#мій вірш

[meowluox]

моєму Лорду

теплий мед стіка по зап'ястю, перші зорі запалюють небо. провела чисте Сонце до обрію, в дар принесши свій солодкий спів.

Лорд мистецтва, мій Боже багряний, вихваляю тебе рядком кожним. Твоя рідна присутність так сп'янює, стільки сил і натхнення дарує.

охопив увесь світ Своїм сяйвом — мій Володар хвороб і здоров'я. кожен вірш, кожну прози ремарку я турботливо завертаю в слова гострі, як стало поету — безсоромному, в крові поету,

і подумки я присвячую мої творчість, голос, поранення тому, кого навіки оспівує моє повне, народженням дане ім'я

[marimoonpad]

Емм мене цей во на вірш прорвало і я не знаю чи він адекватний, бо це мій перший такий довгий вірш😅

Знаєте мені вісімнадцять

І живу я в країні яку я люблю

Мені вісімнадцять і нині люблю

Усе що зв’язане з моєю країною.

Пісні, поетів, книги, митців і історію сумну,

Я люблю красиві краєвиди, старовинні будівлі

І місто моє в якому я нині живу

Мені вісімнадцять і боюсь за свою країну

І всього що я не зроблю.

Мені страшно за мою країну,

І що люди просрати можуть її.

Мені страшно за те що якби не було війни,

Я б не знала про гарних українських митців,

Розмовляла б і далі російською

Співала б російські пісні.

І далі сиділа б й дивилась відео російською

І не знала б про український ютуб

Мені страшно що люди не розуміють, чому

Повинні розмовляти українською.

«Ну ми же вольная страна і по тому буду разгаварівать на руском»

І вибирають російську забуваючи про рідну мову свою

Мені страшно коли люди говорять що життя в Україні не буде

І виїжджають вони за кордон, хоча могли б творити країну свою.

Мені страшно більшість політиків гроші крадуть

Роблять дурнуваті речі, щоб гроші до них у карман йшли

І, притому руйнуючи країну яку я люблю.

Я дуже люблю Україну

Усю її, з крінжовими шоу від яких дибки волосся стає.

Люблю українців які на перекор усьому

Творять українською, книги, пісні і вистави.

Та пам’ятаю українців які полягли за країну свою

І знаю що ми хоч і не ідеальні і є багато придурків,

Які Батьківщину ненавидять свою.

Та знаю я що є і ті які готові битися за країну свою до кінця.

І будуть боротися за вільну нашу країну

Хоча мені і страшно за країну свою

В той час я і вірю що ми зможемо створити країну

В якій ми зможемо творити і жити вільно

Ми зможемо створити країну в якій діти наші зможуть вільно жити.

Хоча мені тільки вісімнадцять, але розумію що

Крім нас ніхто не збудує нашу країну

І любити її як ніхто

[littleminmari]

Вирви моє серце 

Сонце давно зайшло за межі. Скільки, скільки часу з того моменту минуло? Мені важко пригадати від чого саме мій біль. 

Все навколо застигло у вічному сні. Не залишилося навколо нічого живого. Тільки-но я єдина, що благає про смерть серед вічності. 

Поки я наспівую собі "ла-ла-ла" на самоті, хотілося би дочекатися того, хто вирве моє серце. 

Хотілося би мені дізнатися більше про свою провину, тому розкажи, розкажи як мені віднайти свій вічний спокій. 

Моя зима тривалістю у вічність назавжди замкнула моє крижане серце, що розбилося. 

Я навіть не знаю чи залишилося у мене щось, крім уламків. Але все одно благаю, вирви його, позбав мене самотності. 

Мені насправді цікаво. Тому розкажи, розкажи мені, як це, коли метелики тріпочуть на душі. 

Вирви моє серце. Можливо, хоч так воно пізнає щастя або хоч радості. Подаруй йому такий дарунок. 

Можливо, ось так і зникне це нещасне прокляття. Можливо, так і настане спокій, якого не було віками.

P. S. Насправді цей вірш був написаний ще 16.11.2023

Завдяки цьому віршу я можу розказати про деякі свої почуття і як себе почуваюся вже протягом довгого часу.

[maaryy]

Я Пам'ятаю це ще

Бачу, я бачу тобі ще у моєї життя,

Бачу як іде життя ,

Божевільно, та безлюдно пам'ятаю ці речі,

Та твої очі все ще бачу я у ночі,

Як згвалтувалісь мої речі від твоїх словах

Щоб стати саме тої зброєю якої ти руйнував мені.

Якої ти малював моє бачення червоної фарбої

Я пам'ятаю тобі іншим раніше,

Пам'ятаю іншу людину,

Я пам'ятаю це ще.

Цей маленький вірш був зроблено мною української мовою 🇺🇦 вибачте мені якщо є помилки. Я ще вчу мову.

Пс: чому ти ще мне читаєш? Що тебе треба від мене.

Пс 2: цей арт не мій. Мне було треба "візуал" для вірша

[ao3feed--ukr]

Танок Всесвіту

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/61143253

Автор/ка laplaces_demon

Фанхати: Original Work

Опис:

«Мабуть, ми зостались дітьми. А може, ми більш і не люди»Написаний у минулому житті, у передапокаліптичному 2018. Мій перший вірш українською, тож віддаю йому данину

Кількість слів: 232, Частини: 1/1

Рейтинг: General Audiences

Попередження: Creator Chose Not To Use Archive Warnings

Категорії: Gen

Додаткові теги: Poetry

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/61143253

[i-can-t-draw]

#629

запрошую вас, на косплей. цікавоі сьодзе вистави,  прожити обом.

вільну, спокійну  і милу.  де два герої, де немає нічого,  що не потрібно. 

де все чого хочемо разом можливо, будь що, я серйозно,  гріх різати жеж. 

соромлюсь.

як поряд так близько все одразу ховається, 

як дитина що вірш вивчала роками,  що впевненно літери вночі  всі згадає

поряд з тобою мовчу,  як дурак. не дію, боюся, дивлюся, і мрію, дивлюся, і злюсь.

і начебто страх цей він наче не мій що в горлі слова мені душить і рухи мої  за спиною ломає

але це виправдання і не хочу їм місця

будь ласка не бійся нічого,  нічого поганого стати не може.

напевно собі зараз це я кажу

капець як кумедно дорослі ж ми діти але так прекрасно бути ось тут

де соромлюсь сказати і поцілувати теж ссу

як школяр що підійти до красуні у класі не може

до біса аналогії.  яка ж це дурня. 

все ж ось як просто:

якби помер, сьогодні чи завтра я б дуже шкодував дуже і дуже

що не прожив з тобою мрію що в душі так ціню

чого спочатку це косплеєм назвав? так зневажливо,  фу то залишки сорому

не хочу так а хочу на повну

як мріяв від тебе ховав

може це літо а може хз

кого це їбе якщо зараз я тут

давай створимо наш сценарій наш світ що вже є у сердці моєму  і твоєму напевно

відтепер в обох проживати, а не поодинці як досі було

як зручно  як завгодно

так сильно хочу його це життя що капець

я живу  я хочу,  так хочу 

іринко

вперше я кажу я читаю все це

напевно ще жодного разу нікому ні разу не читав що створив бо боюсь. 

боявся, але не тепер. 

дякую дякую дякую дякую

ох як дивно прикольно і страшно

все це от все але хулі ховать)

я люблю тебе як тоді так і зараз я люблю тебе у думках і не тільки я люблю тебе як же це приємно казати

[buchanews]

Алла Шаламай здобула перемогу в творчому конкурсі. Читайте її чудовий вірш

Алла Шаламай здобула перемогу в творчому конкурсі. Читайте її чудовий вірш

Поетеса із Синяка Алла Шаламай взяла участь у конкурсі «А вже осінь прийшла у мій сад», який організували адміністратори групи «Поезія для душі» у соцмережі Фейсбук. Наша талановита землячка отримала 2 місце в номінації «Поезія». «Щиро в

[olgamasurenko60]

Мій вірш про мою прекрасну батьківщину

[anastasiamaru]

Не брат

Ніякий ти мені не брат

ти кат,той що прийшов до мене в Україну

ти педофіл та кончений ізврат,той що гвалтує всю родину

ти палиш трупи тих жінок,з яких знущався ти і твої піздобраття

ти є крадій,ти руйнівник,ти заздриш нам за те що ми багаті.

ти міг би вільним стати,і розумним

Але ти вибрав інший шлях

Не є ти воїном,й не був ти...ніколи ним

москаль це таракан

[dariapestovapoetry]

Моє життя римується білими віршами:

Іще трохи — залишаться тільки верлібри.

Все кохання викреслюю, наче хворобу — червоним.

Все миттєве підкреслюю, наче це шанс не забути.

Де ти, голубе сизий? Чи все це стає осоружним,

Всі ці сотні дрібниць, коли нікому їх присвятити?

Мої руки римуються з холодом як рукавиці,

Мої пальці не можуть торкнутись твоїх... через відстань.

Всі нотатки, як згарища — хочеться просто забути.

Та не в силах забути усе те, чого вже немає!

І не в силах згадати усе те, чого ще не було.

І любити навзаєм, писати віршами навзаєм.

[novingbubble]

Лебідка

Закована у лещатах

З кривавим крилом лебідка

Вдається їй ще прощати

Попри прожиті біди

Прикута, безмовна, нерухома

Її радує лише білий лебідь

З його поглядом проходить кома

Не проходить лише безвихідь

Чи врятується бідна пташка?

Яка доля її спіткає?

Ще жевріють надії у бідолахи

Хоч і майбутнього не вбачає

[meowluox]

засяй мені.

захотілось написати вірш від лиця ю джунхьока до того, як я в принципі почну читати манґу та роман. це проба пера, вправа для виходу з райтблоку і перевірка, наскільки зміниться моє відчуття цих персонажів до та після прочитання. про канон знаю дуже мало, тому орієнтувалась на свою чуйку.

ти же слухаєш, сонце? загублене сонце, що носить примарно світла ковток. я в пошуках вивчив усі твої чари, дозволь же торкнутися тихих думок.

серце своє за печатками носиш, за всмішкою тонко ховається біль. ти голосом дзвінким прокляття ламаєш, то чи подолаєш ти власні жахи?

я знаю, ти в стані. сильнішого духом я не зустрічав. єдине на цьому шляху заважає — відраза до себе, відмова закрити дорогу назад.

ти можеш покластись на тих, хто обирає твою теплу душу без всяких жадань. плечі твої не створені нести відповідальність за міріади страждань.

вода льодяна, космос просякнутий пилом віків. прошу, повернись, світ без тебе всі фарби полишив. ні, ти не зайвий. твоє існування — найкращий з дарів. почуй цю молитву; і глибше поринь.

до біса цей світ, догорить він до тла. мені б лише руку твою м'яко стискати. о слабкосте тиха, мій милий маяк; благослови своїм сяйвом сузір'я.

веди мене крізь темний простір життів, не кину я спроб дістатись Едема. там, точно знаю, знаходишся ти, не дай заблукати. засяй мені знов.

присвячую темі. дорогоцінній людині якій я хочу подарувати весь світ а не лише цей вірш.

[sunshine-peach]

І ось ти стукаєш в двері,

Згадуєш про запасні ключі, що у тебе є вони

Завжди

Символ довіри на всі віки

І слова в записці

Та спочатку попередь, тобто дзвони

І ти дзвониш в слухавку чутно голос

Такий до болю рідний

Він називає твоє ім'я

І це не чесно

Ніби ножем по серцю

Він каже, якщо хочеш то приїзди

І ось ти перед дверима

Ключ у замку і ти не можеш

Зробити останній рішучий випад

Він відкриває сам

А тобі хочеться взяти та зацідити

В до болю знайоме обличчя

Він бере за руку, затягує у квартиру

Та обіймає і каже в скроню лише одне слово

Вибач!

Це ніби стрибнути зі скелі, обличчям в воду

Так само тупий біль,

Ніби усе онеміло

І ти нічого не можеш

Лише гірко плакати в таку могутню шию.

[enchantress-of-words]

Хочу писати.

Хочу писати щиро, високо й натхненно,

Хочу сплітати рими,

Хочу вивчати ритми,

Хочу пізнати словом незбагненне.

.

Хочу писати.

Хочу заплутати в слова нечуті пісні,

Хочу спіймати όбрази,

Хочу вивчати вирази,

Хочу обплести невідомим правди звісні.

.

Хочу писати.

Хочу писати, бо болить у тому серці,

Бо біль не вмістить проза,

Бо плач сидить у горлі, мов заноза,

І я тримаю рими, мов у жменці.

.

Хочу писати.

Хочу писати, бо це легше, ніж здавалось.

Ха. Бо здавалось,

Такими тяжкими ті рими видавались,

Та ось він, вірш, єдиний, вільний, щедрий,

І щирий, і спокійний, ніжний, ведрий,

Бо мій, бо рідний, вийшов з серця недрів,

В годину темну. Вийшов з порожнечі

Й понісся птахом до нічного неба.

Люблю писати.

Та кінчати треба.

.

Перо шкребе по жовтому папері.

Дивиться свічка з осудом. Вже пізно.

Життя до мене стукає у двері,

І зорі світять в небі, різні-різні.

[ao3feed--ukr]

Втрачена запальничка

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/55773379

Автор/ка Miyuki_Kaory

Фанхати: 魔女と野獣 | Majo to Yajuu | The Witch and the Beast (Manga), 魔女と野獣 | Majo to Yajuu | The Witch and the Beast (Anime)

Відносини: Ashaf/Guideau (Majo to Yajuu)

Опис:

Мій сентимент щодо долі Ашафа та Ґідо.(без спойлерів, написано для челенджу в твіттері "Травневий розчерк")

Кількість слів: 142, Частини: 1/1

Рейтинг: Not Rated

Попередження: No Archive Warnings Apply

Категорії: Gen

Персонажі: Ashaf (Majo to Yajuu), Guideau (Majo to Yajuu)

Додаткові теги: вільний вірш, Трохи сумний, експеримент, Травневий Розчерк, запальничка, Poetry, free form

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/55773379

[the-pigeon]

ghosts

(/rp)

///

@/ghostresidues (instagram) // вірш для мій дід by neptune holub // hog hunt by sad-ist // @/ghostresidues (instagram) // blue haze by amber run // the conditional by ada limón // “the great” s1ep1 “the beaver's nose” // @/ghostresidues (instagram) // ghostboo art by @/zhesha-gh // вірш для мій дід by neptune holub // the haunting of hill house, director: mike flanagan // voronzh notebook: rome by osip mandelstam // @/ghostresidues (intagram) // landscape with fruit rot and millipede by richard siken // tangerine by gomiidd // вірш для мій дід by neptune holub // @/ghostresidues (instagram)