#хоч щось приємне

[ruushinynerve]

Якось давно було в мене метрове дзеркало, стояло в кімнаті. Було добре. А потім вгадайте хто перекинув його і тепер замість нормального дзеркала в мене уламки.

Так, правильно, ця шкода.

Я зберегла найбільший з уламків і валявся він у мене як хоч якась подоба необхідного дзеркала. Нарешті мої руки дійшли, щоб зробити з нього щось більш приємне для очей.

Останніми днями займаюся якоюсь нікому непотрібною маячнею. Аж згадуються дитячі роки, коли було нудто, вдома депресія, а себе зайняти чимось треба. Все що в кінці виходило опинялося у смітнику, бо боже, тільки безлад розвела і нічого не вийшло. Було в мене якесь відчуття сорому після цього.

І досі все що я роблю своїми руками, будь це якийсь декор, малювання, проєкти і таке, відчувається наче це сміття, наче не можу я зробити нічого, щоб було реально гарним і достатньо хорошим щоб це можна було показати і за що можна було б поставити собі галочку у полі навичок і заслуг.

У шкільні роки я писала свої розповіді, навіть фф (і боже, оце вже діра сорому, шоб то ніхто ніколи не знайшов). Це було роснявою, звісно, ще не було ніякого усвідомлення. Зараз я іноді думаю, що можливо було б непогано знову спробувати, але це вже українською треба. Англійську я не знаю настільки, хоча давно час вже вивчити її.

Суто для себе. Не знаю про що. Та поки змістовних міркувань щодо подальших своїх дій у житті я не маю.

А ще треба побільше книжок читати, а не фанфіків, але то вже таке. Відмовляти собі в цьому наркотику неможливо.

[not4yourmind]

Спробував поїсти і все ж таки повернув усю їжу. Я вже й забув як це. Напевно років з 10 не блював. Можна рахувати, що з'їв сьогодні десь 50 грамів вареної курки. Все решта повернулось. Ну й 3 чашки зеленого міцного чаю. Заспокійливі трохи діють, але не достатньо. Ну але вже трошечки простіше. Під вечір навіть заснув на 2 години. Завтра рано вставати. Потрібно віддати гроші за квартиру. Буде складно комунікувати з власницею і вдавати, що все ок. Можливо варто сказати ще, що кран замінив. Ну але це вже завтра буде. Ще домовився записатись до лікаря, який перевірить серце. Можливо кардіограму зроблю. Заспокійливі не впливають на серце, чомусь. Воно вже 4 дні стиснене і не розтискається. Протягом дня я навіть відволікаюсь від цього відчуття, але воно не зникає. Я дуже сумую. Надзвичайно сумую. Зараз засну, а в сні знову все добре. Знову я її обіймаю вночі. Кажу, що підсвідомо, що вона мій жучок. Відчуваю тепло та запах. Запах дуже сильно стоїть в носі. Навіть описати можу... Ще знаходжу її волосся на своєму одязі. Так само накручую на палець, як завжди, коли скучав. Раніше я це фотографував. Це було милим для мене, знайти десь волосинку. Дуже багато всього змушує сумувати. Але паралельно відчувається образа. Хоч і не така велика. Ці всі проблеми можна було вирішити. Легко вирішити. Чим довше я їх аналізую, читаю різні форуми, тим більше розумію, що глобально це все можна було вирішити. І я був готовий їх вирішувати. Я чітко це показав перед "паузою", проте це нічого не вирішило. Складається враження, що рішення було прийняте вже давно. І шукався лише привід. Все таки... 5 років, які знищились на наступний день після завершення. Так образливо і не справедливо. Але я все ще її люблю. Дуже сильно люблю та скучаю. Можливо вирішу завтра поїхати в село до батьків. Вони дуже сильно переживають. Та й в тата День Народження скоро. 50 років. Він навіть казав, що готовий не святкувати, якщо для мене це проблематично. Але я відмовився. Вони дуже добрі до мене цими днями. Але підтримати мене не можуть. Бо я сам не знаю, що мене підтримає. Я п��осто дуже сильно скучаю. Це була ніби частина мене, яку я втратив. Виню себе дуже сильно. Багато чого б я міг зробити інакше. Але чи допомогло б це, якщо мене завжди сприймали негативним? Хто знає. Ніхто не знає. І не знатиме. Єдине що стабільно - все ще люблю. А пройшов уже майже місяць... В неї вже нові стосунки, які склались дуже швидко... А я? А я хоч і роблю кроки до покращення себе та свого життя, все ж не заслуговую на щось приємне. Мені було дуже важко довіритись людині. Я це зробив. І знову поплатився. Зрештою, 5 років щастя теж норм. Багато хто й цього не має.

[yournextexmistake]

ще мені снилося, що я, ніби привид, блукала коридорами асґардського палацу - зникаючи на поворотах, ї бісила цим Локі.

їхіхі, хоч щось приємне в божевіллі ~

[foolish-neko-reads]

"Опис України" Боплана, "Українські козаки. Богдан Хмельницький" П. Меріме

Оскільки трохи раніше мені трапилися інші твори Проспера Меріме, то мене дуже зацікавило, що ж він міг написати про Україну. До того ж, дуже приємно, що Україною цікавилися іноземці у 19ст. А оскільки разом з творами Меріме був ще й "Опис" Боплана, трохи раніший, читання видалось різнобоким.

Прочитання цієї маленької збірки зайняло у мене дуже багато часу. Десь біля місяця мені знадобилося на ці нещасні 300 сторінок. Особливо важко було читати Боплана. Найперше, звісно, вплинув характерний стиль мови родом з 17 століття. Дуже велемовне письмо, шанобливо надмірне, до того ж постать автора та те, що він промовляв, мені вельми не сподобалось.

Не пораджу цю книгу людям, що дуже емоційно реагують на прояви нетолерантності, бо Боплан вивільнив увесь свій доступний шовінізм. У підлабузництві польському королеві та пошуках його зглядності Боплан принижує його "підданих" - русинів (себто українців, виходців з Русі й корінне населення), кримських татар.

Руський народ (бо приблизно до 17-19 століття українців у всьому світі знали як народ, що є нащадком Русі і назви цього народу були похідними від Русі) Боплан описує як такий собі пасторально наївний, працьовитий, веселий, такий, що любить випити та заспівати. Щось на кшталт схожої моди 18 століття у Франції з усіма цими романтичними порцеляновими пастушками, естетикою селянського побуту тощо. Він помітно спрощує культуру українців, їхній побут, політичне життя та звичаї розглядає дуже спрощено, упереджено. Він хоч і захоплюється звитягою, сміливістю та воєнними подвигами козаків, та не забуває підлеститись до польського короля та порадити де б спорудити фортецю для захисту від козаків.

За кримських татар теж було неприємно. Певно, Боплан не бував у Криму та зеленого поняття не мав про розвиток кримськотатарської цивілізації, бо у його уяві кримці постають якимись загадковими варварами-злодіями. То вони неперевершені вершники, які ладнають з кіньми як ніхто інший, то в них криві ноги, які заважають правильно сидіти в сідлі. То вони їдять лише кінське м'ясо, то Боплан описує багатсво хана, його розкішні табуни та розмаїту кухню татар.

Словом, Боплан як та мавпочка з анекдоту - не може визначитись, на яку б думку йому пристати. Чи то українці та татари - самостійні народи з особливою культурою, віруваннями та звичаями, чи то применшити їх у порівнянни з поляками. Хоча наприкінці Боплан і поляків мокнув, розписавши святкову учту польської шляхти наче якийсь балаган у хліву. Дуже неординарна особа.

Оповіді Проспера Меріме мені сподобалися значно більше. Він й з боку історичної достовірності, й почасти виразності мови є більш приємний для читання. У його доробку прослідковується щире захоплення українським козацтвом й до кримських татар він ставиться без упереджень. Принаймні, він не робить недоречних зауважень щодо їхнього одягу та зовнішності, а кримського хана визнає важливим політичним діячем нарівно з королями інших країн.

Захоплення Проспера Меріме постаттю Хмельницького є доволі зворушливим. Він описує Хмельницького так, як у західній культурі описують лицарів - хоробрим, гордовитим, сміливим, рішучим, справжнім воїном та лідером. Гетьманом. Він повагою та цікавістю відслідковує життєвий шлях Богдана Хмельницького, захоплюється козаками, співчуває українському народові (який теж періодично називає русинами, звісно). У Меріме значно менше упередженості та ��начно більше бажання викласти достовірну історію.

Також його письменницькою заслугою є те, що у свою розповідь про козацькі звершення він додав "екшену" - опис баталій, зіткнень, хоробрості козаків на полі бою. Ще трошки й вийшов би пригодницький роман.

Тож, Меріме я можу сміливо радити. Хоч це читання й затягнулося, але в мене лишилося приємне враження від його розповіді про козаків та Богдана Хмельницького.

[maks-bookman]

Українське фентезі від Дари Корній

Для мене світ фентезі дуже цікавий. Я люблю читати книги фентезійного жанру і на моєму рахунку їх дуже багато.

Але я ніколи не читав українське фентезі, хоча багато чув про нього. Я розумію, що то моя проблема, що не звертав увагу на українських письменників, які творять фентезійні світи.

Книга «Зворотний бік світла» Дари Корній, це моя перша книга українського фентезі. Чесно скажу, мені сподобалось, ні, МЕНІ СПОДОБАЛОСЬ.

Для мене ця книга була відкриттям нового світу. Світу цікавого, світу слов'янських богів, про яких ми позабули. 

Розумію, що кожен вибирає в кого йому вірити, але були рабом божім чи онуками сварожими, це різні поняття.

У своїй книзі Дара Корній трохи знайомить нас з забутими богами слов'янської культури. Сюжет мені дуже сподобався. Поєднання міфології предків з сучасним світом. Мелодійна мова, цікаві, багатогранні герої, різноманітні сюжетні лінії. 

Все це робить книгу доброю, якоюсь таємничою, з гіркуватістю про наше минуле. А ще повчальною.

Мова, оберти, слова ллються, події тривають швидко. Акцентується увага на найважнішому, на душі, доброті, людяності, любові, сім'ї.

Мені здається що такі книги дуже важливі, особливо в наш час, коли люди втрачають себе, втрачають віру, втрачають душу. Можливо письменниця не дуже підходить на роль рятівниці душ, але є щось в сюжеті, в словах, що змушує читача задуматися.

Коли реальність переплітається з казкою, коли все це описано гарною мовою, яка рисує живі картинки сюжету - це завжди цікаво. Трохи філософії, трохи кохання, трохи сучасних актуальних питань, трохи старих богів й магії, трохи життєвих істин, мультивсесвіт й вийшов цікавий сюжет.

 Головні персонажі мені теж сподобалися. Головна героїня, Мальва - сильна дівчинка, добра. Було цікаво спостерігати за її становленням та пригодами.

Друга головна героїня Птаха, це світ у всіх його проявах, та ще мудрість й любов. Другорядні світлі герої теж цікаві, але про них написано не так багато. Сподіваюсь, що у продовженні про них буде більш інформації.

Темні персонажі. З одного богу дійсно темні, а з другого, по-своєму добрі, люблячі, та як не намагаються жити без світла, але все ж є в них щось сонячне. 

 З мінусів, це сленг на якому говорить головна героїня. Це щось огидне, не приємне. Хоч сама героїня імпонує. Я вважаю що сленг та матюки треба вживати лише тоді, коли це буде чутися органічно, коли це буде посилювати емоції. А просто так випускати ці коряві слова, це якось не природно. 

 Книга сподобалась самим задумом автора показати українську міфологію в суміші з сучасністю. Сподіваюсь що й продовження пригод головної героїні мене не розчарують.

*************************************************************

А вам знайома творчість Дари Корній? Яке враження залишилося у вас від цієї книги? Які ще книги Дари Корній можете порекомендувати? Пишіть у коментарях.

**************************************************************

Ставте вподобайку. Підписуйтесь на «Хроніки книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

****************************************************************

Хроніки книголюба у соцмережах : Фейсбук , Instagram,  LiveJournal, Telegram, Twitter,  Tumblr, Крок вперед!

**************************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті - пишіть

[virtualdevkit]

Із життя

Сьогодні вже 4 день моєї хвороби. Я не роблю тест на ковід, тому що не бачу в цьому сенсу. Температуру змусили міряти на 2 день, було щось між 38.1 та 37.9. Два градусники показали різні результати. На 3 день мені показало температуру 37 з чимось.

В перший день у мене не було можливості нічого створювати, адже голова йшла обертом. Відчуття що ти не можеш нічого вдіяти через хворобу якось не дуже приємне. Ще й коти нерви матають.

Під час хвороби набирати текст досить тяжко, адже час відчасу у мене є проблеми зі словами, наприклад - можка леду замість ложка меду. У блозі є можливість редагування тексту хоч, вибачте, я більш коректне слово згадати для цього не можу.

Я і в здоровому ґлузді не завжди розумію що белькочуть іноземці по войсу, а сьогодні один чел бігав по локації і про щось казав. Знав би ти як я чую іноземні мови, то навряд чи захотів продовжити цим займатися)

Сьогодні мені вдалося реально виспатися. Проте через це я почуваюся жахливо. Голова знову йде обертом плюс я почуваюся досить дивно. Наче мене хитає зі сторони в сторону... Сподіваюся це не вплине на роботу з локацією, інакше доведеться сьогодні відмовитися від задумки.

[that-is-who-you-are]

«The entire leadership of the occupiers is evacuating beyod the Dnipro» - the head of Mykolaiv regional military administration Vitalii Kim.

[bez-nichoho]

Двадцять п’ятий сон із блакитного записника, що зберігається на старій коричневій шафі у кухні

Я сиджу у чекальні, розглядаючи великий акваріум з різнокольоровими медузами, які повільно, але вкрай граційно пропливають повз мене. Акваріум справді великий - він слугує однією із стін почекальні. Блакитне світло, яке випромінюють його води, м’яке і приємне. Жовті шкіряні крісла надзвичайно зручні. А якщо врахувати те, що біля них стоїть невеличкий столик, на якому у металевому футлярі лежать сиґари, що їх може брати кожен охочий, а поруч - срібні кухлі і рисова горілка, артезіанська вода, ялівцівка та апельсиновий сік, то це очікування перетворюється на дещо інше, набагато приємніше часопроведення. 

Допоки я насолоджувався комфортом, у почекальню вийшов той чоловік у червоному костюмі, який відчиняв мені двері. Я гадав, що він швейцар, однак його роль виявилась ще вагомішою.��

- Містер Коґіто готовий прийняти вас, прошу йти за мною.

Він говорив з акцентом, особливо затягуючи звук “р”, який у його вимові майже ставав горловим. Спершу ми йшли довгим коридором, потім перетнули кілька анґарів, повних різного краму, після чого знову повернулись у звивисті коридори, аж поки не дійшли до брунатних дверей. Чоловік в червоному прочинив їх і запросив мене всередину, а коли я ввійшов - зачинив двері невеличким скляним ключем. Якусь мить я стояв мовчки, роздумуючи над тим, як краще із ним привітатись - побажати доброго здоров’я чи доброго дня, сказати “слава йсу” чи просто “вітаю”. Але він мене випередив.

- То це про вас писав шановний містер Боляк? Ах, що за людина! Сердечно вітаю вас, дорогий... не нагадаєте, як вас звуть?.. А втім, ми з вами маємо що обговорити. Сідайте, беріть сиґару, скуштуйте ялівцівки. Боюсь, це одна із останніх пляшок. Не відмовляйте собі у цьому задоволенні.

Він мав приємний голос, який, до того ж, випромінював непідробну щирість. Містер Коґіто сидів спиною до мене і я бачив лише його чуб, що визирав з-за спинки монолітного дубового крісла. 

- Отже, дорогий мій, чи знаєте ви, навіщо ви тут? О, перш ніж ви дасте відповідь на це питання... Неправильну, скоріш за усе... Словом, мушу вас застерегти, що причина вашого перебування тут дещо... скажімо так... вона може вразити вас. Однак, сподіваюсь, що ви мали нагоду користуватись енциклопедією шановного містера Боляка, яку він приніс у дарунок світові...  Мушу зазначити - неймовірно цінний подарунок! Отже, можливо, ви ознайомились із нею і сталось так, що на сторінці номер одна тисяча вісімсот двадцять сім дев’яносто третього тому ви натрапили на детальне пояснення того, що власне і є причиною нашої зустрічі.  

Він потягнувся за сиґарою і я побачив його руку - із масивним золотим перснем на вказівному пальці, увінчаним річковим камінцем. 

- Гавайські, - сказав він і понюхав сиґару, із насолодою затягуючись її запахом. - Наша перша асоціяція, коли заходить мова про сиґари, це Куба,- він черкнув сірником. - Але повірте мені, що ті сорти табаку, які вирощують на Гаваях, набагато ароматніші та смачніші. Спробуйте. 

Невелика хмарка диму піднялась над його кріслом. Міцний запах тютюну із ледь відчутним ароматом ладану за��овнив кабінет. 

- Дорогий ��руже, я волію надалі продовжувати цю чудову бесіду, однак вона не змінить і не відтермінує того, що маю вам сповістити. Причина нашої зустрічі тут доволі поетична, це так. Тут я погоджуюсь із вельмишановним містером Боляком, який переконав мене у цьому особисто, хоча і не додав цього твердження до пояснень у своїй енциклопедії. Однак, боюсь, ви не знайдете у ній жодної поезії. Ви взагалі нічого не знайдете у причині нашої з вами зустрічі. 

Тільки зараз я помітив, що стіни ліворуч від мене немає - тут теж акваріум, але без освітлення. У його темряві щось рухається за невеличким вогником. Я задивився на акваріум, намагаючись зрозуміти, що за істота живе у ньому. А вона помітила мене і стала дивитись на мене. Я розгледів контури її очей і велику пащу, коли вона підпливла ближче. Невеличкий вогник, який, як мені здавалось раніше, вона намагається піймати, виявився її приманкою, передвісником смерті для тих, хто спокуситься на нього, не передбачаючи жодної небезпеки. Істота підпливла до стінки із тонкого скла, аби краще мене роздивитись. Але я впізнав її раніше. Це був морський чорт, вудильник звичайний, Lophius piscatorius. 

- Так-так, ви... мій любий друже, ви зникаєте, - мовив Морський Чорт, Вудильник Звичайний, Lophius piscatoris. - Помираєте. Повільно і невідворотно. Причина вашої смерті доволі поетична, це так. Не переймайтесь, ви цілком здорові і вам нічого не загрожує. Лише помираєте. Скуштуйте ялівцівки, її привезено із відомого карпатського курорту... Боюсь, це одна із останніх пляшок. Її корисний вплив на здоров’я споживачів доведений науково. Звісно ж, якщо не зловживати нею. Втім, хоч із вашим здоров’ям все гаразд, я б не рекомендував марнувати таку нагоду. Ви ж бо помираєте. Прокидайтесь. 

[mapamapaua]

Саша (Rene Maheu, Зірвані Голоси)

•      Каким ты был ребенком и какими были первые музыкальные влечения?

Які були риси характеру в дитинстві, такі й лишились, думаю. Був завжди спокійним, чутливим до усього, завжди старався вгодити усім друзям в моєму дворі, тому завжди пускав їх до себе додому на водопій після "вечірніх перегонів", футбола (ненавидів його, та й зараз не люблю) чи гри в "зомбі", а також завжди пригощав усіх цукерками. Буду відвертим, іноді моя доброта та "м'ягкість" формувала з мене особу, з якої можна було трохи поглумитись, чи щось таке. Але спогади теплі, виріс не травмованим, завжди з посмішкою :)

Знайомство з музикою починалось з маминого піаніно "Аккорд", яке ніхто не тюнив, певне, з років 30 вже, точно не знаю. З самого дитинства любив потикати там то-сьо, мама і бабуся показували як грати якісь прості пісеньки, мама, наприклад, "Хаву Нагілу", а бабуся - "Собачий Вальс", це я пам'ятаю точно. Потім в хід йшли різні касети на магнітофоні, від Скетмена до Сердючки. А вже після років 10-12, коли в мене з'явився інтернет, соц.мережі, а у батьків телефони, на які можна було щось закачати, то я вже почав собі шукати усіляке. Тоді, як раз, я почав ходити на бальні танці, потім на хіп-хоп, тому слухав відповідну музику, але й паралельно в нашому дворі стали дуже популярнисм Rammstein, і ще так сталось, я затягнув на хіп-хоп свого однокласника, а він для мене відкрив усіляку панк-"попсу" типу Green Day чи Sum41, а там далі Блінки знайшлись, Система і тому подібне. Згодом я забив на танці і почав займатись музикою та грати в першому гурті, а однокласник - став тренером по сучасним танцям. Направили один-одного крч, ха.

•      Расскажи про свой Хмельницкий и музыкальную сцену которая тебя окружает?

Нажаль вона мене вже не оточує, але розповісти можу звичайно. Нова андеграудна сцена, яку я, можна сказати, започаткував з Рене Майо досить молода. Перший концерт був в кінці 2017-ого, але за цих три роки Хмельницький відвідало більше 30-ти різних гуртів зі всієї України та з-за кордону також. Дякую вам усім!!! Я цим дуже пишаюсь, а саме, що справді вдалось подарувати нашій аудиторії дійсно нову музику, про яку в Хмельницькому мало хто згадував останні роки, нових виконавців, нові емоції, почуття, сприйняття, ідеї, знайомства, відносини. Та і на мене особисто це досить сильно вплинуло, навчило, змінило та подарувало багато знайомств. Справді, досить багато людей стали друзями завдяки цій тусовці, дуже, і я не перебільшую. Кількість відвідувачів завжди вражала, гурти, що виступали дуже приємно дивувались цьому, тому, як я вже казав, ліхтарик під назвою "TharnBooking" тепло загорівся на андеграундній музичній карті України. Зараз усю діяльність, звичайно-ж, припинено, але відповідальність за подальшу орг. діяльність на себе узяв Віталік Калужський - мій вірний товариш та гітарист Рене Майо. Та й усі учасники Майо на протязі усього часу завжди допомагали та підтримували організацію двіжів. Без вас, та інших друзів зі сцени, які завжди долучались, все б давно згинуло, це правда!

•      Впервые на концерт в Хмельницкий я попал в 17-18 году и очень приятно был удивлен субкультурной составляющей, как ты думаешь, как это удалось сохранить?

Ох, тоді по атмосфері било дай боже.....)

Я би не сказав, що у нас завжди був якийсь стійкий субкультурний контингент, відвідувачі завжди були досить різні. Звичайно, що більшість місцевих - більш юні у своїх поглядах та музичних смаках, але це не заважало їм відриватись та набиратися певного досвіду. Ну, і також Хмельницький приймає велику кількість гостей та друзів з інших міст, тому все дуже круто виходить.

•      Расскажи о Rene Maheu? Очень интерессно как все начиналось и какие сейчас новости у группы?

В цьому році Рене Майо виповнилось вже 5 років. Почалось все з того, що я записав та виклав демку "Believe in Hope" на ВК-сторінку. На неї зреагував наш самий перший бас-гітарист Артем, який тоді грав в місцевому кор-гурті Escape From Tomorrow. Каже "го попробуем сыграть на репе", ну, і я погодився, а далі пішло поїхало. Склад дуже часто змінювався, але гурт тримався та продовжує працювати та виступати до сих пір. Зараз все прийшло до того, що з самого першого складу лишився лише наш вокаліст - Фадя (який був на репетиціях менше всіх!!! але ми його дуже любимо, ахах), але сам гурт, по своїй суті, не змінився, а, думаю, навпаки - подорослішав та став лише краще.

Окрім Фаді по складу зараз наступна ситуація. Замість мене на гітарі тепер Артур Мазурець (ERYTHROLEUKOPLAKIA RECORDS, Duct Tape, MatyrBoja), який майже від самого початку відвідував канцики в Хм, на барабанах - Вадим (Cios, The Visitors, Теорія Гвалту), людина, яка з самого початку нашої історії відкривала нам репетиційну базу, налагоджувала обладнання, ставила драми і тп. На басу - Андрюшка, один з ліпших друзів нашої хмельницької компанії, який також з самого початку відвідував музичні події, з Віталіком Калужським така сама історія, тепер він гітарист Рене, ну і Антон Вараниця - відомий скрипаль Хмельниччини, який був настільки далекий від подібної музики, що у нас у всіх щелепи відпали, коли він погодився грати з нами, та в подальшому став нашим дуже хорошим другом, який активно бере участь у допомозі в організації наших музичних подій. Цей весь "твір" до того, що в даний момент в мене є дуже хороше і приємне відчуття - відчуття спокою, що зараз в гурт прийшли ті люди, які і мали у ньому бути. Навіть в іншій країні, на даний момент, я не бентежусь за його долю, тому що знаю, що все буде ок!

Я не знаю якими словами передати наскільки Рене - це важлива частина мого життя, думаю ви і так все розумієте.

З новин: ХЛОПЦІ ЧЕКАЮТЬ УСІХ В КАЛУШІ НА BTY! Я теж ;)

•      Ваш сплит с pusca, расскажи о его записи?

Все проходило на Hardwave Studio у Петра та Макса, як і завжди. Pusca також були там, це було несподівано та приємно, що у них з'явилось бажання приїхати в Хм та записатись на студії, де ми писались від початку свого існування. (навіть трошки допомагали її будувати, коли не було грошей на перший альбом, але тссс, це секрет! ха).

По технічній складовій я майже повний 0, тому тут нічого не скажу. Я записав свою партію за пару днів до того, як покинув Україну, тому на студії присутнім не був. Але за спліт, думаю, усі були безумовно раді, потребую більше сплітів в просторі українського андеграунду, це дуже зближує!

•      Переезд в другую страну, как это было для тебя?

Неймовірно важко. Так і до сих пір. Це ж повністю змінити своє життя. Занадто багато речей та людей, з якими довелось попрощатись, але не назавжди! Сім'я, друзі, гурт, сцена - все це і було моє життя, але ніяких зв'язків я не обірву, це зрозуміло!

•      Из твоего инстаграма, я понимаю, что в Израиле вы долго без дела не сидите? Есть какие то музыкальные новости?

Є таке! Взагалі я мав продавати свою гітару майже за копійки перед переїздом, тому що за габаритний багаж треба було нормально так доплатити, да і, на диво собі, я думав, що в мене не буде можливості і часу займатись тут музикою спочатку. Але дякую, що я цього не зробив, бо був би тотальним лохом. Я дуже радий, що тут одразу знайшлись люди, які цікавляться музлом, і їх не мало. На разі вийшло зібрати щось типу емо-хардкор проекта з легким присмаком скрімо. Спочатку ми були дуже невпевнені, тому що грав в гуртах лише барабанщик (він родом з Харкова), та й не дуже довго, а вокалістка (родом з Казані, Республіки Татарстан) та бас-гітарист (родом з Москви) взагалі не мали такого досвіду. Але начебто все пішло, поки що вже є 2 пісні, а там буде видно. Як релізнимо щось - обов'язково повідомлю.

Ну і також разом з собою я прихватив декілька пісень на свій (ЕМО!!!)краст-проект, що має назву Hmara, дуже сподіваюсь, що і з ним усе вийде, але загадувати не хочу. Та й в кінці-кінців, організувати україно-ізраїльський зв'язок сцен, якихось турів там, наприклад, чи сплітів, не така вже й погана ідея, хоч і поки недосяжна.

•      Расскажи когда и после чего тебе пришла идея сделать «Зірвані Голоси»? Только переезд стал причиной перевоплощения ЗИНа в аудио\видео формат?

Важко дати чітку відповідь на перше питання. Просто бажання робити щось для сцени ще і ще та отримувати задоволення від цього.

Я думаю так, саме переїзд. Спочатку думав, що реально організувати видання тиражів дистанційно, але трохи втратив віру у цю ідею. Хороша альтернатива знайшлась, маю приємний фідбек, сподіваюсь це буде розвиватись й надалі. Матеріал я готую не дуже часто, це так, але все одно ідеї для реалізації на майбутнє є, тому як кажуть на івриті "Мазаль Тов!".

•      Следишь ли ты за украинской сценой? Какие группы из родного города мог бы выделить, на кого стоит обратить внимание?

Звичайно слідкую та спілкуюсь з багатьма людьми з неї.

З рідного міста виділив би лише один тематичний уанменбенд-проект - хаос внутри меня. Його заснував Паша Романюк, наш хороший друг і фотограф усіх наших подій. Поки що він видав лише один сингл.

•      ТОП-5

-5 групп на всю жизнь

ISIS

Schifosi

Alcest

Amenra

Nothing

 Але їх набагато більше)

-5 групп сегодня

Agalloch

The Twilight Sad

Habak

Blindead

Tigers Jaw

 Але їх набагато більше)

-5 лучших песен навсегда

Petrol Girls - No Love for a Nation

Jawbreaker - Accident Prone

Fall Of Efrafa - For El Ahrairah To Cry

Sed Non Satiata - Les Hommes Sans Visage

The Twilight Sad - There's A Girl In The Corner

 Але їх набагато більше)

-5 украинских групп активных или уже нет которые можешь посоветовать (можно и свои)

Важко. Українська панк/хардкор/метал сцена живе, дивує, вражає та процвітає. То ж хай так буде завжди!

-5 лучших концертов, которые ты посетил как слушатель или музыкант

Fluff Fest 2019 - Рокіцані, Чехія

Amenra / E-L-R/ YLVA - Кошице, Словакія

Раньше Было Лучше 2019 - Дениші, Україна

Kharkiv Hardcore Fest - Харків, Україна

SEASIDESUICIDE FEST '18 - Одеса, Україна

 Насправді з тих, де я виступав важко згадати декілька конкретних, бо завжди отримував люті емоції.

БОЛЬШОЕ СПАСИБО)

І тобі дуже вдячний за таку чудову нагоду! Респект за те, що робиш, усім всього найліпшого!

[marymh5]

Це не підсумок року, який зараз підводять, але щось з тієї ж ніші.

Кожен рік звісно ж щось нам приносить, більше чи менше, позитивне чи негативне. Але якось так цікаво виходить, що в мене завжди під Новий Рік ейфорія зникає, як би там не було. Не хочеться писати, що було в цьому році, робити якісь гучні заяви, які потім навряд виконаєш, просто хочеться викласти частинку того, що на серці.

Цей період був нагадуванням, що ніхто не вічний, що час минає водночас швидко і тягнеться, коли важко, що людям для щастя насправді таак мало треба(!), що принципи летять до біса, коли усвідомлюєш щось більше від них, що інколи не встигаєш сказати людині як її любиш, не встигаєш попрощатись, якщо це взагалі можна зробити, і те, що нічого і ніхто в нашому житті не буде ідеальним, як і ми самі, що ти буваєш настільки сам не свій і ледь не сходиш з розуму, що інколи вогник в тобі зовсім згасає, хоч інші ще помічають в тобі світло.

Але попри те все і багато іншого треба йти, прощати, любити, прокидатися зранку і засинати незважаючи на постійні жахи, що сняться, приділяти час Своїм людям і розуміти їх, говорити хороше і приємне, бо якщо не зараз то коли?

Потім може не настати.

[ala-mermaid]

Мені наснився кошмар. Все проходило в театрі. Ми вже ставили прем’єру, яку репетирували останні кілька місяців. Якщо цікаво - “Незвичайні пригоди Кота у Чоботях”. Взагалі я там граю Відьму, але у сні коїлось щось дивне.

По-перше, вихід на сцену був не з правого боку, а з лівого. І ще сцена була на другому поверсі. Там не було ні стіни, ані дверей. І на сцену міг вийти кожний бажаючий. І так, було багато зайвих людей: батьки та друзі дітей, що в нас грають. Вони увесь час підіймались та спускались по сходинках. 

Отже, ми почали виставу. Спочатку ми усі стояли на аванс-сцені (це простір на сцені перед опущеною завісою) і казали таку собі передмову. У залі була темрява, на сцені приємне таємниче блакитне світло і всі ми у темних балахонах. У кожного було приблизно по два речення, і коли дійшла черга до мене, я почала плутатись, бо не довчила слова, але за допомогою підказок з обох боків викрутилася. Як же мені було прикро, дідько! Після передмови була невеличка перерва, щоб ми встигли перевдягнутися. До нас спустилася наша викладачка, щось сказала і змірила мене незадоволеним поглядом.

Замість перевдягання я поперлася геть з театру на окраїну міста. Там був блошиний ринок. Щось мені треба було там - не пам’ятаю, хоч лусни. Отже, я прийшла туди. Біля дороги, де їздили машини, стояли коробки з різним непотребом. Нікого з продавців не було, лише коробки з мотлохом. Здається, я дістала свою коробку і почала розкладати речі. Поруч зі мною були лише два хлопці. Ми розговорилися, обмінялися декількома речами та я згадала, що маю встигнути на свою картину.

Я не побігла - полетіла! Власно, прилетіла вчасно. Миттєво зірвала себе все, у чому була, натягнула костюм і щось треба було зробити з волоссям... Але, дідько, мене вже об’являють на сцені! Далі я хотіла бігти у гримувальну, де всі дівчата, щоб хтось мені текст підказував, бо я жодного слова очима не бачила, і... прокинулась. У скорченому стані, з потною шкірою і волоссям на обличчі. І я подумала: це знак. Вчитиму свій текст.

[derickjonserus-blog]

Twenty one pilots - The judge UA

Коли лідер розбишак співав,

Щось приємне і болісне,

Я чув усе з малого укриття,

Він мабуть забув закрити вікно,

Коли намагався зіграти хоч один аккорд,

І увесь дім назвав його дурним.

Я знайшов свій шлях,

Вчасно, але не там,

Коли збирав багаж.

Ти суддя, о ні, відпусти,

Ти суддя, о ні, відпусти,

Душа замерзає,

Тепло пекла мій вибір, що ж стій, не йди.

Три лампочки горять,

Але четвертої нема,

Я впевнений, бо стало темніше,

Ніж минулої ночі так.

Я забув про посухи,

І перегорілі лампочки у цьому домі,

Тому я йду,

По дорозі, думаю на схід,

Але я погано орієнтуюсь,

Відповідаю за слова,

Я чемпіон по недоліках,

Сумнів - це мій кращий друг,

Тепер коли я вже здурів,

І вже чую все прекрасно,

Кажу «Вау! Краще б я нікуди і не йшов»

Я знайшов свій шлях,

Вчасно, але не там,

Коли збирав багаж.

Ти суддя, о ні, відпусти,

Ти суддя, о ні, відпусти,

Душа замерзає,

Тепло пекла мій вибір, що ж стій...

Я не знаю чи цей вірш, кінець чи початок,

Я не знаю чи він, про мене чи Люцифера.

Ти суддя, о ні, відпусти, ооо ні,

Ти суддя, о ні, відпусти, ооо ні,

Душа замерзає,

Тепло пекла мій вибір, що ж стій...

Ти суддя, о ні, відпусти.(x4)

[travels-and-code-blog]

Наше знайомство з Азією розпочалось з чудової країни Шрі Лаки, яку називають Серцем Азії. Цю назву вона цілком заслуговує, хоча мені важко сперечатися, бо більше ніде в Азії я і не був.

Основною причиною поїзди на остів стали дешеві квитки. Компанія FlyDubai проводила розпродаж з 50% знижкою, тому квитки в дві сторони на двох людей обійшлись нам в $580. Це, звичайно, дуже дорого, але враховуючи відстань, то ціна прийнятна. У вартістю включений лише переліт з ручним багажем. Ні харчування, ні сумок не включено в дану ціну.

Ще однією проблемою цих квитків стало повідомлення про відміну їх бронювання на офіційному сайті FlyDubai. За кілька тижнів до вильоту пішов я оформляти страховку (450 грн на 8 днів на двох) і побачив що квитки в Шрі Ланку скасовані а назад – все норм. Написав в контактній формі, але автовідповідач сказав що моє питання буде розглядатись протягом 14 днів, з листа в іншому розділі сказали що відповідь буде протягом 21 дня. Прийшлось телефонувати в київський офіс щоб уточняти. Виявилось що компанія перебронювала сама, а на сайті висвічувались ті що я бронював, а вони стали відмінені.

В Шрі Ланці величезна кількість приватних гідів, які Вас будуть всюди возити на машині, все розкажуть і зроблять все що ви попросите. Ми також знайшли таку людину, по рекомендації знайомого який уже користувався його послугами. Зв’язатися з цим гідом можна у Facebook – Сумуду Абрев. За 3 дні екскурсії ми заплатили по $208 з людини. Сюди входило: 2 ночі в готелях (різних), харчування в цих готелях, транспорт (3 дні їздили автомобілем з водієм), програма подорожі. Він заздалегідь ще просив вказати місця які ми б хотіли відвідати. Їх можна без проблем додати в маршрут. Але ми щось полінились і не хотіли цим займатися, тому повністю взяли програму заплановану гідом. На 3 дні цього було достатньо. Зразу скажу що ми провтикали додати в список Yala National Park. Всі рекомендують його відвідати і він знаходився зовсім поряд з нашим аеропортом. Також можна було б додати Храм Зуба Будди який знаходився поряд з нашим маршрутом.

Тепер кожен пункт подорожі, що сподобалось, що ні а що потрібно врахувати на наступний раз.

Переліт

Виліт з Жулян, квитки оформили до кінцевого пункту – Mattala Hambantota. Реєструвались в самому кінці, тому квитки були не поряд а через прохід і в останньому ряді де крісла не відкидаються назад, літак був повний. При реєстрації на рейс перевірили карточку якою здійснювалась оплата. Пересадка в Дубаї і час в польоті 5 годин 40 хвилин. В аеропорту приймають лише кредитні карти і національну валюту, тому долари і євро треба буде міняти (з пунктами обміну проблем не було).

Півторигодинна пересадка в аеропорту Дубаю (2 термінал) пролетіла швидко і ми уже летіли в Коломбо (4 години 30 хвилин). Літак був не заповнений, тому ми вдвох вмостились на 3х кріслах – так можна летіти, хоч виспались. Під час цього перельоту захотілось випити водички, і виявилось що на борту немає безкоштовної води. Пляшка 0.5 коштує $2 або 5 дирхам. Я був дуже неприємно здивований, враховуючи що навіть в МАУ можна попросити безкоштовної простої водички.

Також під час цього перельоту роздавали бланки для візи “Arrival card” де треба вказати якусь інформацію про себе. Основне поле яке викликало проблеми – це адреса місця проживання під час перебування в країні, тому дізнайтесь якусь адресу заздалегідь.

#gallery-0-19 { margin: auto; } #gallery-0-19 .gallery-item { float: left; margin-top: 10px; text-align: center; width: 33%; } #gallery-0-19 img { border: 2px solid #cfcfcf; } #gallery-0-19 .gallery-caption { margin-left: 0; } /* see gallery_shortcode() in wp-includes/media.php */

Бланк на візу. Титулка.

Бланк з середини.

По прильоті в Коломбо (столиці Шрі Ланки) нас не випустили з літака (ну тобто не пустили дальше коридору рукава для посадки) тому що квитки були в Матталу, а це ще 30 хвилин перельоту. Сиділи і дивились як прибирають борт доки нікого нема, добре що хоч якийсь Wi-Fi зловили. Разом з нами було ще 2 дівчини з України і якийсь мужик з Дубаїв. Борт заповнився людьми які летять в Дубай, але літак перед цим залітає в Матталу, висаджує там людей і тоді уже летить в Дубай. Це був перший мій рейс такого типу, прямо як автобусом. В Матталі вийшло аж 5 людей, вся решта полетіли в Дубай.

Прилетіли ми в шикарний новенький аеропорт, зустрічали ��ас дівчата в національних костюмах з посмішкою, враження зразу було дуже приємне. Віза коштує $40 з людини при оформленні в аеропорту по прильоту. Десь чув що можна якось заздалегідь в інтернеті подати якісь документи і тоді віза коштує $35. Оплатили все картою, особливих проблем не було, лише прикордонники жалілись що інет поганий і не змогли з першого разу провести транзакцію. Тут забрали бланки які ми заповняли в літаку.

День перший

Прилетіли близько 8 ранку, трохи відпочили в літаку тому зразу розпочали нашу подорож з гідом. Він нас зустрів в аеропорту і повіз в місто Елла. По дорозі купили кокос, скуштували воду з нього (не знаю чи це кокосове молоко чи ні). Гід каже що місцеві п’ють його зранку щоб набратися сил. На смак як солодка вода, таке трохи тошнотне, але пити можна. Один кокос коштує 75 рупій (приблизно $0.5), але пізніше ми знайшли по 50 рупій. Ці кокоси ростуть тут на кожній пальмі і їх безліч.

Трохи про аеропорт і трансфер якого там нема. Аеропорт новий і з транспортом там туго. На дорозі було практично пусто, тому треба заздалегідь планувати і домовлятись як добратися.

По дорозі багато бачили павлінів, їх на півдні острова багато. Першою зупинкою став водоспад під Еллою. Як називається не пам’ятаю, але доволі красивий, навіть з врахуванням що води було мало. Поряд з ним був ресторан в горах з прекраснішим виглядом на зелені вершини гір.

Ціни в цьому ресторанчику були високі, навіть дуже високі як для Азії, але ми подумали що це один з туристичних ресторанів де здерають в 5 разів більше. Виявилось що тут ще нормально. Ми заплатили 1210 рупій за двох. Шрі Ланка дуже дорога. Їжа і проживання коштують дуже дорого.

#gallery-0-20 { margin: auto; } #gallery-0-20 .gallery-item { float: left; margin-top: 10px; text-align: center; width: 33%; } #gallery-0-20 img { border: 2px solid #cfcfcf; } #gallery-0-20 .gallery-caption { margin-left: 0; } /* see gallery_shortcode() in wp-includes/media.php */

Перша зупинка – водопад

Те й же водопад

Вигляд з кафешки

Наступним пунктом мав бути підйом на Маленький Пік Адама, але ми ще вирішили проїхатись на потязі по мальовничих краєвидах, тому уже не встигли піднятися на вершину. Проїзд в потязі – це все таки must have на острові. Він ходить лише 3 рази в день. Ми їхали на 13:00 з Ella і повинні були вийти на станції Nanu-Oya. В дорозі щось близько трьох годин. Взяли квитки другого класу по ціні 220 рупій за 2 людини. В першому коштують щось близько 1000 з людини. Туристів там дуже багато, тому треба постаратися першим заскочити у вагон щоб зайняти хороше місце. Окрім того там уже і місцеві сидять, тому знайти місце не так просто. Швидше всього що будете стояти в тамбурі де двері ніколи не закриваються а на східцях сидять місцеві хлопці всю дорогу.

Краєвид звичайно дуже шикарний: зелені гори, безліч пальм і чайних плантацій, соснові ліси і скелі з водоспадами. Дану поїзду не можна пропустити відвідуючи Шрі Ланку. Наш гід поїхав машиною до станції де ми мали вийти і речі ми залишили в машині, тому нічого з собою не брали. Місцями ми їхали в горах крізь хмари і там було холодно і моросів дощ, тому треба якусь кофту брати з собою, плюс в тамбурі сильні сквозняки, можна спокійно захворіти.

#gallery-0-21 { margin: auto; } #gallery-0-21 .gallery-item { float: left; margin-top: 10px; text-align: center; width: 33%; } #gallery-0-21 img { border: 2px solid #cfcfcf; } #gallery-0-21 .gallery-caption { margin-left: 0; } /* see gallery_shortcode() in wp-includes/media.php */

Вокзал в Ella

Залізниця

вигляд з потягу

я

вигляд з потягу

Місто в хмарах

Вийшовши з потяга ми поїхали в місто Nuwara Eliya, де в горах вирощують чай і знаходиться велика кількість фабрик по виготовленню цього чаю. Клімат тут був зовсім інший, набагато холодніше і йшов дощ. Гід каже що дощі тут кожен день після обіду, пов’язане це з тим що високо в горах знаходимось. Він показав будівлі які збудували англічани за часів Англійської колонії. Виглядає як маленька Англія, особливо враховуючи клімат.

Дальше поїхали на чайну фабрику, де працівник розказав як виготовляють чай. Всі листки збираються вручну і переважно жінками. В них норма це 20 кг на день, хоч і приносять і більше. Потім його сушать, дрібнять і відділяють листочки від стебел. Після екскурсії можна випити по чашці будь-якого чаю. Якщо хочете більше – то уже потрібно доплачувати. Також тут зразу можна купити додому чай, вибір великий і ціни теж високі. Ми скупились на 5000 рупій але чаю було не дуже багато, навіть пів кілограма не набереться.

Після фабрики поїхали в готель, по дорозі купили фруктів. 250 рупій за ананас і кілька бананів на 50 рупій. Готель знаходиться під водоспадом з шикарнішим виглядом на гори. Інтер’єр тільки виглядав убито, таке враження що останній раз ремонт там робили за часів Англійської колонії. Вечеря являє собою шведський стіл, де можна вибрати щось поїсти. Переважно місцеві страви – рис і карі, але також багато курятини, картоплі, та риби з м’ясом. На десерти краще брати фрукти, вони свіжі і смачні, випічка така собі. Гід сказав що номер з вечерею і сніданком коштує $70 за ніч. Більшість цієї ціни становить неймовірний краєвид ну і гаряча вода. Унітаз був поламаний.

Підсумки першого дня: Шрі Ланка неймовірно красива і зелена, також вона дуже дорога – це видно по ціні на їжу і готелі. Пити можна лише бутильовану воду, від іншої можуть бути проблеми зі шлунком. Клімат на острові різний в різних частинах і порах року. В основному тут 2 сезони: на півдні з листопада по квітень і на півночі з травня по серпень (вересень). В горах холодніше і більше дощів. Не всюди можна зняти гроші в банкоматі. Деякі не приймали мою карту від ПриватБанку, деякі брали комісію в 200 рупій за кожну операції, деякі все таки працювали нормально, тому треба шукати. З собою налічку ми старались не возити, про всяк випадок, тому часто знімали в різних місцях.

День другий

Другий день ми розпочали з прогулянки до водоспаду, під яким знаходився готель, оскільки напередодні ввечері уже не було часу йти, стемніло. Водоспад прекрасний і ще прекрасніший вигляд на гори з протилежного боку. Поснідали. Звичайний шведський стіл в готелі рівня 3-4*.

#gallery-0-22 { margin: auto; } #gallery-0-22 .gallery-item { float: left; margin-top: 10px; text-align: center; width: 33%; } #gallery-0-22 img { border: 2px solid #cfcfcf; } #gallery-0-22 .gallery-caption { margin-left: 0; } /* see gallery_shortcode() in wp-includes/media.php */

унітаз який не зливає воду

зламаний кран

водопад поряд з готелем

водопад

друга частина готелю

Столова в готелі

Ранком приїхав наш гід і ми поїхали далі. Першою зупинкою була оглядова площадка в Nuwara Eliya а потім чайна плантація. Подивились на кущі чаю зблизька. Нарешті зрозумів з яких листочків роблять золотий сорт чаю. Дальше ми поїхали в Канді, але місто якось толком і не побачили, а те що побачили нічим особливим не запам’яталось – звичайна Азія.

В Канді (чи десь поряд з цим містом) відвідали Королівський ботанічий сад, вхід коштує 1500 рупій з людини. Місце красиве, але треба сюди їхати в квітні, коли найкращий сезон для рослин які тут ростуть. Також тут повно макак, вони працюють для туристів тому не дуже агресивні порівняно з тими що були біля готелю де ми жили.

#gallery-0-23 { margin: auto; } #gallery-0-23 .gallery-item { float: left; margin-top: 10px; text-align: center; width: 33%; } #gallery-0-23 img { border: 2px solid #cfcfcf; } #gallery-0-23 .gallery-caption { margin-left: 0; } /* see gallery_shortcode() in wp-includes/media.php */

Дальше поїхали на сафарі зі слонами де можна на них покататися. По дорозі згадав що треба спробувати дуріан – дуже смачний фрукт який неймовірно смердить якщо трохи полежить розрізаним. Так як початок вересня – це не сезон для цього фрукту (авокадо зараз були всюди) то невеличких розмірів екземпляр коштував 1000 рупій. На смак приємний, особливо враховуючи що це екзотичний фрукт який ніколи не куштував раніше. Свіжий він не смердить, можна спокійно їсти, але лише на вулиці. В машину його брати ніхто не захоче.

Сафарі зі слонами являє собою невеличку приватну територію, де власники орендують 3х слонів на яких туристи можуть показатись (200м проїхати, хоча мені здається що там 200м нема) за 2000 рупій з людини. Якщо просто подивитись то вхід коштує 1000 рупій. Також можна погладити і помити слона який лежить в річці і відпочиває після важкого робочого дня. Виглядають ці слони так собі, на шиї величезний ланцюг і поряд поводир який штрикає його гострою палкою щоб той віз наглих і товстих туристів. Загалом, кататись на них в нас бажання пропало.

Після слонів поїхали назад на південь, де мали переночувати. Після 4 годин в дорозі приїхали в Bentota де поселились в готель який уже був кращий за попередній. Чудовий ремонт, тераса і загальний інтер’єр та екстер’єр відповідали очікуванням. З мінусів: Wi-Fi ловив лише на вулиці; у ванній були лише один маленький шматок мила; біля ліжок не було тумбочок, вроді і дрібниця, але покласти телефон на зарядку чи щось інше поряд уже неможливо; всі розетки були американського формату, навіть не місцевого, туди хоч можна якось впихнути наші вилки.

День третій

Ранком пішли подивитись на океан. Враховуючи скільки коштували квитки і відстань яку ми подолали, океан не відбивав ці затрати. Зрозуміло що не сезон плюс місце було не дуже, багато сміття на березі а хвилі високі і брудні. Але щось таке в цьому океані є. Його могутність зачаровує. Це вам не море в Туреччині.

Після сніданку приїхав наш гід і ми зібрались їхати на черепахову ферму. Приємним бонусом стало те що власник готелю не взяв з нас кошти за напої які ми брали на вечерю напередодні (там напої не входили у вартість вечері).

Вхід на черепахову ферму становить 1000 рупій з людини і потім з нас ще випросили 500 рупій на благодійність (для черепах). Ферма являє собою двір чийогось будинку де повно басейнів з черепахами. Місцеві жителі збирають яйця на пляжі і приносять в такі ферми, де вони долежують і потім маленьких черепашок випускають в океан. Зроблено це по причині що варани з’їдають яйця, ну або ще щось з ними стається. Черепашок чоловічої статті випускають на 3й день а жіночої або через пів року або через 3 (точний час не пам’ятаю). Пов’язано з відсотком народжуваності жіночої статті – вона щось близько 1 чи 2%.

#gallery-0-24 { margin: auto; } #gallery-0-24 .gallery-item { float: left; margin-top: 10px; text-align: center; width: 33%; } #gallery-0-24 img { border: 2px solid #cfcfcf; } #gallery-0-24 .gallery-caption { margin-left: 0; } /* see gallery_shortcode() in wp-includes/media.php */

черепашкам 3 дні

Останнім пунктом нашої екскурсії з гідом було сафарі на річці. На лодці возили різними тропічними чащами між островами. Нам ця частина дуже сподобалась, реально було цікаво. Вартість в 7000 рупій за двох висока, але воно того варте. На лодці були лише ми вдвох, гід і водій. Це радувало, особливо дивлячись на лодки забиті групами китайських туристів всіх в рятувальних жилетах. Тривалість щось близько 3-4 годин. За цей час відвідали острів де місцеві люди виробляють корицю. Там є спеціальний дідок який кожній групі туристів показує як з дерев’яної палки кориці видобувають кору, потім її сушать і продають. Дальше він плете шматок криші з листка пальми і робить мотузку з кокоса. Я спробував теж зробити кориці – цікаво і зовсім не складно. Ми тут купили на 1000 рупій кориці і ще якихось спецій.

Після цього острова попливли на інший де знаходився храм Будди і монах, який щось розказував на жахливій англійській, потім пов’язав мотузочки на руку і показав як залишити благодійну допомогу для храму. Тут ми залишили ще 1000 рупій.

Ще однією приємною зупинкою на цьому сафарі була  Fish farm де за 200 рупій з людини голодні рибки обкусують ваші ноги, з’їдаючи стару шкіру. Все як в SPA-салоні, тільки тут рибки розміром як невеликий окунь. Нам з Ксюхою ця процедура дуже сподобалась, було весело, особливо годувати їх ще додатковим кормом на який вони злітаються як піраньї на жертву. Тривалість процедури 10хв.

Це був останній пункт нашої екскурсії з гідом, після якого він пішов на автобус бо живе десь неподалік. Напередодні ми з ним і водієм домовились що водій завезе нас на південь де ми поселимось і проведемо наступні 4 дні. Відстань від Maduganga Lake до Mirissa де ми планували залишитись щось близько 75км. По дорозі туди водій завіз нас ще в місто Galle де знаходиться Galle Dutch Fort. Після прогулянки цим фортом і фотографування (водій нас з радістю теж пофотографував) ми ще заїхали пообідати в придорожню кафешку. Порція рису з овочами коштувала 650 рупій, але вона була такого розміру що можна спокійно ділити на 3-4 людини і всі наїдяться. Ну і після цього ми уже поїхали в Міріссу де водій допоміг знайти нам житло і зачекав доки ми поселимось. Ми домовились що через 4 дні він приїде по нас і завезе в аеропорт. Відстань до аеропорту близько 116км і ми домовились що за 10000 рупій водій в 3 години ночі нас забере і відвезе в аеропорт. Пізніше я перепитав у знайомої яка живе 3 місяці в Шрі Ланці і вана сказала що це нормальна ціна.

Підсумки перших 3 днів

До Азії треба трохи звикнути. Лівосторонній рух і безліч тук-туків на дорозі створюють справжній хаос і шум, оскільки всі користуються звуковими сигналами при будь-якому маневрі.

Для довідки і спрощення переведення рупій в знайому валюту: $1 = 150 рупій, 1грн = 5.8 рупій.

Потрібно детальніше планувати маршрут, вибирати що подивитись і де зупинятись. Для цього можна скористатись цим сайтом (знайшов його уже після приїзду додому) або цим. На них добре описані маршрути і що можна подивитись.

  Враження від Шрі Ланки. Частина 1. Наше знайомство з Азією розпочалось з чудової країни Шрі Лаки, яку називають Серцем Азії. Цю назву вона цілком заслуговує, хоча мені важко сперечатися, бо більше ніде в Азії я і не був.

[virtualdevkit]

Думки в голосину

Сидиш собі в повній самотності. Нікому не потрібен, нема з ким погуляти. Виходиш до балкону і спостерігаєш як люди гуляють одне з одним, стає ще сумніше. Потім взагалі набридає. Йдеш чіплятися до котів поки їм не набриднеш і вони не повтікають хто куди.

Повертаєшся назад до віртуального світу і час від часу з сумом спостерігаєш як ранок змінюється днем, день вечоріє, вечір перетворюється на ніч... І знову зустрічаєш ранок, єдиний час коли промені від сонця заглядають до тебе. Коли вся кімната стає красивою, світлою. Хоч щось приємне, саме цей момент, саме ця секунда... І думаєш про власний сум, що все чим ти можеш зараз займатися - серіали, ігри.

І єдина радість у віртуальних світах, я не кажу про ігри, я кажу зараз про віртуальні світи, в котрих нема рівнів чи ще чогось - це події. Наприклад, бачиш симпатичні бутси, проте самий потрібний та самий красивий колір лише продається у фатпаку. Фатпак коштує 750. Чи буду я витрачати таку кількість ліндів щоб купити всі кольори заради одного, бо креатор жаба, котра не хоче продавати окремо потрібний колір? Моя відповідь - ні. Просто знаходиш інші бутси, котрі в фатпаку коштують 399. Досить не круто коли дійсно необхідний дизайн вони пропонують за високу ціну, дописуючи що це "ексклюзивний" тип і якщо ти бажаєш його отримати, то витрачай величезну купу лінденів на інші кольори разом, котрі тобі взагалі не потрібні. Тобто, ти їми ніколи не будеш користуватися. Взагалі. Зовсім. Вони просто будуть збирати пил в інвентарі і на цьому все. Це реально досить шахрайська схема...

Тому реально що частина людей ніколи ні за що не витратить таку кількість лінденів щоб придбати один колір. Особливо коли в інших магазинах бувають акції, котрі дозволяють взагалі отримати фатпаки за 150 ліндів або за бонусні кошти, котрі дарує магазин.

[andotherstoriezzz]

знймств #1 Dzień dobry , то alma mater

...Мій універ то вселенська клоака світу десь в єбєнях Варшави. На фотках в неті все виглядало миліше. Маю таку підозру, шо все на фотках в неті то трохи миліше, ніж насправді воно є, та і весь Інет то така сама клоака, як мій універ, тільки створений десь в єбєнях Штатів. Якось сама доля послала мені знак з неба, про те, що не варто взагалі пхатись туди, але я не послухала, тому послала її . Так і кажу їй: «Та пішла ти, доля». Десь собі досі ходить. 

Перед поступленням мене жорстоко розвели на бабки. От маю я в своїй кармі якусь таку штуку – притягувати неприємності чи то просто в мене на лобі невидимим тільки для мене маркером, капсом написано: «Я ЛОХ», а знизу уточнення *бєзлахаіжизньплаха. Послана мною і на мене ж ображена доля, вирішила вдруге не втручатись. Тому, я активно тероризувала українського пана Льоню, "руку допомоги іноземцям" з мого майбутнього універу, аби втрутився він. Як потім виявилось, на фотках пан Льоня теж виглядає краще. А реклама Київстару про приємне спілкування то розвод століття, бо жере бабки за дзвінки закордон зі швидкістю світла. І пан Льоня, і Київстар, так і не повернули мені мої фінанси, зате обоє допомогли мені стати на крок ближче до своєї мрії – поступити в європейський універ, здобувати освіту європейського зразка, кататись по європейських дорогах і стати істинною європейкою в тій же ж загниваючій, як часто говорять самі європейці, Європі. 

Три! Цілих три роки я витратила на вселенську клоаку в єбєнях Варшави – мій універ, напханий майбутніми «а-ля» бізнесменами так щільно, що іноді не було чим дихати в коридорах. Цілком непогане місце, якщо, скажімо, ви зібрались купувати собі шубу, а не вибрали якусь конкретну. Женщіни в шубах зустрічають тебе і проводжають сигаретним димом. Женщіни в шубах смакують дієтичні салати в їдальнях. Женщіни в шубах підмальовують губи червоною помадою в вбиральнях. Такий собі універний культ шуби. Майже, як нашестя сарани в Західній Африці. Видно, що багато. Стереотипи? Ніяк ні. Волію виходити НЕ з принципу, яка шуба, така і женщіна, а з принципу, яка та женщіна без шуби. Там теж своїх нюансів багато. Касатка - то моя перша і єдина універна падруга, з кримінального і авторитетного міста БЦ, яка і в шубі, і без неї прекрасна. Принаймні, дружу я з нею з тої причини, шо вона одна з небагатьох, хто ту шубу здає в гардероб і не переживає. Дружити ми почали десь так з курсу другого, бо на своєму першому я не подавала ознак життя. Мені не хотілось. Цілком влаштовував диван, персикові стіни і запарений кипятком кус-кус. Пари в універі були особливо рідкісними, тому східна частина мене, на яку не світило сонце, потрохи покривалась пліснявою. І аж ніяк не тою «благородною» з «дор блю». Касатка не була схожою на інших женщін з мого універу, хоч і мала ту шубу. То так виглядало зі сторони, шо вона вчитись приїхала. Бо якось написала мені вечірній меседж в ВК, шо «намагається доторопать, які пункти надо писать, бо сама не може додуматься». В тому ми «как двє звєзди сквозь сіній мрак начєй» зійшлись. Спочатку то, звісно, обмежувалось створенням презентацій в ПаверПойнті, а потім наша дружба вийшла на новий левел – обсирання колишніх і їх теперішніх падруг (ойтавсітакроблять). В неї був особливо складний випадок, бо та теперішня в колишнього виявилась циганкою. Тому мій другий семестр на другому курсі був інтенсивно насичений всякими циганськими «лав сторі». Касатка справилась. Історії закінчились. А я не можу не похвалитись тим, що ми стали після того справжніми падружками, які або їдять морозиво в парку на лавочці і говорять про вічне, або виняться білим сухим до втрати памяті, все з тими ж розмовами про вічне. І як би сказала Касатка з авторитетного і кримінального БЦ: «Оце й усьо, але далі саме інтригующе, чуть не до сльоз». Наші поодинокі жіночі сльозинки з Касаткою за душевними розмовами, мабуть виявились надто солоними, тому і притягнули до нашого акваріуму рибу пакрупнєє. Хоча не так сльози, як наші проекти, консультації, здача заліків і перездачі. Шаркбой Київський то людина, з якою я навряд чи якось би «скєнтувалась» в інших кліматичних умовах. Надто він хитрожопенький, бо все з вище перечисленого ми робимо за нього. Хоча є в тій рибині і щось дуже мілашне. Я собі думаю, що якби Шаркбой був жещіною, то точно носив би шубу і то таку аж до самих п"яток, а може навіть і зі шлейфом, щоб ще й по землі волочився такий добрий кавалок шерсті. Як він сам каже: «трудна паказать сібя с лучшей сторони, єслі всє сторани адна лучше другой». З тим треба змиритись, то треба прийняти. Підкупило нас, такий суто жіночий «дабл тім» ще й те, що Шаркбой істинний оратор і дамскій угоднік. Фраза «дєвачькі цвєточькі, добрає утрєчька, харашо виглєдітє, как же я саскучілса за вамі, маі ж ви харошие», і навіть якщо ти спав три години, і навіть якщо прищами від солодкого повикидало, і навіть якщо голову не встиг помити зранку, і навіть якщо ми бачились буквально вчора – потрапляє в саму «десяточку». -Оооокееей, Шаркбой Київський, кажи шо вже знову треба від нас, - кажу йому я. -Да!Оце знову написать шось за тебе?, - підхоплює Касатка -Дєвачькі, прінцеси маі, нічєво нінада. Как же харашо, што ви у мєня єсть, - робить свій кампліман Шаркбой Київський, ну а ми терпеливо чекаємо на продовження, - А скажитє, пажалуйста, шо нам с етай баби, каторая рижая, нада дєлать била на сіводня? Такою тактикою Шаркбой користується вже три роки і доволі таки успішно. Саме так він став частиною нашої команди, яку ми ніжно звикли називати "акуливістули". А ми продовжуємо топитись, як галяретка на сонці від його кампліманів, отримувати іноді несподівані шоколадки, часом пити вино за його рахунок, а часто він просто проводжає нас з тяжкими валізами додому чи помагає в інших питання, де треба схитрожопити. Так і живемо в тому акваріумі. Мирно живемо, як рибки. І як би сказав Шаркбой Київський «Тваі радітєлі на хлєбзаводє случяйна нє работают? А то такую крошку патєрялі». Ніхто нікого не губив, але от з процесом випіканням хліба мені довелось якось познайомитись... Далі буде.

[virtualdevkit]

Про успіхи

У далекому минулому були люди, чиї слова мали для мене важливе значення. Колись від деяких людей, котрі в школі були відмінниками, та ще й геніями за моєю власною думкою, були дані такі слова: розвивайся. У тебе нема розвитку, тому розвивайся. Це вплинуло на мій подальший розвиток. В 3D, малюванні та інших шарах мистецтва... Мені хотілося розвиватися лише заради одного: заради можливості почути або прочитати від цих людей хоч щось приємне.

Мені хотілося їхньої уваги та думки. Хотілося хоч раз у житті отримати від них хоч щось приємне. Але цього не відбулося.

Коли я нагадував їм що вони круті та перераховував їхні найкращі якості - їм це подобалося. Але я ніколи не отримував від них підтримки навзаєм... Тому завжди було почуття що чогось мені не вистачає щоб отримати їхню прихильність. Кожного разу я прикладав безліч зусиль та потрапляв з-за цього до лікарні. Виснажував себе щоб зробити різні проекти, щоб зробити щось краще. Але кожного разу отримував негатив. Що мені потрібно розвиватися, розвиватися і взагалі не вистачає розвитку.

Досить не приємно було чути "мені потрібно було щоб ти інакше розвивався, щоб ти виглядав як я того хочу" коли витратив багато зусиль на свій саморозвиток. І не отримав приємних слів.

Сьогодні мені кажуть що потрібно заробляти на власних вміннях. Я не хочу. Мені не подобається така мета використання моїх навичок. Я не хочу заробляти на цьому кошти. Перестаньте дивитися на мене як на можливий гаманець з грошима. Подивіться на мене як на людину. В першу чергу, мені хотілося отримати визнання з боку певних людей, саме заради цього я розвивав свої здібності. Бажання купувати в віртуальних світах речі для аватара були на другому місці. Проте у мене взагалі нема жодного бажання та мети заробляти кошти на творчості.

Причина: НЕ ХОЧУ.

НЕ ХОЧУ - цих слів достатьно щоб цього не робити.

Будь ласка, почуйте мене.