#ізюм

[sailor-moon-rei]

The invaders destroyed the monuments of sacred art of the Polovtsians - the Polovtsian stone women (dating from the 9th-13th centuries) located on Mount Kremenets near Izyum. The first photo was taken in 2019, and the second is today.

russians are destroying our history, culture and memory.

[kyrylo-kot]

ᅠᅠanother version of me, i was in it ᅠᅠ ᅠᅠᅠᅠoh, i wave goodbye to the end of beginning

[thelittleukrainianwell-armedgirl]

(c) @ dartsya_zironka

[tomorrowusa]

It’s no wonder Russia is suffering severe setbacks. Drunken Russians are shooting each other in Ukraine.

Russian soldiers had a drunken firefight with FSB officers at a bar in occupied Ukraine that ended with at least 3 dead: report 

According to the report, three FSB officers — Igor Yakubinsky, Sergei Privalov and D.A. Borodin — entered the bar and came across two soldiers who were consuming alcohol, Sgt. Sergei Obukhov and Junior Sgt. Igor Sudin.

The soldiers were reportedly reprimanded by the FSB officers for drinking while in uniform, which led Obukhov to draw his sidearm and fire rounds into the floor. Privalov tried to grab the weapon, prompting Sudin to open fire with his AK-74 rifle. The FSB officers then began returning fire, according to the report.

The firefight led to the deaths of Obukhov, Privalov, and Yakubinsky. Meanwhile, Borodin and Sudin were "hospitalized with injuries of varying degrees of severity," per the documents obtained by Yahoo. Their current condition is unclear.

In the lead up to the start of Russia's unprovoked war in Ukraine and afterwards, there have repeatedly been reports of low morale among Russian forces — as well as issues with alcohol.

The amount of territory Ukraine has liberated from the drunken orcs in the past week is roughly the size of Luxembourg. Ukrainian troops have reached the border with Russia.

Go Blue (and Yellow)!  🇺🇦

[osiayannia]

Володимир Вакуленко – поет, прозаїк, патріот України

Вітаємо, дорогі друзі! Окреме привітання тим, хто перейшов на це посилання з наших буклетів, що поширювались в бібліотеках! Нагадаємо про нашу ініціативу: ми закупили кілька примірників “Татусевої книги”, що перевидало видавництво Старого лева щоб підтримати родину письменника, та розповсюджуємо бібліотеками України. Наша мета – поширювати творчість Володимира Вакуленка та берегти пам’ять про нього.

Володимир Вакуленко – представник сучасного Розстріляного Відродження, що принесла на наші землі росія з повномасштабним вторгненням. Поет, прозаїк, громадський і культурний діяч, учасник Революції гідності, справжній патріот України, люблячий батько – він мав дуже багато творчих та життєвих планів, але російські військові вбили його під час окупації села Капитолівка Ізюмського району на Харківщині. Ми хочемо розповісти вам більше про письменника, що багатьом відомий як дитячий, але насправді його діяльність була різноманітною. Щоб переконатись якою він  був неймовірною людиною, радимо почитати статтю від медіа “LiRoom”, що зібрали спогади близьких Володимира

Якщо ви хочете дізнатися більше про трагічну долю Володимира, що спіткала його у 2022 році, (а також перевірити, чи достатня ваша русофобія), радимо подивитись документальний фільм-розслідування “Записи під вишнею” від журналістів “Суспільне”

Творчість Володимира Вакуленка

Дитяче

“Татусеву книгу” Володимир писав для сина Віталіка. Ці вірші світлі та добрі, сповнені любові, і беззаперечно варті того, щоб читати їх разом зі своєю малечею.

***

На коня сів козачок – За спиною рюкзачок, В ньому печиво та фрукти І цукерки від застуди.

– Коник, вйо! – малюк говорить, – До садочка треба скоро! Вихователька он з ґанку Кличе діток до сніданку.

По дорозі дід займає: – Бачу, хлопче, кінь встигає! Може, продаси мені? Файні гроші дам... – Та ні!

Замість коника – мій тато Мусить вранці поспішати. – Що ж ти тата осідлав? – Пішки йшли б, так він проспав…

Володимир Вакуленко –К., із книги «Татусева книга»

Ілюстрація - Наталка Гайда

Книга доступна у паперовому та аудіоформаті.

Володимир Вакуленко також писав і дитячу прозу. Казки з видання “Три засніжені історії” доступні у аудіоформаті.

Разом з “Татусевою книгою” ми також розповсюджували листівки з ілюстраціями за мотивами “Засніжених історій” - “Чаювання з татусем” авторства Svebara (Світлани Бараннік), нашої організаторки та художниці.

Доросла поезія Володимира Вакуленка

ТИМ, ХТО НЕ ВСИГНУВ ПОВЕРНУТИСЬ…

НЕБЕСНІЙ СОТНІ

Небесній Сотні – Слава! Слава! Слава! Бруківка пахне пеклом, Бруківка пахне спиртом, Чому я не лишився бруківкою? Впалий долілиць з пробитою аурою Молитися у вишиваному бронежилеті – Палаюче серце назване фашистським… Ти поміж святости розкидаєш руки, Де священики в касках, монахи у бєрцах Михайлівський собор оплакував землю… І як ці трофеї – розхристана думка З підголеним мозком в кривавому парку Де птахи дзьобали, й гієни згризали? І як бо ж з цим жити довік винятковим, І що реформує спокійну свідомість, Коли ти поетом не хтів просто бути? Набуте, на вітер, на біди, на правду Я вірю про те, що ще стану писати Про те, що весна заквіткує лугами…

Більше поезії можна почитати за посиланнями: http://bukvoid.com.ua/library/vakulenko-k._volodimir/  http://ukrainka.org.ua/volodymyr-vakulenko

Дякуємо за вашу цікавість! На цьому ми не завершуємо нашу подорож у творчий світ автора, підписуйтесь на наші соцмережі, далі буде!

Facebook Telegram Instagram Twitter

[amerasdreams]

Це дуже великий готел (this is a very big hotel)

For some reason this sticks with me

I need to remember a lot more tho....

[eu-ukraine]

Гіркота Ізюма. Як вижило та як живе зруйноване місто

Від Харкова до звільненого Ізюма дві години їзди розбитими дорогами повз поля з незібраною пшеницею. Обабіч траси – спалена російська бронетехніка і трупи російських солдатів, які ще також не встигли прибрати. Тягачі із завантаженими ворожими зламкам... Читати далі »

[demiurgeua]

Американська делегація відвідала Харків та область

Американська делегація на чолі з виконувачем обов’язків радника президента США з національної безпеки, генерал-лейтенантом у відставці Кітом Келлогом (Joseph Keith Kellogg Jr.) відвідала Харківщину. Політики на власні очі побачили масштаби руйнувань, що спричинені російськими обстрілами та окупацією, і ознайомилися з доказами російських військових злочинів у Харкові та області. Американська…

[alcestas-sloboda]

навіть якщо ми оминемо аморальність цього жарту, людина з країни, в якій є місто ✨Мусорка✨ і ✨Свиногорьє✨, буде щось казати про неестетичність назви Ізюм.

[cathrinesthings]

я не з’являлась тут три роки.

це вийшло випадково, але, як виявилось, недарма. чотири роки тому я створила цей блог і звали мене Амаранта. вела я його російською. думаю тепер зрозуміло чому я тут і чому назва блогу змінилась, а пости зникли.

мені ненависна думка, що колись я вела цей блог російською і поширювала думки в маси цією мовою. дякувати моєму здоровому глузду та свідомій громадянській позиції, я виправила помилки зі свого минулого.

більше ніж півроку тому, росія розпочала війну проти моєї країни, а точніше розпочала вона її давно, просто зараз це повномасштабне вторгнення. за ці півроку я зрозуміла, що таке ненависть, в повній своїй мірі. єдине, що я відчуваю - біль, гнів, ненависть…

я ніколи не пробачу нікому за те, що окупаційні війська зробили з нашими людьми, дітьми та країною вцілому. як і не пробачу тих, хто підтримує ці дії.

колись я писала тут про свій найбільший страх: екзамени, вступ у вищій навчальний заклад і подібні дрібниці. я ніколи не думала, що відчую такі почуття та справжній жах від війни, бо я знаю що це таке. і знала ще коли росія вторглась у 2014 році і вбивала наших людей на Донбасі. хоча я була дитиною, але я все знала і все пам’ятаю.

кара вас знайде. всіх і кожного. за Донбас, Бучу, Маріуполь, Ізюм, за всі міста і частини України. вам нема прощення, вам немає віри, вам лише покарання та смерть.

я ніколи вам не пробачу.

[thesolyanka]

Голодомор та сучасна російсько-українська війна // Holodomor and today's russian-Ukrainian War

26 листопада 2022 року в Україні День Пам’яті вбитих під час Голодомору - геноциду українців, влаштованого москвою, за допомогою штучноствореного голоду у 1932-1933 роках.

В цей час, Харків був не тільки столицею українського культурного відродження, але й “столицею” окупаційної московської влади. Харків перетворився на епіцентр Голодомору. "Рани" від цього жахливого злочину, здійсненого московськими окупантами та їх поплічниками досі не загоїлись, як на тілі Харкова та й у його душі.

Зараз, під час повномасштабної російсько-української війни, Москва намагається повторити злочин, влаштовуючи масові вбивства та згвалтування українських жінок, дітей та чоловіків (Буча, Ірпінь, Ізюм, Маріуполь), масовані ракетні атаки на громадські об'єкти (Київ, Вінниця, Кременчуг) та на об'єкти критичної інфрастуктури.

Окупанти з московщини, яка називає себе російською федерацією, грабують цивільне населення та вивозять продовольство з окупованих районів Херсонщини та Запоріжжя, точно таким же чином, як їх "героїчні діди" робили під час Голодомору 1932-1933 років.

Окупанти масово депортують цивільне населення, в тому числі й дітей, з окупованих районів Донеччини та Луганщини.

Досі залишається окупованим український Крим.

Попри все, Україна та Українці продовжують чинити героїчний опір силам зла, які називають себе "росіянами та російською федерацією."

On the 27th of November, 2021 is The Memory Day of victims killed during the Holodomor - a genocide of Ukrainians organized during 1932-1933 by moscow, using artificially created famine.

At this time, Kharkiv was not only the capital of the Ukrainian cultural revival, but also the "capital" of the moscow (russian) occupation government. Kharkiv turned into the epicenter of the Holodomor. The "wounds" from this terrible crime committed by the moscow (russian) occupiers and their accomplices have not yet healed, both on Kharkiv's body and in it's soul.

Today, during the full-scale russian-Ukrainian war, moscow is trying to repeat this crime, arranging mass murders and rapes of Ukrainian women, children and men (Bucha, Irpin, Izium, Mariupol), massive missiled attacks on the public objects (Kyiv, Vinnytsia, Kremenchug ) and on objects of critical infrastructure all over Ukraine.

The occupiers from the moscow, which calls itself as "russian federation", are robbing the civilians and taking away food from the occupied districts of the Kherson and Zaporizhzhia regions, in exactly the same way as their "heroic grandfathers" did during the Holodomor of 1932-1933.

The occupiers are mass-deporting the civilians, including kids, from the occupied districts of Donetsk and Luhansk regions.

Ukrainian Crimea is still occupied by muskovites (russians).

Despite everything, Ukraine and Ukrainians continue to put up heroic resistance to the forces of evil, which call themselves "russians and the russian Federation."

And this how the Holodomor looked like in Kharkiv of the 1930th:

[kyrylo-kot]

  ❛ — квітʏй, ізюм, пᴇᴘлиной нᴀᴘᴇчᴇний, ᅠᅠᅠ           хᴘᴇщᴇний дʏхом  с л о б о ж ᴀ н с ь к о ї  з ᴇ м л і. ❜

[somediyprojects]

Lavender and Lace: Angel of Spring stitched by olgachernenko1. Pattern designed by Marilyn Leavitt-Imblum.

Angel of Spring від L&L народжений війною... Народжений у потоці внутрішніх істерик, сліз, болю, ненависті, люті... Відшиваючи його я, як і всі українці, мріяла лише про одне - закінчення цієї жахливої бійні на території України! Янгол народився, прийшла весна, місцями квітуча та гарна, та не для всіх... Тисячі закатованих українців тепер у братських могилах, їхніх тіл вже не знайдуть рідні, вони десятиріччями, а може й довше, будуть з'являтися у снах їхніх катів та тих хто мовчав... Жоден українець не пробачить цієї війни! Весняний янголе, лети на небеса, скажи всім хто помер від рук ворога, що вони вічно житимуть у наших серцях! Надворі травень, янгол причепурений біло-рожевими квітами, але в ду��і лютневий холод і біль... Хай буде весна, Поки ми стоїмо до кінця, І нас не зламає війна, Наша віра єднає серця, Україна навіки жива. Україна це наша земля Україна єднає серця P. S. Буча, Маріуполь, Бородянка, Ірпінь, Суми, Чернігів, Гостомель, Харків, Волноваха, Ізюм, Київ..

[tomorrowusa]

Mass graves discovered at Izyum, a city recently liberated by Ukrainian forces.  Sadly, the concept of Russian war crimes is not exactly new. As the Kyiv Independent puts it...

But each instance must be fully investigated and documented for the historical record and in the pursuit of justice. Nobody should be allowed to get away with such atrocities. Nazi war criminals from World War II are still being prosecuted.

There should be no statute of limitations regarding war crimes or crimes against humanity. 

A boy watched Russians kill his parents. Will it be considered a war crime?

Ultimately Vladimir Putin is responsible for all this. But that does not excuse the members of the Russian military, the FSB, and mercenaries like the “Wagner Group” who individually carry out atrocities in Putin’s name. The excuse, “I was just following orders” does not hold up legally.

Mass graves like those at Izyum may be common in other parts of Ukraine under Russian occupation. It’s important for such areas to be quickly liberated to prevent Russia from filling even more mass graves.

[osiayannia]

Сьогодні ми подарували "Татусеву книгу" Володимира Вакуленко Вінницький бібліотеці-філії №1! До книги ми додали буклети з інформацією про автора а також нашу сувенірну продукцію - закладки, листівки та наліпки, що порадують дітей.

Буклет також містить посилання на наш попередній пост, де багато цікавої інформації про життя та творчість автора.

Продовжуємо поширювати книги. Дякуємо всім, хто долучився до нашої ініціативи! Далі буде!

[nelligekata]

Гіркота Ізюма. Як вижило та як живе зруйноване місто

автор: Мирослава Ільтьо з Харківської області фото Мирослави Ільтьо та Ігоря Захаренка

Від Харкова до звільненого Ізюма дві години їзди розбитими дорогами повз поля з незібраною пшеницею. Обабіч траси – спалена російська бронетехніка і трупи російських солдатів, які ще також не встигли прибрати.

Тягачі із завантаженими ворожими зламками проїжджають повз. Танки, в цілком справному стані, витягають кранами, щоб вони ще послужили ЗСУ. На покинутих російських блокпостах валяються бляшанки й розірвані пакети від сухпаїв.

Рух на Ізюм неквапливий, адже дорога розбита артилерією, а деякі снаряди ще й нерозірвані. Об’їзд вирв і залізяччя потребує пильності.

На під’їзді до міста нагнітають емоції величезні гарбузи на городі біля хати без даху: врожай зібрати вже нікому.

На вигорілій автозаправці стоїть розбита бронемашина із Z-маркуванням. У кабіні мирно спить кицька.

На в’їзді в деокуповане місто лежать нездетоновані вогнеметні заряди російської ТОС “Солнцепек” поряд з автівкою, яка вщент згоріла. Поблизу ще один танк із “путінського ленд-лізу”.

Щоб потрапити на правий берег річки Сіверський Донець, у південну частину Ізюма, потрібно дочекатися черги на понтонний міст, адже інші мости в місті зруйновані.

Під’їжджаємо до гори Кременець – найвищої точки цього району з крейдяними відкладами, телевежею та монументом на честь загиблих у Другій світовій війні. На Кременці – постійне скупчення людей: це єдине місце в Ізюмі, де ловить мобільний зв’язок.

Мобільний зв’язок на горі Кременець поруч із меморіалом загиблим у IIСВ

Звідси відкривається неймовірний краєвид на ізюмські дахи, а водночас і велика трагедія. На цьому місці люди платили життям за телефонний дзвінок з окупації. На пагорбі знайшли кілька десятків трупів.

Ізюмчани, які пережили пекло

Максиму 31, він просить не фотографувати обличчя, бо не знає, звідки чекати нової “підстави”. Місцевий мешканець переконаний: окупанти захопили його в полон не дарма – хтось свій доніс, що чоловік має друзів у ТрО й ЗСУ. Максима побили, заламали, натягли мішок на голову і відвезли в яму.

У тій ямі перебувало понад двадцять людей з різним ступенем тортур, побиття та психологічних знущань. Максим розповідає, що в яму на ніч заливали холодну воду, бранців катували електрошокерами, давали лише хліб і воду, аби не вмирали з голоду.

Корисної інформації від Максима окупанти не отримали, через кілька днів знущань відпустили.

Крім того, чоловік отримав травму руки від обстрілу касетними снарядами, але запевняє, що зараз у нормі, згадувати пережите зайвий раз не хоче.

Максим показує на телефоні захід сонця із пагорба, на якому стоїмо. Запевняє, що Ізюм – дуже гарне місто.

Краєвид із гори Кременець в Ізюмі

“Гарне було, тепер зруйноване”, – цими словами до нашої розмови приєднується пан Євген. Чоловікові 76, його не били й не катували, але часом здавалося, що від постійного гуркоту ракет і розривів снарядів серце не витримає.

Ізюмчани розповідають: інший чоловік, серце якого отак не витримало, 13 днів лежав на сходах на першому поверсі дев’ятиповерхівки, аж поки дружина не змогла закопати його у дворі. Настільки сильними були обстріли.

Ізюмська міська рада

Від пагорба прямуємо до міської ради. Будівля чорна, крізь віконні рами просвічуються клаптики голубого неба. Дві жінки й маленька дівчинка проходять повз із букетами квітів.

“Оце ж підпалили нам росіяни мерію, коли тікали. В центрі міста ми вдруге за пів року, свято ніби, то і квіти, бо жили в ізоляції”, – розповідає пані Ольга.

Пані Ольга

Із 6 березня до 26 березня вона не виходила з підвалу багатоповерхівки. “З одного боку росіяни, з іншого українці, а зверху літаки”, – жінці дуже важко опанувати емоції,  пов’язані зі спогадами.

Вона пригадує, як нюхала хліб, якого не бачила два місяці.

“Магазини розбиті, розграбовані… Ті, які не були розбиті зброєю, те мародери розтягнули одразу”, – розповідає пані Ольга.

Пані Ольга – вчителька української мови із 27-річним стажем, співпрацювати з окупантами навідріз не хотіла.

Від березня до липня вони з сусідами розпалювали багаття біля багатоповерхівки і на вогні готували їжу. Так робили й усі інші мешканці Ізюма, адже в місті немає ні світла, ні газу, а в декого й ні води поблизу.

Найстрашніше, в підвалі були діти. Одна жінка там же й померла. Похоронили в дворі.

Ділилися по-сусідськи всім, грілися вкупці, бо підвал сирий і холодний.

Але були й ті, хто навіть у таких умовах влаштовував бізнес. Один чоловік мав генератор, 100 гривень коштувало в нього зарядити телефон, за воду брав гроші.

“Щоправда, його самі ж росіяни покарали за мародерство. До стовпа прив’язали. Хоч ми йому й за те були вдячні, бо та копійка варта, аби сказати своїм, що ще живі”, – ділиться співрозмовниця.

Ольга дуже тішиться, що багато вчителів та дітей змогли вибратися з міста, аби вчитися не з російських підручників.

Евакуація, якої не було

Пані Наталія, ще одна моя співрозмовниця, обурюється через організацію евакуації. “Мер [Валерій Марченко] сказав, що евакуювали 80 відсотків мешканців, а насправді жменька тільки виїхала. Сам він втік! В місті з’явився позавчора, він за своє життя переживав. Вчора виступав на площі, жінки й чоловіки кричали на нього, а він стояв, понуривши голову. Каяття там немає!” – говорить Наталя.

Руїни в Ізюмі

Евакуюватися із захопленого РФ міста справді могли не всі, а хто міг. На підконтрольну Україні територію – за гроші, переважно за непідйомну суму в кілька тисяч доларів. Або через Росію, і також не завжди безкоштовно.

Маму з малою дитиною, які хотіли виїхати, окупанти розвернули назад. Її прізвище було в списках “неблагонадійних”, адже чоловік воював за Україну, а тепер у полоні. Від Ізюма до Балаклії вони здолали 30 блокпостів, аж поки там не озвучили вибір: назад або розстріл.

Ще одну сім’ю запитали, звідки їдуть. Потім уточнили, що це за територія, той Ізюм. Після слів “окупована” також розвернули назад, адже для росіян треба говорити – “визволена”.

Зі слів місцевих, російська армія найбільше “визволяла” від особистих речей. Жінки, на щастя, не було вдома, коли буряти винесли двері. Добравшись до чужого майна, забрали дитячий стілець, самокат, велосипед, каструлі, сковорідки, ножі та навіть ношені дитячі черевики.

“Свої рублі із наших банкоматів діставали поспіхом, напихали мішки та з бронетехніки пересідали на колеса, щоб швидше п’ятами накивати”, – розказує пані Віра.

Після звільнення

На вулицях Ізюма зараз багато людей, як для розбитого міста із непрацюючими аптеками, розбитими чи закритими магазинами і продовольчим ринком, випаленим авіацією.

У місті й надалі немає електропостачання. Мобільний зв’язок досі можна зловити лише на горі. Або попросити в українських військових доступ до Starlink.

Система центрального опалення в Ізюмі також зруйнована. Майже всі котельні розбомблені.

У приватному секторі є такі будинки, що їх розривами просто увігнало в землю: від одного “приходу” шість будинків знесло одразу. У багатьох будівлях, яким “пощастило”, немає вікон, а в деяких ще й дах продірявлений.

Руїни в Ізюмі

За інформацією від депутата Ізюмської ради Максима Стрельникова, окупанти вбили в місті понад тисячу мирних жителів. На одному з міських кладовищ у лісі нарахували близько п’ятисот нових могил із хрестами, на яких вказані або імена, або часто лише порядкові номери загиблих.

Для усім моїх співрозмовників українські військові на вулицях міста стали великою несподіванкою, але настільки бажаною. Дехто не приховує сліз розчулення через те, що їх не вважають колаборантами, які згодилися жити під російським триколором. Бо українську армію тут чекали. І дочекалися.