#спадок

[demiurgeua]

Головнокомандувач ЗСУ передав на потреби армії мільйон доларів, які отримав у спадок

24 жовтня 2022 року в місті Редмонд у Сполучених Штатах Америки на 85 році життя відійшов у засвіти Григорій Степанець – український і американський математик, фізик, хімік, програміст компанії Microsoft Corporation. 15 листопада 2022 року, відповідно до заповіту Григорія Степанця, у спадок Головнокомандувачу Збройних Сил України генералу Валерію Залужному дістався 1 мільйон доларів США. 05 січня…

[ravencat35]

I have new hyperfixation I think,I'm ready to jump headfirst into the Tron fandom

Здається у мене з'явилась нова гіперфіксація і я готова стрибнути в фендом Трону з головою

[itsloriel]

Ukrainian folk costume (details)

from Спадок

«Ґаптувальня»

«ВидимоНевидимо»

[alcestas-sloboda]

люди, які називають дії хамаса адекватною відповіддю на десятиліття насильства з боку Ізраїлю, були б першими, які засудили українців за будь-який терористичний акт у бік росії.

якщо ви всі такі моральні, то Україна має моральне право не просто забороняти все російське, а спалювати його до тла. українці мають моральне право різати і вбивати росіян: і не просто за повномасштабку, а за голодомор, червоний терор, розстріляне відродження, тисячі сфабрикованих справ, за які їхніх предків засилали у Сибір, за зруйноване минуле і непевне майбутнє.

як українка, я розумію цю тваринну ненависть, яку можуть мати палестинці до Ізраїлю, і не маю ні бажання, ні права це засуджувати, бо сама протягом останніх майже двох років відчувала, як з мене лізе така чернь, про яку розповідають лише в книжках, але от хто точно не має права моралізувати про насильство, так це Європа. о ні, ви, європейчики, точно не маєте права.

і мене дратує те, що кожна дія, кожне слово будь-якого українця, цивільного чи ні, під мікроскопом у світі. я не маю права на ненависть, оскільки я маю достатньо привілеїв, бо я біла? дякую. привілей бути у постійній небезпеці, привілей кожного дня ховати близьких та незнайомих людей, привілей мати знищенні міста, привілей мати у спадок лише одні травми, привілей мати вкрадене минуле власного ж народу і привілей у будь-який момент втрати свою країну.

ну окей, ми білі, привілейовані і так далі, але чому ви мовчали за Ічкерію і мовчите за Сирію? може тому що вам просто начхати? оце от привілей. справжній блять його привілей мати змогу вибирати за що турбуватись. привілей розглядати воєнні дії, як сцену з бойовика і роздумувати чи морально відправляти боєприпаси.

насправді, ще так багато думок в голові на цю тему, що я не можу скласти це в якійсь один нормальний текст, але хочу закінчити однією.

ви всі 9 років вишукували в 40 мільйонному народі праворадикалів і робили вигляд, ніби це достатня причина не підтримувати українців, але от справжніх радикалів у вигляді Хамасу, який засуджують самі палестинці й закликають не ототожнювати з ними, ви не бачите. то це багато говорить не про нас чи про палестинців, а про вас, розумна, едукована і цивілізована Європа.

[yev-jj]

Since some people liked the finished artwork, I just wanted to show the initial sketch and vent a bit about the back story of it. So this lovely drawing is called "the heritage", or "спадок". The woman is dressed in traditional Ukrainian clothing, with a lot of jewellery and layers, as this was a way to show wealth. In most parts of Ukraine, you can not find clothes like this now, even though there still were plenty of them like 100 years ago. The reason is our damn colonizer r neighbours, who burned the culture out of people by either convincing them in their own worthlessness or by forcing them to sell family relics for food.

When I wanted to investigate where any of my inheritance were, (I knew that one side of my family was farmers, where such clothes often were saved due to distance from cities) I was told that my great grandmother deemed it all useless and had thrown everything away. On the other side of the family (who I knew were wealthy merchants before colonisation, and were all well educated as teachers/uni professors), I was told that they have nothing as r colonisers took everything away and threatened to kill the family if they tried to oppose.

So here I am, drawing about all the heritage and family treasures we all Ukrainians do not have thanks to that f*ckers.

[rihu-w]

так боляче, що багато дорослих людей з прекрасними стосунками, фінансовою подушкою і спокійним характером - чайлдфрі. той самий типаж людей, яких би я хотіла бачити в ролі батьків🥲🥲🥲 (і бажано тільки їх, а не "маю купу травм і проблем - передам дітям в спадок").

мабуть, вони занадто насолоджуються спокоєм свого існування, і не хочуть порушувати ідилію. не звинувачую ні в якому разі (і прекрасно розумію, діти це жах), це їх і лише їх вибір, але просто якось сумно.

[alwayshungryofelia]

я хочу тримати твоє ДНК

поближче до себе

можливо, з волосся кільце чи браслет

можливо, шматочок серця

я хочу тримати тебе у собі

так, щоб ніхто не викрав -

їм доведеться забрати у боротьбі

все, що у спадок отримав

роздерти всю шкіру, зламати кістки

як пазл, розібрати тіло

не знайдуть тебе вони навіть тоді

навіть, якби хотіли

навіть коли нейроні звʼязки

вони розірвуть, як нитку,

зруйнують всі атоми, промиють мізки,

влаштують етнічну чистку,

я хочу тримати тебе у собі

все, що зветься тобою

я радше помру, згину в війні

ніж розщеплюсь з любов’ю.

я хочу тримати твоє ДНК

в собі

якомога ближче

так, щоб вони тебе не знайшли

навіть

коли мене

знищать.

[ohsalome]

do you have any resources on ukrainian cultural outfits (and also the differences between russian and ukrainian ones? i don't want to accidentally draw one when i mean the other) -- i'm a character designer which is why i ask. thank you so much <3

(cont.) i meant specifically regarding patterns and similar things, i know the big differences but if there was any differences between the patterns, that's what i'm looking for, thank you!

I personally really like the Спадок video series. They have videos highlighting typical festive attires from each regions. Unfortunately, male costumes aren't given as much attention, but you can see some of them in their wedding series. (In both playlists skip the first video, it's more of an overall documentary about the wedding costumes)

You can also probably get a lot of useful inspo from Ivan Honchar Museum

I guess I should add this picture of vyshyvanka patterns in different regions because practically every article I find has it:

(translation of regions left to right: Bukovyna, Zhytomyr, Luhansk, Transnistria, Kherson, Vinnytsia, Transcarpathia, Lviv, Rivne, Khmelnytsky, Volyn, Zaporizhzhya, Mykolaiv, Sumy, Cherkasy, Hutsul, Kyiv, Odesa, Ternopil, Chernihiv, Donetsk, Kirovohrad, Poltava, Kharkiv, Crimea)

I might be misremembering things, but I think @propalahramota has shared good sources on patterns before?

Anyway, the best of luck with your art project, anon!

[zlabjola]

Їздила сьогодні до бабусі. Перший раз користувалася міською електричкою. Непогано. Швидше ніж я думала. Як завжди поділилася з нею останніми новинами. Багато говорила. Я відчула, що в мені бракує активних розмов. Я так давно ні з ким так гарно не обговорювала нічого. Мені аж ніяково було, бо почався справжній словниковий понос. Розповіла їй про наміри матері продати квартиру свою і бабусі (її матері) щоб купити нову. При тому, що за цією квартирою величезний борг за комунальні послуги. Мені про це сестра розповіла в нашу останню зустріч. Я питала в неї, що про це батько думає. Але з відсутності конкретної відповіді можна було зрозуміти, що він нічого не думаю. Він як завжди буде пасивно відсиджуватися і поливати маму лайном за спиною, але в очі мало що скаже. Бабуся знову нагадала про необхідність скласти заповіт. Або дарування на мене. Та й взагалі прописатися в її квартирі. Щоб убезпечити себе. Ще у неї в гостях я погуглила вартість послуг та пакет документів необхід��их для складання заповіту або дарування. Капець дарування дороге. І ще це мито, відсоток від вартості майна. Може я дурна, але я не розумію з якого це дива. Якщо окремо всеодно сплачується за надання послуг юридичних, внесення до реєстру і ще щось там.

Ввечері бабуся зателефонувала мені і ще раз поговорили про питання прописки. Якщо чесно. Мені це все так треба як котам купання. Це бажано, але не хочу цим займатися і тим паче виводити терки за майно та спадщину в активний режим. Але наміри мами щодо квартири не пустий звук. Вони запрошували спеціаліста для оцінки житла. Я не дуже вірю, що вони реально доведуть це до кінця, що бабуся по маминій лінії не зільється з того діла, чи що мати наважиться. Але хто його знає. Я вже давно повнолітня. Плюс не живу з ними. Дарування я оформлювати не хочу, бо це позбавляє бабусю можливості вносити корективи. Так, з документами як прийде час доведеться погеморитися, але ставати власником її майна за її життя я не хочу. Я до цього не готова зараз. А прописуватися в іншому місці...теж не хочу. Але так буде безпечніше. Треба звернутися до юриста перед тим як їхати до батьків. Бабуся наполягла, вона вважає, що вони можливо захочуть поговорити зі мною з цього приводу і що краще заздалегідь розібратися у своїх правах. Я погоджуюся. Та й я хоч і читала в інтернеті, але багато чого не розумію. Одне і те ж саме словосполучення написане купу разів.

Господи, якби батьки були адекватні і сиділи рівно на жопі, справно платили комуналку мені б і перейматися не довелося через це все. Я не знаю як мати хоче продати квартиру з купою боргів. Що вона робитиме далі. Як бабуся на це погодилася. Чи вона думає, що тоді, якщо не я, а сестра матиме в спадок? Я втомилася від цієї хуйні. Мені в 21 рік, що без 5-ти хвилин як закінчила навчання, немає більше про що думати і чим зайнятися.

Сиділа якось на непрохідному магазині на заміні і вирішила помалювати. Вийшло так собі. Але хоч щось. Допомагало не здуріти там. Монотонний штрих. Очі надто близько один до одного розташовані, підборіддя трохи вкоротила. І сто відсотків натупила з лінією обличчя, хоча я вже не могла зрозуміти де саме.

Я не закінчили. Це Емі Лі, солістка Evanescence. В тіктоці нещодавно був такий собі тренд на пересаджування обкладинки альбому з її фото. На оригінальній обкладинці сині, чорні та білі кольори. Тож я подумала, що буде прикольно просто намалювати лайнером та синьою ручкою. Часто бачила як люди малювали в супер реалістичній манері. Але я таке не люблю. Я люблю, коли видно, що це намальовано. Видно штрихи. Хоч і не надто вправно вийшло, але бодай якась розминка. Бо до того вручну я малювала один раз ще аж зимою. А до того не малювала вже не знаю скільки.

Зазвич��й головною проблемою є відсутність ідеї. Я просто не знаю, що малювати. В дитинстві і в школі я часто малювала персонажів. Тепер це здається несерйозним. І постійно думаєш де ти налажала з анатомією. Та й від того пориву фантазії нічого не лишилося. Я не можу зараз нічого придумати. Або якщо і можу, то впираюся в неможливість точно відтворити це на папері. Сумно це. Не знаю чи дійсно в тому винне навчання в академії. Чи взагалі факт того, що я обрала цю діяльність за основу в своєму житті, а не лишила в стані хоббі. В будь-якому випадку я стараюся менше паритися і просто малювати, коли є бажання, сили і час. Взагалі робити хоч щось.

[slobozan-shitposting]

Сьогодні відзначається міжнародний день рідної мови, що англійською звучить як international mother language day. Якщо трошки overthink оригінальну назву, то стає сумно: у моєму випадку, мова моєї матері не належить нам, як і мова її матері. Стирання всього українського сильно пройшлося по моїй родині, однак це відносно нескладно було відновити. Я з дитинства знаю українську (хоч і не як першу-першу мову) і мене моє оточення її теж знає.

Однак так щастить не всім. Деяким людям рідна мова дістається не як функціональний спадок для щоденного використання, а як сувенір. Ну, знаєте, як, наприклад, крихку вазу. Вона може стояти десь, на нею всі милуються, але ніхто не користується. Чи навіть гірше: цю вазу вкрали, але в родині досі є пам'ять про те, що в них була така ваза. Я знала таких людей, вони зазвичай належать до національних меншин чи корінних народів: вони знають, хто вони і як вони стали тими, кими вони зараз є. У них є пам'ять про пращурів, про те, як їхніх пращурів обікрали, нерідко буквально розкулачили і разом з матеріальними цінностями забрали нематеріальні. Але це просто пам'ять, молодше покоління ще пам'ятає ці розповіді батьків про розповіді дідів та бабів, а вже їхні діти нічого не пам'ятатимуть. Цю вазу дуже легко розбити, бо вона існує лише як ідея, яка живе у колективному свідомому конкретної родини. Глобалізований та капіталістичний світ вимагає, аби індивід витрачав свій час з максимальною продуктивністю: покращувати професійні навички, працювати, якщо і вчити мову, то з урахуванням того, наскільки корисною вона буде в цьому світі. Місця для своєї рідної мови, якою не так багато хто спілкується, не лишається. Вазу розбито, совкова геноцидальна машина завершила своє діло, хоч і канула в Лету багато років тому.

Але не будемо тільки про погане. Повернутися до успадкованої мови не завжди легко, особливо якщо про неї передалася лише пам'ять, але немає нічого неможливого. Цінуйте та примножуйте ті мовні скарби, які вам передали пращури!

[ukrshoolvita]

Блог про Україну

Україна — це незалежна країна, розташована в Східній Європі. Має довгу історію, багатий культурний спадок та важливе геостратегічне положення. Україна – це моя Батьківщина, країна, в якій я народилася. Наша країна ще досить молода, тому її майбутнє залежить він нас та від наступних поколінь. Київ – столиця України та одне з найстаріших міст Європи, засноване щонайменше 1500 років тому. Україна – могутня та квітуча держава, з давньою культурою. Природа нашої держави вражає своїм розмаїттям. Є в нас і ліси, і поля, і озера, і моря, і гори, і рівнини. Українці відрізняються своєю гостинністю, доброзичливістю та сміливістю. Державною мовою в Україні є українська, співоча солов’їна мова. Україна – самобутня та незалежна держава, яка має величезні перспективи для розвитку. Я дуже люблю свою рідну країну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі та за щастя своїх співвітчизників.

[yournextexmistake]

у Криланича є ім'я, але він його терпіти не може.

а Степфану все норм. він ще татуйований ї пірсингований.

Криланич - розумник з дитинства. ї він засинає обіймаючи книжку, навіть тепер.

Степфан - дурко. прогуляв з бидланами на вулиці усе дитинство.

Криланич - багатій, бо йому все дісталося у спадок.

Степфан настільки бідний, що навіть сміттєвий щур, поряд з ним, виглядає, як мільярдер. але він багацько - знає, вміє та може.

такі справи

[notallanpoe]

ступити на палубу, подивитись за борт, пригадати азбуку заморських турбот,

здригнутися в паніці й заспокоїтись знову, посміхнувшись обраниці бортового зброду;

капітан кличе в путь, каже віддати кінці та вітрила напнуть, тримаючи ті в кулаці.

образно, звісно, пробачте за відступ поета і слово, що навіює підступ.

це лиш пролог — треба з чогось почати, серед тисячі змог самі перли дібрати;

спадок небувалії, підводних істот: скарби, що не ржавіють від зміни епох.

всі гукають натхненно, озираючись нишком: для них це буденно, хоч сум бере трішки,

для них це робота, а не геройство; та сама турбота, тільки кажучи просто.

крик захоплений з берегу долинає, вітер невронений у вухах ніби грає…

сонце палить і очі, і душу промінням: глибоко ранить потоком сумління.

так є завжди чи це просто хвороба? певно, від втоми, відкаже нероба.

тинятися з ним також та ще пригода: не хочеш відгрести, то веслуй вже без слова,

йди десь іще, шукай собі правди, поки хто не закличе співати балади,

складати пісні про рутину моряцьку, кращу в сто разів за якусь там піратську;

з романтикою, з духом свободи — від палкого настрою в процесі роботи.

у ритмі команди, під музику хвиль: оспівати легенди далеких сновидінь,

щоб було не нудно й хотілось доплисти туди, де повсюдно мерехтять аметисти.

нехай так не буває в житті того ж пірата, хай собі існує в одах якогось поета.

це його покликання — капітан зрозуміє та на невдоволене бовкання лиш компасом вгріє;

їй все подобається в піснях про каміння, що не завжди іскриться коштовності відгомінням,

бо про що ще співати як не про нього, в яких водах шукати натхнення того?

капітану не знати, така от вже справа: кому кермувати, а кому в віршах слава.

дописати рядок, сховатись в каюті, опинитись за крок до фіналу в маршруті.

щось дуже швидко… справді? це вдача. визираючи тишком, усвідомити ж важче.

напевно, треба вийти й посміхнутися знову… чи поему завершити поки підозрюєш змову?

тривога природна теж визирає; команда все ж згодна, що від них мить тікає.

солоне повітря цілує у щоки особливо привітно за ті довгі роки.

стає знову сумно, коли гамір вщухає. час мандрів повільно кінець свій стрічає:

такий як має бути, моряцький, звичайний. вже без роботи — безтурботно мрійливий.

хто ж міг подумати: навіть без вимог складніш написати саме епілог.

такий, щоб вчепив або просто запам'ятався й серед простору нив у серці десь відкликався.

як море, як палуби скрип, мов пісня дурна про пташиний грип та чудовиськ із дна…

зійти з палуби, озирнутись на борт, збірник зоставити мореплавських турбот,

написаний щиро й, можливо, не в такт: зате особисто, наче свій власний скарб.

попрощатись з надією зобачитися іще, жити тепер із мрією, що корабель відпливе

в чергове відрядження довге або не дуже; навіть без призначення — хай капітан лише скаже.

всміхнутися обов'язково, до речі, їй не забути; згадуючи компаса коло, руку востаннє стиснути.

обернутися й жити далі за межами команди і борту, в рамках своїх реалій, маючи свою роботу…

згадуючи постійно вітер, його пориви шалені, ті вдалі поєднання літер і невимушені деталі;

насичений колір моря, помітний лише вдалині, ігнорування наземного горя кожною із голів.

так треба — скаже капітан, розгортаючи нову карту й ниряючи в балаган старого рідного порту.

все завершується кінцем, якого чекають чи ні: вираховують день за днем або ж забувають мов тінь,

проте доля як море мінлива й плинка: те, що зветься горем, ще може змінити життя;

припливами після шторму змити сліди забуття, хвилями своїми знову написати пролог майбуття.

(do not repost or use!)

[itsloriel]

СПАДОК/SPADOK. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. СНЯТИНСЬКИЙ РАЙОН

[dimishap]

📽️ ІДЕАЛЬНЕ ВБИВСТВО 🎬 Ендрю Девіс 🎞️ кримінальний трилер 🎭 Майкл Дуглас, Гвінет Пелтроу, Вігго Мортенсен 🇺🇸 1998

Багатій дізнається про зраду дружини з бідним художником. Жінчин спадок врятує чоловіка від фінансового краху. Тож він замовляє вбивство, а кілером обирає не когось, а коханця…

Добротно закручений сюжет і хороша акторська гра роблять це кіно приємним для перегляду. Д�� деталей завжди можна придиратися, але не завжди варто. Можливо, це не найкращий представник жанру, але далеко не найгірший. Вище середнього, ближче до кращих. Оцінка позитивна.

[maks-bookman]

Мій читацький підсумок. Серпень 2024

За планом в мене було, як завжди,  8 книжок.  Прочитав все заплановане.

За моєю оцінкою книги поділилися:

 9 книг 10*10,  3 книги 9*10, 5 книг 8*10

 1.��сього прочитав та прослухав 20 книг .

1.Йоун Колфер «Список бажань"                                                     6*10

2.Жуль Верн «Замок у Карпатах»                                                     7*10

3.Жуль Верн «Незвичайні пригоди експедиції Барсака»           7*10

4.Алла Сєрова «Подвійне дно»                                                                    8*10

5.Керстін Гір «Рубінова книга»                                                           8*10

6.Афанасієва Оксана «Коли плаче біла вовчиця»                          8*10

7. Ерін Гантер» Захід-6                                                                           8*10                                                                                

8.Валентин Строкань « Чорний іней»                                                8*10

9.Леонід Кононович «Я,зомбі»                                                            9*10

10.Олег Говда «Кінь Перуна»                                                               9*10

11.Юрій Сичук «Коли варто мить зачекати»                                     9*10

12.Андрій Кокотюха «Чорний ліс»                                                      10*10

13.Василь Тибель "Бурштин"                                                                10*10

14. Леонід Кононович "Довга ніч над Сунжею"                              10*10                                         

15.Зорян Костюк "Збірка оповідань"                                                  10*10

16.Андрій  Химерний "Збірка оповідань"                                          10*10

17.Оксана Сайко "Кав'ярня на розі»                                                   10*10

18.Юлія Чернінька «Спадок на кістках»                                             10*10

19.Тетяна Пахомова «Схизматик. Діти Каїна»                                  10*10

20. Джонатан Страуд «Сходи, що кричать»                                       10*10

2. Нових для мене авторів було 10.( 8 українських авторів)

3.Вразили:

 *Оксана Сайко "Кав'ярня на розі» ,

* Юлія Чернінька «Спадок на кістках» ,

*Тетяна Пахомова «Схизматик. Діти Каїна»,

* Зорян Костюк "Збірка оповідань"  

4.  Дуже сподобались : 

*Олег Говда «Кінь Перуна»,

* Василь Тибель "Бурштин",

* Андрій  Химерний "Збірка оповідань",

* Леонід Кононович "Довга ніч над Сунжею",

* Андрій Кокотюха «Чорний ліс»,

*Джонатан Страуд «Сходи, що кричать»

5. Книги які залишили подвійні відчуття: 

*Юрій Сичук «Коли варто мить зачекати»

6. Розчарувань не було.

7. Написав 5 відгуків   на книги:

*Василь Тибель "Бурштин",

*Андрій  Химерний "Збірка оповідань",

* Зорян Костюк "Збірка оповідань",

* Джеймс. А. Міченер "Сайонара",

* Марек Краєвський «Голова Мінотавра»

8.  Нові придбання:

*Майкл Флінн «Айфельгайм»,

* Ольга Саліпа «Будинок на Аптекарській», «Брошка гімназистки»,

*Міхаель Бар-Зохар, Ніссім Мішаль « Моссад»,

* Юлія Черненька « Спадок на кістках»,

*Марічка Крижанівська «Танго з духами»

9. Книги місяця

*Оксана Сайко "Кав'ярня на розі»,

*Юлія Чернінька «Спадок на кістках»