«Різдвяний «павук» — традиційна прикраса оселі в Україні на різдвяні й новорічні свята виготовлена з соломи. Таких «павучків» вважають оберегом та символом Всесвіту. «Павуків» підвішували в хаті до центрального сволока на довгій волосині з конячого хвоста. Завдяки колообігу повітря — через вхідні двері та з палючої печі — великий «павук» разом з приправленими до нього близнюками повертався в різні боки».
Стефанія Капустинська, етнографиня з Івано-Франківська розповідає, що ця прикраса ще праукраїнська.
За народними уявленнями, павук вважається вісником добрих новин. А на Різдво найголовніша н��вина: народження Божого Сина. За християнськими легендами, саме павуки виткали новонародженому Синові Божому ковдрочку, аби Він не замерз в холодну ніч у вертепі. Божа Мати, накривши святе Дитятко, поблагословила працю павуків та сказала, що віднині ніхто не має права їх вбивати, бо павуки — Божі помічники. Донині люди у селах, знайшовши павука, не вбивають його, а разом з павутиною згрібають та виносять надвір. А якщо хтось спеціально нищить цих комах, то кажуть, що його оселю «обплутають» нещастя і хвороби». За давнішими уявленнями, ця прикраса символізує Всесвіт та рід.
За словами пані Стефанії, виготовляють різдвяних павуків лише із житньої та пшеничної соломи, яку збирають наприкінці липня. У цей час бадилинки тверді та не ламаються, а саме це треба для майбутніх виробів. Зрізані соломинки очищають від колосся та сортують за довжиною і діаметром. Уже перед самим виготовлення павуків соломинки проварюють та нарізають на шматочки-трубочки. При цьому треба стежити, аби жодна соломинка не переломилися навпіл, бо тоді, від роду хтось «відпаде». Соломинки для павука нанизують лише на білі нитки, аби увесь наступний рік життя було світле.
Знаменитий український дослідник Василь Скуратівський наводить повір’я про те, що павуки виткали світ. Це дозволяє припустити, що наші предки Павуком могли також називати сузір’я Геркулеса, що візуально схоже на павука. Це сузір'я розташоване на небі впритул до Чумацького шляху — Світового Дерева, яке, згідно з колядками, виникло раніше, ніж Земля, Сонце, Місяць, зірки.
Солом'яна геометрія, закладена в павукові, не має певних канонів. Шедевром вважають складний і багатогранний виріб, який творить гармонію форм і ліній.
Все ж у народі досі збереглися деякі повір’я, пов’язані з «павуком». Зокрема, якщо людина хвора, або ж коли жінка не вагітніє, то треба постояти під «павуком». Люди вірили, що «павуки» вбирають негативну енергетику і після Різдвяних свят їх спалювали.
Джерела: 1, 2, 3
п.с. у планах написати історію (чи фанфік) про павучків. Очікуйте)
УСІХ ВІТАЮ З НОВИМ РОКОМ! 🥳🤗🎄Нехай усім щастить в цей рік, щоб війна якомога швидше припинилася і щоб ми ПЕРЕМОГЛИ! Дай боже сил нашим ЗСУ, дякую вам за все, будь ласка, бережіть себе! ✊🤞Народ з вами, ми всіх відстоємо і допоможемо вам усім, щоб вам було легше захищати наші території. Дякую вам за ВСЕ! 🥹 Нехай цей рік Дракона (до речі, я в цей рік народився у 2000-му) стане для вас ПЕРЕМОГОЮ і для всіх нас! Слава Україні! Слава Героям! Слава нації! 🥰💙💛
У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й відбувалося зазвичай до березня. Усі язичницькі народи ознаменовували його службовими обрядами богам, урочистими приношеннями, а також забавами. Давні єгиптяни відзначали початок нового року святом відродження Осіріса. У Стародавній Греції народ і жерці, надягнувши на себе маски, влаштовували на вулицях ходу з піснями й танцями. Жінки на про́ханих вечорах ворожили.
В Україні саме у січні найбільше релігійних свят. Це пов'язано із новорічними обрядами і з тим, що взимку люди менше працювали коло землі[1].
Вітаю всіх з Новим 2024 Роком. 2024 рік - рік дракону. Цей рік починається з понеділку отже це чудова можливість почати життя з нового листа або ж почати займатися чимось новим. Його не бажано зустрічати у рожевих, білих та коричневих кольорах. Замість цих кольорів краще використати сині, червоні, зелені та фіолетові кольори.
Вечірні вогні зимової вулиці відбиваються у вікні автобуса, в яке Йонджун дивиться пустими втомленими очима. Сніг повільно опадає на асфальт, нагромаджуючись білим покривалом.
Хлопець вертається з вечірніх пар, з корпусу, що стоїть ген на іншому кінці міста. Йонджун переводить погляд на салон автобуса, напханий людьми так, ніби кілька в консервах. Важко зітхаючи, він розуміє, що наступна зупинка - його, тож потрібно буде попросити вийти буквально пів автобусу, аби випхатися з транспорту.
"І звідки стільки людей о цій порі" - з сумом думає хлопець.
Піднімається, перепрошує жіночку, що сидить поруч, і хапається за поручні, випадково зачіпаючи обличчя хлопця, який стоїть поруч, і зриваючи його тканинну маску з одного вуха.
- Ой, перепрошую, я не навмисно, - дещо вищим від здивування і сум'яття голосом промовляє Йонджун.
Незнайомець, чиє обличчя трохи закриває каптур худі, затуляє ніс вільною рукою, перевіряючи, чи не поюшила кров з носа, що зачепив Йонджун, знімає повністю маску, а потім піднімає погляд на хлопця.
Дихання Йонджуна немов завмирає.
Великі блискучі очі, м'які пухкі губи, щоки, що дещо припали рум'янцем від холоду... На якусь мить Йонджун забуває, що саме він зараз робить і де знаходиться, поки потерпілий не промовляє:
- Ні-ні, все в порядку, зачекайте, я вас випущу.
Очі, що сміються, м'який приємний голос...
- Мгм, - бурмоче Йонджун і відводить погляд.
Пасажири з задньої площадки автобуса невдоволено виходять на засніжену вулицю, випускаючи Йонджуна і кількох чоловіків. Разом з пасажирами виходить і той хлопець.
Йонджун ще раз піднімає на нього погляд, але змушений відійти від автобуса, щоб дати сісти в транспорт іншим людям.
Цілу дорогу додому він думає лише про незнайомця, і його осяює, що той йому усміхнувся, коли Йонджун кинув на нього погляд, як виходив.
Усміхнувся.
--------------------------------------------
Ніч Нового Року. У центрі міста височить величезна штучна ялинка, біля якої зібрались купки людей. Йонджун разом зі своєю групою стоїть біля невеликого столика, розливаючи вино у паперові стаканчики.
З повним стаканчиком алкоголю, Йонджун повертається до свого друга, але раптом зачіпає когось плечем. Вино розлива��ться на сніг під ногами і трохи на темну куртку незнайомця. Йонджун цикає собі під ніс і готується вибачитись, але слова так і не злітають з його вуст.
Це хлопець з автобусу.
У чорному пальті, з-під якого визирає каптур сірого худі. Рожеві вуха і щоки, ті самі повні губи.
- Перепрошую, я думав, що швидко пройду повз натовп, та не вийшло.., - каже хлопець. Він шумно видихає та обтряхує свою куртку.
Йонджун важко ковтає комок в горлі:
- Часом не пам'ятаєте мене?
Хлопець здивовано піднімає одну брову, але в наступну мить дзвінко сміється.
- Ахахах, точно! Ви ледь не розбили мені ніс!
- Ага...
"Він мене пам'ятає!" - лише і дзвинить в думках Йонджуна.
- Може, краще на ти? Мене звати Субін, а тебе?
Раптом до Йонджуна проштовхується його одногрупник:
- Йонджун, ми йдемо за пивом, ти з нами?
- Ні, я до вас пізніше приєднаюсь, - відповідає Йонджун, не відводячи погляду від Субіна.
Можливо, приєднається, може й ні. Адже лапатий сніг довкола, що притрушує волосся Субіна, його усміхнене обличчя і м'який солодкий голос - це все, про що зараз може думати Йонджун.