнюючи ми одна одну мовами для більш точних висловлювань. Саша у Сергія Мельника робить це поєднання смачним, особливо, коли серед потоку сповіді перед глядачем, чи перед Машою, він цитує україномовну бабусю із села, що мріяла про його майбутнє як мистецьке майбутнє.

Факт походження героїні з професорської київської сім»ї, а героя, — із села, що прибуло до міста, — у виставі не педалюється. І це добре. Бо обмеженість за своїм походженням може бути як із хутора, так і з родини інтелігентів мегаполіса. У випадку вистави, про яку йдеться, не випадає говорити також у дискурсі інших відомих лекал, наличок, як от «Баришня і Хуліган», або ж «Красуня і Чудовисько». Маша Олександри Польгуй одночасно сама і красуня, і хуліган в короткій джинсовій спідниці, а Саша просто льотчик у формі. Той факт, що пілот не вміє літати духом – тут дуже важливий. Він не здатен стрибати через паркан на аеродром, нестися до літака за покликом коханої, як це робить Маша.

Саша дарує Маші на день народження білого ведмедя, як лялькар маніпулює ним, озвучує його, через нього признається у коханні, потім виходить з образу і каже, що цим ведмедиком будуть бавитися їхні діти… Перед сексом ведмедика відвертають спинкою, щоб не бачив.

Білий ведмедик виявляється лишнім. Саша виганяє Машу з чергового міста служби додому, у Київ, подає на розлучення. «Що ж це таке! Ця машинка добре заводиться, швидко мчить, а народжувати, що – зась? Не потерплю!» — це такий внутрішній монолог Саші, який чути в залі навіть й не дуже чутливим особам. У виставі два голоси, між якими не завжди дует, Саша намагається підспівувати Маші, але зривається і звертається монологічно до залу, виправдовується, сповідається, згадує, філософствує, кається… У виставі з назвою «Птаха» центром, рушійною силою, — є Маша, створена енергією й вмілістю молодої чуттєвої актриси Олександри Пільгуй. (Вона завершує освіту театральну як теоретик, театрознавець, навчається у КНУ театру, кіно і телебачення ім.. І.К.Карпенка-Карого).

Одна піснярка з твору Ліни Костенко (якщо хтось раптом не знає – Маруся Чурай), подібних «Гриців» взагалі труїла. А Маша тільки скиглить, як чайка. Дивно, що авторка повісті не назвала її Ларисою. Може тому, що той, до кого вона в черговий раз прилетіла під старість (уже маючи втрачену дитину від іншого, і втраченого іншого) – просто помер від її візиту, сам клик��в, як завжди. Від щастя, напевно.

Фатальність цієї жінки в жертовності. А тому старі «кукурузники» в залі кричали «Браво!» і плакали.

Символізм, поетичність тканини вистави ненав»язливі, не педальовані. Завдяки сценографічному просторовому рішенню художника-постановника Олександра Мельникова персонажі повісті Маргарити Чернетко «Біла птаха. Не відлітай» живуть на своїй території кохання «Море – Причал» незалежно від того, в якому місті відбувається дія. Чи це спекотний Баку, чи ризька улюблена «набережна туманів» Маші і Саші — це такий собі острів, екзистенційний простір для двох. Монотонний морський прибій відеоряду та дощаті помости впродовж вистави не трансформуються, не позначають місця дії. Помости задіяні акторами при потребі, але так, як задіюється палиця чи паркан, на які можна спертися. У цій виставі ця сценографічна особливість не є недоліком. Навпаки. Щось просте, незмінне, вічне – поряд. Вода прибою намагається пробити заскорузлість душі і тіла. Індійського походження містик, філософ за європейською освітою

Раджніш ОШО в багатьох книгах запевняє, що при просвітленні практикуючого монаха, дзен-буддиста зокрема, — приходить одне переживання, проживання образу для різних особистостей – хвилі океану б»ють у п»яти і виходять через тім»я. Після цього людина стає ясновидцем. Отже, у цій прасимволіці, в незмінній картині кількох архетипних знаків відбувається досить звичайна історія кохання. І ця історія прив»язана у звуковому ряді до конкретики — географія міст і місць, естрадних чи поетичних шлягерів на певній території у певний час – несподівано підноситься, набуває змісту не банальної історії нещасного кохання. А стає притчею про космос і хаос любові. Ця притча сплітається з ностальгійних для старшого покоління пісень у звукозапису «Як тебе не любити, Києве мій!», «Сніг на зеленому листі», але ця притча хвилює в залі і молодих. Це історія про порядок у коханні, де всьому свій час і діти мусять з»являтися вчасно(філософія Саші), а також історія про непорядок, коли закохана жінка в мініспідниці прилітає у мусульманське місто, по дорозі позичаючи гроші на дорогу у зустрічних чоловіків. В уяві Маша піднімає свого коханого Сашу до пілота Сент-Екзюпері, який здатен зрозуміти і простити все. В якійсь мірі він таким і є…

Режисура заслуженої артистки України Ірини Калашнікової легка, прозора. Вона, як наказав великий класик, помирає в акторах. Творча співдружність з чоловіком Сергієм Мельником давня, вони співпрацюють як партнери-актори десятиліття, а Олександра Польгуй, хоч без великого акторського досвіду, веде партію на рівних з Сергієм. Олександра в ролі Маші тримає оцю ініціативу, цей акцент на собі, на глибині потужної особистості своєї героїні. Якби харизматичний технічний актор Сергій Мельник її приглушив, якби його Саша її придавив ще хоч трохи – вистава вийшла б про щось зовсім інше, скоріш за все взагалі не вдалася б. А ця вистава народилася масштабнішою, ніж мелодрама.

Гадаю, це сталося завдяки бережній роботі з акторами режисера-педагога Ірини Калашникової, яка працює старшим викладачем на кафедрі акторського мистецтва та режисури театру ляльок КНУ театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого. Режисер з педагогічним даром – явище рідкісне, адже режисери за природою вожді, лідери, часто егоїсти. І коли режисер поєднує у собі якості професіонала, що створює хороший мистецький продукт, а разом з тим залишається педагогом, який плекає таланти, не сприймає акторів як просто матеріал, як живописець фарбу й полотно – це в особливій ціні.

Валентина Грицук, театрознавець, старший викладач кафедри театрознавства КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого

Принцеса Маша на білому коні і Ведмідь-кукурузник was originally published on Город-инфраструктура

#«Біла птаха. Не відлітай»#«Браво!»#Валентина Грицук #з твору Ліни Костенко #КНУ #Національна оперета України #повість Маргарити Чернетко #театрознавець

0 notes

st-liceum-blog · 6 years

Text

Вчитель року - 2019

29 листопада розпочався І етап конкурсу «Вчитель року-2019» . Конкурсантка у номінації «Георгафія» Гуцуляк Тетяна Іллівна виконувала фахове тестування. У вівторок, 4 грудня відбудеться урочисте відкриття районного етапу конкурсу. Далі вчителі продовжать змагання у 4 номінаціях: «Захист Вітчизни», «Основи здоров`я», «Французька мова» та «Георгафія». До участі у районному етапі конкурсу з географії приєднались колеги з Острицької ОТГ. Бажаємо молодому педагогу успіхів! Посилання на джерело: Читати далі »

0 notes

nbukids · 7 years

Video

youtube

А чи знаєте ви, що французька – рідна мова 75 мільйонів людей? Що 200 мільйонів у всьому світі розуміють, говорять, читають або пишуть французькою? І нарешті, що у нашій бібліотеці більше 700 книжок – теж французькою! Втім, подивіться наш 5-й – французький випуск «Книжкового експерту» - там багато цікавих фактів і книжок )))

#книжковийексперт #франція #франкофонія #Африканська Рада в Україні #Ісса Садіо Діалло

0 notes

zombiehphu-blog · 7 years

Text

Трохи цікавого та корисного. Топ-5 сайтів для саморозвитку.

Головною умовою, завдяки якій людина може реалізувати себе у суспільстві, є саморозвиток. Для того, щоб стати успішним, не завжди вистачає знань, які дають у школах та університетах, важливо розвиватися й самому. Треба навчитись володіти системою морально-духовних цінностей, віднайти у власних бажаннях напрямки для подальшого навчання.

Саморозвиток – процес індивідуальний. Він розгортається у кожній свідомості. Спочатку ми створюємо свою особистість і починаємо її формувати, ми імітуємо поведінку дорослих. Ми визначаємо для себе цінності і прагнемо самовдосконалення. Наразі, щоб досягати більшого, потрібно отримати знання, освоїти професію, визначитися зі своїми пріоритетами.

А коли ви хочете самостійно розвиватись далі, то 21 століття підкидає чудову можливість – навчання в Інтернеті. Я визначила топ-5 популярних сайтів для підвищення інтелектуального рівня і здобуття нових знань.

1) Coursera

Це величезна платформа для навчання. Тут ви маєте можливість знайти курси найкращих університетів світу та обрати те, що вам до смаку. Майже 30% курсів тривають 10 тижнів. Протягом цього часу студент навчається, переглядає відеолекції, які щотижня йому надсилають, читає рекомендовані статті, виконує домашнє завдання (тести, есе, проекти). Щодо перевірки, то тести оцінюються автоматично, інші завдання студенти оцінюють один одному і коментують. До дедлайну потрібно надіслати свою роботу на сайт, потім ви отримуєте анонімно домашні завдання (виконані іншими студентами). Сайт надає вам критерії оцінювання. На час проходження курсу перевірка чужих робіт стає вашим обов’язком. Якщо ви цього не зробите, вас чекає штраф – позбавлення балів. Наприкінці ви дізнаєтесь власну оцінку (середнє арифметичне від оцінок інших студентів).

2) HTML Academy

Це онлайн-курси, які здатні перетворити кожного охочого із початківця в професіонала веб-розробок. Все навчання зводиться до проходження величезної кількості практичних завдань та розв’язання задач. І в той же час для кожної теми є й теоретичний блок.

Під час навчання доведеться проходити й так званні випробування. Це особлива «фішка», що робить цей сайт незвичайним і не схожим на інші. Випробування полягає в тому, що студент повинен зробити все так, як на картинці, що висвітлюється на екрані. З часом курс стає складнішим, що далі ви заходите, то важче виконувати завдання, насправді це забирає багато часу. Але є величезний плюс – після закінчення курсу з вивченням всього, що пропонується, зможете створювати справжні елементи інтерфейсу.

3) Lingualeo

Платформа для вивчення найпопулярнішої мови у світі – англійської. На сайті вже зареєстровано більш ніж 12 мільйонів осіб. Lingualeo називає власний підхід до навчання «ланцюжком секретів іноземних мов». Ці секрети: розуміння цілі, отримання задоволення від навчання, робота з «живою» мовою, спілкування з носіями і доведення знання до автоматизму. Існують і закриті курси, окремі програми підготовки до міжнародних іспитів. Також можна створювати власні курси. В процесі вивчення мови ви можете обирати незнайомі слова для повторення. Є різні тренування вимови, ігри, свій словник і власний блокнот, в якому є всі нотатки про ваше навчання.

4) 4brain

Тренінги для того, щоб розвивати ораторську майстерність, креативне мислення та пам’ять. Єдиний мінус – ресурс платний. Тут ви можете обрати курс, записатись на нього й пройти після оплати. На сайті можна вивчати навіть акторську майстерність чи розвивати логічне мислення. Кожен курс складається з певної кількості уроків. Наприклад, курс «Психологія людини» складається із шести уроків, книг, експериментів та іспиту. Оскільки ресурс платний, то підходить не всім. Ціна на курси – від 400 гривень. Незважаючи на те, що навчання винятково платне, ресурс користується неабиякою популярністю.

5) Project Gutenberg

Ця універсальна електронна бібліотека різних творів світової літератури була заснована ще 1971 року Майклом Хартом. Проект займається оцифровуванням і збереженням у текстовому форматі різних творів світової літератури, в основному це ті тексти, які знаходяться у вільному доступі. Мова більшості книг – англійська. Далі найчастіше зустрічаються французька, німецька, нідерландська й фінська мови. Хоча є книги навіть на санскриті. Наразі всі тексти використовуються іншим проектом – LibriVox, який займається створенням аудіокниг.

0 notes

cn21public-blog · 7 years

Photo

Засади правого світогляду.

Сучасний український націоналізм визначається , як правий світогляд. Але в зв’язку з цим постає закономірне питання – як визначити відмінності між правими та лівими в ідеологічному плані. На превеликий жаль сучасне українське суспільство глибоко дезорієнтоване в питаннях політичної теорії ,звичка до «голосування серцем» за кандидата ,що більше сподобався ,а не за конкретну ідеологію призвела до втрати найелементарніший знань необхідних виборцю.

В випадку з уявленнями про праве та ліве ситуація погіршується тим,що громадян цілеспрямовано дезінформують, як ліві (які невиправдано претендують на те щоб зробити свої ідеологічні орієнтири синонімом соціального захисту) так і ліберали (які вперто претендують на визначення себе як правих, перетворююче уявлення про праву ідеологічну орієнтацію в синонім прихильності до капіталізму). Мотивація лівих тут зрозуміла – звичайнісінька демагогія. З лібералами ситуація складніша – вони явно хочуть використати саме звучання слова «правий» ,недарма воно нагадує слово «правдивий». Крім того вони справедливо побоюються появи третьої сили в вигляді справжніх правих. Що ж, побоювання справедливі але запізнілі. Праві вже прийшли і стали цією третьою силою. Початок розділення на правих та лівих сходить до доби так званої «Великої французької революції». На першому етапі,коли монархія ,ще не була остаточно повалена ті хто зберіг відданість королю сиділи справа , а ті хто виступав за поглиблення революції зліва. Але найцікавіше ,що ідеологічні відмінності між правими та лівими ,що означились в ту добу зберігають актуальність і зараз. Якщо вже пішла мова про сумнозвісні події,що трапились у Франції біля двох сторіч назад ,необхідно зробити коротку ремарочку. Сумісними зусиллями комуністів та лібералів (які демонструють в цьому питанні просто небачену єдність) «французька» революція сприймається ,як щось позитивне і ,навіть, сучасну українську революцію нерідко порівнюють з нею(особливо смішно це виглядає коли таких породжень «совдепії», як Янукович та його оточення порівнюють з королем та аристократами , а порядних громадян,що були вимушені підняти повстання на захист національних цінностей та попраної «шаріковими» законності з якобінським натовпом який вбивав людей за занадто чистий одяг та руйнував церкви.) . Не маючи часу розібрати це питання докладніше наведу один невеличкий факт: згідно з розрахунками відомого демографа Бориса Урланіса. За чверть століття (до 1814 року – кінця наполеонівських війн – включно) революція пожерла, за різними оцінками, від 3,5 до 4,5 млн. людських життів. Це може здатися не такою вже величезною цифрою, якщо забути, що населення Франції було тоді у 6-7 разів менше від населення Росії епохи її революції (і, отже, загибель 4 млн. французів відповідала загибелі 25-30 млн. підданих Російської імперії початку ХХ століття) і що у кінці XVIII століття не було тих засобів масового знищення, які «прогрес» створив за наступні більш ніж сто років. Збиток був настільки значний, що французька нація так і не змогла після цього остаточно відновитися і він став причиною зменшення зростання населення у Франції упродовж усіх наступних десятиліть: напередодні революції населення Франції складало 25 млн. чоловік, Великої Британії – 11 млн., Німеччини – 24 млн., а до кінця XIX століття маємо, відповідно, 38 млн., 37 млн. і 56 млн.; тобто, населення Німеччини виросло в два з гаком рази, Великої Британії – навіть у три з гаком, а Франції – лише на 50 відсотків... Але повернемось до відмінностей між правим та лівим. Можна виділити декілька основних пунктів за якими відбувається фундаментальне розходження:розуміння суспільства та людини ,розуміння справедливості, розуміння нації, ставлення до Традиції та релігії. Розуміння суспільства та людини. Для правих суспільство це живий організм ,в якому кожен соціальний прошарок відповідає певному органу, а окремі люди клітинам. Це повна протилежність марксистському соціалізму з його концепцією «людини-гвинтика» - жива клітина не гвинтик ,вона має свої унікальні особливості і може бути замінена лише в природному поряду,а не згідно з «лінією партії». Так само таке уявлення протистоїть і розумінню людей в «дикому капіталізмі» ,де вони сприймаються як окремі атоми, вимушені хаотично пересуватись постійно зіштовхуватись між собою. Розуміння суспільства , як єдиного організму сходить своїм корінням ще к стародавнім міфологічним уявленням. Наші пращури,ще не створили науку та філософію в сучасному розумінні цього слова але вже мали мудрість зорганізувати сумісне життя максимально адекватним чином. Пізніше такий підхід до суспільства підтримувала подавляючи більшість політичних філософів ,від Давньої Греції до доби раннього Нового часу. Лише за доби «французької» революції її відкинули і висунули ідею абстрактної «одновимірної» людини та суспільства ,що функціонує як механізм, який владна верхівка має можливість переформатовувати в залежності від власних бажань. Зрозуміло ,що такий підхід до вподоби і олігархам( яким простіше мати справу з розпорошеними та беззахисними «людьми-атомами») і марксистським любителями експериментів (для яких «суспільство-механізм» є чимось на кшталт гігантської іграшки з якою можна бавитись фантазуючи про « світле майбутнє»). Праві націоналісти є ,фактично, єдиною силою,що веде боротьбу за перетворення суспільства згідно з природними традиційними нормами. Держава повинна гарантувати суспільству гармонію так само ,як воля та розум скеровують наш організм. Ми не керуємо нашим серцем або легенями в «ручному режимі» але ми здатні зупинитись і перепочити якщо зрозуміємо,що вони відчувають необхідність відпочинку. Так само і майбутня націократична держава буде втручатись в людське життя рівно настільки наскільки людям буде необхідне таке втручання. В цьому полягає принципова відмінність між нею та капіталізмом(де люди кинуті напризволяще) та лівим соціалізмом( де намагаються регулювати кожен їх крок та кожну копійку). Окремо треба підкреслити,що правий націократичний порядок буде повною протилежність нинішньої системи, яка поєднала в собі найгірші риси капіталізму та соціалізму: держави нема в нашому житті коли вона необхідна але вона лізе в наші справи коли її не просять…Націократичний лад буде будувати стосунки з громадянами за діаметрально протилежним принципом: максимальне сприяння розкриттю їх потенціалу(зокрема економічного) та мінімум контролю та втручання. Розуміння справедливості З розуміння суспільства витікає розуміння справедливості. Для лівих справедливість це теж саме,що й рівність. Для правих це співвідношення прав та обов’язків. Той хто бере на себе більше відповідальності має більше прав. Це і є справедливість. Всі ми різні: освічені та не дуже,сильні або фізично не розвинені, матеріально забезпечені або навпаки маємо потребу в допомозі. Але кожен з нас може щось запропонувати суспільству. В школі часто можна бачити коли учень,що краще знає літературу або історію сидить разом з тим хто краще знає математику. Разом вони можуть набагато більше ніж окремо. Якщо діти так легко встановлюють природний порядок , чому б не спробувати дорослим? З питанням справедливості тісно пов’язане питання про провідний прошарок суспільства- еліту. Зараз модно розводити балачки про те, як народ буде здійснювати управління державою ,а влада буде сумлінно виконувати його бажання. Насправді це демагогія і демагогія небезпечна. Ілюзія контролю над владою заважає здійснювати цей контроль реально. Нація має право та обов’язок сформувати та привести до влади еліту яка буде її гідна. Питання не в тому чи будуть нами керувати - питання в якості цих людей. Кращі завжди візьмуть на себе відповідальність , а негідники завжди скажуть: «ви нас обирали….ви народ….ви влада». Люди старшого віку пам’ятають яка «рівність» була між партійними керівниками та простими людьми за «совдепа». Так само виглядає «рівність» і в сучасному суспільстві. Праві не обіцяють рівності, бо вони не брехуни. Вони обіцяють привести до влади людей за яких народові не буде соромно і покласти на них всю повноту відповідальності. Вони обіцяють надати можливість сильним послужити загальнонаціональній справі , а слабким надати захист та піклування. Протягом тисячоліть владною елітою нації були люди,що були готові покласти своє життя за неї і підтверджували свою готовність власною та ворожою кров’ю. В здійсненні владних функцій їм допомагали найбільш освічені, що складали інтелектуальну еліту нації. Потім,під прикриттям демагогії, на їх місце прийшли олігархи, бюрократи та брехуни-політикани. Режим визискування народу та безперервної зради вони цинічно прикривають гаслами про демократію. Але вперше за довгий час ми маємо можливість відновити справедливість. Ми маємо нове покоління людей ,які добровільно взяли тягар оборони країни в важкі часи. Хтось зі зброєю ,хтось віддаючи для цього власні зусилля і кошти,нерідко ризикуючи життям разом з бійцями. В умовах повної імпотенції так званих «народних обранців» та утримуваних з нашого з вами гаманця чиновників вони взяли на себе відповідальність за країну. Господь,пославши нам випробування, дав нам взамін найцінніше – вказівку на кращих людей нашого народу. Вибір тепер за нами. Якщо ми оберемо їх це і буде реалізацією правого погляду на справедливість.

Розуміння нації. Комуністів та лібералів об’єднує або заперечення нації, як явища або її розуміння як певної сукупності індивідуумів з паспортами певного зразку. Чого вартий такий підхід продемонстрували події на Сході нашої країни коли «українці за паспортом» палили наші прапори ,вбивали наших чоловіків та ґвалтували наших жінок,єдиною провиною яких було те,що вони були українцями на українській землі. Можна згадати і багатий досвід західних країн де ,наприклад, «французи за паспортом» відмічають свята масовим спаленням авто ,що належать звичайним французам. Праві розуміють націю абсолютно протилежним чином. Для них вона :спільнота « і мертвих, і живих і ненароджених», як вчив нас Тарас Григорович Шевченко. Нація це розширена родина, унікальна спільнота перебування в якій є подарунком від Бога та природи. За величним порівнянням відомого філософа Іогана Готфріда Гердера – «нації це думки Бога». Зведення нації до сукупності людей з певним документом не просто протирічить здоровому глузду але й спростовується всім ходом світової історії. Зрозуміло ,що становим хребтом української нації є українці за походженням. Але як же бути з усіма іншими? В цьому питанні нам знов приходить на допомогу розуміння нації,як родини. Зазвичай в родині народжуються але в неї можна прийти й через всиновлення або побратимство, яке у наших пращурів було не сентиментальним проявом близької дружби, а надзвичайно важливим актом звичаєвого права. Зараз ситуація повторюється. Чимало не українців віддали життя за нашу націю, чимало проливають за неї кров просто зараз. Вони стали побратимами наших захисників і мають право на всиновлення нашою матір’ю Україною. Так само і вірні громадяни неукраїнського походження, які розділяють спільні труднощі та допомагають нашій спільній країні є гідними членами нашої української родини. Отже, праві розуміють націю, як природну за походженням спільноту об’єднану подібно до родини.

Ставлення до традиції.

Від самого початку праві постали,як рішучі захисники Традиції і противники соціальних експериментів. Одразу треба уточнити,що Традиція з великої літери та традиції в повсякденному розумінні цього слова це різні речі. Їх можна порівняти з деревом та окремими гілками, коли Традиція це дерево ,а окремі традиції гілки. Гілки можуть сохнути та відмирати але дерево залишається стояти далі. Традиція це становий хребет народу, те що робить його тим чим він є. Окремий організм має генотип(те,що визначається генетично, від народження та є незмінним) та фенотип (який складається в процесі життя). Так само є незмінні засади Традиції та постійно змінні обставини викликані історичним процесом. Наприклад спосіб співіснування батьків та дітей природно відрізняється в давньому суспільстві де декілька поколінь проживали під одним дахом та в суспільстві сучасному. Але він не може відмінити зв'язок поколінь та пошану до батьків. Якщо молода людина байдужа до власної родини це ознака не «сучасності» , а втрати життєвих орієнтирів (в кращому разі), а в гіршому ознака морального дегенерата. Ліві ж завжди раді знайти виправдання такому паскудству. Недарма вони «підняли на щит» ганебну історію сумнозвісного Павліка Морозова. Світ змінюється і праві це не відкидають але на відміну від лівих вони знають,що є речі які залишаються незмінними і до яких не можна підходити з уявленнями про «сучасне або не сучасне». Честь та відданість залишаються святинями для сучасних воїнів ,що тримають в своїх руках сучасну зброю так само,як вони були ними коли наші пращури ,ще не навчились обробляти метал. А те ,що героїв тепер менше вшановують, а до зрадників ставляться поблажливо це не ознака «прогресу» ,це ознака деградації… Праві націоналісти вважають,що технологічний та науковий розвиток є опорою Традиції ,а не приводом її відкидати. Ми повинні залишатись самі собою ,в незалежності від того їдемо ми на коні чи летимо на реактивному літаку.

Ставлення до релігії. Захист Традиції передбачає позитивне ставлення до релігії. Вже на самому початку протистояння правих та лівих вони були вимушені стати на її захист. «Французька» революція тричі ґвалтувала свободу совісті власного народу. Спочатку було введено повністю підконтрольну уряду «церкву» водночас з забороною традиційної для Франції католицької . Потім було насильницьким чином введено так званий «культ розуму» (щось на кшталт «совкового» атеїзму тільки з різноманітними «ритуалами» на кшталт плясок на вівтарях поруганих храмів). Потім так званий «культ верховної істоти» який попахував вже відвертим сатанізмом. Все це лише протягом трьох років… Перші праві навпаки стали на захист традиційної релігії. Ось так починалось протистояння правих та лівих з приводу ставлення до релігії та свободи віросповідання. Воно триває і зараз. Вірити чи не вірити в Бога справа виключно особиста. Але вся історія людства нерозривно пов’язана з релігією. Нерозумно проголошувати всі покоління людства до 17 сторіччя (коли вперше з’явився атеїзм в сучасному розумінні цього слова) менш мудрими за нас. Не кажучи вже про те,що позитивний вплив релігії на суспільство відмічався і видатними особами минулого ( варто згадати хоча б дещо цинічне висловлювання імператора Наполеона: «Христос є необхідним для держави») і сучасними дослідниками (які вважають релігію механізмом виживання людських спільнот і доводять це з цифрами в руках). Сучасні ліві поєднують атаку на традиційні цінності з атакою на свободу релігійних переконань. Просто зараз ми є свідками безпрецедентного тиску який відбувається в США на тих хто відмовляється підтримувати «шлюби» між збоченцями через релігійні переконання. Зрозуміло,що симпатії правих (включно з невіруючими або нехристиянами) знаходяться на боці тих хто захищає нормальні уявлення про родину та право на свободу віросповідання. Отже, сучасні праві націоналісти поєднують право на свободу віросповідання (або його відсутності) з дружнім ставленням до всіх традиційних конфесій нашої країни.

Резюмуючи відмінності між правими та лівими можна сказати коротко: праві виступають за розвиток нації та людства з опорою на їх природні якості, а ліві намагаються підігнати їх під свої уявлення про ідеальний світ. Для людей природно відрізнятись між собою, а об’єднуючись утворювати різноманітні ієрархії. Для людей природнім є поділ на нації. Для людей природним є шанувати цінності своїх дідів та батьків. Бути правим означає залишатись самим собою.

Едуард Юрченко

0 notes

rubezhi · 8 years

Text

Розклад занять у Харкові — березень 2016

New Post has been published on http://rubezhi.org.ua/rozklad-zanyat-u-harkovi-berezen-2016.html

Розклад занять у Харкові — березень 2016

Понеділок

9.00 – 11.00 Англійська мова з Мариною Порвою. Тренінгова. 11.00 – 18.00 Юридичні консультації Світлани Даценко. 14.00 – 16.00 Комп’ютер з нуля з Катериною Юрковою. Кіберльох. 16.00 – 17.00 Німецька мова з Ольгою Келюх. Тренінгова. 16.00 – 17.00 Кіношкола. Дикція і сценічна мова з Оленою Димшиц. Дитячий кабінет. 16.00 – 18.00 Сліпий набір з Катериною Юрковою. Кіберльох 16.45 – 17.15 Дитячий англійський з Оленою Поповою. Молодша група, 4 – 5 років. Дитячий кабінет. 17.00 – 18.00 Англійська мова з Ольгою Келюх. Тренінгова. 17.20 – 18.05 Англійська мова. Середня група, дошкільнята. Дитячий кабінет. 17.00 – 20.00 Сімейний клуб “Дитина у родині”. Психологічна кімната. 18.00 – 20.00 Комп’ютер з нуля Юрковою. Кіберльох 18.10 – 18.55 Англійська мова. Середня група, 1 – 2 клас. Дитячий кабінет. 19.00 – 19.45 Англійська мова. Старша група, 3 – 4 клас. Дитячий кабінет. 16.00 – 19.00 Скульптура з Ленчиком Десюшкою. Майстер-класна. 19.00 – 20.00 Петриківський розпис з Ленчиком Десюшкою. Майстер-класна.

Вівторок

11.00 – 13.00 Логопед Марія Бредихина. Дитячий кабінет. 13.00 – 14.00 Підготовка до школи з Ольгою Калініною. Дитячий кабінет. 14.00 – 15.30 Дитяче образотворче мистецтво з Іриною Алмазовою.Майстер-класна. 16.00 – 20.00 Петриківський розпис з Ленчиком Десюшкою. Майстер-класна. 16.30 – 17.30 Цигун для дітей з Ганною Інюшкіною. Тренінгова. 16.00 – 17.00 Английский Speaking Club для підлітків з Марією Мезенцевою.Дитячий кабінет. 17.00 – 18.00 Английский Speaking Club для студентів з МарієюМезенцевою. Дитячий кабінет 17.00 – 19.00 Програмування для підлітків з Сергієм Яременко. Кіберльох. 17.00 – 19.00 Планерка для співробітників і волонтерів АКЦентру.Тренінгова.

Середа

11.00 – 12.00 Підготовка до школи з Надією Риндіною. Дитячий кабінет. 11.00 – 18.00 Юридичні консультації Світлани Даценко. 14.00 – 16.00 Комп’ютер з нуля з Катериною Юрковою. Кіберльох 16.00 – 20.00 Петриківський розпис з Ленчиком Десюшкою. Майстер-класна. 16.00 – 17.00 Німецька мова з Ольгою Келюх. Тренінгова. 16.00 – 18.00 Сліпий набір з Катериною Юрковою. Кіберльох 16.00 – 17.00 Дикція і сценічна мова з Оленою Димшиц. Дитячий кабінет. 16.45 – 17.15 Дитячий англійський з Оленою Поповою. Молодша група, 4 – 5 років. Дитячий кабінет. 17.20 – 18.05 Англійська мова. Середня група, дошкільнята. Дитячий кабінет. 17.00 – 18.00 Англійська мова з Ольгою Келюх. Тренінгова. 18.00 – 20.00 Комп’ютер з нуля Юрковою. Кіберльох

Четверг

11.00 – 13.00 Логопед Марія Бредихина. Дитячий кабінет. 13.00 – 14.00 Підготовка до школи з Ольгою Калініної. Дитячий кабінет. 15.00 – 16.00 Цигун для дітей з Ганною Інюшкіною. Тренінгова. 17.00 – 18.00 Французька мова. Тренінгова. 16.00 – 17.30 Глинотерапія з Анною Інюшкіною і Ганною Васильєвою.Майстер-класна. 17.30 – 20.30 Арт-терапія з глиною. Анна Інюшкіна і Ганна Васильєва.Майстер-класна.

П’ятниця

9.00 – 11.00 Англійська мова з Мариною Порвою. Тренінгова. 12.00 – 13.00 Підготовка до школи з Надією Риндіною. Дитячий кабінет. 16.00 – 17.00 Английский Speaking Club для підлітків з Марією Мезенцевою.Дитячий кабінет. 17.00 – 18.00 Английский Speaking Club для студентів з МарієюМезенцевою. Дитячий кабінет.

Субота

12.00 – 14.00 Фізика і математика з Сергієм Мельником. Індивідуальні заняття для старшокласників (7 – 11 класи). Дитячий кабінет. 12.00 – 19.00 Кіношкола для підлітків (12 – 16 років). Кіберльох. 13.00 – 17.00 Доросла студія образотворчого мистецтва з МариноюГуртовою. Майстер-класна. 14.30 – 16.00 Акторська майстерність з Оленою Димшиц. Дитячий кабінет. 13.00 – 20.00 Ігротека АКЦЕНТРА: Манчкин, Домініон, Діксіт, “Мафія” та багато інших ігор для підлітків і дорослих. Тренінгова

Неділя

14.00 – 17.00 Кіношкола для підлітків (12 – 16 років). Кіберльох. 13.00 – 14.00 Математика з Надією Риндіною (3 – 5 класи). Дитячийкабінет. 14.00 – 15.00 Математика з Надією Риндіною (6 – 7 класи). Дитячийкабінет. 13.00 – 15.00 Англійська мова для початківців. Ріанон Тан. Тренінгова. 15.00 – 16.00 Польська мова. Ріанон Тан. Тренінгова. 15.00 – 18.00 Ігри. Дитяча кімната.

Дитяча кімната працює щодня з понеділка до субботи з 11.00 до 20.00. Дітей можна залишати на термін до 4 годин.

Кожен день з 11.00 до 17.00 в АКЦентре приймають кризові та сімейні психологи: Понеділок Лариса Газо Вівторок Катерина Черепова Середа Катерина Шуталева Четвер Анна Інюшкін (дитячий психолог) П’ятниця Наталія Чернякова Субота Ганна Васильєва (дитячий психолог)

В офісі АКЦентра в такому режимі працюють такі консультанти: юрист: Понеділок 12.00 – 18.00 Світлана Даценко Середа 12.00 – 18.00 Світлана Даценко

Соціальний консультант: Понеділок – п’ятниця 11.30 – 16.30 Ірина Гайова

У АКЦентре працює бібліотека! Багато дитячої літератури і класиків, а також фантастики і детективів. Приходьте і беріть!

АКЦентр знаходиться на пр. Гагаріна, 1, 2 поверх, праве крило. Заняття вже йдуть! Тел. 093 307 79 08

0 notes