#тато

[dory380-blog]

[bananarchy4ever]

[andriy-synuk]

Андрій Синюк написав останню картину під назвою "Заради тих, кого любиш". Робота художника показує, яке значення в житті має родина для українських військових. Наш герой на фронті хоче якнайшвидше перемогти ворога та повернутися до рідних. Це ми можемо побачити в кожній деталі картини. Ця робота - нагадування про наших захисників на фронті, про їх героїзм, про їх життєві цінності. Потрібно не забувати про це кожен день, підтримувати Збройні сили України кожен на своєму фронті боротьби з ворогом.

[dedtoot]

Хххххххххххххххххххххххххххххххх

[smallkindofdisaster]

*bonk*

*bonk back*

[ferviks]

i will get the perfect holliday photo or I will die trying!

Я зроблю ідеальне святкове фото або ж помру намагаючись!

I’m sorry Santa!

Пробач, Санто!

[loveaetingkids]

Мені здається що причиною,чому українські батьки напихають своїх дітей їжею і не вірять коли ті наїдаються,походить ще з їхнього дитинства та виховання їхніх батьків:адже більшість прабабусь і прадідусів були свідками чи учасниками Другої світової війни,коли харчів практично не було,і тому нагодувати себе та рідних ставало пріоритетом.Також не варто забувати про совок,де чи не все було у дефіциті,а питання про те аби дітлахи( «майбутнє нації») споживали у меншій кількості, навіть не обговорювалося,оскільки у зболених головах дорослих недоїдання дорівнювало худорлявості,а худорлявість-хворобливості та більшим шансам смертності.Тому,як виразилася моє подруга,то є «травма всього покоління».

[molfarua]

💖💖💖 Beauty of the day! Military dad sings a lullaby to his son.

💖💖💖 Милота дня! Тато-військовий співає колискову своєму синочку.

[vallxlkzal]

ТАТО. ❤️

[benjamiina]

три дні тому, я прокинулась і сьорбаючи каву раптово захотіла написати мову для своєї творчості. за 15 хвилин на світ народилось це:

це перша чернетка.

а це друга, де були перші спроби писати цими символами.

тієї ж ночі я написала великий допис у фейсбук, де розібрала майже кожну букву. це допомогло мені краще зрозуміти ідею.

наступний ранок я провела розбираючи деталі, прописуючи можливі варіанти деяких букв

за основу взятий український алфавіт, та загалом мова. змінені символи, побудова речень, вітається видозміна слів, їх скорочення, створення нових.

кому цікаво, більш детально можна почитати в закріплених історіях в інстаграмі (вибачте)

це основний варіант алфавіту, за яким можна буде прочитати усі тексти, написані мною в майбутньому. не завжди, але я писатиму переклад українською (я не монстр)

так він виглядає в звичайному письмовому варіанті. (там вірш, але поки не про це)

цікавий факт: ще першого дня я запам'ятала частину букв, наче завжди їх знала. зараз я читаю ��а пишу ними досить швидко та майже не напружуючись. навіть тато навчився їх читати :)

вчора та сьогодні я розбиралась з технологіями. іііі розібралась! увага... я створила шрифт для компухтера, вхпзвххв

це було досить легко. набагато легше ніж писати цей допис. думаю я створю ще 2 таких. в одному додам алфавіт і тегну його, для легкого пошуку. а в іншому напишу детальніше про ідею та мої бажання.

не знаю чому, але я хвилююсь, публікуючи це тут D:

дякую за увагу, сподіваюсь це було цікаво

[rihu-w]

мені просто потрібно виговоритися, потрібні розуміння та підтримка від незнайомців з тамблеру, які я знаходжу у звичайних вподобайках (відчуваю себе почутою чи що). з цієї причини я опублікую цей шедевр, а не кину в чернетки.

тато чув як я плакала. чув, постояв (за моїми припущеннями) під ванною, в якій я зачинилася і намагалася дихати якомога тихіше, увімкнув якесь відео в ютуб на всю хату як він любить, і пішов відволікати сестру від мене. на цьому дякую.

прийшла мама з роботи, і майже відразу "що у вас з сестрою було? тато розповів що ти плакала". я посміхнулася (з усіх сил намагалася не засміятися), сказала "все добре" і пішла в душ. маму, задається, образила подібна реакція, не знаю. ми більше ні словом не перекинулися.

але що вони очікують? що я розповім все, що відчуваю, все що турбує? людям, які в важкий для мене період, прочитавши мої нотатки без мого дозволу, зробили висновки що я хочу вбити себе, і їх хонест реакшн це "таких як ти закривають в психушці і саджають на пігулки". люди, які дві години криками доводили, що через наявність у мене, вибачте, пизди і матки, я не здатна ні на що крім домогосподарства (ну хіба трохи погратися в бізнесвумен), що всі мої погляди і все сприйняття світу - "підлітковий максималізм" (вже фізично нудить від цих слів). через пів року тато сказав, що "не знав про твоє самопочуття, треба було повідомити що тобі погано, я б зрозумів". перевзувся іншими словами. як вони очікують щоб я їм довіряла??? якими силами божими??????

я можу зараз продовжити розпускати нюні, але якось іншим разом. хочу підсумувати тим, що навіть якщо б я розповіла все, а вони в процесі не накидалися вдвох через кожне моє слово з обвинуваченнями, то навіть за таких умов мене б не зрозуміли. я не потерпаю від домашнього насилля чи голоду, ні. у мене все прекрасно - повна, місцями щаслива родина, більшість часу є що їсти, а отже чому взагалі депресувати? іди радій життю, депресивна дура.

та мені чомусь, о диво!!!, все одно боляче і дуже самотньо в стінах, які я повинна з теплотою називати домом, в які я повинна радісно поспішати, а не уникати наскільки можливо. я хочу радіти поверненню батьків в квартиру, розповідати їм що нового відбулося за сьогодні, а не акуратно підбирати кожне слово під час розмов, щоб сказане мною не використали проти мене пізніше.

а ще я відчуваю себе жахливо бо нию. згадуючи, що інша авторка тут пише про реальний пиздець в її родині, з якого вона намагається утекти, мої "скарги" на її фоні виглядають знущанням якщо чесно.

[itsloriel]

Хтось називає її особливою, Сильною, вільною, дуже звабливою, Хтось обіцяє їй усе на світі А вона просто лиш хоче жити…

Просто лиш хоче щоб змовкли сирени, Щоби спинився цей бій шалений, Щоби щоранку тишу вдихати, Щоби валізу більш не збирати…

Щоби живі тато і мама, Діти здорові, поруч коханий… Щоб не потрібно було «триматись», Сильною бути, страх свій ховати…

Щоб знову стати тою собою, Що кудись зникла, разом із війною, Тою, що більше вночі не ридає, І за усмішкою біль не ховає….

Хтось називає її особливою, Просто захоплюється її силою, А вона дійсно не просто жінка Вона неймовірна, вона УКРАЇНКА… 08.07.2023 © Автор Британ Галина Ярославівна

Ph. by Іва Сідаш

[pigeonqueen13]

Rtc Alive AU Headcannons - Future Families (Part One)

You know the drill, the au where they all come back not just Penny/Jane. These are what I think their future kids would be named and act like

Nisha family, aka the Bachinski's (Last name chosen through polls, you don't like it you can fight me :/)

Mischa Bachinski

тато or Tato to the kids

I haven't decided on his job yet, give me suggestions below ig

Noel Bachinski

Dad or Father to the kids

Works as a poet and has regular publications in local Zines and Newspapers

Tamara "Tam" Lola Bachinski

Tammy to close friends and family

Named after Mischa's mother

Middle name came from the titular protagonist of Noel's favorite movie

Lenore Talia Bachinski

Nicknamed Len by friends

First name came from Noel thinking her name sounded very romantic and tragic

Middle name came from the kids godmother

Iryna Beau Bachinski

Transgender, and born Ivan Beau Bachinski

They use they/them pronouns, but identify more feminine, so they changed their name to reflect that

SpaceDolls family, aka the Potts'

Ricky Potts

Dad to Savannah

Works as a game and software developer for a fantasy video game company

Penny Potts

Mom to Savannah

Works as a veterinarian

Savannah Jane Potts

Penny and Ricky couldn't conceive, so they used two surrogates, and guaranteed that she would have green eyes

Her name is pretty self explanatory

Savannah after Ricky's favorite name

Jane after Penny's old name

That's all for this one, I might have more later, but these are the big two ships I support so idk

[girl-with-demons-in-her-soul]

Чи є самогубство гріхом? Дуже часто над цим думаю, особливо тоді, коли не стягую того, що відбувається навколо. Зараз я дійсно не стягую.

Почуття зайвості починає тиснути. Мені немає куди дітися, у мене зараз немає житла, немає заробітку, бо ж роками писала тексти з акаунту колишнього, а він не дав мені контактів замовників. Лишилася просто ні з чим: без грошей, без можливості нормально існувати, без майбутнього. Не бачу сенсу продовжувати рухатися вперед, мій позитив поволі згасає.

Хоч наче все добре з коханою людиною зараз, але я не можу йому нічого не дати. Колишній був правим, коли казав, що я нічого не даю, бо ж власне - у мене навіть заробітку свого немає, а щоб знайти роботу, потрібно полишити навчання, яке я дуже сильно люблю, бо в цьому випадку поєднувати не вийде.

Батьки футболять мене зі сторони в сторону. Ні, я не прошу в них фінансів, але зараз стоїть на кону питання житла і врешті я є третьою зайвою. Просто п'ятим колесом, об яке впирається їхнє особисте щастя.

Тато сьогодні про курсову сказав "не треба було взагалі починати цей проєкт". Я продовжила "взагалі в житті є багато проєктів, які взагалі не варто було починати". Загалом, одним з таких проєктів є я. І зараз абсолютно не знаю, де себе діти, бо питання стосовно того, щоб зняти себе з буття як абсолютно зайву ланку суспільства вже висить на волосині.

Можливо нарешті я все-таки на це наважуся

[sharp-as-c]

мама зробила моє вінчання неповторним

банти на лавочках в церкві, тьмяне світло всередині і похмуре небо ззовні, тато веде наречену до вівтаря, ви з чоловіком тремтячими руками надягаєте на пальці один одного обручки, спільне вино червоне і міцне, клятви бути разом до смерті змушують плакати і тремтіти від радости

лілеї і свічка в лівій руці, а права рука звʼязана з рукою чоловіка, червоні пелюстки троянд на шлейфі білої сукні, голос священника у тиші церкви

сукня чіпляється за стіл, навколо якого ви ходите під час обряду, і хтось вперто намагається розплутати шлейф, але ти того не бачиш; твій погляд прямо і на чоловіка

голова крутиться від вина, а сукня важка і мокра від поту, що краплинками збігає по спині; на підборах важко стояти; але тобі байдуже, бо цієї миті ти чекала довго-довго; і ти щаслива до сліз; і відбувається початок чогось нового

[adeseya]

Добре, я не знаю, що сказати ще

Мені виписали ліки, поставили діагноз. Моєю головною задачею після того було розповісти батькам, адже вони мене забезпечують грошима. Я дуже боялася + була розбита усім цим, але сім'я мене підтримала, принаймні сестра, тато і брат, мама ще не в мережі. В будь-якому разі, більшість вже зі мною. Це приємно

Дуже засмучує, що я мушу тепер приймати ці ліки, змушувати себе вчасно їх пити, адаптуватися до змін в житті і все таке. Я не знаю чи готова. Але треба спробувати. Це ж має піти мені тільки на користь

Все буде добре

Впораємось