#польська | Explore Tumblr Posts and Blogs

bez-nichoho · 1 year

Text

Резиденція. День 14. Фінал

Останнього дня я вранці вирушив до Наревки. Слід було відправити лист, який я писав у попередні вечори. Колись я листувався чимало. Мабуть, найдовше з дівчинкою із півдня, яка доволі неоднозначно (м'яко кажучи) сприйняла факт окупації свого міста рснею. І тепер вона десь в рашці, здається. Я не знаю, яка за цим стоїть історія. Можливо, якась драма абощо, як це буває на війні. Але у мене нема ресурсу виправдовувати її, думаючи, мовляв, може довелось абощо. Попутного вітру, як то кажуть. Але мова не про це. Власне я читав не одне листування: Пауля Целана та Інґеборґ Бахман, Віслави Шимборської та Корнеля Філіповича, листи Франца Кафки та інших. Усі ці (та інші) письменники й письменниці часто мандрували. І часто надсилали листи з місць, де тимчасово перебували. Погодьтесь, є у цьому певна романтика. Я вирішив зробити так само. Взяв велосипед і подався на пошту. Дорогою заїжджав на місця, які полюбив у попередні дні. Скажімо, підтоплений луг, на якому я мав одну з перших ближчих зустрічей із зубрами.

Або неймовірно атмосферний кірхут. Перші мої відвідини цієї місцини були сірої днини під захмареним небом. Другі — у теплуватому весняному сонці, яке вилізло на небо за ті майже 10 хвилин, поки я добирався від лугу до кірхута.

Доїхав до пошти. Надіслав лист. Сподіваюсь, він знайде свою одержувачку. А я опісля подався на інші цвинтарі. Один — кладовище часів Першої світової, яке мене розчарувало. На тихій поляні в лісі побіля села лежить 11 надгробків — російським в'язням німецьких таборів, які тут були в часі Великої війни. Відновлені поховання без імен з простими металевими хрестами. Розчарування. Зате галявина біля нього прекрасна. Із дубами й вуликами. (фото з різницею у 180 градусів)

Із військового цвинтаря я подався на католицький. У Наревці є старе-старе католицьке кладовище. Там уже нікого не ховають. А на кількох сотнях квадратних метрів зосталось зовсім небагато надгробків. Десь із 20 може назбирається. А написи збереглись взагалі на одиницях. Якби не мур і цвинтарна брама з хрестом, то можна було би подумати, що це парк.

Я люблю цвинтарі. Особливо старі. Там тихо і добре. А ще цвинтарі — це німі оповідачі історії та історій. Бо прочитати на надгробках можна чимало, читаючи поміж рядків. Цвинтарі показують, від чого вмирали люди, як часто, як густо. Цвинтарі показують, як люди жили, як думали, що любили — це видно навіть не лише написах, а й по формах та розмірах надгробків. Іншими словами, цвинтар можне розповісти дуже і дуже багато. Треба лише навчитись з ним розумітись. Але якщо на ньому більше дерев, ніж надгробків, то дізнаєшся небагато. Зате на деяких із цих дерев — якщо вони впали і розкололись, а їй ще й розрізали пізніше, можна полежати. Чом би й ні. Полежати і посвітити потертими підошвами своїх мартінсів, які пройшли зі мною крізь роки і всякі-різні пригоди. І для яких цей день резиденції також виявився останнім. Останнім з усіх днів. Бо я порвав їх в лісі ще раніше. І вирішив, що не повезу в Україну. Тому після повернення я розрізав їх ножем. Частину викинув, частину забрав (із шматків якісного взуття я роблю гаманці або щось подібне. Зроблю і з них. Так ці черевики матимуть нове життя). А лежати на розколотому дереві дуже добре.

Після католицького цвинтаря я подався до будинку. Слід було пообідати і зібратись на подію. Того дня у нас була підсумкова зустріч у Наревці, де ми розповідали про те, як нам жилось на резиденції і як працювалось.

Приїхавши до будин��у й пообідавши, я ще встиг імпровізовано зняти свого роду відпоезію: записав читання двох своїх колег по резиденції: білоруського та польського поетів. Що з цього вийде — побачимо.

Після обіду приїхала одна з модераторок події, прекрасна польська перекладачка, яка ще й була моєю сусідкою у тому крилі будинку, де я всю резиденцію прожив сам. Ми всі посиділи з нею, поговорили, а потім і настав час збиратись на подію. Невдовзі приїхав другий модератор — професор Варшавського університету й германіст. Ми позбирались й подались їхніми автами до галереї.

Галерея не надто особлива. Дві зали із картинами, які малювали художники під час інших резиденцій. В основному пуща й місцевий колорит. Але ось в третій залі краса — чудесна місцева вишивка гладдю. Дуже вона красива. Особливо на чорному тлі. У цій залі у нас і відбувалась подія.

Все виглядало серйозно, так (принагідна дяка за фото Олені з Ха). Прийшло трохи людей (місцеві не надто заангажовані в культурне життя) — якраз, аби зала була повною, але без дискомфорту. Ми трохи говорили, трохи читали і свої тексти і те, що зробили в часі резиденції. Я прочитав один перекладений вірш польською та укранською. Лиш один, бо їх ще треба редагувати. Не хотів більше. Натомість читав свої вірші з воєнного часу, перекладені на польську однією чудесною перекладачкою, яка дуже підтримує Україну не перший рік. Про підтримку говорилось чимало. Подякував Польщі й полякам за ту підтримку, яку ми отримуємо від них. Вони подякували за нашу силу й витримку, за тримання оборони. Добре, коли є порозуміння. Я ж кажу: у поляків нема проблем із розумінням того, яким непотребом є рсня. І це добре.

Опісля мав бути почастунок. Він власне й був — вино, легкі закуски. Як то завше буває на подіях чи виставках, такий суто галерейний формат. Але за якусь мить місцеві жінки починають носити на столи їжу. І через 15 хвилин зала, де ми проводили подію, нагадує сільське весілля. Нас припрошують сідати, а ми не сміємо відмовити їхній шаленій гостинності й докладеним зусиллям. Своєму почуттю голоду, правду кажучи, теж.

Повні столи місцевих страв. Я не пригадую, як вони називаються, але було смачно. М'ясо у різних варіаціях, страви із овочів, смачнючий пиріг із картоплі, який місцеві звуть бабкою, ще всякі наїдки, різна випічка (пляцки, йо) і те ж вино. Ціла тобі забава! Але до таких посиденькок мені насправді бракувало горілки. Горілки я не люблю взагалі-то, але вона б не баламутила колорит, який створили ці чудові жінки, як це робило вино. Самогон ідеально би пасував таким посиденькам. Але, можливо, вони там думали, що літератори п'ють лише вино... насправді літератори п'ють все.

Подія завершилась не лише теплою і смачною їжею, а й вдячністю, теплими розмовами і подарунками для нас — таке, всіляка дрібнота, але приємно. Ми сіли в авта й поїхали до будинку. У будинку ще сиділи із нашими гостями — паном професором і пані перекладачкою, допивали наше вино, бо ж останній день. Я посидів годину-другу і зрозумів, що треба йти збирати речі, бо о 8 мені вже виїжджати — пан професор має заїхати за мною автом. Складалось повільно і сумно. Але паралельно і радісно, бо ж попереду було повернення додому.

Такий ось насичений вида��ся останній день. А це лише частина з того, що було й відчувалось. У текст вього не впхаєш. Але добре, що влізло хоча б це.

#українською #український пост #український блог #український tumblr #письменник #щоденник

11 notes · View notes

jyideshyzyk · 1 month

Text

Польська вікіпедія про клепарів

Około 1715 roku jezuici uruchomili najstarszy lwowski browar. W 1870 roku przez Kleparów przeprowadzono linię kolejową, w 1880 roku mieszkało tu ok. tysiąca osób, parafią był kościół św. Anny, a grekokatolicy przynależeli do cerkwi św. Jura. W 1883 roku powstał Cmentarz Janowski sąsiadujący z nowym cmentarzem żydowskim, który istniał tu od roku 1855. W 1901 roku rozpoczęto budowę nowego kościoła. W 1908 roku na obecnej ulicy Szewczenki ułożono torowisko tramwajowe, dwa lata później powstała tu czytelnia „Proswity”. W 1921 roku na Kleparowie znajdowało się 691 domów, które zamieszkiwało 5793 osób, z których 3702 deklarowało wyznanie rzymskokatolickie, 1120 mojżeszowe, a 933 greckokatolickie. Skład narodowościowy był zróżnicowany, mieszkało tam 4475 Polaków, 753 Żydów, 541 Rusinów, 15 Niemców.

W 1926 roku przedłużenie ulicy Kleparowskiej otrzymało nazwę ulica Warszawska, w 1930 uruchomiono tu komunikację autobusową. Rozporządzeniem z 11 kwietnia 1930 gmina wiejska Kleparów została włączona do miasta, a zmiany wprowadzono w życie z dniem 1 kwietnia 1931[1][2]. Na początku lat 30. XX wieku wybudowano kąpielisko wojskowe. W latach 1941–1943 na Kleparowie istniało getto lwowskie (niem. Ghetto Lemberg)[5], podczas jego likwidacji Niemcy zburzyli znaczną część dzielnicy. Z dworca kolejowego na Kleparowie odjeżdżały pociągi wywożące ludność żydowską do obozu zagłady w Bełżcu, prawdopodobnie w ten sposób wywieziono ok. 50.000 mieszkańców miasta. W 1947 roku na miejscu zdewastowanego cmentarza żydowskiego wybudowano targowisko zwane Krakowskim rynkiem. — коли почав іздити автобус та передмістя приєднали до Львова, почали селитися молоді і молоді народжувати молодих

#דאָקס #liversofnecropolis

0 notes

polandwars · 4 months

Text

Комуністичне повстання в Кракові 1923 рік. Та інші прокомуністичні страйки 20-30 років.

Після здобуття перемоги в Радянсько-Польській війні, Польща розпочинає розбудову своєї відновленої держави. Перші роки незалежності були неспокійними були часті сутички прокомуністичних робітників і комунстів з поліцією. Також перед цим у 1922 році відбулось вбивство президента Польщі Габріеля Нарутовича президента, якого підтрмали ліві партії і організації в Польщі. Він був застрелений польським правим патріотом Елігіушем Невядомським. Пілся цих подій криза в Польщі тільки наростала. Починаючи з 1921 року в Польщі було доволі важке економічне становище, соціалісти і комуністи підбурювали прокомуністичних робітників, на страйки і повстання, більше того вели пропаганду проти уряду Польщі. Восени 1923 року по всій країні відбулися сотні страйків . Спочатку польський уряд дотримувався поблажливої політики щодо робітничих демонстрацій, але після скандалу 1922 року, коли робітники закидали камінням карету з президентом Польщі, а поліція нічого не робила, ця політика змінилася. У жовтні 1923 залізниці були мілітаризовані, страйкуючі залізничники були призвані в армію. У Кракові, де також відбувалися страйки та демонстрації робітників , місцевий військовий комендант генерал Юзеф Цікель запровадив спеціальні суди для страйкуючих залізничників. У відповідь 5 листопада Польська соціалістична партія оголосила загальний страйк.

5 листопада уряд заборонив будь-які демонстрації, але прокомуністичні робітники Кракова проігнорували цю заборону. Тому війська, деякі з них озброєні кулеметами, були розгорнуті на вулицях міста та на ключових позиціях по всьому місту рано вранці 6 листопада. Днем раніше Польська соціалістична партія оголосила загальний страйк у відповідь на урядову мілітаризацію залізниць, якій було наказано припинити місячний страйк залізничників та інші обмеження. Робітники зіткнулися з поліцією, але того дня ситуація не прогресувала.

Ще одна велика демонстрація робітників почалася пізно вранці 6 листопада і призвела до подій, які в деяких джерелах описуються як Кривавий вівторок. Все почалося з того, що мітингувальники підійшли до Будинку робітника, що на вулиці Дунаєвського, де в цей день була запланована демонстрація. Проте вона була замкнена, а перед нею стояла поліція, частина з рушницями та багнетами. Розгнівані працівники підійшли ближче до поліції, і один із офіцерів, який стояв у сусідньому готелі, вистрілив у натовп. Це була та іскра, яка запалила натовп. Демонстранти кинулися на поліцію та роззброїли частину офіцерів. Тоді ж у парку Планти з'явився полк Війська Польського, покликаний на допомогу поліції. Робітники почали скандувати: «Хай живе Юзеф Пілсудський!» Почувши це, солдати склали зброю і вшанували свого улюбленого коменданта. Незабаром рушниці опинилися в руках демонстрантів, багато з яких були добре підготовленими ветеранами польсько-радянської війни.

Оскільки ситуація ставала дуже серйозною, місцева влада викликала уланів 8-го полку під керівництвом ротмістра Люціана Бохенека, досвідченого солдата, який наказав своїм підлеглим атакувати натовп, але коні не могли бігти по мокрих тротуарах, і багато хто з вони послизнулися і впали. Робітники розійшлися, деякі з них сховалися в прилеглих будинках, звідки відкрили вогонь. Бохенка та його заступника Мечислава Загорського було вбито, а шокованих уланів роззброєно. Інший кавалерійський загін також був роззброєний, а його командир, поранений обома ногами, не зміг контролювати солдатів, які, почувши скандування робітників «Хай живе Пілсудський! Геть уряд Вітоса!», змішалися з натовпом, здавшись.

За наказом генерала Чикеля, полковник Беккер був залишений командувати армійськими частинами, спрямованими для боротьби з демонстрантами. Беккер, дізнавшись про невдачу кінних військ, кинув у дію піхотні полки, які попередньої ночі були переправлені з Катовіце та району Львова. Тим часом робітники зводили барикади і знову вступали в сутички з підрозділами міліції та війська. Співали Інтернаціонал. Демонстранти взяли під свій контроль площу Ринок і роззброїли частину військ. Згодом війська та поліція отримали наказ стріляти по робітниках, але деякі солдати відмовилися це робити. Було використано три бронемашини , одна з яких на прізвище Дзядек була захоплена робітниками в районі ринкової площі . Водій бронемашини загинув, ще двоє солдатів, які перебували всередині, отримали важкі поранення.

Близько середини дня 6 листопада центр міста опинився під контролем робітників, поліцейські та військові підрозділи розташувалися навколо головного вокзалу Кракова та офісів воєводи. У той час серед демонстрантів почали ходити чутки про те, що прямують великі військові частини з артилерією. Проте уряд у Варшаві, стурбований ситуацією, вже почав переговори з опозицією, і було оголошено п’ятигодинне перемир’я, що унеможливило подальші бої. Загалом було вбито близько 30 прокомуністичних робітників і 14 солдатів (включаючи 11 кавалеристів від злощасної атаки ), а 101 солдата було поранено . Жоден поліцейський не загинув, але 31 отримав поранення. Серед мирних жителів 10 отримали важкі поранення. Також прокомуністичні робітники вбили 61 армійського коня.

Повстання завершилось невдачею, протестувальники не змогли захопити владу а соціалісти і комуністи зробити переворот, уряд натомість відмовився від мілітаризації залізниць.

Окрім Краківського страйку були і інші наприклад страйк 1922 року.

Загальний сільськогосподарський страйк — загальний страйк, що відбувся у Великопольщі 2–14 серпня 1922 року.

Організатором страйку виступила Класова профспілка робітників сільського господарства і лісу, яка раніше була примиренською щодо уряду. А також вони мали тісні контакти з комуністами і соціалістами. Страйк охопив приблизно 100 000 осіб, тобто понад ¾ контрактників, зайнятих у сільському господарстві, особливо у великих маєтках. Його проводили під час жнив, що мало посилити його наслідки. Його зустріли масовою антистрайковою акцією, організованою урядом за підтримки офіційної преси, поміщиків і духовенства. По селах розсилали військові експедиції, страйкарів розстрілювали і садили в тюрми. Армія створила т. зв Філії допомоги. Загинуло невизначене число людей (від 14 до кількох десятків робітників), близько 60 отримали поранення. Кілька сотень людей посадили у в"язницю. Для заспокоєння страйкарів використовувалися також місцеві сили, що складалися з селян-одноосібників. Для прикладу поміщики і священики самі виходили в поля. Лист із засудженням страйкарів надіслав єпископ-помічник Познані Станіслав Костка Лукомський. На допомогу прийшли чиновники, студенти, купці, ремісники, мобілізована молодь. Найчастіше укладалися договори з одноосібними селянами на збір зерна з віддачею частини врожаю як винагороди (наприклад, у Равицькому районі збирали кожен п’ятий воз).

Зрештою, страйк провалився для працівників ферми. Вони повернулися на роботу, не досягнувши планової зарплати. Після закінчення акції були випадки, коли робітники бойкотували магазини купців, які допомагали збирати врожай.

Загалом було вбито близько 20 прокомуністичних страйкарів.

Також в 1923 році відбувся ще один прокомуністичний страйк. Страйк робітників у Рацібужі — відбувся 10 серпня 1923 року через зростання невдоволення робітників, викликане гіперінфляцією та браком основних продуктів харчування. Внаслідок заворушень у Рацібужі загинуло четверо людей, багато інших отримали поранення. Ці події отримали назву «Кривава п'ятниця».

На початку 1920-х років частина сільськогосподарських угідь Рацібузького району відійшла до Польщі та Чехословаччини, що разом із гіперінфляцією, що панувала після закінчення війни, знову спричинило дефіцит продовольства в Рацібужі. У той час соціальні заворушення часто підігрівали комуністи. З їхньої ініціативи в червні 1923 року відбувся черговий страйк, в якому взяли участь працівники заводу Гегеншайдт та інших фабрик у Рацібужі. Страйкували (майже місяць) і фермери. Наростання хвилі невдоволення спонукало МВС заборонити 24 липня 1923 р. організацію зібрань.

9 серпня 1923 року, у четвер (базарний день), у Рацібужі був дефіцит основних продуктів харчування. Тому профспілковий штаб закликав до загального страйку та організації демонстрацій. Тодішній мер міста Ганс Піонтек спробував запобігти цьому, давши зрозуміти в розмові з секретарем профспілок, що така демонстрація буде незаконною через чинну заборону. Проте скасовувати акцію було вже пізно – про це було повідомлено навіть профспілковий штаб у Вроцлаві, а профспілкові діячі та комуністи були дуже зацікавлені в організації масових протестів .

10 серпня об 11:00 у Рацібужі розпочався загальний страйк. Фабричні робітники залишили свої робочі місця та почали збиратися на Дворцовій площі, де їх нараховувалося кілька тисяч (майдан — спочатку узгоджене місце зборів — зайняли загони Schutzpolizei). Коли з ринкової площі назустріч демонстрантам був кинутий наряд міліції з 15 чоловік, частина мітингувальників вступила з ними в зіткнення, потім натовп рушив на ринкову площу, де секретар профспілок виступив із промовою протесту, закликаючи до обережності, тому щоб демонстрація не переросла в заворушення. Проте в місті відбувалися вуличні бійки та пограбування магазинів. Серед інших нападам піддалися: поліцейська машина, з якої викрадено 22 ручні гранати, та пограбований склад зброї, з якого втрачено 30 рушниць, 30 пістолетів та 2000 куль. Рацібузьку поліцію підтримували два взводи з Ґлівіце, які прибули після 17:00, а також підрозділ із Північного Рейну-Вестфалії, який тоді дислокувався в Марковіцах.

У другій половині дня мер Пйонтек скликав нараду за участю представників профспілок промисловості, торгівлі, селянських організацій і старости (Ландратури). У телефонній розмові він також попросив супер-президента Опольського краю Альфонса Проске з Рацібужа допомогти заспокоїти настрій і контролювати демонстрацію. Проске прибув до Рацібожа близько 21:00, коли ситуація була під контролем. Раніше міліції наказали відійти від центру, щоб не дратувати учасників виступу, а через деякий час вони почали самостійно розходитися по домівках.

В підсумку під час боїв загинуло 4 страйкарів.

Важливо згадати, про ще один страйк, який організували ліваки.

Загальний страйк текстильників Лодзі та Лодзінського округу — страйк текстильників, що проходив у Лодзі та околицях з 2 березня по 3 квітня 1933 року. Причиною страйку стало невиконання колективного договору, укладеного профспілками і виробниками, причиною якого нібито стала Велика депресія. Промисловці зобов'язалися знизити заробітну плату залежно від фабрики від 15 до 35%, не виплачувати заробітну плату за простої на фабриках, а також планували ввести 48-годинний робочий тиждень і обмежити відпустки. Умови, запропоновані фабрикантами, були критично сприйняті робітниками, які почали страйки 2 березня і, в той же час, вступили в переговори з фабрикантами, які спочатку пропонували скоротити зарплату на 15-20% від заробітку.

Страйк ініціювали профспілки, пов'язані з Польською соціалістичною партією. У перший день протестів, 2 березня, страйк охопив декілька заводів у Лодзі. 5 березня в Лодзі відбувся марш протесту – кілька тисяч робітників пройшли між заводами, ініціювавши припинення їх роботи. Близько 300 заводів у Лодзі страйкували того дня, включаючи деякі заводи Айзерта, Оссера, Бюле, Шайблера та Айзенбрауна. 6 березня протести переросли у загальний страйк – частково працювали лише заводи Шайблера, Познанського, Кіндерманна, Штіллера та Віма. Майже всі заводи в Паб'яніце були закриті, крім фабрики Krusche, де працювало близько 200 осіб. Крім того, страйк охопив усіх робітників у Здуньській Волі, Константинові-Лодзькому, Белхатуві та Зелуві та більшість робітників у Згежі. До протестів також приєдналися надомники та ручні ткачі.

Крім того, під час страйку відбулися мітинги та протести, зокрема: Озоркув, Пйотркув-Трибунальський, Александрув-Лодзький, Руда Паб'яницька, Зелув, Белхатув, Константинув-Лодзький, а також близько 120 000 робітників. 17 березня делегація профспілок текстильників розпочала переговори з промисловцями у Міністерстві праці та соціального забезпечення у Варшаві щодо підписання нового колективного договору. Водночас про хід домовленостей повідомляв депутат Антоні Щерковський телефоном, а потім усно. Того дня текстильники, які зібралися у великій кількості біля Будинку робітників у Паб’яніце, були спонукані до протесту членом Комуністичної партії Польщі Яном Моравським. На вулиці вийшов 5-тисячний натовп, поліція відкрила вогонь по протестувальниках. Того дня на вул. Krótka (пізніше ul. Bohaterów) у Паб'яніце, загинуло 5 прокомуністичних робітників. Заворушення також спалахнули на Водному ринку в Лодзі, де в освітньому кінотеатрі був організований мітинг робітників. Між протестувальниками та поліцією почалися сутички, які закидали її камінням. У відповідь був відкритий вогонь. 1 людина загинула, кілька отримали поранення. Страйк підтримали, серед інших, гміні Лодзь на суму 100 000 злотих. злотих. Крім того, діяльність текстильників з Лодзі підтримали білостоцькі текстильники, які 16 березня розпочали страйк солідарності та долучилися до організації матеріальної допомоги. Страйк припинився 3 квітня в результаті підписання нового колективного договору. Потім відбулася зустріч між представниками текстильної промисловості та представниками працівників. Нова угода передбачала зниження зарплати текстильників на 12–15% залежно від місця роботи. Загалом загинуло під час сутичок з поліцією 6 прокомуністичних страйкарів.

Варто також згадати про антиурядові страйки у Львові за які відбулись за ініціативою соціалістів і комуністів у 1936 році.

Заворушення у Львові, який ще назвали Кривавий четвер кількаденні антиурядові заворушення з економічними причинами у Львові в 1936 році, пов'язані зі стабільно високим рівнем безробіття та зростанням бідності. Події почалися з демонстрацій безробітних, а іскрою, що сприяла вибуху заворушень, стала смерть одного з демонстрантів. Заворушення були криваво придушен�� владою, за даними джерел, загинуло 30 осіб.

Причиною заворушень стала світова економічна криза, яка тривала вже кілька років, внаслідок якої значно скоротилося промислове виробництво та зросло безробіття. Період економічного колапсу, який тривав кілька років, призвів до зубожіння населення та розширення групи людей, яким загрожує голод. У березні 1936 р. відбулися заворушення серед безробітних у Познані та Кракові. В останньому місті в результаті дій поліції від куль загинули 10 осіб. У квітні майже по всій Польщі пройшли протести безробітних.

З початку квітня 1936 р. Львовом поширювалися чутки про те, що влада суттєво скоротила в державному бюджеті кошти, призначені на громадські роботи. Тоді в місті було 30 тисяч людей. офіційно зареєстрованих безробітних, які часто збиралися на мітинги і вимагали роботи. Проте наступні робочі делегації в кожному офісі отримували відповідь, що в адміністрації немає грошей на громадські роботи.

У Львові 14 квітня відбулася демонстрація безробітних перед агенцією зайнятості на вул. Świętokrzyska (тепер Dmitry Bortniański), що в Янівському пов. Коли чиновники повідомили про відсутність грошей на працевлаштування безробітних на громадських роботах, мітингувальники рушили під мерію. Проте спробу потрапити на подвір’я завадили співробітники ГУНП. Далі мітингувальники рушили до площі Академічної, де також з'явився патруль кінної міліції, який напав на мітингувальників. У відповідь мітингувальники закидали поліцейських камінням і бруківкою, які розташувалися на площі, що ремонтується. Міліціонери відійшли в кінець вулиці. Академічній, і один із них почав стріляти по натовпу з револьвера.

За версією влади, поліцейський зробив п'ять пострілів у повітря, а потім один – у бік демонстрантів. Від цього пострілу робітник Владислав Козак помер у лікарні, ще один робітник отримав поранення. За версією, яка поширювалася в комуністичній пресі та післявоєнних виданнях, міліціонер зробив вісім пострілів у демонстрантів, убивши Козака на місці, а другий з підбитих робітників помер у лікарні.

Наступного дня на Академічній площі відбувся мітинг безробітних, який оточила міліція. Незважаючи на мирний перебіг зібрання, того ж дня відбулися превентивні затримання. Похорони Владислава Козака заплановані на 16 квітня. Влада вимагала поховати померлого на Личаковському цвинтарі, який знаходився найближче до моргу, але родина та похоронна комісія вирішили поховати його на Янівському цвинтарі, що означало похоронну процесію через усе місто. Поховання на Янівському кладовищі випливало з місця проживання померлого.

За даними влади, на похоронах були присутні 8 тисяч осіб. Люди. Влада звинуватила учасників ходи в руйнуванні вітрин і пограбуванні магазинів, а також у нападах на поліцейських із застосуванням вогнепальної зброї та каміння. Поліція у відповідь застосувала шаблі, а потім вогнепальну зброю, зокрема гвинтівки. Влада також звинуватила деяких учасників похорону в нападі на міліцейські казарми, де поліція також застосувала зброю у відповідь. За даними комуністичної преси, саме поліцейські з казарми напали на процесію і стріляли по ній з даху та вікон казарми . Також було скоєно напад на в'язницю.

Однак біля театру відбулися запеклі сутички. Демонстранти перевертали трамваї, створювали барикади, рвали бруківку, щоб використовувати її як зброю. Бої тривали цього дня і в інших місцях міста, також із застосуванням вогнепальної зброї. За деякими даними, поліція також стріляла по ворогу з автоматів..

Спокій у місті відновився лише вночі, коли на вулиці вивели військо. За даними влади, загинуло 19 осіб, а за даними комуністів, 31 людина загинула на місці і 18 померли в лікарнях. Збитки внаслідок руйнування тротуарів, трамваїв і магазинів оцінили в мільйон злотих.

Щоб полегшити економічну ситуацію, влада надала додаткові позики на боротьбу з безробіттям. 21 квітня депутати Львівської міської ради вирішили розпочати благоустрій, але через брак коштів вирішили направити до Варшави делегацію з проханням про нові кошти. Уряд погодив заявку 24 квітня.

Влада також розгорнула пропагандистську кампанію проти демонстрантів. Багатьох із убитих звинуватили в кримінальному минулому, а також були надруковані заяви пов'язаних з урядом організацій, які засуджували заворушення та звинувачували їх у зв'язка з комуністами і це було не без підставно саме комуністи стояли за цими акціями. Масові арешти після заворушень були настільки численними, що влада була змушена заперечувати чутки про створення під Львовом концтабору. Офіційно заарештовано 1500 осіб.

Міського голову Львова Казімєжа Протасевича звільнили з посади.

10 червня 1936 р. головний комендант державної поліції генерал Кордіан Юзеф Заморський, діючи «за розпорядженням прем’єр-міністра та міністра внутрішніх справ», висловив подяку та похвалив інспектора Владислава Ґодзьєвського, воєводського коменданта державної поліції. у Львові «за цілеспрямоване і правильне використання підрозділів міліції під час і ліквідацію страйку у Львові – що дозволило зберегти правопорядок і ліквідувати страйк без застосування зброї. При цьому генерал Заморський наказав «висловити визнання і похвалу всім офіцерам і рядовим, які брали участь у цій акції». Загалом після перетельного підрахунку виявлось, що загинуло 30 страйкарів.

#Польща

0 notes

bazabublik · 4 months

Text

"Вдовичку" вам у стрічку. Цей допис планувався одразу після МР2023, але шось пішло не так.

Мені подобається поповнювати домашню колекцію #зверстано іншими мовами. Зазвичай це звісно комікси мовою оригіналу. Цього разу завдяки @onihayato маю польське видання "Wdówka", ще й підписане Бараньком на коміксовому фесті у Лодзі.

Наша "Вдовичка" вийшла у видавництва Vovkulaka Польська "Wdówka" вийшла у видавництва Timof

Як такого геніального порівняння не буде, бо я в цьому не майстер. Наше видання — це 100% натурального авторського українського, так як воно є. Без будь яких змін та втручання (звісно що були втручання та зміни, але це були чисто виробничі моменти). Натомість у польському виданні використано типовий коміксовий шрифт, що в свою чергу не є погано. Більше того, це шрифти до яких ми звикли і тому вони простіші у сприйнятті. Ну і очевидно маємо різницю у форматі видань. "Добротно" на противагу "ергономічному". Мені імпонують обидва формати, тому фаворита нема в цьому питання.

За лінком відео-гортання польського видання. Всім хто ще не читав — приємного читання, тим хто не купив — купуйте, тим хто купив і прочитав — чекаємо на продовження :)

#comic books #Igor Baranko #ukraine #poland #vovkulaka #timof comics #Wdówka #Вдовичка #комікс #мальопис

0 notes

priboinews · 5 months

Text

Третій антарктичний сезон закінчився: "Ноосфера" прибула до Кейптауну

Українське науково-дослідницьке судно «Ноосфера» завершило третій антарктичний сезон. Пізно ввечері 8 травня 2024 року воно пришвартувалося в порту Кейптауна (ПАР). Це був найдовший антарктичний сезон «Ноосфери» з найбільшою науковою програмою. Він почався 17 листопада 2023 року за маршрутом Кейптаун– острів Кінг-Джордж (польська антарктична станція «Арцтовський»)– острів Галіндез (українська…

View On WordPress

0 notes

allabout1person · 5 years

Text

Тютюнові схеми Козловського Григорія

В Україні бізнесмени-контрабандисти під прикриттям чиновників без побоювання відправляють в Угорщину величезні партії сигарет. Цим вони завдають шкоди не тільки репутації України, а й її бюджету. Останній гучний випадок-нелегальне постачання тютюну до Угорщини-може мати серйозні наслідки для країни, якщо влада не втрутиться. Редакція зібрала всі подробиці події від угорських та українських джерел. Вже відомі обсяги поставок і те, як працює злочинна схема. Серед її ймовірних організаторів-власник тютюнової фабрики, бізнесмен з одіозною репутацією, а також син колишнього заступника Міністра транспорту і зв'язку часів Йосипа Вінського і Миколи Рудковського (2006-2009 рр.).

Схему розкрили випадково

На початку жовтня 2021 року на причалі Чепель в Угорщині зламався кран. Через це баржу, яка нібито везла з України сіль торгової марки «Артемсіль», відправили на розвантаження в місто Пакш. Під час зняття вантажу пошкодився один з контейнерів, і звідти... посипалися цигарки. Це не могло не привернути увагу. Почалася повна перевірка вантажу, і вона показала: під упаковки солі була замаскована рекордна для Угорщини партія контрабандних сигарет – за даними угорської сторони, 2 375 465 пачок. Якщо продати кожну з них навіть за скромні 3 євро, в сумі вийде близько 7 млн євро (понад 214 млн грн). Втім, в Угорщині сигарети зазвичай продаються ще дорожче – від 5 євро за пачку в роздробі. Партію контрабанди одразу ж заарештували місцеві правоохоронці. Вони також встановили, що тільки в 2021-му з України було відправлено три таких же баржі – в квітні, червні і липні. В Угорщині вважають, що це теж була контрабанда. Як повідомляють джерела, в Угорщині вже почалися розслідування на митниці, адже насправді провести цигарки замість солі непомітно не можна: ці товари мають різну вагу, що позначається на осаді судна. А її видно неозброєним оком, різниця може досягати 70 см.для угорських правоохоронців було очевидно: до контрабанди можуть бути причетні і місцеві митники.

Козловського спалили

Одержувач контрабандних цигарок-польська компанія Crystal Invest з українськими власниками. Її заснував син екс-заступника Міністра транспорту і зв'язку Володимира Бадагова – В'ячеслав Бадагов, про що сама компанія повідомляє на своєму сайті і в профілях в соціальних мережах. За даними YouControl, всього Бадагов заснував 15 компаній, а має відношення до 42 (працюють в сферах торгівлі, інвестицій, юриспруденції і т.д.). Більшість з цих компаній зареєстровані в Полтавській області. Батько Бадагова (екс-заступник міністра) входить до наглядової ради Полтавського ГЗК. Відомий не тільки одержувач, але і марка сигарет – Marvel. Їх виробник-Винниківська тютюнова фабрика у Львівській області. Виробництво розташоване на потужностях колишньої «Львівської тютюнової фабрики» (зараз такої юрособи, за даними YouControl, вже не існує).

Підприємство контролює одіозний бізнесмен і депутат облради Григорій Козловський, якого ЗМІ вже не раз звинувачували в причетності до контрабанди, хоч він і стверджував, що працює виключно за законом. Торговим домом Marvel володіє ще один Львівський депутат (на цей раз з міськради) – Олексій Різник, Керівник в цій компанії – знову ж Козловський. Репутація Козловського неодноразово ставилася під питання: — Депутата звинувачували у створенні власного методу ухилення від акцизів за допомогою «дьюті-фрі». Це коли на пасажирів "записують" по кілька десятків пачок без акцизів, а вони про це навіть не знають. Потім сигарети надходять зі складів в магазини і поширюються без сплати акцизів.

- Журналісти і ринкові аналітики повідомляли, що Винниківська тютюнова фабрика виробляє 62% нелегальних сигарет. Крім Marvel, це торгові марки Jin-Ling, Compliment, Strong, Lifa, LS, «Київ». - Козловського також звинувачували в вирубці лісу і знищенні озер заради будівництва спортивного комплексу (бізнесмен, крім іншого, володіє футбольним клубом «Рух». - Державна фіскальна служба (ДФС), у квітні та в липні 2021 року зверталася з офіційними листами до регіонального управління податкової служби по роботі з великими платниками податків, а також до голови Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева. У копіях документів (щоб прочитати повні тексти листів, перегорніть статтю до кінця) згадуються «Винниківська тютюнова фабрика» і ТОВ «Марвел». Йдеться про розслідування ще однієї «тютюнової» схеми – ухилення від податків за допомогою поклейки акцизу для сигарил на сигаретні пачки.

Не виключено, що бізнес Козловського, у якого є підприємства на Західній Україні, може бути пов'язаний з нардепом Василем Петьовкою. Останнього часом називають "куратором контрабанди цигарок" на Закарпатті. І Козловський, і Петьовка фігурують у списку депутатів і чиновників, які належать до «тютюнової» групи впливу. Раніше Петьовка прямо в парламентському залі ли��тувався про підозрілі поставки сигарет, а також закликав заблокувати Закон щодо захисту громадського здоров'я від шкідливого впливу тютюнового диму. Листування зі смартфона нардепа зафіксували журналісти проекту «Гроші»: Список можна продовжувати.

Але якщо такі дані вдалося отримати з відкритих джерел, уповноважені органи точно мають можливість дізнатися більше. До речі, в» Артемсолі " вже зажадали провести розслідування у справі про контрабанду в Угорщину і заявили про свою непричетність. Але враховуючи, що судно вийшло з українського порту «Ізмаїл», українські правоохоронці легко можуть встановити, чи правда це. Достатньо лише визначити, де пакували сіль – безпосередньо на держпідприємстві або вже пізніше, наприклад, в порту.

#Kozlovski

0 notes