#мир і війна | Explore Tumblr Posts and Blogs

girl-with-demons-in-her-soul · 2 years

Text

Увага: провокативно і довго

Діалог з @shades-under-the-neons надихнув мене на пост, який стосується гострих питань в суспільстві України. Так, він може бути не надто справедливим, трішки радикальним чи грубим. Вважайте це попередженням і своєрідним дисклеймером. Декілька тез, яких я зараз притримуюся:

Людям, які виїхали під час війни чи навіть до війни, слід менше надавати ваги в інформаційному просторі.

Звучить трішки грубо, погоджуюся. Однак проблема в тому, що багато з них чисто фізично не можуть брати участь в формуванні культурного та політичного простору нашої країни. Вони не так переживають події, які тут відбуваються (не слабше і не гірше, зверніть увагу, просто інакше), тому не можуть до кінця об’єктивно оцінювати ситуацію.

Як правило, це стосується тих, хто намагається розмірковувати про мовне питання, вживання російської (російськомовної) культури, співпраці з росіянами і так далі. Людям закордоном надзвичайно важко пояснити, чому зараз багато речей, які діяли в (відносно) мирний час не працюють. І деякі наративи можуть бути навіть небезпечними.

Якщо люди і повернуться після війни, то вони будуть іншими. З одного боку, ми отримаємо шанс на розвиток від тих, хто спробував перейняти позитивний досвід європейців. З іншого боку, є ризик, що ментальність буде надто сильно відрізнятися, адже пережиті досвіди будуть надто відрізнятися одне від одного. Допоки одна частина буде оговтуватися і будувати суспільство без росії, інша частина буде намагатися жити так, як до війни. І, цілком потенційно намагатиметься, як і країни Європи, толерувати росіян. І так ми переходимо до наступного пункту.

Надмірне толерування — зло.

Коли ми говоримо про спільноти, погляди людей на те, з ким жити, як жити, як розмовляти, як одягатися, ми не можемо оминати теми толерантності. І перш за все толерантність це повага до осіб, які тебе оточують. Це нормально… в умовах миру.

Але зараз ми не маємо умов миру. Як студентка-філософиня, яка вже зараз веде подобу наукової діяльності, я можу сказати, що війна це неприродній стан, в якому неможливо оцінювати світ з погляду законів етики. Це той випадок, коли приходиться відкинути людяність і боротися, буквально, за своє існування. Звичайні права не працюють. Взагалі. Вони працюють в ситій Європі чи США, які можуть бути впевненими у своєму майбутньому. Які можуть собі дозволити ворожнечу між різними етнічними групами в межах країни, боротьбу соціальних груп і так далі. Які пропагують цінності, але не знають їхньої справжньої вартості.

Тому вони нерідко пропагують мир з ворогом. Або мир з цінностями ворога. Або думку, що ми ж всі люди, тому маємо жити дружно. Ні, це так не буває.

Проблема в тому, що в нашій країні досі є багато людей, які намагаються надмірно толерувати ворога і його культуру. В університетах закордоном цілком серйозно розмірковується питання того, що після завершення війни будуть зняті санкції з росії. Світ сприймає нашу війну як Голодні ігри, стикаючи наших представників лобом до лоба замість того, щоб повністю виключити країну-загарбника з будь-яких домовленостей.

Тільки от світ не проводив стільки років з росією під боком. Вони не знають, що це таке, коли тобі потрібно виборювати своє право називатися іншою країною. І нам потрібно максимально уникати цієї культури, щоб не дозволяти нікому її толерувати. Бо це призведе до нових і нових воєн, поки хтось врешті не зникне з лиця землі.

Російськомовні українці а пріорі сприймаються як іноземці.

Я розумію, що перейти на іншу мову це важко. Дуже важко. І почувати себе приниженим, коли на тебе звідусіль лиється ненависть на росіян і все російське, але ти приймаєш це на свій рахунок, бо є «російськомовним українцем» теж важко. Але проблема в тому, що україномовні українці (цікаве поняття, правда?) почували так себе завжди.

Я вже неодноразово згадувала про те, чому мова це важливо. А ще частіше розповідала про свою любов до діалектів (які значно відрізняються від суржику, але мало хто відрізняє одне від другого. Ви здивуєтеся, коли почуєте, що таке справжній суржик, проти якого варто боротися, але це вже інша історія), тому закидати мені про ненависть до інших українців не потрібно.

Я виступаю і виступатиму за те, щоб кожен усвідомлював, що його російська це вклад у культурне знищення України. Достатньо просто це усвідомити, щоб врешті намагатися змінити ситуацію. Не зараз, то через 5-10 років. Не зараз, то вже виховуючи дітей в новому середовищі. Дивитися російське, слухати російське, створювати російськомовне, говорити російською має бути соромно. Соромно перед тими, кого це російське у вигляді куль і ракет вбило. Вбило, незалежно від того, були вони толерантними до росіян, чи ні. В цьому найбільша іронія.

Часто люди неправильно розуміють, що таке український контент і як його підтримувати.

Про це я напишу окремий пост, бо тема надзвичайно нагальна. Але, якщо коротко, то телеграм канали з краденою музикою це не підтримка (поширення) україномовного контенту, а ведмеді-балалайки це не те, що репрезентує культуру України.

Нам потрібно діяти радикально і змінювати наративи вже зараз, щоб військові, коли повернуться, могли адаптуватися вже у новому світі.

Багато з них продовжують слухати російську музику, вбиваючи росіян. Продовжують говорити російською, вбиваючи росіян. Можливо, продовжують толерувати росіян, вбиваючи росіян. Бо в них просто нема часу на рефлексію і це нормально.

Важливо, щоб їхні сім’ї розуміли — хлопці і дівчата гинуть від російського. Саме російське вбиває, незалежно від того, це мова, пісня, книга, ракета чи пуля. Щоб коли наші військові повернулися, набули ваги у суспільстві (а це безумно станеться), мали екологічний простір для реабілітації та рефлексії всього, що відбулося.

Щоб зневірюватися в країні, потрібно мати базові знання про те, як вона працює.

Так, у нас високий рівень корупції. Так, у нас великі проблеми з освітою (про що я дуже сильно люблю балакати), медициною, культурою, економікою і політикою. Так, у нас погана інфраструктура (була навіть до війни, а після війни, очевидно, стала ще гірше) і дуже страшна ситуація в плані ментальності.

Але.

Коли я читаю коментарі від людей, які кажуть, що держава їм нічого не дала, мені стає дуже сильно смішно. Бо думка, що держава як умовний невидимий механізм має щось дати є родом з срср. І вона надзвичайно небезпечна. Більшість людей абсолютно не знає як функціонує податкова система, які функції дійсно має наш президент, як повинна працювати освіта чи медичні заклади. Але вони вважають себе геніальними, пропонуючи відмовитися від платіжок за комунальні послуги чи вимагаючи від вчителя запхати знання в голову дитини, якій це нафіг не здалося.

Тому…

Можливо це й на краще, що після перемог�� нас стане значно, значно, знаааачно менше.

Це погано для економіки і для відбудови. Але є шанс, що залишаться більш свідомі люди, які будуть готові покласти свої зусилля й, можливо, життя за те, щоб розвивалася саме Україна. Це не привід зневажати тих, хто виїхав, але це важливо розуміти. І це допоможе нам боротися й розвиватися.

Я можу говорити про це все довго. Здається, що я сказала все і все одно щось продовжує вертітися в голові. Не буду перечитувати цей пост на помилки, навряд хтось його дочитає до кінця в принципі. Але, вважаю, що мої читачі повинні знати мої погляди і мати можливість, за бажання, звичайно, про них подискутувати.

#політика #з розряду накипіло #українською #український пост #українське #особистий блог

71 notes · View notes

bez-nichoho · 1 year

Text

Про ніщо (35)

Людина — істота адаптивна. До більшості умов ми здатні пристосуватись. Навіть до війни. Шок початку бойових дій у 2014 році помалу, але впевнено, змінився на звичну буденність, а війна перетворилась на тло. Що там, перетворилась мало не на шоу, за яким стежив світ і більшість українців.

Повномасштабне вторгнення у 2022 році довше було шоком через власне свої масштаби, але для багатьох українців з часом також стало тлом. Щоденний донат, інформаційна підтримка, всяка допомога, відмова від російського — це речі, до яких ми цілком звикли, продовжуючи жити свої життя. Та й про що казати, якщо це стосується навіть не усіх, навіть не переважної більшості.

Психологічний ефект перших тижнів-місяців війни минув. У масову свідомість він повертається лише тоді, коли трапляється велике лихо — масовані обстріли із десятками жертв, підрив ГЕС тощо. Але навіть ці трагедії досить швидко зникають з інформаційного потоку, зникають у рутині.

Війна — річ парадоксальна. Це щось абсолютно жахливе, нелюдське, для неї ніхто не створений. Але водночас війна — щось дуже людське, адже протягом усієї історії людства точаться війни.

Мабуть, це нормально, що ми намагаємось закритись у своїх бульбашках. Постійно перебувати у стресі, який приносить війна — нереально. Я — не виняток, як би прикро не було мені це визнавати. Тішу себе тим, що я доначу, скільки є змога, долучаюсь до зборів як менеджер, працюю з наративами, не споживаю російський контент, бо чітко розумію зв'язок між ним та ракетами, які у нас летять.

До речі. Он, показники прослуховування російської музики протягом року в Україні тільки виросли. Тобто є десятки тисяч ідіотів, які вливають собі у вуха це лайно. Те, чим вони себе наповнюють — це одне, а те, як музика перетворюється на ракети — це інше. Що те, що те можна усвідомити. Але комусь не дано. Я можу лише здогадуватись, чому ці люди слухать русняву музику, але в результаті це нічого не міняє.

Отож, я хоч і дивлюсь на ситуацію свідомо, але іноді помічаю довкола стінки бульбашки, в якій також перебуваю. І витягнувши голову поза них, дуже дивуюсь: це ж, виявляється, є десь життя без війни. Мабуть, таке усвідомлення для пересічного європейся чи американця звучить дуже дивно. Десь є життя без тривог, без обстрілів, без щоденної смерті, без комендантської години. Люди можуть планувати собі мандрівки, відпустки, покупки, планувати життя. Десь чоловіки не гинуть щодня, не збирають кошти на спорядження, не падають знеможено на навчаннях, не отримують повісток вдома, на роботі, на вулиці чи в автобусах. Десь жінки не мають втікати з дітьми хто зна куди, брати в руки зброю, ставати парамедикинями, солдатками, втрачати своїх синів та батьків, продовжувати жити надламаними, несправними після важкої втрати.

Десь є таке життя. Іноді я про нього думаю. Це таке гарне життя. Це ж, чорт забирай, так мало — всього лиш мир (здавалось би, еге). Дуже гірке усвідомлення, що десь так є, а в тебе нема. Що десь можна думати про покупку велосипеда, нові проєкти, якісь мандри. Це ж ніби так небагато, це такі дрібниці. А нам — не можна. Чи радше так: можна, але шанси, що все вмить обламається, дуже високі. І що з цим робити — не знаю.

Певен я у іншому — серед тих із нас, хто зостанеться серед живих (так, будьмо відвертими, не усі виживуть), дуже довго доведеться розгрібати наслідки. Розмінування наших територій і відбудова — справа кількох десятиліть. Психологічна травма, яку принесла війна — справа кількох поколінь. Після Голодомору 33-го минуло 90 років. А ця травма надалі є у цілої нації і передається дрібними буденними звичками. З цією війною буде так само. Покоління українців будуть нести її у собі, спокійно адаптуючись до нових викликів, які перед ними ставитиме життя. Але тавро, залишене війно, незмінно буде у них на тілах і душах.

#українською #українськийблог #війна в україні #fuck russia #fuck russians #russia is a terrorist state

29 notes · View notes

lisa-is-chilling · 2 years

Text

ну шо, погнали підсумки року? в цьому навіть не має великого сенсу, бо усе, що спадає на думку - це війна. здається, ніби немає нічого, окрім війни, хоч це й не так. але я все одно хочу побачити, чого досягла за ці дванадцять місяців.

по-перше, я пішла на терапію. це, мабуть, моє найбільше досягнення (нахуй високі оцінки в універі). без терапії я б, мабуть, не сиділа і не писала цю всю фігню. по-друге, я знайшла справу, якою хочу займатися. блог на ютубі не дав багато плодів цього року, тож я постараюсь все ж розродитися наступного. я знаходжу все більше і більше нових кріейторів, які роблять відео на таку ж тематику, і мене це надихає. по-третє, я знайшла нових друзів, відновила спілкування зі старими та зберегла тих, що у мене є. також перестала спілкуватись із людьми, які діяли мені на нерви. я втратила людину, навіть не з близького кола, яку оплакую досі, і чия загибель перевернула мій світ назавжди. ну і, звісно ж, війна.

нічого доброго війна не принесла, але завдяки їй я дізналась власну сутність: наскільки сильною та витривалою я можу бути, наскільки ми неймовірний народ, наскільки жива та унікальна наша культура, яку хочеться досліджувати та вбирати в себе. саме завдяки війні я позбулась усього російського, хоч і по суті воно є мені рідним за батьковою лінією. я зробила важливий вибір, яким пишаюся. я подорослішала, хоч і підпадаю ще під підлітковий вік, стала більш цинічною та жорсткою. я досі вчусь не пускати деякі речі до свого серця, бо біль, на відміну від ненависті, важче акумулювати у щось позитивне - поки що я від нього просто тікаю, або зациклююсь на ньому.

я навчилась жити із собою без нескінченного відчуття, ніби я сходжу з розуму, і демони в моїй голові влаштували вечірку на поминках мого здорового ґлузду. я знайшла той мир, який мені був необхідний усі ці роки. звісно, не все гладко, але я на шляху до ментальної рівноваги, що може бути довгим процесом. тепер я дозволяю собі відпочити або не робити нічого. я пробачаю собі набагато легше, хоч деякі речі все ще стоять ребром. я нарешті у злагоді зі своєю сексуальністю, хоч і поняття не маю, як її виразити. попри назріваючу ґендерну та тілесну дисфорію, я вчусь бачити красу в собі. вчусь бути більш м'якою до себе. я дозволяю собі досліджувати щось нове та повністю забивати на старе.

більшість часу я провела у дослідженнях себе. вийшла із зони комфорту та знайшла роботу. роботою це назвати поки що важко, але я роблю все від мене залежне, щоб налагодити заробіток. проблема з універом стоїть як ніколи гостро (скільки ще сесій із терапевткою мені знадобиться, щоб просто зібратися та забрати документи?), але я виконую просто титанічну роботу - роблю те, що мені не подобається, і роблю це їбейше.

хоч би що там було, життя продовжується. я знаходжу нові речі/людей/гоббі/навички і т.д., втрачаю старі. так працює життя, і я вдячна, що змогла додати до нього ще один рік, особливо в сучасних умовах. сподіваймося, що 2023 принесе нам багато хорошого, але найголовніше - мир та спокій. ми усі цього заслуговуємо.

#українською #підсумки року #підсумки

12 notes · View notes

nelligekata · 2 months

Text

НАСТУПНА ТРИДЦЯТИРІЧНА ВІЙНА.

Перша палала в Європі, як відомо, на початку ХVII століття. Ну про неї можна не особливо згадувати, бо такі трапилась дуже давно і далеко.

Другу тридцятирічну, зазвичай, так не називають, її ділять на дві світових, але Друга світова була прямим наслідком Першої, яка почалася у 1914 році, а закінчилася у 1945.

Давайте трішки згадаємо історію.

Коли солдати воюючих армій у 1914 році ішли на фронт, вони сподівалися до Різдва повернутися у свій затишний світ, до звичних справ та родин. По-перше, до Різдва не встигли, ну а по-друге, виявилося, що вертатися просто нема куди. Світ змінився.

А тепер згадайте літо 2014. Навіть коли не вдалося закінчити АТО за лічені тижні, через вторгнення рашистських регулярних військ, через зрадофілітіків та прагнення коломойськозалежних знайти мир в очах пуйла, ми все одно у страшному сні не могли уявити, що на десятому році війни будемо готуватися і до і до дванадцятого і до п'ятнадцятого.

А ще зараз ми всі вже знаємо, що повернутися з війни не вийде. Зовсім. Бо нема куди. Навіть якщо домівки вціліють, а рідні залишаться живі. Хоч так повезе далеко не всім. Просто України, яку ми знали до 14-го року більше ніколи не буде. І слава Богу, якщо чесно, але зараз я про інше, про тривалість війни.

Коли Німеччина програла Першу світову, здавалося справедливий мир настав: агресор платить репарации, з'явилося багато нових національних держав, мир дружба, жувачка та лінія Мажино.

Але насправді це породило .купу проблем.: та комплексів програвших країн: від Німеччини до Угорщини. Он придурок Орбан досі ті комплекси викашлює.

Програвша Німеччина породила Гітлера та продовжила війну до абсолютного свого знищення.

Так буде і зараз. Ми обов'язково видавимо орду з нашої землі, але на жаль, ніхто нам не дозволить її демілітарізувати та денаціфікувати по-справжньому. І рашистські недобитки через короткий час розпочнуть нове вторгнення. І ось тут головне питання: наскільки ми будемо готові до цього після чергового, дуже короткого, перемир'я? Чи буде в нас найсильніша армія континенту, щоби розчавити повністю потвору рашизму, чи черговий зермак буде волати: Омерика! Чому ми не в НАТО?!

Історія нічому не вчить, вона лише карає за невивчені уроки. Тому не сподівайтеся повернутися з війни. Вірте в Перемогу та працюйте на неї. Донатьте на "Справу Громад" і тоді перемога наступить швидше.

Олександр Дедюхін

#ukraine #war in ukraine #glory to ukraine #hero

0 notes

oksanalemberg-blog · 3 months

Text

Переклад пісні "Спят курганы темные"

Сплять кургани темні,

Вітри дують чемні.

І тумани білі знов

Стоять над рікою.

На роботу славну,

Та по справі гарні.

Вийшов у донецьку степ

Хлопець молодий.

Там на шахті вугільної,

Хлопчика помітили.

Руку дружню подали, привіли в дім свій.

І дівчата гарненьки заспівали пісеньку

Як знайшов любов свою хлопець молодий.

Дні роботи спекотні як війна у лютому

Поміняли геть життя хлопчика того.

Він знайшов красунечку, ту дівчину гарненьку,

За яку боронить мир дома він свого🇺🇦

0 notes

maks-bookman · 8 months

Text

Валерій Пузік «З любов'ю — тато»

Ця книга - це розмова батька із сином. Батько на війні, а син - ніби далеко, але завжди у серці, завжди поруч. Одна із самих пронизливих книг, яку я читав. Це не просто книга, не просто слова на папері, не просто історії з війни. Це біль, яка може вбити. Це сльози, які накочуються на очі й зжирають слова. Це шрам на самісінькому серці, якого неможливо позбавитися. Це ненависть до ворогів, яку не зупинити.

У сюжеті не має батальних сцен. Але є спогади сьогодення, минулого, мрії про майбутнє. І це все створює неповторний сюжет, нову реальність про війну та мир, про тисячі солдатів, які боронять свою країну, свої родини від ворога, від руського мира, від неволі. Сподобався формат книги. Коротенькі записи, вірші, листи. І що важливе, що в кожному слові, в кожній букві, тільки суть, тільки головне, тільки саме життя, тільки те, що залишиться у пам'яті.

Книга-емоція, болюча й водночас ніжна. Книга неймовірна. Читається важко, тому що правда, тому що смерть, тому що життя, тому що війна.

Безліч головних героїв, але всі вони мають ім'я, мають характер, мають велике серце і любов до країни. І ще мені здалося, що це книга надія. Надія на майбутнє України, на те що життя переможе смерть, на те що любов переможе темряву. Велику ціну платить Україна, непоправну. Платить людським життям. Життям найкращих своїх синів та доньок. Загиблих не повернути, але пам'ять про їхній подвиг, назавжди повинна залишитися у наших серцях. В мене ця книга стала книгою 2023 року.

А що ви можете сказати про цю книгу? Які думки, емоції виникали у вас? Пишіть у коментарях.

Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

*****************************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

*****************************************************************

#хроніки_книголюба #прокниги_що_почитати #відгукнакнигу #блог_українською #українські_письменники #читаюукраїнськихавторів #блог_про_книги #ВалерійПузік #читаю_книги_щодня #український тамблер #український tumblr #українська література

0 notes

girl-with-demons-in-her-soul · 2 years

Text

Ні про що: трішки Атаки титанів, трішки європейських цінностей і багато ПТСР

Цінності про мир та справедливість, потребу залишатися людину в будь-якій ситуації, які активно пропагуються в сучасному культурному просторі, мені надзвичайно зрозумілі. Часом я навіть співчуваю «хорошим руззьким», якими є Райнер, Бертольд і Енні в «Атаці титанів» чи «хорошим німцям» в книгах Ремарка. Я співчуваю їм, відчуваю бажання підтримати та допомогти.

Раніше я йшла за цими емоціями, захоплювалася такими героями, абсолютно не задумуючись над тим, з чим насправді повинна справлятися інша сторона.

Зараз, кожного разу як мені хочеться поспівчувати таким героям чи прийняти думку, що «треба прокладати місток між сторонами та жити дружно», я згадую події, свідком яких є. Я згадую той страх, який пережила, біль, який продовжують переживати люди кожного дня. Дивлюся на збори, які організовують мої знайомі, щоб перемогти ворога, і розумію, що я не хочу будувати з ним мости.

Хай це буде ПТСР. Хай я буду уподібнюватися до них в кровожерливому бажанні помсти. Хай мені ніколи не будуть близькими умовні європейські цінності. Чому умовні? Бо вони вже забули як виглядає справжня боротьба за життя. Справжня боротьба за право нормально вчитися, існувати, не думати про майбутнє. Банально не мати можливості організувати комфортне життя, дістати з шафи скляні предмети, бо не знаєш, що буде далі. І скільки це триватиме.

Справжня боротьба за життя відбувається тут, на теренах України. Допоки в коментарях захищають нападників, ми щодня спостерігаємо за тим, як хоронять тих, хто захищається. Тих, чиїм правом на життя відверто знехтували і продовжують нехтувати, виправдовуючи всіх, хто по ту сторону барикад.

Я відчуваю, що не зможу пробачити. Не зможу жити далі так, як жила раніше. Не зможу бачити життя сірим і не зможу, як в дитинстві, казати, що війна нікому не потрібна.

Бо воно, хоч і є так, але ніколи не виправдає вчинків тих, хто руйнує людські життя. І їхні душевні муки є тільки справедливим покаранням за те, що вони вчинили, а не причиною їх виправдовувати.

Ще донедавна я засуджувала Ерена. Зараз ж банальний тест з інтернетику з назвою «Який ти персонаж» показав мені саме його і я розумію, наскільки сильно наближаюся до нього. І цього, скоріше за все, більше не змінити.

9 notes · View notes

uageek · 1 year

Text

Видавництво АССА готує до видання «Монстри з людей», завершальну книгу трилогії «Ходячий Хаос» за авторством Патріка Несса.

Тодд із Віолою опиняються поміж трьох вогнів: здається, що шансів урятуватися немає. Три армії націлилися Прентісстаун, і кожна має намір знищити дві інші. Як зупинити кровопролиття? Як не втратити надію на мир, коли у ворога суттєва кількісна перевага? Якщо війна дійсно перетворює людей на монстрів, то на які страшні рішення вона штовхне головних героїв? До історії долучається третій голос — голос, спотворений жагою помсти…

Видання очікується у серпні.

#наукова фантастика #література

0 notes

ryaska · 1 year

Photo

З правом експозиції вздовж доріг овечих стежок

Персональна подія Петра Ряски

TNR адвізор-куратрка: Марія Ланько

Петро Ряска, учасник MAXXI Fontecchio резиденційної програми. MAXXI Fontecchio резиденційна програма – це проект, реалізований у співпраці з муніципалітетом Фонтеккіо та Fondazione Imago Mundi за підтримки Міністерства культури Італії.

1 березня, 2023 року, село Фонтеккьо.

«Свавілля» художника на право на експозицію. Наративно-ефемерний, поетичний, історичний пейзаж долини річки Атерно. З правом експозиції вздовж доріг овечих стежок є діями автора у продовження його правових мистецьких акцій зокрема таких, як «Я буду говорити», «Конституція перформансу», та тем маніфесту села, історичної травми, історичного пейзажу, мистецтва в руках влади (імперій) минулого та сьогоднішнього… Зокрема на даній виставці були презентовані полотна-діяння та поезія «Конституція каменю», акція з тераси де Торре Анни-Марії, декілька відео з темою «Конституція каменю».

Створене мною мистецтво на MAXXI Фонтеккьо резиденції є результатом мого 4-х місячного дослідження в період з листопаду, 2022 року по березень, 2023 року. Мій пошук знайти правовий документ з правових аспектів людини за права людини в історії Фонтеккьо, регіону Абруццо, Італії загалом та історії мистецтв Італії. З керунком соціальної антропології мої прагнення є спробами соціально-захисного характеру через історичні образи та історичний досвід Аббруццо та Італії в цілому. Зокрема в проекті-дослідженні було враховані такі події, як Соціальна війна в Абруццо (90 р до н.е), Право в обмін на мир, Конституційна революція, Рік і один день - міське повітря робить вільним, Комунальний рух (Х-ХІІІ ст). Звертається увага на критичні питання з історії: Альянс між пам’яттю та владою; Створення владою завтрашнього дня через винайдення вчорашнього; Колективна пам'ять та те коли колективна пам'ять збігалися з пам’яттю знаті (влади).

Мої спроби дослідити працю зі збереження культурної спадщини. Хорошими є дослідження Люсі Молсбі: «Як дивитися на архітектуру: автономна дисципліна з мовою, що існує сама в собі й цитує сама себе». Тобто «залишенням архітектурних пам'яток на своєму місці дозволяє відчути контент в якому їх було створено», культурна архітектурна спадщина є свідком історії. Зокрема цінності Конвенсії Фаро одна із зустрічей котрої відбулась у селі Фонтеккьо в недавньому минулому, спонукає нас до більшого розуміння культурної спадщини, як матеріальної так і нематеріальної, наративної.

Мій художній діалог з досвідом мистецтва історії Італії, а саме свавілля художника-скульптора романської епохи. Або праця Мазаччо «Чудо з динарієм» в котрій «окремі смислові частини вільно розміщені у пейзажі». Фрески художників Учелло та Мікеланджело: «Створення Адама». Леонардо да Вінчі: закодовані тайнописи та поезія. Скульптура Борге́зький боре́ць Агасія Ефеського продовжена у скульптурі Пальмолі солдат у русі. Опора на античну культуру тілесності.

На художнє вирішення проекту дуже вплинув контекст природи, зокрема печатка подій частих землетрусів в Аббруццо регіоні та зокрема в селі Фонтеккьо.

Світлини: Єгор Анцигін

(it)

Con diritto di esposizione lungo le strade dei tratturi

Mostra personale di Petro Ryaska

TNR Advisor curator: Maria Lanko - The Naked Room Gallery

Petro Ryaska participant MAXXI Fontecchio Residence Program

MAXXI Fontecchio Residency Program è un progetto realizzato in collaborazione con il Comune di Fontecchio e la Fondazione Imago Mundi con il sostegno del Ministero dei Beni Culturali

16.30 (circa), 1 marzo 2023, borgo di Fontecchio

“Arbitrarietà” dell'artista per il diritto all’esibizione. Narrativo-effimero, poetico, storico paesaggio della valle del fiume Aterno. Con il diritto di esposizione lungo le strade del tratturo sono delle azioni dell'autore in continuazione alle sue precedenti azioni artistiche legali, in particolare i lavori come “Parlerò”, “Costituzione della performance”, e i temi del manifesto del villaggio, trauma storico, paesaggio storico, arte nelle mani delle autorità (imperi) del passato e di oggi. Questa mostra, invece, presenterà perfomance-quadri e la poesia “Constitution of Stone”, un'azione dalla Terrazza di Anna-Maria de Torre, diversi video sul tema “Constitution of Stone”.

L'opera d'arte che ho creato per la residenza del MAXXI a Fontecchio è il risultato della mia ricerca di 4 mesi, tra novembre 2022 e marzo 2023. La mia ricerca si basa sul trovare un documento legale sugli aspetti legali dei diritti umani nella storia di Fontecchio, della regione Abruzzo, l’Italia in generale. Con una specializzazione in antropologia sociale, le mie aspirazioni sono tentativi di natura socialmente protettiva attraverso l’immaginazione di immagini ed esperienze storiche dell'Abruzzo e dell'Italia nel suo insieme. In particolare, il progetto di ricerca ha tenuto conto di eventi quali la Guerra Sociale in Abruzzo (90 a.C.), Diritti in cambio della pace, Rivoluzione costituzionale, Un anno e un giorno - l'aria di città rende liberi - Movimento Comunale (X-XIII sec.). Si richiama l'attenzione sulle criticità della storia: l'alleanza tra memoria e potere; la creazione del potere di domani attraverso l'invenzione di ieri; memoria collettiva e quella in cui la memoria collettiva coincideva con la memoria della nobiltà (potere).

I miei tentativi di ricerca sul lavoro di conservazione del patrimonio culturale. La ricerca di Lucie Maulsby è buona: How to Look at Architecture: An Autonomous Discipline with a Language That Exists and Quotes Itself. Cioè, “lasciare i monumenti architettonici al loro posto permette di sentire il contesto in cui sono stati creati”, il patrimonio architettonico culturale è testimone della storia. In particolare, rispetto ai valori della Convenzione di Faro, in uno degli incontri che si sono svolti nel borgo di Fontecchio nel recente passato, ci sollecitano a una maggiore comprensione del patrimonio culturale narrativo, sia materiale che immateriale.

Il mio dialogo artistico con l'esperienza dell'arte della storia italiana, ovvero l'arbitrarietà dell'artista-scultore di epoca romanica. O l'opera di Masaccio “Pagamento del tributo” in cui “singole parti significative sono liberamente collocate nel paesaggio”. Affreschi degli artisti Uccello e Michelangelo: “Creazione di Adamo”. Leonardo da Vinci: scritti segreti in codice e poesia. La scultura del lottatore Borghese di Agasia di Efeso è continuata nella scultura di Palmoli Soldiers in Motion. Basandosi sull'antica cultura della fisicità.

La soluzione artistica del progetto è stata fortemente influenzata dal contesto naturalistico, in particolare dall'impronta dei frequenti terremoti in Abruzzo e in particolare nel paese di Fontecchio.

(eng)

With the right of exposure along the roads of sheep trails

Personal exhibition of Petro Ryaska

TNR advisor curator: Maria Lanko

Petro Ryaska participant MAXXI Fontecchio Residence Program. MAXXI Fontecchio Residency Program is a project realized in cooperation with the Municipality of Fontecchio and Fondazione Imago Mundi with the support of the Italian Ministry of Culture.

March 1, 2023, Fontecchio village.

“Arbitrariness” of the artist for the right to the exhibition. Narrative-ephemeral, poetic, historical landscape of the Aterno river valley. With the right of exposition along the roads of sheep path are the actions of the author in continuation of his legal artistic actions, in particular such as “I will speak”, “Constitution of performance”, and the themes of the manifesto of the village, historical trauma, historical landscape, art in the hands of the authorities (empires) of the past and today’s… In particular, this exhibition was present perfomance-convases and poetry “Constitution of Stone”, an action from Anna-Maria’s Terrace de Torre, several videos with the theme “Constitution of Stone”.

The artwork I created on the MAXXI Fontecchio residency is the result of my 4 months research between November 2022 and March 2023. My search is to find a legal document on the legal aspects of human for human rights in the history of Fontecchio, the Abruzzo region, Italy in general. With a major in social anthropology, my aspirations are attempts of a socially protective nature through historical images and historical experiences of Abbruzzo and Italy as a whole. In particular, the research project took into account such events as the Social War in Abruzzo (90 BC), Right in exchange for peace, Constitutional revolution, One year and one day - the city air makes free, Communal movement (X-XIII centuries ). Attention is drawn to critical issues in history: the alliance between memory and power; The creation of the power of tomorrow through the invention of yesterday; Collective memory and that when collective memory coincided with the memory of the nobility (power).

My attempts to research cultural heritage conservation work. Lucie Maulsby’s research is good: How to Look at Architecture: An Autonomous Discipline with a Language That Exists and Quotes Itself. That is, “leaving architectural monuments in their place allows you to feel the content in which they were created”, cultural architectural heritage is a witness of history. In particular, the values of the Faro Convention, one of the meetings that took place in the village of Fontecchio in the recent past, prompts us to a greater understanding of cultural heritage, both tangible and intangible, narrative.

My artistic dialogue with the experience of the art of Italian history, namely the arbitrariness of the artist-sculptor of the Romanesque era. Or Masaccio’s work “The Miracle with the Denarius” in which “individual meaningful parts are freely placed in the landscape.” Frescoes by artists Uccello and Michelangelo: “Creation of Adam”. Leonardo da Vinci: coded secret writings and poetry. The sculpture Borghese wrestler Agassius of Ephesus is continued in Palmoli’s sculpture Soldiers in Motion. Relying on the ancient culture of physicality.

The artistic solution of the project was greatly influenced by the context of nature, in particular the stamp of frequent earthquakes in the Abbruzzo region and in particular in the village of Fontecchio.

Photo credit: Yegor Antsyhin

0 notes

reginadeinisseni · 2 years

Video

youtube

CNN interviews Ukrainian President in his bunker

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ВОЛОДИМИРУ ЗЕЛЕНСЬКОМУ

DEDICA AL PRESIDENTE ZELENSKY

VA VIA ZELENSCHY (DA VATTENE AMORE - MINGHI MIETTA)

VA VIA VOLODYMYR CHE ANCORA SIAMO IN TEMPO NON DIRMI NO CI AIUTA IL FATO STAI CONTENTO VATTENE VIA O PACE NON AVRO' NE AVRAI PERDEREMO IL POPOLO NON DIRMI NO FUCILI E CARRI ARMATI PURE IL GIORNALE CI TRATTERA' MALE CARO VEDRAI CI CHIEDEREMO COME MAI IL MONDO SA TUTTO DI NOI MAGARI TI CHIAMERO' EROE VALOROSO , O FORSE CHISSA' ED IL TUO NOME SARA' IL NOME DI OGNI CITTA' UN BAMBINO GUARITO CHE NON PIANGERA' IL TUO NOME SARA' SU UN CARTELLONE CHE FA DELLA PUBBLICITA' SUL SENTIERO PER ME ED IO TI VEDRO' SU LA TESTA NON PERDERO' SE CI STAI SE SEI TU A FARE IL PASSO TU E POI IO TI PERDONERO' VATTENE VOLODYMYR MIO BARBARO E FORTE EROE NON DIRMI NO E SORRIDI AL MIO AMORE VATTENE UN PO CHE PACE PIU' NON AVRO' NE AVRAI VATTENE O SARANNO GUAI E PICCOLI INCIDENTI CARO VEDRAI LA STELLARE GUERRA CHE NE VERRA' E IL NOSTRO SOGNO SARA' LI TREMANTE E BRILLANTE COSI' E ANCORA TI CHIAMERO' EROE VALOROSO E FORSE CHISSA' E IL TUO NOME SARA' LA PACE E LA DIGNITA' UNA TIGRE STRIATA CHE MI AMERA' IL TUO SOGNO SARA' UN MESE DI INCREDULITA' SE NEL TUO CUORE NON C' E' UN POSTO ANCHE PER ME E IO TI LANCIO SU E LA TESTA NON PERDERO' SEMPRE QUA SEMPRE TU ASPETTA ANCORA UN PO' E POI IO TI SALVERO'

VA VIA ZELENSCHY (ВІД VATTENE AMORE-МІНГІ МІЕТТА)

ЙДЕ ВОЛОДИМИР ЩО МИ ВСЕ ЩЕ ВЧАСНО НЕ КАЖИ МЕНІ НІ НАМ ДОПОМАГАЄ ДОЛЯ БУДЬ ЗАДОВОЛЕНИЙ Йди геть АБО МИРУ У МЕНЕ НЕ БУДЕ. У ТЕБЕ БУДЕ МИ ВТРАТИМО ЛЮДЕЙ НЕ КАЖИ МЕНІ НІ ГВИНТІВКИ ТА ТАНКИ ГАЗЕТА БУДЕ ПОГАНО СТАВИТИСЯ ДО НАС ДОРОГИЙ ТИ ПОБАЧИШ МИ БУДЕМО ДИВУВАТИСЯ, ЧОМУ СВІТ ЗНАЄ ПРО НАС ВСЕ МОЖЛИВО, Я ЗАТЕЛЕФОНУЮ ВАМ ДОБЛЕСНИЙ ГЕРОЙ, АБО, МОЖЕ БУТИ, ХТО ЗНАЄ І ТВОЄ ІМ'Я БУДЕ НАЗВА КОЖНОГО МІСТА ЗЦІЛЕНА ДИТИНА ЩО ВОНА НЕ БУДЕ ПЛАКАТИ. ТВОЄ ІМ'Я БУДЕ НА РЕКЛАМНОМУ ЩИТІ, ЯКИЙ РОБИТЬ РЕКЛАМА НА ШЛЯХУ ДЛЯ МЕНЕ. І Я ПОБАЧУ ТЕБЕ НА Я НЕ ВТРАЧУ ГОЛОВУ, ЯКЩО ВИ ТАМ ЯКЩО ЦЕ ТИ ЩОБ ЗРОБИТИ КРОК ТИ А ПОТІМ Я ПРОЩУ ТЕБЕ. ЙДИ, ВОЛОДИМИРЕ МІЙ ВАРВАР І СИЛЬНИЙ ГЕРОЙ НЕ КАЖИ МЕНІ НІ І ПОСМІХНІТЬСЯ МОЇЙ ЛЮБОВІ, ЙДИ ТРОХИ ЩО БІЛЬШЕ СВІТУ У МЕНЕ НЕ БУДЕ У ТЕБЕ БУДЕ Йди геть АБО ЦЕ БУДУТЬ НЕПРИЄМНОСТІ І НЕВЕЛИКІ НЕЩАСНІ ВИПАДКИ ДОРОГИЙ ТИ ПОБАЧИШ ЗОРЯНА ВІЙНА, ЯКА ПРИЙДЕ І НАША МРІЯ БУДЕ ТАМ ТРЕМТИТЬ І СЯЄ ТАК, І ВСЕ Ж Я ЗАТЕЛЕФОНУЮ ТОБІ. ДОБЛЕСНИЙ ГЕРОЙ І, МОЖЛИВО, ХТО ЗНАЄ І ТВОЄ ІМ'Я БУДЕ МИР І ГІДНІСТЬ СМУГАСТИЙ ТИГР ЩО ВІН БУДЕ ЛЮБИТИ МЕНЕ. ТВОЯ МРІЯ БУДЕ МІСЯЦЬ НЕДОВІРИ ЯКЩО У ВАШОМУ СЕРЦІ НЕМАЄ МІСЦЕ ДЛЯ МЕНЕ ТЕЖ І Я КИДАЮ ТЕБЕ НА І ГОЛОВУ НЕ ВТРАЧУ. ЗАВЖДИ ТУТ ЗАВЖДИ ТИ ЗАЧЕКАЙТЕ ЩЕ ТРОХИ А ПОТІМ Я ВРЯТУЮ ТЕБЕ.

#youtube

0 notes