#випускний

[1opto]

Червоноградський ліцей випускний і останній дзвоник 2023

[tternyna]

[gwenllianwales]

На баштані

От, знаєте, коли йдеться про фанфіки по укрліт, то виявляється, що це не дуже й популярна річ. Тобто, людям це ніби цікаво, а ніби популярні (+сучасні) фадоми все одно завжди збирають більше кудосів, коментарів і тд. Але...

Колись давно Нестайко написав "Тореадорів з Васюківки". Потім переробив їх, здебільшого видаливши ідеологічні наративи. І все. Ця книга одна з найпопулярніших в укрдитліт. І я теж дуже люблю її. Та й ніхто не напише за мене роботи по Тореадорах.

Отже, "На баштані". Ця історія про Яву та Павлушу, які от-от перейдуть у випускний клас. Історія про тих, хто назавжди прощається з вірним другом і з... дитинством.

До речі, у мене є ще три роботи по цій книзі.

Будь ласка, не забувайте про фідбек, якщо читаєте. Спасибі!

[meowluox]

невже я реально почуваюсь настільки старою якщо розповідаючи про шкільні роки кажу "в юності"..

до речі зараз згадую і пишаюсь тим що не вважаю цей час прям супер мега ультра золотим тільки через те що він уже минув. я чітко пам'ятаю що страждала чітко пам'ятаю наскільки було важко з людьми навіть якщо у навчанні я була першою.

проте... я дуже вдячна. всім і кожному дуже-дуже.

я вдячна.

і згадую з теплом.

я хотіла б подякувати своїй подрузі за те що ми сиділи разом усю середню і ту частину старшої школи яку я ще вчилася вдома. ми тоді вперше всерйоз виступили проти заборон класної керівнички пересаджуватись бо вона розсадила нас із хлопцями які у подальшому стали співучасниками нашого маленького злочину.

дуже хочу подякувати ще одній подрузі за те що підтримала мене коли я вперше загорілась бажанням почати грати у волейбол. впевнена вона теж вдячна мені за те що я затягнула її в нашу команду.

я вдячна.

і мені трохи шкода що я не мала можливості зустріти випускний світанок з усіма тими людьми з якими ми зростали разом цілих десять років пліч-о-пліч.

я вдячна.

просто за досвід. за спогади. навіть за перешкоди і конфлікти.

за те що ті люди існували в моїй реальності.

якщо суджено ми зустрінемося знову.

хєхєх вони мене точно не впізнають я занадто сексі порівняно зі шкільними роками.💋🍬 перш за все внутрішньо звичайно а потім усе інше.

можливо я б прийшла на зустріч випускників. але все ще гризе старе неприємне відчуття що я не маю права приходити. я поїхала нікому нічого не сказавши але так було треба.

іноді я шкодую чого приховувати.

це досі ранить.

вдих але це ж неважливо. я все одно мала обрати саме цей шлях.

[valyalya]

Відбула випускний брата, наробили фотографій

[haileensy]

вчора пішла з подругою по магазинах, щоб обрати їй плаття на випускний

в результаті, купили мені комбінезон і дві сукні

бля

[not4yourmind]

Щось останнім часом залип на Ziferblat.

По життю все наче й стабільно, але не прямо, щоб дуже добре. Є проблеми в стосунках, є проблеми з менталочкою, які тягнуться вже дуже давно.

Стосунки на «паузі». Спочатку це здавалось мені хорошою ідеєю... Хоча, ні. Не так. Я раніше не розглядав взагалі концепцію «паузи» в стосунках, як щось здорове. В моєму розумінні це скоріше «репетиція» перед розлученням. Але потім, після тривалих дискусій та аргументацій, я дійшов, що, можливо, моїй (поки що?) Аліні це потрібно і вирішив погодитись. Але я був не дуже розумним, коли не визначив всі умови паузи задокументовано. Тому, деякі лишились в повітрі, а тому навряд є настільки важливими. Загалом, я повернувся до концепції «репетиції» і скоріше готую себе морально до всіх можливих сценаріїв. Мені буде дуже шкода втрачати цю людину, проте я все ж її люблю і, якщо відкидати всі-всі негативно-позитивні емоції,  в глибині душі я постараюсь пройти усі етапи гідно та з повагою як не до себе, то до спогадів, які в мене залишаться.

Що я в цілому планую робити? Якщо чесно не знаю. Буквально всі опитувальники, форуми та люди кажуть, що в мене серйозні проблеми з головою. І я насправді хочу їх чути, але в голові дуже часто виникають думки, що можливо це не правда. В тому плані, що є ймовірність, що я «підсвідомо» маніпулюю оточуючими і насправді є досить аб’юзивним партнером та й взагалі людиною. Не знаю. Складно це. Буквально всі рекомендують звернутись за допомогою, яка є досить таки вартісною: не менш 800-900 грн за сеанс, яких може бути чимало. Та й ще медичне лікування може влетіти в копійку, в разі чого. Не думаю, що я це все стяну на даному етапі. В тому плані, що гроші я заробити можу та й в мене є певні збереження. Але чи буде з того сенс, якщо насправді в мене немає проблем і це все маніпуляція мене та способи привернути увагу?

Про привернути увагу. Рефлексія протягом цих двох днів дала мені чітке розуміння, що більшість свого життя я був ніби запасна батарейка. Це звучить дуже пафосно, але дуже чітко демонструє моє життя. Буває в пульт потрібно 3 батарейки, а в магазині є лише комплекти з 4. Ти береш його, заряджаєш пристрій, а одна батарейка десь там лежить. Ти знаєш, що вона є. Але одразу не згадаєш де. Вона - запасна.

Так і я. І це тягнеться ще зі школи: в мене була «компанія» з першого класу. Дуже часто я відчував себе там зайвим. В тому плані, що всі троє людей з тієї компанії дружили не тільки в школі, а й в позашкільний час. Вони грали у футбол, ходили один до одного в гості і тд. Мене ніколи не кликали. Навіть в школі відчувалось так, ніби це я з ними дружу, а не навпаки. Потім компанія змінилась, почався 10-11 клас. Принципи трохи також змінились: єдина зв’язною став алкоголь та історії, які з ним пов’язані. Я насправді взагалі не люблю пити. Мені не подобається смак міцних напоїв і не дуже подобається ефект. Але іншого в мене не було. Я хотів відчувати себе потрібним, а тому був готовий навіть на таке.

Потім купа проблем з випуском. Дівчина, яка мала йти зі мною на імпровізований випускний бал сказала, що я огидний урод і ніхто мене ніколи не захоче, що в цілому підтвердило мої потаємні думки. Це було дуже складно, хоч я зараз і розглядаю це як поштовх. Після того моменту я дуже сильно змінився. Почав вдягатись так, як хотілось мені. Слухав музику таку, як хотілось мені. Відростив довге волосся і воно мені личить краще, ніж коротке. Хоч і все ще не ідеально. Це, звичайно, стало дуже негативним досвідом в моєму житті, проте це був поштовх довести собі, комусь ще, що я можу жити в гармонії з собою і мені більше ніхто не потрібен. Звичайно, були спроби завести якесь спілкування, проте це не настільки важливо було. Головне було в гармонії. Я відчував себе впевненим та собою. Отаким от мовчазним одинаком. Я пізнавав свою «нірвану». Не вистачало мені лише людини, яка б прийняла мою любов та турботу такою, якою б вона була. Людина знайшлась, але зараз не про це.

Посил в тому, що все життя я намагався не бути запасним, а самодостатнім, бо це відчуття «запасу» в мене лякає ще з самого дитинства. Звичайно, це лише власні спроби зрозуміти що взагалі коїться. Якщо відкидати весь пафос, я виню себе у всьому: від того, що зіпсував стосунки до того, що не заслуговую бути НЕ запасом. І що зробить психолог? Він лише скаже, який я класний і що насправді мені потрібно розкривати свої сильні сторони. Він ж не скаже, що я маніпулятивний аб’юзер. Бо я більше йому не заплачу, як клієнт. Принаймні, мені здається, що психотерапія працює саме таке.

Я вчусь знову жити в гармонії з собою. Звичайно, ще трохи зриваюсь, але пообіцяв собі, що з свого боку буду дотримуватись усіх домовленостей в повній мірі. Все таки, я завжди вважав себе чесною людиною слова.

З хорошого: починаю оговтуватись. Насправді, можливо лишитись самому не таке вже й погане вирішення ситуації. Так, я перестану знову довіряти людям на дуже багато років. Та й чомусь впевнений, що тривалих стосунків більше в мене не буде. Але життя продовжується. Сьогодні мені в рекомендаціях вибився якийсь івент. Можливо сходжу. Єдине лякає те, що місце проведення дуже далеко. Та й можливо настільки інтерактивні «Ігри для еліти» (назва івенту) можуть лише зробити гірше.

Замовив собі недорогий подарунок, бо вичитав, що потрібно рефлексувати та виконувати свої бажання. Було не погано, але відчувається прихована провина за те, що я його не заслужив, зруйнував, знищив стосунки і турбується про себе. А ще зробив вчора дуже багато різної роботи. Зовсім трохи поговорив про ситуацію з рідними. Я не розповідаю всіх деталей, бо це виключно особисті справи. Але якось... В мене немає більше кому розповісти. Хотілось би мати якусь таку людину, кому без відчуття провини можу розповісти хоч частину всього, що я переживаю. Батьки та брат не підходять, бо вони не є об’єктивними. Та й враження, що це буде маніпуляція. Загалом максимальна каша в голові, яка варіюється від того, що можливо я не найгірша людина в світі до того, що насправді найгірша - маніпулятивна та аб’юзивна, яка потребує лише того, щоб її жаліли та в дупку цілували. Отаке.

По планах - з усіх сил тримати себе в руках та демонструвати не таку велику кількість унивання. В першу чергу потрібно знайти те, що приноситиме мені позитивні емоції. Раніше це була Аліна, гра та ще ряд дрібничок, які були так чи інакше підв’язані до моєї партнерки. А зараз гра вже взагалі не вставляє. Ніколи не думав, що цей момент настане, але шляхи буремні. Треба думати та шукати.  Думати, працювати і шукати. Життя не зупиняється, потрібно повертатись до відголосків себе та існувати на одинці з собою.

От наче й написав і легше стало. Враження, ніби поговорив з кимось.

[ualiya]

Мені сьогодні снилось, що я знову була в 11 класі і в мене був випускний. Дівчата були в сукнях і у всіх були неголені ноги. І це було настільки реально, що я аж повірила, що ми нарешті живемо в світі, де ніхто не нав'язує жінці гоління як гігієну. І ніхто не бачить ніякої проблеми у волоссі на ногах, на тілі загалом.

[ukr-au-ideas]

Літні ідеї для фіків

У А є кондиціонер, а Б мають нав'язливих сусідів, що постійно заходять “охолонути”

Всі герої працюють на пляжі

А працює у літньому кіоску з туристичними сувенірами, Б заходить через день і купує кулон (магніт, чашку тощо) з різними іменами. А стає цікаво, що ж робить Б

Офіс — АВ, але всі колеги або у відпустці, або працюють з дому, і саме в офісі тільки одна пара

А робить красивий замок на пляжі (самі чи з племінниками/малими кузенами), Б випадково руйнує цей замок

А обирає одяг для плавання, Б продавці, що допомагають їм підібрати щось привабливе

Випускний, всі герої випускники

Весь ЖК чи вулиця приватного сектору організовують літню вечірку з барбекю

Випускний, всі герої вчителі і адміністрація школи

Літній тімбілдінг/корпоративна вечірка у приватному будинку з басейном

Всі герої працюють у дитячому літньому таборі — АВ (бонус бали: це якийсь специфічний табір: музичний, математичний, театральний)

Герої працюють в кафе-морозиво чи стійці морозива

Знайомляться, коли А вирішує скупатися голим у морі, а Б лякається побачивши “морське чудовисько” біля берега

А працює рятувальниками у місцевому басейну, Б хочуть з ними познайомитися і прикидаються, що тонуть

Герої — діти, що відпочивають у літньому таборі

Всі герої працюють в крутому (чи не дуже) аквапарку

Знайомляться на музичному фестивалі

А запрошує Б на перше побачення у кінотеатр під відкритим небом

А навчає Б плавати, серфінгу, дайвингу, все разом чи щось одне на ваш вибір

Йдуть зустрічати схід сонця разом

Компанія друзів, що їдуть разом на море

[feyapyva15]

Коли я вчора йшов на випускний була їбейша злива з градом і блискавками. Але лише я прийшов наскрізь мокрий, мені було трохи образливо через це. 😔

[loftysmb]

Людям треба бути більш чіл. І вміти вчасно завалити пиздак, але то я забагато хочу вже.

От бачила відео, де небінарна персона показували костюм до випускного. Відео було не дуже хорошої якості і людина була звичайною. Перше що я подумала це те, як прикольно, що щось таке як випускний взагалі є. Особисто я на свій не ходила, але знаю знайомих, які дуже його чекали і гарно провели час. Типу блін, дивишся відео, людина радіє. Хороша ж річ?

Нє, ніхуя. Їх обісрали і за гендерну ідентифікацію, і за зовнішній вигляд. І типу в мене такі речі завжди викликають повне нерозуміння. Ну напишеш ти лайно іншій людині, припустимо вона засмутиться. Але в твоєму житті нічого хорошого від цього не додасться. Навіть якщо нема чого хорошого написати, або не розумієш ти "моду" на гендер і орієнтацію, то пройди повз і не всирай собі і іншій людині настрій. Нє, це так не працює.

І це така дика штука. Тобто це немає ніякого сенсу з перспективи того, що люди пишуть гидотні коментарі просто аби самоствердитись. Таке самоствердження зазвича�� вертається бумерангом і хтось, хто, наприклад, фетшеймить інших, з часом починає фетшеймити себе.

Їй богу не розумію цих приколів. Особливо коли питання стосується тем типу абортів, бодіпозитиву, орієнтації і т.п.

[kuvshnka]

Я сьогодні на сім мала прийти з мамою на роботу і накрутити одну жінку на випускний, а вона запізнилася. Половину я зробила і вона поїхала фарбуватися, тепер чекаю коли потрібно доробити і бігти на практику

[romashkovepole]

І

З чого зазвичай починається оповідь про найкрутішого злодія всіх часів? З його дитинства? Чи з найгіршого вчинку? Чи може з його смерті? Не знаю хто там з чого починає та я почну спочатку.

Я просто існував у цьому всесвіті, просто жив, просто ходив до школи, просто сварився з батьками, потім просто закохувався і так далі і тому подібне. Але найголовніше – я все своє життя боровся за справедливість. Боровся зі злом. Так, так, ви не очулися. Колись я не був таким… таким моторошним.

Це «колись» було настільки давно, що навіть й не пригадати коли.

Був теплий весняний день. Передостанній день перед випускним. Ми з однокласниками сиділи на газоні у дворі школи та все ніяк не могли дійти спільної думки про тематику завтрашнього дня.

— Ми маємо прийти всі в чорному! – Алекс хлопнула ладонями по землі, виражаючи своє невдоволення іншими ідеями.

— Це нудно, - Макс закотив очі, - Алекс, ти взагалі розумієш, що кожен рік кожна клята група випускників приходить у чорному?

— У тому й сенс! Тра-ди-ці-ї!

— Які в біса традиції? Школа існує нещасних 5 років, ніяких традицій та правил тут ще не сформовано. Але! – викрикнув Макс, різко підірвавшись на ноги, - Ми маємо все змінити! Ми перші впровадимо традиції для випускників!

Всі гуртом закричали «Так!» та загомоніли. Я сидів поряд та посміхався, не вступаючи у непотрібну дискусію. Всім просто треба було зрозуміти, що сенс не у тому, що ми маємо стати кращі за когось чи вигадати щось нове, сенс у тому, щоб зробити це разом. Востаннє зробити щось всім класом.

Мені, як старості, необхідно було лише зберігти здоровий глузд у вигаданій ними ідеї:

— Не забувайте, будь ласка, що ми маємо погодити нашу ідею з «Б» класом.

Всі різко змовкли та потупили лиця у землю.

— Дайн, якого хріна ти все псуєш? – в мене полетів зошит від хлопця навпроти.

Зошит звісно не долетів до мене, дякуючи законам фізики, а шмякнувся посеред нашого кола.

— Я лише хочу вам нагадати, що ми маємо враховувати й думку паралелі, бо це наш спільний флешмоб. Розумію, що відносини між нами не дуже, але можна хоча б спробувати знайти спільну мову. Я впевнений, що у нас все вийде!

Позаду почулися саркастичні оплески. Хтось наближався.

— Так-так-так. Мені тут пташка принесла, що ви щось цікавеньке обговорюєте. Невже випускний? Та без мене?

Мені не було потреби обертатись, щоб зрозуміти хто стояв позаду мене.

Староста «Б» класу – Адріан Хеліксбер. У школі його звали «шалений пес», бо терпінням та взагалі комунікативними здібностями він не володів. Такий собі задира всіх задир.

Я швидко повернувся до нього, все ще сидячи у позі лотоса, та посміхнувся своєю найкращою усмішкою, яку мав в запасі для найважливіших переговорів:

— Адріан? Радий тебе бачити! А ми ось якраз теревенимо про наряди на завтра. Ми думаємо, що буде класно зробити щось нове та неординарне. Щось таке, чого не робив ще ніхто. Нас всіх мають запам’ятати назавжди та майбутні покоління зможуть брати з нас приклад. Що ви про це думаєте? Гарна ж ідея. Хіба ні?

Він глянув на мене згори вниз, ніби я комаха, яка надокучливо заважає йому пройти:

— Кажеш так, ніби нас має цікавити ваша думка. Виродки срані.

Повисла напружена тиша. Я розумів, що зараз у кожного з моїх однокласників перехопило дихання від цього моторошного тону, але треба було вирулити ситуацію у краще русло.

— Дуже гарний жарт, дуже, - я росхохотався. Зі сторони могло здатись певне, що сміх цей був вижатий та взагалі спільного зі сміхом нічого не мав. Таке собі, нервовий хохіт. Та я чесно намагався видавити з себе всю щирість, на яку був спроможній. – Хіба ми не приятелі? Ми ж маємо…

Договорити мені не дав носок берців, який зустрівся з моєю лівою щелепою. Я відлетів на півметри від місця, де сидів, та впав лицем у зелену запашну траву.

— Ніякі ми не приятелі, клята ж ти погань. Не смій взагалі таке на людях казати, - Адріан ближче до мене не підходив, а направлявся у середину нашого кола під супровід 11 наляканих очей. – Ви, виродки, взагалі не маєте права на це свято та цей їбаний флешмоб! Ясно вам?!

Тиша. Мертва тиша. Я знав, що жоден з них не буде сперечатись з Хеліксбером. Та це лише додавало масла у вогонь.

— Чому я не чую відповіді? Вам соромно? Вам має бути соромно! Ви не маєте права тут бути!

І знову тиша.

— Адріан, - я мав це зробити, мав відволікти його, бо всі інші боялися його більше смерті, - не думаю, що зараз гарний час для цієї розмови. Може досить?

Він навіть й вухом не повів.

—Знаєте, в мене є ідея щодо випускного флешмобу, - хлопець різко перевів тему та почав ходити по колу, оглядаючи згори кожного з наших. – Ви можете зробити дещо таке, щоб вас всі запам’ятали… Ні! Ви маєте це зробити!

На секунду мені навіть здалося, що ми нарешті дійшли якоїсь спільної мови, і він просто відступиться. Та це була поспішна думка, бо у наступну секунду носок його берців влетів у лице Алекс. Дівчина відкинулась назад та прикрила лице руками. Через ще півсекунди крізь її пальці потекла кров. Наступним був Макс, якому повезло менше. Він отримав удар у ніс. Почувся характерний хруст.

Я просто сидів та не міг второпати що в біса коїться. Не розумів чи то страх охопив моє тіло чи несподіваність. Але підвестись я не міг. Не міг навість закричати чи побігти, покликати на поміч. Просто нікчемно сидів та дивився на те, як клятий «шалений пес» з кожною секундою все більше і більше зневічує моїх друзів.

І тоді в голові промайнула думка «от би було чудово якби його мозок вщент розлетівся по цьому клятому дворі».

Так і сталося.

Все навколо завмерло.

Його голова просто лопнула, як повітряна кулька, та кусочки його мозку розлетілися навколо та  усипали шкільний двір багряними хлоп’ями, ніби перший сніг.

Повертаючись до сьогодення, так, можу сказати, що це був найтупіший випадок у історії отримання суперздібностей.  Тобто ну ви вдумайтесь, все через клятий флешмоб! Хоча дійсно проблема була не лише в цьому. Адріан скоріше нас ненавидів не за це. Проблема полягала у кожному з нас. Наш клас називали «дітьми індіго», хоча це й було трохи звеличено, ніж було насправді. Ми просто всі були трохи розумніші за своїх одноліток та й все.

У той час, як інші діти потрапляли у 5 клас у віці 10-12 років, у нашому «І» класі діти мали вік 4-5 років.

Ми всі були різні і в той же час однакові.

Наприклад, Макс вмів рахувати будь-які числа у голові. Загадай йому приклад по типу «(1784+8743)-645*745» та він через секунд 10 вже дасть тобі правильну відповідь. А ти ще 2 хвилини витратиш на звірку його данних та рішення від калькулятора. Це стосувалось не лише таких прикладів із розряду «додай те, відмінусуй оце, а тепер поділи на це», Макс міг вирішити будь-яку математичну задачу.

Алеск мала неймовірну пам’ять. Іноді здавалося, що мозок її не мав меж. Вона запам’товувала будь-які дрібниці. Наш персональний Шерлок.Щодо мене, то… Я не знаю, чому тут опинився. В мене не було суперздібностей чи унікальних навичок. Я навіть не мав таланту у чомусь. Але склалося так, що назначили мене старостою цих мегамозків.

[redpineapple7]

Це був чудовий вечір. Хоч зранку й було спекотно, зараз усередині університету було прохолодно й людно. Випускний все-таки.

Ніл дивився на знайомі обличчя й підсвідомо почав посміхатись. Ось Нікі затягнув Мета в дивний танець й вони голосно сміються. Там Рене, Елі та Ден танцюють разом. Кевін наливає собі пунш розмовляючи з Робін, якщо вони не говорять про ексі, то він точно розповідає щось про свої останні вивчення в історії, Аарон танцює з Кетлін якомога далі від усіх, хоча це більше схоже на обійми, аніж танок.

Ніл дивився на них, а в голові закралась одна думка, від якої став ком в горлі.

"Вони підуть".

Цього дня дівчата випустились й підуть своїми шляхами. Елі хотіла відкрити свою лінію одягу, Ден запросили в одну з гарних команд, а Рене поїде допомогти людям.

Коли вони побачаться ще раз? Чи зберуться вони знову? Кутику губ опустились й він більше не міг посміхатись.

Ніл запхав ці думки якомога далі й притримав їх до наступного зриву. Відчувши на собі погляд він подивився на Дрю. Обличчям розповзлась втомлена посмішка.

- Про що б ти не думав, забудь.

- Намагаюсь. - Ніл перевів погляд й подивився на посмішки дівчат.

Буде важко. Він так звик. Походи в магазини з Елі, макіяж коли потрібно, чи щоб просто здивувати "його" хлопчика. Рене також не буде, з її заспокійливою присутністю. Ніхто більше не буде одним поглядом засуджувати команду настільки що ті припиняли свої сварки. Просмотри кіно з Ден та Метом.

Мет, Ніл перевів погляд на Мета й зрозумів що той також скоро піде, разом з Кевіном, який саме зараз незвично для себе голосно сміявся.

А потім… потім піде Ендрю.

Ніл здригнувся й подивився на Ендрю той все ще дивився на Ніла.

- Пішли - сказав він.

- Що? - перепитав Ніл. - Куди?

Музика змінилась на повільну й Ендрю простягнув руку рудому.

- Пішли потанцюємо.

Ніл ковтнув новий ком в горлі й вклав свою руку в долоню Ендрю. - Так.

Можливо потім буде боляче. Тоді коли в наступному році він не зможе зайти до Елісон. Тоді коли Ден не скуйовдить йому волосся після тренувань, а Рене не буде поруч на зборах команди. Можливо коли піде Мет Ніл втратить брата, а коли піде Кевін він втратить найліпшого друга. Але це не назавжди.

Елісон буде дзвонити й скаржитись на бовдурів з якими вона працює, Бен буде приїздити до Мета, а потім дзвонити, щоб розповісти про свої успіхи в команді. Й звичайно всі вони будуть дивитись її матчі, можливо навіть з'їздять на деякі. Мет й далі буде відправляти йому нові пісні й розповідати про нові фільми які їм потрібно побачити. А Кевін обов'язково подзвонить Нілу після кожного матча, щоб висловити все що він думає про їхню гру. Нікі буде посилати по сто повідомлень в день, а Дрю.

Дрю який зараз міцно стискає його руку, тримає за талію й ніжно малює круги великим пальцем, що ледь відчувається через костюм, буде поруч. Можливо він буде приїжджати раз в місяць, можливо Нілу доведеться познайомитися з технологіями й освоїти Скайп про який розповідає Нікі.

Ніл розсміявся від цієї думки й заховав посмішку в плече Ендрю.

- Добре?

- Так. - видихнув Ніл. - Добре.

- Ніл! - гукнула Елісон коли пісня закінчилась. - Міньярд, я вкраду твого хлопця на одну пісню.

- Так. - сказав той та дивився вслід сповнений радощів Елісон й посміхаючомусь Нілу.

- Добре. - пробурмотів Ендрю й пішов на своє місце.

[paularamari]

[Воронятко]

Назва: Воронятко Автор: Паула Рамарі Перекладач: Stacywolfy228 Фанхата: оріджинал Рейтинг: R Розмір: міді [ЗАВЕРШЕНО] Жанри: слеш, міське фентезі, містика, ангст, драма, детектив, романтика Анотація: Випускний клас добігає кінця. Денис працює після школи, щоб заощадити хоч якісь кошти, Олексій — сидить над підручниками, сподіваючись добре скласти екзамени та пройти на бюджет до КПІ, а Ярослава… Ярослава намагається не згинути у шлюбі, про який мріяла все своє свідоме життя. Вони сподіваються пережити травень. Травень, що може змінити все. Посилання: Ао3, Аркуш