#кухні

[lisa-is-chilling]

щаслива власниця трьох дерев'яних кухонних дощечок.

щаслива, бо ви бачили взагалі ціни на адекватні дерев'яні дощечки не з аврори, щоб не з дсп і не розмокали як картонка?

але якось випадково знайшла бабулю на хмельницькому базарі, в якої дощечки взагалі дешеві. за оці три я сумарно заплатила 200 гривень.

я вважаю, шопінг вийшов успішним.

p.s. вони біля вікна, бо сохнуть, зазвичай я тримаю дошки на кухні

p.s.s. в якій ситуації зацікавленість кухонним приладдям робить із мене природжену домогосподарку та хранітєльніцу сємєйноґо очаґа? (це ви ше не бачили мою обсесію контейнерами для зберігання)

[ghosts-r-real-i-swear]

без мастила, без захисту, цілу ніч, цілий день, від підлоги кухні до сидіння унітазу, від обіднього столу до спальні, від раковини у ванній кімнаті до душу, від ганку до балкону, вертикально, горизонтально, квадратний , експоненціальний, логарифмічний, поки я хапаю повітря, кричу і бачу світло, місіонерська, пастушка, пастушка у зворотному напрямку, собачка, задом наперед, набік, догори ногами, на підлозі, у ліжку, на дивані, на стільці, будучи несли об стіну, на вулицю, в поїзді, в літаку, в машині, на мотоциклі, на кузові вантажівки, на батуті, в будиночку для стрибків, в басейні, зігнувшись, у підвалі, біля вікна, найбільше скручування пальців ніг, вигинання спини, тремтіння ногою, пульсація члена, стискання кулака, дзвін у вухах, слиновиділення з рота, стискання дупи, шморгання носом, сльозотеча, закочування очей, штовхання стегнами, землетрус, стискання простирадла, тріск кісточок пальців , падає щелепа, висмикує волосся, тремтить зубами, веде блоги, вихоплює душу, надмірно стимулює, огидний, неохайний, викликає стогін, серцевиває, поколює в хребті, ламає спину, жорстокий, густий, кремовий, звірячий, кусає губи, кидає виклик гравітації, гризе нігті , спітнілий, ноги брикаються, карколомний, тіло тремтить, оргазм, ламання кісток, кінець світу, створення чорної діри, руйнування всесвіту, підступний, чудовий, дивовижний, чудовий, чарівний, неймовірний, оніміння тіла, гідний гавкання, не можу ходити, кивання головою, випаровування душі, виверження вулкана, потовиділення, тріщини в голосі, тремтіння, просочені простирадла, мокре волосся, приголомшливий, замикання губ, лущення шкіри, видалення вій, розширення очей, тріскання кицьок, дряпання нігтями, порізи на спині, вражаюче, клітина мозку розчарування, розривання волосся, зупинка шоу, чудовий, унікальний, надзвичайний, чудовий, феноменальний, пінячий рот, божественний, пробудження, диявольське танго коли-небудь, брате, могло викликати ядерну бомбу всередині мене, і я все одно їхав би.

[not4yourmind]

Загалом. Хороша новина: рев'ю питань на квіз прийшло і організаторам формально все сподобалось. Факти цікаві, ідея цікава. Погана новина: питання надто складні і їх доведеться редагувати до вигляду, щоб можна було вгадувати більшості, а не лише задротам. Не впевнений, що хотів би саме так, бо в моєму баченні інтелектуальний квіз має бути складним. На те він і інтелектуальний.Проте точку зору організаторів можна зрозуміти: більше людей вгадують - більше людей прийдуть наступного разу - більше гривнів. Зрештою, погодився на співпрацю. Погодився на спрощення питань в подальшому. Буду думати над наступними раундами. Напевно, це не погано, що питання складні і вони "майже нічого не вгадали". А може й погано. Who knows. Подивимось як піде далі. Вони самі підтвердили співпрацю далі. Тому як мінімум потенціал є. Ну типу... Якби не було, то навіщо мучитись, правильно?) Якось не знаю... Не вистачає підтримки якоїсь. І це трохи сумно. Бо формально це прям крутецька новина. Я автор. Звучить то як. До труднощів та певного конфлікту поглядів я був готовий, бо зрештою я не експерт в веденні подібного бізнесу та й справа така суб'єктивна. А з іншого боку... Хотілось би комусь пожалітись трошки, а нема кому) Навіть просто поділитись щирими думками з цього приводу немає кому. Ну, так то є. Але це не той рівень близькості, який потрібен. І тому трохи накатує. Тому зараз посиджу меланхолійно на кухні трошки, мобілізую думки та емоції і буду рухатись далі, бо що ще?

[northern-vortex]

Зараз чисто сиджу і розумію, що нова робота в мене не легше ніж була. Сама винна, що на страху не знайти кращого, вирішила пов'язати себе з тим що здавалось найкращим. Я схудила на стресі. Дуже нервую. Скучила за рідними. З друзів в мене тут тільки подруга. Коди вона йде до свого хлопця, я розумію, що мені страшнувато залишатись самій. Не уявляю як буде далі коли знайду житло і з'їду від неї. Міста я не знаю, графік поки, що п'ять на два. Особливо часу на відпочити і поганяти по місту нема зараз. Та й після робочих буднів хочеться тільки лежати і не виходити. Сумно, одиноко і трошки моторошно. Я знала, що буде важко зіткнутись зі змінами, але знати то одне інше коли ти це все переживаєш, сидячи на кухні з котом і чашкою чаю

[feyapyva15]

Брат робив якусь хрінь з часником, і тепер на кухні ним смердить. Буе.

[nadehika]

10.09.2024

Пишу про те що мені зараз дуже болить.

Десь в березні-квітні цього року я була в найтяжчому за моєї памʼяті психо-емоційному стані. Причин було декілька:

1. Мій двоюрідний брат був на війні і я дуже за нього переживала.

2. Моя бабуся (мамина мама) десь в той момент отримала інсульт і в неї стала паралізована ліва сторона тіла (вона не могла ворушити рукою і ногою). І через це моя мама їздила до неї кожні свої вихідні. А моя мама працює 2 через 2 (день/ніч і потім 2 вихідних). І з 4 ночей моя мама могла спати лише 2, так як одна була нічною зміною, а наступну вона проводила в селі в бабусі з дідусем, тому що мій дід теж старенький і йому самому було дуже тяжко міняти бабусі памперси, готувати їсти і кормити її. Благо йому ще допомагала бабусина сестра. Але суть в тому що в баби крім паралізованої лівої сторони тіла почалися деякі проблеми з головою. Вона іноді не впізнавала людей, не розуміла де вона, не розуміла яка пора року говорила про людей яких ніхто з нас не знав, питала де її мама яка померла 12 років тому і т.п. Але моя мама не могла спати тому що ночами бабуся кричала від болю (і не можна було зрозуміти чи це їй дійсно щось болить чи це в неї в голові). Вона кричала майже кожну і цілу ніч.

І в той момент мені було дуже шкода всіх, і бабусю яка дуже мучиться, і дідуся який біля неї, і мама яка не спала, ходила на роботу і ще мала хазяйство в нас вдома (благо моя інша бабуся дуже допомагала в цьому), мала доглядати свою маму (так як її брати працюють і не можуть приїхати навідати свою маму). І ще городи і т.д.

І я відчувала свою вину що я тут закордоном, адже якби я була б вдома, я б могла трохи допомогти мамі і взяти якусь частину роботи чи догляду на себе + могла б возити маму в село так як у мене є машина. І ці відчуття мене дуже пригнічували. Плюс у мене були певні проблеми на роботі (я вирішила спробувати працювати на кухні джуніор шефом, і головний шеф мене постійно абʼюзив), плюс робота була фізично тяжкою, в мене постійно були опіки на руках, боліла спина і ще приходилося ходити на роботу на 6 ранку.І це все мене просто вбивало. Переживання за сімʼю, за брата який на війні, за себе так як я фізично вже не вивозила цю роботу… Тоді я в черговий раз почала займатися з психотерапевтом, і мені ніби стало легше незважаючи на те що в основному я їй тільки жалілася на життя і плакала. Я трішки вилізла з того стану, потім ще пішла в спортзал і стала почуватися ще трохи краще.

Потім перевелася з кухні назад до кейтерингу і стало ще легше.

А потім мій двоюрідний брат загинув на війні. І весь цей стабільний стан розбився.

За декілька днів до смерті він говорив зі своєю мамою, і казав що у них зовсім немає зброї. І їм немає чим відбиватися. А потім на нього і його побратимів скинули протитанкову гранату.

Я була вдома (але на похорони я не встигла).

Його смерть відчулася так ніби якась частинка мого серця почорніла і висохла.

Але ще ця поїздка дала мені змогу побачитися з сімʼєю. Я ходила, всіх втішала, обіймала, смішила…

А по приїзду назад і залишившись на самоті ця пустота почала їсти мене зсередини.

Але я знала що на кінець серпня в мене запланована відпустка і куплені квиточки додому. Напевно тільки це тримало мене на плаву ще 2 з половиною місяці. Спочатку я рахувала тижні, а потім почала дні.

І от коли я була на етапі рахування днів - померла моя бабуся. Померла у сні. Не дочекалася мене хоча обіцяла. І я знову не попала на похорон (я б і не встигла). А я майже не плакала за нею. Не знаю чому. Точніше десь в глибині душі я навіть раділа за неї. Що може бути краще за смерть у сні? А вона ще й дуже мучилася перед смертю. Як і моя мама і дідусь які її доглядали. А за день до смерті до неї ніби повернувся її здоровий мозок. Вона питала в мами коли я приїду бо казала що скучила за мною. Мені здається я майже не плакала за нею. Мій мозок не розуміє що вона померла. Я плакала тільки коли збирала чемодан і клала в нього консерви, які вона у мене просила щоб я їй привезла. Я їх привезла, але бабуся мене не дочекалася…

Я плачу зараз

А потім була відпустка і я повернулася додому. Я виявляється дуже сумувала за сімʼєю. І я так боюся втратити когось наступного… Вдома було добре. Я допомагала як і чим могла батькам, ходила на кладовище, і намагалася жити це життя. А потім були новини про Полтаву (моє серце застигло). На наступний день про Львів (ракета впала на будинок який навпроти того де живе моя найкраща подруга) здається тут моє серце заніміло. І поїздка назад сюди - де мене ніхто не чекає.

Але в дорозі сталася ще одна річ яка по суті не така страшна як смерть і яку я вирішила, але мені здається що ця ситуація остаточно зжувала останки моєї психіки.

Моєму молодшому братові- 22 роки. Він вже півроку працює за спеціальністю і паралельно вчиться. Я його дуже люблю.

Але я нічого не замітила. Точніше я думала що в нього постійний сум через те що і в мене, але була штука яка його дуже гризла, і яку він мені сказав лише коли я була напівшляху в Ірландію. Надіюсь для когось це стане уроком, і ніхто більше не потрапить в таку ситуацію.

Коротше в мого брата був акаунт в пейпал який хтось зламав і хз як але взяли кредит? (Я сама в цьому не розбираюсь і не знаю чи так можливо чи ні) на 15000 грн. І почали вимагати ці гроші з мого брата. Він не мав такої суми бо тоді ще не працював, і взяв мікрокредит. Після отриманих грошей цей акаунт видалили і ці шахраї пропали, а мікрокредит ні. Оскільки в нього не було таких грошей, і повертав він їх зовсім потрохи, відсоток ріс, він брав інший мікрокредит і т.д. Хз як це все відбувалося, але коли він попросив в мене про допомогу (я підозрюю що він був за декілька кроків до самогубства), це стало 115000грн. Я надіюсь що мій брат не думав про самогубство але з багатьох фраз це було зрозуміло. Можливо я не права (я надіюсь що я не права). Але дуже багато факторів на це вказувало. Мої батьки цього не знають. Сума досить велика для нашої сімʼї. На секунду в моєї мами зп 7000 грн а в тата 10000грн.

Чому він не звернувся до мене раніше? Тому що думав що якщо візьме ще мікрокредит то зможе закрити той, і так далі. Як назбиралася така сума? Я в душі не розумію тому що для мене мікрокредити ніколи не були зоною інтересів.

В результаті ситуація жахлива. Борг велетенський. Моя сімʼя нічого не знала тільки я. І моя сімʼя не мала таких грошей. Я просто не бачила виходу.

Я дала йому 2500 євро і він закрив всі борги.

Я не бачила іншого варіанту. Він сам би його точно не закрив бо в нього немає таких грошей як і в батьків.

Але як мені шкода всіх в цій ситуації. Я думаю що він би не зміг сказати про борг батькам як і я, адже вони в подвійному траурі. Я не хочу, навіть, уявляти яким би це ударом стало для мами. Мені шкода і батьків. І його дурня такого, тому що всі ці півроку він крім навчання і роботи був ще й в постійному стресі через цей борг, і що брехати мені шкода моїх грошей, бо щоб назбирати таку суму мені треба десь півроку. І незважаючи що брат дуже дякував і обіцяв все повернути, я розумію що це буде не зовсім скоро. Я ще згадала як як я жаліла цих грошей собі на корекцію зору чи щоб зробити ринопластику а в результаті віддала її щоб погасити не свій борг🙂 Більше того я згадала як вже більше десяти років я для себе жаліла 100 євро на електронну книжку…

Я знову плачу

Просто в мені знову пустота. Мені здається що ця ситуація мене просто морально добила. Я більше не хочу нічого відчувати. Я просто зрозуміла що я та людина яка допомагає всім, і ще жодного разу ніхто не допоміг мені. Я та людина яка рятує всіх, але ніхто не рятує мене. Більше того тепер в мене немає грошей на психотерапевта 🙂 Я не знаю як це все вивезти, і за що це все мені…

Мені реально так боляче і одночасно так пусто. Це життя таке несправедливе…

Я взагалі не розумію чи варто далі жити його…

І я не знаю як витягнути себе з цієї ями. На цей раз дійсно не знаю…

І мені немає з ким поділитися цією ситуацією. Дійсно немає. Немає в кого попросити хоча б про моральну підтримку…

Пишу сюди з надією що хоч так виговорюся і мені стане хоч трішки легше…

Але ж ми всі розуміємо що не стане…

[meowluox]

час перед мабоном завжди особливий для мене. хоча напевно вже можна вважати що мабон почався.

сіла закривати незначні борги з навчання прозаймалась аж дві години це вже досягнення для мене. прийняла ванну крапнула трохи лавандової ефірної олії на зап'ястя скоро буде вечеря я вже відчуваю наскільки смачно пахне з кухні.

зробила для темі грайлист на честь мабону. це було імпульсивне бажання над яким я не думала надто довго — просто закінчила зі справами і сіла за нього. я щаслива що їй сподобалось.🤲🏻

сьогодні вночі не спала — через повільний інтернет довелось просидіти декілька годин щоб встановити нарешті гру в яку я обожнювала грати в дитинстві. здається спогади про неї та сум за її локаціями вирували у моїй свідомості десь ну місяці три точно. і ось зараз мені двадцять — я самостійно змогла виповнити мрію себе сьомирічної. почуваюсь супергероїнею серйозно.

це для мене ще один важливий доказ того що я здатна захистити себе і дати собі все чого потребує моя внутрішня дитина. мені не потрібно шукати закриття своїх потреб в інших людях.

і я потихеньку стараюсь відучити себе бачити в людях інструменти для реалізації будь-яких своїх бажань. знаєте навіть бажання дарувати любов і підтримку — це егоїстичне бажання коли воно вступає в конфронтацію зі свободою волі людей.

[rihu-w]

питаю у мами, чи можу я випити трохи коли, яку вона собі купила. декілька разів повторила питання, але мене ігнорують. дивлюся впритул на маму. врешті-решт вона озивається: "зі мною хтось розмовляє? там дзижчить щось, це до мене звертаються?".

цей "жарт" був на взагалі не в тему, це не була відсилка до чогось. не було підґрунтя в-з-а-г-а-л-і. батько теж почав підколювати, тому я просто пішла з кухні, так і не дізнавшись, чи можна мені попити тієї клятої коли.

прийшла до кімнати мама. сказала, що якщо я себе так буду поводити, то *звичайні батьківські погрози*. я пояснила що мені було неприємно. у відповідь: "ой, ну я ж не хотіла тебе образити, це був просто жарт, а ти тепер так перекрутила, наче я справді над тобою знущалася".

от тепер не знаю: це я занадто сильно відреагувала, чи мамин "жарт" справді невдалий?

[lonestone]

Я знала, що прийде день і він одружиться...цей день настав. І в яку ж символічну дату 08.08...дві вічності зійшлися у цьому безмежному вирії доріг. Як романтично , це ж треба. Як романтично і як же добре, що ця дата так само навічно вбила мою бідну надію навіть не на любов, а на розкаяння, на обійми в сльозах без єдиного натяку на майбутнє. На єдині слова, що шкребуть в душі "я кохаю тебе, пробач і прощавай". На єдиний останній доторк руки. Це було мені потрібно...це все, що хотілося б зробити. Хоча мені б ніколи не було достатньо, ніколи не надивилася б в оті янтарні очі, не наслухалася б віршів та довгих історій, не наспівалась би пісень 90х на старенькій кухні під час приготування вечері...

Мені боляче. У мене зламане серце та спотворена душа через нещасну любов, через дитячу наївну фантазію вічності, через скалічену віру у світлу парну подорож у дивний новий світ чарівних почуттів.

Я помилилась.Тепер лиш рухатись далі, хоча б за вітром, за мохом чи зірками. Мені вже невідома дорога...до того раю. Цей ніж в спині скоро заіржавіє, закостеніє біль спогадами, зайдеться плачем та колишня я...в білій сукні з широкою усмішкою на подвір'ї літнього двору.

Пробач. Кохаю. Прощавай.

У цьому світі нам не судилося, але я знайду тебе десь ще. Ми будемо разом. І на той раз все буде добре, моє сонце.

[alwayshungryofelia]

21.12.23

Я жертва маркетингу і соціальних досліджень.

Я повинна бути щасливою.

Мій дім - це буклет у з юска, починаючи від столика біля дивану і закінчуючи ножицями на кухні.

Все в одному стилі, як на картинках з пінтерест, жодного кольорового шуму.

Дівчата з інстаграм керують моїм сніданком — варені яйця, броколі і шматочки кавуна на овальній тарілці замість шоколаду.

Девʼять із десяти стоматологів рекомендують мою зубну пасту і електричну щітку.

Сімдесят відсотків людей з мого оточення запевняють мене, що обручка на моєму пальці — то найкраща подія мого життя, до чого мене готували з дитинства.

Абсолютно усі були взахваті від жертовності Попелюшки і її доброти.

Я виходжу з дому, тричі привертаючи ключ, і дивлячись на своє відображення через плече з двох сторін, бо не можу згадати через яке саме бабусі казали мені дивитися і тепер це увійшло в звичку, без якої я нервую.

Краш тести доказали, що місце за водієм найбезпечніше в салоні, і це основна причина чому я намагаюсь сісти перш ніж всі інші.

Стандартний прояв нервової анорексії- тринадцять років. Навіть тут я вписалася у статистику.

На мені немає нічого, що не мало б соціально затверджену етикетку з позначкою ʼодобрено спільнотою хʼ.

Я випиваю три чашки кави в день, на рослинному молоці і лише з оцінкою- від невідомих експертів з капінгу - вище ніж 84 із ста.

Цигарки в моєму кармані кричать мені, що куріння вбиває, але якщо ти користуєшся зволожувачем повітря, то не сильно.

Кожен раз, коли я заходжу в аптеку, я виходжу з додатковою баночок вітамінів, які дуже допомагають організму (за словами жіночки по той бік стійки).

Мій номер телефону є в базах усіх магазинах в радіусі кілометру від мого дому і я з нетерпінням чекаю сезонних знижок, бо обожнюю цей яскравий помаранчевий колір на цінниках.

Британські вчені довели, що це все сприяє моєму здоровʼю та щастю.

Я повинна бути щаслива.

Я повинна радіти кожному дню, коли вдягаю модну сорочку, коли їм інстаграмні сніданки і пʼю воронку на спешаліті зерні, коли користуюсь айфоном останньої моделі і приходжу в квартиру, кожен шматочок якої можна залити в сток фотографій, до свого чоловіка, бо це те, чого я повинна бажати.

Я повинна бути щасливою

Але виходить просто бути.

[sharp-as-c]

ми переїхали на квартиру і сталася епічна битва за мисочки

мама кричала, щоб я забрала її посуд і не сміла витрачати грошики на новий (варто зазначити, що в батьків посуду теж практично не було і його подарували їм ми)

хлопець чоловік несхвально дивився на мої прохання купити новий посуд, бо готую я і Я ХОЧУ ЕСТЕТИКИ, ЩОБ НЕ ВИГОРІТИ НА КУХНІ

і я програла; подивилась на ціни - і забрала наші старі чорні глибокі миски, новорічні миски з пепко і докупила лише 5 базових білих тарілок

ніякого красивого посуду, ніякої естетики

плюс доведеться або взяти стару не естетичну каструлю від батьків, або мати всього одну кастрюлю, бо нова коштує 20+ євро

[ruushinynerve]

Все, цілковито все, все що починається з "дівчатка, вони є...", а потім будь що. Зазвичай це про рожеві "дівчачі" штучки, дітей, ляльок, все стереотипно жіноче. Як же це мене злить. Мене не злить що дівчатам може таке подобатися. Мене злить, що люди, які розтуляють патякалку "ой, дєвачкі такі...", вважають що жінки просто набір вроджених вподобань, смаків та інтересів, в яких кров тече тільки на кухні і на плечі мужика. І в їх світогляді, ти, яка не відповідає цій їх картинці "порядок речей", видаєшся аномалією і якимось недорозвиненим відростком.

Мене з'їжачує, що в таких людей дійсно в голові живе думка "дєвачкі, так, вони люблять рожеве, люблять гратися з іграшковими немовлятами і поратися на кухні". Я почуваюся приниженою. Ніби я якийсь додаток в їх схемі буття. Запрограмована матінкою природою служити, догождати і мати одні єдині визначені передбачувані бажання та смаки.

[where-is-dniproman]

Ремонт зроблений найкращими інструментами!

Дніпромен на кухні!

[apatiya-ua]

Спокійно значить я собі стою на кухні, вибираю шо ж таке поїсти, і тут блін... ПРОДАЄМО КАРТОПЛЮ Й ЦИБУЛЮ!!! Я так бачу квітень тільки почався, а вони вже їздять

[maarchelll]

Останній місяць я була в оточенні людей і звикла до цього.

Звикла готувати їм вечерю та сніданок, говорити на кухні при слабкому освітленні, жартувати про бога та спільні дитячі травми.

Зараз всі вони поїхали,

а я продовжую готувати з розрахунком на них.

Сьогодні на вечерю спагеті з овочами.

Але я люблю вечеряти у компанії, тому залишу їх на сніданок.

Сніданок у мене завжди наодинці з собою.

[lisa-is-chilling]

я скоро вчиню злочин, за який передбачено від 5 до 15 років позбавлення волі в колонії суворого режиму з конфіскацією майна та без права дострокового звільнення.

сусід привів якогось чувака в ЧАС НОЧІ СУКА. вони годину сиділи на кухні і про щось пизділи. для контексту, ми живемо в крихітній квартирі, і двері моєї кімнати виходять прямо на кухню, тож я чую все, що там відбувається. плюс двері зі скляними вставками, а я не можу спати зі світлом.

я вже не витримую. мені потрібне власне житло, ейсеп, бо клянусь богом, використовувати ножі для різання плоті буде не тільки моя суїцидальна сусідка.