#музика 80-х

[bearfoottruck]

Hey, anybody out there feel like dancing? Because if you do, here's an obscure rock disco jam from the German group Hermann Herz & die Infarkts.

[lisa-is-chilling]

останнім часом слухаю виключно музику ранніх 2000-х, 90-х і 80-х. не те щоб вона якось краща за сучасну поп чи інді музику (та й рок більш-менш зберігає свою структуру), вона більш насичена. сучасний поп - це буквально найпростіша формула, яка коли-небудь існувала в музиці, і це не комплімент. люди перестали йти на ризик, і я розумію, що вся музика в світі вже була написана, але мені не вистачає багаторівневості, шарів, нарощування темпу. ранні 2000-і це просто жах в сфері моди, але яку ж поп-музику вони робили. це пік розвиток репу як жанру. мені потрібна ця музичність, максималізм, сторітелінг. ностальгую за часом, в якому навіть не жила...

[welovelofi]

Pink Cliffs — альт-рок/псих-поп гурт лондонського Сі Міллера. У 2024 році Pink Cliffs випустять низку синглів, кульмінацією яких стане вініловий випуск дебютного альбому «Long Shadows».

Згадуючи мінорні тональності Queen of the Stone Age та поп-чуттєвість Коннана Мокасіна, музика Pink Cliffs пов’язана пошуком краси через ізоляцію, розмірковуючи про дивовижну природу реальності та повсякденності, якщо її бачити чітко, без фільтрів. Багатошарові звуки, спотворений вокал і зациклені рифи створюють текстуроване звучання, яке змінюється від болотного блюзу до ритм-енд-блюзу, поп-музики 80-х і густих, мрійливих октавних гармоній.

Рожеві скелі були одним із еклектичних виборів Тома Робінсона «FreshOnTheNet», їх транслювали на AmazingRadio, NTS Radio та кілька чудових списків відтворення Modern Psychedelia та Indie Spotify. З відгуками We Love Lo-Fi, London Cafe & Keep It Rock.

Остання група Сі Hot Fiction випустила два альбоми; отримання ефіру на BBC Radio 6 Music, Tom Robinson’s BBC Introducing Show і Absolute Radio; грав шоу з Арт Брют, Валері Джун і Джанго Джанго; і мав пісні, ліцензовані Dior і Brixton Motorcycles.

[frnkieroukraine]

Епізод подкасту Casual Interactions #2 – переклад (31/10/18)

[інфопост про подкаст] (посилання на переклад попереднього епізоду)

Епізод #2: "Черв’як і золота рибка" (31.10.2018)

Джон "Хембоун" МакҐуайр (ДМ), Френк Аїро (ФА), Шон Саймон (ШС)

ДМ: "Цього разу давайте побалакаємо про те, що, коли ми починали, в нас було місце для репетицій."

ФА: "Думаю, коли ми тільки-но почали грати разом, ми грали у підвалі моєї матері."

ДМ: "Їхній підвал був суперовий. І там все було у килимах, від стіни до стіни. Та коли ви чуєте таке, ви уявляєте просто стіни в килимах, та насправді там усе було в них – всі стіни, вся підлога і навіть стеля." *всі сміються*

ФА: "Та ці килими зовсім не допомагали. Вони не мали ніякого звукоізоляційного ефекту, не робили приміщення теплим. Там тобі просто не хотілося нічого чіпати, було просто бридко."

ДМ: "Там точно не хотілося ходити босим."

ФА: "Точно ні. Зрештою, це був підвал. Вологий волосатий підвал." *сміється*

ДМ: "А ти ж жив там якийсь час!"

ФА: "Так, у певний момент я просто переселився у підвал. *сміється* Та там було добре, бо так я був трохи більше віддалений від усього, там навіть вихід був окремий, і там я міг палити цигарки – це було чудово, мені це подобалося. *сміється*"

ДМ: "Певно, всі думають: 'Ох, як було би кльово бути підлітком і жити у такому крутому підвалі-квартирі.' Та це ніколи не виглядало круто."

ФА: "Ні!" *сміється*

ДМ: "Й усі ми п'ятеро хлопців завалювали туди зі своєю апаратурою. Тож твоє ліжко було десь у кутку, а решту кімнати займали музичні інструменти. Ось. А коли ми ще були в старшій школі, то моя кімната була місцем для наших репетицій."

ФА: "О, точно! Це було найпершим місцем! Боже! А пам'ятаєш, чому нам довелося припинити грати там? Бо твоя [ДМ] мати постійно заходила до кімнати та сварила нас за те, що ми не користувалися затичками у вуха. *сміється, а далі дуже збуджено:* Та в тебе була повна аудіо-система [мікрофони, підсилювачі, мікшер, колонки тощо], це було божевілля!"

ШС: "У твоїй кімнаті? У твоєму домі в Кліфтоні?"

ДМ: "Так, у моїй кімнаті, у будинку, в якому я виріс… Я здвинув усі меблі до однієї стіни, на комод поставив колонки та сам мікшер, ліжко поставив прямо навпроти дверей, бо тільки так можна було зробити вхід у кімнату більш безпечним, бо з іншого боку ліжка були барабани, гігантський концертний підсилювач, комбік для бас-гітари…"

ШС: "Боже мій."

ФА: "Як в епізоді Hoarders [реаліті-шоу про людей-накопичувачів]." *всі сміються*

ДМ: "… Це було небезпечно! Мені треба було як ніндзя вибиратися з ліжка вночі, аби піти в туалет."

ФА: "І ніхто ж не прибирав своє лайно. Всюди валялися кабелі та педалі…" *сміється*

ДМ: "Я поранився одного разу, бо хтось лишив старі гітарні струни на підлозі."

*всі регочуть*

ДМ: "Та в цілому було кльово, бо моя мати – чудова жінка. *посміюючись* І вона просто так хвилювалася, що ми оглухнемо, що кожного разу, коли ми грали, вона заходила і просила взяти затички у вуха. Тим часом моєму батькові подобалося, що у його домі грає гурт, йому подобалося, що звучала музика, він мене виростив з музикою, він любить музику. Тож кожного разу, поки мати просила нас взяти затички, тато смажив нам хот-доги та гамбургери… адже це було ще до того, як ти, Френку, став вегетаріанцем. Тож ми завжди були дуже відгодованим гуртом."

*сміються*

ДМ: "І він возив нас на концерти у своєму фургоні, та хоч у ті дні ніколи не дощило, він все одно накривав наше обладнання."

*сміються*

ДМ: "Було весело. Врешті-решт, моя мати сказала нам, що якщо ми не використовуватимемо затички, то не зможемо проводити репетиції тут. Тому ми передислокувалися у дім Френка…"

ФА: "І моїй матері… було чхати."

*ФА і ШС регочуть*

ФА: "І тут ми теж були добре відгодованими… Недалеко була піцерія…"

ДМ: "Так, або ж твоя мати готувала лазанью. Ага. Ми були гуртом товстячків. Ми завжди були заповнені такими штуками, як лазанья та домашній часниковий хліб." *регочуть*

ФА: "О, так, завжди."

ДМ: "Тож ми всі були там у підвалі: я, Френк, Шон, наш друг Ніл [Сабатіно], наш друг Тім [Хейджвік] – та все наше обладнання, і Френкове ліжко, просто десь запхнуте в куток. Та іноді ми грали по 8-10 годин на день… перед тим, як нарешті перебазуватися у студію."

ФА: "Щоправда, дивно, що наші навички не покращувалися."

*всі регочуть*

ФА: "Ну, ми грали добре, але не дуже добре. Ми просто стали грати добре і погладшали." *регочуть*

Продовжуючи тему з їжею, хлопці згадують кафе IHOP, куди вони ходили їсти, бо іноді влітку треба було провітрювати підвал, адже він перегрівався. Далі ФА згадує, що в ті часи ти міг замовити чашку кави, сидіти у кафе годинами та палити цигарки за столом усю ніч – та це було дешево. ДМ додає, що у ті часи ще можна було курити в приміщеннях – буквально усюди, та нагадує хлопцям, що, коли Pencey Prep востаннє грали в CBGB's, це була остання ніч у Нью Йорку, коли дозволялося курити в клубах. І тоді всі присутні в клубі запалювали цигарку за цигаркою: вони самі курили на сцені, люди на барі просто брали одну за одною – бо всі знали, що, як тільки клуб зачиниться о третій ранку, вже ніхто не зможе курити всередині приміщення усюди в Нью Йорку. ФА жартує: "Тому Pencey і припинив своє існування, адже Шон більше не міг курити на сцені." Всі сміються, і ДМ каже: "Якщо нам запропонують грати на фестивалі просто неба, тоді ми зможемо відновити гурт, адже тоді Шон зможе курити на сцені." Всі сміються, проте потім згадують, що Шон вже не курить [ееех, *фанатські сльози*].

ДМ: "Тож ми переходили від одного маленького місця до іншого. Зрештою ми переросли підвал Френка і перебазувалися у студію в Кліфтоні, що знаходилася у складовому будинку [warehouse]. І ми отримали там дуже, дуже, дуже, дуже малу кімнату. Вона була майже настільки ж мала, як підвал, і набагато гірше провітрювалася."

ШС: "О точно, перша кімната там…"

ФА: "Мені здається, потім вони перетворили ту кімнату на…"

ДМ: "Туалет."

ФА: "Так, настільки вона була мала. Але там можна було знаходитися 24 години на день, грати настільки гучно, наскільки тобі хотілося, і там було спекотно. А ще пам'ятаю, хіба не було таке, що лампочка не працювала якийсь час і нам доводилося залишати двері відчиненими?"

ШС: "Хіба було таке?"

ДМ: "Так, так."

ФА: "Цілком могло бути так, що лампочка просто перегоріла, але ніхто не замінив її." *сміється*

ДМ: "Ага, незважаючи на те, наскільки кімната була мала, стеля була дуже, дуже висока."

*сміються*

ДМ: "Напевно, ми у якийсь момент все ж таки позичили драбину в мого батька та замінили ту лампочку. І ще поруч з кімнатою був автомат з кока-колою, та завдяки нам вони заробили на цьому багато грошей."

ФА: "Ніщо не може бути смачнішим за холодну колу в банці."

ДМ: "Це була єдина холодна річ в усьому будинку."

*сміються*

ДМ: "Тож ми грали в тій кімнаті якийсь час… Ми, напевно, написали половину Heartbreak In Stereo у твоєму підвалі, Френку. Деякі пісні я ще написав тоді, коли мені було 13-14… І тому, коли слухаєш цей альбом, то можеш відреагувати типу: 'О, чотирнадцятирічний підліток написав це про свої почуття'. *всі погоджуються* От, потім ми ще написали кілька пісень у твоєму підвалі, і думаю, ми закінчили писати в тій малій кімнаті…"

 Раптом ФА згадує, що перед Локаутом (вони вирішили так називати ту кліфтонську студію у складовому будинку, де їм дісталася та супер-мала кімната, про яку щойно йшлося, – бачите, надто довге пояснення) було ще одне місце, де вони практикувалися якийсь час, – студія Бекстейдж, що знаходилася у Літтл Фоллс, Нью Джерсі (тепер там інша студія). ДМ теж згадує та розповідає, що кілька разів вони там все ж таки були: "Якщо ви колись дивилися фільми з 80-х, де були метал-гурти, то саме так виглядали їхні місця для репетицій… На стінах були фотографії усіх гуртів, що там грали, враховуючи фотографію гурту, в якому колись грав той самий хлопець, що і здавав це приміщення." ШС та ФА згадують, посміюються. Далі ДМ пояснює, що загалом друзі рекомендували цю студію, казали, що там кльово, недорого, і там не сваряться, якщо ти відміняєш усе в останню хвилину, – "просто договорися із Черв'яком". ШС та ФА регочуть. ДМ розповідає далі, що він здивувався, що у хлопця було таке прізвисько, але пішов туди та спитав: "Гей, я можу поговорити із Черв'яком?" *регочуть* І той хлопець дуже розлютився: "Не називай мене так! Ніхто не зве мене Черв'яком!" *регочуть* ДМ продовжує: "Та хлопець ще мав такий німецький акцент… Не буду намагатися його повторити, аби нікого не образити. Просто уявіть, як Ганс Ґрубер [з фільму "Міцний горішок"] кричить на вас… з приводу оренди приміщення для репетицій. Нарешті ми туди дібралися, грали там кілька тижнів… І ось наш друг Тім дивиться на фотографії гуртів на стіні, бачить гурт того хлопця і каже: "Вау! Той чувак… Боже, це той, що здає це приміщення." Ми всі підходимо і дивимося на фотку… І кожен в тому гурті був одягнений у найтісніші джинси, а у цього чувака було видно його величезний член [ДМ виразно сказав this big old dick, і це було дуже смішно]" Отак ДМ зрозумів, чого в того хлопця було таке прізвисько, і всі вреготалися. "Тож ми не надовго там затрималися."

[далі цікавий момент, коли хлопці починають НЕРЕАЛЬНО реготати через якийсь звук, який хтось із них видав, але на записі його не чутно, на жаль. серйозно, просто послухайте з 11:37 до 12:08, аби дізнатися, як сильно вони можуть реготати. ФА: "Будь ласка, збережи це". ОСЬ СПЕЦІАЛЬНЕ ПОСИЛАННЯ ДЛЯ ВАС: https://youtu.be/GEsotiIXiaQ?t=697]

Далі ДМ хоче продовжувати про Локаут, але ШС згадує про ще одну пригоду в Бекстейджі: там ДМ проковтнув, а потім виблював золоту рибку. ФА згадує про ту рибку і каже, що десь в інтернеті навіть є відео із нею. ДМ: "Не гугліть це." ФА: "Думаю, це ніби офіційне відео на пісню The Secret Goldfish." Напевно, мається на увазі оце відео, правда, ніхто там нічого не ковтає і рибка спокійно собі живе без усіляких пригод. ДМ каже, що зовсім забув про це: "Чому я робив це?" ФА: "Це був твій прикол, ти робив це кілька разів." ДМ: "А-а, це був прикол для вечірок. Ага, якщо у вас удома був акваріум і я бував на якихось із ваших вечірок наприкінці 90-х, мені дуже прикро, пробачте." *регочуть* ФА: "Та у риб же пам'ять лише 9 секунд чи щось таке…" ШС: "Ага, тому можна просто їх ковтати." *сміються* ФА: "Та я до того, що їм буде ок, коли ти виплюнеш їх назад." ШС: "Проте я не думаю, що вони були живими, коли Хембоун їх вибльовував." ФА і ДМ: "Були! Дуже живі!" ШС: "Оу шіт…" ФА каже, що не пам'ятає як це почалося, потім погоджується із ДМ, що, можливо, це був виклик, типу як у грі "Правда чи дія", та ФА потім додає: "Але чому ти думав, що ти був спроможний на це?" – і всі сміються. Далі ДМ згадує, що можливо це розпочалося через те, що він одного разу розповів, як він вмів легко викликати блювоту і використовував це, аби прогулювати школу, – ФА це пам'ятає. ДМ: "Так, я міг залишатися вдома, сидіти в піжамі та дивитися The Sally Jessy Raphael Show, поки всі були на роботі, бо "мені погано, мене нудить", але зараз я піду і з'їм ту піцу, яку щойно підігрів у мікрохвильовці, – коз ам ФАЙН."

Отже, всі ці місця для репетицій у хронологічному порядку, аби потім не плутатися:

кімната Хембоуна у домі його батьків, де був повний бардак, але супер-аудіо-система (ще до Pencey Prep)

підвал Френка у домі його матері, де все було у вонючих килимах

"Бекстейдж" у Літтл Фоллс, де були Черв'як і Золота Рибка

"Локаут" у складовому будинку в Кліфтоні, про який далі буде багато чого розказано

ДМ: "Коли ми дібралися до Локауту, ми вже більш серйозно це сприймали, адже нам доводилося платити набагато більше грошей за приміщення… Думаю, ми платили близько $500 на місяць за ту малу "ванну кімнату", в якій ми грали."

ФА: "Що? Справді?"

ШС: "Це багато."

ФА: "Особливо на той час… На мене, це забагато. Але ОК."

ДМ: "Так і було."

ФА: "Це мені нагадує тему, яку ми обговорювали у попередньому епізоді, – коли усвідомлюєш, що дійсно хочеш зробити це, і для цього жертвуєш усім, що маєш у житті. Мовляв, я не буду нічого їсти…" *сміється*

ДМ: "Ага."

ФА *сміючись*: "… та все одно куплятиму цигарки та траву… але я зроблю так, аби це спрацювало."

*ШС регоче на словах "трава"*

ДМ: "Фокусуючись на важливих речах!"

ФА: "На креативних речах!"

ДМ: "Ага."

ФА: "Та знаєте, дякувати богові, що в нас були сім'ї, які нас розуміли та не вигнали з дому… Принаймні не на тому етапі."

*сміються*

ФА: "Це вже сталося пізніше. *сміється* Та в якийсь момент всім доводиться із цим зустрітися. Джерсі так проклинає багатьох людей, коли їм тільки у 40 років спадає на думку купити окрему квартиру. Багато людей ще досі живе з батьками. Тож ми переїхали досить рано."

*погоджуються*

ДМ: "Так. Я переїхав, коли мені було 24-25, і єдиною причиною, що я залишився так надовго, було те, що я постійно їздив у тури. *пауза* Тож так, приблизно $500 на місяць за ту малу кімнату. Та в нас з'явилася нова можливість, коли інший гурт розпався."

ФА: "Так!"

ДМ: "Згодом, думаю, три гурти розпалися, що знімали сусідню кімнату, яка була десь у 2,5 рази більше за нашу кімнату та розділена на дві кімнати: ніби одна для відпочинку, а інша для практики."

ФА: "Так, вона здавалася пентхаусом."

ДМ: "І мені здається, вона коштувала $1200 на місяць."

ШС: "Настільки дорого? Холі шіт…"

ДМ: "Так. І я тоді працював офіціантом, працював у барах, тож платив більшість, аби в нас було місце для практики. Коли ми вже змінили місце, то це був I Am A Graveyard, і ми намагалися ділити кімнату з іншими гуртами. А чи пам'ятаєте ви, як уся кімната була облаштована? Я жив там якийсь час, бо посварився з батьками… *погоджуються* Через те, скільки грошей витрачав на гурти, і що вилітав із коледжа чотири рази, і що мав "стати відповідальним"… Та коли думаєш про те, що хочеш бути музикантом чи вибираєш іншу креативну професію, то по факту це друга робота, якщо ти сприймаєш це серйозно. Тобто ти завжди намагаєшся знайти час, аби ��аробити грошей: чи знаходиш якусь роботу на повний робочий день, чи працюєш нічним сторожем на кладовищі – робиш усе, що можеш, аби мати гроші. І в той же час в тебе є твоя друга робота 24/7."

ФА: "Звісно."

ДМ: "І старше покоління, звісно, не розуміло цього. Тож я жив у репетиційній студії якийсь час *сміється*. І я пам'ятаю це, бо барабанщик іншого гурту теж жив у їхній кімнаті, що була сусідньою."

*ШС и ФА сміються*

ДМ: "Тож він ніби був моїм першим сусідом. То була моя перша квартира, а він – перший сусід."

*регочуть*

ДМ: "І у тій кімнаті для відпочинку в нас був телевізор, стереосистема, маленький холодильник і мікрохвильовка. Ще кльово було те, що навпроти був продуктовий магазин, тож я міг купляти напівфабрикати там і всяке таке. Тож це була нормальна така перша квартира. І той хлопець робив те саме, знаєте, як ніби постукати у двері сусіда та позичити трохи цукру, мовляв, "чи немає в тебе трохи Chef Boyardee [консерви чи піца для розігрівання у мікрохвильовці та всяка така напівфабрикатна фігня]?" І я відповідав: "Звісно, друже, тримай."

*регочуть*

ДМ: "Та однією із найсмішніших речей про те місце було те, що… так, та наша стара мала кімната пізніше була перетворена на туалет. І я досі практикуюся у тій будівлі, тому я знаю. Та ще у ті часи ванна кімната була на третьому поверсі, і та ванна кімната була убивчою."

*ФА та ШС згадують, "фуууф", погоджуються*

ДМ: "На третьому поверсі ще була кімната відпочинку з диваном, що був повністю покритий спермою… спермою трьох поколінь музикантів."

ФА: "Я ніколи не хотів йти на третій в туалет."

ШС: "Думаю, ми ссали в кутки."

ФА: "… в пляшки. *пауза* Ти нассав у куток?! Дідько!"

*регочуть*

ШС: "Ну не в нашій кімнаті, а в коридорі!"

ФА: "А, так."

ДМ: "Ну ні, ми в кімнаті теж ссали. Ссали в кімнаті, ссали у стакани, у пляшки і лишали їх на підвіконні, та іноді вони випадали з вікна."

*регочуть*

ДМ: "І першого разу нас ледве не вигнали через те, що люди в цьому складовому будинку поверхом нижче скаржилися на падаючі стакани із сечею."

*регочуть*

ДМ: "Тож коли я жив там, мені треба було користуватися ванною кімнатою. І там і вдень дуже страшно, а уявіть як вночі. Там були три унітази, кілька пісуарів і душ. Я ніколи не користувався тим душем, я чи прокрадався в дім батьків, чи користувався душем у Френка. Бо я думав, що мене просто уб'ють там."

*всі погоджуються*

ФА: "Ага, краще б мене убили, ніж змусили сходити там у душ."

ДМ: "Уф, так. Тож гурти дійсно жили там. Їм навіть довелося заборонити гуртам жити там, можливо, саме через мене."

ФА: "Ага… І також, на жаль, роками пізніше…"

ДМ: "Хтось дійсно помер там. Стався витік газу, і хтось помер, на жаль."

[БЛЯТЬ ПІЗДЕЦЬ]

ДМ: "Тож ось де ми знаходилися і чим займалися, були в тій кімнаті… І я повернувся одного разу… Тож, так, було дві кімнати: одна для відпочинку та головна кімната, що була дуже великою… там могли вміститися десь 2,5 гурти. Тож одного дня я повертаюся, і містер Шон Саймон просто вирішує, мовляв, "знаєте що? Мені не подобається ця стіна." І він просто розтрощив стіну."

ФА: "Так, кувалдою."

ШС: "ЩО?!"

ФА: "Так! Ти не пам'ятаєш цього?!"

ШС: "Ні!"

ФА: "О боже!"

ШС: "Почекайте, між двома кімнатами?"

ДМ: "Так!"

ФА: "Ось чому її більше там не було!"

*коротка пауза*

ФА: "Ти взяв кувалду та зруйнував ту стіну."

ШС: "Та ну!!!"

ДМ: "Справді!"

ШС: "Та я не міг це сам затіяти."

ФА: "А так і було! Ну, ми про це розмовляли: "О, подивіться, як багато місця тут було би, якби не було цієї стіни." *регочуть*

ДМ: "Так, і я сказав не робити цього, адже нам би дісталося за таке."

ФА: "Так, адже це не наше кляте майно!"

*сміються*

ФА: "Та ніхто з нас не знав, як це правильно робити."

ДМ: "А біля входу в будівлю був гігантський смітник, і коли я прийшов того разу, то побачив там купу гіпсокартону, і дерева, і всякого лайна та подумав: "Вау, це жесть", – а потім придивився і побачив колір гіпсокартону, він був зелений, і я подумав: "Хм, такий самий, як у нашій кімнаті".

ФА: "Це дуже знайомий смарагдово-зелений."

ДМ: "Цікаво, чи інші кімнати так само пофарбовані."

*регочуть*

ДМ: "А потім я зайшов… І важливо повідомити, що у кімнаті відпочинку всі стіни були у постерах, фотографіях, які я наклеїв, тож вона мала особливу атмосферу… *далі виразно:* Що ж, вже ні." ("Well, NO MORE.")

*вибухають реготом*

ДМ: "Адже я заходжу, і все, що лишилося, це продовжувач з розетками, що був підключений до розетки у стіні, що тепер просто…"

ФА: "Висіла."

*регочуть*

ШС: "Почекайте, я не зробив цього наодинці!"

ФА: "Зробив! І я зараз розкажу тобі…"

ШС: "Чекай, якщо ти не був разом зі мною…"

ФА: "Ні, я прийшов, і ти був увесь у гіпсокартоні, у захисних окулярах, тримаючи кувалду."

*регочуть*

ФА: "І я просто такий: "О май гад." *регоче*

ШС: "Та це ж звучить як щось таке, що ми могли зробити разом."

ФА: "Ага, так звучить, але так не було." *регоче*

ДМ *сміючись*: "Так, адже я моментально звинуватив у цьому Френка."

ФА: "Так, а я пояснив, що сказав йому, що це була погана ідея." *регоче*

ШС: "Вау…"

ФА: "Ну, по-перше, ми знімали кімнату з певним ремонтом. Не можна просто взяти і розтрощити стіну. Принаймні не треба так робити без дозволу. Також ніхто з нас не був достатньо освіченим для того, аби щось таке робити. Думаю, треба мати якийсь досвід з будівництвом, руйнуванням, електрикою… Звісно." *сміється коротко*

*всі погоджуються, поки ФА це каже*

 ДМ: "Тож тепер ми мали цю велику кімнату і за якийсь час почали запрошувати туди інші гурти. В нас були Murder By Death, Thursday, пізніше наш гурт The Hostage, The Banner і згодом My Chem."

ДМ: "Цікаво, до речі, нещодавно ходив у Asbury Lanes на концерт Thursday. І вони ж написали War All The Time в нашій кімнаті, ви [MCR] написали Bullets там, і The Banner теж написали альбом в нашій кімнаті. Тобто всі потім випустили ті альбоми, які спочатку написали в тій кімнаті для репетицій, і це крутяк."

ШС: "І My Chem також зняли свій перший кліп на пісню Vampires там."

ФА: "І Murder By Death теж зняли там відео."

ШС: "Правда?"

ФА, ДМ: "Так."

ФА: "ОК, повертаючись до теми будівництва… *сміються* Як тільки стіна була зруйнована, прямо як Берлінська стіна, для нас усе стало можливим. *погоджуються* І ми побудували декорації для того відео у тій кімнаті та пізніше вирішили так і лишити їх, пам'ятаю, ми зробили підлогу… Ми взяли фанерні листи, та я і Джерард [Уей] розфарбували їх за одну ніч, і так сильно надихалися фарбою, що вже були не в стані розуміти, що ми взагалі робимо. Це було божевілля." *сміються*

ДМ: "До речі, щодо Джерарда… Ми з ним одного вечора… Я навіть не пам'ятаю, як це сталося. Та у вас після цього ще лишилася фарба, тож ми зафарбували зовнішній бік дверей чорним кольором. *згадують, офігєвають* І в мене ще був трафарет з Елвісом, тож ми взяли ще білу фарбу, ще трохи трафаретів і в результаті намалювали невеликого Елвіса, а нижче написали "Who will survive and what will be left of them?" І ось чому Murder By Death назвали так свій альбом."

ФА: "Так, [адже це фраза з фільму] Техаська різанина бензопилою."

ДМ: "Бо на той момент ми вже… *сміється* Ми навіть стіну знесли, тепер ми можемо робити що завгодно в цьому клятому місці. Було багато гуртів, які…"

ФА: "Намагалися нас прогнати до біса." *сміються*

ДМ: "Так, намагалися… Та знаєте, що нас врятувало?"

ФА: "Е-е-е-е-емм, любов." *сміється*

ДМ: "Ні. Я все скинув на інших чуваків."

ФА: "Що! О оу."

 Далі ДМ розказує історію зі своєю суперовою оповідальною інтригуючою інтонацією: штука була в тому, що у тій студії бувало таке, що якийсь чувак, що мав ключ до всіх приміщень, заходив до кімнат зі своєю компанією і просто крав речі та обладнання, робив бардак. І він зі своїми друзями тусувався на тому проклятому третьому поверсі з тим жахливим диваном та ванною. Одного разу вони повністю там все рознесли – і ФА каже, що пам'ятає це. ДМ продовжує, описує, що там навіть був величезний іграшковий ведмідь, який ті чуваки просто розірвали і всюди розкидали його шматки. ФА прикольно вставляє коментар, що в його дітей є такий, і ДМ дивується (і навіть ми з вами його бачили у Френка в Інстаґрамі). ДМ далі каже, що "нас же звинувачували просто за все, що відбувалося там, і за ті пляшки із сечею, за розфарбовані двері, тому це була погана ситуація…" Також ДМ часто затримував плату за оренду, тому багато було підозр саме в їхній бік. Тож ДМ пішов поговорити з тим, хто здавав приміщення: "Я знаю, що нас звинувачують в усьому…" – "Це тому, що ви це все і робите." *всі сміються* Але він сказав орендодавцю, що не вони розтрощили третій поверх, і натякнув на хлопця, що мав ключ до всіх дверей. Орендодавець подумав, потім встав і потиснув ДМ руку, подякувавши йому, "і більше проблем у нас не було." Як у фільмах, короч. ФА каже, що досі не може зрозуміти, хто то був, а потім жартує, що, можливо, це був ШС: "Несвідомо зруйнував стіну і вбив плюшевого ведмедя." Всі сміються і погоджуються. ШС каже: "Можна було би подумати, що я був наркоманом, та я ніколи не вживав наркотиків."

Далі ДМ згадує ту студію загалом і описує її як все ж таки позитивне місце, де всім було весело. ФА та ШС згадують, що вони навіть зустріли там своїх майбутніх дружин, і це дивовижно. Закінчуючи епізод, ДМ повідомляє, що наступного разу вони поглибляться в історії з турами та подорожами і побалакають про те, як тодішні тури відрізнялися від теперішніх. На кінець ФА та ШС діляться двома історіями:

ФА: "Єдина річ у тому складовому будинку, за якою я не сумую взагалі, це той смертельний ліфт, в який треба було завантажувати обладнання. *ШС та ДМ згадують, офігєвають* Мені досі сняться кошмари про ту штуку. Цей ліфт іноді працював, а іноді ні, тому іноді доводилося лізти в сам механізм і тягнути мотузку, аби він йшов вниз чи вгору. І там був знак, де було написано, що не можна знаходитися всередині. Але якщо самому не бути в тому ліфті, він їхав з усім твоїм обладнанням у цей темний підвал, що був наполовину затоплений і де було багато змій, жуків, пацюків. Тому тобі доводилося їхати на ньому, аби керувати ним та впевнитися, що він зупиниться на правильному поверсі. І двері там були ніби як гільйотина, і могли відрізати тобі руку чи голову. Мені досі сняться кошмари. Я дуже радий, що більше мені не треба з тим ліфтом мати справу."

ШС: "Я пам'ятаю, що оскільки ти [ДМ] платив більшість за оренду, а в мене тоді ще не було роботи.. Я пам'ятаю, що купив тобі машину, аби це компенсувати." ФА різко згадує з криком "А!", ДМ згадує теж, каже, що це був найкращий подарунок за все його життя. Машину назвали Зелене Пекло. ШС: "Я пам'ятаю, що купив її, і коли ви з Френком приїхали, вона стояла на парковці." ДМ розповідає, що на той час він їздив тільки на тур-автобусі Pencey Prep, адже він продав свою машину для того, аби отримати цей вен: "Святе лайно, наскільки це була погана угода." ("Holy shit, was that a baaаd deal.") *сміються* Тож вони одного разу проїжджали повз цього вінтажного Форду '69 року, чорного кольору із зеленими вогнями. І тоді ДМ сказав, що хотів би мати таку машину, бо втомився їздити в супермаркет на цьому "величезному автобусі-вбивці". І одного разу ДМ приїхав додому, і ця машина була в нього на парковці. ШС справді зв'язався із господарем і купив її у нього, аби подарувати ДМ. "Люди думали, що я крутий, через те, що їздив на цій тачці. Та я зовсім не був крутим." ФА не може припинити хвалити цей подарунок. ШС каже: "Це була дуже Хембоунівська машина." [нагадуємо: Хембоун – прізвисько ДМ] ДМ погоджується і каже, що ніколи не забував про цей чудовий подарунок, і дякує ШС ще раз. ФА каже, що він же забув про це і щойно ШС йому нагадав, і всі сміються. На цьому епізод закінчується!!!!!!!!!!!!! УРА!

(посилання на переклад наступного епізоду)

[vprki]

Критичен поглед: Защото обичаме Плаката и създателите му

Международното триенале на сценичния плакат на връх рождения ден на забележителния български художник Божидар Икономов на 12 юли организира събитието "Обичам плаката". Дари, както го наричаха приятелите напусна нашия свят на 15 май 2016 година. Но създаденото от него, прекрасното му човешко присъствие винаги ще е с нас, въпреки отминаващите години.

Божидар Икономов е и създател на Триеналото заедно с проф. Божидар Йонов и Албена Спасова. Създадено преди 26 години, Триеналето в София се утвърди като част от световното семейство на международни форуми и акции, които поддържат жива идеята за мобилизиращата и вдъхновяващата сила на плаката и вече трето десетилетие успява да запази своя специфичен фокус, насочен върху съвременната културна сцена - с цялото нейно богатство и многообразие от различни изкуства и техните класически, модерни и експериментални форми. Организатори, плакатисти, носители на награди от Триеналето, приятели и съмишленици обявиха началото на събитието на клуба "Триенале" „Обичам плаката“ и на подготовката за предстоящото през 2022 година десето юбилейно издание с обявяването на конкурс за негов плакат. Те създадоха прекрасна атмосфера в Мултимедийния център на Българската телеграфна агенция, където с неговите технологични възможности присъстващите „влязоха“ в света на плаката. А това бяха за първи път представените плакати, които Гите Кат, Дания; Джянпинг Хе, Китай-Германия; Томаш Богуславски, Полша; Холдер Матиас, Германия; Щефан Бунди, Швейцария, са създали по покана на организаторите в памет на Дари. И съвсем разбираемо с прекрасен плакат обявиха, че създаването на Клуба е в чест на художниците Александър Сертев, Асен Старейшински, Божидар Икономов, Огнян Фунев, Кольо Ковачев, Стефан Десподов, Петър Петров, Развигор Колев и всички, които обичат това изкуство.

Плакат в почит на Божидар Икономов, снимка: Стефан Марков

„Догодина ще организираме десетото триенале и решихме да направим един поклон на нашите приятели и съмишленици, които работиха и работят в областта на плаката. Поводът, както и на деветото триенале, е в това, че се опитахме да "възбудим" театралите, за да помислим както означава "сценичен плакат" и какво е изкуството, свързано с плаката. Както и да видим къде е мястото на сценичния плакат в една постановка. Целта е да се провокират млади автори, но не само от България, а и от целия свят.“ Каза проф. Божидар Йонов. От своя страна Албена Спасова, която неуморно работи за каузата на Триеналето, каза: „Смисълът на днешното събитие е да почетем Божидар Икономов и да си поговорим за десетото триенале. Имаме около 6000 експоната на световно и българско плакатно изкуство, и силно се надяваме, че десетото триенале ще надгради с нещо повече това, което сме правили досега", Вероятно темата на Триеналето ще бъде "Плакати за плакати“, или поне да бъде една част от темите на десетото триенале. Целта е плакатът да бъде фокус, да бъде главен герой и от днес започва конкурс за плакат, като идеята е догодина Триеналето да се рекламира и с този плакат“. Тя дори допълни в думите си убедеността си, че със сигурност, независимо, че Божидар Икономов не е не е сред нас вече пет години, в главата си е имал идеята какъв да бъде плакатът за 10-то издание на Триеналето. И покани всички на чаша студено бяло вино, както го обичаше Дари, за да го почетем…

Албена Спасова, снимка: Стефан Марков

А ето и заданието на конкурса, обявено от организаторите: Всеки автор, участващ в конкурса сам избира дали да интерпретира темата по-общо, насочвайки вниманието си към Триеналето като цяло или да я конкретизира, визирайки предстоящото 10-то издание.

Конкурсът е явен и отворен към всички заинтересувани. Няма ограничения за възрастта на участниците. Няма ограничения за броя на представените предложения.Няма такса участие. Задължително условие е върху плакатите да присъстват знака на триеналето и текстът: Международно триенале на сценичния плакат – София International Triennial of Stage Poster – Sofia. Проектите се подават във формат 100х70 см като файлове .ai, .eps, .tif, .pdf, резолюция 300 dpi, CMYK.

Крайният срок за предаване на проектите и заявките е 25 октомври 2021 година. Съставът на журито ще бъде определен непосредствено след изтичане на срока, за да бъдат избегнати съвпадения с потенциалните участници. Комисия от изтъкнати майстори на плаката ще определи наградата и ще селектира колекция, която в последствие ще бъде представена като пътуваща изложба и отразена в каталога на 10-то триенале. Официалното оповестяване на резултатите е планирано за 1 ноември 2021 година.

Плакат в почит на Божидар Икономов, снимка: Стефан Марков

В годините във „въпреки.com”сме публикували много текстове с богат снимков материал за изключителната дейност на Триеналето не само посветена на сценичния плакат. Ще припомним част от тях, за да се докоснем до мащаба, вдъхновението, артистизма на неговите създатели и организатори. Това, което правят вече почти три десетилетия е всъщност да представят красивото лице на България по света. А изкуството на плаката е най-откритото, най-достъпното – пред очите на публиката дори във всекидневието на хората, вървейки по улиците на градовете ни. Акцията „Буквите на България – азбука на Европа“ е възхвала на буквите със силата на плаката. Буквеният знак не е спирал да бъде творческа провокация за авторите, които са изкушени от графичния дизайн, от типографията и от рекламата, но това, което отличава тази колекция от други подобни опити е изключителният звезден състав на 30-те художника от 20 различни страни, приели поканата на Триеналето да създадат плакати – по един за всяка една от буквите в българската азбука. Проектът започна своя живот като част от културния сезон, съпътстващ Френското европредседателство през 2008 година – първото след приемането на България в ЕС. От тогава до днес пътят на изложбата минава през Барселона, Берлин, Бърно, Варшава, Вашингтон, Женева, Лондон, Любляна, Колорадо, Мадрид, Мексико, Ниш, Ню Йорк, Париж, Прага, София, Скопие, Токио, Хелзинки, Сеул и други градове по света. За пръв път миналата година Триеналето създаде и дигитална версия на изложбата, в която плакатите „преминават“ един след друг на фона на великолепната авторска музика на Живко Петров.

Плакат на Божидар Икономов за буквата А, снимка: Стефан Джамбазов

Проектът „Буквите на България - Азбука на Европа“ възниква във връзка с приемането на България в ЕС по идея на Международното триенале на сценичния плакат в София. Освен с организацията на периодични прегледи (през 3 години) на съвременния световен плакат, посветен на всички многообразни форми на сценична изява: театър, опера, балет, оперета, пантомима, куклен театър, мюзикъл, пърформънс, вариете, концерти, фестивали и др., организацията се занимава с богата международна изложбена дейност. „Буквите на България са нейната визитка пред света, а визуалното изкуство е много емоционално, говори на всички езици и по тази причина се оказва най-добрият начин да запознаем различните култури с нашата писменост.“ Написа през 2008 година Божидар Икономов. Именно това прави експозицията уникална и интересна, тъй като зрителят има възможност да види как тези твор��и, идващи от различни културно обособени среди, виждат със своите очи нашите букви и ги интерпретират в творби си. Българските автори са Божидар Икономов и Божидар Йонов, Георги Липовански, които са в основата на проекта, и Петър Чучулигов, спечелил конкурса измежду повече от 60 проекта за най-интересната буква в нашата азбука – Ь между творците до 35 години. Изложбата е от 30 плаката, колкото са буквите на българската азбука. Всеки художник е автор на един плакат – буква, определена чрез жребий по време на международното журиране на Петото триенале през октомври 2007 година в София. Всички плакати са цветни, с формат: 70 х 100 см и с еднакво типографско оформление. Колекцията от постери е посветена на България и нейната култура през темата за уникалността и универсалността на българската азбука – една от трите писмености на Европа. Акцията на Международното триенале на сценичния плакат - София е пръв опит за активиране на широк кръг изявени артисти от цял свят за създаване на цялостен съвременен художествен продукт, популяризиращ българската култура, използвайки една от нейните емблеми – буквите. Трийсетте плаката са със задължително присъстващ текст „Буквите на България –азбука на Европа“ са мащабна визуализация на идеята за създаване на положителен образ на страната ни у нас и по света.

Изложба на Триеналото на сценичния плакат в НДК, снимка: Стефан Джамбазов

ПЛАКАТЪТ – доц. Георги Лозанов го определя като най-несамолюбивото изкуство, а писателят Георги Господинов нарича суетата му светла, за Стефан Цанев плакатът е уличното дете на изкуствата, както беше го описал в свой текст. Не е възможно да припомним всичко, което в годините е организирано и създадено с марката на Триеналото в различни локации, по многобройни поводи и не спират неговите създатели и организатори да ни изненадват, да ни радват. Шарено, цветно, смислено отбелязват събития, годишнини, а всъщност успяват да променят и света около нас с артистичност, с вдъхновение и да увлекат не само творците, особено младите, но и нас като зрители и съмишленици. Без да сме художници, ставаме участници!

Замислена по повод на световния ден на театъра – 27 март, изложбата „Театърът – това съм аз“ от април т.г.е във фоайетата на Театър Азарян в НДКе дългосрочен проект на Международното триенале на сценичния плакат – София, който се развива и обогатява вече 21 години. Колекцията съдържа близо 80 плакати и колажи. Съставът на авторите е пъстър и многолик, като освен именити плакатисти от 23 държави, включва и различни други творци: театрали, музиканти, писатели, художници и пр., сред които: Анри Кулев, Бо��идар Икономов, Божидар Йонов, Борислав Стоев, Георги Лозанов, Иван Кулеков, Любен Зидаров, Симеон Щерев, Соломон Паси, Стефан Десподов, Тодор Варджиев, Тодор Колев и други. Мотото е игра на думи с известната фраза на Луи ХІV „Държавата – това съм аз” и със знаменития монолог на Меланхолика Жак от пиесата на Шекспир „Както ви се харесва“: Целият свят е сцена и всички ние сме актьори на нея – влизаме, излизаме и за своето време всеки от нас играе различни роли. Инициативата започна през 2000-та година с инсталация-пърформанс на сцената на зала 1 на НДК, където всички дотогавашни членове на селекционното жури представят свои визуални и сценични коментари по темата. Резултатите и каталогът, който бива издаден, вдъхновяват Божидар Икономов да създаде колажите, представени в настоящата изложба.

„Театърът –това съм аз”, външна изложба този месец съпътства Международния театрален фестивал „Варненско лято” на оградата на Художествената галерия „Борис Георгиев” във Варна. Това е истински празник за театрали, художници, гражданите на града, особено, че миналата година заради пандемията от Covid-19 и сложната ситуация заради извънредните мерки фестивалът не се състоя. А изложба на плакати, посветени на джаза, избрани от колекцията на Триеналето бяха експонирани върху фасадата на Националната музикална академия „проф. Панчо Владигеров“ в чест на нейната 100 годишнина, която се отбелязва тази година.

Проф. Божидар Йонов, снимка: Стефан Марков

И да не забравяме, че тази година Националната художествена академия – най-старото ни и авторитетно висше училище по изкуство отбелязва своята 125 годишнина. Проф. Божидар Йонов и Албена Спасова са преподаватели в нея. А проф. Йонов беше и ректор в периода 2003 -2007 година. В момента ректор е проф. Георги Янков, великолепен художник, който е завършил специалността „Плакат“ в Академията. Със сигурност може да очакваме в програмата на честванията нещо специално от Международното триенале на сценичния плакат. И тъй като в целия текст, както винаги, когато се пише за Триеналето присъства Божидар Икономов, припомняме думи на Албена Спасова, казани по повод неговата кончина преди пет години: „Той остава сред нас преди всичко със своето изкуство. Кирил Златков, художник и носител на една от наградите на Международното триенале на сценичния плакат написа: "Няма смисъл да тъжим за това, че Дари го няма. По-добре да се радваме за това, че е бил тук". Божидар Икономов има небивалия шанс и дар да се занимава с това, което чувства като удоволствие и като призвание, и това е изкуство, което е съпоставимо с всички високи образци на плакатното изкуство. И това е абсолютно извън времето и пространството само по себе си".

Божидар Икономов, снимка: Стефан Джамбазов

И не забравяйте за конкурса, представете си, че може точно вашият плакат да е лицето на великолепното събитие, да краси столицата ни и да срещате себе си в това, което умеете да правите, разхождайки се в града. Дори и да сте ученици, опитайте!

Текст: Зелма Алмалех

Снимки: Стефан Марков и архив на Стефан Джамбазов

[irena-tischenko]

The Dead Daisies

The Dead Daisies – це музична супергрупа з численних відомих рок-музикантів, зірковий склад якої зібрали в далекому 2012 році новозеландець Джон Стівенс (INXS) та австралієць Девід Лоуі (Mink).

Серед інших членів колективу в різні роки були: Річард Фортус (Guns N 'Roses), Дарріл Джонс (The Rolling Stones), Дізі Рід (Guns N' Roses), Марко Мендоса (Thin Lizzy), Чарлі Дрейтон (The Cult), Брайан Тічі (Whitesnake), Френк Феррер (Guns N 'Roses), Алекс Карапетіс (Nine Inch Nails), Клейтон Долі та Алан Менсфілд.  

Під час турне, в яке група вирушить в 2021, до складу Daisies знову доєднається харизматичний барабанщик Томмі Клафетос, грав в Black Sabbath з легендарним Оззі Осборном.

Рок-гурт The Dead Daisies в Києві в концертному клубі Bel Etage

Свій п'ятий студійний альбом під назвою HOLY GROUND гурт The Dead Daisies випустили 22 січня 2021 року. Критики кажуть, що альбом випромінює непорушну силу, яка не залишить байдужими нікого – навіть найдосвіченіших слухачів рок-музики. В 2021 році, коли вся планета слухає реп, рокери на чолі з бас-гітаристом Гленом Х’юзом змогли випустити потужний рок-н-рольний альбом на 11 треків. «Мертві ромашки» приділили окрему увагу кожному з них, наповнили кожну пісню «Святої землі» драмою, емоціями та грувом.  

Альбом було записано за участю Глена Хьюза, Дага Олдріча, Девіда Лоуі та Діна Кастроново.

Чому варто піти на The Dead Daisies в Києві?

Послухати наживо справжніх рокерів, що видають класичний рок-н-рол, нібито на вулиці не 2021 рік;

Зацінити блюзові гітарні рифи;

Переконатись, що хард-рок живий та актуальний.

                                                     ***

Рерайт 

Чому варто піти на The Dead Daisies в Києві?

Послухати рок 70-х та 80-х в виконанні перевірених ветеранів світової рок-сцени;

Насолодитись міцними бас-гітарними партіями та вокалом неперевершеного Глена Х’юза;  

Пересвідчитись, що рок-музика жива і варта того, щоб її слухати.

Рок-н-рольщики The Dead Daisies виступлять в Києві 16 листопада 2021 року

Музичний колектив The Dead Daisies було створено у 2012 році в Сіднеї, Австралія та Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Річард Фортус з Guns N' Roses, Джон Стівенс з INXS та Noiseworks і Девід Лоуі з Mink зібрали зіркову банду, де в різний час грали такі видатні рок-особистості:

Глен Х’юз з Black Sabbath та Deep Purple;

Деріл Джонс та Френк Феррер з The Rolling Stones;

Діззі Рід з Guns N' Roses;

Марко Мендоза з Thin Lizzy;

Чарлі Дрейтон та Джон Темпеста з The Cult;

Алекс Карапетіс з Nine Inch Nails;

Клейтон Долі;

Джекі Барнс;

Алан Менсфілд;

Дуг Олдріч.

Під час туру 2021 року The Dead Daises представлять свій новий альбом під назвою Holy Ground (Свята земля), що був записаний у студії LaFabrique на півдні Франції.

Музиканти, які брали участь в записі:

Глен Хьюз – бас, Вокал;

Дуг Олдріч – гітара;

Девід Лоуі – гітара;

Дін Кастроново – барабани.

Зірковий колектив The Dead Daisies виступить в київському івент-клубі Bel Etage

Рок-чарти по всьому світу підняли композиції альбому Holy Ground на перші місця, і не в останнє через участь у платівці визнаного «головного рок-голосу» Глена Х’юза. Це – перший альбом групи за його участю, і за думкою багатьох критиків він став достойною заміною зіркових вокалістів, що йому передували. 

Наприклад, гучний альбом живих концертних записів The Dead Daisies Live & Louder переконав багатьох рок-фанатів, що Девід Лоуі знає, що робить, коли гуртує навколо себе найкращих рокерів. Нова платівка підтверджує це, і закликає всіх бажаючих переконатись на власному досвіді, що четверо рок-легенд знову створили крутий рок-н-рольний альбом, який невдовзі відтворять наживо на концерті в Києві.  

[nbukids]

🎄Найноворічніша, найчарівніша книга до зимових свят не тільки для мене, але й для більшості дітей декількох поколінь – це, звичайно, «Лускунчик та мишачий король» Гофмана (Ернеста Теодора Амадея Гофмана, якщо точніше. Та я цього ніколи на пам’ятаю, бо з дитинства звикла, що це просто «Лускунчик Гофмана» :) )

Ще задовго до того часу, як прикметою дитячого новорічного настрою став фільм «Один вдома», обов’язковим атрибутом очікування дива був мультфільм «Лускунчик». Його транслювали на кількох каналах упродовж зимових канікул, і дивитися його, до речі, можна було тільки у відведений час, а не так, як зараз – легким пошуком в Гуглі... Скільки ж разів ми його переглядали, знаючи до подробиць кожний кадр? А музика? Мурашки спиною як від «Танцю Феї Драже», так і від щасливого фінального «Вальсу квітів». Таки ж Чайковський — геній…

Тому, відкриваючи вперше «Лускунчика» у друкованому вигляді у віці 7-8 років, я вже очікувала появу отого самого настрою, коли все навкруги сяє кришталевими сніжинками ❄❄❄, а ялинкові прикраси здаються найкоштовнішими скарбами. І от тоді я зрозуміла, що книжка завжди цікавіша за будь-яку екранізацію!

Атмосфера свята, а поруч щира образа на несправедливість щодо майбутнього принца, відчуття неймовірної огиди до Мишачого короля, але ж і віра! Віра в те, що зло у світі рано чи пізно буде покаране… Ще більше героїв, подробиць, деталей, та що казати — відчуваєш зовсім нову історію!

Це було так давно… але «Лускунчик» і досі у моєму списку «найтепліших зимових дитячих книг».

***А ще мені не давало спокою слово «марципан»… У далеких 80-х я аж ніяк не могла собі уявити, що це))) А ви знаєте, що таке марципан? 🍭🍭🍭

Наталія Хльобас, учений секретар, яка досі вірить у новорічну казку :)

#книжковийкалендар #новорічнийкалендар #різдвянийкалендар #радимопочитати 

[futuriafantasia-blog]

Врятувати Ілліча

У Палаці культури імені Ілліча пройшла дискусія про ревіталізацію покинутих публічних просторів. Це був останній день фестивалю сучасного мистецтва «Конструкція». А напередодні шістсот чоловік усю ніч слухали техно, танцювали і фотографувались на тлі обшарпаних стін палацу. Як це пов’язано? Пояснили ті, хто був і на теорії, і на практиці.

Опубліковано 20.06.2018 у журналі inB. Фото - Влад Лемм, Дмитро Соловйов, Анна Заікіна. Оформлення обкладинки - Анастасія Дамер.

Спочатку трохи про будівлю. Палац Ілліча з’явився у Дніпрі в 1930-ті роки. Будівлю, зведену за проектом архітектора Олександра Красносельського, називали перлиною радянського конструктивізму. Як і у будь-якому палаці культури, там працювали творчі студії для дітей та дорослих, виступали відомі артисти: Кобзон, Леонтьєв, Магомаєв, Едіта П’єха. Але з 2000 року будівля стоїть закрита і поволі руйнується.

ГО Kultura Medialna, яка п’ятий рік поспіль проводить у Дніпрі фестиваль «Конструкція», звернула увагу на палац. 9 червня тут провели головну подію фестивалю – нічну вечірку «ЦЕХ : rave». У палаці зруйнований дах і побиті вікна, тут немає опалення й каналізації. Отримавши дозвіл від власника за п’ять днів до заходу, організатори вичистили три зали, поставили біотуалети та електрогенератори.

На трьох поверхах Палацу Ілліча звучали техно й експериментальна музика від артистів із Німеччини, Уругваю, Чехії, Туреччини, Латвії, Швейцарії, Шотландії та України.

Наступного дня вінницька ініціатива DE NE DE та проект «Київський діалог» провели в Палаці Ілліча дискусію на тему ревіталізації, тобто наповнення новим змістом покинутих публічних просторів.

*****

Катя Русецька

Одна з організаторів фестивалю та рейву. Вечірка тривала з 22.00 до 08.00, потім сорок хвилин сну – і знову до палацу. Катя іноді збивається з думки, але мужньо відповідає на всі питання.

«Мне кажется, у организаторов не очень-то получается слушать музыку. Я не попала на Nene – это турецкая музыкантка. И теперь целый день переживаю по этому поводу. Но нам удалось организовать три танцпола, и атмосфера была классная, люди колбасились, они были в восторге.

По-моему, это самая крутая локация за пять лет существования фестиваля. Конструктивизм, невероятной красоты здание. Мы хотели с ним работать с первого дня существования Kultura Medialna. Года четыре назад здесь воплотила свой проект Юлия Кривич: фотографии, звук, видеоинсталляция. Тогда нам не удалось войти внутрь, потому что с владельцем было невозможно связаться. Мы просто старались обратить внимание на это место, поднять вопрос – что же будет со зданием? Элементарно: подсветили фасад, и люди, которые проезжали мимо, даже выходили из маршруток, чтобы посмотреть.

Семь месяцев назад здание купил новый владелец, и он оказался более открытым. Мы решились сделать дворец местом проведения рейва»

*****

Дана Брежнєва

Як учасниця вінницької ініціативи DE NE DE подорожує Україною і досліджує архітектурну спадщину радянської доби та її сучасний стан. До Дніпра Дана привезла свою улюбленицю Офелію, яка бігала по сцені під час дискусії та засвітилася мало не на кожній фотографії.

«Вчора на рейві я була дико задоволена. Важко було обрати поверх – скрізь хороша музика. Але техно-сцена на 4 поверсі сподобалася більше за інші. Хороша апаратура, звук та звукоізоляція – усе продумано.

Ми самі проводимо вечірки та концерти експериментальної музики в покинутих місцях. Так, тут обшарпані стіни, але які класні музиканти! Головне не приміщення, головне – контент.

Дискусією «В чому сила? Ревіталізація публічних просторів» ми хочемо привернути увагу до Палацу. Він був пам’ятником національного значення, але зараз новий власник може робити з ним що хоче. Коли ми вперше побували всередині палацу, то побачили, що усе – скульптури, архітектурні плани, фотографії – викинуто під дощ, просто на вулицю. Ми зверталися в історичний музей, аби вони провели ревізію, але ніхто так і не прийшов. Зараз, після прийняття закону про декомунізацію, займатися музеєфікацією радянського вважається моветоном, хоча закон музейної справи не стосується.

Ті артефакти, які вдалося врятувати, ми виставили сьогодні в сусідній залі»

*****

Влад Лемм

Як фотограф «Конструкції» Влад побував на усіх заходах, включаючи повну ніч рейву і дискусію в останній день фестивалю. Фінішна пряма – відзняти події в Ілліча, обробити фотографії й нарешті виспатися.

«Я снимал на всех трёх этажах, но на верхнем пробыл меньше всего – там было очень жарко. Кроме хорошей музыки, на вечеринке запомнилась интересная инсталляция – проекция на стене.

Рейвы в таких заброшенных помещениях – это классика жанра. Сначала рейв хотели провести в промзоне, событие так и называется – «ЦЕХ». Но в последний момент организаторы очень удачно нашли здание с историей. Стоит наслаждаться этим крутым местом, пока есть возможность. Ведь кто знает, что с дворцом будет через год.

Это не единственное место в городе, достойное внимания. Мне очень понравилось, когда на одном из прошлых фестивалей «Конструкция» выставку устроили на Южном вокзале. Это действующий вокзал, но он хорошо сохранился с 80-х и больше похож на музей. Это законсервированная история. И там очень добродушные бабушки, которые легко пускают снимать. Хотелось бы, чтобы на этом вокзале проводили что-то ещё».

*****

Дмитро Соловйов

Подорожує по всій Україні та фотографує пам’ятки архітектури радянського періоду. Веде паблік Ukrainian modernism та планує створити повноцінний сайт із мапою модерністської архітектури та монументального мистецтва України (мозаїк та вітражів). Виявився найбадьорішим серед усіх, із ким я говорила, незважаючи на півночі рейву і день піших прогулянок містом.

«Я не фанат музики, що тут звучала, але мені здається, що це місце – просто ідеальне для рейвів. Коли людина обдовбана, їй байдуже, де танцювати, хоч у бункері (сміється). Ні, то я узагальнюю просто, може, в мене такий стереотип. Насправді, було багато прекрасних людей. Я навіть познайомився з кількома такими, як я, «не-рейверами». Бути присутнім на ревіталізації цього місця – це круто. Палацу культури хоч на два дні повернули його функцію – бути місцем людської активності. Звісно, замислювався він для трохи іншої активності, але все ж.

Я побачив Палац Ілліча кілька років тому на фотографії моєї подруги. І не повірив, що це в Україні, за 80 кілометрів від мого рідного міста Запоріжжя. Щось таке абсолютно космічне і вражаюче. Коли я почув про сьогоднішню дискусію про ревіталізацію культурних просторів, одразу вирішив поїхати. Тим паче що дискусія, як і вечірка, сама по собі вже наповнює цей простір новим життям.

Я в захваті від сучасної тенденції перетворення колишніх промислових приміщень на арт-простори у цехах. У Києві є прекрасний приклад – IZONE. Там раніше буд суднобудівельний завод, а тепер – галерея, коворкінг, виставкова та лекційна зали, навіть їдальня є».

*****

На дискусії була не лише молодь. Колишні працівники Палацу Ілліча теж прийшли поговорити про те, як оживити занедбаний простір палацу. Одна літня жінка обурювалася:

– Разве можно что-то проводить в этих условиях? Это же издевательство над чувством человеческого достоинства! Главное же – спасти здание, это же памятка архитектуры.

Катя Русецька пояснила:

– Работники Дворца – хорошие люди и пришли сюда с хорошими намерениями. Но у них ностальгия по тому, как всё было раньше. А мы – то поколение, которое кайфует от индустриальности, заброшенности. Если бы здесь всё было вылизано, было бы не так интересно.

Що ми маємо? Молодь, яка хоче проводити тут рейви і виставки сучасного мистецтва. Колишні працівники Палацу, яким хочеться повернути його первісний вигляд і яких жахає думка про якісь заходи в теперішніх умовах. І власник, у руках якого доля Палацу Ілліча. Ми слідкуватимемо за розвитком подій.

[mikamagazine]

Звездата от тазгодишния формат на „Евровизия“, от Х-фактор и „Като 2 капки вода“ Жана Бергендорф ще изнесе концерт на сцената на Амфитeатър „Арена“ – Свети Влас .... https://ift.tt/2KTyd3P

[synychka-blog]

У райцентрі на Волині «запалювали» на дискотеці ті, кому за тридцять. ФОТО. ВІДЕО

У Шацькому міському будинку культури відбулася дискотека для тих, кому за 30. Ініціатором заходу стала директорка МБК Ніна Вирович, повідомляє Район.Шацьк. На дискотеці звучала музика 80-90-х років – найбільш популярні вітчизняні та зарубіжні хіти. Захід проводився вперше, тому організаторка переживала, чи прийдуть шачани, чи сподобається їм музика, чи проявлять бажання згадати молодість. Утім…

[affinapalada-blog]

ForceOut – український метал-гурт, створений у 2011 році у Золочеві. За шість років існування колектив встиг підписати контракт із провідним українським лейблом Metal Scrap Records, випустити повноформатний альбом і розпочати роботу над іншим, а також відіграти чимало концертів. Сьогоднішнє інтерв’ю із золочів‘янином Дмитром Крутиголовою – гітаристом та вокалістом гурту ForceOut. – Дмитре, як з’явилося бажання займатися музикою? – Я просто почав бринькати на гітарі, ще коли був у 6-му класі. Далі все пішло само собою, я просто дивився різні концерти і кліпи, мріяв теж мати групу і грати концерти. Я дійшов до своєї мети вже кілька разів. Потрібно просто працювати над собою, а не нити, що це нереально. Все реально! – Чому ти вибрав для розвитку своєї музичної кар'єри саме напрямок важкої музики, металу? – Було б дивно, як би я, слухаючи таку музику ще з дитинства, грав би якусь попсу (сміється). – Forceоut в перекладі – «витісняти». Хто запропонував таку назву і чому саме така? – Вірно, Forceоut – витісняти, а також – сила поза межами чогось. Таку назву запропонував один з ниших колишніх гітаристів Володимир Захарчук. Раніше, ми називались «Симфонія Вітру», але згодом напрямок музики змінився і ми вирішили змінити назву. Думали довго, ніяк не могли знайти відповідного слова, яке б могло охарактеризувати нашу музику і те, що ми хочемо нею передати. Володя запропонував Forceout і ми погодились, адже ми і намагаємось витіснити і донести до людей проблеми сучасності, сучасного суспільства. – Група існує з 2011 року. Чи змінилося за цей час ставлення до творчості і вже написаних пісень? – Власне, у 2011 ми тільки перейменували назву на Forceout, ми почали ще у 2008. Чесно кажучи, є такі наші пісні, які люди хочуть чути постійно на концертах і їх ми граємо з 2011 року, нам доводиться їх також репетирувати і вони вже нам трішки приїлись. Та все ж я вважаю, що поганих пісень, чи пісень, які мені набридли у нас немає. – Музика – діалог з шанувальниками. Чи багато таких шанувальників і чи вдається донести до них те, що хочеться? – Звісно, багато. Більшість людей, які нас слухають – це слухачі з інших країн. На концерти також ходять чимало людей. Я думаю, якщо вони читали наші тексти, то вони розуміють, правда, в піснях вони можуть знайти себе в тій чи іншій ситуації, але насправді там прихований більший підтекст. – Твоя творчість іноземною мовою. Чи плануєш треки українською? – У нас є 2 пісні українською в першому альбомі – «Свинцеві Квіти» та «Усе, що є». Наразі, ми утримуємось від написання текстів українською, оскільки наша цільова аудиторія – закордонний слухач. Не подумай, що ми цураємось рідної мови, я задіяний ще у кількох музичних проектах, де лірика власне тільки українською. – З якими відомими гуртами доводилось виступати на одній сцені? – Чесно кажучи, я вже й не згадаю всіх, концертів за ці роки було дуже багато. У 2016 ми брали участь у великому концерті, де були легенди Progressive/Technical Death Metal група з Італії «Sadist», пізніше ми виступали з олдовою польською групою Shame Yourself. – Які фестивалі і міста України відвідували? Які запам’ятались найбільше? – В період з 2011 року ми брали участь в багатьох фестивалях, також ми «відкатали» тур у якості «хедлайнерів», під час якого виступали у Києві, Одесі, Запоріжжі, Дніпрі, Донецьку, Харкові та Чернігові. Після туру, буквально через день чи два почались заворушення на Майдані і, коли ми їхали з Чернігова у Київ, нас кілька разів зупиняли патрулі і перевіряли наш бус, вже тоді було ясно, що скоро щось буде відбуватись. Найбільше запам’ятались фестиваль в Тернополі у 2011, назву не можу згадати, фестиваль на березі Чорного моря Black Sea Metal Fest у 2014 здається, і виступ з Sadist в 2016. – Коли виступаєте на фестивалях, чи присутній на таких заходах дух суперництва? Який досвід може винести молода група з великих фестів? – Я б не сказав, що дух суперництва, просто ми вчимось чогось один у одного: хтось краще заводить публіку, хтось краще поводиться на сцені, а хтось грає технічні партії. Молодій групі на великій сцені не потрібно боятись людей, не бути скованим на сцені, поводитись вільно і просто отримувати задоволення від того, що вони роблять. Дуже багато цього не роблять і це виглядає якось, ну принизливо чи жалібно? Просто потрібно бути впевненим в собі і бути готовим до виступу. Коли молода група потрапляє на велику сцену, не знає як все правильно увімкнути, тому що їм не доводилось працювати з професійним музичним обладнанням. Вони будуть щасливчиками, якщо на цьому концерті чи фестивалі буде стейдж-менеджер. Я в Україні їх не зустрічав. – Що вашому гурту дав контракт з Metal Scrap Records? – Випуск дебютного альбому, промоцію групи, різні інтерв’ю та рев’ю у Інтернет-журналах та відомих друкованих виданнях, а також тур в підтримку альбому. – Наскільки успішним був дебютний альбом «Delusion»? – Альбом був першим, половина матеріалу була написана ще коли я вчився Золочівському економічному ліцеї. Альбом хороший, гітарні риффи та соло технічні, завдяки йому нас почули за кордоном, його досі постійно постять в Інтернеті і крутять на різних радіостанціях. Власне у ньому є ті хіти, які люди просять на концертах і ми постійно їх граємо. Living In Lie, Equilibrium i Not My Delusion – дійсно круті пісні, які будуть ще довго користуватись популярністю у наших слухачів. – Буквально за рік ви записали ще один альбом. Хто автор пісень? Де черпаєте натхнення? – Я пишу всю музику, з лірикою мені допомагає наш гітарист Віталій Виговський. Натхнення приходить саме, просто в той час потрібно бути вдома, а не на роботі, швидко взяти гітару, включити комп’ютер і записати чернетку. – Як справи з альбомом, який ви розпочали у лютому 2016? – Барабани записані, гітарні партії продумані і вивчені, потрібно лиш фінанси для запису гітар і вокалу, а це зараз недешево. Можливо, найближчим часом опублікуємо одну з нових пісень, яка була записана для зйомок кліпу. – Альбоми є, а як щодо кліпів? Коли чекати і чого? – Ми мали знімати кліп ще минулого року, навіть спеціально записали нову пісню, але дещо пішло не так і довелось ідею з кліпом відкласти. Зараз ми записали барабани до нового альбому і готуємось до запису гітар і всього решта, я думаю, що з виходом нового альбому ми щось назнімаємо. – У твоєму арсеналі лише одна гітара чи кілька? Якій фірмі надаєш перевагу і чому? – На даний момент одна єдина. Charvel Deluxe 1989 року виробництва – це американська фірма, але гітара зроблена в Японії, це дійсно топовий, професійний інструмент. Також у мене були гітари Jackson та Washburn, колись собі знову куплю такі. – Можеш назвати виконавців, яких готовий слухати завжди: в будь-якому настрої і при будь-яких обставинах? – Звісно: Вагнер, Вівальді, Бах, Гріг та кілька інших, у класиці все є! – Чи не здається тобі, що зараз важка музика перебуває в деякому тупику. 70-ті роки подарували нам глем, хард і прогресив-рок, 80-ті – хеві-метал і треш, в дев'яності роки настала ера альтернативи і нью-метала, а що відбувається зараз? – Насправді ера альтернативи і різних нью-метал вже не актуальна. Зараз є інші стилі. Наприклад задіяний. Українська сцена в цій музиці займає одне з перших місць у світі. Black Metal, який з’явився ще в кінці 80-х, зараз дуже актуальний. Я в ньому. – Які плани на творчість у майбутньому? Можливо, виїзди закордон плануєте? – Потрібно записати новий альбом, видати його на хороших умовах і готуватись до туру. Поки немає ніяких запланованих поїздок за кордон, але дуже б хотілось. Також я беру участь у кількох інших проектах. Два з них – це студійні проекти Vigrid та Eskapism. У Vigrid все записую я один, пишу всю музику та тексти, стиль музики Pagan Black Metal, лірика виключно українською, є задумка зробити кілька пісень, де лірика буде на древньоісландській з книги Galdrakver. Eskapism – це Atmospheric Black Metal проект, де задіяний я і клавішник з Forceout Дивозор. Тексти також виключно українською, також у майбутньому дебютному альбомі будуть використані тексти Лесі Українки «У Небі Місяць Зіходить Смутний», Івана Франка «Дивувалась Зима» та 2 тексти Ростислава Кузика. Щодо живих груп – я граю у Kroda та Paganland (Pagan Black Metal). За минулий рік разом з Kroda я відвідав Фінляндію, Чехію, Швейцарію та Францію. Ми записали DVD концерт та в кінці року відіграли на великому фестивалі у Києві, зараз працюємо над новим альбомом. Ця група існує з 2003 року і користується великою популярністю в Україні та за її межами. З Paganland я записав міні альбом «Підперезаний Духом» та повноформатний альбом «З Карпатського Краю». Обидві ці групи використовують лірику українською мовою.

[bearfoottruck]

I don't know how many people here are from Bulgaria, but I accidentally discovered a pop singer named Evgeni Dushanov who did a Bulgarian cover of Peter Griffin's 1980 disco hit "Step By Step" under the title "Nedost'pno Momiche" (Недостъпно момиче, EN = "Unavaliable Girl"). I did a fake Moby Dick Records remix of it, emulating the one they did for "Step By Step".

[bearfoottruck]

Check it out! Princess Daisy is a heavy metal singer!

[bearfoottruck]

Anyways, enough negativity for tonight. I want to wish everyone a Happy George Thorogood Day!

[bearfoottruck]

OK, enough political reblogs. How 'bout some Queen?

[bearfoottruck]

I don't know if anyone here is a fan of the Boys Town Gang (I get the feeling I'm the only one), but I wanted to share this early 80s disco classic that merged two Diana Ross hits.