#танці

[0le9-mind]

[nikakig]

Моє хобі

  Хобі – це найкраще проведення часу. Це коли певна справа по-справжньому тобі подобається, коли ти нею живеш і готовий безперестанку розповідати про свої улюбленні заняття, та свої досягнення в цій сфері. Коли-небудь, якщо ти дуже захоплений в своєму хобі, ти можеш зв’язати свою майбутню професію з цим, допомогти з цією сферою іншим людям та просто проводити щасливо час із улюбленою справою.

  Я хочу трохи розповісти про своє хобі. Моє хобі – це танці. Я люблю проводити час танцюючи. В вільний час я вчу нові хореографії, та мені це подобається. Також я ходжу на танці два рази на тиждень. Та й коли мені нудно, може й сумно, я вмикаю собі відео-урок якоїсь хорео, і я забуваю про усе погане. На танцях в нас йде спочатку розминка під пісні які ми хочемо, а потім розбираємо хорео та розважаємося. Мені дуже подобається займатися моїм хобі.

[maarchelll]

Коротко про останні тижні :

-ТАК ЯПІ У МЕНЕ НОВА ЗАЧІСКА!! <3

-Я знову бігаю по лікарях, нічого дивного, нічого нового..

-Прочитала "Танці з кістками". Книга настільки мене захопила, що я бахнула її за два дні.

Не ставила жодних очікувань, але тепер мушу сказати, що вона дуже крутецька.

-офіційно безробітня.

-ідея вести тк про мої спроби полюбити спорт відпала сама собою, бо найближчих 20 днів я маю прожити на таблетках і відсутності фізичних вправ :/

-з кожним днем все більше розчаровуюся у магазин. продуктах (точніше у їх складі). Все таке емульговане та шкідливе..

Особливо прикро бачити таблицю Менделєєва на обгортках "фіто-еко-веган-продуктів"

-вчора вперше за місця вийшла прогулятися, все таке зелене та живе..ого

.

Хочеться вірити, що ваші дні були чудовими.

[lonestone]

Я втратила віру. Нарешті можу собі це сказати. Така вже доля, яку вирішив цей час і моє ставлення до нього. Мені було важко прощати та прощатись із власними вигаданими сценаріями щастя.

Завжди виникало враження ніби я народилась у якусь не ту епоху, або взагалі не повинна була народжуватись. Матір завжди сварила мене за ці думки, але ж це просто печаль... звичайне обурення усіх мрійників.

Єдине, що мене тішить зараз - це сукні, прикраси і косметика. Потім я вмикаю улюблену музику і починаю танцювати якісь дивні танці, уявляючи себе в різних образах. Ми можемо бути ким завгодно...можна все. Тільки варто достатньо розчаруватись. Свобода все ж стає в рази відчутнішою, і зароджуються інші нові ресурси, що дозволяють вести своє життя на власному топлеві. Не обов'язково мати чиїсь слова, щоб любити себе більше. Не обов'язково бути дуже гарною, щоб комусь сподобатися. Не обов'язково бути дуже доброю та успішною , щоб хтось полюбив. Це рулетка, в яку я дещо програла. Обирають абсолютно всіляких. Пощастить або ні...

[sharp-as-c]

у мене сколіоз, є горбик і одне плече нижче, ніж інше

це не заважає мені жити, просто естетично не дуже гарно

все моє дитинство пройшло у боротьбі зі сколіозом

спорти, на які мене намагались впихнути, були від сколіозу - плавання і танці (плавання я покинула, не почавши, через непереносимість хлорки, а танці - через накладання графіків з хором)

щодня я робила зарядку для вирівнювання спини, щодня

декілька разів на рік їздила на масажі, де всілякі люди швендяли туди-сюди (бо це була дитяча поліклініка, чо там цим дітям стісняця; а я стіснялась = ненавиджу масажі зараз)

я носила корсет з металевою вставкою на спині по декілька годин на день; якось мене відправили в ньому в школу і я ніколи не забуду сором, який відчула, поки знімала корсет перед фізрою в дівчачій роздягальні

чи помогло мені щось із цього? нє

в мене досі одне плече там, інше сям. і горбик

[zvychaynedivchysko]

В "жорстокому небі" декілька разів звертається увага на те, що Діана (гг, переваги книг, я запам'ятовую імена) не хлопчик. Оце звісно несподівано

"— Ти все розумієш, — чоловік не приховував здивування. Він зметикнув, що Родіон мав рацію: вийшов би з біса крутий авіатор, якби Діана народилась хлопчиком."

А що забороняє жінкам бути авіаторами?! Так Діана не ідеально навчалась, але в неї з навчання хоч щось відклалось, вона згадала як працювати з програмою, а все чого не знала питала (оце якість яку я ціную, бо немаю).

Зараз наткнулась на сторінку "танці з кістками", так там дівчині заважали стати хірургом, хоча вона цього яро прагнула.

Хто не знав то жінки зараз пішли в шахти, тому нічого надприроднього немає.

[youkomorie]

Хочу навчитися танцювати к-поп танці 😱,тільки зараз зрозуміла 😅. Бо я не зможу сама навчатися танцювати партії BTS or ATEEZ або інші...

[feyapyva15]

Сьогодні на фізрі будуть танці, тому я не зможу втекти з неї раніше.

[sofilovverk]

Усе містить візерунок, що є частиною Всесвіту. Він симетричний, витончений, і граційний - саме ці риси проглядаються в творіннях справжніх митців. Їх можна відчути у зміні пір року, у плині піску по схилу, у плетені гілок креозотового куща або в мереживі його листя. Ми намагаємося втілити ці схеми в нашому житті та суспільстві, шукаючи заспокійливі ритми, танці, форми. І все ж таки можна побачити загрозу, що криється в пошуках найвищої досконалості. Очевидно, що вершинний візерунок має власну закономірність- досконалість усе рухає до смерті.

Принцеса Ірулан. Збірка речень Муад‘Діба

[panifelicia]

Кроулі визнав, що ідея Азірафеля податися до Італії після всіх тих подій, що ледь не призвели до Армагедону, виявилася напрочуд непоганою.

Не зважаючи на те, що його зміїна природа погано переносила спеку і він більшу частину днів забувався у сні, липневі італійські вечори вони проводили з Азірафелем разом.

Утомлені спекою вулиці, приємні мелодії, що лилися з кав'ярень і ресторанчиків до їх вух, яскраві, наче діаманти, вогні вечірнього Риму, дарували відчуття чогось нереального.

Наразі начальство, як одного, так і іншого, рішуче назвало б їх обох втікачами. Вони дійсно знаходились тепер десь посередині. І цим дивовижним життям, яке створювалось ними протягом тисячоліть, тепер Азірафель та Кроулі можуть насолоджуватися дещо по-іншому.

Вони бачили багато жахливих речей, вони пронесли все це крізь себе, і все ж таки вибороли свій шматочок щастя, який зараз як янгол, так і демон, вбачають у приємному рідному обличчі навпроти і їх наелектризованих душах.

Це був один з тих прекрасних вечорів, коли двоє вирішили зупинитися у ресторані «Beatrice» і вибрати столик на веранді, оточеній квітами, і відокремленій від основного залу з відвідувачами, щоб пригоститися місцевими делікатесами, посмакувати дорогим вином та просто провести час, як зазвичай вони полюбляють.

Азірафель та Кроулі сиділи, милуючись зорями в духмяному рим��ькому небі. Розмови вже замовкли, всі слова, що накопичилися в обох за день вже були сказані, а дві пляшки червоного напівсолодкого якогось там року витримки вже малювали рум'янці на їх стомлених обличчях.

Приглушені марні розмови людей перепліталися із дзвінким співом цвіркунів у кущах неподалеку, та вони й не бажали їх чути.

Азирафель обережно і м'яко торкається чужого передпліччя. Демон одразу видає своє приємне здивування посмішкою.

— Знаєш, що зараз приведе мене до тями, янголе?

"І чому кожен доторк до нього такий хвилюючий?"

— Навіть не уявляю, які думки можуть вирувати у твоїй голові, демоне, — посміхнувся Азірафель, злегка нахилившись до його вуха. Той замість відповіді схильовано клацнув пальцями і вечірнє солодке повітря довкола них наповнилося нотами пісні "Young and beautiful".

– Танець! Ти і я! Зараз же!

Янгол тільки і встиг, що різко вдихнути і видати нерозбірливий звук замість якогось слова, коли відчув його руку у своїй, і як вона швидко потягнула його в центр просторої веранди.

– Заспокойся, янголе, я танцюю гірше за тебе, – підтримав Кроулі, помітивши його вагання.

– Боюся, що ні. Ти досить гнучкий та спритний, щоб стати справжнім танцюристом!

– Тут нічого складного, ну-бо, віддайся цьому музичному кайфу, відчуй це.., – він несвідомо притягнув його за талію ближче до себе, – всередині.

Щоки Азірафеля вмить спалахнули червоним.

"Якщо тільки ти навчиш мене", подумав Азірафель, але мовив:

– Зачекай, тут же треба рахувати, щоб не збитися з ритму.

Аби тільки не потрапити в пастку демонічних очей, Азірафель кидав погляд на їх ноги, орієнтуючись як робити наступний крок у танці.

— Ні-ні, не треба рахувати, – швидко заперечив Кроулі, мотаючи головою, – просто прислухайся до мелодії, можливо вона тобі здасться кращою, ніж твоя нескінченна мелодія небесних сфер.

Кроулі притих, прислухаючись до пісні, і повів Азірафеля в т��нці.

«Hot summer nights mid-July

When you and I were the wild

The crazy days, the city lights

The way you’d play with me like a child»

Біла бавовняна сорочка янгола була напрочуд приємною на дотик, а волосся демона чарівно виблискувало міддю у світлі ліхтарів. Слідуючи впевненим рухам Кроулі, Азірафель намагався бути більш плавним у танці, та недостаток практики в цій справі давав про себе знати. До того ж.. Як важко тримати свої рухи під контролем, коли заважає стільки думок! Ось ненароком і зачепився взуттям за кам'яну кладку, якою була викладена веранда, і залився схвильованим сміхом.

– Тш-ш, – по зміїному зашипів Кроулі і в ту ж мить підхопив партнера, що втратив рівновагу.

.. і серце пропускає удар, відчувши себе цілковито в руках Кроулі, і суперечливі почуття з��всім змішуються докупи від усвідомлення, що сильна рука демона не дозволила йому оступитися. Азірафель не в силах стримати пориву чи то янгольських, чи то диявольських почуттів, подається вперед і міцно обіймає худощаву статуру.

– Я боявся, що тобі на ногу наступлю, – винувато сміється йому на вухо і одразу повертається у вихідне положення.

Кроулі зовсім не чекав на даний вчинок. Проте дуже давно прагнув стати свідком подібного пориву емоцій, ЙОГО прекрасних емоцій, які янгол навчився гарненько приховувати (дякуючи його начальству і всій небесній канцелярії). Кроулі зашарівся і вирішив за потрібне внести трохи пояснень, все ще тримаючи Азірафеля у танці:

– Я б нізащо не дозволив тобі впасти, – і на секунду підвів очі до неба, – я б нізащо не дозволив відчути тобі те ж саме.

Янгол швидко перевів погляд на зміїні очі, в яких відбивалися багаті вогники ліхтарів, і подумав, що готовий віддати не тільки Полум'яний меч, а і все на світі за можливість бачити їх навпроти, відчути під своєю рукою це мідно-руде волосся, розмовляти ночами без упину, шепотіти йому, що він "хороший десь у глибині душі"... І торкнувся ніжно його щоки, не впізнаючи при цьому самого себе, погладжуючи пальцем збентежену щічку демона і м'яко посміхаючись.

Кроулі зупиняється. Музика вже не привертає його уваги, його взагалі більше нічого не цікавить, окрім цього світлого дива навпроти.

– В мене що, крем на обличчі? - наївно поцікавився демон.

Плутані думки надають обличчю Кроулі рис розгубленості. Він же "грішний", "занепалий янгол", "непрощений". Демонічне нутро відмовляється й на мить прийняти такий розклад подій, що пані Богиня подарувала йому Благословення у подобі Азірафеля – найсвітлішого ангела, який тільки існував у Едемі; янгола, який здатний прийняти його чорну душу і стати до нього, демона, пліч-о-пліч. Інших пояснень їх почуттям Кроулі просто не міг знайти. Він ніколи не був так їй вдячний, як зараз.

Кроулі затамував подих, він точно знав, що зробить далі.

— Небеса.., — прошепотів неймовірно тихо, як тільки він міг, плавно наблизився до Азірафеля, і ніжно торкнувся його м'яких губ своїми.

Янгол відразу відповів на поцілунок, подаючись до демона ближче. Гаряче дихання Кроулі приємно лоскоче його шкіру. Рука ковзнула зі спини до шиї і шовкового мідно-рудого волосся. Ззовні здаються жорсткими і стирчать у різні боки, але наразі переконався, що це зовсм не так. Їх хочеться торкатися. "Суцільне поєднання суперечностей", - майнуло в голові Азірафеля. Янгол цілує його знову і знову, ніби намагаючись одразу занурити його у всю свою "Любов?.." , але не знаючи, як це зробити.

Від цілющого поцілунку Азірафеля і його дивовижно мяких вуст на душі ставало неймовірно легко і приємно, наче ефемерна хвиля благодаті поширювалася його душею. Кроулі знову відчув себе янголом.

Азірафель заплющує очі. Йому здається, що він бачить свої великі білосніжні крила, які обгортають Кроулі, відмежовуючи від усього світу. "Тобі більше ніхто і нічого не зможе нашкодити", і пам'ять миттєво переносить його в той самий Перший День у Саду - день їх знайомства.

«Dear lord when I get to heaven

Please let me bring my man

When he comes tell me that you’ll let him

Father tell me if you can..»

[katalina27ua]

Про книгарню

1. Поява книгарні

Різниця у відносинах Азірафеля і Кроулі до 1601 року й після дуже виразна, до того все це виглядає як "конфетно-букетний" період, а після - вже сталі подружні стосунки. На жаль, нам нічого не показали між Вессексом і Шекспіром, а проміжок в 1000 років досить великий, багато що могло статися, і, очевидно, сталося)) Тому не дивно, що саме в 50х роках 17 століття Азірафель починає купувати землю в Сохо, щоб збудувати там домівку. Досі ні йому, ні Кроулі постійне житло не було потрібне тисячоліттями, але тепер вже без нього нікуди - потрібне місце, де вони могли б насолоджуватись життям лише вдвох ("we need an us time", як це опише Кроулі згодом), без зайвих очей)) Потрібне було власне гніздечко, так би мовити, як і годиться для одруженої пари)) Що пара була одружена, свідчить ще й такий факт - саме на ці роки припадає перша згадка про "вибачальний танець", він же танець "ти був правий, я був неправий" (1650 рік), а про вибачальні танці Ніл Ґейман сказав так: "У вас немає "вибачального танцю"? Ви, мабуть, неодружені"))

2. Кроулі та книгарня

В 1му сезоні в розмові з Азірафелем в барі Кроулі майже плакав і довго не міг видавити з себе, що книгарня згоріла (і потім на зупинці) не тому що він так не хотів завдавати болю Азірафелю (хоча він не хотів, звичайно), а тому що для нього книгарня була домом не менше, ніж для Азірафеля. І ми бачимо це у майже всіх сценах у книгарні - і в 2008, де він сидить на диванчику приблизно так:

і в кінці, де він з легкістю помічає, що Адам додав нових книжок до колекції Азірафеля, і потім, в 2му сезоні, коли він вже практично оселився в книгарні, й в нього вже є спеціальне місце для окулярів, і яку він то прибирає як власну, то книжки роздає чи розкидує, як свої)) Азірафель не просто так нагадав Кроулі, що книгарня в них спільна тому машина теж спільна))

3. Заповіт

В спецепізоді "Локдаун" ми бачимо листа, адресованого Кроулі і надписаного, очевидно, рукою Азірафеля:

Причому лист адресований дуже офіційно, вказане повне ім'я Кроулі і старовинне звання (есквайр), а воскова печатка доводить, що конверт запечатаний також дуже офіційним чином. Навіщо би Азірафель писав Кроулі листа, якщо він міг сказати йому в будь-який момент все, що захотів би, та ще й адресовував і запечатував би його таким чином? Відсутність адреси також кидається в очі й означає, що Азірафель не збирався надсилати цього листа поштою. На мою думку, все це найкраще пояснює припущення, що в цьому листі - заповіт Азірафеля, й Кроулі отримає його лише в разі, якщо з Азірафелем щось станеться. Це також підтверджується тим, що Кроулі вивалив з Гавриїлової коробки серед інших паперів саме заповіт. Очевидно, Азірафель використав чийсь заповіт як зразок для складення свого, щоб книгарня й все майно, що належить Азірафелю по земних законах, після його смерті дістались Кроулі. А можна було просто офіційно одружитись, ехехех

4. "Ніщо не вічне"

Тому скоріш за все Азірафель правильно зрозумів фразу Кроулі "ти не можеш покинути цю книгарню", яка насправді означала "ти не можеш покинути мене". І його відповідь "ніщо не вічне" була не про книгарню, звичайно, він мав на увазі "я не вічний", тому й дивився в цей момент на Кроулі зі слозами на очах:

Він знав, що може не повернутись з Небес, бо хоч він і є типу безсмертною істотою, але янголи теж можуть бути знищені пекельним вогнем чи викреслені з Книги життя, скинуті з Небес чи позбавлені пам'яті (і це лише те, що ми знаємо). Але він все одно не міг не піти.

[lisa-is-chilling]

була вчора на пробному занятті з танців.

згадала все, шо тільки можна було, з музичної школи. пропотіла так, ніби марафон пробігла. сьогодні болить спина, ноги трусяться, м'язи ниють. було важче, ніж я очікувала, бо комбінації інші, ніж ті, що я вчила і які пам'ятаю (а класичні комбінації це тупо все те саме, але варіації на тему), і ця група займається вже ледь не рік, хоча деякі рухи вони теж пороли, що в принципі не полегшувало мою роботу.

але це саме те, що я шукала. оце от воно.

я вже якось згадувала, що не люблю спорт, і класичні танці це найбільш близькі до спорту, на мою думку. треба плавно рухатись, втягнути сідниці та коліна, напружити живіт, тримати лікоть та рівновагу. це такий воркаут, що на сороковій хвилині в мене вже пливло перед очима. але я задоволена. буду записуватись. за 1050 гривень на місяць гріх то не зробити.

я думала мені буде тривожно через моє тіло, і це правда, але я перенесла цю тривожність набагато легше через фолікулярну фазу менструації - це та, яка одразу після місячних, коли тобі буквально море по коліна. це величезний вихід із зони комфорту, і я пишаюсь собою за це.

[halamydnyk]

на пагорбі, де колись дід

читав мені біблію

там, на пагорбі, де колись

знайшов чорний іграшковий

гелікоптер

ми вивчали танці

під проїзжджаючий

товарний потяг,

товари з якого

не були по кишені нікому

бо й у діряві кишені нічого

не помістиш,

навіть спогадів жменю

а якщо зашити дірявість

кишень, хіба лишишся справжнім?

симулювати охайність,

видавати себе за достойну людину,

коли ти - лиш займаєш час у світу,

лиш витрачаєш повітря,

бо й атомна маса гідрогену важливіша

і нічого не зміниться,

навіть якщо стрибнути під перший вагон пролітаючого потяга,

навіть якщо стрибнути під другий вагон пролітаючого потяга,

навіть якщо стрибнути під третій вагон пролітаючого потяга,

під четвертий, п'ятий, шостий, десятий, дванадцятий,

чи вісімнадцятий, хіба двадцять третий би щось змінив

цей товарний потяг має лиш двадцять один вагон

двадцять один вагон сповнений танцем,

що везуть як товар для достойних людей

ми лиш бачили його на пагорбі,

де оливи ростуть

09.04.24

[2572331]

сонце,

ми спочатку багато втішали один одного, як вміли ( ти ще не знаєш, але це одна з трьох найтимніших речей у світі. інтимніше тільки танці ( а танці для когось то взагалі!) і вінчальні кільця). а потім пішли у місто. це була майже так жаданівська річ, що ледь не заплакала вдруге. ми багато сміялись і жартували, вкрали квіти, прийшли додому.

потім ми говорили і говорили, і говорили.

ти знаєш, коли я отямилась, то уже світало.

( я цього травня загалом зустріла більше сходів сонця ніж колись раніше у житті). ми стали так мало спати, друже.

цей кадр (правда кіно) - ти/я, ми дуже нагадує мені якесь одне із перших прощань. вулиця пуста-пуста і тільки веселі дівчата з хлопцями повертаються з клубу.

я пам'ятатиму цю вулицю такою вічно, викую саме так: ти/я, ми. в пів до 4, разом, стоїми і ти питаєш чи холодно мені, я кажу :" ненавиджу довгі прощання, я так не можу". і нікого нема, небо помаранчевіє.

це місто і тримається на таких, як ми.

потім вранці коли я одягалась моя рубашка пахла так само, як пахнеш ти.

[lonestone]

Не віриться, що скоро знову Новий рік, свята, гупанці, смачні столи і по ту сторону вбивства, смерть та непролазна депресія.

Контрасти дуже б'ють по очах та серцю. Контрнаступи великих хвиль тривоги. Нереалізовані мрії...та розстріляні ілюзії.

Пишеться все одно сумно, бо таке повітря - отруйно-морозне, таке ось життя. Я вчуся жити в ньому, робити свою справу і бути хорошою людиною. Все ж таки...я ще жива та вільна завдяки тим, хто зараз відморожує кінцівки в окопах та спить як небудь в обнімку зі зграями мишей. Кожному з них вдячна...кожного з них так хочеться огортати крилами і обіймати в гарячих сльозах.

А ще і досі хочеться любити...і саме того, з ким доля розвела та вирізала з мого життя цілий шмат. Чого ось просто не можна бути поряд...чого сказати не можна, що так хочеться доторкнутися до м'якого темного волосся і цілувати п'янкі губи та щоки, які рясно посипані ластовинням...чого просто не можна виразити почуття і кружляти в цьому пристрасному танці, мов тільки для цього ми були і створені.

Деякі моменти реальності доводять до зневіри. Спочатку було дійсно боляче, але потім стало зрозуміло, що це свого роду свобода. Свобода від марних сподівань та рожевих окулярів.

Немає єдинорогів і добрих фавнів тут. Я перевіряла.