#співчуття

[blog-of-restless-dreams]

Звернення до усіх жертв зґвалтування, до звичайних дівчат та жінок.

Я людина, яка ніколи не соромилася говорити про те, що мене турбує. Бували моменти, коли я щось тримав у собі. Але зараз не вийде...

Мені хочеться зараз поділитися з усіма дівчатами тим, що мені прикро та я дуже шкодую про те, що є виродки моєї статі, які не спроможні до емпатії, і тим паче на підтримку до інших. Я ненавиджу, коли виправдовують ґвалтівників, злочинців та виродків!

Дівчата, які постраждали від зґвалтування – мої співчуття.

Я прошу вибачення за усіх виродків, які травмували вас та вашу психіку. Мені ніколи не дізнатися, що ви відчуваєте, але мені дуже вас шкода та хочеться підтримати усім, чим можливо. Знайте, що таких людей, як я багато, ми вас підтримуємо!

А на цих виродків не варто звертати уваги, вони не достойні ваших сліз. Мені боляче про це думати та про те, як ви від цього страждаєте...

Також прошу вибачення перед усіма дівчатами, навіть перед своєю нареченою, я не хочу, щоб ви думали про усіх чоловіків погано. Адже я проти насилля, зґвалтування та сексизму щодо дівчат.

Дякую, що почули мене! Бережіть себе та тримайтеся! Ми з вами! 🥺

[buchanews]

Недільна школа: дитяча волонтерська діяльність

Недільна школа: дитяча волонтерська діяльність

Недільна школа у Луб’янці Бучанської громади має одну із цілей - прищепити дітям любов до ближнього, до співчуття, благодійної діяльності. Волонтерство – одна з рис християнства, ще з часів Ісуса Христа допомога обездоленим, хворим, убогим, була по

[eu-ukraine]

Пам\'яті Олени Кияшко

Після важкої хвороби померла відома чернігівська журналістка, патріотка, яка належала до Народного Руху, Олена Олексіївна Кияшко. Родом з Мени, вона давно і назавжди стала чернігівкою, а її голос пам'ятають слухачі обласного радіо по всьому краю. Пра... Читати далі »

[folklorespring]

Це мене поплавило чи це не ок коли перша та єдина реакція вестернів на відео з обстрілу Харкова це "поставте трігер ворнінг".... Вибач ??? Сподіваюсь не завдала шкоди тобі, людині в безпеці, своєю реальністю ???

[maarchantal]

Огидно бачити як вестерни розмовляють про новий закон на росії про лгбт, при цьому абсолютно забуваючи що це країна-терорист яка вбиває мирне населення України вже майже 10 років

[tiger-manya]

Каламбури перекладати найцікавіше, але й найболючіше.

[savagefenty]

Бачу пані вчаться/вчились в КНЛУ. А пам'ятаєте кабінет, здається, 104а, який блять на сходах між поверхами?? Раз шукала, то думала йобнусь

БЛЯТЬ РОЗБЛОКОВАНО ПРОКЛЯТІ СПОГАДИ

[yarikvadila]

[artmistersealy]

[alina-rubanenko]

turn on the sound to hear the comments in English

russians are bombing us every day. They take away from us the most precious - life. Their goal is to exterminate us. Every day for us is full of horror, loss and pain. Despite this, we still live our lives we have, even if it could be taken away by russians at any moment. We write books, create books, buy books, study. russians are trying to take that away from us as well. In general, everything. And not only from us, you too. We have to be strong, united and wise in order to defeat this global evil. This is our common war with you and responsibility for the future. Thanks to everyone who cares and is doing everything possible for our joint victory. You are incredible. Let's keep going.

Декілька днів тому почала читати книжку видавництва Vivat. Це абсолютний збіг але відчуття моторошні. Я зараз читаю серію книг "Дюна" і після "Дітей Дюни" мене чомусь потягнуло прочитати саме "Завтра. Завтра. Завтра", яку я придбала пів року тому.

Це не єдина книжка видавництва Vivat, яка у мене є, проте це єдина була непрочитана мною книжка від них в моїй бібліотеці. Нажаль, відтепер ця книга назавжди буде в мене асоціюватись зі смерттю співробітників друкарні, яких вбили росіяни. Мої співчуття сім'ям.

Закликаю вас підтримати видавництво. Придбайте у них книжки, якщо ще цього не зробили. Навіть якщо ви не фанат читання.

[sharp-as-c]

ні, ще понию

чоловік кошмарить, щоб я йшла в психотерапію

а я шукаю співчуття і емпатії; а в психотерапії цього не буде, інакше терапевти би довбанулись; на тобі таблеточки, методи заземлення, поговоримо про проблеми з дитинства, наступний

і тому я не хочу в психотерапію; бо егоїстично хочу бути особливою, щоб мене шкодували з любові, а не за гроші

а з любові ніхто не шкодує; бо моя депресія всім набридла, бо хворі нікому не треба

[blog-of-restless-dreams]

Про менструацію. Чому важливо приймати жінок та ставитися з розумінням?

Щоб написати цей пост, мене надихнула ось ця дівчина @lisa-is-chilling

Як я пам'ятаю, вона писала про те, що її дратувало те, як не приймають місячні жінок та кажуть йти "працювати", коли тобі капець як стає дуже погано, ти навіть не можеш встати нормально з ліжка. Типу, це "неповажна причина", а тоді як це назвати?!

Люди, якщо ви не знали, коли у жінок йде менструація, це означає, що стан буде як мінімум некомфортний і тут більше залежить від організму, ніж від жінки. Якщо жінці стає дуже погано під час цього, це вже вагома причина, чому вона не може зустрітися/вийти/працювати/вчитися.

Прошу зараз не сприймати близько до серця, що написане знизу. Це не порівняння, а аналогія, якщо людині погано фізично.

Наприклад, ви ж не будете змушувати людину, у якої трапився пронос зі болючими спазмами йти на роботу? Адже їй стає погано і точно вона не думає про те, як поспішити на роботу зі спазмами у животі.

Ну ось, так само і тут. Треба приймати як даність, що треба співчувати жінкам та піклуватися про їх стан, а не деморалізувати та змушувати їх робити те, що вам хочеться.

Також звертаюся і до хлопців, у яких є мама/дівчина/подруга, якщо припустимо хтось вас попросить купити прокладки, то не соромтеся цього робити, це не настільки соромно як те, що ти відмовився та змушуєш страждати людину.

Знову згадую про пронос, коли людині стає дуже погано від нього і тебе попросили купити таблетки, тобі ж не соромно від цього? Ну ось, так само і з прокладками і знеболювальними. Це нормально, коли у жінок є місячні і про це не варто забувати, а навпаки підтримувати, якщо це необхідно.

Наостанок скажу, що я дуже сильно співчуваю усім дівчатам та жінкам, адже це жахливо бути у такому стані. Знаю сам про це, адже у моєї мами та нареченої бувають місячні, від яких стає дуже погано і прям не хочеться нічого робити, максимум лежати та докладати мінімальних зусиль. Коли вони мене просили щось купити, мені було не соромно, я просто брав і купляв те, що їм необхідно, це вже буде як знак підтримки та співчуття.

Ось так, друзі, сподіваюся я усе нормально роз'яснив і ніхто не буде проти моїх думок))

[buchanews]

Пам’яті Героя Максима Кропиви відкрили меморіальну дошку (ФОТО)

Пам’яті Героя Максима Кропиви відкрили меморіальну дошку (ФОТО)

Пам’ятну дошку імені Захисника України Максима Кропиви відкрили 21 червня на вулиці Вишневій на фасаді будинку № 37. Світлий, добрий, активний, динамічний, справедливий, мужній і патріотичний – Максим Володимировича Кропива загинув, захищаючи У

[panimoonchild]

The birds are flying to Home!

If you want to live, you have to fly, Якщо хочеш жити - треба летіти, Fly with all your might! Летіти з останніх сил! Fly as long as you can fly! Летіти, доки можеш летіти!

How much blood has been shed down, Скільки крові пролито додолу, Eating away fear, forgetting fatigue, З'їдаючи страх, забуваючи втому, Months and years later… Місяці повз, роки потому… The weeks stretch on like burnt rubber, Паленою гумою тягнуться тижні, We sought the noise, now we seek the silence, Шукали гомін, тепер прагнемо тиші, As if we were stuck in the chaos of the ages, Наче ми застрягли у хаосі віковому, And yet, the birds are flying back home!.. Та все ж, - птахи летять додому!..

Chorus (Приспів): The storm is howling like a sick song, Буревій виє, як хворий спів, In panic, you can't make out the words. У паніці не розібрати слів. As if we were stuck in the chaos of the ages, Наче ми застрягли у хаосі віковому, Eating up fear, forgetting fatigue, З'їдаючи страх, забуваючи втому, The birds are flying home!.. Птахи летять додому!.. The storm is howling like a sick song, Буревій виє, як хворий спів, In panic, you can't make out the words. У паніці не розібрати слів. As if we were stuck in the chaos of the ages, Наче ми застрягли у хаосі віковому, And yet - the birds are flying home!.. Та все ж, - птахи летять додому!..

Wings bruised, bones broken, Підбиті крила, поламані кістки, Iron behind the glass, voices are buzzing, За склом залізо, гудять голоси, The sky is a crooked reflection of mud Небо - криве відзеркалення бруду From a puddle… З калюжі… The cold burns, the body is heavier than fire, Холод обпікає, тіло тяжче від вогню, Ears wither like flowers, Вуха в'януть, наче квіти, I am disgusted to hear only lies, Бридне чути лиш брехню, The edge of the horizon is like a knife blade, Край горизонту, як лезо ножа, There is no compassion, only regret… Нема співчуття, залишився жаль…

Chorus(Приспів).

The birds are flying to home!.. (3) Птахи летять додому!.. | (3)

Chorus(Приспів).

The storm is howling like a sick song, Буревій виє, як хворий спів, In panic, you can't make out the words. У паніці не розібрати слів. The last star will burn above the dew, - Остання зірка згорить над росою, - At that very moment, the whole world will be dark… В ту ж саму мить весь світ стане тьмою… I have spent my life crawling in the mud, Я провів життя, наче повзав у болоті, My legs – bones and flesh residue, Мої ноги - кістки і залишки плоті, Constantly trying to jump higher and higher, Постійні спроби стрибнути все вище, I'll burn up and leave a rotten ash trail. Згорю, оставлю гниле попелище…

[alwayshungryofelia]

4.06.24

У них завжди такі налякані очі, коли я кажу

- так, раніше я важила 37 кілограмів.

Такі налякані, наче я повідомляю їм про подорожчання підписки на дихання.

Ці збентежені погляди, очі, в яких біжить новинна стрічка з фразою ʼтак ти ж нормально виглядаєшʼ. Якщо хочеш зробити ще гірше, ніж людини було, скажи їй, що вона нормальна.

Вони роздивляються кожен міліметр шкіри, що висувається з-під одежі, непокрита і гола, і я відчуваю що моя душа така ж сама. Гола, гола, гола.

Мов ті яструби, які вихоплюють з жертви своїми пазурами шматочки мʼяса, вони вихоплюють з мене всі слова, які б я могла сказати у своє виправдання, на питання чому.

Чому?

Я писала диплом в останній тиждень перед його презентацією, не було часу навіть поспати годину.

Чому?

Я весь рік нічого не робила і сподівалася, що щось станеться і мене омине остання сесія.

Чому?

Я не могла сконцентруватися через те, що не їла нормально.

Чому?

Я боялася, що кожен шматочок в моєму шлунку просто згниє, а не розщепиться на вуглеводи-білки-жири.

Чому?

Тому що у тринадцять років виявилось, що я не підходжу під стандартні вимоги до дівчат.

Як добре, що вони здирають шкіру тільки з першого чому.

Наче це і є той самий низ айсберга, до якого вони дібралися і тепер можуть спочити на лаврах із співчуття до нерозумної мене.

І всі вони вважають, що мають особливі знання про мене, причетні до таїнства чужої душі.

Нам завжди цікаві чужі таємниці.

Моя таємниця полягає у тому, що її нема.

Я мовчу, тому що інколи просто не знаю, як про це говорити. Наче щось ��середині мене зобовʼязує не навʼязувати свої проблеми іншим.

Я мовчу, тому що справжнє питання ніколи не звучить, воно десь заховане серед сотень чому і сотень відповідей.

Я мовчу і про те, що насправді я дуже хочу назад у свої комфортні 37 кілограм.

Я хочу знову відчувати страх перед їжею.

Я хочу знову бути хворою і на вигляд, а не тільки всередині.

Можливо, тоді вони побачать, що я не нормальна і ніколи такою не була.

Можливо, тоді мені допоможуть.

Можливо, тоді я зможу співчувати собі і любити себе, знову вважати себе вартою ніжного ставлення.

Але зараз ми зупиняємося на першому чому і я знову і знову і знову дивлюся в їх налякані очі.

І я не знаю, чи будуть вони ще більш наляканими, коли я заговорю.

[moonlight-life]

06.03.2024.

Місяць-Лютий зостався останніми подихами морозу вночі. Він, як і попередні 24 місяці, промайнув, не залишившись у пам'яті. Лише деякі моменти, які, мов мильні бульбашки, спливають на поверхню, але швидко тануть під натиском сірої буденності.

Місяць наповнений роботою, сиренами, проблемами. Робота вижимає будь-які сили. Бо працювати з людьми мені-інтроверту буває вкрай важко. Новини нескінченним потоком ллються, збиваючи з ніг та накриваючи з головою, намагаючись потопити твій власний човен спокою та віри.

Березень починається зі страшних новин. Одеса. Шахед. 12 загиблих. 5 дітей. Найменшому 4 місяці. Кадри, які облетіли стрічки інтернету. Не знаю, що сказати, бо співчуття тут недостатньо. А можливо, і недоречно. Просто тримайся, люба Одесо. Місто нескорених. Місто незламних людей.

Наступні кадри залишу як згадку про те, що росія воює з дітьми.

_____________________________________

The month of February remained the last breaths of frost at night. It, like the previous 24 months, flew by without remaining in memory. Only some moments that, like soap bubbles, float to the surface, but quickly melt under the onslaught of gray everyday life.

The month is full of work, sirens, problems. Work squeezes out any strength. Because working with people is extremely difficult for me, an introvert. News pours in an endless stream, knocking you down and covering your head, trying to sink your own boat of peace and faith.

March begins with terrible news. Odesa. Shahed. 12 dead. 5 children. At least 4 months. Footage that flew around the internet. I don't know what to say, because sympathy is not enough here. And maybe inappropriate. Just hold on, dear Odesa. The city of the unconquered. City of indomitable people.

I will leave the following frames as a reminder that russia is at war with children.