#мої враження

[veatrix]

Найтрешовіша співбесіда/пропозиція роботи що я мала

Я не збиралась писати подібне типу блогом чи комусь-кудись далі пари подруг в приват але схоже у цього блогу несподіваний поворот - чеська айтішка і пошуки роботи!

Сьогодні я вам розкажу про мабуть найтрешовіший досвід інтервʼю (якщо можна це назвати інтервʼю) в своєму житті, хоча я думала попереднього призера цього титулу буде вкрай важко перебити. Насправді я початково підозрювала що може бути щось подібне але не очікувала ПРЯМО ТАКОГО ще й в Чехії де наче закони-правила-етс не для краси написані.

Була я минулого тижня на очному інтервʼю в маленькій фірмі, все виглядало ок і більш-менш прийнятно, мені зразу сказали що я їм сподобалась, мені вони теж скоріше сподобались хоча деякі зауваження і були (я була б єдиною жінкою в колективі мужиків 40+, роботу технічно неможливо робити поза офісом, тобто ніякого дистанту і пертися туди очно в будь-яку погоду, питання релативності досвіду що я там отримаю). Ейчарська фірма зовнішня. Ну принаймні я так думала.

Ейчарська фірма телефонує мені позавчора і каже що фірма мене згодні брати, зустріньтесь з нами, бумласка, фізично і обговоримо нюанси договору майбутнього. Слати інформацію електронним листом відмовляються, усно розкажемо. Місце зустрічі призначають кафе в лоббі 5-зіркового готелю. Я напрягаюсь уже на цьому етапі але ладно. Поговорити можна.

Сьогодні, в день зустрічі, десь за годину до починається така злива і стає темно наче там зараз всесвітній потоп станеться. Я швидко міняю пристойний одяг на зручний (футболка з довгим рукавом, простенька курточка, бачивші життя кросівки які норм під дощ), уже коли взуваюсь виходити вони дзвонять і просять перенести зустріч на годину. Я радісно згоджуюсь (а раптом дощ закінчиться лол). Приходжу хвилина в хвилину часу що мені призначили, мокра бо дощ не став хоча б слабкішим, тому ноги мокрі, парасолька-курточка мокрі. Дзвоню за номером що мені вказали подзвонити як прийду. Людина каже що запізнюється, займайте столик в кавʼярні, зараз буде. Я вмощуюсь, заклад явно занадто фенсі навіть для мене більш пристойно вдягнутої, мене під білі руці усаджує пані в блузці що дорожча мабуть за весь мій одяг разом узятий. Беру еспресо і туплю хвилин 15 в телефон поки людина приходить. Це виявляється мужик що виглядає як стереотипний "новий русскій з 90х", рядом з ним стереотипна "помандна баришня" в чорному міні-платті і трошки підгламурена, яка представляється його коллегою.

Мужик починає з того що дістає планшет і проганяє мене усно по якійсь анкеті де питання від того що я роблю на поточному місці роботи, обовʼязки, який проєкт, який клієнт, що наша веб-платформа робить, де офіс, конкретне число моєї поточної зарплати до мого сімейного статусу, як я провожу вільний час, на що витрачала б гроші якби у мене ще лишалась би вільна така-то сумма з кожної зарплати, коли гіпотека, одруження, етс. На питання звідки я родом я відповідаю що я з Дніпра. Він такий "О Дніпропетровськ!", я офігіваю але промовчую. Питає де я вчилась, кажу що останнє місце навчання це VUTBR, він питає а що це де це і чи це в Празі (а це один з найкращих айті-вузів Європи і третій в Чехії, розташований в другому за величиною місті - Брні). Мало ред флегс? Зараз буде більше!

Він мене питає про очікувану зарплату. Я кажу середню на яку розраховую з мого досвіду та галузі. Він називає майже в два рази більшу і каже що я можу на неї розраховувати. Я трошки офігіваю остаточно бо це не ринкова зарплата і близько для мого рівня кваліфікації. І тут він мені розписує що офіційно заплатять мінімалку а інше через місцевий аналог самозайнятого фрілансовика - решту. Але: цей фрілансовий контракт може бути моментально розірваний односторонньо, не дає ніяких соц гарантій(відпустка, лікарняний, етс) і сума по ньому теж може варʼюватись доволі вільно, а бонусом мені самостійно розбиратись як платити податки і платити їх. Також якщо я хочу будувати карʼєру та професійний розвиток/курси/етс вони можуть помогти, перевести по роботі на щось інше, навіть в іншу компанію без перепідписання договорів бо договір буде на цю фірму-посередника а не безпосереднього роботодавця. Також прошу сфотографувати оці його диво-розрахунки про зарплату і пояснення на папері чому-як вигідніше. Він дозволяє зробити фото лиш останньої сторінки з трьох.

Я питаю скільки часу маю на подумати. Він каже що поки допʼємо каву. Я кажу що так не годиться, я чекаю відповідей ще з пари співбесід, не хочу давати відповідь нашвидко, всяке таке. Він каже що до вечора. Я кажу що нє не годиться, давайте до понеділка. В процесі вмовлянь мене пару разів лунає "не хочу на вас давити але" і я така подумки кожного разу "а що ти блять зараз робиш блять". Він неохоче згоджується і каже що впевнений що ніхто не перебʼє їх офер. Прощаємось, він так з барського плеча каже що заплатить за моє еспресо, про себе крінжую бо за еспресо, навіть якщо воно значно дорожче середнього, я точно заплатити і сама могла б, але хоче - хай платить, мені не шкода.

Максимально швидко тікаю звідки і офігіваю від життя, думаючи зразу поблочити їх контакти всюди чи таки написати культурно куди їм підти з таким трешем.

[vermutandherring]

Привіт! Дуже хотілось завантажити саме Ваше АТБ, бо воно було так гарно зроблено, але неприємно бачити в СС російську авторку Severinka. Сподіваюсь, що цю ситуацію можна змінити.

Вітаю 👋

Якщо це допоможе згладити погане враження - я маю спеціальний текстовий документ куди записую усіх російських кріейторів на яких натрапляю, аби не використовувати їх контент у майбутньому. А ще намагаюся перебрати 50 гіг своїх модів і зі скриплячим серцем видалити ті залишки які мені подобаються, бо не можу знайти їм заміну (ні, я не слухаю російську музику, не дивлюся фільми російською, усі ігри в мене англійською і я купила книгу англійською вдвічі дорожче тому що українського видання не було у наявності ніде, а читати мовою окупанта я не хочу).

Коли така тема, хочу сказати що мені теж неприємно заходити в Тумбу після обстрілів аби заспокоїтися і поринути у свою зону комфорту, і бачити першими ж постами як мої улюблені блоги репостять російських модоробів. Або бачити що тумба сама мені їх підсовує раз за разом. Або бачити малоросів українців які цілуються з ними у ясна, мають аккаунти на бусті і вкантактє. І знаходити класний контент, а тоді розуміти що він пахне тим самим "духом".

Я усвідомлюю що я роблю, і я каюся за це. Тому я не тегаю і не відмічаю цих кріейторів у постах, а give 'em credits лише в архівах, де кожен сам для себе вирішить чи треба йому саме ЦЕЙ контент. Ви так само можете скачати будь-який інший супермаркет-набір для цього закладу, або не скачувати його взагалі та побудувати свій з моїм набором.

Я знала що рано чи пізно щось таке мені прилетить. На жаль, абсолютно відмінити 140 мільйонів людей не можливо. Можна лише крутитися як вуж на пательні, аби всіляко його уникати. І виправдовуватися.

Я виправдалася. Не сприймайте за грубість 🐍

[lonestone]

Щоб відволіктися від негативу, завжди пам'ятаю про мою свободу, що відчуваю неймовірно яскраво весною та літом, дякуючи воїнам світла. Ще одна моя любов - це наш край та простий нарід. Ця любов лікує рани, дає віру у найкраще, робить мене по-справжньому живою.

Це чудове відчуття, коли ти їдеш на швидкості в нікуди через широкі поля, які тримають блакитне небо і в машині голосно звучать пісні Скрябіна, які так само несамовито співаю я та мої друзі. Десь неподалік чутно вибухи, сонце пече шкіру, галявини і квіти, вітер здіймає на озері хвилі та...чудернацькі хмари все так само над нашими головами формують цілу історію...

У цьому житті я зрозуміла, що найбільше задоволення приносять звичайні речі та добрі люди, що стоять за цим всім. Нехай ці речі бувають не зовсім правильні та для когось дурні, але в нас молодість проходить крізь пальці. Ми не можемо це пропустити, ми не можемо стояти на місці, бо враження лікують душу.

Ще не все втрачено, ще не все хороше сталося, ще зустрінеться моє, ще є шанс розпочати знову.

[zvychaynedivchysko]

Мої враження про книги базуються в більшості через призму того що я читала, і через те які відгуки я чула і звісно від кого вони.

Читаю зараз "бійцівський клуб" і думаю, як дійшли до моменту що це треба екранізувати, бо для мене це поки книги Ірени Карпи з трохи більшою лінійністю.

[nadehika]

02.07.2023

Коротше я мала написати про своє побачення з не дуже симпатичним турком. Коротше він значно симпатичніший ніж на фотографіях😅 Але більше за нього мені сподобався момент який я осягнула значно пізніше - я з ним на побаченні спілкувалася більше 4-ох годин лише англійською мовою🙀 Для мене це шок. Я ще нещодавно не могла з'єднати 3 слова а тепер ми просто говорили про все на світі більше ніж 4 години підряд🙈 А ще я йому сподобалася, незважаючи на те що я вела себе звично не вдаючи себе за кращу людину ніж я є. Він кликав мене ще раз гуляти, але я була на роботі, а зараз в нього відпустка і він полетів в Туреччину. Але я почала його ігнорувати😅 Впринципі як і завжди 😅 Він мене в якийсь момент запитав чи я сором'язлива (я не тупа і зрозуміла що він хотів мене поцілувати), але я сказала що я дуже сором'язлива, і він не ризикнув. Потім коли ми прощалися він спеціально доторкнувся рукою до мого коліна, на що мій організм відразу взбунтовався, і я його ледве не копнула😅 Ну і якщо вже йти про те що мені не сподобалося - це його запах. Ні він не смердів 🤣 Просто він пах якимись спеціями і чимось таким східним. І мені просто не подобається цей запах. А взагалі як людина він досить нормальний, цікавий і приємний (якби ще не мацав мою колінку😅). Мені сподобалося з ним спілкуватися, але разом з тим я відразу зрозуміла що нічого романтичного до нього не відчуваю, і не відчую... Тобто все Окей, але це не моя людина (хоча можливо мені потрібно було дати йому шанс🤔). І я, впринципі, могла б з ним дружити, але нічого більше...

Коротше якось так. Я в якийсь момент думала ще сходити на декілька побачень з тіндера, але якщо чесно я вже готова здатися і визнати що я не створена ні для стосунків ні для побачень ні для любові/романтики. Я втомилася постійно щось очікувати на щось надіятися, намагатися комусь сподобатися. Окей я буду просто негарною, соціофобною, інтровертною старою дівою. Все я не маю більше сил та і віри у ці любові та шлюби. Може у когось вони виходять вдалі, але у мене взагалі нічого не виходить. Потрібно просто закрити цю сферу в своєму житті і рухатися у напрямку інших. Єдине, не знаю що робити зі своєю романтичною натурою, яка все ще надіється на те що зустріне свою взаємну любов...

А ще, в мене таке враження що я втрачаю своїх друзів. Я підозрювала що наші стосунки будуть відрізнятися від тих що були коли я була в Україні, але не думала що настільки... В мене таке враження що останні декілька місяців я граю в одні ворота. Дійсно останнім часом тільки я є ініціатором наших коротких розмов... Дзвінків з подругами не було вже дуже давно так як для них це постійно не на часі, а повідомлення (відповіді на мої запитання, так як я ініціатор розмов), стають все коротшими і коротшими. І мені стає від цього так сумно. Таке враження що тільки я намагаюся ��ягнути цей якір нашої дружби... Окей, колись я так втратила одну подругу, але спробую і зараз. З завтрашнього дня я не буду писати їм перша. Якщо я для них хоча б щось значу вони напишуть мені. Напишуть же?

А ще моментами я дуже хочу додому. Я так сильно скучила за рідними, за своєю кицею і машиною😅 Так хочеться всіх побачити і обійняти...

Останнім часом я почуваюсь дуже самотньо. Я просто приходжу додому і мені немає з ким поговорити... На роботі ми також говоримо з колегами лише про роботу... І типу в мене тут взагалі немає друзів... Моя подруга в якої я жила, погрузла повністю в дітях і вагітності, тому я її просто не напрягаю. А інших близьких людей у мене тут немає...

І я ще більше заплуталася в собі. Я ще більше не знаю що робити і як далі жити...

Зараз я почуваю себе максимально одинокою...

[poisonousmelissa]

Якщо хтось пам'ятає, то першими постами тут були мої враження від книг і те що я замовила собі всі три книги трилогії. Яку я все ще не прочитала хоча скоро вже рік буде. Ну, як скоро. У квітні десь, якщо я не помиляюсь. Насправді я прочитала першу і так і не дійшла до другої хоча мені сподобалась перша книга.

І ось я тут замовляю собі ще дві. "Камріла" і "Відьма і Вампірка". Мені їх подруга порекомендувала, а ще я в шоці що я пропустила Кармілу, хоча я тут як би самопроголошена сама вампіріста вампірка! Я у свій час передивилась і перечитала майже все про вампірів до чого тільки могла дотягнутися, але це було давно і я до того вже встигла все позабувати. Ото точно впала в сплячку і вилізаю на світ божий зі свого склепу. Враховуючи що я з жовтня нормально окрім магазинів нікуди не виходила то напевно так і є.

[not4yourmind]

Психолог порекомендував писати вірші...

Не пам’ятаю час, коли я останній раз писав вірші. Та й, якщо чесно, для мене це завжди було скоріше щось механічне, напевно. Щось те, що можна написати без таланту, без натхнення. Потрібен лише концепт. І в мене він є, проте вірші це вже не про мене.

Напевно, потрібно подякувати та почати дійсно рухатись далі, хоча я й так то роблю. Але це черговий гештальт, тож. Незважаючи на весь цей негатив, який я відчуваю. Оці емоції тотальної несправедливості буквально в кожному моменті, в словах, в реченнях... я все ж хочу подякувати. Вона б сказала, що це був «цікавий досвід», але для мене це дещо більше. Дякую за ці 4 роки мого життя. Саме життя. Я відчував, що я живу. Ті моменти, коли ми лежали поруч і дуркували без причин назавжди залишаться в мене в пам’яті. У мене не було щасливіших моментів, ніж в ці часи. Ніколи не думав, що буду сумувати за страшними ковідними часами. За походами по акційну випічку о третій ночі і подальші перегляди чогось ненав’язливого під пахучий чай. Це для мене було дуже цінно. Або випадкові готування домашньої піци, коли не вдавалось заснути. «Го зготуємо піцу? Го.». Я відчував, що я живу. І в мене було стійке переконання, що більше мені нічого не потрібно.  Я був готовий залишитись в тих моментах назавжди. Напевно, якби зараз мене запитали про рай відповідно до концепту серіалу «Надприродне» (там він в кожного свій і представлений ідеальним днем життя), то для мене це було б найперше День Народження на зйомній квартирі. В нас тоді не було нічого. На картці мінімум грошей після оплати двох місяців+рієлтора, з речей - два старих ноутбуки і купа непотребу. Лише вона, я, її пес, курка гриль, якийсь дешевий червоний соус.. Ми сиділи на підлозі, сміялись та ховали курку від пса, бо в нього проблеми зі шлунком і йому не можна. Були лише ми. Були лише почуття і впевненість в тому, що ми - це ми. Далі було багато чого. Ми започатковували «сімейні» (наважусь додати це слово, хоча вона його не любила) традиції. Вчились жити разом. Отримували цікаві враження та емоції. В нас разом багато чого виходило. Але чомусь зараз згадався лише цей день. Він був яскравим у своїй звичайності. Він показував те, що не зважаючи на те які в нас були плани, що в нас було чи буде, перед повною невідомістю та з повною відсутністю всього, ми в цей момент обрали просто жити. Просто їсти курку, просто насолоджуватись життям і одне одним. Я вдячний за те все, що я мав.  Це було саме те, чого я прагнув. Це не були якісь неземні статки. Це не була квартира або машина. Це було дещо найбільш цінне, що я міг отримати - «та сама» людина поряд. Мені було не важливо все решта, бо було чітке переконання, що для успіху і щастя просто потрібно бути поруч з кимось своїм. На жаль, мої переконання не підтримали. Та й зрештою, чомусь, мій погляд на реальність завжди відрізнявся. Але я дійсно вдячний. Я вдячний за ті моменти, які вже ніколи не повторяться. Я вдячний, що ти була фарбою, яка наповнювала сірість цього світу.

[mmwe0il]

хочеться про щось поговорити, і я поговорю.

[великий щітпост]

8 числа, в суботу, я була в гостях у хрещеної моєї мами, і ми таки класно проводили час. назвемо ми її якось, щоб її реальне ім'я не палити…. Катя. нехай буде Катею.

сидимо ми, у нас комфортні стосунки, тому що ми вважаємо одна одну сестрами, і взагалі крутишки. ми сміємося. і тут, 20:07(дивлюся в наш чат на час повідомлення з тим посиланням) ми починаємо проходити тест на твій кінн з бсд. у нас кінни зійшлися до речі. у неї Кунікіда, а в мене Рампо. сидимо, іржемо, і тут запитання "який у тебе факультет із гаррі поттера". Катя обирає слізерин, а я сиджу. за тестами я то в пуффендуї, то в когтеврані. ну і кажу їй

— блять, чому не можна вибрати два варіанти.

вона мені відповідає

— а що таке

я їй кажу про ту ситуацію з тестами на факультет. і тут мені Катя видає:

— пуффендуй відповідай. ти така, добра, сладуська, давай.

ну я відповіла і почала далі проходити тест.

уже наступного дня я задумалася. ну сестра мені, хоч може і не рідна, і не зведена, не скаже херні. правда? не дивлячись на мою неформальну зовнішність, я і справді добра і сладуська??? ну, можливо, я не зовсім неформал, але для когось я і справді занадто яскраво виглядаю. але, можливо, когось це зовсім не їбе. але мені постійно закидають, що ось мої однокласниці мають більш дорослий вигляд, ніж я. нібито вони не фарбують волосся в червоний. не роблять яскравий манікюр… але блять, моя зовнішність якось впливає на те, як я вчуся? ви бачили мою успішність у класі? можливо, я не перша. але. є велике але. я займаюся сама. у мене немає репетиторів. і я витягую майже всі предмети на 10 і вище.

але ми зараз за те, як мене взагалі сприймають люди.

колись моя однокласниця зізналася мені, що я свічуся, коли посміхаюся. і свічуся я не просто там, від радості, а просто набагато більше, ніж зазвичай.

колись моя колишня зізналася мені в тому, що закохалася в мене, бо я нібито дивлюся на життя інакше.

моя дівчина зізнавалася мені в тому, що боїться, що мені хтось скаже надто образливе і дурне, через що я могла б закритися в собі.

у садку, на випускному я отримала медаль "найніжніша"

і це тільки те, що я пам'ятаю.

Насправді я підозрюю, що мене так виховали. що б я була зразком для когось. можливо, я надто правильна? надто добре вихована? я досих пір відчуваю провину навіть за те, чого не робила. я переживаю. постійно перебуваю в тривозі. на вулиці я думаю про те, чи не маю я досить дурного вигляду? негарна? а може, я виглядаю дуже дивною.

можливо, саме з мого виховання і почалися мої проблеми зі здоров'ям. я завжди чогось боюся.

але все одно якимось чином я особлива.

якщо чесно мене дуже сильно хвилює ця тема. ось, ви бачите мій акаунт. яке у вас враження про мене? що ви думаєте про мене, як бачите мої роботи?

можливо, для когось відкрию дуже дивний факт про мої роботи. я намагаюся описувати поведінку і дії людини, яка перебуває в пасивній позиції, злизувати з того, а як би вчинила я.

у мене ще є невідкрите мені питання. а як же я бачу себе? насправді мені потрібно ще з цим розібратися.

дякую всім хто прочитав цей пост, всіх люблю та обіймаю.

[ruushinynerve]

Мою питання. Просто одне питання. Де. Всі. Мої. Сили?

Я навіть не працювала багато, щоб стомитися. Вдома я майже нічого не роблю. Я прокидаюсь за 30 хв до виходу на роботу, вмиваюсь, вдягаюсь і йду. Приходжу, їм, читаю і сплю.

Не перший раз думаю, що треба зустрітися з подругою, але вона на лівому березі, їхати туди довго, та навіть якщо зустрічатися ближче, я просто не маю моральних сил на це. Думаючи про це, я вже стомилася і нікуди не хочу виходити. Якась недоладна подруга я. І сил спілкуватися з нею в мене теж немає. Не можу знайти ресурсів ті й бажання про щось спілкуватися.

Таке враження, наче мені нічого і не потрібно, просто все буде сіре, однакове і невиразне. Я нічого не роблю, граю роль яку від мене очікують і просто існую. Життям тут не пахне. Якась картонка, яку з місця на місце переставляють та черевомовлять.

Я ні для кого нічого не значу, вони для мене також. Мабуть. Тобто, мене ні до кого не тягне комунікативно. Сама собі я теж байдужа якось.

Часто ловлю себе на думці, для чого всі ці зусилля, вставати, їсти, працювати, спілкуватися. Кінець то один. А жити моментом, не виходить, наче маєш вдихати запах над баночкою з парфумами, а нічого не відчуваєш. Просто повітря. Без нічого.

[kuroptax]

вітаю 🖤

Мене звати 🦇 Птах Куро 🦇 і я хочу познайомитись з новоприбулими!

💀 Мене давненько тут не було, але взагалі я тут викладаю свою поезію. Я пишу українською мовою про сновидіння, магію, вигадану жизнь та враження від неї, інколи перекладаю англійською.

⚰️ Також я маю сильний потяг до міркування, так шо планую постити власні есеї на різноманітні теми, в першу чергу про мистецтво та філософію. Власне, один я, мабуть, викладу прямо сьогодні!

🕸️ Читати все це діло можна як просто в стрічці, так і в моїй штучно зробленій бібліотеці (це сторінка на тумблері, не лякайтесь). На твітері всі мої вірші в графічних оформах, тут такої честі удостоєні тільки збірки. Можливо в подальшому ці формати зростуться і будуть єдиними!

Люблю доповнювати слова гарною графікою, навіть попри те, що вони її не потребують

🖤 До речі, я також інколи проводжу інтерактиви по написанню поезії зі своїми читачами, так що можливо це вас зацікавить

[bayraktarka-hanma]

Не розумію, що відбувається. В голові паморочиться, все тіло ніби не моє і не слухається. Я лежу на запилюженій підлозі — кволий і ослаблений. Що стало��я після того, як я випив настійку доктора Лейка? Він же обіцяв, що все буде добре. Що не раз перевірив формулу. Що побічних ефектів не повинно бути.

Я просто хотів одужати.

Це було експериментальне лікування. Доктор Лейк не давав ніяких гарантій. Лише сказав, що, можливо, знайшов універсальні ліки. Але нічого конкретного не казав. Я ж у надії вилікуватися був готовий на що завгодно.

Підвождуся. Тіло небезпечно хитається, наче я смертельно п’яний. У кімнаті темно. Пил забиває ніздрі. До нього примішується важкий нудотний запах... чогось. Не можу пояснити, чого саме. Таке враження, ніби мене тут знудило. На долонях відчувається волога. Нічого не бачу. Сяк-так відновивши рівновагу, рухаюся вперед з витягнутими руками. Кроки мої повільні. Нарешті долоні торкаються стіни. Рухаюся вздовж стіни, шукаючи вимикач. Де ж доктор Лейк? Чому він залишив мене тут? За вікнами глуха безмісячна ніч. Мене починає тривожити ситуація, в якій я опинився. І хоча звичних симптомів хвороби я не відчував, щось було не так. Хоч я і не міг пояснити, що саме.

Долоня намацала вимикач. Світло на мить засліпило мене. А тоді відкрилася жахлива картина. Тіло доктора Лейка лежало в кріслі у кутку. Хтось вирвав йому трахею. Я задихнувся від жаху й прикрив долонею рот. І помітив, що моя рука в крові. Моя рука з гнилою шкірою й нігтями, які відшарувалися і от-от мали випасти. Я став часто дихати, бо було таке відчуття, ніби кімната стала тісною, а стеля звалилася на мене. Ні, цього не може бути... Я не міг цього зробити. Я ж не...

На тремтячих ногах підходжу до непорушного тіла. Доктор Лейк виглядає жахливо. Одяг подертий і скривавлений. Ніби на нього напав якийсь звір. Може, так і було? На доктора напав звір, а я приніс його сюди і знепритомнів?

На стіні за кріслом висіло дзеркало. У каламутній поверхні я побачив себе. Ні, ця істота із хворобливо-зеленуватою шкірою, вкритою струпами і гнилими ранами, не може бути мною. Ця істота з кров’ю на обличчі, з кривими зубами, у яких застрягли рештки чужої плоті — це не я.

Хто я, в біса, такий? Ким я став?

@ukrfanficshn

[lyutevzh]

Вже випав сніг, і у ці холодні спокійні дні треба себе чимось розважати📚

Книги цієї авторки досить популярні серед дівчат (так і не змогла зрозуміти цієї пристрасті у них до історій про вбивства, маніяків і всього моторошного, мене таке навпаки лякає :0), я її знайшла на полицях в магазині і таки наважилась придбати, аби зрозуміти що ж там таке цікаве.

Першу частину я не читала, і не вважаю за потрібним. В цій книзі все зрозуміло і добре описані події з минулого.

Вона в мене два місяці, читаючи дуже захоплює, але якщо я її відкладаю - забуваю про неї на тиждень. Але все ж таки їх потрібно дочитати (що я й збираюся зараз зробити).

Наступний пост буде про мої кінцеві враження👾

[paularamari]

Манхва «Тільки я візьму новий рівень»

Прочитала я три томика манхви «Тільки я візьму новий рівень» видавництва MIMIR MEDIA (Northern Lights).

Одразу скажу — якість топова. Шикарні тверді палітурки, ламіновані сторінки, томики прошиті, коротше все дуже красиво. Тримати цю манхву в руках — одне задоволення. На полиці теж виглядає пречудово, так що видавництву низький уклін за таку якість продукції.

Що по сюжету?

Ну, якщо не вдаватися у подробиці, то така історія: одного разу у світі почали відкриватися портали, які ведуть до кишенькових вимірів з монстрами. Ці виміри треба зачищати. Вимір закривається, коли вбиваєш боса. Виміри бувають різних рангів і для того, щоб їх зачистити, потрібні мисливці відповідних рівнів з певним набором навичок.

Головний герой Сонг Джіну — хлопець з сумними очима, скорботною долею й безрадісними перспективами. Він — найслабший мисливець, якого зневажають навіть голуби у місцевому парку й гопають його на хліб (такого в манхві не було, це суто моє припущення). Грошей цей бідося не має, його мама хворіє, треба збирати сестрі на універ, а він — у повній сраці.

Але одного разу СТАЄТЬСЯ СПОЙЛЕР, який перетворює цього хлопака на Шварценегера.

Мої враження.

Коротше, уявіть собі Ерена Єгера з «Атаки титанів» у світі РПГ-ігор. Уявили? Оце воно. Бігає цей Ерен, який насправді не Ерен, а Сонг, валить монстрів, качається, збирає лут і волає «TATAKAE!!!» «Я МАЮ СТАТИ СИЛЬНІШИМ!!!».

Падлюка-система, яка заправляє тамошнім РПГ-світом, підкидає Сонгу квести один іншого трешовіше, він їх виконує, у нього росте рівень (можливо не тільки рівень, але цього в манхві не показують), починає паскудитися характер, але, на противагу, з'являються круті кубики пресу (гарні кубики, 10/10).

Отак виглядає взаємодія з системою і кубики пресу:

Що маємо в результаті?

Видовищний розважальний екшн. Без особливої глибини (хоча, подивимося, можливо далі з’явиться якийсь філософський підтекст), проте цікавий. Рекомендую, якщо ви поціновувач жанру, або просто хочете розслабити мозок і поди��итися на гарного хлопця)

[sharp-as-c]

подруга: я виклала вірш у фейсбук і пролайкало всього декілька людей

я: бо всім срати на вірші. проза, пісні - піпл хаває. вірші це хрінь. ти кажеш хлопцю: я присвятила тобі вірш, а він одразу закочує очі, бо це просто найгірша фігня.

і при цьому в суспільстві досі існує стереотип, що вірші це круто, романтік, коко

але знаєте що? 99% у мене таке враження склалось, бо мої вірші - лажа

і як, блін, зрозуміти, чи я справді гівно неталановите, чи то просто мій продукт нікому не цікавий

[zvychaynedivchysko]

А ви можете визначити що людина курить, при цьому жодного разу не бачивши людину в живу?

Я не можу сказати що людина палить рівно до того моменту, як я не почую з рота сморід від цигарок. Бо ззовні люди ніяк не відрізняються, це чисто мої спостереження.

Мені на днях сказали що я виглядаю як курець і не обов'язково тютюну. Я здивувалась, але можливо це було сказано в жарт, але то не точно. Просто я предстаю перед цими людьми як домашня креветка, я от ніколи не виглядаю гарно, бо я не бачу сенсу, а то хоч щось треба робити ну їх нафіг. Хоча таке враження може скластись через постійну посмішку, бо прикол "на чому вона?" вже раз через таке звучав, а я просто не хочу щоб люди дивились на недовольну міну, тому переважну частину часу я посміхаюсь.

Про недовольну міну, я як майже кожна людина на цій планеті маю тіток і дядьок. В мене є прям рідна тітка з якою я не спілкуюсь і одного разу мені пересказали її слова щодо мене, там було приблизно таке "а вона хоч колись посміхається? виглядає так ніби хоче вбити". Я чесно кажучи цю тітку не знаю і навіть коли вона одного разу зі мною привіталася довелось в матері запитувати хто то. І як на мене якщо ви посміхаєтесь 24/7 і при цьому одні, і у вас в 0 думок то вітаю або у вас защемило нерв, або ви навчились носити посмішку не знімаючи, що майже одне й те саме. В мене особисто болять щічки, тому я навіть в чудовій компаній, однієї чудової людини, не можу тримати посмішку на обличчі нескінченно, і тоді вже доводиться прикладати зусилля що б не розпливатись в посмішці щохвилини.

Щось якась розповідь про упакой со здравієм навіть не почергово, а впереміш, але нічого.

[nadehika]

Дякую всім хто тримав за мене кулачки) Я вже 4 тижні як працюю. Чомусь не маю натхнення/сил/часу? сюди писати.

Я працюю посудомийком.Так, директором чомусь мене зразу не взяли😅🤣

Працюю в великій фармацевтичній компанії. Мию посуд в столовій 😅 А взагалі нас двоє: я та чоловік віку мого тата, з Румунії. Робота якщо чесно, то дуже важка🤔 Фізично важка. Морально поки що не дуже тяжко, тому що я мало що розумію, так як всі розмовляють англійською. Тож якщо я комусь не подобаюся чи щось таке, то я про це не дізнаюся, бо елементарно не зрозумію що вони там про мене думають🤣

Взагалі весь наш колектив - максимально інтернаціональний. Тут є всього 2 ірландці, полячка, багато бразильців, кенійці, нігерійці, мексиканці, румуни, і ще якісь національності (хз які, бо я не питала😅). А я єдина українка. І я дуже рада що немає русні. Люди приємні. Не знаю чому, але тут всі намагаються допомогти, постійно питають як я себе почуваю, приносять воду та солодощі. Після моїх робіт в Україні такий величезний контраст. Нє, ну може це і напускна дружелюбність, проте мені ок😅

А ще нас на роботі кормлять) Походу усі роботи в моєму житті були такими де мене на роботі кормили😅 Працюю з 8 до 16. Зранку в нас 15 хв кофібрейк. Тобто ми приходимо на роботу і відразу йдемо снідати на шведський стіл. Їжі багато і вона різна, але я завжди беру тільки булочку з шоколадом та каву з молоком. В обід я майже весь час їм щось типу: рис/м'ясо/салат + яки��сь фрукт, або тістечко. Коротше, кормлять дуже добре)))

Зарплата як для Ірландії майже мінімальна, але мені поки що нормально. Платять, до речі, раз у 2 тижні.

А ще коли я повернуся в Україну, то більше ніколи не буду жалітися на дощову погоду 😅 Таке враження що в Ірландії іншої і не буває🤣

Взагалі я зараз живу з сім'єю моєї подруги, але в ідеалі хотілося б винаймати кімнату (інше тут мені ніщо не світить😅). Ні, в нас немає ніяких конфліктів, але оскільки в сім'ї є маленькі діти, то мені багато в чому приходиться підлаштовуватися під них. А я так мрію про звичайне людське: прийти ввечері з роботи і годинку спокійно дивитися ютуб😅 А не ховатися по всьому будинку від фраз: - Катя я хочу з тобою гратися😅🤣. Так, основне чого мені зараз бракує - повноцінного відпочинку і тиші😅

А ще я знайшла собі психотерапевта. Минулого тижня в нас була пробна сесія-знайомство, і вже в цю неділю в мене буде повноцінний сеанс психотерапевта. Взагалі мені було комфортно розмовляти з цією жінкою, тому я не роздумуючи купила 4 сесії. Взагалі класно коли ти можеш дозволити собі психотерапевта, а після цього в тебе ще й залишаються гроші🤔 Але є один нюанс: я не можу сказати що ходжу до психотерапевта людям з якими я живу, оскільки вони це не сприймають, тому перша сесія у мене була в парку під дощем👀 На завтра ніби в прогнозі дощу немає, але ж це Ірландія 😅

Насправді основне про що я зараз мрію - це дійсно знайти кімнату для проживання і переїхати в неї. Мені важко жити з людьми (тим більше це не мої родичі, і в нас є багато спірних моментів (не конфліктів)). А так я була б максимально щасливою, знаючи що в мене є моє місце- фортеця, в даному випадку кімната😅 Але основна проблема Ірландії - житла немає. А якщо якесь і є, то воно дуже дороге.Одна кімната в квартирі/будинку може спокійно коштувати 800євро+ (це моя зарплата за 2 тижні роботи😅), і ще до цього оплата комунальних послуг. Тому поки що я не знаю що і як робити...

А взагалі мені подобається працювати посудомийком) Знаю це дивно звучить, враховуючи що робота фізично важка. Але як же класно, нарешті, ходити на роботу і не нести абсолютно ніякої відповідальності, і при цьому мати в рази вищу зарплату ніж будучи інженером-технологом в Україні. А ще крім того що нас тут кормлять, дуже часто ще й дають їжу з собою додому.

Ще напишу, що мені не подобається в проживанні з іншою сім'єю. В моєї подруги 2 дитини і вона вагітна третьою. Одній дитині 4 роки, а іншій 11 місяців. Моя подруга робить манікюр на дому. Її чоловік працює водієм (розвозить товари по магазинах). І от завжди коли я приходжу додому з роботи (переважно дуже втомлена), мені приходиться глядіти меншу дитину, хоча старша від мене теж не відбирає (хз чому діти мене люблять). А все тому що на цей час моя подруга бере клієнтів на манікюр. Раніше вона не може брати так як за меншою дитиною потрібен постійний нагляд, так як він ще навіть не ходить. Десь в ту пору приходить з роботи її чоловік але в нього щодня є якісь справи + він 3-4 рази на тиждень ходить до спортзалу, тож з дітьми він дуже рідко сидить. Тому з ними сиджу я. І я ще більше втомлююся. Тому в неділю я постійно кудись іду щоб не сидіти вдома і відпочити від роботи та дітей. А хотілося б просто полежати, дивлячись в стелю😅 Так і живу