#Шерлок Голмс

[holmesoldfellow]

Hello! Today is exactly six months since I started posting on this blog. I've had a great time deep diving into the various corners of the world of Sherlock Holmes and sharing it with y'all. Thanks for your support and here's to many more, from me and my ever growing Sherlockiana collection

[bulkazla]

всім привіт, я з 🇺🇦, тут щоби шукати для себе своїх котиків шерліамів (патріот моріарті) 💖

можливо, в якийсь момент тут з'являться дописи про них

комфортностними фанхатами, у яких буду, здається, до кінця життя, вважаю засновнтка темного шляху та боджанів ✨️

також маю профілі у інших соц мережах:

АОЗ 📎: https://archiveofourown.org/users/soft_xleb

тві 📎: https://twitter.com/BulkaZla

[marihetman]

А сьогодні день народження в українського поета Василя Стуса. Та персонажа з відомих творів Сера Артура Конан Дойля - Шерлока Голмса (ходять чутки, що саме сьогодні в нього день народження).

[afarransilent]

Крашфест :)

День 2. Шерлок Голмс

Від першого прочитаного оповідання в жовтенькій книжечці з серії "Бібліотека пригод" - і до нинішньої миті люблю його щиро і безкінечно. Ще тоді, в дитинстві, зачарований був тим, з яким захопленням (з яким обожнюванням, прямо скажемо) описує Голмса доктор Вотсон, як милується "тонкими жилавими руками" і "сталевим блиском очей", як намагається переконати читача (мене), в тому що Голмс насправді інтелектуальна машина, позбавлена всього людського, але читач (я) - бачу, що він сам в це не вірить ані на мить.

По Голмсу я писав свій перший фанфік в дванадцять років. Жахливий, звісно. В 40+ я продовжую писати фанфікі по Голмсу.

І звісно ж, я передивився безліч екранізацій і люблю (майже) усі.

Люблю геніального наркомана у виконанні РДМ (очі - п'яні вишні).

Люблю "високофункціонального соціопата" Камбербетча.

Звісно ж, обожнюю візуально канонічного Голмса у виконанні Джеремі Бретта (хоч, направду, його інтерпретація образу дуже, ДУЖЕ виклична!).

І ще улюблений фан-кліп додам - гуляти то вже гуляти)). Хотів два, але тумба чогось заперечує. TW: це СУМНИЙ кліп! :( Дуже.

Господи, я ж досі пам'ятаю свій сум і шок після прочитання "The final problem". А попереду було ще пів книги, і я із завмиранням серця взявся за "Empty House".... :) Господи, я ж досі тішуся, що серед усіх екранізацій знайшовся таки Джон, що вломив дорогоцінному другові по носі за такі вибрики...))

P.S. Зауважив, що не на всіх артах є підписи авторів, на жаль. Все зайдено в інтернеті і дбайливо захом'ячено в фанатську нору...

[pom-talks]

Темний дворецький (манґа)

За темним дворецьким я слідкую вже майже 9 років. Протягом цих років я часто забувала про манґу і довго її не читала, а потім згадувала і поверталась, щоб прочитати нові глави. На тлі нового сезону, зараз я активно перебуваю у фандомі.

Спочатку я прочитала манґу, а потім подивилась аніме. Більшість і так знають, що манґа набагато краща за аніме адаптацію і я повністю з цим погоджуюсь. Сюжет манґи, на мою думку, дуже цікавий і я досі рекомендую її всім своїм друзям. Мені дуже подобається стиль Яни Тобосо. Що зараз, що коли мені було 12, я просто в захваті з того, як вона малює. Звісно, перші глави намальовані не так класно, але далі помітний неабиякий прогрес.

Останні роки три я періодично читала нові глави манґи не взаємодіючи при цьому з фандомом, але з анонсом 4 сезону мені захотілось перечитати її повністю і мене знову затягло у цю яму. Щось у цьому світі не змінюється і це моя обзесія тд. Спочатку анонс нового сезону, а потім довгоочікувана ліцензія на тд в українському перекладі і я просто неймовірно рада, бо темний дворецький це та манґа, за якою я слідкую найдовше взагалі з усього, за чим я колись слідкувала.

Знову ж таки, щось у цьому світі незмінне і це те, що Сієль Фантомгайв завжди був моїм улюбленим персонажем з самого початку як я почала читати манґу, і що мені ніколи не подобався той самий пейринг навіть у мої 12.

Цей пост може надовго розтягнутись, бо мені є багато що сказати, але треба себе стримувати. Просто скажу, що саме прочитати темного дворецького я рекомендую однозначно. Сюжет неймовірно цікавий, тут стільки тропів на будь-який смак: тут вам і Шерлок Голмс, зомбі, Джек-Різник і навіть бойсбенди. Чудова мальовка та персонажі, хороший гумор. Що може відштовхнути від прочитання, то це фансервіс, який мені теж не до вподоби, але все інше точно варте вашої уваги. Зараз манґа дуже затягнута і глави виходять маленькі, але я сподіваюсь, що після виходу нового сезону це зміниться

[foolish-neko-reads]

“Вибрані твори”(1928) Е. А. По

Нещодавня прем'єра "Падіння дому Ашерів" натхнула мене ознайомитись з творчістю По ближче. Бо його ім'я відоме усім, його твори постійно надихають митців. Особисто я можу пригадати такі відображення його ідей у сучасній масовій культурі, як: геловінська серія-антологія “Сімпсонів” (2с. 3еп.), один з сюжетів в якій був натхненний віршем “Крук”; серія коміксів та мультсеріал за ними “Лінор - мила маленька мертва дівчинка”, що були натхненні віршем “Лінор”; та геть новітній серіал “Падіння дому Ашерів”, що, власне, натхненний однойменним оповіданням Едґара Алана По. Але, здається, мало хто дійсно читав його творчість, і ще менше людей знають, що взагалі-то саме По ми маємо завдячувати за існування такого жанру, як детективна література. Саме він дав поштовх цьому жанрові і навіть відомий Шерлок Голмс був натхненний творчістю По, ба більше, запозичив свій образ у персонажа По.

А коли мені трапилася ця збірка, перекладеня представником Розстріляного Відродження, Майком Йогансеном, то вибір став очевидним.

Зрештою, мушу сказати, що особисто мені переклад Йогансена здався надто складним, громіздким. Схиляюся до того, що особливості літературної української мови на початку 20ст., стилізація під маніру По та якісь особисті вподобання Йогансена у купі дали такий результат, бо у збірці є оповідання, які читати легче, а є й більш, скажімо, велемовні.

Через те, що інколи текст було складно читати, процес читання у мене затягнувся. Або, можливо, так впливає кінець року. Найбільше мені сподобалася, мубуть, саме трилогія про Оґюста Дюпена - попередника та "рольову модель" Шерлока Голмса. Хоча він й трохи зануда та діалоги є, як на мене, затягнутими й доводиться ну дуже довго продиратися крізь розлогі та надлишкові мудрування перш ніж справа розкриється, але в цих оповіданнях чітко видно усі елементи класичних детективів та звідки вони взагалі взялися.

Також мені сподобалися "Метценґерштайн" та "Дідько на дзвіниці". Мабуть тому, що вони напизані у казковому антуражі і не є тякими обтяженими розлогими філософуваннями. Бо По дуже любить "налити води", як то кажуть. Інколи стає нудно читати ці мудрування.

Гадаю, вірші в нього більш динамічні. Бо, очевидно, у вірш не наллєш стільки ж води, скільки у прозу, тому вони завжди лаконічніші та влучніші через те, що з римою й так достатньо клопоту, щоб ще й розводитись.

Але це був безсумнівно приємний та потрібний досвід, бо По зробив дуже великий внесок у розвиток літератури. Неможливо навіть уявити якою була б сучасна література (та й кіноіндустрія) без творів По, без його впливу та наслідувань його.

[msmorpheus2001]

Мелодiйне теленькотiння малого позолоченого дзвiночка вгорi над входом розiтнуло тишу затишного квiткового магазину, оповiщаючи про прибуття нового клiєнта.

Пальцi вiдпустили трохи закручену в подобi спiралi ручку дверей. I ось показалася й вся постать, прискiпливо озираючи невелике примiщення.

Це був високий русявий чоловiк, вбраний в звичний буденний одяг: темно-зелена куртка, чорнi джинси та коричневi черевики.

Вiн зробив крок, вiд якого поверхнею пiдлоги пройшлося рiзке рипiння.

Його очi пробiглися поличками та столами, повними рiзноманiтних рослин.

Десь з лiвого боку вiд нього виднiвся жасмин, гладiолуси, троянди.

По праву лiлiï, орхiдеï, ромашки.

А були такi, назви яких той і не знав, а мiг лише здогадуватися.

Вiд ïх кiлькостi та яскравостi аж паморочилася голова.

Були тут i маленькi, й великi, з овальними, круглими, хвилястими пелюстками, на всякий смак, здавалось би, знайшовся догідний вибiр.

Ïх голiвки виструнчилися прямо до стелi та широкоï лампи на нiй.

Листочки деяких смiшно загиналися на кiнцях.

Пiднявши погляд, вiн помiтив акуратнi горщечки з землею, з яких виднiлися зеленi паростки. 

В повiтрi, перемiшуючись, кружляла купа ароматiв.

Рiзкий поєднувався з легким, ледь вiдчутним, солодкий був розбавлений гiркою ноткою.

Проте часу на розглядання вiтрин в нього було не так вже й багато.

Тому Дiн, а саме так його звали, попрямував помiж них в пошуках того, що йому потрiбно.

Варто зiзнатися, Вiнчестер не був великим фанатом вiдвiдування таких мiсць.

Та сьогоднi це був особливий випадок — день народження дiвчини його брата — Джессіки Лi-Мур.

I оскiльки той хотiв скласти про себе гарне враження — квiти були чудовим варiантом.

Бiлявка була вельми приємною особою, так що непогано поладнала з ним ще при ïх знайомствi.

Розумна, спокiйна, проте водночас весела й з краплиною сарказму — якраз чудова партiя для Сема. Принаймнi, так вважав Дiн.

"Врештi хтось вислуховуватиме твоï зануднi бурмотiнння й лекцiï, будучи в захватi вiд них", — це було друге що сказав старший, коли дiзнався про те, що цi двоє зустрiчаються.

(Першими звiсно ж були слова гордостi).

"Нiчого вони й не нуднi", — лише й вiдказав тодi каштановолосий.

Спогад про це змусив вуста Дiна трохи смикнутися догори, створюючи в ïхнiх кутиках привабливi ямочки.

"Зосередься", — подумки промовив вiн собi та знову став роздивлятися все навкруги.

Вручити троянди або ж лiлiï здавалося Дiну надто... банальним.

Вiн хотiв порадувати синьооку чимось цiкавим.

Враз до його слуху долетiли приглушенi кроки.

Певно, це була власниця закладу. I його вже точно очiкували запитання: "Вам допомогти? Щось шукаєте?", — якi майже завжди дратували Вiнчестера.

Та обернувшись, той на превиликий подив зiтнувся з неймовiрною блакиттю очей поряд.

Це була зовсiм не жiнка середнього чи лiтнього вiку, як уявляв собi чоловiк.

Перед ним стояв незнайомець, що можливо був на рiк чи два старший вiд нього та мав темне волосся.

Проста бiла сорочка з закоченими рукавами чудово пiдкреслювала мiцнiсть тiла й широкi плечi.

Синi штани були трохи довгуватими, проте це не позбавляло його шарму.

— Бачу, ви шукаєте дещо визначне та для людини, що дорога вам, — проникливо вiдзначив вiн.

— I як же ви здогадалися?

— Я екстрасенс, — ледь посмiхнувся той.

Вiнчестер хмикнув.

— То може ще й вгадаєте для кого саме?

— Мм... — вiн на декiлька секунд зробив замислений вигляд, вiд чого його брови зсунулися майже досередини, — це дiвчина, — спокiйно промовив той, — i можу припустити: Ви знайомi з нею досить тривалий час.

— I що такий "Шерлок Голмс" забув тут? — весело уточнив Дiн: — Слiд вирушати в Скотланд-Ярд.

Вони тихо засмiялися. Така обслуга клiєнтiв була точно до вподоби Вiнчестеру. Ще й з таким вельми симпатичним продавцем.

— То окрiм iм'я Шерлок, �� Вас наявне ще одне, тiльки вже справжнє?

— Кастiель, — сказав вiн з корткою запинкою.

Можливо,  це було спричинено сумнiвами щодо того, чи варто розкривати йому цю невелику таємницю.

— Кас-тiель, — наче смакуючи слово, вимовив той, — непогано… що ж це правда, що цей дарунок для жiнки. Здогадка була правильною. То що пiдкажете?

— Хм ... — запала мовчанка, сповнена лише вдихами й видихами, — ...гадаю, в мене є те, що ïï вразить. Ходiмте зi мною.

Вiн покрокував кудись прямо, помiж буйного цвiтiння.

Дiн слiдував за ним, не допитуючись й не заперечуючи.

Вони спинилися, та Кастiель обережно вiдсунув громiздку лiлову вазу, і на свiт з'явилися червонi, як сама кров,  квiти дивовижноï форми. 

— Що це?

— Лiкорiс або ураганна лiлiя.

В денному свiтлi лiнiï, що йшли прямо з бутону, переливалися блiдо-рожевим кольором.

Дiн був переконаний, що Джессіка прийме такий сюрприз з розкритими обiймами, адже в ïх з Семом квартирi Вiнчестер бачив достатньо рослин, i ще одна точно не завадить.

Кас (якого вiдтепер зеленоокий так i називав) став розповiдати якiсь факти про них, якi вiн слухав уважно, хоч запам'ятовував лише частину iнформацiï,  яку той йому надавав.

Це не було величезним описом переваг одного товару над iншим, аби лише "втюхати" його споживачу. 

Схоже працiвник знав багато про все, що знаходилося в цьому прилавку, i справдi був задоволений, що його вислуховують не перебиваючи.

— Гарненькi, я вiзьму ïх, — врештi пiдсумував Дiн.

Слабкий кивок.

— Я запакую Вам ïх.

Опiсля обговорення деталей щодо цiни та кiлькостi, Кастiель став виконувати свою роботу.

Вiнчестер спостерiгав за його рухами звiддаля.

Руки того поводилися з ними там обережно, наче це були найцiннiшi форфоровi статуетки.

Обличчя того було трохи нахмуреним, а губи стиснутi в тонку лiнiю.

Через декiлька митей до реальностi Дiна повернула фраза:

— Готово, ось прошу — Вашi квiти.

Припинивши так вiдверто витрiщатися, той клiпнув.

— Ага, так. Дякую.

Вiн простягнув руку та торкнувся паперу, що огортав букет, але трохи промазав, зачепивши шкiру чоловiка.

Вона була трохи жорсткою, але приємною на дотик.

— Менi, — з паузою продовжив вiн, вiдсмикнувши ïï та забравши рiч собi, — менi справдi пощастило, що Ви так обiзнанi в цьому всьому.

— Звертайтеся, — посмiшка розцвiла на його губах. — Завжди радий допомогти.

Вiнчестер дiстав з кишенi купюри та поклав тi на касу.

— Бувайте. Хорошого дня.

— Ага, i вам.

Той рушив до виходу, але в свiдомостi все ще плавала картина посмiшки брюнета, тож вiн ледь не влетiв в дверi, стукнувшись лiктем.

— Все впорядку? — долинуло з глибин кiмнати.

— Угу. Так. Прощавайте, — та Дiн швидко зник в проходi.

****

Джессіка й справдi прийняла дарунок з щасливим блиском в очах, мiцно обiймаючи того й плескаючи по спинi.

Слова вдячностi для обох братiв прозвучали, коли вона вже заховала величенький пакунок Сема та поставила квiти у воду, щоб тi не зiв'яли.

Чмокнувши обох Вiнчестерiв у щоки, жiнка запросила ïх до столу.

Вечiр пройшов в дружнiй, жвавiй атмосферi розваг, розмов, смiху та малоï, але жартiвливоï, суперечки чоловiкiв.

Коли стрiлка годинника опинилася на цифрi 10, Дiн вже прощався з парою, стоячи бiля виходу.

— Звiдки ти дiзнався про цi квiти? Я нiколи не думала, що ти розбираєшся у чомусь подiбному.

— Менi пiдказав один... помiчник, — загадково промовив русявий прочиняючи дверi.

— Ого... то передай йому мою подяку також.

— Гаразд. Хоч вiн й не знає, кому вони призначалися.

Та засмiялася.

— Бувай, Дiне.

— Ага, тiльки благаю не починайте цiлуватися, поки я не пiшов.

— Ти iнодi просто нестерпний, — повiдомив йому молодший.

Але останнє, що вiн почув, спускаючись, це клацання замка (або ж, можливо, вiн просто проiгнорував шпильку Семмi).

Але Мур все ж була права — Кас заслуговував простого "дякую" за те, що зробив таку маленьку послугу.

*****

Наступного дня опiсля завершення своïх робочих обов'язкiв та корткого дiалогу з Боббi щодо справ, Дiн стояв на вже знайомiй йому вулицi бiля квiткового та, зробивши глибокий вдих, знову увiйшов всередину.

Все було так само. Навiть запахи.

Пiднявши голову, вiн враз зустрiвся з зовсiм не блакитними, а лукавими мигдальними очима, власник яких стояв за декiлька сантиметрiв вiд того.

Прутко вiдскочивши, Дiн скривився.

— Вiтаю в нашiй "крамницi", — зробив пальцями кавички каштановолосий, — я Габрiель. 

"Хай йому... — просковзнула перша думка у старшого Вiнчестера, — навiщо ж так лякати?"

— Ви шукаєте щось конкретне? Можу я щось порадити? — забелькотiв вiн.

— Ее... так, я б взагалi-то хотiв... побачити Кас..тiеля, якщо можна.

Вуста того розтягнулися в хитрiй, майже лисячiй, усмiшцi.

— Звiсно.

Розвернувшись на носаках, той вигукнув:

— ТЯГНИ СВОЮ ПРЕГАРНУ ДУПУ СЮДИ КАССI, ТУТ ТЕБЕ ЧЕКАЄ ГАРЯЧИЙ ХЛОПЕЦЬ, ТРОХИ ВИЩИЙ ЗА ТЕБЕ.

Звузивши очi до щiлин, Вiнчестер ледь стримував бажання зацiдити тому. 

— Нема потреби так кричати, ще й при покупцях, — сказав враз, Кас вигулькнувши нiби нiзвiдки та змусивши Дiна знову здригнутися.

Схоже, раптова поява була схильністю цих двоїх.

Щоки брюнета вкривав легкий рум'янець.

— Вiтаю, — кивнув вiн русявоволосому.

— Ви щось хотiли? — пiсля мовчанки врештi запитав Кас.

— Поговорити, — лише й вiдповiв Дiн.

Обпершись стегнами на полицю, Габрiель життєрадiсно хмикнув.

— Схоже це буде весело та вееельми цiкаво, — заявив вiн, схрестивши руки на грудях й спостерiгаючи за ними.

Вiнчестер гадав, що скрегiт його зубiв мали почути аж на сусiднiй вулицi.

— Я б хотiв поговорити НАОДИНЦI, — уточнив вiн рiзко.

Губи кароокого витягнулися в смiшну подобу лiтери "о", та вiн за пару секунд капiтулювався, наостанок гукнувши:

— Я тебе прошу, Кассандро, не з'ïжте тут один одного.

— Габрiель! — роздратовано шикнув на нього вже червоний, як та троянда поряд з ним,  Кастiель, але той вже заховався десь в комiрчинi, вiд грiха подалi.

— То що Ви...

— Давай на ти...

— Але...

— Будь ласка.

— Гаразд. То про що ТИ хотiв поговорити?

— Лише подякувати за те, що показав менi лiкорiс. Джессіка була просто в захватi.

Кутики губ Каса трохи смикнулися догори.

— Радий, що змiг вгодити твоïй дiвчинi.

— Оу... вона не… це дiвчина мого брата Сема, — почухавши потилицю, трохи знiяковiло проказав Дiн.

— Оу... так ну... це добре. Моï вiтання ïй.

— Я передам, — ледь посмiхнувся той.

Вони мовчали, стараючись пiдiбрати пiдходящi слово.

— Я хочу якось вiддячити тобi.

— Це не...

— Знаю. Просто скажи, як я можу це зробити.

— Хм... скажи менi своє iм'я.

— Iм'я? — спантеличено поглянув вiн на нього. — І все? 

— Угу.

— Дiн Вiнчестер.

— Що ж… тодi, Дiне Вiнчестере, я буду радий бачити тебе тут коли завгодно.

Зеленоокий мовчав.

— ...може я все ж пiдкину тебе додому чи...

— Не перенапружуй себе, я не зробив нiчого героïчного, — знизав плечима Кастiель.

— Добре, що ж... тодi я мабуть… пiду, — запропонував Дiн, крокуючи до дверей, — ще побачимось?

— Дуже сподiваюсь.

Чоловiк вийшов назовнi та ще декiлька хвилин неначе очiкував чогось.

Але нiчого не сталося.

Тодi вiн рушив дорогою прямо, роздумуючи про слова Кастiеля й точно знаючи, що вiн туди повернеться. 

***

I Дiн дотримав обiцянки, яку вiн собi дав. Кожного тижня в четвер вiн навiдувався до квiткового магазину братiв Новакiв (про те, що вони брати, той дiзнався на 2 тиждень, коли завiтав туди).

Щоразу вiн придумував рiзнi приводи та бувало купляв букети, якi вiддавав своïм друзям (якi починали турбуватися з такоï його поведiнки) чи ставив у себе в квартирi.

Варто було Кастiелю й Дiну зустрiтися, як вони починали розмовляти. Точнiше, Вiнчестер говорив, а Новак уважно слухав.

Оскiльки вiдвiдувачiв в час, коли приходив русявий (iнколи вiн прибував ввечерi та очiкував до кiнця змiни Каса, щоб пiдвезти того до його будинку) було не так вже й багато, вони могли спокiйно перемовлятися. Габрiель лише закочував очi на це.

Обидва усвiдомлювали, що ïх зацiкавленiсть один одним зростає, змiнюючись з дружньоï симпатiï до чогось бiльшого.

Чогось що лякало та окриляло ïх двох одночасно.

Дiн й сам не змiг вловити той момент, коли стояти поруч з Кастiелем було його звичною, правильною й такою рiдною рiччю, коли легка посмiшка й сяйво вогникiв синiх очей стало необхiдним. Вiн не рахував години чи днi, бо це неважливо.

Спостерiгання за рухами брюнета, коли той вдягає плащ чи просто загортає букет троянд або пiвонiй, з недавнiх пiр стало улюбленою справою Вiнчестера.

Ïхнi випадковi дотики чи погляди тепер значили бiльше.

Дiн нiколи не був прихильником робити перший крок, але невизначенiсть ïх стосунків мучила його, неначе та нав'язлива муха чи огидний слизький черв'як всерединi його душi, що, обвиваючи, стискав ïï своïм кiнцем.

Сем неодноразово вiдмiчав дивну поведiнку брата й, не витримавши, все ж вирiшив вивести того на чисту воду.

Пiсля приблизно годинних перемовин, вiн все ж змiг усвiдомити що та до чого й порадити все ж просто сказати про своï почуття.

Але Дiн був би не Дiном, якщо б прислухався до нього безвiдмовно.

Взявши до уваги фразу "поговорити про почуття", той злегка перекрутив ïï i вуаля — в нього вже був наявний план, про який вiн звiсно анi словом не обмовився з Семюелем.

****

Це був четвер. Такий самий, як i всi попереднi.

Проте, можливо, з малюсiнькою змiною. Бо саме сьогоднi був той самий день, коли план Дiна увiйде в дiю, i якщо той справдi буде успiшним — вже скоро вiн буде разом з Кастiелем.

Вiдчинивши дверi магазину Новакiв, Дiн видихнув та впевнено покрокував до прилавку.

Тихий дзвiн вже знайомого дзiночка вiдволiкав вiд набридливих думок про "можливу невдалiсть мiсiï".

Там спиною до нього стояв Кас, який був зайнятий поправлянням квiтiв в вазi. 

— Здоров, Касе.

— Привiт, Дiне, — навiть не обертаючись, вiдповiв той.

Та йому це й не було необхiдно, адже Вiнчестера вiн вмiг впiзнати й за голосом.

— Як справи?

— Непогано, — врештi розвернувшись, сказав синьоокий, — а ти... виглядаєш свiжим та радiсним, ще й парфум змiнив, — вiдмiтив вiн.

Дiн посмiхнувся. Кастiель завжди знав такi дрiбницi про нього.

— Якась особлива нагода? — поцiкавився чоловiк.

— Ага.

— Подiлишся?

Не тиснув, скорiше пропонував та м'яко пiдштовхував.

— Я... хочу запросити одну особливу людину, яка менi вже деякий час подобається, на побачення.

На декiлька секунд Дiну здалося, що на обличчi Каса промайнула тiнь болю й смутку.

— Оу… ну то я щасливий за тебе, — надривно, наче витягуючи це з себе силомiць, тихо промовив вiн.

Крива посмiшка торкнула його вуста, але одразу ж згасла.

— То хто вона?

— Чому ти вирiшив що це вона? — скосив на того погляд Вiнчестер.

— А... я ... — рум'янець рожевими плямами вкрив вилиці та шию Каса, — вибач, я не... просто це було перше що спало на думку, тож... — забубонiв той.

— Гей-гей, Касе, — його руки торкнулися пальцi русявого, — все в порядку. Забудь.

— То це… хлопець?

— Угу.

— То ти хочеш щоб я...

— Допомiг обрати квiти для нього, — закiнчив той речення.

— О... ну я залюбки... тiльки, якi рослини вiн полюбляє?

— Не маю анi найменшого поняття.

— Ти питав про це у нього?

Дiн спохмурнiв. Можливо це б спростило задачу, але тодi б Новак здогадався, та все пiшло крахом.

— Нi... це ж сюрприз.

— Оу... ну, так. Тодi... може дасиш якийсь... короткий опис твоєï майбутньоï другоï половинки?

— Ну-у... вiн трохи нижче мене, має темне волосся, блакитнi очi. 

Кастiель клiпнув та враз засмiявся.

— Це чудово. Але я кажу про його iнтереси та гобi, щоб я змiг знайти пiдходящу пiд темперамент квiтку. Сподiваюсь, про це ти точно щось знаєш.

— Вiн любить книги i бiльше всього класику, проте пару разiв читав щось сучасне, старi фiльми з прихованим сенсом, знає багато цiкавих наукових фактiв та подає ïх зовсiм не так занудно, як Сем, — Дiн хмикнув, — в нього є старий бежевий плащ, який йому личить, хоч i робить вигляд злегка кумедним та схожим на Констянтина.

— Констятина?

Вiнчестер трохи закотив очi. 

— Не суть. А ще дивитися на зорi, тодi його очi стають темнiшими та глибокими, як дно колодязя чи озера, а вуста трохи розкритi, i ïх так i хочеться поцiлувати.

Вiн замовк.

— Схоже ти справдi... закоханий в нього, — проговорив Кастiель.

— Так... схоже на те, — неясно здвигнув плечима Дiн, — то що порадиш?

Новак пройшов помiж полиць.

— Хмм...

Зупинившись бiля однiєï з них, той торкнувся пальцями пелюсток блакитних квiток.

— Гортензiï.

— Це твiй вибiр?

— Вони такого ж кольору, як його очi та личить до його характеру... принаймнi, як я мiг зрозумiти за уривками твоєï розповiдi, — ледь посмiхнувся той.

Та Дiн все ще бачив нервове кастiелеве посмикування рукою кiнця сорочки.

— Окей.

Тодi я вiзьму ïх, бо довiряю твоєму смаку.

Кас не зронив анi слова, хоч було помiтно, що вiн злегка вражений.

— Але ж ти знаєш мене всього 3 мiс��цi, а той чоловiк невiдомий менi i ти просто...

— Так.

— Але чому?

— Бо це ти, Касе.

Темноволосий вiдчув, як його щоки палають.

— Я зроблю букет, — рiзко вiдчеканив той i, схопивши скляну посудину, рушив до мiсця пакування.

Вiнчестер попрямував за ним.

Рухи Кастiеля збивалися й трохи тремтiли.

Вiн заплющив очi та щось пробурмотiв собi пiд нiс, але Дiн не почув, проте побачив, як руки легко склали квiти на коричневий папiр й, спритно обгорнувши стебла, він зав'язав тi темно-синьою стрiчкою.

Пiднявши, простягнув його зеленоокому.

— Ось. Готово.

Вiнчестер прийняв той i витягнув доллари, поклавши ïх перед Касом.

— Решти не треба.

— Але...

— Касе, — схиливши голову докiрливо глянув на нього той.

— Вдалого тобi зiзнання, — пiдбадьорливо промовив Новак.

— Так... дякую...

Але, на здивування Каса, той нiкуди не йшов, та й здається не збирався.

— Дiне? Все добре? Хочеш повернути його назад? — вiн зиркнув на гортензiï.

— Що? Нi.

— То що трапилося? Я зробив щось не так?

— Навпаки, ти чудово впорався.

Той дивився з нерозумiнням на нього.

— Я переконаний, що хто б не була та людина, вiн точно вiдповiсть взаємнiстю — тож не хвилюйся. Вiн буде одним з найщасливiших людей на землi, бо тепер ти — разом з ним, — посмiхнувся Кастiель пiдтримуюче.

— То ти тiльки що назвав себе щасливчиком?

— До чого тут я? — смикнув бровою вiн.

— Бо та особлива людина — це ти, Касе. I цей букет — призначався тобi. 

Запала тиша, яку порушувало лише дихання двох.

Серця гупали так голосно, вiдлунуючи в вухах.

Андреналiн ганяв кров по тiлу.

Дiн чекав вiдповiдi, наче в'язень, що чекає вироку вiд суддi.

Тепер ця iдея здавалася жахливою. Що як Кас НЕ вiдчуває того самого? Що як вiн НЕПРАВИЛЬНО все зрозумiв?

I тепер ïх тiльки набута дружба може розтрощитися об стiну його почуттiв?

— То... ти хотiв запросити мене на побачення? — нарештi поставив питання Кастiель.

— Так. 

— I ти винайшов такий хитромудрий спосiб, щоб зробити це?

— Ага, — трохи винувато кивнув вiн, — то ти згоден?

— Жартуєш? — серйозно уточнив темноволосий. — ...звiсно ж так.

Вiнчестер полегшено видихнув.

Новак прийняв його букет та тихо засмiявся.

— Ти просто неможливий.

Дiн посмiхнувся.

— В хорошому сенсi?

— Так. Але я гадав що мова йшла не про мене... тому наступного разу, коли надумаєш запрошувати мене на побачення… просто скажи це прямо.

— Наступного...? Тобто ми... у нас будуть наступнi рази?

— Якщо хочеш, — посмiхнувся Кастiель.

— Чорт забирай, так.

— Чудово.

— Ага, чудовенько.

Зиркнувши на годинник, Дiн враз спохопився.

— Менi слiд йти. Мене чекає Сем, а ти — зазирни в середину букету, — враз таємниче сказав вiн.

Схилившись, той враз лишив слiд-цiлунок на його щоцi.

Кастiель шоковано поглянув на нього.

Вiнчестер завмер.

— Не слiд було цього робити? Зарано?

— Нi... просто незвично.

— Але ж... приємно?

— Безсумнiвно.

Чоловiк посмiхнувся та рушив до виходу.

— Не забудь про квiти.

Коли вiн зник за дверима, брюнет став роздивлятися букет в пошуках чогось, про що казав його "новоявлений бойфренд".

I наткнувся на невеликий аркуш-записку. На нiй кривим похилим почерком було написано

"Не проти сходити на побачення в невелике кафе в центрi мiста, де подають чудовi бургери?

Напиши менi за номером внизу (це мiй телефон), я заïду за тобою завтра о 20:30."

Внизу паперу виднiлися цифри.

Кас хмикнув та, взявши мобiльник, внiс контакт Дiна й одразу ж вiдповiв:

"Привiт. Це Кас. Я не проти сходити в мiсце, яке ти обрав.

Буду чекати тебе бiля магазину."

Й настиснув вiдправити.

Посмiхнувшись, вiдклав його.

Принюхавшись до квiтiв, вiн погладив одну з них.

Зiтхнувши, Кастiель поставив квiти на видне мiсце й вирушив працювати.

А тi ще довгий час незворушно стояли там, недоторканi нiким окрiм власника, й слугували нагадуванням тому про "оригiнальний спосiб зiзнання в коханнi" вiд Вiнчестера.

[dimishap]

Домашній Боммер 2011

Рейтинг переглянутих фільмів 2011 року.

🏆 🏅

🥇 🥈 🥉

Ірландець (Джон Майкл Макдонах) Шерлок Голмс. Гра тіней (Гай Річі) Чоловічі надії (Іржі Вейдалек) Дружина напрокат (Денніс Дуган) Училка (Джейк Кездан)

[ao3feed-mystrade]

Spicey

read it on AO3 at https://archiveofourown.org/works/50777164 by smallroundyellow — Якщо це ти взяв мої... — Голмс-старший замовк, помітивши біля плити незнайомця в халаті свого брата. Words: 754, Chapters: 1/1, Language: Українська Fandoms: Sherlock (TV) Rating: General Audiences Warnings: No Archive Warnings Apply Categories: M/M Characters: Mycroft Holmes, Greg Lestrade, Sherlock Holmes, John Watson Relationships: Mycroft Holmes/Greg Lestrade, Sherlock Holmes/John Watson Additional Tags: Знайомство, перша зустріч, Шерлок паскудник, Шерлок краде штани, First Meetings read it on AO3 at https://archiveofourown.org/works/50777164

[holmesoldfellow]

Sherlock Coffee in Poltava, UA

[holmesoldfellow]

"Sherlock Holmes: complete works in two volumes" by Sir Arthur Conan Doyle as translated to Ukrainian by Volodimir Panchenko (Ababahalamaha, 2018-2019)

[holmesoldfellow]

"Sherlock Holmes" Pub and Restaurant ("Шерлок Холмс" паб і ресторан) in Kharkiv, Ukraine

[holmesoldfellow]

The Sherlock Holmes boutique Hotel and Missis Hudson Café in Lviv, Ukraine

[afarransilent]

Океюшки, трохи відволікаючись від моїх улюблених хлопців, переклав старий фічок про інших моїх улюблених хлопців. :)

Ексцентричний – ось слово, яким найпростіше було б описати мого друга, якби раптом хтось обмежив мене у виборі слів.

Ексцентричний, непередбачуваний, геніальний. Щоразу, відкриваючи масивні двері його кімнати, я не знав, що знайду за ними: лабораторію божевільного вченого, лігвище маніяка, наркоманське кубло чи дикі джунглі.

Цього разу з кімнати справді смерділо. Солодкавий повсюдний запах гниття нагадав мені ту справу, в яку Голмс втягнув мене незадовго перед моїм весіллям: на бійні, де ми одного разу опинилися, пахло так само*.

Одначе на перший погляд нічого страшного в покоях Голмса не було: речі лежали на своїх місцях (у розумінні мого друга, звісно ж), хіба що стіл був завалений паперами й пакунками, і над пальником ще курився блідий димок. Трупів – чи то людських, чи то свинячих, чи ще якихось – у зоні видимості не було. На своєму звичному місці біля каміну стояли обидва крісла, і в одному з них, закутаний у свій улюблений халат, сидів містер Шерлок Голмс власною персоною. Я зробив був до нього крок, але він спинив мене різким вигуком:

- Не підходьте до мене, Вотсоне!

Я хитнув головою, але зупинився. Звичка довіряти цьому чоловікові давно вже стала моєю другою натурою – боюсь, якби він наказав мені з’їсти порцію ціаніду, я б спершу зробив це, а вже потім почав би з’ясовувати, навіщо йому це потрібно.

Я вгледівся у Голмса з того місця, де стояв. Виглядав він, правду кажучи, поганенько – але, відколи я його пам’ятаю, чи бувало інакше? Його схильність виснажувати себе роботою і потурати небезпечним залежностям залишила на його лиці свої скорботні сліди: хворобливу блідоту, тіні під запалими очима, різкі носогубні складки. Із Голмсових ніздрів чомусь стирчали затички.

[dimishap]

📽️ ШЕРЛОК ГОЛМС. ГРА ТІНЕЙ 🎬 Гай Річі 🎞️ комедійний бойовик-містерія 🎭 Роберт Дауні молодший, Джуд Лоу, Джаред Гарріс, Нумі Рапас 🇺🇸 🇬🇧 2011

Епічний двобій Голмса і Моріарті на території Англії, Франції, Німеччини і Швейцарії.

Значно більша частка режисерської іронії до персонажів, відчутно посилена комедійна складова, але й круті перестрілки та екшн.

Загалом враження ті самі, що й від першого фільму: це не справжній Шерлок Голмс, але кіно ефектне і має повне право на життя.

[dimishap]

📽️ ШЕРЛОК ГОЛМС 🎬 Гай Річі 🎞️ комедійний бойовик-містерія 🎭 Роберт Дауні молодший, Джуд Лоу, Рейчел Мак-Адамс, Марк Стронг 🇬🇧 🇺🇸 🇩🇪 2009

Моторошна історія про лорда Блеквуда, його вправи в чорній магії та амбіції змінити світову історію. Завадити чому здатен тільки один чоловік… саме він, Шерлок Голмс!))

Із персонажем Конан-Дойля це все має небагато спільного, але слід віддати належне: переосмислення образу сміливе і привабливе. Головне – не шукати подібності, а тільки насолоджуватись тим, як далеко фантазія творця віднесла та закрутила персонажів. І заразом насолоджуватися декораціями, котрі саме ті, що мали б бути.

Незважаючи на повне попрання традиційного образу Голмса, вважаю це однією з найбільш ефектних і колоритних екранізацій. Вона цікава своєю неповторністю, а в образи – попри все – закохуєшся, як і в «справжніх» мешканців Бейкер-стріт 221-Б.