#історія героя

[ahornkrummi]

В кінці то кінців я його закінчила, і дуже задоволена результатом пройденої роботи. Дивлячись зараз, після пару годин відпочинку я розумію, що даний персонаж мені і справді подобається, та я рада, що все таки наважилась на його створення Трішки про нього і те як я його створювала

"Створення даного персонажа прийшло до мене спонтанно, мені дуже хотілось створити вперше за всю мою творчу діяльність героя який би виглядав дуже мило, для мене, але з чорною душею. Дивлячись стрічку в Тік Тоці я натрапляла на різні відео по створенню героїв, але ніколи ними по суті не користувалась. В один із днів я заглянула в Пінтерест в пошуках красивої фотографії під одну із робіт, яку я робила чисто для себе і викладати її ну не сильно хочеться, тоді я і замітила дизайни пару художників які робили барашиків, і наважилась створити також і свого. Дивлячись на дизайни інших та фотографії справжніх баранів я накинула пару референсів, до яких після етапу скетча вже і не верталась. Всю палітру використовувала із фотографій реальних речей, навіть тих, що я сама фотографувала. Після скетча я була задоволена пройденою роботою, але на етапі створення одягу мені було доволі складно, сама концепція того, що він "милий" мене і стопорила, бо він в душі доволі егоїстичний та має манію величі, і з м'якими кофтами, і всім таким я його просто не бачила"

Про героя "Тео виглядає милим хлопчиськом, і визиває довіру у оточуючих, багато хто готовий йому віддати останнє лиш заради посмішки цього негідника. Але за милою посмішкою і волоссям, що вміло ховає оченята хлопчика скривається доволі гнила натура, яка вміє маніпулювати і використовувати все на свою користь. Ті хто бачив його голубі очі із зірками ніби золото впадали у самий справжній тваринний страх, та не могли зрозуміти чому, на вигляд сама доброта і ніби "янгол з небес" виявляється справжнісіньким "чортеням". У Тео ще з підліткового віку з'явилась жага до влади, і те щоб йому всі підтакали як тому тільки заманеться" P.S. Ришітка добавлена чисто як захист від крадіїв, її немає на чистій версії Героя

Читать дальше::

In the end, I finished it, and I'm very pleased with the result of the work I've done. Looking at it now, after a couple of hours of rest, I realize that I really like this character, and I'm glad that I decided to create him

A little bit about him and how I created him

"The creation of this character came to me spontaneously, I really wanted to create for the first time in my career a character who would look very cute to me, but with a black soul. While watching Tik Tok, I came across various character creation videos, but never actually used them. One day I looked at Pinterest in search of a beautiful photo for one of the works I was doing purely for myself and didn't really want to post it, and then I noticed the designs of a couple of artists who made lambs and decided to create my own. Looking at other people's designs and photos of real sheep, I sketched out a couple of references, which I never returned to after the sketching stage. I used the entire palette from photographs of real things, even those that I took myself. After the sketch, I was satisfied with the work I had done, but at the stage of creating the clothes it was quite difficult for me, the very concept of him being "cute" stopped me, because he is quite selfish at heart and has delusions of grandeur, and I just couldn't see him with soft sweaters and all that."

About the character "Theo looks like a sweet boy, and inspires trust in others, many are ready to give him their last just for the sake of this scoundrel's smile. But behind the sweet smile and hair that skillfully hides the boy's eyes, there is a rather rotten nature that knows how to manipulate and use everything to his advantage. Those who saw his blue eyes with stars like gold fell into the most real animal fear, but could not understand why, seemingly kindness itself and like an "angel from heaven" turned out to be a real "devil". Since he was a teenager, Theo has had a thirst for power, and for everyone to play along as he pleases."

P.S. The grill is added purely as a protection against thieves, it is not on the clean version of the Hero

The English translation was created with the help of: DeepL translator

[not4yourmind]

Карочі.

Завтра йду на квіз. Мене ж були запросили в команду на постійну основу і я погодився, тож зараз я такий собі активний в плані «активностей» з одними і тими ж людьми. Така собі компанія. І це прикольно.

Прийшов ескіз татуювання. В цілому він мені сподобався. Є декілька неточностей, сподіваюсь їх виправлять без вимахування. Бо об’єктивно, розробка ескізу по вже готових матеріалах не мала б коштувати так дорого, тому розраховую хоч на адекватну реакцію на дрібні правки. Ну й після них буду робити саме тату. Нарешті сказав би, якби трохи не переживав з цього приводу. Але з іншого боку, а що ще втрачати?) В мене зараз немає чогось такого, щоб мало мене стримувати. Тому. Keep running.

Ще написав свій перший пост в фейсбук. Не знаю навіщо. Просто як чергову спробу «аби хоч щось робити». Пост про «Місто» Підмогильного та й загалом враження від прочитаного. Далі читаю Сартра, але він відверто важко йде через якесь тупе не свідоме проектування досвіду героя на власні пошуки сенсу в тому, що відбувається. Я не розумію чи це я аж настільки втратив власне «Я», що асоціюю себе з усім на дорозі чи це просто історія доволі життєва.

Життя бляха не таке вже й погане. Воно явно пішло на поправку загалом. До нього додався певний рівень такого стереотипного спокою, якого мені не вистачало навіть в період стосунків. Ну тобто… стресу значно менше. Крінжу не так багато, все дається легко, люди приходять, задумане виконується. І глобально я мав би кайфувати від цього всього, бо на фоні з тим, що є зараз і було, наприклад в квітні-травні, коли здавалось, що все сиплеться, то це небо і земля. Я вже геть інша людина. І об’єктивно краща людина. Але от чогось не вистачає. І я не можу зрозуміти чого. Наче все впорядку, але й не дуже. Немає потрібної іскри, яка б запалила оце все. ChatGPT каже, що це наслідок тривалого перебування в постійній напрузі та на емоційних гойдалках. Тобто виробилась певна залежність до не стабільності і коли все нарешті стало на свої місця, з’явився поміркований та позитивний шлях не вистачає проблем. Ну це не дослівно. І якось може це й має сенс.

Зрештою. Зрештою стараюсь шукати позитив та бути відкритим до всього нового. А там якось воно буде.

[juls-tsim]

Морбіус (2022)

Знаєте, так дивно було в 2024 році дивитись фільм із Джаредом Лето в головній ролі. Пам'ятаю, як мені страшенно подобались 30STM свого часу десь у підлітковому віці. А зараз така дивилась і типу... ну, таке 😄

Я навіть не думаю, що він прям дійсно якийсь хороший актор, чи шось типу того. Так, музика їх мені дуже подобалась,а ось акторство 🤔 Хоча, може, просто "Морбіус" - це не те кіно. з якого вартувало пригадувати про Джареда як про актора.

Взагалі цей фільм я вирішила подивитись через те, що була впевнена, що це ще одна частина MCU, але виявилось, що насправді він відноситься до всесвіту про Людину павука від FOX. Тобто, це з тієї ж серії, що й фільми про "Венома" з Томом Гарді. Але якого біса там в кінці робив персонаж Стерв'ятник Майкла Кітона, якщо він був у марвеловському фільмі? Питань в кінці у мене було в сто разів більше, ніж того хотілося б.

Так-то це мав би бути дуже класний фільм. Ну просто уявіть собі - кіно про анти-героя який, розроблюючи ліки і маючи невиліковну хворобу, випадково винаходить сировитку, яка перетворює його на монстра, що змушений пити кров та вбивати людей, щоб вижити. Це дійсно могла би бути цікава історія із сильним внутрішнім конфліктом, суперечками і пошуком компромісів зі своєю совістю.

А в ітозі ми отримали досить нудний, темній, не цікавий фільм з поганою графікою, жахливим сценарієм, та невпевненим перформансом від відомих акторів.

Розумієте, головному герою взагалі не хотілось співчувати навіть на якійсь жалюгідний один відсоток. Він ніби не хотів вбивати людей, щоб пити їх кров ы виживати за допомогою цього. Але при цьому, коли він пиздився зі своїм другом, вони перебивали таку кількість невиновних людей, що навіть уявити страшно. Йому не хотілось співчувати. Любовна лінія неймовірно слабка та не ціпляюча. Антагоніст, якщо його взагалі можна так назвати, суцільне посьміховісько.

Сподіваюсь, що далі це кіно нікуди не піде. Камон, на дворі 2024 рік. Ми вже маємо з��надто багато відверто хуйових фільмів про супергероїв. А хороший фільм про анти-героя. яким мав би бути "Морбіус", ми нормально так і не отримали. (Я маю на увазі саме в MCU або FOX)

І ще цей фільм був такий темний, що мені здається, що половину десь я взагалі не дивилась, а в режимі аудіо-спектаклю слухала 😕

5 із 10

The line between hero and villain will be broken.

[sharp-as-c]

сексуальна освіта 4 сезон - це історія про те, що іноді краще спинитись десь посередині, а не продовжити до кінця

по-перше, в шоу так боролись за інклюзивність, що забули про основну фішку - власне, секс і знання про секс

по-друге, у 8 серій намагались втиснути все: релігію, тему смерті, відносини в родині, страх невиліковних хвороб, гарбузерство і кенселінг; вийшов якийсь мудборд з аплікаціями шматочків недорозкритих тем

по-третє, тупняки головного героя реально набридли; Отісу вже час було подорослішати, ну чесне слово

по-четверте, кінцівка… ну серйозно, 4 сезони грати основний мотив, а потім завершити його отак?!

по-пʼяте, ситуації типу: чувака хейтять за те, що він начебто хейтить жінок, а коли потрібно лізти в смітник, дівчата гуртом зиркають саме на цього чувака, єдиного чоловіка серед них на той момент; серйозно?(2)

і так, все найкумедніше було в трейлері

не рекомендую 4 сезон. зіпсували хороший смішний і цікавий серіал

[ukrgleb]

おはようございます。

Мені подобається японська. Мені подобається їх ставлення до життя: важливо старатися. Результат другорядний, це правильно. Я спіймав себе на думці що у сучасному світі ми можемо жити в будь-якому інфопросторі маючи інтернет. Тобто якщо зохочете ви зможете дивитися японською фільми, читати японською, спілкуватися з японцями живучи в Україні. Це цікаве спостереження. Що не обов'язково кудись їхати щоб відчути їх культуру. Тому що якщо казати про культуру українців, то на мою думку, щоб її зрозуміти треба скоріше спостерігати за тим як ми говорими, які рішення пр��ймаємо. Якщо просто приїхати в Київ і пройтися по площі цього не зрозумієш. Піймав себе на тому, що я дивлюся аніме, скоріше як медитацію. Тобто просто якісь події, історія, і ти як спостерігач. Фільми так не можу дивитися, до фільмів відносишся як до розваги. А аніме ніби схоже на струмок що просто тече в парку, може трохи невдале порівняння. Але головне що я зрозумів. Так, я розумію що мій блог стає все більш незрозумілив і дивним. Якщо б я писав про роботу, стосунки, це було б зрозумілішим. А я пишу про те, що можно залишатися кимось будучи ніким. Що для любові не потрібен об'єкт. Що ми шукаємо кохання щоб хоч з однією людиною бути справжніми, але коли ми можемо бути справжніми завжди, то... потреба ніби щезає. З одного боку я сходжу з розуму, бо вчора зрозумів що кохати літературного героя це нормально. А з іншого - стає цікавіше. І постійно хочеться казати чомусь: кохаю, кохаю. Кажу ж напевно важко зрозуміти все це, але... Хай це залишиться тут, щоб ви знали що у світі існує і такий досвід і таке бачення.

[foolish-neko-reads]

"Лихий король" Г. Блек

Підліткова література, якої мені бракувало.

Мене починає захоплювати ця книжкова серія. Це дуже хороша література для підлітків, яка може задовольнити усі потреби читача: вона містить атмосферу чарівності та чарів, пригоди, інтриги, боротьбу, літературну жорстокість, трохи романтики та чарівливу головну героїню. Разом з тим ця серія є сучасною, вона промовляє до підлітків та не цурається того, що є близьким для них. І, зрештою, це просто хороша оповідь, бо будь-яка література для підлітків хороша тільки тоді, коли вона є літературою не тільки для підлітків.

Мене усе ще тішить постать головної героїні. Коли я читаю про неї, я, як людина, що виросла на стереотипах та літературі, що була під їхнім впливом, думаю - о, так могли б написати про гг чоловічої статі. Бо раніше було дуже мало книг, де б про героїню та героя писали однаково, як про людину, а не як про жменьку сексистських переконань. Те, що Джуд не зацукрена дівчинка, яку збавлює жорстокий та владний альфа-самець, це просто ковток свіжого повітря. Джуд просто людина. Травмована, жорстока, жадібна, мстива, злопам'ятна, вразлива, налякана, довірлива та недовірлива, відчайдушна та гордовита, пихата та віддана. Мені подобається те, що вона саме людина, без огляду на її стать. Подобається, що у книзі відсутні акценти на якість ознаки її "жіночності". Вона є природною. Її сутність, її тіло - це щось настільки природне, що про це не потрібно писати. У книзі й слова нема про те, що вона ✨дівчинка✨. Ось якої літератури не вистачало мені у ті часи, коли суспільство змушувало мене почуватися не собою, не просто людиною, а ✨дівчинкою✨. Мені дуже приємно, що зараз у підлітків є така література, яка не підживлює їхні комплекси та не нав'язує їм відчуття обов'язку та провини, а дає розуміння, що вони - це вони, просто люди.

Ще мені подобається сюжет. У книзі Голлі Блек, як це не дивно, магії менше, ніж мені б хотілося, але вдосталь інтриг та підступів. Як не кумедно, але у книзі, події якої розгортаються у самому Фейрі, чарів та загадковості менше, ніж у книгах Сюзанни Кларк. Але це не недолік. Просто мені хотілося більше цієї фольклорної атмосфери. Просто в цієї серії інша мета та інакша історія.

Ще мене не полишає відчуття, що Джуд трошки є Мері Сью. Їй дуже легко все вдається. Хоча, можливо, це в мене мізки засрані цим осудом Мері Сью, яка усім ввидалася на кожному кроці. Звісно, історія про те, як смертна стала королевою усіх фейрі, не є дуже реалістичною. З іншого, хіба традиційні казки не на цьому побудовані? Красуня та чудовисько, Русалонька, Попелюшка. Хіба вони не про це? Та й хіба мало казок, де люди обдурюють Чарівний Народ? Гадає, це суто моє упередження, яке не є об'єктивним.

Ще мені одночасно подобається та не подобається те, якими людяними є фейрі у цій серії. Вони не такі вже й інакші. З іншого боку, мабуть, неможливо зобразити фейрі надто нелюдяним "зблизька". Це можна зробити, коли вони втаємничені, далекі та нерозгадані, як у Сюзанни Кларк. Коли ти їх не знаєш. Коли ж головна героїня постійно у їхньому оточенні вони неодмінно втратять частку своєї таємничості.

В цілому, я мабуть навіть отримую більше задоволення, ніж очікувалось. Не знаю, скільки ще я прочитаю, адже скоро має вийти друком "1795" Нікласа Натт-о-Даґа й не знаю, чи захочу продовжити читання потім, але я точно хочу прочитати "Королеву порожнечі".

[einstakling]

Соколине око. Моє життя як зброя

Бляха, це прекрасно і дуже сумно. Історія про Клінта Бартона та Кейт Бішоп. Про їхні місії, про становлення Кейт як Соколиного Ока. Просто прекрасно !

Зірка блокбастерів про Месників Клінт Бартон – він же самопроголошений герой Соколине око – бореться за справедливість... та смачне барбекю на даху! Разом із учасницею команди Юних Месників Кейт Бішоп він проводить вільний час, відпочиваючи від статусу наймогутнішого героя на Землі! Метт Фрекшн та Девід Аха об’єдналися, щоб розповісти історію месника з луком. Бартон та Бішоп – означає два Соколиних ока, а отже — вдвічі більше проблем!

Мені сподобалася і історія і мальовка. Майже все, окрім костюмів Юних Месників.

9 з 10

[aileenpalladi]

Книжкова поличка «Залізна вода»

Мирослав Лаюк «Залізна вода»

4/10

Відверто кажучи, для мене ця книга стала тією, яку ти читаєш тільки тоді, коли від неї немає куди тікати.

Якщо під час читання здебільшого складалось враження, що «історія не визначилась» зі своєю основою, то після – що тебе обманули. Книга обіцяє тобі захопливі пошуки листа, з приватної переписки Лесі Українки та Ольги Кобилянської, а отримуєш – особисту історію страждань головного героя Богдана. Всі ж розповіді про сучасників Лесі Українки там присутні, ніби у якості виправдання. Крім того, книга має купу напівпустих сторінок, хоча об’ємом всього 260, вже зі змістом та післямовою автора. Тільки 4 з цих сторінок – про взаємодію Лесі та Ольги.

Сам твір поділяється на дві основні половини: власне різноманітні історії життя людей, які так чи інакше пов’язані із Лесею, та сучасну історію Богдана. Між собою ці половинки співпрацюють просто жахливо.

Історії з минулого, хоч інколи й повторюють одні й ті ж сцени, всі пов’язані між собою, дають тобі цікаве відчуття погоні за привидом видатної постаті. Проте, через велику кількість персонажів та постійне чергування розділів (один про минуле, один про Богдана), це все складається у мішанину, ніби читаєш дві зовсім різні книги одночасно. На мою думку, цьому творові справді було б краще у форматі двох не пов’язаних між собою книжок.

Головним же мінусом для мене став саме Богдан. Якщо на початку його зображають цікавою людиною, з міцними принципами та важкою долею, то за кілька розділів він перетворюється у дратуючу постать, яка бігає за листом просто «тому що це моє». Все життя йому не був цікавий і потрібний той лист, а от щойно ним зацікавився хтось інший, то тепер він готовий ледь не вмерти за нього. Чому? Відповіді немає. Особисто мене цей персонаж дратував протягом всього читання, хоч твір і намагається нас змусити йому співчувати, ледь не на кожній сторінці. Це відверто втомлює, особливо на фоні вічно ображеної поведінки героя, яка відганяє від нього всю можливу емпатію. Тільки за його взаємодією з батьком спостерігати цікаво, й віриться в неї дуже легко.

Крім того, ви не знайдете тут жодного жіночого персонажа, який би був повноцінним. Це все або сюжетні «функції», які стрибають навколо головного героя, або глибоко нещасні однотипні постаті, що відрізняються лише деталями. Серед них, яскраво виділяється хіба що монахиня-грубіянка, наче ковток свіжого повітря.

Візуальні описи – єдине, що дарувало мені насолоду. Вони глибокі, соковиті та метафоричні. Тут тобі і мухи в смолі живого дерева, і звисаючий з моста кінь, і спляча дитина серед надгробків, і дарабники посеред крижаної води та смертоносних колод. Все, чого душа забажає, але дочитавши, замість звичної туги за історією, я відчула полегшення.

[maraprymara]

Огляд на другу частину трилогії Літопис Сірого Ордену "Тенета війни".

Об'єктивна оцінка - 10/10.

Знайомі читачеві герої виросли, пройшли війну, змінилися. Сім років пройшло між першою і другою книгами, а читаєш і здається ніби ціла вічність минула. Читаєш і майже не впізнаєш героїв, самі імена здаються знайомими.

В житті воно теж так, як не будеш бачити когось сім років, так і не впізнаєш, але все ж таки це дивно і навіть трохи некомфортно. Ти героїв ніби то знаєш, але треба їх наново взнавати. Хоча в цьому теж є певний шарм.

Важко ставити якусь об'єктивну оцінку, бо люди - істоти суб'єктивні по природі своїй. Суб'єктивно Аркан Вовків сподобався мені більше, бо Тенета ти полишаєш з тяжким серцем. Протягом оповіді хочеться сміятись, деякі місця читаєш через фейспалм і хочеться кричати крізь сторінки герою "та шо ти твориш, йолопе!", іноді хочеться сісти і зажуритись, бо відчуваєш кожне слово. Тенета, як і Аркан, викликають цілу бурю емоцій.

Автор поділив кожен розділ на чотири під.розділи по кількості героїв, у кожному під.розділі читач слідкує за долею конкретного героя, фокус оповіді на цьому герої. Книга легко і швидко читається, відірватись справді важко.

Мене не перестає дивувати вміння Дерев'янко написати про глобальне через особисте. Події другої частини, як і події першої, через особисті історії четвірки героїв сплітаються у події чи не всесвітнього масштабу. Але при цьому історія залишається особистою історією чотирьох побратимів, що їх звела якось доля. І це прост�� неймовірно. Неймовірно сильна книга, що точно відгукнеться у серці українського читача, це я вам гарантую, бо по-іншому і бути не може. Купіть. Та будьте обережні, бо з усіма подіями в реальному світі, буває важко читати щось сильне, потрясінь і важких дум вистачає і без літератури.

А на черзі третя і остання книга з трилогії. Най Мамай допомогає. Купуйте в Дому Химер.

[maks-bookman]

Володимир Арєнєв «Душниця»

Володимир Арєнєв «Душниця»

Ця книга привернула мою увагу своєю назвою. А ще тому, що цього автора, я ще не читав, тому й вирішив почати знайомство з творчістю Володимира Арєнєва з цієї книги. А коли прочитав анотацію до книги, я зрозумів, що я з книгою пройду весь шлях, до кінця.

Ідея книги, як на мене, незвичайна. Я ще нічого подібного не читав. Все обертається навколо смерті.

Фантастичний сюжет в якому існує світ дуже схожий на наш, але на відмінність від нашого в цьому світі, коли помирає людина, його душу переміщають в спеціальну кульку.

З цією кулькою можна розмовляти. Вважається, що душа всередині все чує і якби продовжує своє існування. Діти, які живуть в цьому світі можуть чути звуки души, розмови, які виходять з цих кульок.

Над містом висять спеціальні душолови, яки затримують будь-яку душу, яка не потрапила у кульку. А ще існує душниця. Це велике сховище душ у кульках. Такий світ створив нам письменник. З одного боку ніби звичайна фантастична історія, з другого боку, це світ в якому з дитинства тебе готують до того, що колись в тебе буде кулька з душею рідної для тебе людини й ти повинен будеш розмовляти з нею. Атмосфера книги похмура.

Головний герой книги, Сашко Турухтун, звичайний хлопець, який живе життям звичайного підлітка. Вчиться, закохується, захищається від хуліганів тощо. Але в нього помирає дід і його душу переміщають у кульку, з якою Сашко повинен постійно бути поряд. Але не тільки Сашко ходить у школу з такою кулькою. У світі де мешкає Сашко та інші такий звичай. Діти та кульки з душами.

Сашко поступово усе більш дізнається про свого діда, тому що за життя поряд з родичем він мало що знав про нього.

З того моменту, як у Сашка з’являється кулька, він починає мінятися, отримуючи досвід щодо зрозуміння людей. Особисте зростання головного героя вчить його приймати важливі рішення, нести відповідальність за свої вчинки. Він починає прислуховуватися до навколишнього світу. Він вчиться аналізувати отриману інформацію, він починає краще розуміти світ. Він дорослішає.

Щодо самих кульок з душами, то автор створює легку завісу та не розкриває її до самого фіналу книги. Але в ході читання ми дізнаємося, що души в кульках переживають різні емоції, особливо смуток чи радість. Іноді живі люди чують голоси, що доносяться з кульок.

В мене було таке відчуття, що души у кульках не усвідомили що вони не мають фізичного тіла, вони ніби продовжують жити, як і раніше.

Я вважаю, що автор хотів показати своїм сюжетом реакцію живих людей на смерть людини. Що тільки після втрати близької людини, хтось починає дізнаватися за померлого, за його життя, за його таємниці, за його цілі та вчинки. Коли людина була жива, вона була не цікава нікому й тільки після своєї смерті людиною починають цікавитися.

Так вийшло з головним героєм. Тільки після смерті діда, читаючи дідові вірші, твори та нотатки, Сашко усвідомлює що за життя його дід не тільки був письменником. Він був воїном, він воював, він стріляв в інших людей. Сашко починає ліпше розуміти діда Письменник у книзі порушує питання жахливості війни, різних вірувань, ворожнечі в суспільстві, почуття провини.

Цей фантастично-філософський роман читається легко й водночас важко. Дає багато інформації для роздумів. Як на мене, то цей твір психологічна драма, в якій важливі питання замасковані під звичайну пригоду, звичайне життя.

Можна ще багато розповідати про книгу, про ідею автора, про вибір головного героя. На мою думку, я не до кінця зрозумів все те, що хотів розповісти автор. Можливо треба перечитати ще раз цю книгу, щоб усвідомити питання порушені автором.

Мені книга сподобалась. Я був у захваті коли читав. Я був під враженням після читання. Моя оцінка 10 з 10

 А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

Хроніки Книголюба у соцмережах :  Фейсбук,  LiveJournal,   Telegram,   Twitter,   Tumblr,   Крок вперед!  Instagram  Аркуш

************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/ Унікальність тексту 99%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба  #Володимир_Арєнєв  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #сучасна_українська_фантастика  #блог_про_книги   #книжкове_суспільство  #блог_українською #читаюукраїнськихавторів  

*********************************************************

[depersonalizationrecovery]

17/03/2023

Давайте поговоримо про те, як сучасні романтичні мелодрами навчають нас, дівчат, неправильній моделі стосунків.

Перш за все, розберемось з цілями двох понять: кінематографу і стосунків. Кінематограф створений для того, щоб викликати емоції і почуття у людей, імітуючи такий собі наркотик, який вводить нас в стан ейфорії, страху, інтиги і роздумів. Кожен вибираючи жанр фільму чи серіалу - обирає таким чином "смак" свого наркотику. Тому кожна подія і відчуття в кінематографі гіперболізовані, а іноді просто нелогічні чи нереалістичні, адже їхня ціль абсолютно протилежна до головної цілі стосунків - СТАБІЛЬНОСТІ. Ми забуваємо про те, що ідеальні стосунки - стабільні. В них є романтика і пристрасть, але не в тих масштабах, як це описано в кінематографі.

Звернемо увагу на те, якими описують чоловіків в мелодрамах: обов'язково погані хлопчики, проте чомусь перетворюються на принців. Вони емоційно недоступні, але за 2 години фільму з ними відбувається чудотворна магія і вони перетворюються на ідеальних чоловіків. Вони такі погані і йдуть проти системи, але врешті-решт, вони обирають КОХАННЯ. Реальність розбиває ілюзії вщент: якщо покладатись на першочергову модель головного героя в реальності - можна стикнутись з жорстким розчаруванням. Ні, дівчатка, він не стане ідеальним до кінця фільму, та й що далеко ходити - Ваша історія не фільм, не казка і в ній не відбудеться чудотворна магія. Емоційно недоступні, жорстокі і самозакохані мудаки такими ж і залишаться, і ні, - проблема не в вас, не тому, що ви не така, не так виглядаєте, не так себе поводите. Потрібно розуміти, що психіка людини не змінюється за місяць чи навіть за рік. Це методична робота і щоденний вибір, болючий і виснажливий і мало хто піде на такий ризик.

Навіть я, знаходячись на іншому боці спектру, намагючись зрозуміти свої особливості психіки - я роблю вибір щодня, щосекунди, просто для того, щоб не піддаватись емоційним штормам. Це важко і вимагає купу зусиль. А поганим хлопчикам з реального життя дуже зручно бути такими, якими вони є.

Дівчата, вони не зміняться для вас. Шукайте стабільних і середньостатистичних. Або присвятіть життя не романтизму, а чомусь набагато більш продуктивному і безпечному - подоланню себе.

[uageek]

🌟 UA Comix анонсували попередній план видань Other Comix на 2024 рік.

📕 «The Rocketeer: The Complete Adventures Deluxe» Дейва Стівенса.

📜 Кліф Секорд, пілот-невдаха, завжди шукає легкої наживи. Поява викраденого ракетного ранця може стати доленосною подією в його житті… але чи справді це так? Бо попереду – урядові агенти, німецькі шпигуни, обман, небезпека та пригоди. Це світ… Ракетника!

📗 Перший том «Twig» Скотті Янґа та Кайла Стрема

📜 У Пагона перший день на новій роботі, і, звісно ж, в перший день треба проспати і запізнитися. Пагін – спраглий до пригод мандрівник! Під час подорожі йому треба всього-навсього врятувати світ і бажано не загинути самому. Кожна нова локація — це окрема пригода. І кожен новий чудернацький друг може виявитися не таким вже й дружнім, як здавалося на перший погляд.

📙 Перший том «Public Domain» Чіпа Здарскі

📜 Сід Далас відповідальний за найвідомішого героя поп-культури: Домен! Але у його синів Майлза і Девіда складні стосунки як з творінням, так і з його творцем. Чи зможуть вони переконати свого батька боротися за спадок родини?

📘 «My Life Among Humans» Джеда Макґовена

📜 Безіменний компілятор даних прибуває на землю, щоб вивчати людей. Для цього він відкриває магазин на околиці невеликої пустелі в Північній Америці, де потайки спостерігає за людьми, надсилаючи регулярні звіти своєму керівництву. Інопланетянин може читати думки людей, і досить швидко починає проявляти інтерес до віла, одного з його «піддослідних». Цей інтерес стає проблемою, коли прибулець випадково відкривається сім’ї Віла, котра вживає відчайдушних заходів, аби врятувати власне життя. Разом з тим, прибулець має виконати місію, з якою він і прибув на землю, а отже – приймати складні рішення. Піддослідні раптом стають близькими, тож наш герой має розв’язати непросту моральну дилему – хто він тепер?

📒 «A Figura Intera» Міло Манари

📜 A Figura Intera – автобіографія Міло Манари – одного з найвидантніших творців фуметті сучасності. Оповідь з перших уст про мистецтво і життя, дитинство та юність, любов до малювання та першу зустріч з мальованими історіями, дружбу з уґо пратом, і, зрештою, становлення автора, чиї роботи викликали захоплення в усьому світі. Його пензлю належать найвпізнаваніші образи жіночого тіла, що вже стали надбанням колективної уяви. Це також історія, де фуметті зустрічається з іншими видами мистецтв, зокрема кіно і стає небаченим раніше медіумом.

Також в плані на 2024 анонсовані раніше:

«Привид» Віла Айзнера

Другий том «Мідлвест» Скотті Янґа та Хорхе Корони.

«Комікс для України. Насіння соняшника»

[alexhorrorfilms]

The Magician of Lublin (Маг з Люблину) (Люблинский штукарь)

Екранізація роману Ісаака Башевіса Зінгера "Фокусник із Любліна" (1960).

Історія талановитого єврейського циркового артиста, який замахнувся на надто багато і не зміг розібратися з усіма своїми жінками. Чоловік заблукав і через його помилки постраждали практично всі близькі йому люди.

Непогана драма-мелодрама про талановиту і дуже суперечливу людину (хороша роль Алана Аркіна).

Ісаак Башевич Зінгер так охарактеризував свого героя: "Він був віруючий і невіруючий, добрий і поганий, щирий і удавальник. Примудрявся любити відразу кількох жінок".

Книжка краща за екранізацію, але й фільм непоганий. Повість східноєвропейського магічного реалізму, яка могла б заблищати в режисера вищого класу, що вміє працювати з незвичайною прозою.

[dimishap]

📽️ ЧИМ ЗАЙНЯТИСЯ МЕРЦЮ В ДЕНВЕРІ 🎬 Гері Фледер 🎞️ кримінальна драма 🎭 Енді Гарсіа, Крістофер Ллойд, Вільям Форсайт, Крістофер Вокен, Стів Бушемі 🇺🇸 1995

Історія про вимушене повернення до злочинності банди гангстерів, члени якої прагнуть адаптуватися до чесного життя.

Як і належить гарному сценарію, все йде коту під хвіст і з комедії переростає у реальну драму. Сподобалися колоритні образи, окремі шикарні епізоди, важкий вибір головного героя, відмінно зіграний антагоніст-злодій (Вокен), Бушемі в ролі мовчазного кілера-супермена. Гарсіа поперемінно дуже нагадував то Стронга з «Рок-н-рольнику», то Духовни з «Секретних матеріалів», тому про нього цілісного враження скласти не зміг. Це, хоч і відволікало, але не могло бути провиною авторів. Фільм переглядався легко, всі відгалуження сюжету доречні, переборів ніде не помітив. Класний, реально класний фінал.

Один із дуже сильних і дуже світлих, попри весь трагізм, фільмів про злочинців. Якісне кіно.

[lisa-is-chilling]

"Uncharted: Незвідане". (Не)величкий огляд (без спойлерів)

Отож, вчора я сходила в кіно на "Анчартед", і пишу свій відгук в спробі систематизувати свої думки та враження, а ще - спробувати себе у ролі "блогєра". Прочитайте, поставте вподобайку, підтримуйте україномовний контент. Я, звісно, не Geek Journal, але одного дня хочу стати.

Сюжет: екранізація однойменної гри, і, як на мене, доволі достойна. Я ніколи не грала, і поняття не маю, наскільки фільм збігається з тим, що у ній робиться, але як продукт кінематографу - більш ніж прохідний. Історія розповідає про Нейта Дрейка, що тихо-мирно працює в барі, поки до нього не завалюється якийсь рандомний чувак Віктор Саліван і не пропонує знайти скарб, що раніше шукав зниклий брат нашого головного героя, Сем. Чувак морозився, але потім погодився, звідки почався весь "замєс".

Персонажі: Том Голланд, як завжди, грає добре. Персонаж Нейта у його виконанні мені резонує, хоч і чимось нагадує його Пітера Паркера. Як на мене, справа в однаковому психотипі персонажів: різниця в тому, що один - мутант-підліток, а інший - двадцятип'ятирічний хлопчина з прямопропорційним Людині-павуку бажанням знайти пригоди на свою сраку. Низький уклін творцям за те, що змусили Голланда зняти сорочку. От дякую від усієї душі, всі дівчата в залі, включно зі мною, попісялись від радості.

Персонаж Вітька Марка Волберга залишив після себе змішанні почуття. Я зрозуміла це тільки коли почала читати відгуки на IMDb. Чомусь віє від нього відштовхуючим вайбом, а може це просто персонаж придурок, что вірогідно приблизно на 80%. Його арка закінчується в принципі по канону будь-якої "історії виправлення", а от наскільки це гармонічно - вже інша історія.

Жіночі персонажі тут виключно другорядні. Хлоя Фрейзер просто крашиха, добре прописана персонажка, мотиви зрозумілі, хоча більшість із них зводяться буквально до "я зрадила вас тому, що мене би зрадили ви, бо Вітьок мудак". Сумнівно, але най буде; чи це роль жертви, чи дами в біді - незрозуміло. Інша наша дівчинка - Бреддок, що працює на Сантьяго Монкаду у виконанні Антоніо господи-як-він-тут-опинився Бандераса. Між сильним жіночим персонажем і останньою паскудою є межа, і творці її перейшли. В цьому і сіль, але мотивація Бреддок так і залишилась "просто тому що" навіть наприкінці фільму. Або я була дуже зайнята залипанням на Голланда без сорочки, хто знає.

Сантьяго Монкада теж теліпається між "непогано" і "ме". Забери його з сюжету - майже нічого не зміниться. Вся його роль зводиться до його грошей і статків, що робить його буквально непотрібним. Сподіваюсь, Бандераса взяли не лише через його латиноамериканське коріння і яку не яку популярність.

Короткий підсумок: із 5 ключових персонажів, у 4 зрозумілі мотиви (Нейт, Віктор, Хлоя та Монкада), тоді як ліше до двох у мене лежить душа (Нейт та Хлоя), переважно через їхню хімію разом. Хоч за це дякую.

Пригодницька складова на висоті. Є і таємниця, і шлях до розгадки, і цікава історія. Екшон шикарний, бійки, погоні, пошуки скарбу - навіть придертись немає до чого. Видно, що цю частину фільму продумали до найдрібніших деталей, за що я навіть готова виправдати деяку пласкість персонажів. Це все ж пригодницький фільм, якби пригоди були на рівні "ми поїхали в Істанію", то я б просто вийшла у вікно.

Кінцівка, як на мене, вийшла доволі сумбурною. Весь 3 акт в цілому лишає декілька запитань. У фінальній сцені закинули вудочку на наступний фільм, хоч як плоттвіст це було навіть трохи очевидно. Сподіваюсь, вони його все-таки зроблять, а не полишать напризволяще.

Гумор добротний, плоттвісти виправдані, деякі з них навіть несподівані. Атмосфера пригод мене затягнула, я відчула, ніби перебуваю у фільмі разом з головними героями, що є ще одним знаком якості. Протягом цих двох годин я чекала, коли ж Нейт та Хлоя засосуться, та цього так і не сталось *сльози обділеного шиппера*. Режисерська робота чудова, спецефекти просто цукерочка "Рошен", сценаристи молодчинки, роздати їм усім пиріжки. Актори чудово роблять свою роботу, що для мене як бальзам на душу. Я точно передивлюсь цей фільм ще раз, і буду сподіватись на наступну частину. Про витрачені гроші не шкодую ні разу. Пішла я на цей фільм через Тома Голланда, але моя симпатія вийшла далеко за межі його гарного личчка, і це тільки плюс.

Оцінка: 8/10. Комусь буде на один раз під попкорн, комусь сподобається, комусь ні. До перегляду рекомендую, а дивитись чи ні - це вже ваше рішення.

[foolish-neko-reads]

"Ґолем" Ґустав Майрінк

Манера оповіді у цій книзі нагадує свідомість божевільного. Або сон. Вона в'язка, тяжка, плутана, переповнена сенсами і символами, які були б зрозумілі людині усередині сну, але не мають жодного змісту для стороннього споглядача. Основні події відслідковуються ніби крізь каламутну воду. У мареві плутаної філософії і логічних зв'язків, які є логічними, вочевидь, тільки для самого головного героя, проглядає сама історія - доволі прозаїчна.

У цієї книги є два боки - один приземлений, побутовий, а інший - "містичний".

Якщо сприймати лише реальний сюжет твору, то це доволі нудна оповідь про життя австрійського гебрея. Він живе у багатоквартирному будинку у ґетто, втрапляє у не дуже приємну історію з кровопролитною сваркою сусідів, іноді випиває у заїзді з товаришами. Потім втрапляє у в'язницю за підозрою у вбивстві, якого не скоїв. Наприкінці книги він з в'язниці виходить.

Але у той же час книга сповнена якимись дійсно сонними алегоріями, послідовностями і міркуваннями. В ній тійсно переплетені посилання до духовної культури гебреїв, міфів. Химерний ґолем, що мандрує ґетто що тридцять років, біблійний гермафродит, насінини життя, тіні без голів, карти таро, що оживають, Осіріс, екстрасенси і мандрівники сновидіннями, одержимість пращурами, двійники, цілителі накладанням рук...

Скажу чесно - я так і не зрозумів, що цим хотів сказати автор. Але, можливо, і не треба. У останній главі мова автора стає зрозумілою, "звичайною". Наратив змінюється і читач розуміє, що зміст книги дійсно наснився. Наснився комусь, хто не є головним героєм, якого читач бачив протягом сюжету.

І тоді цей головний герой, який побачив сон про гебрея, розшукує цього гербрея у реальності. І попри те, що події сну відбувалися років зо тридцять тому, гебрей досі живий і зовсім не змінився. І вони з тим головним героєм, що прокинувся, на одне лице.

Отаке. Я не поціновувач книг, які не можу зрозуміти. Я не втямлюю, до чого там були всі ці навколорелігійні мотиви, ґолеми, гермафродити, Осіриси, двійники. Краще б це була просто тужлива книга про гебрея з розладами психіки, який втрапив у в'язницю...